Здоров’язберігаючі компетентності вчителя на уроках фізкультури



Скачати 113.24 Kb.
Дата конвертації19.12.2016
Розмір113.24 Kb.


Здоровязберігаючі компетентності вчителя на уроках фізкультури
Формування культури здоров’я у вчителів є вкрай важливим завданням на сучасному етапі розвитку системи освіти в Україні. Оволодіння педагогом життєвими навичками, соціально-психологічними компетентностями забезпечують його здоровий і продуктивний спосіб життя, адекватнее сприйняття навколишнього світу, ефективну міжособистісну взаємодію, здатність до творчої та продуктивної діяльності. Важливим завданням також для педагога є турбота про власне здоров’я та формування його культури.

  Культура здоров’я педагога є невід’ємною складовою загальної культури особистості, впливає на формування нею певного рівня знань, умінь, навичок з питань формування, збереження, відтворення та зміцнення власного здоров’я і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно здоров’я оточуючих [1]. У свою чергу розвиток здоров’язберігаючих компетенцій педагога забезпечує успішність педагогічної взаємодії та впливає на емоційне та психологічне благополуччя вчителя.

Тому одним із завдань системи освіти є створення умов та мотивації педагогів до формування здоров’язберігаючих компетенцій, що забезпечать орієнтацію на здоровий спосіб життя, вдосконалення особистості сприятимуть зміцненню організму.

Проблема здорового способу життя, збереження та зміцнення здоров’я особистості дедалі частіше стає предметом наукових досліджень у педагогічній, медичній, соціологічній, валеологічній та психологічній науках.

Дослідженню основ здоров’язберігаючого виховання присвячені наукові праці В. Брехман, В. Горащук, О. Дубогай, В. Лозинського, З.Малькова, В.Оржеховської, М. Таланчук, Л. Татарнікової.

Основні принципи організації оздоровчої освіти та виховання школярів висвітлено у працях Л. Заплатнікова, М. Гриньової, С. Кириленка, Л. Пономарьової, Б. Шияна, О. Шиян.

Проблему застосування здоров’язберігаючих технологій у сучасній школі проаналізовано у працях Л. Антонової, В. Лозинського, Ю. Науменко, М. Смірнова, В. Циганова, Є. Юніної.

Освіта, компетентність і здоровий спосіб життя у ХХІ ст. є одними із найважливіших факторів життєзабезпечення кожної людини.

Компетентність — це здатність професійно й ефективно розв’язувати ті чи інші проблеми, які виникають у процесі будь-якої діяльності людини. Вона розвиває уміння і навички вирішувати різноманітні життєві проблеми, отримувати й аналізувати інформацію, приймати рішення, оцінювати наслідки діяльності, працювати у групі, організовувати свою роботу, використовувати нові інформаційні технології, проявляти стійкість перед труднощами, знаходити нові рішення [2].

Поняття компетентності включає в себе не тільки когнітивну складову, а й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову; систему ціннісних орієнтацій, звички.

Однією із складових компетентності, що належить до проблеми збереження та зміцнення здоров’я людини, науковці виділяють компетентність здоров’язбереження (І.Зімняя, Д. Воронін, А. Хуторський, В. Сергієнко, Л. Грицюк, О. Савченко).

Під здоров’язберігаючою компетентністю ми розуміємо інтегральну якість фахівця, яка забезпечує успішне збереження та зміцнення фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я свого та здоров’я оточення.

Вона забезпечує організацію здорового способу власного життя у фізичній, соціальній, психічній, духовній сферах та організацію своєї праці. Основним критерієм цієї компетентності є стан оптимальної відповідності, гармонії між біологічним, психологічним і соціальним у житті й діяльності людини.

У структурі здоров’язберігаючої компетентності науковці виокремлюють три основні компоненти:

– когнітивний (система знань і пізнавальних вмінь);

– особистісний (наявність і прояв рис особистості, зумовлених характером діяльності з формування здорового способу життя свого та інших людей);

– діяльнісний (здатність обґрунтовано виявляти та раціонально застосовувати шляхи і засоби для найбільш ефективного досягнення мети) [3; 33].

Когнітивний компонент має містити знання, які характеризуються світоглядним розумінням людини її природного та соціального оточення; загальні професійні знання про культуру здоров’я як складову загальної культури особистості; психолого-педагогічні знання про закономірності всебічного розвитку особистості; інтегровані предметні знання про цінності здоров’я та здорового способу життя як основи активної життєдіяльності та особистісного розвитку людини; методичні знання про застосування здоров’язберігаючих технологій у соціальній роботі та ефективні заходи щодо особистої безпеки життєдіяльності й оточуючого середовища.

Особистісний компонент становлять: мотиваційно-ціннісні орієнтації (прийняття цінності здоров’я, інтерес та готовність до різноманітних видів здоров’язберігаючої діяльності); соціальна орієнтація (готовність до виконання соціальних функцій і ролей у професійній та соціокультурній сферах); особистісні якості, необхідні для здійснення здоров’язберігаючої діяльності; рефлексивна складова (усвідомлення і присвоєння способів підтримки здоров’я).

Діяльнісний компонент містить систему спеціальних здоров’язберігаючих умінь і навичок (позитивне ставлення до власного здоров’я та здоров’я об’єктів своєї безпосередньої діяльності, володіння сучасними засобами психофізичної діагностики стану здоров’я та вміння їх застосовувати на практиці, вміння проектувати індивідуальні траєкторії розвитку і вдосконалення способів збереження здоров’я інших), а також загальнопедагогічні та професійні уміння і навички роботи (організаторські, аналітичні, проектувальні, комунікативні, корекційні та ін.).

Єдність та взаємодія зазначених компонентів є необхідною умовою для ефективного використання здоров’язберігаючої компетентності при виконанні професійних завдань.

Здоров’язберігаюча компетентність є необхідною умовою успішної професійної діяльності сучасного педагога, котрий працює в умовах різноманітних екологічних проблем, модернізації суспільства, поширення явищ нездорового способу життя тощо.

Багато акторів переконуються у важливості когнітивного компоненту як невід’ємної складової здоров’язберігаючої компетентності, що полягає у формуванні спрямованості мислення на збереження й зміцнення здоров’я [3; 4]. Однак важливим залишається прикладний аспект цієї компетентності. Так, за Д. Вороніним, здоров’язберігаюча компетентність передбачає не тільки медико-валеологічну інформативність, а й застосування здобутих знань на практиці, володіння методиками зміцнення здоров’я й запобігання захворюванням.

У науковій статті О. Антонової здоров’язберігаюча компетентність педагога трактується як інтегральна якість особистості, що базується на інтеграції знань і досвіду та виявляється в здатності готовності до діяльності щодо збереження здоров’я в освітньому середовищі [4; 27].

І. Анохіна розглядає здоров’язберігаючу компетентність як готовність самостійно вирішувати завдання, пов’язані з підтримкою, зміцненням та збереженням здоров’я як свого, так і оточення [5].

На думку Н. Тамарської та співавторів, суть поняття «здоров’язберігаюча компетентність» проявляється у проведенні профілактичних заходів і застосування здоров’язберігаючих технологій людьми, які знають закономірності процесу здоров’язбереження [6; 16].

А. Маркова під здоров’язберігаючою компетентністю розуміє здатність протистояти професійним деформаціям як складовим особистісної компетентності; здатність до індивідуального самозбереження, непіддатливість професійному старінню як складовій індивідуальної компетентності [7].

Л. Мітіна підкреслює, що здоров’язберігаючі компетентності забезпечують здатність до збереження і зміцнення професійного здоров’я.

У свою чергу В. Байденко зазначає, що вищезгадані компетентності формують професійну витривалість, що відповідно впливає на успішне формування соціальної компетенції.

В науковій літературі компетентність здоров’язбереження розглядається як основа буття людини, де основним є усвідомлення важливості здоров’я, здорового способу життя для всієї життєдіяльності особистості [1].

Отже, компетентність здоров’язбереження педагога — це характеристики, особливості, які спрямовані на збереження фізичного, психічного, соціального, духовного здоров’я — свого та оточуючих, а також сприяння збереженню, зміцненню здоров’я учнів на уроках і в позаурочній діяльності [7].

Педагог виконує одну із важливих функцій, що полягає у передачі знань і умінь здоров’язбереження, тому формування здоров’язберігаючої компетентності вчителів та учнів є необхідною та обов’язковою складовою їхньої підготовки.

Проблема формування здоров’язберігаючих компетенцій постає дедалі гостріше в освітньому середовищі, а основними причинами цього є:

– відсутність загальновизнаного розуміння здоров’язберігаючої компетентності вчителів як комплексного феномену, який має великий потенціал для покращення рівня здоров’я учасників навчально-виховного процесу;

– нерозробленість змістового і методико-технологічного аспекту формування основ здоров’язберігаючої компетентності вчителів;

– участь і основна роль вчителя у створенні здоров’язберігаючого освітнього середовища для учасників навчально-виховного процесу, формування навичок здорового способу життя [1].

Основні фактори, що негативно впливають на здоров’я учнів і відповідно є наслідками відсутності формування здоров’язберігаючих компетенцій, є:

– недотримання гігієнічних умов в організації навчального процесу;

– перевантаження навчальними програмами та їх недосконалість, незавжди коректне застосуван ня освітніх технологій;

– інтенсифікація навчального процесу;

– низький рівень рухової активності;

– недостатня компетентність педагогів у питаннях здоров’я і здорового способу життя;

– неправильне та нераціональне харчування;

– авторитарний стиль викладання;

– низький рівень культури здоров’я учнів;

– незадовільний стан здоров’я педагогів [7; 25].

З перелічених факторів до тих, що стосуються безпосередньо особистості педагога, можна віднести авторитарний стиль викладання, незадовільний стан здоров’я, недостатня компетентність педагогів у питаннях здоров’я і здорового способу життя. Тому всі вони свідчать про відсутність здоров’язберігаючої компетенції з негативними наслідками для всіх учасників навчального процесу.

На підставі аналізу компонентів структур компетентності, представлених у науковій літературі, визначена структура здоров’язберігаючої компетенції педагога, до якої входять:

– ціннісно-мотиваційний компонент, який являє собою систему цінностей особистості педагога (основна цінність — здоров’я), мотивують його на здоров’язберігаючу діяльність, проявляється в інтересі і потребах педагога до формування ним здоров’язберігаючої компетентності;

– когнітивний компонент, спрямований на формування системи знань про закономірності збереження і розвитку здоров’я і прагнення до самоосвіти в питаннях здоров’язбереження;

– операціонально-технологічний компонент, орієнтований на оволодіння педагогами вміннями здоров’язберігаючої діяльності, проявляється в готовності реалізації поведінкових моделей здоро вого способу життя та здоров’язберігаючих технологій і здатності до самовдосконалення власного здоров’я;

– компонент особистісних і професійних якостей педагога, що включає такі особистісні якості, як організованість, відповідальність за власне здоров’я, доброзичливість, вимогливість до себе, працьовитість, ініціативність, енергійність, наполегливість, рішучість, самовладання та ін., а також професійно-значущі якості, а саме: інтерес до людей, любов до дітей, тактовність, емпатія, толерантність, рефлексія та ін. [5].

Всі компоненти структури здоров’язберігаючих компетентностей педагога взаємопов’язані Кожна конкретна ситуація вимагає певного підбору здібностей, якостей особистості, готовності педагога до здоров’язберігаючої діяльності.

Важливим елементом реалізації вчителем здоров’язберігаючих компетентностей є здоров’язберігаючий урок — форма організації навчання, яка забезпечує дитині та вчителеві збереження та підвищення запасу їхніх життєвих сил від початку до кінця уроку. Здоров’язберігаючий урок включає такі складові:

1. Відповідне розміщення дітей у класі — по периметру уздовж стін чи півколом, що дає змогу відчувати себе в колективі та творчому взаємозв’язку, єдності спілкування та діяльності.

2. Позитивне емоційне налаштування, яке знімає напругу, що могла з’явитися раніше й виступає організаційним моментом і настановою на урок чи тему. Це може реалізовуватися, наприклад, через привітання в парах, групах, у колі.

3. Активне міжособистісне спілкування, що ґрунтується на атмосфері вдячності та обміну позитивними емоціями.

4. Використання рухових дидактичних ігор, різноманітних активних дій, пересування учнів у просторі класу.

5. Мотивація педагогів до набуття здоров’язберігаючих компетенцій шляхом формування відповідальності за здоров’я дитини.

6. Тісна взаємодія з медиками та батьками з метою інформування про стан здоров’я учнів, наявність хронічних захворювань, факторів ризику здоров’я.

7. Побудова уроку з використанням передових технологій з урахуванням здоров’язбреження.

8. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності з урахуванням стану здоров’я, особливостей розвитку, інтересів, задатків та потреб.

9. Встановленні міжпредметних зв’язків.

10. Логічність та емоційність всіх етапів навчально-виховного процесу, варіативне використання правил здорового способу життя залежно від конкретних умов проведення уроку.

11. Ретельна діагностика, прогнозування планування і контроль кожного уроку з урахуванням особливостей учнів.

Аналізуючи проблему розвитку та формування здоров’язберігаючих компетенцій, фахівці цього напряму пропонують алгоритм упровадження здоров’язберігаючої педагогіки, що може бути реалізований в освітній системі.

Перш за все, він передбачає усвідомлення негативного впливу освітнього закладу на стан здоров’я учнів та вчителів і необхідність негайного вирішення. Також важливим є усвідомлення педагогом відповідальності за фізичне неблагополуччя учнів. Цей алгоритм включає тісну співпрацю з усіма учасниками навчально-виховного процесу: учнями, адміністрацією, батьками та вчителями.

Висновки. Отже, збереження здоров’я учасників навчально-виховного процесу є одним із важливих завдань сучасної школи. Підвищення цінності власного здоров’я у педагогів та здоров’я учнів відбувається шляхом формування здоров’язберігаючих компетенцій. Кожен педагог повинен усвідомлювати особисту відповідальності за створення умов, які дають змогу «не нашкодити» фізичному та психічному благополуччю, на реалізацію методів і засобів навчання відповідно до фізіолого-психологічних принципів збереження здоров’я з реалізацією їх на більш якісному рівні.

Ставлення до свого здоров’я як цінності педагогом і розвиток здоров’язберігаючих компетентностей педагога забезпечує високий рівень реального здоров’я, озброює необхідним багажем знань, умінь і навичок, необхідних для реалізації здорового способу життя та відповідно виховання в учнів високої культури здоров’я.

Подальше дослідження спрямоване на вивчення особливостей здоров’язберігаючих технологій з метою їх реалізації в навчально-виховному процесі в сучасній школі.



Список використаної літератури

1) Ареф’єв В.Г. та ін . Концепція національної системи фізичного виховання учнів, учнівської і студентської молоді України / В. Г. Ареф’єв // Початкова школа. – 1994. – №8. – С.50 – 54 .

2) Здоров’язберігаючі компетенції педагога в умовах сучасного освітнього простору. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://social-science.com.ua/article/1224.

3) Киричук О.В. Концепція виховання підростаючого поколінь суверенної України / О. В. Киричук // Рідна школа. – 1995. – №5.

4) Кравченко Л. Вплив різнобічного фізичного виховання на розвиток фізичних і моральних якостей учнів / Л. Кравченко // Здоров’я та фізична культура. – 2009. – №9 (141).

5) Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський. – К. –Т.3.



6) Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", – 2001. – Ч.1. – 272 с.

7) Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", – 2001. – Ч.2. – 248 с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал