Здорова молодь – щаслива україна 7листопада 2011 року



Сторінка5/11
Дата конвертації19.12.2016
Розмір1.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД У ФОРМУВАННІ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У ЖІНОК СЕРЕДНЬОГО ВІКУ
На сьогоднішній день проблема здорового способу життя займає чільне місце не лише на теренах країн СНД, але й за кордоном. Однак, існує суттєва різниця у підходах до формування навиків здорового способу життя в європейських країнах і в Україні. У своєму дослідження ми розглядаємо загальні питання здоров’я, елементи здорового способу життя і особистісний підхід у формуванні навичок здорового способу життя у жінок середнього віку.

Здоров’я людини вміщує в себе декілька взаємопов’язаних компонентів, а саме: фізичне, психічне і духовне благополуччя. Відповідно здоровий спосіб життя передбачає формування і підтримання високого рівня розвитку кожного з названих компонентів.

Також, здоровий спосіб життя можна визначити як динамічну систему поведінки, яка заснована на прагненні людини до підтримання високого рівня продуктивного функціонування організму і психіки [6].

Здоровий спосіб життя включає наступні компоненти: правильний розпорядок дня, дотримання режиму сну та праці, раціональне харчування, відсутність шкідливих звичок, оптимальний руховий режим, особисту гігієну, загартовування та інші [4].

Формування навичок здорового способу життя відбувається на трьох рівнях: по-перше, на особистісному через механізми формування свідомості та самосвідомості, по-друге, на рівні становлення особистості дитини в сім’ї засобами виховання і навчання, по-третє, на рівні соціуму (вплив суспільних норм і цінностей, соціальна політика на рівні держави, вплив засобів масової інформації). Кожний із рівнів, так чи інакше, впливає на формування здоров’я особистості і на те, як особистість надалі буде ставитись до свого здоров’я.

У своєму дослідженні, ми вирішили визначити чому саме люди середнього віку за статистикою демонструють значний занепад показників фізичного, психічного і духовного здоров’я. Особливо активно спад таких показників спостерігається серед жінок.

На основі узагальненого аналізу літературних джерел, ми прийшли до висновку, що саме комплекс психологічних чинників пов’язаних із особливостями середнього віку (в тому числі й з особливостями протікання кризи середнього віку) впливає на особливості ставлення людей до проблеми дотримання здорового способу життя. Найбільш ефективним профілактично-корекційним напрямом у формуванні позитивного ставлення до здорового способу життя у роботі із жінками середнього віку, ми вважаємо особистісно орієнтований підхід.

Профілактично - кореуційна робота має бути спрямована на врахування особливостей функціонування організму жінки середнього віку (зниження обміну речовин, зменшення маси головного мозку, зміну гормонального фону та ін.. ) та врахування особливостей протікання психічних процесів (швидкість формування нових нервових зв’язків, лабільність, співвідношення процесів збудження та гальмування), врахування психологічного стану (стресостійкість, перевтома, невротичні стани, депресії, фрустраційні стани, наявність незадоволених свідомих та несвідомих потреб), врахування стану духовного здоров’я (відчуття душевної рівноваги, суб’єктивне відчуття щастя, спрямованість на саморозвиток).

Закордонна практика включає використання особистісно орієнтованого підходу, однак психологічні техніки, що застосовуються носять, переважно, маніпулятивний характер, оскільки, спираються на роботу із незадоволеними потребами і фрустрованими мотивами жінки (незадоволення потреби у відчутті своєї привабливості, причетності, потрібності, у спілкуванні, увазі, турботі; мотиви самореалізації, самоствердження, особистісного розвитку та ін..). Закордонні системи підтримання здорового способу життя, що реалізують свої техніки через систему велнес індустрії (фітнес клуби ) не вирішують поставлених психофізіологічних проблем, а лише створюють враження вирішення проблем сугестивними методами (навіювання). Хоча існують й досить суттєві переваги розвитку велнесу за кордоном, особливо це стосується економічної складової, а саме: широка розповсюдженість і матеріальна доступність більшості населення до фітнес індустрії та велнесу.

Враховуючи досвід закордонних систем формування здорового способу життя у жінок середнього віку і, аналізуючи стан розвитку велнес індустрії в Україні, можна зробити висновок про те, що нам необхідно розробляти і впроваджувати психологічні технології у роботі із покращення стану фізичного, психічного і духовного здоров’я особистості, орієнтуючись на її базові потреби. Саме такий підхід може бути найбільш ефективним. На даний момент ми маємо техніки роботи, пов’язані із прямим впливом на організм і психіку людини (методики загального фізичного оздоровлення, методики пілатесу, йоги, ..). При цьому, собистісно орієнтований підхід передбачає, передусім, формування потреби у фізичній активності, закріплення та розвиток навичок здорового способу життя, утвердження мотивів покращення стану фізичного, психічного і духовного здоров’я. Саме тому, наступним кроком нашої роботи стане розробка практичних психологічних технологій з формування та підтримання здорового способу жяття у жінок середнього віку.



Література:

1. А.В. Петровский, В.В. Шпалинский. Социальная психология коллектива. – М., Просвещение, 1978

2.А.Л. Журавлев. Стиль руководства для управления социально-психологическим климатом производственного коллектива. В сб.: Социально психологический климат коллектива. – М., Наука, 1979

3. В. Пораносич, Л.Лазаревич. Психодинамика спортивной группы.- М.,

ФиС, 1977. с.16-21

4. В.Д. Гончаров. Человек в мире спорта. – М., ФиС, 1987

5.Вечер Л.С. Поведение руководителя: Практ. Пособие. – Мн.: Новое знание,

2000. – 208 с.

6. Волков Н.Н., Топчиян В.С. Моделирование личности и деятельности тренера и совершенствование высшего физкультурного образования. ANALYTIC – SERIAL //Теория и практика физической культуры. – 1989. –№10. – С. 7-9.

7. Деркач А.А., Исаев А.А. Педагогическое мастерство тренера / Предисл. Н.В. Кузьминой, А.Ц. Пуни, А.В. Тарасова. – М.: Физкультура и спорт, 1981. – 375 с.

8. Ильин Е.Л. психология физического воспитания: Учебник для институтов и факультетов физической культуры:2-е изд., испр. И доп. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена, 2000. – 486 с.: ил.
Кондратенко Інна Григорівна,

Петрик Аліна Анатоліївна

НПУ імені М.П. Драгоманова

Інститут соціології, психології та управління

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, професор Ставицька С.О.


ВПЛИВ НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ
Результати теоретичного аналізу літературних джерел свідчать про тенденцію зростання наукового інтересу до негативних емоційних станів людини. Проте, найменш вивченими є емоційні психічні стани, що виникають під впливом переживань фрустраційних ситуацій у самотніх жінок. У зв'язку з цим, багато жінок в Україні не можуть реалізували себе в найголовнішій соціальній ролі суспільства – ролі дружини, матері. Неможливість жінок відповідати цим головним суспільно-прийнятим нормам і цінностям культури, призводить до переживання ними сильних фрустрацій, стресу та проявам агресії. Тому ця тема є актуальною в сучасних умовах розвитку суспільства.

Виклад основного теоретичного матеріалу. Є.П. Ільїн у книзі «Емоції та почуття» дає наступні визначення поняття «фрустрація» - (від лат. Frustratio - розлад планів, крах (задумів, надій)), що використовується у двох значеннях:

1) акт блокування або переривання поведінки, спрямованої на досягнення значущої мети (фрустраційна ситуація);

2) емоційний стан людини, що виникає після невдачі, незадоволення будь якої сильної потреби, докорів з боку оточення. Останнє супроводжується виникненням сильних емоцій: ворожості, гніву, провини, досади, тривоги.

Загальновизнаний авторитет в області дослідження фрустрації С. Розенцвейг зазначає, що «фрустрація має місце в тих випадках, коли організм зустрічає більш-менш нездоланні перешкоди чи обструкції на шляху до задоволення будь-якої життєвої потреби» [2].

В роботах Н.Д. Левітова фрустрація розуміється як стан людини, що

виражається в особливостях переживань і поведінки викликаних об'єктивно непереборними (чи суб’єктивно так оцінюваними) труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети.

Усі життєві труднощі, перешкоди можна розділити на дві категорії:

1 - труднощі, які можна здолати (хоча для їх подолання часто потрібні величезні зусилля); 2 - труднощі нездоланні або майже нездоланні.

Дослідники фрустрації вивчають ті труднощі, які є дійсно незподоланними перешкодами або бар'єрами, що зустрічаються на шляху до досягнення мети, вирішення завдання, задоволенню потреби.

Курт Левін (Levin, 1935) вважав, що фрустрацію викликають внутрішні і зовнішні конфлікти. Він виділив три їх типи:

1) конфлікт рівнозначних позитивних можливостей, або ситуація «буриданова осла»: у людини є дві або більше привабливі цілі, але їх неможливо досягнути одночасно. Особливість цього типу конфліктів полягає в тому, що при будь-якому виборі людина все ж таки залишиться у виграші, тому цей конфлікт викликає слабку фрустрацію;

2) конфлікт рівнозначних негативних можливостей, або ситуація «з двох зол ...»: людині доводиться вибирати з двох непривабливих перспектив. При будь-якому виборі вона опиняється в програші, тому фрустрація при цьому типі конфлікту буває найсильнішою, і частою реакцією на неї є спроба втечі, а якщо це неможливо, то виникає гнів;

3) конфлікт позитивно-негативних можливостей або «проблема вибору»: у мети є як позитивна, так і негативна сторона (хочеться з'їсти булочку або тістечко, але не хочеться повніти, і т. п).

Наступним, хто виділив чинники, які викликають фрустрацію був С. Розенцвейг (Rosenzweig, 1960). Він виділив три типи таких ситуацій.

- До першого типу він відніс позбавлення, тобто відсутність необхідних коштів для досягнення мети чи задоволення потреби. Як ілюстрацію «зовнішнього позбавлення», тобто випадку, коли фрустратор знаходиться поза самою людиною (коли людина голодна, а їжі дістати не може).

- Другий тип становлять втрати (смерть близької людини; згорів будинок, в якому довго жили (зовнішня втрата)).

Третій тип ситуації - конфлікт (внутрішній конфлікт: людина хотіла б спокусити жінку, але це бажання блокується уявленням про те, що було б, якби хтось спокусив його матір чи сестру) [2].

Фрустраційна теорія агресії (гомеостатична модель) - це теорія, яка була запропонована Д. Доллардом і його співавторами в 1939 році. Суть її полягала в тому, що фрустрація завжди веде до якого-небудь прояву агресії. Фрустрація посилюється, коли наша цілеспрямованість має дуже сильну мотивацію, коли ми очікуємо отримати задоволення, але через якісь причини не отримуємо бажаного.

Основні положення цієї теорії можна визначити так:

1. Фрустрація завжди призводить до агресії у будь-якій формі.

2. Агресія завжди є результатом фрустрації.

Щодо спонукання до агресії вирішальне значення мають три чинники:

1. Міра очікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети.

2. Сила перешкоди на шляху досягнення мети.

3. Кількість послідовних фрустрацій [1].

Найбільш цікавою і завершеною представляється евристична теорія фрустрації Сола Розенцвейга. У 1934 році він опублікував «евристичну» класифікацію типів реакцій фрустрації, яку він мав намір зробити базовою для вимірювань проекції особистості Ситуації фрустрації він розглядає як три рівні психологічного захисту організму:

1. Клітинний (імунологічний) рівень, психобіологічний захист заснований на дії фагоцитів, антитіл шкіри і т. д. і містить виключно захист організму проти інфекційних впливів.

2. Автономний рівень, так званий рівень негайної необхідності (за типологією Кеннона).

3. Вищий кортикальний рівень (захист «Я») містить в собі захист особистості проти психологічної агресії.

В останні десятиліття увагу психологів було притягнуто до теорії та експериментально-психологічної практики вивчення стану фрустрації. Такі вчені як Розенцвейг С. (1944), Басс А. і Дарка А. (1957), Айзенк Г. (1963), Левітів І.Д. (1967), Плоттічер А.І. (1969), Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. (1978), Бойко В.В. внесли суттєвий внесок у дослідження даної проблеми.

Найбільш відомими методиками дослідження фрустрації є: «Методика діагностики самооцінки психічних станів особистості» Г. Айзенка; «Експериментально-психологічна методика вивчення фрустраційної реакцій» С. Розенцвейга; Опитувальник діагностики стану агресії Басса-Дарки.

4. Експрес-діагностика рівня особистісної фрустрації (В. В. Бойко).

Кожна методика має свої переваги і розглядає фрустрацію з різних психологічних сторін.

Проаналізувавши значну кількість праць і теорій, які стосуються дослідження фрустрації можна зробити висновок, про те, що незважаючи на значну кількість досліджень і зусиль прикладених багатьма вченими єдиного підходу до опису даної проблеми так і не знайдено. Починаючи з робіт З.Фрейда і закінчуючи сучасними дослідженнями, вчених було описано і зроблено багато спроб вирішення цієї проблеми. Всі наведені вище теорії зачіпають тільки одну чи декілька причин виникнення фрустрації і описують певну притаманну їй емоційну реакцію на фрустратор, але не одна з них не описує всі можливі причини і жодна не розкриває всі можливі реакції людини на фрустрацію. Тому, проблема залишається актуальною і вимагає подальшого вивчення.



Література:

1. Бэрон Р. Агрессия / Р. Бэрон, Д. Ричардсон. - СПб: Питер, 2001. - 40-45с.

2. Розенцвейг С. Психодиагностика/ С. Розенцвейг. – М., 2004. – 151- 37с.

Коротич Олександр Миколайович

НПУ імені М.П. Драгоманова

Інститут соціології, психології та управління

Науковий керівник :

кандидат філософських наук, доцент

Кісла Г.О.
ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ІНСТИТУТУ СІМ’Ї В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Сім'я як фундамент суспільства, його первинний осередок, забезпечує відтворення та продовження людського роду, вона є джерелом духовного росту та матеріального добробуту людини, в ній закладаються основи виховання та формування майбутньої особистості, через неї передаються нащадкам духовні цінності, життєвий досвід, трудові навички. Не випадково, що на центральне місце в державній соціальній політиці виходить сім'я, оскільки саме вона є потужним джерелом культурного, морального та духовного оновлення як суспільства в цілому так і конкретної особистості.

Трансформаційні процесі інституту сім’ї цікавили практично всіх класиків соціологічної думки. Так, дослідниками цієї проблематики у США є У. Гуд, І. Най, Дж. Хілл, у Німеччині – Р. Кенінг, в Англії – Р. Флетчер, у Франції Л. Руссель, Ф. Мішель. У сучасній Росії проблеми родини та шлюбу досліджували А.І. Антонов, О.М. Здравомислова, В.В. Солоднікова, А.Г. Харчев. В Україні дану проблематику розробляли Н.В. Лавриненко, С.М. Оксамитина, В.М. Піча, О.Д. Цимбалюк, Г.О. Ковтун.

Але, не зважаючи на активізацію досліджень щодо проблематики сучасної сім’ї та шлюбу, залишається ще багато аспектів, які потребують детального вивчення. Зокрема, це неоднозначність впливу соціокультурних трансформацій на інститут сім’ї, зміна шлюбних орієнтації та репродуктивної поведінки сучасної української молоді, а також проблема вироблення ефективної державної політики для збереження інституту сім’ї як першооснови соціалізації особистості.

Розвиток сім’ї та її функцій у кожному суспільстві є інтегральним результатом структурно-функціональної трансформації сім’ї, ментальності та шлюбно-сімейних традицій певного населення, а також тих форм суспільної організації, через які проходить конкретне суспільство та його інститути. Складний, а періодами і трагічний шлях українського суспільства впродовж ХХ століття значною мірою вплинув на життєдіяльність сім’ї у країні, зумовив трансформування прояву загальних закономірностей її розвитку. Штучно прискорена модернізація шлюбно-сімейних відносин у перші десятиліття радянської історії, Голодомор 1930-х років, великі втрати населення та деформація його статево-вікової структури у роки Другої світової війни, особливості організації суспільного життя в умовах командно-адміністративної економіки розвиненого соціалізму – ці етапи суспільного життя безпосередньо вплинули на структуру, розмір, тип і функції української сім’ї. За часів Радянської України сім’я була усунута від відносин власності, її економічні функції звужені, формально держава прагнула максимального усуспільнення функцій виховання і утримання дітей, хоча ці штучні теоретичні положення не були втілені у реальне життя, сім’я продовжувала виконувати свої специфічні функції щодо фізичного та соціокультурного відтворення поколінь [1].

Досліджуючи зміни, яких зазнав сімейний склад населення України слід зазначити, що сімейна структура змінюється разом з трансформацією соціальної структури суспільства. Поширення нуклеарних сімей пов’язано з індустріалізацією суспільства та мобільним способом життя. На зниження дітності сімей впливають економічні негаразди, невпевненість у майбутньому (власному та своїх дітей), бажання досягти високого матеріального рівня, емансипація жінок, поширення розлучуваності та безшлюбної народжуваності.

В умовах незалежної України такі неоднозначні явища у розвитку сім’ї, як зростання кількості неповних сімей з неповнолітніми дітьми, нестабільність шлюбу і високий рівень розлучуваності набувають характеру гострих соціальних проблем. Поширеність неповних сімей є настільки значною (це кожне п’яте домогосподарство з неповнолітніми дітьми), що можна вести мову про деформацію природного середовища розвитку й виховання дітей, що збільшує ризики їх подальшої соціалізації. Наразі в Україні неповні сім’ї є економічно і соціально вразливими, їх виховна функція реалізується не повною мірою [3].

Враховуючи неефективність існуючих стратегій підтримки сім'ї в Україні виникає необхідність формування цілісної моделі державного регулювання розвитку інституту сім'ї для забезпечення реалізації виховної функції сім’ї та підтримки молодих сімей. Формування такої моделі повинно ґрунтуватися на вивченні досвіду сімейної політики країн Європейського Союзу, щодо інституційного та фінансового забезпечення молодих сімей, це дозволить значно вдосконалити нормативно-правову базу державної політики в сфері сім'ї, активізувати її реалізацію, ефективно регулювати процеси розвитку соціального інституту сім'ї в Україні. Така модель державної політики повинна включати в себе комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на здійснення основних функцій сім'ї, забезпечення стабільності та розвитку цього соціального інституту, враховуючи фінансові можливості держави.
Література:

1. Антонов А. И., Борисов В. А. Социология семьи. - М.: Наука, 2003. – 465 с.

2. Діти, жінки та сім’я в Україні: Стат. збірник / Державний комітет статистики України.— К.: 2006.— 344 с.

3. Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку/ [колективна монографія, літ. ред. Реут А.Г.] — К.: ТОВ «Основа-Принт», 2009. — 248 с.

4. Смелзер Н. Социология: пер. с англ. — М.: Феникс, 1994. — 688 с.
Кривчун Ірина Петрівна

НПУ імені М.П.Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Ярошенко А.О.
ЛЮДСЬКИЙ ОРГАНІЗМ САМ Є ЛІКАРЕМ СВОЇХ НЕДУГ
Ще за часів сивої давнини лікарям було зрозуміло, що для стійкого оздоровлення необхідно створити такі умови, за яких організм як система, здатна до саморегулювання і самовідновлення, самостійно зможе нормалізувати функції органів та систем, активізувати відновлення тканин і таким чином подолати недугу. Організм сам прагне до гармонії та рівноваги. Треба тільки йому в цьому допомогти.

Розв’язувати проблему збереження і зміцнення здоров’я часто пропонується шляхом застосування якогось одного засобу (певного різновиду рухової активності, спеціальної дієти, психотренінгу, різноманітних методик очищення організму тощо). Спроби виокремити домінантний фактор і взяти його за основу забезпечення здоров’я здійснювалися вже давно. Проте будь-який з цих чинників, застосований окремо, не може охопити всієї різноманітності процесів, що відбуваються в організмі людини в результаті її взаємодії з природою, соціальним оточенням і всім, що визначає життєдіяльність і обумовлює здоров’я людини. Тому при вирішенні оздоровчих завдань найбільш ефективним є комплексний підхід.

Здоровий спосіб життя - спосіб життя окремої людини з метою профілактики хвороб і зміцнення здоров'я. В англійській звічить як Healthy lifestyle, так і Health promotion (зміцнення здоров'я).

Здоровий спосіб життя є передумовою для розвитку різних сторін життєдіяльності людини, досягнення нею активного довголіття та повноцінного виконання соціальних функцій, для активної участі у трудовій, громадській, сімейно-побутової, дозвільної формах життєдіяльності.

Актуальність здорового способу життя викликана зростанням і зміною характеру навантажень на організм людини у зв'язку з ускладненням суспільного життя, збільшенням ризиків техногенного, екологічного, психологічного, політичного і військового характеру, що провокують негативні зрушення в стані здоров'я.

У вузько біологічному сенсі йдеться про фізіологічні адаптаційні можливості людини до впливів зовнішнього середовища і змін станів внутрішнього середовища. Автори, які пишуть на цю тему, включають в «здоровий спосіб життя» різні складові, але більшість з них вважають базовими:



  • виховання з раннього дитинства здорових звичок і навичок;

  • навколишнє середовище: безпечне і сприятливе для проживання, знання про вплив навколишніх предметів на здоров'я;

  • відмова від шкідливих звичок: куріння, вживання наркотиків, вживання алкоголю;

  • харчування: помірне, відповідне фізіологічним особливостям конкретної людини, інформованість про якість вживаних продуктів;

  • руху: фізично активне життя, включаючи спеціальні фізичні вправи (наприклад, фітнес), з урахуванням вікових та фізіологічних особливостей;

  • гігієна організму: дотримання правил особистої та громадської гігієни, володіння навичками першої допомоги;

  • загартовування.

На фізіологічний стан людини великий вплив має його психоемоційний стан, який залежить, в свою чергу, від його ментальних установок. Тому деякі автори також виділяють додатково такі аспекти здорового способу життя:

  • емоційне самопочуття: психогігієна, вміння справлятися з власними емоціями, проблемами;

  • інтелектуальне самопочуття: здатність людини пізнавати і використовувати нову інформацію для оптимальних дій в нових обставинах. Позитивне мислення;

  • духовне самопочуття: здатність встановлювати дійсно значимі, конструктивні життєві цілі, прагнути до них і досягати їх. Оптимізм.

Деякі дослідники виділяють також «соціальне самопочуття» - здатність взаємодіяти з іншими людьми.

Формування образу життя, що сприяє зміцненню здоров'я людини, здійснюється на трьох рівнях:



  • соціальне: пропаганда ЗМІ, інформаційно-просвітницька робота;

  • інфраструктурному: конкретні умови в основних сферах життєдіяльності (наявність вільного часу, матеріальних засобів), профілактичні установи, екологічний контроль;

  • особистісному: система ціннісних орієнтацій людини, стандартизація побутового укладу.

Існує 10 порад, розроблених міжнародною групою лікарів, дієтологів і психологів, які становлять основу 

Формування здорового способу життя:

- Активний розумову працю;- Приємна робота;- Раціональне харчування;

- Харчування відповідно до віку;- Власна точка зору;- Любов і ніжність;


- Сон при температурі 17-18 градусів;- Постійні фізичні навантаження;

- Періодичне вживання солодощів;- Емоційна розрядка.

Деякі дослідники виділяють також «соціальне самопочуття» – здатність взаємодіяти з іншими людьми.

Виходячи з вищевикладеного, можна вкласти, що поняття здорового способу життя є багатогранним і поки недостатньо розробленим. Разом з тим на рівні повсякденної свідомості уявлення про здоровий спосіб життя існують багато сторіч. Але колись хотілося б ненадовго  зупинитися на самому понятті “соціальні уявлення” і історії їхнього вивчення.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал