Здорова молодь – щаслива україна 7листопада 2011 року



Сторінка2/11
Дата конвертації19.12.2016
Розмір1.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ТРАНСКУЛЬТУРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

АЛКОГОЛІЗМУ І НАРКОМАНІЇ В ЕТНОПСИХОЛОГІЇ
На фоні вживання алкогольних та наркотичних засобів у розляді різних етнічних спільностей постає проблема залежності, яка є не тільки фактом історичних прикладів, а й проблемою сьогодення.

Метою статті є аналіз та обґрунтування транскультурного вживання алкоголізму та наркоманії у різних народів, зокрема українців, виділення чинників вживання алкогольних та наркотичних засобів. На сьогодні актуальною проблемою як в Україні, так і у світі, є проблема алкоголізму і наркоманії. Це зумовлюється соціальними, генетичними і, насамперед, культурними чинниками вживання, що формувалось протягом віків усієї історії людства.

Різноманітні історичні джерела, археологічні та етнографічні матеріали свідчать про те, що наркотичні засоби і алкогольні напої широко використовуються всіма народами світу ще з давніх часів, що пов’язано з міфологією та виконанням культів і обрядів.

Ю.Лисицин та П.Сидоров стверджують, що одними з найбільш ранніх знахідок, що розкривають особливості наркотизації і алкоголізації, є знахідки індіанців майя і ацтеків. Існують ритуали, під час яких використовувались ті чи інші наркотики або спиртні напої; найсильнішим наркотиком у ацтеків був гриб теонанакаталь («м’ясо богів»). Його вживали під час певних обрядів усі члени ацтецького суспільства – під час церемонії коронації правителів усі запрошені, наївшись священних грибів з медом, ставали «збудженими і задоволеними», «співали й танцювали, втративши розум». Вживали ацтеки гриби з метою побачити видіння, передбачувати майбутнє [3].

Більшість народів Півночі використовували для досягнення змінення станів|достатків| свідомості гриб галюциногена червоний мухомор Amanita| Muscaria|.

Вессон в своєму монументальному двотомнику “Росія: гриби і історія” (1957) запропонував аргумент, що пояснює|тлумачить| широке використання мухомора для посилення здібностей шаманів корінними народами Сибіру, використання під час традиційних ритуалів та обрядів [2].

У сучасному світі існує різноманіття алкогольних напоїв, які в кожній культурі у багатьох аспектах відіграють свою роль. У північних країнах традиційно частіше вживають горілку (Україна, Росія), віскі (Ірландія, Шотландія), ром вживають у латинських Америці, та інші міцні напої, що вироблені з зернових культур. У південних країнах вживають переважно слабкіші напої такі як, виноградне вино ( Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Грузія та Молдавія).

Крім алкогольних напоїв етнічну специфіку алкоголізації зумовлюють ще деякі чинники. По-перше, є традиційне, закріплене в культурі ставлення до алкоголю й традиції, що пов’язані з його вживанням. Повсякденне вживання алкоголю характерне для Франції, Італії, Іспанії, Аргентини, Бразилії, Чилі, де вживання є помірним та традиційним за прийняттям їжі.

Існує другий чинник алкоголізації, - це агресивність, конфлікти, що породжує злочинність та інші негативні наслідки. Прикладом може виступати алкоголізація індіанців Юруна у Південній Америці, де випивають великі дози алкоголю не виявляючи при цьому розгальмованої поведінки. Антропологи повідомили, що серед індіанців Вікос злочинність, позашлюбні статеві зв'язки і подібна діяльність, що пов'язуються з пияцтвом у культурі білої людини, зовсім відсутні під час вживання алкоголю. І навпаки, така діяльність в основному зустрічається тоді, коли люди зовсім тверезі. Тобто європеєць під час алкогольного сп’яніння більш спрямований на злочинну поведінку [3].

Існує інший приклад щодо цього, дослідники Дж. Ролбак і Р. Джонсон, аналізуючи причини пиятцтва у негрів виявили, що негри-алкоголіки, які виховувались в атмосфері суворості, що була створена жорстокою позицією батьків та утисків, трансформувалась в почуття ворожості до оточуючих і відповідно в алкоголізм. Щодо вживання алкоголю українцями, відомо, що українські пісні і перекази зберігають пам’ять про те, що українці пили не просто спиртне, а «мед-горілочку», «калганівку», «вишнівку» («Ой п'є Байда Мед-горілочку та не день, не нічку…», «Пийте, люди, горілочку, а ви, гуси, воду…»). Пили їх тільки дорослі на святах, на поминках, при закінченні тяжких польових робіт.

Відомо, що вживання алкоголю було характерним для періоду за часів козацтва, - горілчане виробництво виникло в Україні за часів Запорозької Січі, козаки вже у XVII сторіччі експортували українську горілку в Росію [1].

Що ж до наркотизації, історик С.Воропай, стверджує, що «Зважаючи на|внаслідок| географічне положення|становище| Малоросії – поряд з|поряд із| імперією Османа – більшість звичаїв і звичок українців і турків|Турції| взаємно проникали через межі|кордони| держав. Не викликає|спричиняє| здивування|подив| пристрасть до наркотиків у|біля| “Січового козацтва|”, курінню опіуму і марихуани».Вживання алкоголю і наркотиків – це гостра проблема не тільки інших країн, а й українців, історично склалось, що українські народні свята, обряди супроводжуються вживанням алкоголю, і сьогодні цей факт серед населення неминучий, але як показує статистика, алкололізм зростає не тільки серед представників дорослого покоління, але й молодого, що пов’язано з соціальним вихованням особистості, невмінням організовувати свій вільний час, також нехтуванням здорового способу життя.


Література:

1. Вольфґанґ Шивельбуш. Смаки раю: Соціяльна історія прянощів, збудників та дурманів. – К.: «Критика», 2007. – 127с.

2. Марлин Добкин де Риос. Растительные галлюцинногены. – М.: Издальство «КСП», 1997. –138с.

3. Павленко В.М. Таглін С.О.Етнопсихологія: Навчальний посібник. – К.: Сфера, 1999. – 360-364с.

Волошина Анна Василівна

НПУ імені М. П. Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук

Васильєва М. О.



ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

НА ПРОФІЛАКТИКУ АДИКВАТНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ
На сьогодні особливої актуальності набувають питання здорового способу життя та адиктивної поведінки молоді, пов'язаного з вживанням різноманітних психоактивних речовин .

Відсутність спеціальних знань і навичок здорового способу життя, а також своєчасних соціально адаптивних стратегій поведінки в дорослої частини населення - батьків, педагогів - не дозволяє їм надавати результативну виховну дію, психологічну та соціальну підтримку.

Для позначення будь-яких фактів поведінки стосовно адиктивних речовин у сучасній науці вживається термін адиктивна поведінка (від англ. addiction — пристрасть, пагубна звичка, схильність до чогось), ним позначається весь спектр поведінкових феноменів, спрямованих на вживання (використання) якогось агента, спроможного викликати залежність [1]. Ще вона визначається як «одна з форм деструктивної поведінки, що виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або активностях (видах діяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій».

На сьогодні в Україні, як і в усьому світі, розрізняють первинну, вторинну і третинну профілактику відповідно до сучасної класифікації ВОЗ.

Первинна профілактика спрямована на попередження розвитку захворювань, і в наркології включає заходи боротьби зі шкідливим для здоров’я вживанням алкоголю, наркотичних і інших психоактивних токсичних речовин. Вторинна профілактика спрямована на затримку розвитку хвороби. Третинна профілактика спрямована на запобігання інвалідності головним чином шляхом реабілітаційних заходів [2].

Наразі існує потреба реалізації системного підходу щодо здорового способу життя в усіх соціальних інституціях, серед яких значну роль відіграють дитячі та молодіжні громадські організації та об’єднання. Сьогодні громадські організації виступають не просто суб’єктами громадянського суспільства, а й реальними партнерами органів державної влади у вирішенні нагальних проблем дітей і молоді [3].

Пропагування діяльності громадських організацій здійснюється шляхом проведення різних тематичних акцій. Найбільшою увагою з боку цільової аудиторії користуються заходи з організації змістовного дозвілля -спортивних змагань, туристичних походів, активного відпочинку;культурно-просвітницького характеру- відвідування фестивалів, концертів, виступів творчих колективів та організації цікавого відпочинку для дітей, молоді, сімей [4].

Соціальний аспект дитячих громадських організацій полягає у потребі сучасного суспільства організаційно сформувати соціальну активність підростаючого покоління через різноманітні форми громадських об’єднань; оволодіння соціальними ролями не тільки для збагачення досвідом взаємодії з людьми, але й реалізації можливостей лідерського, творчого потенціалу дітей у вирішенні соціально-значущих справ суспільства і держави.

Психологічний аспект актуалізується можливостями сучасної дитячої громадської організації у пошуку дитиною своєї ідентичності, задоволення своїх інтересів та власних переживань, розширення сфери спілкування з однолітками й реальної співпраці у практичних соціально-значущих справах, формування позитивних особистісних якостей, довіри і відповідальності у становленні соціальних відносин, можливістю вибору дитиною способів виконання своїх обов’язків перед собою, друзями, організацією, суспільством; сприяє саморозвитку і самоствердженню особистості.

Педагогічний аспект характеризує сучасне дитяче громадське об’єднання як організовану виховну систему з унікальною можливістю виховного впливу однолітків один на одного та дитячого колективу на особистість.

Цінність громадського об’єднання у контексті впровадження здорового способу життя полягає у системності процесу виховання молоді; наявності ідеологічних засад, заснованих на моральних нормах та загальнолюдських цінностях, які є значущими та важливими у цьому віці; їх активізації до спільної колективної діяльності, поєднання яскравих, значущих заходів з реальним життям; набуття впевненості у своїх силах; ствердження почуття самоцінності та значущості, можливість досягнення публічного успіху; отримання знань та навичок здорового способу життя, самовдосконалення й саморозвиток тощо [4].

У діяльності переважної більшості дитячих організацій напрям збереження здоров’я та формування здорового способу життя серед дітей та молоді визначений як пріоритетний, оскільки допомагає через різноманітні форми, методи і заходи навчити зберігати своє здоров’я.


Література:

1. Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. В. А. Соболева, И. П. Рущенко. — Харьков: Торсинг, 2000. — 432 с.

2. Сердюк О. О., Бєлоусов Ю. Л. Соціальна робота з особами з наркотичною та алкогольною залежністю // Соціальна робота в органах внутрішніх справ України: Навчальний посібник. — Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2006. – 324с.

3. Сорокін В.М. наркотики і підліткова субкультура. / / Збірник тез міжнародної конференції: підліток і молодь в мінливому суспільстві (проблеми девіантної поведінки).М. - 2001. – 340с.

4. Соціальна робота з молоддю в Україні (Збірник інформаційно-методичних матеріалів)/ М-во України у справах сім'ї та молоді, УкрНДІ проблем молоді; За заг. ред. І.Д. Звєрєвої. -К.: Столиця, 1997. -151 с.
Гайдученко Тетяна Ігорівна

НПУ імені М.П.Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент

Пасічняк Р.Ф.


ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО РОЗУМІННЯ ЗДОРОВЯ ЯК ПЕРЕДУМОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ
Внутрішнє розуміння здоров`я - складова частина самосвідомості особистосты, яка під впливом інтеро- і екстерорецепторів формує уявлення про фізичний стан, що супроводжується своєрідним емоційним фоном. Для дитини здоров`я набуває сенсу тільки тоді, коли вона починає розуміти його значення для ефективного виконання тієї чи іншої діяльності в грі або навчанні. У створенні внутрішньої картини здоров`я бере участь вся особистість у цілому. Внутрішня картина здоров`я - своєрідний еталон здорової людини. Цей еталон може бути досить складним і містити в собі різні елементи у вигляді образних уявлень і логічних узагальнень (В. М. Смірнов, Т. М. Рєзнікова). Образ «Я», і ставлення до власного здоров`я змінюється з віком. Судити про здоров`я дитини на першому році життя можна за допомогою спостереження як за її настроєм у стані активності, так і за її реакціями на близьких та на іграшки. У здорової дитини переважає ейфоричний відтінок настрою. На другому році життя здорова дитина активна і допитлива, вивчає навколишній життєвий простір, знаходиться в постійному русі, намагається брати участь в іграх, яскраво і безпосередньо проявляє свої емоції. Надалі розширюється запас слів, який дозволяє дошкільнику висловлюватися не тільки про те, що відбувається довкола, але й про свій внутрішній стан [1]. У свідомлення власних рухових реакцій відбувається лише в кожного другого малюка 3-4 річного віку. А вже у 6-7 річному віці такою здатністю володіють близько 95% дітей (О. В. Запорожець). З цього можна зробити висновок про поступовий розвиток змістовної сторони образу «Я», який дозволяє дітям тільки в молодшому шкільному віці більш-менш повно сприймати свої фізичні властивості. Саме до цього віку дитина стає членом суспільства і здатна пізнавати наявні відносини в реальному світі, свідомо досягати поставленої мети (Л. І. Божович). Цей рівень свідомого розвитку вже дозволяє дитині виражати в словах своє ставлення до власного зовнішнього вигляду, конституції і функцій тіла. У віці 6-7 років дитина здатна не тільки оцінювати своє здоров`я, але і намагається зберігати його, користуючись постійною підтримкою дорослих. Чимало дітей володіє значними знаннями про своє тіло. Щоб стимулювати малюка до збереження свого здоров`я, а також з метою розширення його знань про походження певних хвороб, батькам корисно вчасно давати необхідну інформацію про будову і функції організму (Д. М. Ісаєв). Після 6-7 років діти починають усвідомлювати реальність імовірності захворіти (Ж.Піаже). У віці 10-11 років ставлення дітей до здоров`я проявляється в іграх, у самостійних турботах про своє тіло і дотриманні розпорядку дня. Розуміння особливостей формування у дитини внутрішньої картини здоров`я дає наступне висловлення Е.Клапару: «Ми починаємо щось усвідомлювати тільки в міру нашої непристосованості».

Оцінюючи своє здоров`я або свої фізичні якості, дитина може побачити розбіхності між власним уявленням про свою силу, спритність і фактичною нездатністю виконати ту чи іншу фізичну вправу. Особливу увагу в сприйнятті власного «Я» привертають метаморфози тіла, які з`являються у періоді статевого дозрівання. Як відомо, саме зі сприйняття власного тіла у свідомості створюється тілесний образ, формується відчуття себе. Образ тіла, який відносно стабільний між 8 і 11 роками, зазнає безліч змін, що досягають максимуму у 14-річному віці, і поступово стабілізується знову у 18 років.У віці 10-17 років спочатку переживаються диспропорції, які торкаються окремих аспектів образу тіла (ступні, ноги, руки), потім - загального образу тіла (ріст, маса) , а пізніше - диспропорцій таких частин тіла, як обличчя, кінцівки. Хлопчики проявляють велику заклопотаність і тривожність у зв`язку з розвитком статевих органів, а дівчатка - у зв`язку з ростом молочних залоз (Д. М. Ісаєв, Б. Є. Мікіртумов, О. І. Богданова) [3]. Щоб зберегти цінність образу «Я», особистість змушена включати такі захисні механізми, які знижують тривожність, але дозволяють при цьому зберегти позитивне ставлення до себе. В одному випадку виникає зосередженість на певній діяльності, в іншому - компенсуються негативні аспекти образу «Я», у третьому - людина запобігає конфронтації з інформацією, яку не вдається нейтралізувати [2].

Отже, узагальнюючи подані, вище дані наукового дослідження, можна зробити такі висновки. Внутрішнє розуміння власного здоров’я - це невід’ємна частина самосвідомості особистості і формується майже з перших років життя людини. Дитина розуміє і намагається створити для себе такі умови щоб їй було комфортно, як фізично так і духовно. Завдяки розумінню свого власного тіла та розумінню власного образу «Я» складається ставлення особистості до здорового способу життя та поведінка і вчинки,які його забезпечують. На сьогоднішній день це є досить актуальна проблема, над якою потрібно працювати.

Література:

1. Жикаренцев В. В. Путь к свободе: Взгляд в себя. - СПб.: ООО «Золотой век», ТОО «Диамант», 2004. - 272 с.

2. Лоуен А. Психология тела : Пер. С.В. Коледа. – М.: Изд – во «Независимая асоциация психологов – практиков»: 2007. – 200с.

3. Цветков Є.А. Мастер самопознания или погружение в «Я». – СПБ: Лань 2001 – 192с.


Гребенюк Оксана Іванівна

НПУ імені М.П.Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент

Патинок О.П.


ФЕХТУВАННЯ ЯК ЗАСІБ

ЗБЕРЕЖЕННЯ І ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я
Фехтування - дивовижний, надзвичайно красивий, витончений і романтичний вид спорту. З іншого боку, фехтування - це стародавнє бойове мистецтво, прекрасне і смертельно небезпечне. Фехтування має тисячолітню історію, але актуально до наших днів. За часів первіснообщинного ладу фехтування зародилося як спосіб оборонитися. У середні століття фехтування вважалося неодмінним елементом виховання лицаря і дворянина, засобом перетворення хлопчика в шляхетного чоловіка і мужнього солдата.

Незаслужено забуте на початку двадцятого століття, це мистецтво в наші дні переживає друге народження. Воно стало видом спорту, інтерес до якого неухильно зростає. Така навчальна дисципліна як «Фізичне виховання» у школі, її роль і можливості в питаннях формування особистості постійно досліджуються вченими Б. А. Ашмарин, В. Л. Волков, В. І. Григор'єв, Т. Ю. Круцевич, Л. І. Лубишева, А. В. Лотоненко, Л. П. Сергієнко та ін. Професійна наспрямованість фізичного виховання у майбутніх педагогів найбільш повно розкрита в роботах М. Я. Віленського і Р. С. Сафіна [1].

Сучасне фехтування має декілька напрямків, залежно від ситуації і мети застосування:1)бойове фехтування; 2)спортивне фехтування; 3)cценічне (театральне) фехтування; 4) історичне фехтування [2].

Фехтування належить до виду спорту, який сприяє розвитку швидкості рухової реакції, координації (спритності) рухів, почуття дистанції. Служить засобом зміцнення здоров'я, вдосконалення функцій систем кровообігу, дихання, нервової системи, зміцнення опорно-рухового апарату, виховання витривалості. Фізичні вправи зміцнюють кістки, зв'язки, м'язи. Кістки, м'язи стають міцнішими, стійкими до навантажень і травм.

Результатом малорухливого способу життя є гіпоксія (киснева недостатність), яка може стати причиною багатьох захворювань, зниження стійкості організму і його резервних можливостей у боротьбі з втомою і впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища [1].

Займаючись фехтуванням, як засобом фізичного виховання, люди мають змогу познайомитися з усіма видами підготовки фехтувальника (теоретична ,фізична, технічна, тактична, психологічна та методична) [3].

Розрізняють наступні види спортивного фехтування в залежності від використання зброї:фехтування на рапірах; фехтування на шпагах; фехтування на шаблях.

Даний вид спорту тісно взаємопов’язаний с соціальною сферою, адже не всі в нашому світі можуть повноцінно функціонувати-це люди з певними функціональними обмеженнями. Якщо звернутись до історії параолімпійського спорту ,то вже у 1960 році фехтування було включено в програму перших Параолімпійських ігор в Римі. У параолімпійському фехтуванні розрізняють такі категорії інвалідності:

до категорії «А» відносяться атлети з ампутацією нижніх кінцівок та дитячим церебральним паралічем (ДЦП);

до категорії «В» - спортсмени з травмами грудного відділу хребта;


до категорії «С» - фехтувальники з травмами шийного відділу хребта.

Проте, незважаючи на різні труднощі, спортсмени - параолімпійці досягають великих висот. Прикладом того є 3 срібних та 2 бронзові нагороди - на візках на Чемпіонаті світу з фехтування, що проходив з 5 по 11 листопада 2010 року у м. Париж, Франція [4].

Роблячи підсумок можемо сказати,що зацікавленість будь-якою спортивною діяльністю формує у людини такі важливі соціальні якості особистості, як патріотизм, колективізм, взаємодопомога, дружелюбність, комунікабельність і т.д. Фехтування як засіб збереження і зміцнення здоров’я гармонійно розвиває всі фізичні якості особистості і формує навики підтримки високої працездатності.

Література:

1. Булочко К.Т. Фехтование / К.Т.Булочко. – М.: Физкультура и спорт,

1967. – 115 – 147с.

2. Лейтман Л.Г. Фехтование – юным / Л.Г.Лейтман, А.М.Пономарева, А.В.Родионов. – М.: Физкультура и спорт, 1967. – 152с.

3. Кривенцова І.В. Програма навчального курсу «Фехтування» /І.В.Кривенцова // Науково-методичний журнал ТМФВ. – Харків:ОВС, 2007. - № 1 (27) / 2007. – 19-33с.

4. Юлия Кондратенко: Фехтование на колясках //http://nika org.kiev.ua


Давидун Мирослава Аркадіївна.

Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна»

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент

Матвійчук Т.В.
ПИВНИЙ АЛКОГОЛІЗМ МОЛОДІ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Початок XXI століття в Україні характеризується ускладненням і загостренням комплексу проблем, пов'язаних із споживанням алкогольних напоїв. Пияцтво в сучасному українському суспільстві набуло особливо хворобливого характеру майже за всіма показниками - рівнем споживання алкоголю, захворюваності, смертності на ґрунті зловживання спиртними напоями, прилученням до споживання алкоголю наймолодшої частини населення та ін. Проблемі порушеної поведінки дітей і підлітків приділяють увагу спеціалісти в галузі педагогіки, психології, соціології, права, дитячої і підліткової психіатрії. Це зумовлено великим діапазоном вираженості поведінкових розладів, високою частотою їх появи, непосильними для дітей та підлітків труднощами їх навчальної та соціальної адаптації. Зокрема, спектр проблем, пов'язаних із зловживанням молоддю алкогольними напоями, у широкому соціальному контексті можна віднести до проблеми девіантної поведінки, тобто до ненормативної поведінки особистості в суспільстві [1].

Типовим і дуже розповсюдженим слабоалкогольним напоєм, який найбільш охоче споживає молодь, є пиво. У нашій країні говорять про «пивну революцію». Уже неможливо уявити собі спілкування підлітків і молоді без пива. В останній час все частіше на вулицях, на стадіонах, в кафе, в парках з'являються неповнолітні хлопці і дівчата, які тримають у руці пляшку з пивом. Пиво активно вживають дівчата й жінки. Дорослі й підлітки п'ють його по дорозі додому, на вулиці, «для підтримки розмови» під час зустрічі, під час перегляду телевізійних передач, у тому числі спортивних, дегустують і порівнюють смакові й хмільні властивості різних сортів і т.д. Часто пиво вважають майже безалкогольним напоєм, не тільки не шкідливим, але й корисним. І сьогодні існує думка, що випити пляшку пива для подолання спраги більш корисно, ніж склянку лимонаду. Саме твердження про користь пива є однією з обставин, що сприяють поширенню його розповсюдження [2].

Такий багатократний стрибок у вживанні пива не є дивним, якщо врахувати переконливо нав’язливу, різноманітну за способом подачі пивну рекламу довірливим громадянам, які не мали до цього досвіду протистояння їй, рекламі. Чого тільки вартують яскраво оформлені величезні біг-борди в містах та на транспортних магістралях, рекламуючих надзвичайну «корисність» пива, та вбивча щоденна надокучлива реклама пива на телебаченні. Адже, ЗМІ не повідомляють, що по шкідливості для організму пиво може зрівнятися із самогоном, тому що в процесі спиртового шумування у пиві, які в самогоні, у повному обсязі зберігаються побічні ефекти шумування, що супроводжують алкоголь. Це альдегіди, сивушні масла, метанол, ізопропіловий спирт, ефіри, нітразаміни та інші не менш отруйні сполуки, вміст яких у пиві в десятки й сотні разів перевищує рівень їхньої припустимої концентрації в горілці, отриманій зі спирту вищої очистки. Серед них — і психотропні речовини, які відносяться до нелегальних наркотиків [3].

У Хмельницькому інституті соціальних технологій Університету «Україна» було проведене анкетування серед студентів, метою яких є вивчення проблем пивного алкоголізму в студентському середовищі та визначення рівня знань про алкоголізм, як соціально негативне явище, взагалі. Вік респондентів 19-20 років, серед яких 40% жіночої статі і 60% - чоловічої. Аналіз результатів показав, що, не дивлячись на юний вік, 70% опитуваних вживають алкоголь, в 20% - це відбувається кожного разу, коли з’явиться привід. беручи до уваги визначення рівня знань про алкоголізм, то виявленні наступні результати: у 30% респондентів високий рівень знань і антиалкогольна просвіта не обов’язкова; у 70% - середній рівень знань, рекомендується антиалкогольна просвіта; низький рівень знань про алкоголь взагалі відсутній, що є дуже важливим кроком на шляху антиалкогольної компанії соціуму.

Отже, єдиноправильне рішення – раз і назавжди відмовитись від пива! адже, як результат – на очах у батьків тверезі діти перетворюються на питущу молодь, а питуща молодь – у батьків-п’яниць. невже нікому не зрозуміло, що пивна контркультура – це початок культури наркотизму, що веде до деградації поколінь, а з рештою до загибелі цілого народу?



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал