Здоров’я школярів багато в чому залежить від їхніх теоретичних знань і практичних навичок, які сприяють збереженню здоров’я



Сторінка6/27
Дата конвертації30.11.2016
Розмір4.34 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Жито. В давнину жито вважали злісним бур’яном в посівах пшениці. Почали цінувати його тільки тоді. Коли помітили, що в північних районах, де пшениця росте погано, жито набирає силу, приносить багатий урожай, не боїться морозів. Давно намагались селяни позбутися цього буряну, доки хтось не здогадався скуштувати його зерен і випекти з них хлібину. Смак сподобався. І з того часу ми маємо і пшеничний і житній хліб.

А назва «жито» походить від слова «жити», бо ці зернинки не раз рятували життя багатьом поколінням людей в часи недороду пшениці.



Гречка. Коли цвіте гречка, на поле з усіх сторін злітаються бджоли. Гречаний мед має чудодійні лікувальні властивості. На місці квітів з’являються невеличкі «горішки». Якщо з них зняти шкіру – це і буде гречана крупа, з якої варять кашу. Вперше гречку стали вирощувати в Індії 4 тисячі років тому. Гречка не лише смачна, але й дуже корисна. В ній містяться необхідні організму людини білки, жири, крохмаль.

Рис. Ні пшениця, ні жито, ні гречка не можуть жити в воді. А рис може! Більше того, він любить так рости, тому рисові поля нагадують довжелезні озера, що відокремлені одне від одного вузенькими смужечками землі.

Багато тисяч років тому жителі Давньої Індії познайомились з рисом і він замінив їм хлібні рослини, бо по поживності не поступаються ні пшениці, ні житу.


Пошуки невидимок

На кожну тисячу дітей існує півтори тисячі хвороб. Багато є ліків для боротьби з ними. Але вітамінізоване, різноманітне, повноцінне харчування може замінити купу пігулок.

Вчені ще в ХVІІІ ст.. виявили, що їжа людини містить у собі білки, жири, вуглеводи, мінерали та воду. Вивчаючи склад продуктів, вирішили створити штучну їжу. Цим займався молодий російський лікар Лунін в 1880 році. Він проводив свої досліди на мишах: кормив їх штучною їжею. Та миші помирали, хоча й отримували всі названі компоненти.

Дивні захворювання спостерігалися і у людей: навесні, у бідняків, що витратили всі запаси рослинної їжі, починалася хвороба, яку називали «куряча сліпота». Моряків та мандрівників безжально звалювала з ніг цинга.

Але варто було почати лікувати хворих цибулею, капустою, хроном та свіжою зеленню, як хвороби зникали.

Лунін зробив висновок, що в природній їжі є ще якісь невідомі йому частинки.

Ви здогадалися? Це й були вітаміни. Тільки 120 років тому вчені вперше відкрили таємницю вітамінів і назвали їх від латинського слова «віта» жо означає «життя».

В яких же рослинах живуть вітаміни?

А давай пошукаємо на городі…
Як зявились город та поле

З давніх-давен людина використовувала чи не всі ті рослини, які відомі й нині. Як здогадалась вона вирощувати ці культури? Один американський вчений стверджує, що це мурашки навчили первісну людину вирощувати зернові культури.

Насправді все було, мабуть, простіше. Жінки з первісного племені принесли в долини насіння та плоди. Частину сховали про запас. Коли несли, то з десяток зернин розсипали біля входу в печеру, де жило плем’я. Навесні насіння проросло. Людина могла помітити, що на пухкій, угноєній її покидьками землі, рослини ростуть краще, швидше; вони більші, ніж далі від житла.

Так і з’явилось поле, а точніше город.

На території України більше 2 тисячоліть город обробляли мотиками. В Київській Русі землероби діставали ріллю вогнем, тобто спалювали ліс, а насіння сіяли прямо в попіл.
На город по вітаміни

Арахіс, а також кедрові, волоські, лісові горішки – корисний продукт харчування. Вони багаті рослинною олією і вітамінами групи В.

Баклажан прийшов до нас з Індії. Араби ж використовували його для лікування: прикладали вареним його до хворого зуба, щоб гіркота затамувала біль.

Містить багато солей кальцію, заліза, фосфору, вітаміни групи В.



Біб в Стародавньому Римі заміняв гладіаторам м'ясо, бо багатий білками та вітамінами, дуже ситний. А от в Стародавній Греції навіть цвіту його боялись, вважали «зловісним знаком». І даремно. Багатьом мандрівникам їжа з бобів врятувала життя.

Буряк – давній овоч. Він ріс у саду вавилонського царя дві тисячі років тому. Але використовували його листки – готували з них салати.

Минули століття, перш ніж перські та арабські умільці змогли довести, що «корінці» у буряка можуть бути ситніші й смачніші, ніж «вершки». Ці буряки – і червоний і столовий, і білий цукровий – прижилися у нас в Україні.



Гарбуз. Його батьківщина – Південна Америка. Кілька тисяч років тому служить людині гарбуз, і в жодній країні дідуся гарбуза не збираються відпускати на пенсію. Каротину в ньому удвічі більше, ніж у моркві. Його насіння теж має лікувальні властивості. В плодах міститься багато крохмалю, цукру.

Горох. Його почали сіяти в Україні з давніх-давен. Квасолю, сою, боби і горох звуть рослинним м’ясом. У них більше білка, ніж у інших овочах.

Запам’ятай! Горох дає силу!

Диня. Її батьківщина – Іран, Афганістан. Релігійні люди вірили, що тріщинки на динній шкірці – це письмена. Які начертав сам бог мусульман Аллах. Таджик розрізав диню, як українець хлібину бережливо та ніжно. Вважалось: хто бере з собою диню в дорогу, той не зазнає ні спраги , ні голоду. Її використовували як парфуми, нею лікувалися.

Естрагон. В українців до обіду подають кріп, а у вірменів та грузинів своя улюблена духмяна зелень – естрагон (чи тархун, як називали її араби). Ця гілочка – ліки для хворих на цингу і курячу сліпоту. В листі і пагонах естрагону є каротин і вітамін С.

Кабачок. Індійці з давніх-давен знали цю рослину. Насіння й залишки шкірок, знайдені в одній з печер Мексики, дали змогу вченим встановити, що й 5 тисяч років тому люди їли кабачки. Це близький родич гарбуза. По-турецьки і по-татарськи гарбуз – «кабак», звідси й наше «кабачок».

Кавун. Прийшов до нас зі сходу. Спочатку «велика ягода» була привезена до Москви, в подарунок батьку Петра І, царю Олексію Михайловичу. Плоди кавуна завжди мають запас вологи, а це дуже важливо для людини там, де не вистачає води. В пустелях є навіть «кавуні шляхи», по яких рухаються каравани і подорожуючі при необхідності; використовують кавуни для утамування спраги.

Капуста. Голова по-латині – «капут», звідси й «капуста». Ще римляни називали качан капусти «головкою», за схожістю з людською головою. Вітаміну С в капусті не менше, ніж у лимоні, а росте вона й на півночі, де не те що лимон, а й яблуня не росте. За добу одна капустина випаровує піввідра води. Тому вона не любить жаркого півдня. Наш клімат їй до вподоби. У давнину в Україні навесні дівчата водили танок співаючи: «В’яжись, в’яжись качан».

Восени в сільських хатах було чути розмірений стукіт і пісні про «матінку-капусту». Це дівчата сікли качани. На «капустки « до хати, де збиралися дівчата, приходили й парубка: наглядати наречених.



Картопля. 400 років тому, її привезли з Чилі. Однак новинка припала до смаку не скрізь: багато хто, не знаючи як вживати картоплю, отруювався шкідливими для людини ягодами, що утворювалися на кущах після цвітіння. Через це селяни й відмовилися саджати картоплю у себе на городі. Називали її «чортовим яблуком», навіть піднімали проти її вирощування бунти. На території нашої країни картопля з’явилась понад 200 років тому. Вважається, що перший мішок бульб у Росію із Голландії надіслав Петро І. До цього головними на наших городах були ріпа і пастернак.

В картоплі міститься багатий набір поживних речовин: крохмаль, білки, цукор, вітаміни С, В, А.

Здавна сиру, нарізану кружальцями картоплю прикладали до чола та скронь для зниження температури, терту – до опіків та наривів.

Квасоля. І смачний овоч, і лікарська рослина. Вона допомагає при цукровій хворобі діабеті. Привезена до Європи з Мексики.

Кріп. Містить вітаміни. Від його запаху підвищується апетит. Дев’ять століть ми знаємо цю пахучу середземноморську травичку. Він і на городі, він і в аптеці. Коли хворе серце чи жовчний міхур – вживають ліки з насіння кропу.

Кукурудза. Коли Колумб відкрив Америку, на місці сучасного Перу жили індійці інки, а там . де зараз Мексика – індійці ацтеки. Ацтеки були дуже освіченими, мали свої стадіони. Астрономічні будівлі, але не знали, що таке зброя. Вони довіряли людям і не вміли воювати. Тому й прийняли завойовників як «синів неба». Ті ж за це вбили царя ацтеків Монтесуму, намагаючись знайти золото. Золота не знайшли, проте завезли до Європи золотисті зерна кукурудзи, яка на своїй батьківщині називалась «маїс».

Кукурудза заміняє хліб. Є прекрасним кормом для тварин.



Морква. По-латині «корота» - морква, тож речовину, яку вперше знайшли в моркві, назвали каротином. Це ще не вітамін А, який допомагає дітям рости, робить їх стійкими до інфекційних захворювань, це його напівфабрикат. Перетворення каротину на вітамін А відбувається в тобі самому, в твоєму організмі після того, як ти з’їси морквинку.

Огірок. І не ситий огірок, і на вітаміни не багатий, та коли він лежить на тарілці, нарізаний кружальцями, то від самих його пахощів з’являється апетит.

Китайські вчені намагаються довести, що огірки оберігають від страшної хвороби – раку.

В нашій країні довгий час огірок займав друге місце після капусти. Лише останнім часом з ним змагається помідор.

Перець. Це індійська рослина привезена до Європи Колумбом. Король Іспанії намагався отримати від мореплавця багато золота, а той привіз червоного гіркого перцю. Розсердився король і велів закатувати Колумба у ланцюги. Помираючи, ці ланцюги наказав Колумб покласти йому у домовину.

А перець поширився на південь Європи. Від гіркого пішов солодкий овочевий перець. Якби влаштували змагання овочів (хто багатший на вітаміни), чемпіоном би став солодкий перець. Він би дістав три золоті медалі: одну – за каротин, другу – за вітамін Р, що лікує захворювання шкіри, і третю за вітамін С.

Недарма кажуть: «Хто їсть солодкий перець, той довго житиме».

Петрушка. Дика петрушка – горянка. Її батьківщина – Греція, царство сірого каміння, десь поблизу гірського струмка. Петрушка – справжня маленька аптека. Коріння корисне для людей з хворою печінкою, листя багате на каротин, а вітамін Є необхідний спортсменам, чиї м’язи постійно напружені.

Пастернак. До відкриття Колумбом Америки Європа не знала, що є в світі картопля, гарбуз, квасоля, помідор. На українських городах головним був пастернак. Але картопля витіснила його і зараз він майже не вирощується.

Помідор. Один овоч має дві назви. Яка ж з низ правильна: помідор чи томат? Назву «томат» він дістав у себе на батьківщині, країні інків перу. Перші томати, які іспанці привезли з Америки в Європу, мали жовті плоди. На сонці вони світилися золотом. «Помодоро» як назвали їх італійці, означає «золоте яблуко». Томати спочатку садили на клумбах для краси. Ніхто не наважувався їх куштувати. Найсміливішими виявились португальці. Покуштували, і «золоте яблуко» сподобалось. Відтоді і відбулось переселення його з саду на город та в поле. А в країні інків і ацтеків про помідори і забули, бо гордий народ не захотів їх вирощувати для завойовників. І коли через багато років з Європи привезли до Америки помідори на продаж, люди здивовано розглядали їх, питаючи у продавців, що це таке. Бо овоч вже став для Америки іноземцем. Його довелось розводити знову з привезеного з чужини насіння європейських сортів.

В помідорах міститься багато вітаміну Є. А ще запам’ятай, що помідор, як і баклажан, – городня ягода, тільки помідор солодкий, а баклажан – гіркуватий.



Портулак. Коли цвіте, схожий на килимок, гаптований самоцвітами. Батьківщина його Середня Азія. Він не боїться посухи, витривалий. Лікар-портулак допоможе тим, в кого хвора печінка.

Редиска. Її так назвали, бо найцінніший у неї корінь, а корінь по-латині – «радік». Скороспіла редиска достигає раніше за інші овочі, тому перші по весні наші організми живуть свіжими вітамінами.

Ревінь. У кого є ревінь, той має на обід дві страви: на перше – борщ, на третє – компот або кисіль. А до чаю зварить господиня з ревеня варення, яке не гірше за яблучне. Ревінь – це рожевувато-зелений черешок. З одного куща можна нарізати таких стебелець-черешків велику кількість. Багаторічний ревінь такий високий, що під ним можна сидіти, як під деревцем, і метрове листя, ніби зелене віяло, коливається над головою. Ця високо вітамінна городина містить вітаміни С, Є, В, каротин, яблучну і лимонну кислоти.

Ріпа. Про цей овоч склали навіть казку. Пам’ятаєш? Посадив дід ріпку… Поки не було картоплі, в нашій країні селяни харчувалися капустою та ріпою. У неврожайні роки, коли пшениця вимерзала, ріпа заміняла хліб; їли ріпу сирою, вареною, печеною, а найчастіше пареною. В її коренеплодах багато каротину, а з листя добувають вітамін С.

Редька. В останній день Масляної, коли в давньому Києві доїдали млинці. Поливаючи їх маслом та сметаною. Господині діставали запаси чорної чи білої редьки. Починався Великий Піст, коли заборонялось шість тижнів їсти м'ясо. Молоко, масло, сметану і т.д. лишались хліб, каша, овочі і головне – редька, яка може довго зберігатися. Та різку, соковиту і надзвичайно корисну редьку їли не тільки у піст. Вона росла на кожному селянському городі.

В давнину сільська молодь навіть грала « редьку». Хлопець повинен був вихопити з кола дівчину одним посмиком, немов редьку із землі.



Салат. Росте вп’ятеро швидше, ніж капуста, але за цей час бере із землі втричі більше поживних речовин. Солодке листя багате на вітаміни. По допомогу до дикого салату звертається людина, що заблукала в степу. Він став компасом, бо його листя, розміщене ялинкою, одне над одним, не звисає, а стирчить. Широким боком воно звернене на схід і на захід, а верхні вузькі кінчики дивляться на північ і на південь.

Соняшник. Уперше в Європі він розцвів на клумбі в ботанічному саду Леадріда. Іспанці – завойовники Мексики – привезли його як трофейну квітку. Спочатку нею милувалися в садках багатіїв, а потім вона поселилася і в бідніші садки. Так, мандруючи, соняшник потрапив у Голландію, звідки в Росію його привіз цар Петро І. У Росії почалися нові пригоди квітки сонця.

Сотні років лузали селяни соняшникове насіння, не знаючи, що в ньому олія! Англійці пробували варити голівки соняшника – ніхто не схотів їх чистити; німці пробували приготувати з підсмаженого насіння каву – ніхто цієї кави не схотів пити. А російський кріпак Токарєв з Воронезької губернії самотужки вигнітив з насіння олію. Соняшникова олія багатша на вітаміни і корисніша за вершкове масло. Ким була квітка сонця на батьківщині за океаном? Бур’яном.

Ким була вона довгі роки в Європі? Декоративною рослиною. А в Росії вона стала цінною олійною культурою, ніби народившись удруге. З неї виготовляють і ліки, що лікують виразки, висипи, навіть синці.

Хрін. Розводиться корінцями. Його рідня – гірчиця, редька. Хрін злий, проте збуджує апетит. Його сік багатий на вітамін С, виліковує цингу, а фітонциди, вбиваючи бактерії, оберігають людину від хвороб.

Цибуля. Спробуй-но пожувати цибулю протягом трьох хвилин. Можна гарантувати, що у тебе в роті не лишиться жодного мікроба, бо цибулина – це військова фортеця, яку охороняє невідома сторожа. Розрізавши цибулину, ти випустив цю сторожу на волю й вона атакувала твої очі. Сльози швидко висохнуть, зате ти познайомишся з фітонцидами. В перекладі з латини це означає «рослина, що вбиває».

Якщо на шляху фітонцидів, цих летючих захисників цибулі, з’явиться туберкульозна чи дизентерійна паличка, їх буде вбито. І бацилу черевного тифу також буде вбито, і багато інших шкідливих для людини бактерій. Гнійні рани після «бомбування» фітонцидами перестають гноїтися. А відкрив фітонциди російський професор Б.П. Токін всього близько 70 років тому.



Часник. Згадайте, к пахне лілія, а якої краси тюльпан. До чого тут вони? Бо часник їхня рідня, з тієї ж родини лілійних. Так, красенем його не назвеш. Що ж до запаху, то у Стародавній Греції тим, від кого тхнуло часником, навіть забороняли заходити до храму. А ось в долині ріки Ніл, де зводилась піраміда Хеопса, щоб не хворіли раби, які 20 років її будували, їм щодня давали цибулю і часник.

Часником у Стародавньому Єгипті лікували всі хвороби – від нежиті і зубного болю до чуми. Єгиптяни навіть клялися цибулею та часником. У чарівну силу часнику вірили в Індії і на Кавказі. У Стародавньому Римі воїни перед боєм жували білі зубці часнику, щоб стати хоробрішими. В Англії ще й досі влаштовують півнячі бої, і знавці стверджують, що півень, який подзьобав часнику, б’ється завзятіше і швидше перемагає. Наша народна медицина здавна користувалась часником, а після відкриття фітонцидів перед ним розчинилися двері аптек.



Щавель. Французи вважають щавель своїм національним овочем. На думку болгарок, немає для пирога кращої начинки, ніж зелений щавель, листя якого містить яблучну і лимонну кислоту.

А наші господині, починаючи з травня, варять борщ із щавлю. За те й цінують щавель, що він перший зеленіє на грядках, що достигає не влітку чи восени, як інші овочі, а навесні.



Поради лікаря Будьздоровченка

Запам’ятай, що вітамін С розпадається, якщо:



  • нарізані овочі не відразу варять;

  • почищені овочі довго лежать у воді;

  • готова страва зберігається більше двох годин;

  • овочі варяться у відкритому посуді.

Чистити овочі треба спеціальним ножем, який знімає лише тоненьку шкірочку – адже саме під нею міститься найбільше корисних речовин.

Це цікаво знати!

  • З 1200 т цукрових буряків виходить 180 т цукру.

  • Якщо курячий білок, який вважається найбільш повноцінним продуктом харчування людини, взяти за 100 одиниць, то білок пшениці становитиме лише 64 одиниці.

  • Одна рослина соняшника за літо 200 – 250 л води.

Чим можна поласувати у садку?

Коли загляне осінь в сад – І струсить яблука з гілок.

Наллється соком виноград Насипле в портфелі сливок,

І різні яблука «Ранет» Зірве солодкий виноград.

Солодкі стануть, наче мед, Тож кожен з нас прямує в сад.

(І. Кульська. Ю. Лобода)

Ти теж вирушай до саду. Не пожалкуєш!



Яблуко. Вчені нарахували не менше 10 тисяч сортів яблунь. Їх вивели з дерев-дичок, що раніше росли в лісах. В яблуках багато речовин, необхідних людям: цукор, вітаміни, кислоти, мінеральні солі, багато заліза. Яблука їдять свіжими, сушеними, моченими, замороженими. З них готують соки, компоти, мармелад, варення.

Груша. Не любить морозів і тому росте в південних районах. В спілих грушах більше соку, ніж м’якоті, тому й готують з низ здебільшого напої: соки, компоти.

Груша живе довго – 100, 200 і навіть 300 років.



Слива. Домашня слива виникла від схрещування аличі і терену. Її вирощують з ІV ст. до н.е. і в дикому вигляді вона вже не зустрічається. До Європи потрапила з Азії, Ірану і Терції.

Сливи багаті вітамінами А, С, К, В, цукром, яблучною і лимонною кислотою. Сушені сливи – чорнослив - поліпшують роботу шлунку. Сливи живуть від 15 до 20 ороків.



Вишня. Дика вишня росте по схилах гір і ущелин в Туреччині, Ірані, Афганістані. Її рідна сестра – черешня. І вишня, і черешня не тільки смачні. Але й корисні, їх їдять свіжими. Їдять варення.

Малина. Зустрічається як в саду, так і в лісі. Вона любить вологий грунт, тому росте на берегах річок, на лісових галявинах, у долинах. З давнини сушеними ягодами, квітами і верхівками пагонів лікували нежить. В малині містяться вітаміни А, В, С. З ягід виходять смачне варення, компоти.

Полуниця. Довгий час цю ягоду збирали в лісі. Вирощувати в саду її вперше почали у Франції в ХІV ст., через 100 років – в Англії, через 200 років – у Данії. Звідти вона прийшла і в нашу країну.

Проте ще в часи Київської Русі наші предки при нежиті пили чай з листя лісової суниці та малини.



Суниця покращує склад крові; вона займає перше місце по вмісту заліза, якого в ній більше , ніж у яблуках, винограді, ананасі.

В суниці багато вітамінів, є фосфор, кальцій, білки. Вітамін С міститься навіть у її листках.



Смородина. Її вважають матір’ю червоних та жовтих порічок. В ягодах червоної смородини багато вітаміну С, є вітамін В, Д, каротин, ефірні масла. В народній медицині відварами листя смородини лікують хвороби нирок, нежить і ревматизм. Ягоди смородини корисні після тривалої хвороби, а листя виділяють фітонциди.

Обліпиха. Кущі обліпихи ростуть майже в кожному садку. В народі вважають, що обліпиха допоможе чи не від усіх хвороб, що ця рослина чудодійна, її листям лікують тварин, кора лікує від дизентерії, з насіння виготовляють обліпихову олію, яка лікує опіки, обмороження, виразки шлунку. Вона заживлює рани і зменшує біль. А каротин, що міститься в ягодах, покращує зір.

Абрикос. В горах Середньої Азії й зараз можна зустріти дикі абрикосові ліси. Великим попитом завжди користуються сушені абрикоси, тому що в них міститься калій, що стимулює роботу серця і всього організму.

Сушені абрикоси без кісточок називають курагою, з кісточками – урюком. В них 50 – 60% цукру.

Родичами абрикосів вважають персики.

Виноград. Одна з найперших культурних рослин, які почала вирощувати людина. Під час розкопок в Ізраїлі знайшли насіння винограду, що виріс в бронзовому віці. За п’ять тисяч років до н.е. його вирощували в Сирії, Палестині і Азії.

Вважають, що його предком був лісовий виноград, який ріс в Західній Європі та Азії.

Ягоди на третину складаються з глюкози, в них є вітаміни С, В, А, мінеральні речовини. Свіжим виноградом лікують хвороби печінки, нирок, туберкульоз, недокрів’я.

Сушений виноград ти знаєш як ізюм або родзинки.



Апельсин. (Помаранч). Вперше всім відомі апельсини згадуються в китайських рукописах І – ІІ ст.. до н.е. , як плоди, привезені арабами. Але все ж батьківщиною апельсина вважається Китай.

В Європі солодкі апельсини стали відомі лише на початку ХVІ ст. і так сподобались усі, що їх стали вирощувати в оранжереях. Тому по-французьки апельсин – «оранж». Українське слово апельсин походить від німецького і означає «китайське яблуко».

Найближчий родич апельсина – лимон.

Лимон. Він має високий вміст вітаміну С. Ще давні моряки брали з собою в плавання лимони і апельсини, як засіб від цинги.

Сік лимонів і апельсинів містить вітаміни А, В, С. Ці плоди виліковують не лише цингу, а й ангіну, прискорюють загоювання ран і зрощення кісток. В листі та шкірці багато ефірної олії.



Аґрус – найбагатша на мідь ягода.
Поради Королеви Безпеки

Правила безпеки при збиранні урожаю в саду.

Вишні, черешні, сливи, яблука та груші ти повинен збирати з батьками. Якщо ж це тобі довірили робити самостійно, пам’ятай:



  • гілки у вишні та черешні легко ламаються, тому користуйся драбинкою;

  • не ставай на тоненьку чи трухляву гілку;

  • не тягнись рукою за дальньою ягідкою, краще нахили до себе гілку;

  • яблука та груші знімай з дерева за допомогою спеціальних пристроїв. Лазити по дереву – небезпечно;

  • аґрус, обліпиха мають колючки, тому плоди збирай обережно, не поспішаючи, щоб не вколотись.


Побутові отруєння

Від чого заболів живіт?

Як приємно буває поласувати тістечками, солодким кавуном, консервованими продуктами. Дуже смачно! І раптом – нестерпно заболів живіт. Ну чого ж він болить? Іноді сама людина винна в цьому: могла дуже швидко їсти, погано пережовувати їжу. Та ще й разом з водою проковтнути повітря. В шлунку з’явилися зайві гази. Вони тиснуть на стінки і викликають біль.

Бувають випадки і в переїданні. Тоді теж болю не уникнути. Шлунок розтягується, щоб помістити усю їжу, а потім скорочується… Від такого перевантаження виникають нестерпні болі.

А іноді нерозбірливий господар з’їсть що-небудь неякісне, або заражене мікробами. Господар нерозбірливий, але шлунок дуже навіть розбірливий. Всю їжу, яка йому не подобається, він відправляє в зворотному напрямку. Тоді людина блює. Якщо ж зіпсована їжа потрапить у кишечник, тут трапляється те саме, що і в шлунку. Кишечник почне скорочуватись, щоб виштовхнути зіпсовану їжу. Ці скорочення викликають зіпсований сильний біль внизу живота і проніс. Всередині шлунка і кишечника відбувається запалення слизової оболонки. В таких випадках кажуть: «Харчове отруєння». А лікарі додають: гастроентерит. Виною ж у всьому людська необережність, нерозбірливість, нестриманість.


Запам’ятай!

При використанні несвіжих продуктів може настати харчове отруєння.



  • Завжди купуй продукти харчування у продавців у магазині. Небезпечно брати до рота пиріжки, куплені у лоточниці, у випадкової людини, у торговця на ринку.

  • Зіпсовані продукти мають поганий вигляд і тхнуть. Такі продукти не можна вживати як їжу!

  • Отруєння грибами та непридатними консервами вважаються найнебезпечнішими.

  • Найголовнішою причиною кишкової інфекції є недотримання правил гігієни:

  • неправильне зберігання харчових продуктів;

  • немиті руки;

  • мухи, таргани.

Збудниками кишкових інфекцій є бактерії і віруси. Розмножуючись в кишечнику, вони призводять до а порушення перетравлення їжі, запалення слизових оболонок, шлунку і кишечника.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал