Запорізький державний медичний університет



Скачати 292.11 Kb.
Дата конвертації07.06.2017
Розмір292.11 Kb.
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра психіатрії, психотерапії, загальної і медичної психології,

наркології та сексології

Затверджено на методичній нараді кафедри

психіатрії, психотерапії, загальної і медичної психології,

наркології та сексології

Зав.кафедри д.мед.н., професор В.В.Чугунов

________________________________

“______”_______________2015 року

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

до самостійного заняття по темі «Вікові, статеві та профільні психологічні особливості хворих» для студентів 4 курсу медичного факультету

(спеціальність «Лабораторна діагностика»

спеціалізація : лікар-лаборант)

Запоріжжя – 2015 рік



Актуальність теми: Роль психіки хворого в успішному проведенні лікувально-діагностичних заходів неоцінима. Психічний стан людини часто обумовлює особливості перебігу захворювання, визначає прогноз і успіх лікувальних дій. Правильний підхід лікаря до пацієнта, заснований на знанні його індивідуально-психологічних якостей, а також особливостей протікання його психічної діяльності під час захворювання є гарантією правильного розпізнавання і розуміння динаміки хворобливого процесу.

У психології, як у загальній, так і в медичній, особистість є центральним поняттям, незважаючи на відсутність єдиної, всеосяжної теорії особистості. Знання основних концепцій, їх підходів до вирішення проблеми структурних компонентів особистості сприяє повнішому пізнанню як "іншого", так і самого себе. З погляду лікаря, пізнання "іншого", перш за все пацієнта, сприяє формуванню кращої програми допомоги хворому.


Загальна мета: уміти виявляти тип темпераменту, акцентуації особистості, розладу особистості хворого. Уміти досліджувати психічний стан хворого із використанням психодіагностичних методів.
Навчальні цілі та міждисциплінарна інтеграція


Конкретні цілі: уміти як

Цілі початкового рівня: знати як

1. Передбачати вплив типів вищої нервової системи на особистісні особливості хворого, хворобу, лікувально-діагностичний процес

1. Досліджувати типи вищої нервової систему (кафедри нормальної та патологічної фізіології)

2. Оцінювати під час бесіди персонологічні, патоперсонологічні, медико-психологічні та клініко-патопсихологічні особливості хворого. Визначати зміни в них під час хвороби.

3. Застосовувати навички психологічного обстеження пацієнта згідно з принципами медичної етики і деонтології (курс загальної психології)

Збирати анамнестичні дані, виявляти скарги і проводити об'єктивне дослідження хворого, оцінювати тяжкість захворювання (кафедри пропедевтичної і факультетської терапії)

Досліджувати соматичний стан хворого на симптомологічному та синдромальному рівнях (кафедра внутрішніх хвороб)


3. Проводити патопсихологічне дослідження особистості, психічних сфер, інтерпретувати отримані результати

4. Досліджувати психічні процеси з використанням психологічних методик (курс загальної психології)

4. Використовувати психодіагностичні тести Леонгарда-Шмишека, Айзенка

1. Досліджувати темперамент (курс загальної психології)

6. Оцінювати стан свідомості і самосвідомості з урахуванням знання їх рівневої структури і критеріїв непорушеної свідомості

6. Застосовувати навички оцінки стану свідомості пацієнта (кафедра загальної хірургії)


Зміст та структура заняття

Основні питання заняття:

– поняття про психічні процеси, психічні стани, психічні властивості особистості;

– поняття про психічні сфери людини;

– поняття про особистість, структура особистості, складові структури особистості;

– поняття про інтровертів та екстравертів;

– вікові особливості хворих;

– статеві особливості хворих;

– профільні особливості хворих;

– методи дослідження, психодіагностика особистісних особливостей хворих.
Зміст теми заняття

Основні положення, що повинні бути засвоєні студентами.


Визначення особистості
Особистість – це динамічна, відносно стійка система якостей особи, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності.
У візькому сенсі – це індивідуальна сукупність властивостей людини, особливостей її психічних процесів, що утворюють стійку єдність та детерміновані соціальним середовищем.

У широкому сенсі – це комплекс психічної організації людського індивіда.


Психологія трактує особистість як соціально-психологічне утворення, у вигляді соціально значущих рис, що характеризують особу як члена суспільства і яке которое формирується завдяки життю людини у суспільстві.
Формування особистості починається від народження і продовжується протягом всього життя.

.

Не слід змішувати поняття «особистість», «особа», «індивід», «індивідуальність».



Під особою розуміють індивіда як суб’єкта відносин і свідомої діяльності.

Ці два поняття – особа як цілісність людини (лат. persona) і особистість як її соціальний і психологічний образ (лат. personalitas) – термінологічно різні.

Індивід – біологічний організм, носій загальних спадкових якостей біологічного виду людина (homo sapiens). Індивід, як зазначає К.В. Шорохова, означає людину як одну з людей, як носія загальних властивостей, як одиничність.

«Індивідуальність» (від лат. individuum – неподільне, особина) -– сукупність характерних особливостей і властивостей, що відрізняють одного індивіда від іншого.

У вітчизняній психології історично існує ряд визначень особистості:

«Особистість – це носій свідомості» (К. К. Платонов);

«Особистість – це цілісна система, що виникає в процесі життя людини і виконує певну функцію в його взаємодії з середовищем» (Л. И. Божович);

«Особистість – це суб’єкт діяльності, т.т. сукупність громадських стосунків, що визначають становище людини в суспільстві» (Б. Г. Ананьев).

«Особистість – це людина, взята в системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, проявляються в громадських за природою зв’язках і стосунках, є стійкими і визначають моральні вчинки людини, що мають істотне значення для нього самого і оточують» (Р. С. Немов). Або, коротко, – це людина у сукупності її соціально придбаних якостей.
Історія розвитку поглядів на особистість

Слово «особа» у контексті терміну «особистість» спочатку відносилося до акторських масок. Потім воно стало поширюватися і на самого актора. Пізніше воно вживалося разом з вказівкою певної соціальної функції людини, наприклад особи судді, особи батька, особи торговця і ін. Наслідком цього ототожнення стало виникнення нового поняття «особистість», невідомого раніше в античному світі. У новоєвропейській філософії під словом «особистість» розумівся «громадянин». Таким чином, особистість по первинному значенню – це певна соціальна роль людини.


Структура особистості

Запропонована К.К. Платоновим і включає наступне:




Зумовленість якостей особистості

Якості особистості

Біологічно зумовлені

задатки, темперамент, патологічні зміни особистості

Соціально зумовлені

духовні потреби, спрямованість, моральні якості

Зумовлені досвідом

знання, навички, вміння, звички

Зумовлені індивідуальними особливостями психічних процесів

тип пам’яті, ступінь емоційно-моторної стійкості


Складові структури особистості


Складові структури особистості

Наповнення

Спрямованість особистості

мотиви, інтереси, світогляд, потреби

Можливості особистості

задатки, здібності, схильність

Психологічні особливості поведінки особи

темперамент, характер

Спрямованість особистості – система спонукань і ціннісних орієнтацій, яка визначає вибіркове відношення та активну поведінку людини. Тобто спрямованіть, по суті – стійка система мотивів, які орієнтують життєдіяльність особистості і факторами якої є потреби, інтереси, переконання, ідеали, світогляд.


Мотиви – спонукальна сила дій і вчинків людини.

Інтереси – форма прояу пізнавальних потреб.

Світогляд – система узагальнених поглядів на об’єктивний світ, місце людини в ньому та глибока і обґрунтована людини в принципи та ідеали, якими вона керується у житті.

Потреби – стан необхідності в об’єктах для існування і розвитку.


За вектором спрямованості особи розрізняють:

а) екстравертованість – спрямованість особи на зовні: людей, події;

б) інтравертованість – спрямованість на себе.
Диференційні відмінності інтравертів від екстравертів


Інтраверт

Екстраверт

спрямованість особи на себе

спрямованість особи на зовні

слабка ЦНС

сильна ЦНС, рухливі психічні процеси

знижена стресовитривалість

висока стресовитривалість

низький поріг сприйняття (чуттєвий, больовий)

високий поріг сприйняття (чуттєвий, больовий)

високі показники довготривалої пам’яті

високі показники запам’ятовування та пригадування

малокомунікабельний

комунікабельний

любить усамітнення

не любить усамітнення

неагресивний

агресивний

сова

жайворонок

виконує завдання повільно, але з тенденцією до безпомилковості

виконує завдання швидко, але за рахунок збільшення помилок

спокійний

дієвий

надає велике значення моральним та естетичним нормам

поверхнево сприймає моральні та естетичні норми

не імпульсивний

імпульсивний

Можливості особистості – особистісні передумови успішності діяльності.


Задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості ЦНС.

Здібності – можливість, а не дійсність майстерності; індивідуально-психологічні особливості людини (гарні пам’ять, уява, слух, аналітичне мислення тощо).

Схильність – вибіркова спрямованість людини на окремий вид діяльності.
Цікаво з нейрофізіології:

Інтроверсія обумовлена зниження порогу активації ретикулярної формації, яка відповідає за рівень активності кори.

Нейротизм (риса особистості, що характеризується емоційною нестійкістю, тривогою, низькою самоповагою, іноді – вегетативними розладами) обумовлений зниження порогу активації лімбічної системи головного мозку. У цьому значенні емоційну лабільність провокує реактивність у відповідь на коливання фізіологічних потреб і станів.
Типи вищої нервової діяльності – сукупність вроджених (генотип) і придбаних (фенотип) властивостей нервової системи:

сила нервової системи – її стійкість до тривалої дії подразника, як збудливого, так і гальмівного типу. Слабка нервова система - нервова система високої чутливості, і в цьому полягає її перевага перед сильною;

урівноваженість (баланс) нервової системи – можливість переходу від одних реакцій до інших. Наприклад від реакцій збудження до реакції гальмування в критичних ситуаціях;

рухливість – швидкість утворення нових умовних зв’язків.


Класифікація типів вищої нервової системи

1. Сильний урівноважений рухливий - має однаково сильні процеси збудження і гальмування з хорошою їх рухливістю, що забезпечує високі адаптивні можливості і стійкість в умовах важких життєвих ситуацій.

2. Сильний урівноважений інертний – має сильні процеси збудження і гальмування і погану їх рухливість, що приводить до утруднення при перемиканні з одного виду діяльності на інший.

3. Сильний неурівноважений – характеризується сильним процесом збудження і відстаючим по силі гальмівним, тому представник такого типу у важких ситуаціях легко схильний до порушень ВНД. Здатний тренувати і значною мірою покращувати недостатнє 4. Слабкий – характеризується слабкістю обох нервових процесів - збудження і гальмування, погано пристосовується до умов довкілля, схильний до невротичних розладів.


Темперамент – природжені динамічні особливості психічних процесів.

В основі темпераменту лежать: тип вищої нервової системи, тип емоційного реагування особистості, що характеризується швидкістю і силою емоційних реакцій.


Класифікація темпераменту за І.П.Павловим


Художній тип

Розумовий тип

правопівкульний

лівопівкульний

превалює розвиток 1-ї сигнальної системи

превалює розвиток 2-ї сигнальної системи

образне сприйняття світу, синтетичне мислення

аналітичний тип мислення

емоційність

поміркованість почуттів


ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Сильний


Слабкий

Інертий


Меланхолік

Урівноважений

Рухливий

Неурівноважений



Холерик

Сангвінік

Флегматик


Кров

Лімфа

Жовта жовч

Чорна жовч

(повітря)

(вода)

(вогонь)

(земля)

висока психічна активність

низька психічна активність

висока психічна активність

низька психічна активність

швидкість і жвавість рухів

повільність рухів

різкість рухів

загальмованість рухів

різноманітна і багата міміка

невиразна міміка

виразна міміка

міміка смутку

позитивний настрій, легко переживає невдачі

спокійний настрій

різкі зміни настрою, нетерпимість

негативний настрій, висока емоційна чутливість



Характер – сукупність індивідуальних, стійких, відносно постійних рис особистості. Фактично, характер це сформовані у процесі соціалізації стійкі стереотипи поведінки, стилю мислення, звичок, манери взаємин, ставлення до навколишнього світу і себе, які виявляють себе у поведінці, спілкуванні та діяльності людини.
Класифікація варіантів особистості у контексті патології особистості


Особистість

Медична інтерпретація

Гармонійна

норма

Акцентуація характеру (особистості)

крайній варіант норми

Психопатія (розлад особистості)

патологія


Акцентуації характеру (від лат. accentus – наголос) – гіперболізаація окремих рис особистості, що знаходиться в межах клінічної норми.

Акцентуації характеру обумовлюють вибіркову уразливість відносно одних психогенних дій при збереженні хорошої стійкості до інших.


Варіанти:

а) явна акцентуація – проявляється завжди;

б) прихована акцентуація – проявляється при стресових, психотравмуючих обставинах; у повсягденному житті виражена слабо, або взагалі не виражена.
Класифікація акцентуацій характеру


ТИП АКЦЕНТУЙОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ

по К. Леонгарду

ТИП АКЦЕНТУЙОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ

по А. Е. Личко

Лабільний

Лабільний циклоїд

Надрухомий

Емотивний



Лабильний

Демонстративний

Істероїдний

Надпунктуальний

Психастенічний

Ригідно-афективний

Некерований



Епілептоїдний

Інтравертний

Шизоїдний

Боязливый

Сенситивний

Неврастенічний

(Неконцентрований)



Астено-невротичний

Екстравертний

Конформний

Слабковільний

Нестійкий



Гіпертимний



Циклоїдний


Гіпертимний тип акцентуації виражається в постійному підвищеному настрої і життєвому тонусі, нестримній активності і жадобі спілкування, в тенденції розкидатися і не доводити почате до кінця. Люди з гіпертимною акцентуацією характеру не переносять одноманітної обстановки, монотонної праці, самотності та обмеженості контактів, неробства. Тим не менше, їх відрізняє енергійність, активна життєва позиція, комунікабельність, а гарний настрій мало залежить від обстановки. Люди з гипертимной акцентуацією легко змінюють свої захоплення, люблять ризик.


Циклоїдний тип акцентуації – спостерігається наявність двох фаз - гіпертимности і субдепрессії, які не виражаються різко, звичайно короткочасні (1–2 тижні) і можуть перемежовуватися тривалими перервами. Людина з циклоїдною акцентуацією переживає циклічні зміни настрою, коли пригніченість змінюється підвищеним настроєм. При спаді настрою такі люди виявляють підвищену чутливість до докорів, погано переносять публічні приниження. Однак вони ініціативні, життєрадісні і товариські. Їх захоплення носять нестійкий характер, в період спаду проявляється схильність закидати справи. Сексуальне життя сильно залежить від підйому і спаду їх загального стану. У підвищеній, гипертимной фазі такі люди вкрай схожі на гипертимов.


Лабільний тип акцентуації – вкрай виражена мінливість настрою. Люди з лабільною акцентуацією мають багату чуттєву сферу, вони дуже чутливі до знаків уваги. Слабка сторона проявляється при емоційному відкиданні з боку близьких людей, втраті близьких і розлуки з тими, до кого вони прив'язані. Такі індивіди демонструють товариськість, добродушність, щиру прихильність і соціальну чуйність. Цікавляться спілкуванням, тягнуться до своїх однолітків, задовольняються роллю опікуваного.


Астено-невротичний тип характеризується підвищеною стомлюваністю і дратівливістю. Астено-невротичні люди схильні до іпохондрії, у них висока стомлюваність при змагальній діяльності. У них можуть спостерігатися раптові афективні спалахи з незначного приводу, емоційний зрив в разі усвідомлення нездійсненності намічених планів. Вони акуратні і дисципліновані.

Сенситивний тип акцентуації – дуже вразливі, характеризуються почуттям власної неповноцінності, боязкістю, сором'язливістю. Часто в підлітковому віці стають об'єктами насмішок. Вони легко здатні виявляти доброту, спокій і взаємодопомогу. Їхні інтереси лежать в інтелектуально-естетичної сфері, їм важливо соціальне визнання.


Психастенічний тип визначає схильність до самоаналізу і рефлексії. Психастеники часто коливаються при прийнятті рішень і не переносять високих вимог і вантажу відповідальності за себе та інших. Такі суб'єкти демонструють акуратність і розсудливість, характерною рисою для них є самокритичність і надійність. У них зазвичай рівний настрій без різких змін. У сексі вони часто побоюються зробити помилку, але в цілому їх статеве життя проходить без особливостей.


Шизоїдна акцентуація характеризується замкнутістю індивіда, його отгороженностью від інших людей. Шизоідним людям бракує інтуїції та вміння співпереживати. Вони важко встановлюють емоційні контакти. Мають стабільні та постійні інтереси. Вельми небагатослівні. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і заповнений захопленнями і фантазіями, які призначені тільки для потішання самого себе. Можуть проявляти схильність до вживання алкоголю, що ніколи не супроводжується відчуттям ейфорії.
Эпилептоїдний тип акцентуації характеризується збудливістю, напруженістю і авторитарністю індивіда. Людина з даним видом акцентуації схильна до періодів злобно-тужливого настрою, роздратування з афективними вибухами, пошуку об'єктів для зняття злості. Дріб'язкова акуратність, скрупульозність, допитливе дотримання всіх правил, навіть на шкоду справі, допекающий оточуючих, педантизм зазвичай розглядаються як компенсація власної інертності. Вони не переносять непокори собі і матеріальних втрат. Втім, вони ретельні, уважні до свого здоров'я і пунктуальні. Прагнуть до домінування над однолітками. У інтимно-особистісної сфері у них яскраво виражаються ревнощі. Часті випадки алкогольного сп'яніння з вихлюпуванням гніву і агресії.


Істероїдний тип – яскраво виражений егоцентризм і жага бути в центрі уваги. Вони слабо переносять удари по егоцентризму, відчувають страх викриття і боязнь бути осміяними, а також схильні до демонстративного суїциду (парасуициду). Для них характерні завзятість, ініціативність, комунікативність та активна позиція. Вони вибирають найбільш популярні захоплення, які легко міняють на ходу.
Нестійкий тип акцентуації характеру визначає лінь, небажання вести трудову чи навчальну діяльність. Дані люди мають яскраво виражену тягу до розваг, бездіяльного проведення часу, неробства. Їх ідеал - залишитися без контролю зі сторони і бути наданими самим собі. Вони товариські, відкриті, послужливі. Дуже багато говорять. Секс для них виступає джерелом розваги, сексуальне життя починається рано, почуття любові їм часто незнайоме. Схильні до вживання алкоголю й наркотиків.


Конформный тип характеризується конформністю оточенню, такі люди прагнуть «думати, як усі». Вони не переносять крутих змін, ломки життєвого стереотипу, позбавлення звичного оточення. Їх сприйняття вкрай ригидно і сильно обмежено їх очікуваннями. Люди з таким типом акцентуації доброзичливі, дисципліновані і неконфліктні. Їх захоплення і сексуальне життя визначаються соціальним оточенням. Шкідливі звички залежать від ставлення до них у найближчому соціальному колі, на яке вони орієнтуються при формуванні своїх цінностей.
Психопатії (розлад особистості) – стійке виражена аномалія особистості, яка проявляється порушенням характерологічної конституції і поведінкових тенденцій індивідуума, залучає декілька сфер особистості і супроводжується особистісною та соціальною дезинтеграцією.
Характерні типи внутрішніх переживань і поведінки індивідуума в цілому істотно відхиляються від культурально очікуваного діапазону («норми»). Таке відхилення повинне проявлятися більш ніж в одній з наступних сфер:

1) когнітивна сфера (характер сприйняття і інтерпретації предметів, людей і подій; формування стосунків і образів «Я» та «інші»);

2) емоційна сфера (діапазон, інтенсивність і адекватність емоційних реакцій);

3) сфера волі та потягів (контроль потягів і задоволення потреб);

4) відношення з іншими і манера рішення інтерперсональних ситуацій.
Психопатії виникають зазвичай в пізньому дитинстві або підлітковому віці. Вважається, що саме в цьому віковому періоді відбувається остаточне формування особистості. Тому діагноз психопатія не є адекватний до 16 – 17-річного віку.
«Психопатичні особи – це такі ненормальні особи, від ненормальності яких страждають або вони самі, або суспільство» (Schneider)
Діагностичні критерії психопатій

1. Тотальність – патологічні риси виявляються всюди: в повсякденних умовах (і на роботі, і дома, і на відпочинку тощо) і стресових ситуаціях.

2. Стабільність – патологічні риси, які сформувалися, зберігаються на протязі всього життя.

3. Соціальна дезадаптація – патологічні риси виражені до міри, що перешкоджає адаптації в суспільстві. Соціальна дезадаптація є наслідком саме патологічних рис особистості, а не обумовлена несприятливим середовищем.


Фактори виникнення психопатій

за часом виникнення:

1. Вроджені.

2. Набуті.


за етіологією:

1. Біологічні.

2. Соціальні.
Варіанти психопатій

1. «ЯДЕРНІ» (конституціональні, генуінні):


– більшою мірою обумовлені біологічними чинниками (спадковість, внутрішньоутробні, натальні і післянатальні шкідливості);
– проявляються в більш ранньому віці у вигляді спонтанних декомпенсацій з розвитком більш важких поведінкових порушень, грубої і стійкою соціальної дезадаптації;
– проявляються навіть при самих сприятливих умовах безпосереднього соціального оточення;
–зазвичай у батьків, сиблінгів або інших кровних родичів вдається простежити подібні патологічні риси характеру.

2. «ОРГАНІЧНІ» – виникають внаслідок органічного ураження ЦНС.


3. «КРАЙОВІ» («патологічний (психопатичний, патохарактерологічний) розвиток особистості», «придбані психопатії», «патохарактерологічні формування»):
– виникають внаслідок тривалого психогенного впливу: несприятливих життєвих обставин, неправильного виховання або тривалого поганого впливу навколишнього середовища, особливо якщо це припадає на підлітковий вік – період становлення характеру (неповна сім’я, конфлікти в сім’ї, порочна виховна стратегія, наявність фізичних дефектів, важких соматичних захворювань, хронічних міжособистісних конфліктів у дитячому середовищі – компанії, школі тощо);
– більш пластичні і при зміні життєвої ситуації мають кращий прогноз.
Класифікація психопатій

за Кербіковим О.В., на основі типів выщої нервової деятельності І. П. Павлова:




Збудливий круг

Проміжні

Гальмівний круг

паранойяльна

шизоїдна

астенічна

експлозивна (збудлива)

фстероїдна

психастенічна

епілептоїдна

нестійка

сексуальна

мозаїчна (змішана)

– за Б.В. Шостаковичем (систематика на підставі психологічного принципу):




Сферні порушення

Варіант психопатії

у сфері мислення

шизоїдна

психастенічна

паранойяльна

у сфері афективних порушень

епілептоїдна

збудлива

істероїдна

циклоїдна

у сфері волі та потягів

нестійка

сексуальна


Клініка психопатій

F60.30 Імпульсивний тип
Мають бути мінімум три ознаки з перелічених, причому один з них повинен бути 2):
1) виражена тенденція діяти несподівано і не приймаючи в розрахунок наслідки;
2) виражена тенденція до конфліктної поведінки, особливо коли намагаються перешкоджати імпульсивним вчинкам або нарікати на них;
3) схильність до спалахів гніву або насильства з нездатністю контролювати «поведінкові вибухи», які є результатом цих емоцій;
4) труднощі у продовженні дій, які не обіцяють негайної винагороди;
5) нестабільний й примхливий настрій.


F60.31 Прикордонний тип
Мають зазначатися мінімум три з симптомів Імпульсивного типу, і додатково два з наступних:
1) розлад і невизначеність образу «Я», цілепокладання та внутрішніх переваг (включаючи сексуальні);
2) схильність брати участь у інтенсивних і нестабільних відносинах, які часто призводять до емоційних криз;
3) надмірні зусилля уникати усамітнення;
4) періодичні загрози та акти самоушкодження;
5) хронічне відчуття порожнечі.

F60.4 Істеричний тип.
Мають бути мінімум чотири ознаки з наступних:
1) самодраматизація, театральність і перебільшене вираження емоцій.
2) сугестивність (легка схильність впливу інших людей або обставин);
3) неглибока і лабільна емоційність;
4) постійне прагнення до схвильованості і діяльності, при якій індивідуум знаходиться в центрі уваги;
5) неадекватна звабливість у зовнішньому вигляді та поведінці;
6) підвищена заклопотаність фізичною привабливістю.
Примітка: завершують клінічну картину, хоча і не є обов’язковими для діагнозу, егоцентричність, потурання собі, постійне бажання бути визнаним, відсутність турботи по відношенню до інших людей, легка вразливість і постійна маніпулятивна поведінка.


F60.5 Ананкастний тип.
Примітка: цей розлад часто називають обсесивно-компульсивним розладом особистості.
Мають бути мінімум чотири ознаки з наступних:
1) надмірна схильність до сумнівів і обережності;
2) заклопотаність деталями, правилами, переліками, порядком, організацією або графіками;
3) прагнення до досконалості, що заважає завершувати завдання;
4) надмірні сумлінність і скрупульозність;
5) неадекватна заклопотаність продуктивністю на шкоду задоволенню і міжособистісних зв’язків;
6) надмірна педантичність і прихильність до соціальних умовностей;
7) ригідність і упертість;
6) необґрунтовані наполегливі вимоги індивідуума, щоб оточуючі все робили таким же чином як і він або необґрунтоване небажання дозволяти іншим виконувати що-небудь.


F60.6 Тривожний (уникаючий) тип.
Мають бути мінімум чотири ознаки з наступних:
1) постійне загальне почуття напруженості і важкі передчуття;
2) уявлення про власну соціальну неспроможність, непривабливість і приниженість по відношенню до інших;
3) надмірна заклопотаність бути критикованим або знехтуваним в соціальних ситуаціях;
4) небажання вступати у взаємини з людьми, не будучи впевненим у своїй привабливості для них;
5) обмеженість життєвого укладу з-за потреби у фізичній безпеці;
6) ухилення від соціальної чи трудової діяльності, що включає часті міжперсональні контакти, із-за страху критики, несхвалення або відкидання.
F60.7 Залежний тип.
Мають бути мінімум чотири ознаки з наступних:
1) активне або пасивне перекладання відповідальності на інших у найважливіших рішеннях свого життя;
2) підпорядкування своїх власних потреб іншим людям, від яких індивідуум залежить, і надмірна податливість їх бажанням;
3) небажання висувати навіть розумні вимоги до людей, від яких індивідуум знаходиться в залежності;
4) почуття незручності або безпорадності на самоті через надмірний страх виявитися нездатним подбати про себе;
5) страх залишитися покинутим і наданим самому собі;
6) обмежена здатність приймати повсякденні рішення без посилених рад і підбадьорення з боку оточуючих.
Методи дослідження особистості, психодіагностика особистості:

– збір анамнестичних даних;

– спостереження;

– бесіда;

– Індивідуально-типологічний опитувальник Л.Н. Собчик;

– Особистісний опитувальник Айзенка;

– Тест визначення акцентуацій характеру Леонгарда-Шмішека;

– Мінесотський багатопрофільний особистісний тест (MMPI);

– патохарактерологічний опитувальник (ПДО);

– методика особистісного семантичного диференціалу (СД) та ін.



ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Визначення вихідного рівня знань.

Визначення вихідного рівня знань проводиться шляхом вирішення студентами тестових завдань. Викладач перевіряє їх згідно з еталонами відповідей, обговорює результати.



Опитування за основними питаннями теми заняття.

Шляхом індивідуального опитування кожного студента за питаннями щодо теми заняття викладач має змогу визначити теоретичний рівень знань студентів. Відповіді обговорюються всіма студентами, доповнюються, поширюються під керівництвом викладача.



Самостійна робота студентів.

Студенти проводять опитування хворих за темою заняття, наділяючи увагу скаргам, анамнезу життя та захворювання, визначають основні симптоми та синдроми, які дозволяють припустити дане захворювання. Студенти визначають основні напрямки обстеження та лікування, пропонують окремі групи лікарських препаратів і дози. Під час самостійної роботи викладач коректує відповіді, обговорює різні варіанти психотерапії і фармакотерапії.



Аналіз і підсумок роботи студентів.

Підсумок заняття проводиться вирішенням підсумкового тестового контролю. Студентам пропонується вирішити тести формату КРОК-1,2. Викладач перевіряє правильність вирішення за еталонами відповідей. Проводиться аналіз роботи кожного студента на занятті.



Місце та час проведення заняття.

Заняття зі студентами проводиться на протязі запланованого часу. Заняття проводяться в учбовій кімнаті. Курація хворих відбувається в палатах відділень психіатричної лікарні.



Оснащення заняття.

1. Таблиці.

2. Схеми.

3. Набори завдань вихідного рівня.

4. Набори тестів підсумкового контролю.
План та організаційна структура заняття.

пп


Основні етапи заняття, їх функції та зміст

Навч.

цілі в рівнях засвоєння



Методи контролю і навчання

Матеріали

методичного

забезпечення (контролю,

наочності,

інструктивності)

1.
2.

3.



Підготовчий етап

Організаційні заходи

Постановка навчальних цілей та мотивація
Контроль вихідного рівня знань, навичок, умінь:

II

II



III

Фронтальне індивідуальне усне експрес - опитування


Тестовий контроль II рівня

Рішення типових задач II рівня



П.1 актуальність теми

П.2 навчальні цілі

Таблиці, малюнки, структурно-логічні схеми, лікарські препарати, слайди

Питання для індивідуального опитування

Тести та задачі II рівня


4.


Основний етап

Формування професійних вмінь та навичок:

1.Оволодіння методикою проведення цілеспрямованої бесіди.

2.Сформувати вміння провести усебічне (доступного студенту рівня) обстеження статусу хворого, інтерпретувати їх дані.



III
III

III

Професійний тренінг на хворому.

Рішення тестів та задач III рівня.

Професійний тренінг у вирішенні нетипових клінічних ситуацій


Алгоритми (орієнтовані карти) для формування практичних навичок та вмінь.

Хворі

Історії хвороби, протоколи обстеження та лікування



Тести та нетипові задачі III рівня

Імітаційні ігри


5.

6.


7.

Заключний етап

Контроль та корекція рівня засвоєння професійних вмінь та навичок

Підведення підсумків заняття (теоретичного, практичного, організаційного)

Домашнє завдання (основна і додаткова література по темі)


III

Індивідуальний контроль навичок або їх результатів.

Аналіз та оцінка результатів клінічної роботи

Рішення нетипових задач III рівня.

Тестовий контроль III рівня.


Результати клінічної роботи

Задачі III рівня

Тести III рівня

Орієнтована карта для самостійної роботи з літературою

З метою оцінки контролю вихідного рівня знань та успішності засвоєння матеріалу, який викладено вище, пропонуються приклади наступних завдання:


Тести 1 та 2 рівня:

1. Акцентуація характеру по гіпертимному типу характеризується всім перерахованим, крім:


- домінуюче гарний настрій
- оптимізм
- рухливість мислення
- легковажність
+ дисфоричність

2. Акцентуація характеру по тривожно-недовірливому типу характеризуються всім перерахованим, крім:


- велика вразливість
- постійні переживання за своє здоров’я і здоров’я близьких
+ підвищена здатність заводити нові знайомства
- знижена самооцка
- надмірна опіка своїх дітей

3. До особливостей акцентуації характеру за істероїдним типом відносяться всі перераховані, крім:


- потреби у визнанні
- егоцентризму
+ схильності до самоаналізу
- проникнення в психологію інших
- пластичність поведінки

4. Декомпенсація психопатії може характеризуватися:


+ астенічними розладами
+ посиленням всіх основних патологічних властивостей особистості
+ патологічними ідеями
- станами вимикання свідомості
Тести 3 рівня:

1. Жінка, 26 років, вдягнена яскраво, модно, мова гучна, мімічні та пантомімічні прояви яскраві, емоційні переживання поверхневі, у поведінці манерна, поведінка спрямована на привернення до себе уваги, прагне до знаходження у центрі компанії, використовує маніпулятивну поведінку задля досягнення мети. Це характерно для:

а) істероїдної акцентуації характеру

б) психастенічної акцентуації характеру

в) шизоїдної акцентуації характеру

г) гіпертимної акцентуації характеру

д) циклоїдної акцентуації характеру
2. Чоловік, 19 років, одягнений химерно, сторониться гучних компаній, тяжко встановлює емоційні контакти з оточуючими, по-своєму розуміє переживання інших, захоплений колекціонуванням метеликів, біологією, вступив на біологічний факультет, навчається успішно, фантазує на тему відкриття нових видів комах, але не прагне до поділу своїх захоплень з оточуючими. Це характерно для:

а) істероїдної акцентуації характеру

б) психастенічної акцентуації характеру

в) шизоїдної акцентуації характеру

г) гіпертимної акцентуації характеру

д) циклоїдної акцентуації характеру


Збірки із психодіагностичними тестами:

Рубинштейн С.Я. Экспериментальные методики патопсихологии. – Москва: ЭКСМО-Пресс, 1999. – 448 с.

Рубинштейн С.Я. Экспериментальные методики патопсихологии. Приложение – Москва: ЭКСМО-Пресс, 1999. – 304 с.

Клиническая и медицинская психология / Менделевич В.Д. – М.: МЕДпресс-информ, 2005/2008. – 390 с.

Анастази А. Психологическое тестирование. 7-ое издание /
А. Анастази, С. Урбина. – СПб. : Питер, 2009. – 688 с.

Рекомендовані національні підручники:

Психіатрія: підручник / М.В. Коркіна, Н.Д. Лакосіна, А.Є. Личко. – 1995. – 608 с.

Психіатрія / О. К. Напрєєнко, І. Й. Влох, О. 3. Голубков; За ред. проф. О. К. Напрєєнка. – К.: Здоров'я, 2001. – 584 с.

Медсестринство в психіатрії / За ред. О.С.Чабана. – Тернопіль: Укрмедкнига. – 2001. – 264 с.

Гавенко В.Л., Вітенко І.С., Самардакова Г.О. Практикум з медичної психології. – Харків: Регіон-інформ, 2002 – 248с.

Загальна та медична психологія (практикум) / Під ред. професора І. Д. Спіріної, професора І. С. Вітенко. – Дніпропетровськ: АРТ-прес, 2002. – 175 с.

Основи загальної і медичної психології / За ред. Вітенко І.С., Чабан О.С. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003 – 344 с.

Психіатрія / Г.Т.Сонник, О.К. Напрєєнко, А.М.Скрипніков / Допущено міністерством охорони здоров’я України як підручник для студентів стоматологічних факультетів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. – Київ: Здоров’я. – 2003. – 443 с.

Психіатрія: Курс лекцій: Навч. посібник / В. С. Бітенський, П. І. Горячев, Е. В. Мельник та ін.; За ред. В. С. Бітенського. – Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 2004. – 354 с.

Вітенко І.С. Медична психологія – К.: Здоров’я, 2007. – 208 с.

Медична психологія / Під заг. ред. професора І. Д. Спірної, проф. І. С. Вітенко, Дніпропетровськ, 2008.

Психіатрія та наркологія. Підручник для студентів та лікарів-інтернів вищих навчальних закладів IV рівнів акредитації / В. Л. Гавенко, В. С. Битенский, О. К. Напрєєнко, Г. М. Кожина та ін. – Київ: Здоров’я, 2009. – 512 с.

Абрамов В.А. та інш. Медична психологія. – Донецьк, 2010. – 289 с.

Спірна І. Д., Вітенко І. С., Напреєнко О. К. та ін. Медична психологія: державний національний підручник. – Дніпропетровськ: ЧП «Ліра» ЛТД, 2012 – 444 с.

Медична психологія: підручник / С. Д. Максименко, Я. В. Цехмістер, І. А. Коваль, К. С. Максименко; за загальною ред. С. Д. Максименка. – 2-е вид. – К.: Слово, 2014. – 516 с.

Додаткова література:

Самохвалов В. П. Психиатрия. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002.– 324 с.

Руководство по аддиктологии / Под ред. проф. В. Д. Менделевича. – СПб.: Речь, 2007. – 768 с.

Практикум по психиатрии / Под ред. М.В, Коркиной. – Москва: Российский университет дружбы народов, 2009. – 298 с.

Цыганков Б.Д., Психиатрия: практическое руководство / Цыганков Б.Д., Овсянников С.А. – Москва: ГЭОТАР-Медиа. – 2011. – 489 с.

Клиническая эпилептология: руководство / М. Я. Киссин. – М. ГЭОТАР-Медиа, 2011. – 256 с.

Войтенко Р.М. Социальная психиатрия с основами медико-социальной экспертизы и реабилитологии. – СПб., 2011. – 192 с.

Биологические методы терапии психических расстройств / Под ред. С.Н. Мослова. – М.: Солиально-политическая мысль, 2012. – 1080 с.

Функциональный диагноз в психиатрии / А.П, Коцюбинский, Н.С, Шейнина, Г.В. Бурковский и др. – СПб: СпецЛит, 2013. – 231 с.

Боднар М. Б. Етнопсихологія: Навчальний посібник – Кременець: ВЦ КОГПІ, 2013. – 288 с.

Клиническая психиатрия. Избранные лекции: учебное пособие / Под ред. Л.М.Барденштейна, Б.Н.Пивня, В.А.Молодецких – М.: ИНФА-М, 2014. – 432 с.

Медична психологія: підручник / С. Д. Максименко, Я. В. Цехмістер, І. А. Коваль, К. С. Максименко ; за загальною ред. С. Д. Максименка. – 2-е вид. – К. : Слово, 2014. – 516 с.



Чугунов В.В. Психотерапевтический диагноз. – 3-е изд., расширенное. – Харьков Наука, 2014/2015. – 536 с.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал