Здорова молодь – щаслива україна 7листопада 2011 року



Сторінка10/11
Дата конвертації19.12.2016
Розмір1.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Література:

1.Артемчук А. Ф. Аддиктивноеповедение и ранниеформыалкогольнойзависимости у подростков / А. Ф. Артемчук, Ю.А. Мануленко // Здоров’я дітей на межі тисячоліть. – Х., 2000. – 154-156с.

2. Бабюк И. А. Алкогольная и наркотическаязависимость у подростков / под ред. И. К. Сошина и И. А. Бабюка. – Донецк; Х.: Донеччина,2004. – 192 с.

3.Грибан В. Г. Валеологія / В. Г. Грибан. – К.: Центр учбової л-ри, 2008. – 214 с.

4. Державний комітет статистики України. Статистичний щорічник України за 2009 рік / [ред. О. Г. Осауленко]. – К.: Консультант,2010. – 571 с.

5. Максимова Н. Ю. Соціально-психологічний аспект профілактики адитивної поведінки підлітків та молоді / Н. Ю. Максимова, С. В. Толстоухова. – К.,2000. – 125с.


Чередніченко Олександр Вікторович

Хмельницький інститут соціальних технологій

Університету «Україна»

Науковий керівник:

викладач Дорощук М.В.
НАСИЛЛЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ: СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ
Сучасна концепція середньої освіти спрямована, передусім, на реформування концептуальних підходів до навчально-виховного процесу і його завдань. Сьогодні перед школою стоїть завдання забезпечити умови для самовизначення, самоактуалізації та самореалізації особистості учня, передумовою успішного виконання якого виступають гармонійні, сприятливі міжособистісні відносини учня з однолітками. Шкільна дисципліна повинна забезпечуватись з урахуванням прав та поваги гідності дитини. Закон про освіту України говорить, що освіта повинна бути націлена на максимальний розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей.

Але, нажаль, методи шкільного виховання не завжди є об’єктивними та гуманними Дослідження підтверджують, що школа не тільки відіграє важливу роль у житті дітей як середовище основної соціалізації, а й виступає місцем, де діти найчастіше у своєму житті стикаються з насильством, хоча загальноосвітній навчальний заклад повинен забезпечувати безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я.

За даними досліджень, серед форм насильства мають місце побиття, образи, приниження, копняки, запотиличники, використання образливих прізвиськ, псування майна, позбавлення їжі та грошей, неприємні дотики до тіла, бойкот тощо. Найчастіше насильство до дітей чинять: інші діти (95%), батьки (68%) та дорослі, які працюють із дітьми (39%); від 24-37% дітей зазнають насильства дома, на вулиці, в школі (від практично щоденного до декількох раз на місяць). Ствердно відповіли про те, що зазнають насильства в школі 65% дівчат та 50% хлопців у віці 9-11 років; 84% дівчат та 70% хлопців у віці 12-14 років; 56% дівчат та 51% хлопців у віці 15-16 років. Тому, з метою запобігання проявам жорстокості та насильства у навчальних закладах, запровадження механізму аналізу ризиків виникнення усіх форм насильства серед дітей та учнівської молоді Міносвіти виданий відповідний наказ від 1 лютого 2010 р. № 50.

Зважаючи на вищезазначене, найчастіше у загальноосвітніх школах, українські діти зазнають жорстокого ставлення саме ровесників. Результати дослідження свідчать, що 60% опитаних зазнавали кривджень упродовж навчального року, а 24,4% від загальної кількості досліджуваних зазнавали образ від інших учнів (ці кривджень не носили систематичного характеру, тому за частотою проявів їх можна вважати епізодичними).

В результаті аналізу психолого-педагогічної літератури виявлено достатню кількість наукових робіт, які розкривають проблему конфліктів у стосунках між однокласниками та іншими школярами, надано зовнішні характеристики типів конфліктних ситуацій, деструктивних стилів спілкування, негативних явищ міжособистісної взаємодії, досліджено основні чинники конфліктів та їх динаміку, мотиви різних форм насилля.

Насильство — це застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих хто не може чинити опір. Тобто, будь-яке застосування сили по відношенню до беззахисних.

Чинниками виникнення насильства є: характеристики жертв; характеристики порушників; чинники освітнього середовища; ризики, пов’язані з зовнішнім середовищем

Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження і зневажання дітей: фізичне насильство (побиття старшокласниками учнів молодших класів, фізичне знущання виховного колективу), сексуальне насильство або розбещення (зґвалтування або розбещення учнями старших класів, сексуальне розбещення з боку педагогів), психічне (емоційний тиск учителя або одного учня на іншого, приниження учнів виховним колективом, погрози з боку учнів старших класів або педагогів), зневажання основних потреб дитини (відмова виховного колективу у здійсненні потреб дитини першої необхідності).

Можливим поясненням того, чому деякі школярі схильні до знущань над іншими учнями і своїми однолітками є те, що вони можуть бути фізично сильнішими, ніж їх жертви, і мати недорозвинуті соціальні механізми стримування прояву агресії по відношенню до оточуючих. Окрім того, як показують дослідження, агресори менш тривожні, мають вищий рівень упевненості у собі, вищий соціометричний статус у колективі ніж жертви.

Ряд дослідників такі як Колотій Н.М., Кон І.С., вказують на велику роль шкільної ситуації у формуванні агресивності підлітків. Дані свідчать, що такі особливості освітнього середовища, як надмірна строгість й вимогливість учителів, а також різноманітні покарання за порушення шкільної дисципліни, до яких удаються педагоги, можуть провокувати підлітків на прояви насилля.

Дослідження учнів умовної групи «скривджених» у системі соціально-психологічних контактів з однолітками, виявили високий рівень дезадаптивності у шкільному колективі. Ці учні, як правило, не мають високого соціометричного статусу і знаходяться на другорядних позиціях ієрархії у групі однолітків, не користуються високим авторитетом, не виявляють власної ініціативи, активно не задіяні у житті класу. Частина з них має статус аутсайдерів і перебуває в умовах соціального відчуження. Доречно зазначити, що до цієї умовної групи відносяться учні як з високою, так і низькою успішністю у навчанні. Зауважимо, що учні з відмінною успішністю в цьому сенсі найбільш вразливі, адже вони найбільшою мірою зорієнтовані на дотримання дисципліни та виконання шкільних обов'язків і вимог, що не завжди вітається іншими учнями. Також учні даної групи підпадають під такий поширений вид кривдження як навішування ярликів чи присвоєння образливих прізвиськ, який, нажаль, нерідко ігнорується педагогами та оцінюється ними як несуттєвий та нешкідливий.

Таким чином, результати дослідження дали можливість скласти уявлення про стан проблеми насильства в освітньому просторі, недостатня вивченість якої спонукає до пошуку нових, альтернативних шляхів її викорінення. Тому доцільним є продовження вивчення типових методів подолання проявів насилля однолітків у міжособистісній взаємодії.


Література:

1. Колотій Н.М. Психологічне здоров’я підлітків та його оцінка в умовах загального навчального закладу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 "Педагогічна та вікова психологія" / Н.М. Колотій. – Х., 2003. – 20 с.

2. Кон И.С. Психология старшеклассника / И.С. Кон. – М., 1990. – 148 с.

3.Лозовцева В.Н. Роль учителя в преодолении конфликтных ситуаций между подростками-одноклассниками / В.Н. Лозовцева // Вопросы психологии. – 1986. – N 1. – 79–86с.

4. Максимова Н.Ю. Соціально-психологічні проблеми насильства / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна. – К., 2003. – 30с.
Чернецька Яніна

НПУ ім. М.П. Драгоманова

Інститут соціології психології та управління

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Ярошенко А.О.


ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

ТА ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
Чому люди обирають нездоровий спосіб життя, вдаються до поганих звичок та, як наслідок, стають залежними від них? Очевидно, це відбувається через ряд соціальних (соціально-економічних, соціально-політичних) та психологічних причин. Але якщо ці об'єктивні причини детермінують поведінку індивіда, то здійснюється це по-різному, и вирішальну роль відіграє тут вже суб’єктивність сприйняття кожної окремої особистості. Це об’єктивне сприйняття формується на базі духовних та матеріальних цінностей особистості (тобто відповідно матеріальних та ідеальних явищ, які мають значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє) і, як наслідок, її ціннісних орієнтацій.

Ціннісні орієнтації можна визначити як вибір людиною певних матеріальних і духовних цінностей як об'єктів, що визначають її цілеспрямовану життєдіяльність, весь спосіб життя. Ціннісна орієнтація завжди виявляється у сфері розгалужених взаємовідносин між людиною і суспільством (стосовно праці, колективу, культури, побуту, дозвілля і т. п .). Ціннісна орієнтація формується на підґрунті базових (основних, ключових) цінностей, зміст і співвідношення яких в історії як окремої людини, так і людства в цілому надзвичайно різноманітні. Ціннісні орієнтації визначають смисл життя людини. Діяльність людини невіддільна від ціннісної орієнтації, яка спирається на ціннісні уявлення. Ціннісна орієнтація завжди носить індивідуальний характер. На відміну від неї, ціннісні уявлення, хоч і здаються людині суто індивідуальними, насправді ж завжди є типовими уявленнями певних соціальних груп, представником яких даний індивід виступає. Вони є зовнішніми стосовно до конкретного індивіда і лише привласнюються ним у результаті їх засвоєння [3].

Відповідно, здоровий чи нездоровий спосіб життя також є результатом як ціннісних орієнтацій особистості, так і ціннісних уявлень соціальної групи, до якої він належить, і цей поділ досить відносний. Справа в тому, що сучасне суспільство досить часто схвалює стандарти мислення та поведінки, які не просто не несуть в собі об’єктивну користь, але навіть є шкідливими для окремої особистості. Шкідливі звички, залежність від наркотичних речовин, нехтування станом власного здоров’я, відмова від занять спортом та фізкультурою — все це прояви хворобливості, що притаманні індивідам різних соціальних верств та груп. Особливо небезпечні з них зазвичай кваліфікуються суспільством як неприйнятна поведінка, що підпадає під дію моральних та правових норм. Але, на жаль, не завжди це так. Бо як тоді пояснити, що, хоча з одного боку така поведінка розглядається як прояв девіантності, з іншого вона може бути данню моді, що паную в суспільстві, або окремих його групах — в залежності від конкретного випадку.

Казати про нездоровий спосіб життя, як такий, що включає девіантну поведінку, ми можемо особливо тоді, коли йдеться про наркоманію та алкоголізм. Але це так, якщо йдеться про їх тяжкі форми. Адже така шкідлива звичка як тютюнопаління хоча офіційно і не схвалюється в нашому суспільстві, але не порушує сталих норм, враховуючи, що приблизно третина українців є курцями. Загалом адиктивна поведінка є способом відходу від реальності і може бути викликана негативними соціально-історичними процесами, соціальними та економічними кризами, аномією тощо. Їй сприяє сучасний ритм життя, кількість оточуючої інформації; а також неуспішне соціальне становище, оскільки пануючі цінності сучасного суспільства спрямовані на матеріальний успіх. Це одна з можливих версій пояснення, чому адиктивна поведінка розповсюджена в економічно нижчих суспільних прошарках.

У той самий час нездоровий спосіб життя подекуди є орієнтацією особистості, особливо молодої, на пануючі тенденції у суспільній моді. Мода на нездоровий спосіб життя розповсюджується та пропагується у тому числі і ЗМІ. По-перше, неможна забувати про той факт, що в нашій країні офіційно дозволена реклама на тютюнові та алкогольні вироби. По-друге, існують нав’язані стандарти, які хоча й не безпосередньо та очевидно, але приводять до нездорового способу життя. Наприклад маніакальне прагнення слідувати ідеалізованим стандартам жіночої краси веде до поширення таких хвороб як анорексія та булімія. І це вже проблеми, що характерні не для нижчого класу, а навпаки, для середнього та вищого [1]. У якості ще однієї ілюстрації, можна привести приклад таких причинно-наслідкових зв’язків, що являть собою замкнуте коло: популярність паління та вживання алкоголю створює стійкі стереотипи, а через них виникають ситуації, коли у дітей та підлітків ці шкідливі звички асоціюються з дорослим способом життя, і тому виглядають для них привабливо, що, в свою чергу, призводить до ще більшого розповсюдження тютюнопаління та алкоголізму в суспільстві.

Тобто, нездоровий спосіб життя може бути наслідком як відмови від пануючих у суспільстві життєвих цінностей, так і прийняттям їх хибних варіантів.

«Здоров'я не все, але все без здоров'я - ніщо», - говорив Сократ. Здоровий спосіб життя - це поведінка людини, спрямована на збереження і зміцнення здоров'я, що сприяє повноцінному, змістовному життю, в якому людина повною мірою змогла б розкрити і реалізувати свої здібності та можливості [2]. А саме на реалізацію своїх внутрішніх резервів мають бути орієнтовані духовні та матеріальні цінності особистості. Адже тільки здоровій людині властиво відчуття повноту життя.

Отже, здоровий спосіб життя - це спосіб життя, який виховує гармонійно розвинену особистість, що допомагає стійко переносити життєві негаразди, психічні та фізичні навантаження, включаючи природні, соціальні та особистісні. Але можна обернути це твердження, і дійти висновку, що, для того, щоб людина вела здоровий спосіб життя, вона вже має йти шляхом гармонії та самовдосконалення. Якщо цінності особистості будуть базуватися на усвідомленні необхідності реалізації своїх внутрішніх потенцій, то такі прояви деструктивності та самознищення, як шкода власному здоров’ю, не матимуть місця в її житті.



Література:

1. Ґіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; Наук. ред. О. Іващенко. – К.: Основи, 1999. – 726 с.

2. Концепции современного естествознания. Под ред. Михайлова Л.А. СПб.: Питер, 2008. — 336 с.

3. Філософія. Щерба С. П. Підручник -К.: Кондор, 2007 - 452с.


Чоповська Дарина Олександрівна

НПУ імені М.П. Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

Науковий керівник:

викладач Фіголь Ю. C.
ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ПЕДАГОГІЧНОЙ КУЛЬТУРИ БАТЬКІВ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Важливість виховання здорового способу життя у дошкільників обумовлена розумінням, що лише з самого раннього дитинства можна прищепити основні знання, навички і звички з охорони здоров’я, які згодом перетворяться у важливий компонент загальної культури людини і вплинуть на формування здорового способу життя усього суспільства. Саме у дошкільному віці закладається майбутній потенціал здоров’я, це найважливіший час для виховання здорового способу життя. Діти дошкільного віку вже здатні розуміти й усвідомлювати залежність стану здоров’я від способу життя.

Виходячи з проблематики, можна виявити цілу низку суперечностей у формуванні здорового способу життя дошкільників, серед яких – неусвідомлення батьками основних компонентів здорового способу життя, їхня недостатня педагогічна освіченість щодо змісту та шляхів формування здорового способу життя маленьких дітей, малоефективна система взаємовідносин, спільних зусиль дошкільного навчального закладу і сім’ї та педагогічного керівництва сімейним вихованням.

Однією з причин такого стану на сьогодні є, по-перше, недостатня увага дошкільної педагогіки відносинам між сім’єю і дошкільним навчальним закладом та їхнім спільним діям щодо формування здорового способу життя дошкільника; по-друге, недостатньо вивчається сім’я як фактор формування особистості, психолого-педагогічні умови родинного виховання, виховний потенціал сім’ї. На практиці це виявляється в епізодичній участі сім’ї у вирішенні виховних проблем дошкільного закладу. Батьки все більше покладаються на виховну функцію дошкільного закладу і при невдачах у вихованні дітей насамперед висувають претензії педагогам. Тому мета формування здорового способу життя дитини має бути єдина і для сім’ї, і для дошкільного закладу як виразника інтересів суспільства у галузі виховання підростаючих поколінь [1].

Часто родинне виховання й виховання дітей у дошкільних навчальних закладах існують як дві окремі ланки: вдома дитина інколи дістає одні настанови, зразки поведінки, а в дитячому садку – інші. Батьки хочуть бачити своїх дітей здоровими, але не завжди розуміють залежність стану здоров’я від способу життя.

Тому потрібно глибоко вивчати виховний потенціал сім’ї, використовуючи комплекс прийомів і методів: спостереження, бесіди, анкетування. Арсенал прийомів і методів вивчення виховного потенціалу сімей вихованців потрібно вибирати виходячи з конкретних умов вивчення сімей, що допомагає науково виявити проблемні помилки сімейного виховання щодо формування здорового способу життя дошкільників, дати індивідуальні кваліфіковані поради батькам. Вивчення сім’ї передбачає глибокий і всебічний аналіз позитивних і негативних особливостей.

Система роботи з підвищення педагогічної культури батьків з основ здорового способу життя здійснюється через колективні, індивідуальні та наочні форми роботи. Сюди входять бесіди, консультації, відвідування сімей, запрошування батьків до дошкільного закладу, індивідуальні пам’ятки, поради, бюлетені, батьківські збори, групові консультації, тощо [3].

Розпочати роботу потрібно в самому педагогічному колективі дошкільного закладу, тому що роль педагога має дуже велике значення у формуванні здорового способу життя дітей. Власний приклад педагогів буде стимулювати батьків до активізації у вирішенні проблем валеологічного виховання дітей.

Практика свідчить, що одним із головних шляхів підвищення взаємодії дошкільного навчального закладу і сім’ї є використання нетрадиційних форм і засобів роботи з батьками щодо формування здорового способу життя дошкільників. Серед них – функціонування консультативних пунктів з проблеми валеологічного виховання, конференції батьків з обміну досвідом щодо організації раціонального дозвілля дітей, рухового режиму, оптимального харчування, тощо.

Ефективною є така форма роботи, як зустріч у родинному колі, де здійснюється індивідуальна допомога родинам через консультації валеологічного спрямування, показ, зустріч з лікарями, психологом.

У системі педагогічного всеобучу бажано використовувати педагогічні задачі та завдання для батьків, які мають валеологічний зміст. Ці завдання можуть бути логічними, головна мета яких полягає у стимулюванні активності батьків до самостійного набуття педагогічних валеологічних знань, умінь, осмисленні важливих положень педагогічної валеології, виховання дітей у сім’ї. Практичні завдання допомагають батькам формувати і розвивати педагогічні вміння і навички, застосовувати їх в конкретних ситуаціях виховання дітей в родині [2].

Кожне повідомлення валеологічного змісту було відкриттям для дитини, раніше невідомим їй, кликало до самоаналізу, подальшого розвитку. Лише в цьому випадку можна досягти позитивного результату.

Ефективність формування здорового способу життя дошкільників залежить від багатьох факторів: цілеспрямованої діяльності педагогів на формування рівня педагогічної валеологічної культури сім’ї, єдності педагогічного впливу дошкільного навчального закладу і сім’ї у вихованні здорового способу життя, оновлення валеологічного змісту роботи з батьками та форм їхньої педагогічної освіти.


Література

1. Павлушкіна О.В. //Дошкільна освіта - 2004 . - № 3 (5).

2. Калуська Л. Рости здоровою, дитинко. – Івано-Франківськ, 1996.

3. Калуська Л. Валеологія в дитячому садку та вдома. – Івано-Фр., 1999.


Шаповал Аліна Олексіївна

НПУ імені М.П.Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор

Вайнола Р. Х.


ОСНОВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ
В останні десятиліття проблема зміцнення здоров'я населення набула значної актуальності у світі та в Україні. Особливо гострого звучання проблеми формування здорового способу життя набувають, коли йдеться про підростаюче покоління, від якого залежить майбутнє і розвиток кожної держави.

Питання формування здорового способу життя давно вже стало об’єктом дослідження науковців, зокрема, проблеми здоров'я активно розроблялася відомими філософами (А.Бойко, В.Крюкова та ін.), медиками (М.Амосов, Ю.Лісіцина та ін.), психологами (А.Личко, А.Маслоу, та ін.), соціологами (Г.Лукачек, А.Міллер, ін.). Соціально – педагогічний аспект проблеми формування здорового способу життя відображено в працях А. Капської, О. Вакуленко, С.Омельченко, Н. Романової та ін.



Метою статті є теоретичне обґрунтування основних чинників, що впливають на процес формування мотивації до здорового способу життя дітей молодшого шкільного віку.

Відомий український валеолог Т. Бойченко зазначає, що здоровий спосіб життя – це спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження і зміцнення здоров'я. Формування здорового способу життя (за О. Вакуленко), означає усі дії людини, які безпосередньо спрямовані або ж опосередковано торкаються формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення і передачі здоров'я [2].

У працях дослідників процесу формування здорового способу життя [1] визначено, що перебіг даного процесу в молодших школярів має певну специфіку, зумовлену їх віковими особливостями, залежністю від дорослих, несформованістю навичок гігієни культури, волі, мотивації до їх набуття, відсутністю соціального досвіду, пов’язаного із здоров’ям.

Мотивацію до здорового способу життя більшість дослідників розглядають, як систему ціннісних орієнтацій, внутрішніх спонук до збереження, відновлення і зміцнення здоров'я.

Ми вважали за доцільне розвести терміни «мотивація» та «мотив». Термін «мотивація» являє собою більш широке поняття, ніж термін «мотив». Слово «мотивація» використовується в сучасній психології в розумінні спонукання до дії, воно позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого). Мотив, на відміну від мотивації, - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є її стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до певних дій [3].

Важливість формування мотивації здорового способу життя у молодших школярів обумовлена тим фактом, що лише з самого раннього дитинства можна прищепити основні знання, навики і звички з охорони здоров’я, які згодом перетворяться у важливий компонент загальної культури людини і вплинуть на формування здорового способу життя усього суспільства. Водночас, діти молодшого шкільного віку вже здатні розуміти й усвідомлювати залежність стану здоров’я від способу життя.

Нами здійснено спробу розкрити зміст основних чинників, що впливають на процес формування мотивації до здорового способу життя в дітей молодшого шкільного віку. Перше, що впливає на спосіб життя, який обирає дитина, – це її індивідуальна свідомість, світогляд, мотивація, потреби, цінності та ідеали. Ця група чинників походить з джерела індивідуальності дитини, і вони успішно можуть бути змінені цілеспрямованими діями ззовні.

Наступні чинники походять із зовнішніх джерел впливу, тобто таких, які стосуються не індивідуальності дитини, а її буття (умовами життя). Отже, друге з основних джерел впливу на спосіб життя дитини – це її сім’я. Здоров'я людини починається у сім'ї – такий висновок зробила Всесвітня організація охорони здоров'я на основі багаточисельних досліджень. Панівні взаємини у родині, звички й моделі поведінки старших членів сім’ї багато в чому зумовлюють спосіб життя молодших. Цей вплив особливо виразно проявляється в дитинстві, коли людина найбільш інтенсивно сприймає нову інформацію, опановує новий досвід [4].

Наступне джерело – найближче поза сімейне оточення, тобто однолітки й друзі та знайомі. Вважається, що в багатьох випадках це джерело є найбільш впливовим з погляду продукування негативних чинників, що зумовлюють спосіб життя. Адже перебіг подій у цьому оточенні зазвичай важче контролювати, ніж події в сім’ї та в інших середовищах, зокрема організованих і формально регламентованих суспільних інституціях – шкільних і позашкільних навчальних закладах, місцях роботи, місцях і закладах організованого оздоровлення й дозвілля. Проте варто зазначити, що у 6–12 років діти найбільше відчувають довіру до батьків, роль однолітків у цей час ще незначна [1].

Зі вступом до школи в дитини збільшується час спілкування з однолітками, з'являються нові зразки для копіювання. Школа являє собою особливо значуще місце з погляду впровадження ідей формування мотивації до здорового способу життя. Роки перебування дитини в школі є періодом сензитивним з точки зору можливостей прищеплення здорових навичок, набуття необхідних для цього знань. Шкільним навчанням охоплена переважна більшість дітей країни, відповідно й заходами з популяризації формування здорового способу життя тут можна охопити більший контингент, ніж у будь-якому іншому середовищі [2].

П’ятим джерелом, яке породжує чинники впливу на спосіб життя дитини, є громада (місцева територіальна, етнічна, релігійна, професійна тощо). Особливості устрою, укладу життя у середині громади, традиції, прийняті звички та поведінкові норми багато в чому зумовлюють спосіб життя її молодих членів. Вони настільки суттєві, а робота із активізації місцевої громади настільки важлива, що відокремлена Оттавською хартією 1986 р. у особливий напрям діяльності із формування здорового способу життя [4].

Останнє, шосте джерело – це суспільство загалом, державний устрій якого, панівна політика, фінансово-економічні та матеріально-технічні можливості, обрані пріоритети громадського розвитку впливають на спосіб життя громадян. Засоби масової інформації, посідають одне із важливих чинників, що впливають на спосіб життя та формування свідомості дитини.

Слід розуміти, що усі чинники, які походять із шести перелічених вище основних джерел впливу на спосіб життя, перебувають поміж собою одночасно у складних інтерактивних стосунках, постійно відбувається взаємний вплив різних джерел одне на одне.

Отже, можна зробити висновок, що основними чинниками, що впливають на процес формування мотивації до здорового способу життя у молодшому шкільному віці є сім'я дитини, школа, громада, однолітки та засоби масової інформації.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал