Закону України «Про загальну середню освiту»



Сторінка2/9
Дата конвертації13.02.2017
Розмір1.37 Mb.
ТипЗакон
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Основнi принципи виховання

Принцип нацiональної спрямованостi. Передбачає формування нацiональної самосвiдомостi, виховання любовi до рiдного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; повагу, толерантне ставлення до культури всiх народностей, якi проживають в Українi.

Принцип культуровiдповiдностi. Вихованець i педагог спiльними зусиллями перетворюють змiст iсторичного морально-етичного досвiду людства на систему вiдкритих проблем. Така проблематизацiя моральної культури слугує джерелом особистiсного розвитку дитини, умовою засвоєння нею загальнокультурних надбань, а саме виховання здiйснюється як культурологiчний процес, формування базису культури особистостi.

Принцип цiлiсностi. Виховання органiзовується як системний педагогiчний процес; спрямовується на гармонiйний та всебiчний розвиток особистостi, формування в неї цiлiсної картини свiту. Передбачає наступнiсть в реалiзацiї напрямiв та етапiв виховної роботи на рiзних освiтнiх рiвнях: охоплює всi сфери життєдiяльностi дiтей та учнiвської молодi; здiйснюється рiзними соцiальними iнститутами, а також у навчальнiй та позанавчальнiй дiяльностi.

Акмеологiчний принцип. Вихователь будує виховний процес так, щоб вихованець засвоїв найвищi морально-духовнi цiнностi; створює умови для оптимальної самореалiзацiї пiдростаючої особистостi, розвитку її iндивiдуальних можливостей i здiбностей. Напрями виховної роботи втiлюються у вiдповiдних результатах — мiцно й органiчно засвоєних загальнолюдських i нацiональних цiнностях, стратегiї життя, яка передбачає постiйний рух до здiйснення нових, соцiально значущих задумiв; формування умiнь долати труднощi, прогнозувати наслiдки своїх учинкiв; здатностi свiдомо приймати рiшення.

Принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодiї. Учасники виховного процесу є рiвноправними партнерами у процесi спiлкування, ставляться уважно до поглядiв один одного, визнають право на вiдмiннiсть, узгоджують свої позицiї. Вихователь уникає жорстких приписiв, не ставиться до вихованця як до пасивного об’єкта своїх впливiв; зважає на його психiчний стан, життєвий досвiд, систему звичок i цiнностей; виявляє емпатiю, вдається до конструктивних та продуктивних виховних дiй; схильний до творчостi та педагогiчної рефлексiї.

Принцип адекватностi виховання до психологiчних умов розвитку особистостi. Вихователь зосереджує свою увагу на дитинi, бере до уваги її вiковi та iндивiдуальнi особливостi, не форсує її розвитку, задовольняє фундаментальнi потреби дитини (у розумiннi, визнаннi, сприйняттi, широкому ставленнi до неї); виробляє iндивiдуальну програму її розвитку; стимулює розвиток в особистостi свiдомого ставлення до своєї поведiнки, дiяльностi, життєвого вибору.

Принцип особистiсної орiєнтацiї. Означає, що загальнi закони психiчного розвитку проявляються у кожної дитини своєрiдно i неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистостi почуття самоцiнностi, впевненостi у собi, визнає її право на вiльний розвиток та реалiзацiю своїх здiбностей; не обмежує її в правах почуватися iндивiдуальнiстю; виробляє оптимiстичну стратегiю розвитку кожного вихованця; спрямовує зусилля на розвиток свiтогляду, самосвiдомостi, культури потреб, емоцiйної сприйнятливостi, довiльної поведiнки, базових якостей особистостi.

Принцип превентивностi. Держава, соцiальнi виховнi iнститути та громадськi об’єднання здiйснюють профiлактику негативних проявiв поведiнки дiтей та учнiвської молодi, допомагають їм виробити iмунiтет до негативних впливiв соцiального середовища. При цьому має бути забезпечена система заходiв економiчного, правового, психолого-педагогiчного, соцiально-медичного, iнформацiйно-освiтнього характеру з формування позитивних соцiальних настанов, запобiгання вживанню наркотичних речовин та рiзному прояву деструктивної поведiнки, вiдвернення суїцидiв та формування навичок безпечних статевих стосункiв.

Принцип технологiзацiї. Виховний процес передбачає науково обгрунтованi дiї педагога та вiдповiдно органiзованi ним дiї вихованцiв, пiдпорядкованi досягненню спецiально спроектованої системи виховних цiлей, що узгоджуються з психологiчними механiзмами розвитку особистостi та ведуть до кiнцевої мети виховання. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективностi, певною мiрою гарантує позитивний кiнцевий результат.

Вказанi принципи складають певну систему. Кожний принцип як важлива складова системи, взаємопов’язаний з iншими, їх гармонiйне поєднання є запорукою ефективного виховного процесу.

Змiст виховання

Сучасний змiст виховання дiтей та учнiвської молодi в Українi — це науково обґрунтована система загальнокультурних i громадянських цiнностей та вiдповiдна сукупнiсть соцiально значущих якостей особистостi, що характеризують її ставлення до суспiльства i держави, iнших людей, працi, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здiйснюють для iдентифiкацiї вихованця iз загальновизнаними цiнностями i якостями та самореалiзацiї його сутнiсних сил. Система цiнностей i якостей особистостi розвивається i виявляється через її власне ставлення.

Цiннiсне ставлення особистостi до суспiльства i держави виявляється у патрiотизмi, правосвiдомостi, полiтичнiй культурi та культурi мiжетнiчних вiдносин.

Патрiотизм виявляється в любовi до Батькiвщини, свого народу, турботi про його благо, сприяннi становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної, соцiальної держави, готовностi вiдстояти її незалежнiсть, служити i захищати її, роздiлити свою долю з її долею, повазi до українських звичаїв i обрядiв, усвiдомленнi спiльностi власної долi з долею Батькiвщини, досконалому володiннi української мовою. Розвинена правосвiдомiсть виявляється в усвiдомленнi особистiстю своїх прав, свобод, обов’язкiв, свiдомому ставленнi до законiв та державної влади. Полiтична культура — це полiтична компетентнiсть (наявнiсть знань про типи держав, полiтичнi органiзацiї та iнституцiї, принципи, процедури й регламенти суспiльної взаємодiї, виборчу систему), а також лояльне й водночас вимогливе ставлення громадян до держави, її установ, органiв влади, здатнiсть брати активну участь в ухваленнi полiтичних рiшень. Культура мiжетнiчних вiдносин передбачає поважне ставлення дiтей та учнiвської молодi до прав людини; сформованiсть iнтересу до представникiв iнших народiв; толерантне ставлення до їхнiх цiнностей, традицiй, мови, вiрувань; вмiння гармонiзувати свої iнтереси з етнiчними та релiгiйними групами заради громадянської злагоди.

У молодшому шкiльному вiцi у дитини формується здатнiсть пiзнавати себе як члена сiм’ї, родини, дитячого об’єднання; як учня, жителя мiста чи села; виховується любов до рiдного дому, школи, вулицi, своєї країни, її природи; до рiдного слова та державної мови, побуту, традицiй, культурних особливостей як рiдного, так й iнших етносiв українського народу.

У пiдлiтковому вiцi виховується духовно-осмислений, рефлексивний патрiотизм, який поєднує любов до свого народу, нацiї, Батькiвщини з почуттям поваги до iнших народiв, своїх i чужих прав та свобод.

Тому у старшому шкiльному вiцi прiоритетними рисами цiннiсного ставлення до Батькiвщини є вiдповiдальнiсть i дiєвiсть. Старшокласники не лише iдентифiкують себе з українським народом, але й прагнуть жити в Українi, пов’язати з нею свою долю, служити Вiтчизнi на шляху її нацiонального демократичного вiдродження; працювати на її благо, захищати її; поважати Конституцiю України i дотримуватися Законiв; володiти рiдною та державною мовою; визнавати прiоритети прав людини, поважати свободу, демократiю, справедливiсть.

Цiннiсне ставлення до людей виявляється у моральнiй активностi особистостi, проявi вiдповiдальностi, чесностi, працелюбностi, справедливостi, гiдностi, милосердя, толерантностi, совiстливостi, терпимостi до iншого, доброзичливостi, готовностi допомогти iншим, обов’язковостi, добросовiсностi, ввiчливостi, делiкатностi, тактовностi; вмiннi працювати з iншими; здатностi прощати i просити пробачення, протистояти виявам несправедливостi, жорстокостi. Показник моральної вихованостi особистостi — це єднiсть моральної свiдомостi та поведiнки, єднiсть слова i дiла, наявнiсть активної за формою та моральної за змiстом життєвої позицiї.

Характер ставлення особистостi до соцiального довкiлля змiнюється з вiком. У молодшому шкiльному вiцi дитина оволодiває елементарним умiнням та навичками пiдтримки та збереження мiжособистiсної злагоди, запобiгання та мирного розв’язування конфлiктiв; здатнiстю брати до уваги думку товаришiв та опонентiв; орiєнтацiєю на дорослого як носiя суспiльних еталонiв та морального авторитета. У пiдлiтковому вiцi зростає цiннiсть дружби з однолiтками, вiдбувається емансипацiя вiд безпосереднього впливу дорослих, розширюється сфера соцiального спiлкування, засвоюються суспiльнi цiнностi, формуються соцiальнi мотиви поведiнки, виникає критичне ставлення до людей як регулятор поведiнки. У юнацькому вiцi збiльшується кiлькiсть виконуваних старшокласником соцiальних ролей, зростають вимоги до вiдповiдальностi за дiї та вчинки, формуються мотиви самовизначення, вдосконалюється вмiння керуватися свiдомо поставленою метою, зростає роль самостiйних форм дiяльностi: формується суспiльна активнiсть.

Цiннiсне ставлення до природи формується у процесi екологiчного виховання i виявляється у таких ознаках: усвiдомленнi функцiй природи в життi людини та її самоцiнностi; почуттi особистої причетностi до збереження природних багатств, вiдповiдальностi за них; здатностi особистостi гармонiйно спiвiснувати з природою; поводитися компетентно, екологiчно безпечно; критичнiй оцiнцi споживацько-утилiтарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рiвноваги, появи екологiчної кризи; вмiннi протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активнiй участi у практичних природоохоронних заходах: здiйсненнi природоохоронної дiяльностi з власної iнiцiативи; посильному екологiчному просвiтництвi. Цiннiсне ставлення до природи i сформована на його основi екологiчна культура є обов’язковою умовою сталого розвитку суспiльства, узгодження економiчних, екологiчних i соцiальних чинникiв розвитку.

Ставлення вихованцiв до природи має специфiчнi вiковi особливостi. Молодшому шкiльному вiку властиве непрагматичне ставлення, що грунтується на суб’єктифiкацiї, коли природнi об’єкти стають «значущими iншими»; посилюються мотиви спiлкування з природою. Для пiдлiткового вiку характерне ставлення до природи як до об’єкта охорони, а не користi. Наприкiнцi цього вiку виникає «об’єктна» настанова користi. При цьому виявляється суперечливiсть у ставленнi до природи: прагматичнi настанови декларуються природоохоронними мотивами. Юнацькому вiку властиве об’єктно-непрагматичне ставлення до природи, що ґрунтується на естетичнiй настановi.

Цiннiсне ставлення до мистецтва формується у процесi естетичного виховання i виявляється у вiдповiднiй ерудицiї, широкому спектрi естетичних почуттiв, дiях i вчинках, пов’язаних з мистецтвом. Особистiсть, якiй властиве це ставлення, володiє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художнi твори, здатна збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, прагне та вмiє здiйснювати творчу дiяльнiсть у мистецькiй сферi.

Естетичне виховання спрямоване на розвиток у зростаючої особистостi широкого спектра почуттiв — здатностi збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання об’єктiв довкiлля як естетичної цiнностi, ерудицiя у галузi мистецтва (володiння системою елементарних мистецьких знань, понять, термiнiв, адекватне сприйняття художнiх творiв, творча дiяльнiсть в мистецькiй сферI), власний погляд на свiт, здатнiсть радiти за iнших як ознака духовної зрiлостi.

Використовуючи мистецтво як основний чинник естетичного виховання, педагог враховує вiковi особливостi школярiв: вiдкритiсть учнiв початкової школи до сприймання художнiх творiв, їхню емоцiйну мобiльнiсть та готовнiсть з насолодою виконувати творчi завдання; концентрацiю пiдлiткiв на пiзнаннi свого внутрiшнього свiту, а отже, використаннi мистецтва як засобу духовного становлення, що проходить шлях вiд почуттєвого сприймання до осмислених естетичний дiй; усвiдомлення старшокласниками (вiк, коли почуття набувають якiсно нового характеру, переживання стають змiстовнiшими i доволi глибоко впливають на емоцiйне сприйняття життя) того факту, що мистецтво безпосередньо пов’язане з життям народу, його культурою.

Цiннiсне ставлення до працi є визначальною складовою змiсту виховання особистостi, що спрямована на формування у неї розумiння особистої значущостi працi як джерела саморозвитку i самовдосконалення.

Цiннiсне ставлення до працi, складний змiстовно-синтетичний компонент особистостi, який включає в себе ставлення дiтей та учнiвської молодi до працi як однiєї з важливих життєвих потреб, почуття задоволеностi працею й наявностi сукупностi найважливiших моральних якостей, що визначають ставлення до трудової дiяльностi загалом (працьовитiсть, вiдповiдальнiсть, охайнiсть, бережливiсть, вмiння рацiонально розподiляти робочий час i т. п.).

Трудове виховання — це процес цiлеспрямованого й усвiдомленого прилучення зростаючої особистостi до суспiльних цiнностей працi, якi формуються у неї за допомогою пiзнавальних i конкретно перетворювальних видiв дiяльностi перманентно зростаючої складностi.

Рiвень розвитку трудової вихованостi визначає iнiцiативнiсть й активнiсть учня на уроках, вмiння зосередити свої зусилля на подоланнi труднощiв, пов’язаних iз навчальною дiяльнiстю й самоосвiтою, вмiнням знаходити свої мiсце у працюючому колективi, допомоги ближнiм, ставленнi до оточуючих, володiння комунiкативними навичками, позитивна взаємодiя з учителями, працьовитiсть у всiх формах трудової дiяльностi, ретельнiсть та сумлiннiсть виконання доручень, негативне, критичне ставиться до власного ледарства та ледарства оточуючих, прояв бережливостi в процесi будь-якої дiяльностi, охайнiсть, вмiння рацiонально розподiляти робочий час, здатнiсть до продуктивної дiяльностi, прояв об’єктивного самоконтролю.

Провiдною метою трудового виховання у початковiй школi є виховання у молодших школярiв позитивного ставлення до працi засобами органiзацiї рiзноманiтних форм предметно-перетворювальних практичних дiй. При цьому має вiдбуватися розвиток особистостi, набуття молодшими школярами первинних уявлень про важливiсть працi для них самих, родини i суспiльства в цiлому, засвоєння правил безпеки життя пiд час виконання трудових завдань, пропедевтичне ознайомлення iз сучасним свiтом професiй.

Мета трудового виховання у основнiй школi полягає у формуваннi розумiння учнiв значення правильного вибору професiї для особистостi та сучасного суспiльства; уявлень про сучасний ринок працi, знань про складовi головного та резервного професiйного плану; вiдмiнностi мiж окремими напрямами профiльного навчання у старшiй школi; навичок пошуку необхiдної iнформацiї про можливостi продовження навчання за обраним профiлем i побудови iндивiдуальної освiтньої траєкторiї.

Метою трудового виховання у старшiй школi є формування в учнiв готовностi до свiдомого професiйного самовизначення та морально-психологiчна пiдготовка до майбутньої професiйної дiяльностi.

Цiннiсне ставлення до себе передбачає сформованiсть у зростаючої особистостi вмiння цiнувати себе як носiя фiзичних, духовно-душевних та соцiальних сил. Воно є важливою умовою формування у дiтей та учнiвської молодi активної життєвої позицiї.

Цiннiсне ставлення до свого фiзичного «Я» — це вмiння особистостi оцiнювати свою зовнiшнiсть, тiлобудову, поставу, розвиток рухових здiбностей, фiзичну витривалiсть, високу працездатнiсть, функцiональну спроможнiсть, здатнiсть вiдновлювати силу пiсля фiзичного навантаження, вольовi риси, статеву належнiсть, гiгiєнiчнi навички, кориснi звички, стан свого здоров’я та турбуватися про безпеку власної життєдiяльностi, вести здоровий спосiб життя, активно вiдпочивати.

Цiннiсне ставлення до свого психiчного «Я» передбачає вихованiсть у дiтей та учнiвської молодi культури пiзнання власного внутрiшнього свiту — думок, переживань, станiв, намiрiв, прагнень, цiлей, життєвих перспектив, iдеалiв, цiнностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистiсть сприймати себе такою, якою вона є, знати свої позитивнi i негативнi якостi, сприяти формуванню у неї реалiстичної Я-концепцiї, готовностi та здатностi до самовдосконалення, конструктивної самокритичностi.

Цiннiсне ставлення до свого соцiального «Я» виявляється у таких ознаках: здатностi орiєнтуватися та пристосовуватися до нових умов життя, конструктивно на них впливати; визначеннi свого статусу в соцiальнiй групi, налагодженнi спiльної працi з дорослими та однолiтками; вмiннi запобiгати конфлiктам, справедливому i шляхетному ставленнi до iнших людей; позицiї активного суб’єкта громадянського суспiльства, який може i має впливати на долю країни.

Характер цiннiсного ставлення особистостi до себе iстотно змiнюється з вiком. У молодшому шкiльному вiцi розвивається рефлексiя, формується вмiння оцiнювати себе як предмет змiн. У пiдлiтковому вiцi формується прагнення до самоствердження, з’являється хворобливе переживання неуспiху, зростає роль самооцiнки в регуляцiї поведiнки. У юнацькому вiцi актуалiзується потреба у самовизначеннi, оцiнцi своїх здiбностей i можливостей; виникає процес визначення сенсу життя та свого мiсця в ньому.



Виховний простiр розвитку особистостi

Головне завдання сьогоднiшньої практики — створення виховного простору. Виховний простiр — це не тiльки середовище, а й духовний простiр учня i педагога, це простiр культури, що впливає на розвиток особистостi. У ньому має бути представлений весь спектр цiнностей культури i культурних форм життя. Це простiр соцiальних, культурних, життєвих виборiв особистостi, котра самореалiзується у рiзних виховних середовищах (академiчне середовище, клубне, середовище творчих майстерень тощо).

Основнi вимоги до створення виховного простору:

- психологiзацiя як здатнiсть враховувати у комплексi всi зовнiшнi й внутрiшнi впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралiзуючи негативнi з них та посилюючи позитивнi;

- вiдкритiсть до соцiуму, дiяти у спiвпрацi з сiм’єю, громадськiстю;

- залучення дiтей до розв’язання суспiльно значущих i особистiсних життєвих проблем, формувати досвiд громадянської поведiнки;

- розвиток творчого потенцiалу всiх суб’єктiв навчально-виховного процесу;

- спонукання школярiв до самостiйного розв’язання власних життєвих проблем у нестабiльному суспiльствi;

- життєтворчiсть як здатнiсть забезпечити дитинi можливiсть облаштувати власне життя, творити колективнi та мiжособистiснi взаємини;

- педагогiчна культура вчителiв i вихователiв, невiд’ємними особливостями якої є людянiсть, iнтелiгентнiсть, толерантнiсть, розумiння, здатнiсть до взаємодiї;

- педагогiчний захист й пiдтримка дiтей у розв’язаннi їхнiх життєвих проблем та в iндивiдуальному саморозвитку, забезпечення їхньої особистiсної недоторканностi та безпеки;

- самореалiзацiя людини в особистiснiй, професiйнiй та соцiальнiй сферах її життєдiяльностi.

Педагогiчне спiлкування має спиратись на передову, прогресивну мораль — гуманiстичну, в основi якої лежить демократизм, розумнiсть, природнiсть, ми вiдводимо першочергове мiсце принципу гуманiзму. Вiн передбачає визнання того, що людина — найвища цiннiсть на Землi; передбачає опору на особистiсть, яка здатна до самореалiзацiї, самовдосконалення; розглядає самоцiннiсть особистостi як результат її власного саморозвитку, самовиховання. У спiлкуваннi — це вмiння знайти гiдне, схвальне, добре в iншiй людинi, вмiння цiнувати в iнших iндивiдуальне, неповторне.

В основi педагогiчного спiлкування лежить плюралiзм. Вiн полягає у вмiннi i можливостi толерантно ставитись до свiтогляду, переконань, позицiй, думок i почуттiв iнших людей, не ображати, не принижувати їх гiдностi, визнавати, що кожна людина може змiнитись, якщо вона помиляється, має можливiсть морального зростання. Це терпимiсть, толерантнiсть, яка допомагає гуманiзувати мiжособистiснi стосунки, робить їх людяними, природнiми, невимушеними, доброзичливими; це передумова для плiдного спiвробiтництва мiж людьми, визначальна умова для реалiзацiї плюралiзму думок, встановлення дiалогу; це й гуманне ставлення до представникiв iнших традицiй i моральних звичок, вiрувань.

IV. ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ УЧНІВ

Початкова школа

Молодший шкiльний вiк є важливим у становленнi особистостi дитини, бо саме тодi закладаються основи особистiсного розвитку учнiв початкової школи.

Вiковими особливостями дiтей 1–4 класiв можна вважати: незначний соцiальний та моральний досвiд, пiдвищену емоцiйнiсть, вразливiсть i водночас пластичнiсть до морально-етичних впливiв, iмпульсивнiсть та безпосереднiсть поведiнки дитини, бажання постiйно розширювати коло спiлкування. Тому узгодження поведiнки та усвiдомлення моральних явищ життя характеризуються емоцiйними узагальненнями, аналiзом ситуацiй та вчинкiв, якi вiдповiдають загальнолюдським етичним цiнностям. Розрив мiж знаннями моральних принципiв i вiдповiдною поведiнкою — найхарактернiша властивiсть дитини цього вiку. Подальшого розвитку набуватимуть такi моральнi почуття: провини, сорому, обов’язку, вiдповiдальностi, справедливостi, власної гiдностi, сумлiння.

Основними потребами дитини в початкових класах є необхiднiсть: у спiлкуваннi з людьми, в емоцiйному контактi, визнаннi, оцiнцi своїх дiй та вчинкiв, виявленнi власних позицiй у ставленнi до iнших, свiту, у дружбi, товариськостi, повазi до особистостi, самоповазi, набуттi нових знань та вмiнь для пiзнання довкiлля.

Перед вчителем постає важливе завдання: вирiзняти мотив вчинку, роз’яснюючи дитинi його сутнiсть i правильнiсть в рiзних типових життєвих ситуацiях, даючи їй можливiсть емоцiйного «переживання» разом iз практичним застосуванням отриманих знань.

Беручи участь у спiльних видах дiяльностi, учнi вчаться будувати свої взаємини з однолiтками, входити в колектив ровесникiв. У них виникає потреба до взаємовимогливостi та взаємодопомоги.

На цьому вiковому етапi у дитини формується ядро особистостi (моральнi почуття, цiнностi, переконання), вiдбувається набуття досвiду моральної поведiнки. Вона вчиться не лише виконувати вимоги колективу, а й бере активну участь у постановцi вимог, виборi доручень, справи, яка їй до душi. В учнiв виникає ще одне новоутворення — вiдносно стiйкi форми поведiнки i дiяльностi, якi в майбутньому становитимуть основу формування її характеру.

Пiсля закiнчення першого класу в частини дiтей не до кiнця сформованi особистiснi новоутворення, що є характерними для дошкiльнят, а саме:

- недостатнє усвiдомлення сприйняття шкiльного життя, необхiдностi впорядкувати та органiзувати його за певними законами i правилами спiвжиття;

- недостатнє усвiдомлення внутрiшньої етичної iнстанцiї, такої як совiсть (орiєнтування лише на зовнiшнiй контроль з боку дорослих, невмiння дiяти самостiйно), що викликає у школярiв почуття невпевненостi у собi, спричиняє конфлiкти у спiлкуваннi;

- вiдсутнiсть переваг та продуманих дiй над iмпульсивними (стримування бажань вiдбувається лише в разi очiкування винагороди чи покарання);

- несформованiсть адекватної самооцiнки.

Вчителевi в другому класi слiд продовжувати виховну роботу, спрямовану на корекцiю цих недолiкiв з метою будування специфiчних для молодших школярiв особистiсних новоутворень: довiльнiсть психiчних процесiв, внутрiшнiй план дiй та рефлексiю, iнтелектуалiзацiю життя дитини.

У вчинках дiтей наприкiнцi другого року навчання вже проглядається позицiя у ставленнi до того, що їх оточує. Розвиваються i змiнюються внутрiшнi етичнi iнстанцiї, формуються моральнi мотиви поведiнки; розвивається здатнiсть спiвпереживати, спiвчувати, а отже, i спiвдiяти з дорослими та однолiтками.

Молодший шкiльний вiк (за І. Д. Бехом) виявляється сприятливим щодо виховання у дитини фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким є здiбнiсть цiнувати особистiсть людини.

Головним новоутворенням навчальної дiяльностi є формування теоретичного мислення дитини, що знаходить вiдповiдне вираження i в рiвнi сформованостi у дiтей особистiсних моральних якостей, першооснов багатьох моральних понять: доброти (гуманностI), людяностi, милосердя, чуйностi, спiвчуття, чесностi, справедливостi, терпеливостi та iн.

Формування особистостi молодшого школяра значною мiрою визначається реалiзацiєю у виховному процесi дiяльнiсного пiдходу, згiдно з яким моральнi правила i норми дитина засвоює активно, в процесi дiяльностi та спiлкування з дорослими, однолiтками, старшими та молодшими дiтьми. Основна функцiя її полягає в тому, що в нiй набувається досвiд ставлення дитини до свiту, до людей, до самої себе.

Виховання молодших школярiв здiйснюється у процесi навчально-пiзнавальної дiяльностi як провiдної шляхом внесення цiннiсних складових у змiст навчальних предметiв, вiдведення належного мiсця «спiльно-взаємодiючiй дiяльностi» як на уроках, так i в позаурочний час; гуманiзацiї взаємин у системах «учитель — учень», «учень — учень»; використання вчителем демократичного стилю спiлкування з учнями; створення умов для творчої самореалiзацiї кожної особистостi.

Важливим є особистiсно орiєнтований пiдхiд у вихованнi молодших школярiв, оскiльки для дiтей цiєї вiкової групи характерна особлива сенситивнiсть до морально-етичних впливiв, а надто сприйняття норм культурної поведiнки, спiлкування, мовного етикету, культури взаємовiдносин.

Дуже часто внутрiшнє самопочуття, емоцiйний настрiй дитини залежить вiд особистостi вчителя початкових класiв, оскiльки для учнiв 1–2-х класiв учитель залишається центральною фiгурою, арбiтром, авторитетом. Лише в 3–4-х класах самооцiнка, оцiнка однолiткiв починає переважати оцiнку вчителя.

Зовнiшнiм вираженням позицiї дитини є участь її у рiзноманiтних ситуацiях дитячого життя. Вона виявляється залежно вiд очiкувань вчителя i дитини. Дiти з невиправданими очiкуваннями часто стають агресивними або, навпаки, пригнiченими; боязкими або недовiрливими, соцiально iнфантильними або неспокiйними. Цi аспекти необхiдно враховувати у роботi з дiтьми та батьками.

Головне завдання вчителя — навчитись створювати i використовувати у шкiльному життi ситуацiї, в яких знання i дiї були б злитi та дозволили б фiксувати динамiку духовно-морального розвитку дитини, суть якого полягає у вмiннi дитини самостiйно, а iнодi за допомогою вчителя, реалiзувати свої здiбностi до практичної дiяльностi. Вчитель має допомогти дитинi розвиватись вiд елементарних навичок поведiнки до бiльш високого рiвня, для якого необхiднi самостiйнiсть у прийняттi рiшень i моральний вибiр.

Ефективнiсть рiзних видiв виховання залежить вiд спрямованостi виховного процесу, форм i методiв його органiзацiї. Прiоритетними для учнiв початкових класiв є активнi методи, що спрямованi на самостiйний пошук iстини та сприяють формуванню критичного мислення, iнiцiативи й творчостi.

Оскiльки у молодшому вiцi у дiтей домiнує образне мислення, то найбiльш характерними є такi форми дiяльностi: ситуацiйно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, гра-драматизацiя, iнсценування, гра-бесiда, гра-мандрiвка, екскурсiя, iгрова вправа, колективне творче панно, бесiда, тематичний зошит, ранок, свято, усний журнал, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, iгри, школа ввiчливостi, демонстрацiя, розповiдь, моделювання, вiкторина, екскурсiя, виставка малюнкiв, операцiя-рейд, виставка-ярмарок, перекличка повiдомлень, добродiйна акцiя, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування, спортивнi змагання, козацькi забави, театральна вистава, ляльковий театр, ведення лiтопису класного колективу, веселi старти, естафети, догляд за рослинами i тваринами.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал