Запорізький державний медичний університет



Сторінка1/6
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.89 Mb.
  1   2   3   4   5   6
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра психіатрії, психотерапії, загальної і медичної психології,

наркології та сексології

Затверджено на методичній нараді кафедри

психіатрії, психотерапії, загальної і медичної психології,

наркології та сексології

Зав.кафедри д.мед.н., професор В.В.Чугунов

________________________________

“______”_______________2015 року

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

до практичного заняття по темі: «Психологія та психопатологія емоцій та ефекторно-вольової сфери»

для студентів 4 курсу медичного факультету

(спеціальність «Лабораторна діагностика», спеціалізація – бакалавр)

Запоріжжя – 2015 рік


Тема:Психологія та психопатологія емоцій та ефекторно-вольової сфери

Визначення емоцій, їх фізіологічна характеристика. Стенічні і астенічні емоції. Загальна класифікація розладів емоцій. Патологічне підвищення настрою. Визначення манії і ейфорії. Різновиди манії. Пригнічення настрою. Клінічні ознаки депресії. Класифікація депресій. Поняття ендогенної та вітальної депресії. їх клінічні ознаки. Клінічна характеристика психогенних депресій. Психопатологічні синдроми з депресивним компонентом. Визначення дисфорії. Фобії, визначення, зв'язок з іншими захворюваннями. Патологічна емоційна лабільність. Визначення амбівалентності почуттів. Визначення та клінічні ознаки паратимії. Визначення емоційної інертності та емоційної слабкості. План заняття передбачає демонстрацію конкретних клінічних прикладів розладів емоцій. Поняття про вольову діяльність і потяги. Етапи вольового процесу, їх характеристика.Інстинкти і їх розлади. Розлади харчових інстинктів. Розлади інстинкту самозбереження. Розлади статевого інстинкту. Види психомоторного збудження.Клінічна характеристика кататонічного збудження. Клінічна характеристика маніакального збудження. Клінічна характеристика гебефренічного збудження. Клінічні ознаки кататонічного ступору. Клінічні ознаки депресивного ступору. Імпульсивні дії, їх характеристика та клінічні особливості. План заняття передбачає демонстрацію конкретних клінічних прикладів розладів ефекторно-вольової сфери.


I. Актуальність теми.
Необхідність знань щодо розладів емоційної сфери та поведінки у дітей та підлітків обумовлена значною частотою їх у практиці лікарів-педіатрів, дитячих невропатологів. Ці розлади не є наслідком органічних уражень центральної нервової системи, а наслідком умов життя родини або соціальних умов.

До 10-12 років, коли можуть бути встановлені окреслені форми невротичних розладів, які є характерними у дорослому віці, переважають більш елементарні невротичні порушення, які звичайно починаються у дитячому та підлітковому віці (елективний мутизм, гіперкінетичні розлади, розлади поведінки, змішані розлади поведінки та емоцій, розлади соціального функціонування, тикозні розлади, інші розлади поведінки та емоцій з початком специфічним для дитячого і підліткового віку – неорганічний енурез, неорганічний енкопрез, пікацизм, стереотипові рухові розлади, заїкання, мова із захлинанням).


II. Навчальні цілі заняття:

2.1. Студент повинен знати:



  1. Класифікацію гіперкінетичних розладів.

  2. Клініку розладу уваги.

  3. Розлади поведінки у дітей та підлітків.

  4. Клінічні прояви розладів поведінки.

  5. Методи корекції поведінки у дітей та підлітків.

  6. Емоційні розлади, специфічні для дитячого віку.

  7. Клініку тривожно-фобічних розладів дитячого віку.


2.2 Студент повинен уміти:

  1. Діагностувати розлади поведінки та емоцій у дітей і підлітків.

  2. Діагностувати розлади уваги.

  3. Виявити розлади поведінки у дітей та підлітків.

  4. Діагностувати розлади емоційної сфери у дітей.

  5. Діагностувати тривожно-фобічні розлади.


2.3 Студент повинен опанувати такі практичні навички:

  1. Зібрати анамнестичні дані у дітей, підлітків та батьків.

  2. Провести психопатологічне дослідження дитини.

  3. Виявити специфічні симптоми.

  4. Провести експериментально-психологічне дослідження.

  5. Призначити відповідне комплексне лікування.

  6. Організувати психогігієнічні та психопрофілактичні заходи щодо попередження у дітей і підлітків розладів емоційно-вольової сфери.


III. Виховні цілі.

На практичному занятті фіксується увага студентів на можливість виникнення розладів поведінки та емоцій у дітей і підлітків внаслідок хибного виховання в сім’ї, школі. Важливе значення має санітарно-просвітницька робота з батьками, вчителями, дотримання ними здорового способу життя та взаємовідносин з дітьми і підлітками.


IV. Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліни

Знати

Вміти


I.Попередні дисципліни
1. Нормальна анатомія

2. Нормальна фізіологія


3. Патанатомія

4. Патфізіологія


Знати будову кори , підкоркових центрів та судинної системи головного мозку.

Засвоїти функціональні можливості різних частин головного мозку.

Знати можливі патоморфологічні зміни в судинній та лікворній системах, мозковій тканині при органічних формах розладів особистості.

Засвоїти особливості діяльності головного мозку при розладах особистості.

Вміти визначати можливе місце розташування патологічного осередку в ЦНС.


Вміти визначати параметри нормального функціонування різних частин головного мозку за даними ЕЕГ,ЕПО.

Вміти інтерпретувати типові патологоанатомічні зміни в судинній та лікворній системах, мозковій тканині при органічних формах розладів особистості.


Вміти визначити клінічні та лабораторні симптоми порушень мозкової діяльності при розладах особистості за даними ЕЕГ,КТГМ.

II. Наступні дисципліни
1. Нейрохірургія

2. Неврологія (дитяча неврологія)



Знати початкові ознаки і клінічні особливості перебігу пухлин, гематом, вроджених вад головного мозку.


Знати резидуальну неврологічну мікросимптоматику: асиметрію лицевої іннервації, незначні окорухові розлади, нерівномірність сухожильних і шкірних рефлексів, діенцефальні розлади.


Вміти виставити діагноз по клінічним ознакам органічних форм розладів особистості.

Вміти асистувати при оперативному втручання по висмоктуванню гематоми (чи видаленню пухлини).

Вміти виставити попередній діагноз та призначити лікування.



III. Внутрішньопредметна інтеграція
1.Розлади особистості зрілого віку, тривожно-фобічні та афективні розлади

2. Діагностичні та терапевтичні заходи при різноманітних розладах дитячого та підліткового віку.


Знати етіопатогенез та клінічні особливості перебігу розладів особистості зрілого віку, тривожно-фобічних та афективних розладів.


Засвоїти основні діагностичні критерії та терапевтичні заходи при різних формах розладів дитячого та підліткового віку.

Вміти призначити план обстеження, визначати основні клінічні симптоми.


Вміти призначити диференційоване лікування при різних розладів дитячого та підліткового віку.




V. Зміст та структура теми заняття:
Емоційно-вольова сфера особистості включає в себе емоційні процеси, переживання, почуття і вольові якості особистості. Емоції довгий час є практично непізнаною областю, вірніше областю найбільш важко піддається вивченню.

Емоції - це викликаний стан певних мозкових структур (лімбічна система, ретикулярна формація, таламус, гіпоталамус). Емоції (від лат. Emovere - збуджувати, хвилювати) - особливий вид психічних процесів або станів людини, які проявляються в переживанні яких-небудь значущих ситуацій (радість, страх, задоволення), явищ і подій протягом життя. Емоції є одним з головних регуляторів психічного життя і виникають в процесі практично будь-якої активності людини. Емоції виникли в процесі еволюції: з їхньою допомогою тварини могли оцінювати біологічну значимість явищ навколишнього світу і внутрішнього стану організму.

Виникають при відсутності (надлишку) інформації про навколишній світ. Бувають нейтральні, позитивні, негативні. Несуть яскраве виражене суб'єктивне забарвлення. Мають силу (інтенсивність), тривалість (час протікання), глибину (рівень переживання визначається за ступенем значущості події для особистості), стійкість (на який період часу збережуться переживання).

Американський психолог К. Ізард виділяє 10 фундаментальних емоцій: інтерес, радість, здивування, горе (страждання), гнів, відраза, презирство, страх, сором і вина (каяття).

До емоційних станів відносять: настрої, афекти, стреси, фрустрації і пристрасті.



Виділяють різні види емоцій. Тон відчуттів (реакції, супроводжують смакові, больові, слухові та інші відчуття) - найпростіша форма емоцій. Вони можуть бути позитивними - спонукати людини або тварини до повторного позитивного переживання - і негативними - спонукати до уникнення подібних переживань.

У стресовій ситуації можуть з'являтися аффекти- особливий вид емоційних явищ, що відрізняється великою силою і стислістю протікання. При виникненні афекту гальмуються всі інші психічні реакції. Зазвичай стан афекту виникає при критичному, скрутному становищі людини або тварини. Афект нав'язує особливий тип «аварійної поведінки», закріпленого еволюційним шляхом: втеча, напад і т.п.

Власне емоції являють собою особливий вид. Вони можуть виникати як в реальному, так і уявному плані, тобто викликатися не тільки реальними подіями, а й уявними об'єктами. Зазвичай вони не мають якихось зовнішніх виразів. Емоції прив'язані до яких-небудь певних ситуацій і виникають при різній діяльності людини.

Важлива особливість емоцій полягає втому, що вони можуть узагальнюватися і передаватися.Завдяки продуктам культури формується загальна емоційна мова, загальний досвід емоційних переживань, який набагато ширше і різноманітніше індивідуального досвіду людини.

Вищою стадією емоцій є почуття. Почуття - результат узагальнення емоцій, вони надситуативно і можуть навіть іноді керувати більш простими формами емоцій (наприклад, гордість за успіх коханого або коханої).

Великий вплив на формування уявлень про емоції надали Арістотель (він вважав, що емоції - особливий вид пізнання світу), Рене Декарт, Борух Спіноза. У 1872 році вийшла робота Ч. Дарвіна «Вираження емоцій у людини і тварин» про адаптивну роль емоцій. Існують кілька відомих теорій емоцій: Теорія Джемса - Ланге, Кеннона - Барда, теорія активації, бехівіористична теорія емоцій, когнітивно-оцінна і т.д.



Фізіологічні основи і психологічні теорії емоцій

Даний пункт глави не випадково об'єднує у своїй назві два аспекти:

фізіологічні основи і психологічні теорії емоцій. Історично склалося так, що прагнення знайти першопричину емоційних станів обумовлювало появу різних точок зору, які знаходили відображення у відповідних теоріях. Протягом тривалого часу психологи намагалися вирішити питання про природу емоцій. У ХУШ-Х1Х ст. не було єдиної точки зору на дану проблему. Найпоширенішою була інтелектуалістична позиція, яка будувалася на твердженні про те, що органічні прояви емоцій - це наслідок психічних явищ. Найбільш чітке формулювання цієї теорії дав І.Ф. Гербарт, який вважав, що фундаментальним психологічним фактом є уявлення, а випробовувані нами почуття відповідають зв'язку, який встановлюється між різними уявленнями, і можуть розглядатися як реакція на конфлікт між уявленнями. Так, образ померлого знайомого, порівнюваний з образом цього знайомого як ще живого, породжує печаль. У свою чергу, це афективний стан мимоволі, майже рефлекторно викликає сльози і органічні зміни, що характеризують скорботу.

Цієї ж позиції дотримувався і В. Вундт. На його думку, емоції - це насамперед зміни, які характеризуються безпосереднім впливом почуттів на перебіг уявлень і, в деякій мірі, впливом останніх на почуття, а органічні процеси є лише наслідком емоцій.

Однак у 1872 Ч. Дарвін опублікував книгу «Вираження емоцій у людини і тварин», яка стала поворотним пунктом в розумінні зв'язку біологічних і психологічних явищ, у тому числі і щодо емоцій.

У цій роботі Дарвін доводив, що еволюційний принцип можна застосувати не тільки до біологічного, але також до психічного і поведінкового розвитку тварин. Так, на його думку, між поведінкою тварини і людини багато спільного. Свою позицію він обгрунтовував виходячи зі спостережень за зовнішнім вираженням різних емоційних станів у тварин і людей. Наприклад, він виявив велику схожість в експресивно-тілесних рухах у антропоїдів і сліпонароджених дітей. Дані спостереження лягли в основу теорії емоцій, яка отримала назву еволюційної. Відповідно до цієї теорії, емоції з'явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосувальні механізми, що сприяють адаптації організму до умов і ситуацій його існування. Тілесні зміни, які супроводжують різні емоційні стани (наприклад, рухи), за Дарвіном, є не що інше, як рудименти реальних пристосувальних реакцій організму, доцільних на попередньої стадії еволюції. Так, якщо руки стають вологими при страху, то це означає, що колись у наших мавпоподібних предків ця реакція при небезпеці полегшувала схоплювання за гілки дерев. Забігаючи трохи наперед, необхідно сказати, що пізніше до цієї теорії повернувся Е. Клапаред, який писав:«Емоції виникають лише тоді, коли з тієї чи іншої причини ускладнюється адаптація. Якщо людина може втекти, він не відчуває емоції страху». Однак відтворена Е. Клапаредом точка зору вже не відповідала накопиченому до того часу експериментального і теоретичного матеріалу.

Сучасна історія емоцій починається з появи в 1884 статті У. Джемса «Що таке емоція?». Джемі і незалежно від нього Г. Ланге сформулювали теорію, згідно з якою виникнення емоцій обумовлено викликаються зовнішніми впливами змінами як у довільній руховій сфері, так і в сфері мимовільних актів, наприклад діяльності серцево-судинної системи. Відчуття, пов'язані з цими змінами, і є емоційні переживання. ЗаДжемсу, «ми сумні тому, що плачем; боїмося тому, що тремтимо; радіємо тому, що сміємося».

Саме органічні зміни з теорії Джемса-Ланге є першопричинами емоцій. Відбиваючись у психіці людини через систему зворотних зв'язків, вони породжують емоційне переживання відповідної модальності. Відповідно до цієї точки зору, спочатку під дією зовнішніх стимулів відбуваються характерні для емоцій зміни в організмі і лише потім, як їх наслідок, виникає сама емоція. Таким чином, периферичні органічні зміни, які до поява теорії Джемса-Ланге розглядалися як слідства емоцій, стали їх першопричиною. Слід зазначити, що поява цієї теорії призвело до спрощення розуміння механізмів довільної регуляції. Наприклад, вважалося, що небажані емоції, такі як горе чи гнів, можна придушити, якщо навмисно вчиняти дії, в результаті яких зазвичай з'являються позитивні емоції.

Однак концепція Джемса-Ланге викликала ряд заперечень. Альтернативну точку зору на співвідношення органічних і емоційних процесів висловив У. Кеннон. Він виявив, що тілесні зміни, які спостерігаються при виникненні різних емоційних станів, дуже схожі один на одного і не настільки різноманітні, щоб цілком задовільно пояснити якісні відмінності у вищих емоційних переживаннях людини. У той же час внутрішні органи, зі змінами станів яких Джемі і Ланге пов'язували виникнення емоційних станів, являють собою досить малочутливі структури. Вони дуже повільно приходять у стан збудження, а емоції зазвичай виникають і розвиваються досить швидко. Більше того, Кеннон виявив, що штучно викликані в людини органічні зміни далеко не завжди супроводжуються емоційними переживаннями. Найсильнішим аргументом Кеннона проти теорії Джемса-Ланге виявився проведений ним експеримент, в результаті якого було виявлено, що штучно викликається припинення надходження органічних сигналів в головний мозок не запобігає виникненню емоцій.

Кеннон вважав, що тілесні процеси при емоціях біологічно доцільні, оскільки служать попереднім налаштуванням всього організму на ситуацію, коли від нього буде потрібно підвищена трата енергетичних ресурсів. При цьому емоційні переживання і відповідні їм органічні зміни, на його думку, виникають в одному і тому ж мозковому центрі - таламусі.

Пізніше П. Бард показав, що насправді і тілесні зміни, і емоційні переживання, пов'язані з ними, виникають майже одночасно, а з усіх структур головного мозку власне з емоціями найбільше функціонально пов'язаний навіть не сам таламус, а гіпоталамус і центральні частини лімбічної системи. Пізніше в експериментах, проведених на тваринах, X. Дельгадо встановив, що за допомогою електричних впливів на ці структури можна управляти такими емоційними станами, як гнів і страх.

Психоорганічна теорія емоцій (так умовно стали називати концепції Джемса-Ланге і Кеннона-Барда) отримала подальший розвиток під впливом електрофізіологічних досліджень мозку. У результаті проведених експериментальних досліджень виникла активаційна теорія Ліндсея-Хебба. Згідно цієї теорії, емоційні стани визначаються впливом ретикулярної формації нижньої частини стовбура головного мозку, оскільки ця структура відповідає за рівень активності організму. А емоційні прояви, як показали електрофізіологічні дослідження мозку, є не що інше, як зміна рівня активності нервової системи у відповідь на який-небудь подразник. Тому саме ретикулярна формація визначає динамічні параметри емоційних станів: їх силу, тривалість, мінливість і ряд інших. Емоції ж виникають внаслідок порушення або відновлення рівноваги у відповідних структурах центральної нервової системи в результаті впливу будь-якого подразника.

Слідом за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних і органічних процесів, з'явилися теорії, що описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини. Емоції, як виявилося, регулюють діяльність людини, виявляючи цілком певний вплив на неї в залежності від характеру та інтенсивності емоційного переживання. Д. О. Хеббу вдалося експериментальним шляхом одержати криву, яка має залежність між рівнем емоційного збудження людини і успішністю його практичної діяльності. У проведених їм дослідженнях було встановлено, що залежність між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини графічно виражається у вигляді кривої нормального розподілу. Так, для досягнення найвищого результату в діяльності небажані як занадто слабке, так і занадто сильне емоційне збудження. Найбільш ефективна діяльність при середньому емоційному збудженні. Разом з тим було виявлено, що для кожної конкретної людини характерний певний оптимальний інтервал сили емоційної збудливості, що забезпечує максимум ефективності в роботі. У свою чергу, оптимальний рівень емоційного збудження залежить від багатьох факторів, наприклад від особливостей виконуваної діяльності і умов, в яких вона протікає, від індивідуальних особливостей людини, яка її виконує, і від багато чого іншого.

Окрему групу теорій становлять погляди, що розкривають природу емоцій через когнітивні фактори, тобто мислення і свідомість.

Упершу чергу серед них слід відзначити теорію когнітивного дисонансу Л. Фестінгер. Її основним поняттям є дисонанс. Дисонанс - це негативний емоційний стан, що виникає в ситуації, коли суб'єкт має психологічно суперечливоу інформацію про об'єкт. Відповідно до даної теорії, позитивне емоційне переживання виникає у людини тоді, коли його очікування підтверджуються. Коли реальні результати діяльності відповідають наміченим, узгоджуються з ними. При цьомупозитивний емоційний стан може бути охарактеризований як консонанс. Негативні емоції виникають у тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, або дисонанс.

Суб'єктивно стан когнітивного дисонансу звичайно переживається людиною як дискомфорт, і він прагне якомога швидше від нього позбавитися. Для цього у нього є два шляхи: по-перше, змінити свої очікування так, щоб вонивідповідали реальності; по-друге, спробувати отримати нові відомості, які б узгоджувалися з попередніми очікуваннями. Таким чином, з позиції даної теорії виникають емоційні стани розглядаються як основна причина відповідних дій і вчинків.

У сучасній психології теорія когнітивного дисонансу найчастіше використовується для того, щоб пояснити вчинки людини і його дії в самих різних ситуаціях. Причому в детермінації поведінки і виникненні емоційних станів людини когнітивним чинникам надається набагато більше значення, ніж органічних змін. Багато представників даного напрямку вважають, що когнітивні оцінки ситуації найбезпосереднішим чином впливають на характер емоційного переживання.

До даної точці зору близькі погляди С. Шехтера, який розкрив роль пам'яті і мотивації людини в емоційних процесах. Концепція емоцій, запропонована С. Шехтер, отримала назву когнітивно-фізіологічної. Згідно цієї теорії, на емоційний стан крім стимулів і породжуваних ними тілесних змін впливають минулий досвід людини і його суб'єктивна оцінка наявної ситуації. При цьому оцінка формується на основі актуальних для нього інтересів і потреб. Непрямим підтвердженням справедливості когнітивної теорії емоцій є вплив на переживання людини словесних інструкцій, а також додаткової інформації, на підставі якої людина змінює свою оцінку ситуації.

В одному з експериментів, направленому на доказ положень когнітивної теорії емоцій, людям давали в якості «ліків» фізіологічнонейтральний розчин (плацебо) у супроводі різних інструкцій. Водному випадку їм говорили про те, що ці ліки повинні викликати у них стан ейфорії, в іншому - стан гніву. Після прийняття «ліків» випробуваних через деякий час, коли за інструкцією воно повинно було почати діяти, запитували, що вони відчувають. Виявилося, що ті емоційні переживання, які вони відчували, в більшості випадків відповідали даним їм інструкціям.

До розряду когнітівістского може бути віднесена і інформаційна концепція емоцій П. В. Симонова. Відповідно до цієї теорією емоційні стани визначаються якістю та інтенсивністю актуальної потреби індивіда і оцінкою, яку він даєза ймовірності її задоволення. Оцінку цієї ймовірності людина виробляє наоснові вродженого і раніше набутого індивідуального досвіду, мимоволі зіставляючи інформацію про кошти, часу, ресурсах, імовірно необхідних для задоволення потреби, з інформацією, що надійшла в даний момент.



Стенічні і астенічні емоції

З того впливу, який чинять емоції на життєві процеси в організмі і на діяльність людини, розрізняють активні, або стенічні, і пасивні, або астенічні емоції.

Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні емоції, навпаки, пригнічують і пригнічують всі життєві процеси в організмі.

Прикладом стенічних емоцій може бути почуття радості. У людини, що зазнає радість, відбувається значне розширення дрібних кровоносних судин, у зв'язку з чим поліпшується і посилюється харчування всіх життєво важливих органів, особливо мозку. Така людина не відчуває стомлення, навпаки, відчуває сильну потребу в діях і рухах. У стані радості людина зазвичай багато жестикулює, стрибає, танцює, б'є в долоні, видає радісні крики, голосно сміється, вчиняє інші швидкі і енергійні рухи. Підвищена рухова активність пов'язана у нього з відчуттям сили, він відчуває себе легко, бадьоро. Приплив крові до мозку полегшує його розумову і фізичну діяльність: він багато і жваво говорить, швидко метикує, продуктивно працює, в його свідомості виникають оригінальні думки і яскраві образи. Посилюється приплив крові і до периферичних органів - шкіра червоніє, стає гладенькою, підвищується температура тіла, очі блищать, обличчя стає жвавим, сяючим: одночасно підвищується діяльність органів зовнішньої секреції - на очах з'являються сльози, в роті збільшується виділення слини. Значно поліпшується діяльність органів харчування: систематично зазнає почуття радості людина гладшає, стає вгодованою, набуває енергійний, юний, квітучий вигляд.

Прикладом астенічної емоції може бути протилежне радості відчуття печалі. У стані печалі, завдяки діяльності вазомоторного апарату, кровоносні судини скорочуються і виникає відома анемія шкіри, внутрішніх органів і, головне, мозку. Особа стає блідою, подовжується, витягується, втрачає свою повноту, набуває різко виражені загострені риси, знижується температура шкіри, з'являється відчуття холоду і навіть ознобу. У зв'язку з уповільненням кровообігу виникає утруднене дихання, задишка. Знижене харчування мозку викликає зниження діяльності довільного рухового апарату: рухи стають повільними, млявими, відбуваються з труднощами і неохоче, внаслідок чого зменшується продуктивність роботи; хода стає повільної, людина не йде, а як би «плететься». Різко знижується м'язовий тонус: людина відчуває себе млявим, розслабленим, спина у нього зігнута, голова і руки опущені, нижня щелепа іноді відвисає; голос стає слабким, беззвучним; з'являється почуття сильної втоми, неможливості втриматися на ногах, прагнення об що-небудь спертися. Анемія мозку призводить до зниження розумової працездатності, мислення стає млявим, загальмованим («нерухомим»), людина відчуває сильну неприхильність до розумової діяльності. Тривале, систематичне відчуття печалі призводить до зниження всіх життєвих процесів в організмі, до порушення живлення внутрішніх органів і шкіри: людина худне, шкіра його зморщується, волосся швидко сивіє, він виглядає не за віком рано постарілим.

Стенічні і астенічні емоції відіграють велику роль у спортивній діяльності. Перші спостерігаються при правильному тренуванні і особливо при наявності у спортсмена «спортивної форми». Завдяки їм спортсмен відчуває підйом всіх життєвих сил, прагнення до перемоги, до подолання перешкод, почуття емоційного збудження, що отримав характерну назву «спортивної злості».

Астенічні емоції виникають при перетренуванні, коли спортсмен відчуває млявість, занепад сил, небажання тренуватися, а іноді й незадоволення даним видом спорту. Якщо ці астенічні емоції стають стійкими, вони призводять спортсмена до відмови від спортивної діяльності. Це говорить про необхідність ретельно враховувати емоційні стани в процесі спортивної діяльності, своєчасно вживати необхідних заходів до створення таких умов тренування, які підтримували б стенічні емоції.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал