Засідання педагогічної ради «Проблеми формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов»



Скачати 411.93 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації10.04.2017
Розмір411.93 Kb.
ТипКонцепція
  1   2   3
Засідання педагогічної ради

«Проблеми формування мотивації навчальної діяльності

школярів за сучасних умов»
Мета: проаналізувати роль професіоналізму вчителя у формуванні мотивації навчальної діяльності, розвитку особистості та творчого потенціалу учня.
Обладнання: епіграф педради, написаний на плакаті; кольоровий картон — «цеглинки»; плакат «Ланцюжок ідей»; малюнки «Успіхи та невдачі»; завдання до вправи «Моделюю мотивацію»; пам’ятка «З чого починається ефективний урок» (демонстраційна та індивідуальні для кожного вчителя).
Потрібно, щоб усі учні вже із самого початку

ясно бачили мету з усіма проміжними

ланками й прагнули досягти її…

Я. А. Коменський


Словничок термінів по проблемі

Мотиви – причини, що спонукають до вчинків, дій, конкретної діяльності.

Мотивом прийнято вважати внутрішню спонуку до діяльності, що надає їй особистісного змісту.

Мотивацією вважають сукупність мотивів, які спонукають людину до досягнення мети; сукупність психологічних процесів, які дають поведінці вольовий імпульс і спрямованість.

Мотивація навчальної діяльності – усі чинники, що обумовлюють прояви навчальної активності: потреби, мету, установки, почуття обов’язку, інтереси.

Потреба – спонукання до діяльності, яке усвідомлюється й переживається людиною як потреба в чомусь, нестаток чогось, незадоволеність чимось.

Інтерес – форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності

Стимул – спонукання до дії.

Діагностика – властивість розпізнавати. Встановлення та вивчення ознак, які характеризують систему.

Концепція – система поглядів; визначення принципів та напрямку розвитку, провідний задум.
Хід проведення
1. Доповідь заступника директора з навчально-виховної роботи

«Проблеми формування мотивації навчальної діяльності

школярів за сучасних умов»
Чому одні учні охоче йдуть до школи, а інші відмовляються вчитися й прогулюють уроки? Чому хтось успішно вписується в шкільний соціум, а в когось суцільні проблеми? Мотивація, її формування й корекція лежать в основні шкільних успіхів та негараздів.
Великий вчений, засновник теорії педагогіки Ян Амос Коменський казав, що дидактика (теорія навчання) - це мистецтво всіх вчити всьому. Секретарка Вірочка з фільму «Службовий роман» сказала ще одну крилату фразу: «І зайця можна навчити палити». Отже, кожен з нас в принципі може навчитись чому завгодно, що дозволяють нам наші здібності. Чому ж насправді навчатись так важко? Що складає основу нашого успіху в навчанні?
Уявіть собі різні варіанти такої ситуації:

Учень перекладає текст з іноземної мови.

Варіант 1.

Це його домашнє завдання.

Варіант 2.

Він перекладає для себе детективну розповідь свого улюбленого автора.

Варіант 3.

Він змагається з іншими учнями у швидкості і якості перекладу.

Варіант 4.

Він допомагає своїй молодшій сестрі.

Як ви вважаєте, чи буде продуктивність діяльності учня однаковою у різних варіантах відбуття ситуації? У якому випадку можуть спостерігатись відволікання і нудьга, а у якому - найбільша захопленість? І нарешті, що відрізняє всі ці ситуації і обумовлює різну продуктивність учня (його бажання, зацікавленість, мотив).
В основі успішної діяльності (і навчання) закладений мотив та мотивація.

Поняття «мотив» походить з лат. movere - рухатись.


Багато проблем сучасної шкільної освіти є актуальними не лише для вчителів, батьків та шкільних психологів. Насамперед вони позначаються на розвитку самої дитини, її поведінці, навчанні. Низька успішність, шкільна дезадаптація, недостатній рівень культури, що безпосередньо впливає на поведінку і спілкування учня, - далеко не повний перелік труднощів, з якими ми стикаємось щоденно.
Однією з проблем, що заслуговує особливої уваги, є відсутність інтересу до навчання, небажання дитини ходити до школи. Запитання : «Навіщо ти вчишся ?» - часто заганяє в глухий кут. Дитина прагне уникнути відповіді, тому що не знає її або не може чітко сформулювати.

— «Потрібно, щоб усі учні вже з самого початку чітко бачили мету з усіма проміжними ланками й прагнули досягти її», — писав Ян Амос Коменський. А мету навчання учні бачитимуть тільки тоді, коли вона буде чітко визначена і зрозуміло вмотивована вчителем. Мотивація навчальної діяльності учнів є невід’ємним і обов’язковим елементом будь-якого уроку, бо основним у педагогічному мистецтві вчителя є вміння спонукати, а не примушувати.


За сучасних умов традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі цієї навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації навчання. Теорія мотивації витікає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалась на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності і нахили. Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється у тому, що він стимулює учня робити все із власної волі, з бажанням і радістю. Таким чином, в основі теорії і практики мотивації є оптимістична гуманістична концепція, складова проблемного питання нашої школи, яка зорієнтована на великі потенційні здібності й можливості самих дітей, ґрунтується на положенні, що саме спонукаюча, а не підганяюча сила навчання і виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагогів на суб’єкт власного розвитку.
Варто з’ясувати значення понять стимулу і мотиву.

Стимул – це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної вагомості. Сюди можна зарахувати перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на екзаменах та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив – це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більш індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад: батьки, яких потрібно порадувати оцінкою, приємне відчуття власної майстерності або відчуття учнями радості від відкриття нового.
Усе це дає змогу зробити висновок про те, що стимули являють собою такі чинники поведінки людини, які сприяють усвідомленню нею своїх потреб і на основі відповідних мотивів та орієнтації допомагають вибору найцінніших із них в соціальному та особистісному плані.
Мотивація передбачає:

• морально-психологічну стимуляцію навчальної діяльності, так званий «внутрішній двигун»;

• прагнення людини домагатися успіху в різних видах діяльності;

• пошук відповідей на запитання «чому?», «навіщо?», «заради чого?».

Що ж потрібно робити, щоб підвищити мотиваційну сферу учнів?
Насамперед учитель має формувати зміст навчального матеріалу як систему практичних і навчальних завдань та організувати активні дії дитини з їх вирішенням. Від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить те, чи зможе він використати такі методи і форми роботи з учнями, за яких у них сформуються сталі позитивні мотиви для набуття знань, умінь і навичок, виникнуть інтелектуальні інтереси.

Мотиви навчання у школярів, мабуть, завжди будуть змішаними. Є батьки і педагоги, яких треба порадувати, оточуючі, з якими треба мати справу, приємне відчуття майстерності, яке потрібно розвивати в собі. Водночас розвиваються інтереси дитини, і світ ніби відкривається для неї.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, сподобатися вчителю (зовнішня мотивація), для інших — це проникнення в суспільне життя, самореалізація особистості (внутрішня мотивація). Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони передусім мають базуватися на активному інтересі до того, що є предметом вивчення.

Процес формування мотивів навчання починається в початкових класах, а згодом продовжується й у старших. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися з власної волі, з бажанням і радістю, а згодом — і від учителів-предметників.


Однак хвилює те, що порівняно з минулими роками в учнів упав інтерес до вивчення окремих предметів, значно знизився загальний рівень навчальних досягнень учнів.

Порівнюючи якість навчальних досягнень учнів за останні три роки, слід відмітити, що відсоток учнів з високим рівнем навчальних досягнень залишається на тому ж рівні. Значно зменшилась частина учнів, які мають достатній рівень, і, навпаки, зросла частина учнів, які досягли середнього рівня навчальних досягнень.

Проблема низького рівня знань учнів – це одна із проблем, що постають перед сучасною освітою, яка кожного дня набуває все більшої актуальності. Скарги учителів на небажання вчитися та недисциплінованість учнів не припиняються. Стосунки між педагогами та школярами нерідко переростають у конфліктні.
Хочеться розібратися у причинах даного явища. Безумовно, у кожному конкретному випадку причини таких ситуацій різні. Проте існують і загальні. Серед них можна назвати відсутність пізнавальних інтересів, психологічну неготовність до навчання, негативне ставлення в деяких родинах до школи та вчителів, де батьки мали власний сумний досвід.

Завдання школи – навчити учня, використовуючи різні прийоми, методи, засоби.


Використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу – недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності у навчанні. У цьому разі вони намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.

У цьому полягає органічний зв’язок мотивів обов’язку та інтересу, про які слід пам’ятати кожному вчителю і не протиставляти їх між собою. Таким чином, формувати в учнів мотиви обов’язку і відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й добросовісне виконання обов’язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог та ін.


Головне джерело мотивації – успіх учня і, як наслідок, його позитивний настрой.

Досвід педагогів доводить, що серед найвдаліших методів і прийомів створення позитивного настрою учнів на уроці вчителі відзначають такі:



  • Створення ігрових ситуацій;

  • Нестандартний початок уроку;

  • Нестандартний урок;

  • Застосування цікавих розвивальних завдань;

  • Використання додаткових позапрограмних матеріалів.

Найоптимальнішими методами і прийомами мотивації навчальної діяльності вчителі вважають:

  • проблемно-пошукові, актуальні, практичні, інтерактивні, особистісно орієнтовані методи і принципи роботи;

  • індивідуальні, парні, групові форми роботи, співпрацю вчителя і учнів на уроці ;

  • бесіда, лекція, змагання, гра та інші.

Пам’ятаймо! оцінка не є способом покарання учня, адже ми оцінюємо досягнення школярів, а не їх невдачі.
При підготовці до уроку, обираючи методи і прийоми мотивації, вчителі враховують специфіку класу та індивідуальні можливості учнів.

На питання «Чи склалась у вас власна система методів мотивації навчальної діяльності учнів» опитані вчителі різних навчальних закладів дали такі відповіді:

«так» - 33 % опитаних,

«частково» - 67 % опитаних.


Такий результат визначає як проблему питання створення власної системи методів мотивації навчальної діяльності учнів для кожного вчителя.

Важлива роль у мотивації учнів до навчання відводиться стилю спілкування вчителя з учнями під час уроку та в позаурочний час. Пріоритетним визначено демократичний стиль спілкування, який обрали 34 вчителя, що становить 93% опитаних.

Неможливо переоцінити роль особистості вчителя у сфері педагогічного стимулювання позитивної мотивації школярів під час навчання. Педагог не тільки повідомляє учням певні знання, а й служить для них взірцем. Педагог є безпосереднім уособленням педагогічного процесу, людиною, на яку рівняються і з якою порівнюють себе учні.

Поліпшення якості викладання, майстерності вчителя, вдосконалення методів і прийомів роботи, спрямованих на підвищення інтересу до предмета, розвиток мотиваційної сфери, стимулювання пізнавальної активності учнів, уміння практично застосовувати набуті знання — ось цей нешвидкий, але надійний шлях активізації пізнавальної діяльності школярів.
Учителі школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розрахований на творчість учителя, який ціле життя працюватиме для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю і задоволенням кожної дитини.

Жорсткі відносини у суспільстві зробили підлітків більш агресивними та жорстокими. Інколи вони дозволяють собі панібратське ставлення до нас, вчителів. Чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих, незалежно від їх правильності. Існують відволікаючі фактори. Навколо вирує життя, існує безліч спокус (телебачення, комп’ютер), а тому, коли школяр стоїть перед вибором між необхідністю робити потрібні, але не завжди захоплюючі домашні завдання та можливістю перегляду бойовика або телепередачі, то найчастіше перевага віддається останньому. Чому?

Частина освітнього процесу та виховних функцій передана засобам масової інформації, де як новий суспільний ідеал пропонують молоді цінності відкритого демократичного суспільства, що на практиці є поки що суспільством споживання.
Як бачимо, небажання вчитися спричинено сукупністю причин, які розділяють їх на дві групи: зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх причин належать:



  • зниження цінності освіти у суспільстві (уже нікого не дивує той факт, що при першій же можливості учитель міняє професію);

  • нестабільність існуючої освітньої системи;

  • недосконалість організації навчального процесу (несформованість в учнів навичок навчальної діяльності, прогалини у знаннях, відсутність індивідуального підходу, нецікаві уроки);

  • негативний вплив середовища (ЗМІ, вулиця, родина).

До внутрішніх належать:



  • послаблення здоров’я школярів, що зумовлено погіршенням рівня добробуту родин та екології;

  • низький розвиток інтелекту (діти перестали читати);

  • відсутність мотивації до навчання;

  • слабкий розвиток вольової сфери школярів.

Тому, якщо учень будь-якого віку не встигає у навчанні, учителеві треба спробувати встановити причину цього і для себе вирішити: що я хочу сформувати у даному учневі (кінцева мета) і який мій учень сьогодні (вихідні дані). При цьому треба пам’ятати, що в діалозі «педагог-школяр» обидва суб’єкти взаємовпливають одне на одного. Результат матимемо у тому випадку, якщо будуть робитися зустрічні зусилля. Тому слід підібрати ефективні стимули (зовнішні збудники) певної діяльності учня, щоби викликати корисні бажання та мотиви.
Систематизація психологічних причин

низької мотивації до навчання


Причини низької

мотивації

до навчання

Характерні ознаки, які вказують

на дану причину

Шляхи і способи усунення

(корекція)

Затримка психічного

розвитку


Нерівномірний психічний розвиток: нормальний розвиток одних функцій та відставання інших. Інфантилізм. Емоційна незрілість. Відсутність

довільної регуляції поведінки: непосидючість, неуважність уваги, імпульсивність, гіперактивність.



У разі легких форм ЗПР –

індивідуальне навчання в

масовій школі (за спеціальною корекційною програмою), в інших випадках – навчання в

спецшколах



Локальні ураження

центральної нервової системи (після інфекційних

захворювань,

травм)


Окремі ізольовані порушення психічних функцій – мови, моторики, лічби, механічної пам’яті тощо

Звертання до фахівця

(логопеда, психоневролога,

дитячого психіатра)


Педагогічна

занедбаність



Неблагополучна сім’я: відсутність вищих потреб, бідність інтелектуальних інтересів,

недостатній обсяг знань та уявлень про навколишній світ



Заняття, спрямовані на

загальний розвиток дитини – розширення світогляду,

формування навчальної

мотивації; розвивальні ігри в групі, вивчення сімейної

ситуації дитини


Погане здоров’я

Швидка стомлюваність (до кінця уроку, особливо до кінця дня), роздратованість, апатія,

знижений настрій



Лікування у спеціаліста,

оберігаючий режим, денний сон. Не рекомендується група продовженого дня



Несформованість

прийомів навчальної

діяльності


Учень не володіє способами навчальної роботи (не вміє вчитися): не знає, як заучувати матеріал, не володіє навичками самоконтролю, не вміє працювати з книгою, тощо


Формувати розумові операції. Навчити прийомів навчальної діяльності, замінити неправильні способи роботи на правильні

Недоліки розвитку

мислення


Не вміє визначати в предметі, матеріалі, тексті головне, узагальнювати, аналізувати,

порівнювати. Не розвинуте абстрактно-логічне мислення



Формувати розумові операції. Розвивати абстрактне мислення шляхом спеціальних систематичних вправ

Недоліки розвитку

інших пізнавальних

процесів (пам’яті,

уваги, сприйняття)



Погано запам’ятовує. Не може зосередитися, часто неуважний. Обмежений обсяг сприйняття.

Використовувати корекційні програми з розвитку пізнавальних процесів.\


Учитель не знає або

не враховує типу

нервової системи

дитини


Учень не може виробити свій індивідуальний стиль діяльності, який залежить від типу темпераменту (не встигає виконати роботу в обмежений час, губиться в екстремальних ситуаціях, хворобливо реагує на невдачі, важкий для змін, повільний)

Допомагати дитині виробити індивідуальний стиль діяльності. Для цього вчитель повинен знати ситуації, в які не можна ставити слабких та інертних учнів, ситуації, які для них найкращі, і правила спілкування з такими дітьми

Відсутність

мотивації досягнення

успіху


Низька самооцінка, висока тривожність, невпевненість у своїх силах, нерішучість. Вважає за краще не братися за розв’язання складних проблем, завжди вибирає легші завдання, відмовляється від змагань.

Формувати стійкість мотивації досягнення успіху, підвищити самооцінку учня.

Відсутність

навчальних інтересів



Маючи нормальний інтелектуальний розвиток і загалом благополучну сім’ю, негативно ставиться до школи, не хоче вчитися.

Формувати навчальні інтереси.

Інтелектуальна

пасивність



Велика старанність, яка спрямована на технічний бік роботи (правильність оформлення, чистота, тощо). Негативно ставиться до активної інтелектуальної роботи і не виокремлює своє інтелектуальне завдання серед інших завдань

Корекція залежно від виду та причин інтелектуальної пасивності. Загалом – учити вчитися й формувати пізнавальну мотивацію



Способи розвитку пізнавальної мотивації,

вплив на перебіг навчального процесу

Мотивом прийнято вважати внутрішню спонуку до діяльності, що надає їй особистісного змісту. Мотиви конкретизують і спрямовують діяльність людини: вибір предмета майбутньої діяльності є проявом психічної активності внаслідок інтеріоризації зовнішніх чинників через мотиваційно-потребнісну сферу особистості. Інакше кажучи, ми концентруємося тільки на тому, що має особистісну мотивацію.

Мотивацією вважають сукупність мотивів, які спонукають людину до досягнення мети; сукупність психологічних процесів, які дають поведінці вольовий імпульс і спрямованість. Рівень мотивації, за яким діяльність найбільш успішна, називають оптимумом мотивації.

Особистісно значуща діяльність впливає на:


  • ефективність виконання завдання;

  • час, витрачений на неї;

  • розвиток здібностей.

Емоційна зацікавленість і здібності підсилюють одна одну.
Оскільки формування мотивації тісніше пов’язане з виховним, а не з навчальним процесом, то Р.Нємов слушно вважає, що співвідношення навчання й виховання в старших класах слід змінити в бік останнього. Досвід доводить: якщо в старших класах і надалі домінуватиме засвоєння знань, а розвиток особистості (зокрема процесу створення внутрішньої мотивації) відставатиме, то психологічне дорослішання учнів ітиме повільно. І навпаки – увага до формування особистісних якостей стимулює вдосконалення пізнавальної діяльності школяра, бо мотивація є не тільки стимулятором учіння, а й результатом сприйняття учнем ефективності особистого учіння. Саме тому у визначення змісту освіти сьогодні включено не тільки досвід пізнавальної діяльності (знання), досвід виконання способів діяльності (вміння), досвід творчої діяльності, а й досвід ставлення до навколишньої дійсності у формі мотиваційно-ціннісних орієнтацій.
Перейдемо до розгляду функцій, які виконують мотиви. Серед основних функцій мотиву Є.Ільїн визначає: спрямування, регулювання та контроль. Провідною серед них є спонукальна функція (спрямування). Спонукальна функція мотиву реалізується тільки через зміст дії, але не визначає його автоматично, він утворюється як результат самостійного процесу його побудови. Це складна внутрішня робота, матеріал для будівництва якої формується в процесі виховання й соціалізації.
За дослідженнями сучасних психологів, серед найсуттєвіших мотивів діяльності підлітка можна виокремити: емоційне ставлення до діяльності, самоствердження, самореалізація, престижність, особиста користь, орієнтація на педагога, орієнтація на групу однолітків, суспільна значущість, обов’язок, новизна.
А серед вузько-особистісних мотивів можна виокремити:

  • прагнення бути гіршим;

  • бути на рівні з товаришами;

  • прагнення бути кращим за інших;

  • прагнення завоювати симпатії однолітків, представників іншої статі;

  • прагнення постояти за себе.

У повсякденній праці педагоги переважно мають справи не з мотивами, а з мотивуванням учня, тобто тим, чим він пояснює для нас свої вчинки. Тому вчителеві особливо важливо орієнтуватися в тому, як насправді старшокласник мотивує свою навчальну діяльність. Саме вона є домінуючим об’єктом і нашої уваги.

Під мотивацією навчальної діяльності психологи розуміють усі чинники, що обумовлюють прояви навчальної активності: потреби, мету, установки, почуття обов’язку, інтереси.
Сучасна педагогіка серед мотивів навчальної діяльності виокремлює:


  • безпосередньо-спонукальні, засновані на емоційних проявах особистості (цікавість, бажання нагороди або запобігання покаранню тощо);

  • перспективно-спонукальні (грунтуютья на розумінні значущості знання взагалі);

  • інтелектуально-спонукальні (базуються на отриманні задоволення від процесу пізнання).

Звичайно, одне з провідних місць в ієрархії мотивів учня має посідати потреба в навчанні як один із проявів загальної потреби в пізнанні. Але в більшості учнів вона, на жаль, не сформована. Мотиви дітей у навчальній діяльності, за дослідженнями К.Вепселяйнен, здебільшого спрямовані на навчання заради навчання, навчання заради успіху, навчання для запобігання невдачі, навчання під тиском, навчання з орієнтуванням на чийсь авторитет тощо.


Пізнавальна мотивація включає прагнення до пізнання навколишнього світу, розширення кругозору, пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, інтересу до певних предметів і до процесу учіння, прагнення до оволодіння способами самостійної розумової праці. Інваріантною складовою розвиненої навчальної мотивації є пізнавальна активність дитини. Вона визначається на підставі наявності стійкої працездатності, вміння долати перешкоди та вносити корективи в процес навчання. Ознаками її наявності є стійка увага протягом року. Пізнавальна активність визначає:

  • Види пізнавальних труднощів, які здатен долати учень;

  • Реакцію на невдачі в навчанні;

  • Здатність визнавати помилки;

  • Здатність примушувати себе переробляти неякісну роботу.

Пізнавальна мотивація в широкому розумінні наявна у всіх дітей (вона виявлена навіть у приматів). Але наявність пізнавального інтересу ще не означає прийняття навчального завдання. Для цього потрібно, щоб пізнавальний інтерес був спрямований саме на навчання, й визначальна роль тут належить мотивації. Досліджено, що у випадку відсутності мотивації до навчання задатки не перетворюються на здібності, а інтелектуальний і особистісний розвиток відбувається повільно. Але й мотивація не забезпечить успіхів у навчанні, якщо вона не підкріплена іншими чинниками, як-от постійними специфічними детермінантами мислення людини (інтелектом, особистісними рисами, характером знань) і постійними неспецифічними (працелюбністю, відповідальністю, самостійністю, ініціативністю тощо).


Для розвивального підходу також необхідно, щоб пізнавальні потреби прогресували у двох напрямах: потреби в отриманні готових знань і потреби в продукуванні нових. Саме це сприятиме народженню глибоких пізнавальних інтересів (мотивів), без наявності яких неможлива робота із самовдосконалення індивіда.

Хоча мотиви значною мірою формуються до школи, оптимістичним для педагогів є те, що вони піддаються впливу шкільного навчання, як вважають дослідники. Старшокласники освоюють усе більше соціальних ролей, у процесі цього виникають нові мотиви, відбувається їх упорядкування, видозмінюється система поглядів, етичних норм і стосунків. На жаль, зараз із багатьох соціальних причин цей процес здебільшого відбувається стихійно. Тому особливо важливо, щоб школа приділила даному питанню належну увагу. Оскільки розвиток мотиву – індивідуальний шлях особистості, ефективніше цей процес відбувається в рамках особистісно зорієнтованого підходу.


Підбиваючи підсумок виступу, я хочу сказати наступне: неможливо переоцінити роль особистості вчителя у сфері педагогічного стимулювання позитивної мотивації школярів під час навчання. Педагог не тільки повідомляє учням певні знання, а й служить для них взірцем. Педагог є безпосереднім уособленням педагогічного процесу, людиною, на яку рівняються і з якою порівнюють себе учні.

Поліпшення передусім якості викладання, майстерності вчителя, вдосконалення методів і прийомів роботи, спрямованих на підвищення інтересу до предмета, розвиток мотиваційної сфери, стимулювання пізнавальної активності учнів, уміння практично застосовувати набуті знання – ось цей нешвидкий, але надійний шлях активізації пізнавальної діяльності школярів.

Учителі нашої школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розраховано на творчість учителя, його постійне вдосконалення. Недаремно ж іще К. Ушинський писав: «Учитель живе доти, доки вчиться, щойно він перестає вчитись, у ньому помирає вчитель».

Ви ж усі, я переконана, все життя працюватимете для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю й задоволенням для кожної дитини. І якщо вірити М. Остроградському, що «хороші вчителі створюють хороших учнів», то в майбутньому, я вірю, учні нашої школи стануть справжніми людьми.



Побажання молодим колегам: 1. Ні урокам-близнюкам! 2. Вчити «бачити зорі в калюжах». 3. Творчого учня виховає лише творчий учитель. 4. Я навчаю їх, а вони мене. 5. Щоб отримати любов, її потрібно спочатку віддати.
http://svitppt.com.ua/ - презентації українською

https://www.youtube.com/watch?v=2rhh4iuLfSM – притча «Все залишає свій слід» (з муз. супроводом, виконує Світлана Копилова)


2. Виступи - обмін думками


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал