Здорова молодь – щаслива україна 7листопада 2011 року



Сторінка9/11
Дата конвертації19.12.2016
Розмір1.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Література:

  1. Гріневич І. І. Сутність здорового способу життя: історично-педагогічний аналіз проблеми // Наукові записки. Психолого-педагогічні науки. – Ніжин, 2001. – № 1.

  2. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. Книга 4. – К.:ДЦССМ, 2002. – 536 с.

  3. Воронцова Т. В. Основи здоров’я. 5 клас: посіб. для вчителя. – К.: Алатон, 2008. – 264 с.

  4. Навички заради здоров’я. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку життєвих навичок // ВООЗ : Інформаційна серія „Здоров’я в школі”. – Документ 9. – К.: Кобза, 2004. – 123 с.

Скоропадська Анастасія Олегівна

Хмельницький національний університет

Соціально-психологічний факультет

Науковий керівник:

кандидат медичних наук, доцент

Кабашнюк В.О.
СТАН ЗАХВОРЮВАНОСТІ У СТУДЕНТІВ -- МАБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ
Проблема здоров’я майбутніх фахівців набуває великого значення в умовах загального погіршення стану здоров’я сучасної молоді, що зумовлено низькими соціально-економічними умовами сучасної України, складною екологічною ситуацією, низьким рівнем валеологічної культури, інтенсифікацією навчального процесу тощо [1, с. 64].

Завдяки дослідженнями сучасних учених визнано, що 17,8% першокурсників не хвилюються за своє здоров’я, хоча 35,1% з них за станом здоров’я належать до спеціальної медичної групи [2].

Основна ідея дослідження полягає у визначенні результатів стану здоров’я та окреслення шляхів його зміцнення у студентів практичних психологів Хмельницького національного університету. Методом дослідження було анонімне анкетування 70 студентів 1-2 курсів.

Результати дослідження. З 70 студентів молодших курсів пропуски осінньому семестрі зареєстровані у 43(61,4%) студентів, загальний обсяг яких складає 664 години. Проаналізувавши причини пропусків зазначимо, 370(55,7%) було без поважних причин. Решта – 294 годин були обумовлені хворобами: гостра респіраторна інфекція, гострий бронхіт – фолікулярна ангіна – 4, епідемічний паротит – 1, не змикання голосових зв'язок – 1, вегето-судинна дистонія - 1, після травматична енцефелопатія – 1, гострий гастрит – 1. Аналіз захворювань свідчить, що 19 з них (82,6%) пов’язані зі зниженням імунітету.

За частотою захворювань органів дихальної системи наші респонденти поділилися на чотири нерівнозначних групи. (рисунок 1.)Менше одного разу на рік хворіє 26 чоловік (39%), два-три рази на рік – 28 (37%), чотири і більше рази – 8(12%) і 8 осіб не хворіє вже кілька років(12%). Така кількість захворювань є першим проявом зниження імунітету.



(Рис.1)

З підручників «Валеології» відомо, що рівень імунітету залежить від таких факторів як загартовування, вживання вітамінно-мінеральних комплексів та свіжих фруктів, фізична активність, застосування засобів народної медицини, проведення щеплень.

19(64%) респондентів-студентів1 курсу та 13 (33%) 2 курсувідмітили, що вживають вітаміни, як харчові добавки.31 першокурсник (70%) та 35 другокурсників (90%) вживають у холодну пору року бодай один-два свіжих фрукта щодня.Особливо важливими для підтримання імунітету є вітамін С, великий його вміст у апельсинах, червоному болгарському перці, шипшині, чорній смородині.

Значне місце у підтриманні імунітету відіграє загартовування.Нажаль, лише 10%усіх респондентів (7) регулярно загартовуються.Вони віддають перевагу загартовуванням водою: обливання холодною водою, купання в ополонці, контрастний душ.30%загартовуються тільки іноді.

Анкетування засвідчило, що найчастіше без поважних причин були пропущені лекції та заняття з фізкультури. Серед найбільш частих причин прогулів вказувалися: пізнє прокидання -0 30, не пунктуальність – 10, які свідчать про недотримання розпорядку дня.

Без рухової активності неможливе повноцінне функціонування організму. 20% опитаних (13% першокурсників та 25% другокурсників) студентів стверджують, що займаються ранковою зарядкою щодня, 53% (18 першокурсників-60%, 19 другокурсників - 37%) займаються руховою активність у спортивних залах, на шейпінгу, на зайняттях з фізичної культури в університеті.

З давніх давен наші предки використовували природні засоби для лікування та профілактики захворювань. Через народні традиції та звичаї багато рецептів дійшло до нас.70% опитуваних використовують засоби народної медицини при гострих респіраторних захворюваннях (мед з молоком, лимони, шипшина, калина, часник, цибуля, прополіс, смородина, різні настоянки, трав’яні збори тощо).

Медична культура полягає і у своєчасному звернені до лікаря при наявності захворювань. Лише 19 респондентів (27%) звертаються до лікаря щоразу, коли хворіють, 25(36%) – займаються самолікуванням. Сезонне щеплення проти грипу зробило лише 8 респондентів, серед них 7 першокурсників (24%) і 1 студентка 2 курсу (3%), декілька студентів зазначили свою недовіру до лікарів та до щеплень.

Висновки:


    1. У структурі загальної захворюваності перше місце посідають захворювання органів дихання.

    2. Проблему можна вирішити вживши такі заходи:

Формулювання мотивації до здорового способу життя, який включає і дотримання режиму дня і передбачає особисту гігієну.

Застосування валеологічних засобів підвищення імунітету:



  • Раціональні фізичні тренування;

  • Загартовування;

  • Раціональне харчування;

  • Методи психічної саморегуляції;

  • Налаштування на довге повноцінне життя без хвороб.


Література:

1. Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002-2011 роки. В кн.: Соціально-просвітницькі тренінги з формування мотивації до здорового способу життя та профілактики ВІЛ/СНІДу. За ред.. Страшка С.В., - Київ: Освіта України, 2006, с.63-65

2.Башавець Н.А. Стан захворюваності сучасної студентської молоді та шляхи його поліпшення || педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. Київ, 2011, №7, с. 6-10.
Ставицький Геннадій Анатолійович

Інститут соціології, психології та управління

НПУ імені М. П. Драгоманова

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, професор Бушуєва Т. В.
ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО ВЛАСНОГО ЗДОРОВ’Я
Постановка проблеми. Людське здоров'я – одна з найбільших цінностей. Відповідальне ставлення до його збереження та якісного поліпшення – важливе завдання сьогодення. Світова наука розробила цілісний погляд на здоров'я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові – фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі складові тісно взаємопов’язані й, у сукупності. визначають стан здоров’я людини [2].

Одним з показників здоров'я людини є її фізичний розвиток. Встановлено, що при інтенсифікації навчального процесу, збільшенні обсягу навчального навантаження спостерігається не тільки виразний ріст відхилень у нервово-психічному здоров’ї, а й порушення зору, захворювання органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, порушення постави і стопи.

При цьому, збільшення обсягу рухової активності зумовлює підвищення розумової активності, поліпшує функціональний стан серцево-судинної системи, підвищує рівень витривалості і забезпечує протистояння організму різним хворобам. Під впливом м’язової діяльності прискорюються кровопостачання і приплив поживних речовин до клітин організму, поглиблюється дихання, головний мозок дістає заряд енергії для забезпечення подальшої розумової діяльності [1].

Таким чином, гарна фізична форма, адекватний руховий режим забезпечують високі показники розумової праці протягом робочого дня, високу успішність та адаптацію до фізичних навантажень.

Якщо людина має міцне здоров'я – це забезпечує її повноцінний фізичний розвиток, багатоманітний руховий досвід, слугує основою оволодіння загальнолюдськими цінностями, формування розумового, творчого потенціалу та власного особистісного становлення.

Покращення здоров’ям ми розглядаємо не лише як результат, а й процес, що включає в себе ряд психолого-педагогічних умов, спрямованих на попередження хронічних захворювань, профілактику та корекцію шкідливих звичок. Шлях до цього лежить через засвоєння юнаками знань про переваги здорового способу життя, формування відповідних умінь та навичок його дотримання, а також якостей і установок на соціально-відповідальну поведінку стосовно власного здоров"я.

Аналіз емпіричних результатів дослідження. Для визначення особливостей ставлення студентів до власного здоров’я нами була проведена методика "Самооцінка реалізації життєвих цілей особистості" (Н. Р. Молочніков). Ціль методики: в процесі відповідей на питання, що стосуються різних напрямів власної життєдіяльності, юнаки мають визначити, осмислити й усвідомити свої життєві цілі та шляхи, умови й напрями їх реалізації, зокрема, стосовно фізичного розвитку і ставлення до власного здоров’я, дотримання здорового способу життя.

Нижче подаємо аналіз отриманих результатів дослідження за шкалою "Самооцінка реалізації життєвих цілей особистості" - (фізичний стан).

1. Ваша загальна фізична форма. Приклад відповідей: в нормі - я себе люблю і слідкую за собою, танцюю, займаюся спортом; чудова; спортивна; вище середнього; середня; часто хворію; бажано покращити; низька; погана.

На чому заснована ваша оцінка? На самопочутті; за фізичним та моральним станом; на стані моєї душі; на адекватному самопочутті та відображенні у дзеркалі; на способі життя; на фізичній підготовці.

2. Чи буваю я регулярно на огляді у лікаря? Так - 38,9%; Ні - 61,1%. Переважна більшість відповідей вказує на відсутність профілактичних оглядів, які б забезпечували постійний контроль за станом власного здоров’я.

3. Чи займаюся я регулярно оздоровчим спортом? Так - 50%; Ні - 50%. Половина досліджуваних не має звички регулярно займатися фізичними вправами для підтримки власного здоров’я.

4. Чи достатньо я сплю? Так - 31, 4%; Ні - 68,6%. Більшість досліджуваних регулярно недосипає – занадто пізно лягають і порушують, таким чином, нормальне функціонування організму. Це негативно впливає як на фізичне самопочуття, так і на загальну працездатність і може ускладнювати перебіг хронічних захворювань чи, навіть, викликати психосоматичні порушення в організмі.

5. Чи правильно я харчуюся? Так - 27,8%; Ні - 72,2%. Переважна більшість досліджуваних вказує на неправильне харчування, а то й недоїдання, що не сприяє хорошому фізичному самопочуттю і може викликати хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту.

6. Чи відповідає ваша вага нормі? Так - 63%; Ні - 37%. Приклади відповідей: нормі відповідає, але не задовольняє; норма і задовольняє, недостатньо. Відповідь на це питання стосується як зовнішнього вигляду та уявлень про фізичну привабливість, пов’язану з вагою тіла, так і з певними суспільним настановами, стосовно режиму харчування.

7. В якій кількості я вживаю алкоголь (л / м.)? Приклади відповідей: – 0, 3л; 0,5 л; інколи пиво – 20 л; пиво – 30 л; 1 л; пиво 1л, а вино 200г; „майже не вживаю – 1л вина в місяць”, „помірно – 2 л в місяць”, „лише на свято - 300 мл горілки, 100 мл вина”, „рідко – 250 мл на рік”. в невеликій – майже не вживаю; слабоалкогольні напої в невеликих кількостях; майже не вживаю (вино з їжею); загалом не вживаю (крім дня народження та Нового року – шампанське); не вживаю взагалі; немає відповіді; не вживаю вже 11 років (студент священник протестантської релігійної організації – авт.).

8. Чи турбуюся я про „будівництво” свого тіла? Приклад відповідей: так; постійно над цим працюю; час від часу; інколи; не дуже, сили волі не вистачає; турбуюся, але лише подумки; ні. Відповіді свідчать про необхідність проведення системної цілеспрямованої спеціально-організованої роботи, спрямованої на залучення молоді, зокрема студентів, до різних видів спортивно-оздоровчої роботи.

9. Які міри я можу застосувати для покращення свого фізичного стану? Приклади відповідей: займатися спортом та фізкультурою; слідкувати за харчуванням; достатньо спати; повсякденна розминка, заняття танцями, плавання; фізичні навантаження; режим; є певні препарати..., але краще штанга; налагодити організований спосіб життя; оптимізм; не знаю. Наведемо хоча й протилежні, однак, проблемні відповіді: ідеали не покращують; померти.

Отже, кількісний та якісний аналіз відповідей вказують на те, що студенти на рівні знань ознайомлені з питанням здорового способу життя (пізнавальний компонент) та нарівні поведінкового й вольового, вони це знання не реалізують, тобто, знання не переростає у керівництво до дії, в переконання, в практичну реалізацію через набуті навички здорового способу життя (бо їх немає). Саме тут знаходиться простір для профілактично-консультативної та корекційної роботи.

Література:

1. Коцур Н. І., Гармаш Л. С. Психогігієна: навчальний посібник / Н. І Коцур, Л. С. Гармаш. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. – 380с.. – 370-373с.

2. Лукаш Л. В. Здоровий спосіб життя: його елементи та складові / Л. В. Лукаш // Актуальні проблеми формування здорового способу життя учнівської та студентської молоді: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 5-річчю факультету психології та соціальної роботи 14-16 листопада 2007 року / За ред. А.І.Конончук. – Ніжин: Видавництво НДУ ім.. М.Гоголя, 2007. – 263 с.

Ужитчак Мар’яна Миколаївна

НПУ імені М.П.Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент

Патинок О. П.
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ
Актуальність дослідження психічного здоров'я сучасної української студентської молоді обумовлена наявністю і їх житті багатьох стресогенних факторів, що мають як зовнішній (особливості ситуації в світі, країні), так і внутрішній (особливості студентського середовища) характер . Щодо України, то глибока і всеохоплююча загальна криза системи суспільних відносин, як зміст перехідного періоду трансформації українського суспільства, спричиняє суперечливі і складні колізії внутрішнього світу і реальної поведінки особистості, тобто соціальна ситуація, що склалася в нашій країні суттєво впливає на виникнення, перебіг, розв'язання особистісних криз, які є невід’ємними складовими життя кожної . Психічне здоров’я студентів є невід’ємною складовою успішного навчання та професійного становлення.

Метою нашого дослідження є здійснення теоретичного аналізу особливості психічного здоров’я студентів, завданнями: аналіз поняття "психічне здоров'я", його сутності та описання його специфіки; розкриття особливостей критеріїв та чинників психічного здоров’я студентів.

Відомий психолог А. Маслоу психічне здоров'я розглядає як наслідок повної задоволеності життям. Згідно з його поглядами, здорова людина - це щаслива людина, яка живе в гармонії сама зі собою, не відчуває внутрішнього розладу і т. ін. Психічно здоровим людям, згідно з А. Маслоу, властиві, зокрема: здатність любити і бути любленими, відсутність підозрілості; відмова від усіх засобів внутрішнього захисту, безмежна довіра в любовних стосунках, взаємна турбота і відповідальність, внутрішня гармонія, життєрадісність і т. ін. Загалом психічне здоров'я вивчає така наука, як психогігієна[3].

Дослідник Л. В. Куліков акцентує увагу на тому, що психічне здоров'я «неможливо визначити без урахування суспільних і групових норм і цінностей, багатьох інших явищ духовного життя людини (певного суспільства,_конкретного_історичного_періоду[5].
Б. С. Братусь, аналізуючи тенденції сучасного суспільства, стверджує, що для все більшої кількості людей стає характерним діагноз «психічно здоровий та особистісно хворий». Таке розуміння зумовлює необхідність розгляду структури та змісту психічного та психологічного здоров'я, їх критеріїв, умов його формування та збереження. Досить продуктивною в цьому напрямку є концепція Б. Братуся, яка розкриває проблему нормального й аномального психічного розвитку та визначає психічне здоров’я, як складне утворення, що має три рівні відповідно до рівнів функціонування психічного апарату:

1) особистісно-смисловий рівень, або рівень особистісного здоровя, який визначається якістю смислових відношень людини;

2) рівень індивідуально-психологічного здоров'я, оцінка якого залежить від здібностей людини здобувати адекватні засоби смислових прагнень;

3) рівень психофізіологічного здоров'я, який визначається особливостями внутрішньої мозкової, нейрофізіологічної організації актів психічної реальності Кожен із цих рівнів має як свої критерії, так іособливі закономірності протікання[4].

На думку автора психофізіологічний рівень безпосередньо пов'язаний зі спадковими біологічними характеристиками, а індивідуально-психологічний та особистісно-смисловий - є власне психологічними рівнями, які залежать від соціальних умов, навчання та виховання [3].

На думку С. Д. Максименка, психічне здоров'я потрібно розуміти як аспект здоров'я загалом, який наголошує на етапі душевного комфорту, відсутності патологічних психічних виявів і здатності до ефективної діяльності й саморегуляції відповідно до власних (від рефлексованих) цілей та інтересів людини.

Критеріями психічного здоров'я людини є:
- адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;
- здатність керувати своєю поведінкою;
- здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення;
- особистісний та соціальний оптимізм;
- задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;
- розуміння прекрасного, комічного й трагічного;
- відповідність суб'єктивних образів об'єктам, які відображаються, а характеру реакції - зовнішнім подразникам;
-здебільшого стабільний позитивний настрій;
- адаптивність у мікросоціальних відносинах;
- відчуття щастя тощо.

Психічне здоров'я студента - це наявність у її психіці активних і пасивних залежних патернів, що постійно генерують позитивний психоенергетичний потенціал, який забезпечує усвідомлене позитивне сприйняття навколишнього світу, гармонію з ним і з собою, особистісний оптимізм та задоволення від життя.


Коли йдеться про психічне здоров'я студента), то маємо на увазі таких людей, у яких нема патології, а психічні відхилення або відсутні, що, фактично, є ідеальним результатом, або мають ненормативний (але не аномальний, не ненормальний) характер. Тому психічне здоров'я людини загалом може бути відмінним, хорошим, задовільним і поганим.
Важливим чинником, який впливає на психічне здоров'я студенів, є соціальна справедливість чи несправедливість. Несправедливість, як негативне зовнішнє психічне, породжує страждання, відчай, злість, розчарування, а також сприяє розвиткові агресивності, нетерпимості, конфліктності. Вона руйнує особистісний і соціальний оптимізм, спричинює тривалі негативні почуття й настрій, формує негативні установки, що знижує психічне здоров'я людини.
Соціальний оптимізм, як чинник психічного здоров'я студентів, полягає в тому, що він генерує позитивну психоенергію. Його основою є віра в майбутнє - це те психічне, яке генерує позитивну психоенергію. Без нього неможливо змінити суспільство, налагодити ефективне виробництво, одне слово, творити в ім'я процвітання держави, нації, суспільства, кращої долі кожної людини[2,4].
Соціально-психологічний чинник пов'язаний із суспільною дійсністю, вплив якої на соціальну психіку насамперед визначає соціально-психічні стани суспільства та його соціально-психічну атмосферу.

До головних суспільних чинників, які визначають психічне здоров'я студентів,_належать:


• соціальні_й_політичні_конфлікти_та_нестабільність;
• наявність роботи чи безробіття;
• позиція і змістовна спрямованість засобів масової інформації (ЗМІ);
• соціальна бідність;
• тривала дія негативних емоцій;
• духовна, соціальна, емоційна і фізична депривація;
• соціальна справедливість чи несправедливість;
• правова захищеність чи незахищеність;
• соціальний оптимізм;
• співвідношення матеріальних і духовних потреб у суспільстві;
• релігія;
• соціальна деградація;
• соціально-психічна єдність суспільства та інше [3].

Під впливом цих чинників відбуваються зміни в соціальній психіці студентів. Соціальна психіка студентів - це багаторівневе, багатосистемне цілісне незалежне від індивіда утворення, яке забезпечує його спільну життєдіяльність за посередництвом єдиного світовідчуття, світосприймання, світорозуміння й світопочуття, сформованих на основі реалізації єдиного смислу спільності. Соціальна психіка - це особливий внутрішній світ людської спільноти. Вона - особливе зовнішнє загальне психічне, у якому інтегровано відображається вся сукупність соціально-психологічних явищ, які наявні у певній людській спільноті (соціальній групі, суспільстві та ін.), а також психічне минулого. Таким чином, зміцнення психічного здоров’я студентів можливо здійснювати на заняттях з фізичної культури у ВНЗ через застосування спеціального комплексу методів та прийомів, розробка якого є предметом наших подальших досліджень[4].



Література:

1. Дудник І.О., Олексієнко Я.І. Раціональна організація навчальної та наукової праці - шлях до покращення їх результатів та зміцнення здоров'я студента // Викладач і студент: перспективи професійного зростання: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Черкаси: Видавництво ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2007. – 186с.

2. Медчук І.К. Охорона психічного здоров'я учнів // Рідна школа. - 1995. -№ 5.

3.Носков В.И. Студент в оздоровительно-воспитательном комплексе вуза. Основы психогигиенического обеспечения гуманистически ориентированной профессиональной подготовки студентов / В.И. Носков. - Донецк: Юго-восток,

4. Урбанович А.А. Психология управления: Учебное пособие. – Мн.: Харвест, 2001.

Фесенко Тетяна Олександрівна

НПУ ім. М. П. Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, викладач Васильєва М. О.


ДІАГНОСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА У ПОПЕРЕДЖЕННІ АСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ
На сьогодні ситуація, що склалася практично в усіх сферах сучасного українського суспільства – медичній, економічній, промисловій та культурній, зумовлює виникненню та поширенню такого явища як асоціальна поведінка, що спричиняє погіршення стану здоров’я, особливо серед підлітків та молоді [1]. Слід зазначити, що проблема поширення асоціальної поведінки серед учнів сьогодні надзвичайно актуальна, оскільки є соціальною загрозою для екології особистісних ресурсів української держави [5]. Провідні фахівці свідчать, що з кожним роком кількість молоді із критичним станом здоров’я, а також із вираженими ознаками асоціальної поведінки буде збільшуватися[2]. Але, на жаль, ефективних заходів, спроможних вплинути на цю ситуацію, поки що не достатньо.

У світовій практиці вже накопичено чималий досвід із формування програм діагностики та профілактики асоціальної поведінки серед шкільного контингенту. Однак, у нашій країні чіткої діагностичної концепції немає. Відсутня й координація між існуючими профілактичними напрямами: психогігієнічним, педагогічним, адміністративно-правовим, медичним та соціальним [3]. Ситуація ще більше ускладнюється негативною тенденцією, що простежується в системі середньої освіти, де практично не реалізовані комплексні програми діагностики асоціальної поведінки учнів.

Аналіз науково-дослідної та експериментальної роботи в навчальних закладах дає підставу стверджувати, що традиційна система навчально - виховного процесу має очевидні обмеження щодо цілісного психолого-соціального розвитку особистості учня, оскільки педагог не керується психолого-педагогічним змістом освітньої і корекційно- виховної діяльності підлітків, мало або зовсім не орієнтується в конкретних психолого- соціальних запитах учнів. У результаті в більшості учнів загальноосвітніх навчальних закладів процес становлення особистості проходить проблематично, що приводить у багатьох випадкахдо деструктивного розвитку дітей. Дана проблема є складною та багатогранною і розглядається дослідниками з різних галузей: в психології (Г.С. Абрамов, Л.І. Мнацакаян, Л.М. Фрідман, И.Ю. Кулагіна, Н.П Бурмака, Я.Л. Коломинський.); педагогіці (А.Й. Капська, І.Д. Зверєва, В.М. Оржеховська, З.Г. Зайцева, А.И. Кочетова, О.І. Власова, С.Г. Карпенчук); соціології (А. Габіані, Р.Я. Левін, О.О Яременко, О. Сердюк, О. Балакірєва).

Допомогти підростаючому поколінню в соціальному становленні покликані всі виховні інститути, але особливе місце в цьому належить соціальному педагогу, який використовуючи різноманітні методики діагностики особистості й соціальної групи спрямовує і коригує розвиток підлітків.

Саме тому стає нагально-актуальною проблема впровадження науково-дослідної та експериментальної роботи з питань впровадження у практику діяльності загальноосвітніх навчальних закладів технологічних систем психолого-педагогічної діагностики та проектування соціального розвитку особистості учнів.

Завдання тез – розглянути роль діагностичної діяльності соціального педагога у попередженні асоціальної поведінки підлітків.

Діагностика, як напрямок у соціально-педагогічній науці потребуєсерйозного та детального вивчення. Вплив її суті, змісту, методів, особливостей та умов на сучасному етапі є одним з важливих напрямків

удосконалення соціально-педагогічної роботи.

Під соціальною діагностикою розуміють точне з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, які виникли під впливом певних умов та в процесі існування клієнтів соціального обслуговування. Соціальна діагностика передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, а також аналіз цієї інформації з метою розробки програми соціальної допомоги.

Специфіка соціально-педагогічної діяльності обумовлює характер і засоби отримання професійної інформації. Соціальному педагогу доводиться користуватися різними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети. У цьому сенсі він є міждисциплінарним фахівцем і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження.

Психологічна діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак наступні фактори ризику у підлітково-юнацькому віці:

- збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність уникнення труднощів, слабовілля, відсутність самоконтролю і саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку;

- поєднання інфантильності з великою збудливістю, афективністю, що призводить до некерованості поведінки;

- ранній статевий розвиток у поєднанні з підвищеним інтересом до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізму, токсикоманії, наркоманії, бродяжництва, агресії;

- переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітації її асоціальних форм як вказівка на середовищнудезадаптацію, деформацію особистісного розвитку і загрозу асоціальної поведінки [2].

Соціальна діагностика – це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.



Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, соціальні педагоги вивчають особистість підлітка в педагогічному процесі. Перш за все, фахівців цікавить рівень здатності до навчання дітей як їх здатність до шкільного навчання і рівень навченості як реальний рівень знань, умінь та навичок.

Соціально-педагогічна діагностика – це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями.

Об'єктом діагностики для соціального педагога є формуюча особистість підлітка в системі її взаємодії із соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, що впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність.

Комплексна психолого-педагогічна діагностика - це поглиблений і всебічний аналіз особистості дитини, спрямований на виявлення притаманних їй позитивних сторін і недоліків, їх причин, а також на вирішення практичних завдань: гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Підсумком комплексної психолого-педагогічної діагностики повинен стати психолого-педагогічний діагноз, який відповідає на наступні питання: Чи має місце соціально-педагогічна занедбаність дитини? На що опертися у виховно-освітній, профілактичній та корекційній роботі з дитиною? Що в дитині не розвинене, схильне до деформації в силу соціально-педагогічної занедбаності? У чому можливості зміни соціально-педагогічної ситуації розвитку дитини? Хто і що повинен робити? Якими шляхами, засобами, методами? Який можливий результат (прогноз розвитку дитини) при використанні методів профілактики та корекції або їх відсутності?

Узагальнюючи сказане, слід констатувати, що у педагогічній діагностиці соціальний педагог передусім порівнює поведінку учня зповедінкою соціальної групи, аналізує з метою визначення чинниківвідхилення у поведінці, прогнозує з тим, щоб передбачати поведінку в іншихситуаціях чи в майбутньому, інтерпретує, щоб після індексації й оцінкинаявної інформації оцінити ту чи іншу поведінку. Врешті, соціальний педагог повинен повідомити іншим свою оцінку їхньої поведінки, бо за допомогою зворотнього зв’язку він хоче вплинути на їхню поведінку в майбутньому.

Соціальний педагог зобов’язанийконтролювативпливцихповідомлень научнів, для того, щоб знати, чивдалосядосягтибажаного результату.

Подальшим напрямом даної тематики буде розробка та впровадження просвітницької програми з удосконалення діагностичної діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал