Законотворчого процесу Харрі наду вплив факторів сімейного неблагополуччя на




Дата конвертації12.04.2017
Розмір86.4 Kb.
ТипЗакон

К.Є. Дубовик,
аспірант кафедри права та законотворчого процесу ХарРІ НАДУ
ВПЛИВ ФАКТОРІВ СІМЕЙНОГО НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ НА
ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У НЕПОВНОЛІТНЬОЇ
ОСОБИСТОСТІ

Визначено проблеми неповнолітніх, які проживають у неблагополучних сім’ях.
Унаслідок недостатнього догляду збоку батьків, а іноді й за їхньою участю неповнолітні
скоюють противоправні дії. Це впливає на формування девіантної поведінки в
неповнолітньої особистості.
Ключові слова девіантна поведінка, неповнолітні, противоправні дії.
Соціально-економічні труднощі незалежної України ускладнюються тим, що для багатьох батьків знищені орієнтири минулого, коли система суспільного виховання фактично знімала відповідальність родини за виховання дитини. Не одержуючи кваліфікованої допомоги у вихованні дітей, батьки нерідко користуються споминами про особисте дитинство, а також неофіційними джерелами (порадами друзів, сусідів й, своїх батьків. Дорослі не завжди розуміють, що діти постійно мають потребу в захисті та любові збоку батьків та близьких, і лише в родині формується впевненість у собі та своїх можливостях, ціннісні орієнтири та світобачення. Останнє десятиліття в Україні характеризується напруженістю криміногенної ситуації, зростанням злочинності, особливо серед неповнолітніх. Кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою, ніжу дорослого населення. Якщо на 10 000 підлітків віком від 14 до 17 років протягом року припадає близько 120 злочинів, то на таку ж кількість дорослих
– 90. Але найбільш небезпечною і такою, що потребує уваги, тенденцією є збільшення за останні роки так званих резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю. Основними причинами цього є соціальна незрілість і психофізіологічні особливості підлітків, прагнення пережити нові відчуття, підвищене прагнення до незалежності.
Подібний сплав біологічних і соціальних чинників ускладнює соціальну адаптацію дітей і підлітків у суспільстві. Дослідження причин правопорушень і злочинів, вчинених неповнолітніми, свідчить, що в 90-97 % випадків механізм протиправної поведінки був запущений браком сімейного виховання, причому неповнолітні приходять до протиправної поведінки під безпосереднім впливом або за участю батьків.
Сім’я займає головне місце в моральному формуванні особистості, вона бере з перших днів життя дитинина себе турботу про її здоров’я та виховання, дає дітям початкові знання про навколишній світ, виробляє певні уявлення і навички, допомагає здійснювати контакти з багатьма іншими людьми тощо. Конкурувати із сім’єю, особливо на початковому етапі розвитку особистості, не може жодна громадська або державна виховна установа. Відсутність батьківської опіки або сімейне неблагополуччя, навпаки, майже завжди створює реальні труднощі у формуванні дітей і підлітків, перебороти які повністю суспільству до сьогоднішнього дня не вдається. Соціальні трансформації останнього десятиліття призвели до збідніння переважної більшості сімей, збільшення робочої і побутової зайнятості дорослих членів сім’ї. Зростання безробіття об’єктивно обмежує матеріальні можливості сім’ї. Наслідком усього цього є падіння рівня життя сімей, тривожна атмосфера в домі, зростання конфліктності у взаємовідносинах, жорстокість стосовно дітей. У нових суспільних умовах склад правопорушників змінився. Тепер їх доповнили діти зоб єктивно нормальних, але зі складним економічним станом сімей. Так, частка правопорушень, які відбуваються під впливом незадовільних умов життя в Україні, підвищилася з 2-3 % у ті рр. до 18 % наприкінці х рр. Крім того, значна кількість соціально дезадаптованих підлітків виховується всім ях із несприятливим емоційним кліматом, підвищеною конфліктністю внутрішньо сімейних стосунків. Сім’я перестає ефективно виконувати свої інституційні функції в суспільстві. Усе це зумовлює
необхідність вивчення особливостей дисфункцій сім’ї в Україні на сучасному етапі та їхній вплив на девіантну поведінку неповнолітніх. Метою даного дослідження є виявлення умов, які впливають на формування девіантної поведінки підлітків. Воно має як практичне, такі теоретичне значення. Вивченню сім’ї як соціального інституту та малої групи присвячено роботи А.І. Антонова, МС. Мацковського, В.І. Медкова,
А.Г. Харчева та ін, а такі вчені, як ВИ. Шилова, В.А. Балцевич,
С.Н. Бурова,
А.К. Воднева,
Ю.М. Якубова,
О.Г. Антонова-Турченко,
Г.В. Святненко, В.М. Оржеховська, Г.М. Миньковский, В.П. Левкович вивчали неблагополучні сім’ї. Кожен автор вкладав у це поняття своє значення, причому основна увага при вивченні неблагополучних сімей приділялася неповним сім’ям і таким, де батьки зловживали алкоголем, вели аморальний спосіб життя або вживали наркотики. Останніми роками фахівці почали звертати увагу на педагогічно неспроможній конфліктні сім’ї, підкреслюючи, що всі виділені види неблагополучних сімей об’єднує те, що вони так чи інакше сприяють протиправній поведінці неповнолітніх. Проте підлітки-правопорушники бувають і вихідцями із цілком благополучних, на перший погляд, сімей. Таким чином, зовнішнє або формальне благополуччя ще не гарантує адекватного вимогам суспільства виконання родиною своїх функцій. Сімейне неблагополуччя, які благополуччя, може бути формальним і змістовним. У формально неблагополучних сім’ях усі негативні явища гасяться за допомогою внутрішньої компенсації, що не створює соціально небезпечних наслідків. У випадку змістовного неблагополуччя має місце яскраво виражена дисфункційність сім’ї, яка породжує різні види девіантної поведінки в її членів, у першу чергу дітей. Отже, існує необхідність виділяти й вивчати дисфункціональну сім’ю. При цьому дослідження зосереджується не на певному виді неблагополуччя, а на комплексі чинників, які призводять до невиконання або неефективного виконання сім’єю низки функційна рівні групи і суспільства, що зумовлює дестабілізацію останнього.
Таким чином, ми маємо проблемну ситуацію, сутність якої полягає втому, що, з одного боку, суспільство потребує відтворення не тільки фізично та інтелектуально розвинутого, алей соціально спрямованого молодого покоління, аз іншого – зростає кількість сімей, які через свою дисфункціональність неспроможні репродукувати його [1]. В умовах усеосяжної економічної, політичної та духовно-моральної кризи, посиленої занепадом гуманістичних засад існування самого суспільства, неповнолітні громадяни країни опиняються у стані світоглядної невизначеності, невпевненості в майбутньому. Відчуття беззахисності та злиденності провокують підлітків на антисоціальні форми самоствердження, досягнення цілей аморальними шляхами. До того ж, із поглибленням кризових явищ вчені прогнозують збільшення числа антисоціальних акцій, підвищення ймовірності вибору девіантних форм поведінки неповнолітніх. Дані правових наук і результати вивчення особистостей молоді з аморальною поведінкою переконливо свідчать проте, що девіантна поведінка як система стійких відхилень у відношеннях і свідомості являє собою невипадковий епізод, а є наслідком тривалого процесу соціальної деформації особистості. Головною ознакою соціального неблагополуччя сімей є алкоголізм, наркоманія та проблеми батьків із законом. Позбавлені батьківської уваги та емоційного тепла, неповнолітні намагаються його знайти на вулиці, уколі однолітків. Там вони шукають соціальної підтримки, яку не знаходять удома, шукають пригод, нових вражень або оточення, де неповнолітні сподіваються самоствердитись як особистість. Причиною втечі з дому нерідко є конфлікт, пов’язаний з приходом в родину мачухи (вітчима) або з неприйняттям опікунів. Перебуваючи на вулиці, діти часто голодують та в пошуках їжі створюють противоправні дії. Економічний підйом, що розпочався в Україні в останні роки, позитивно позначився на матеріальному становищі переважної більшості населення. Його відчули й найбідніші – намітились позитивні тенденції в ситуації з бідністю у країні. Рівень життя населення залишається вкрай низьким.

Сім’ї належить пріоритетне місце у процесі формування і розвитку особистості від моменту її народження. Вона є першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних умінь і навичок, тому, безперечно, основну причину поширення бездоглядності і безпритульності дітей потрібно шукати в особливостях їх сімейного оточення. Матеріальне неблагополуччя сім’ї часто штовхає батьків до пошуків додаткового заробітку. Витрати часу на покращання матеріального стану сім’ї призводять до скорочення часу на спілкування з власними дітьми. Заданими Українського інституту соціальних досліджень (“Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді, у відповідях дітей чітко відстежується тенденція до зменшення уваги батьків до дітей. Взаємини дорослих і дітей є не тільки засобом підтримки їхніх контактів, ай своєрідним, досить дієвим методом виховання – виховання спілкуванням. Це відбувається тому, що саме у спілкуванні з дорослими діти найчастіше засвоюють свої майбутні моделі поведінки. Причиною того, що батьки дуже рідко проводять дозвілля разом з дітьми, є не лише брак вільного часу (хоча цей показник досить високий – 46,5 %), ай невміння його організувати майже 69,4 % батьків віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму. Звуження кола спілкування, спільних занять, їх одноманітність збіднюють виховний потенціал сім’ї, негативно позначаються на внутрішньо сімейних взаєминах. Не маючи можливості приділити дітям достатньої уваги, здійснювати належний догляд, батьки тим самим звільняють місце для впливу на дітей інших авторитетів, якими найчастіше стають члени дворових компаній. Важливим компонентом реалізації виховного потенціалу сім’ї є батьківський контроль і взаємини між дітьми та батьками. Високий рівень поінформованості батьків щодо того, як дитина будує свої стосунки з друзями, хто належить до кола друзів, яким чином вони проводять спільний час, чим
дитина займається після школи, де буває увечері, як витрачає гроші, з одного боку, свідчить про взаєморозуміння, з іншого – про батьківський контроль, мета якого – попередження небажаної поведінки, небажаних подій, неприємних випадковостей [2]. Профілактика злочинності завжди була актуальною для будь-якого суспільства. Враховуючи особливе місце, яке займає в суспільстві соціальна група – підлітки, відповідно особливу увагу суспільство приділяло профілактиці злочинності саме цієї категорії населення. Особливість цієї групи полягає не лише втому, що ця категорія визначає найближче майбутнє кожного суспільства, айв особливостях формування самої особи в цьому віці. Спеціалісти стверджують, що саме в цьому віці піддаються значному коригуванню всі чотири підструктури динамічної функціональної структури особи (за К.К. Платоновим) [3]. Нерівномірний розвиток особистості підлітків (відставання соціально-моральної сфери від фізичного дозрівання) та швидкий розвиток нервової системи в цей час спричиняють підвищену збудженість, неврівноваженість, що можуть призводити до нервових зривів. Нервова системи підлітка дуже чутлива до впливу патогенних факторів. Для підліткового віку характерне інтенсивне формування особистості, пов’язане передусім з розвитком самосвідомості, морального світосприйняття, а також ідеалів і принципів. Поведінка підлітка стає чимдалі більш усвідомленою, вчинки здійснюються згідно з його особистісними переконаннями [4]. Засвоєні саме в цьому віці норми поведінки й особливо термінальна система цінностей у подальшому важко піддається коригуванню
[5]. Тому в цьому віці особливо важливою стає формування позитивної спрямованості особи. Процес засвоєння людиною нормі цінностей навколишнього середовища, іншими словами, процес входження людини в соціальне середовище, називається процесом соціалізації [6]. Ю. Антонян та Ю. Блувштейн у запропонованій ними моделі злочинної поведінки виділяють такі головні інститути соціалізації сім’я, школа, трудовий колектив, мала неформальна група. Реалії сьогодення вимагають певного коригування цієї
сукупності інститутів соціалізації. На думку С. Корецького, на сьогодні ця сукупність є такою сім’я, школа, засоби масової інформації (передусім телебачення, а згодом може стати Інтернет, група спільної діяльності, у т.ч. дозвілля. Більшість спеціалістів, що досліджують сучасне українське суспільство, констатують дисфункцію головних інститутів соціалізації. Відповідно спостерігається підвищення питомої ваги девіантних дій. Під девіацією розуміється відхилення від загальновизнаних норм поведінки. У найзагальнішому вигляді генезис становлення особи злочинця має такий вигляд “девіант”-“делінквент”-“злочинець”. Ці три елементи повинні стати, образно кажучи, рубежами оборони, створеними суспільством на шляху перетворення законослухняного громадянина на злочинця. Тому ідеологія профілактики злочинності повинна базуватися на принципі превентивних дій передусім щодо проявів девіантної поведінки, не допускаючи її переростання на делінквентну, а тим паче на злочинну. Під профілактикою розуміють цілеспрямоване, свідоме втручання в процес з метою отримання бажаних його параметрів. Тому коли йдеться про профілактику злочинності, це має означати науково обґрунтоване втручання в суспільне життя з метою усунення детермінант злочинної поведінки, а відтак – і самої злочинності. Але об’єктивна дійсність вказує на відсутність у нашого суспільства необхідних ресурсів для реалізації повномасштабної програми боротьби зі злочинністю. Отже, перед дослідниками постає питання створення локальних програм, загальна сукупність яких дозволила б, задіявши мінімальні ресурси, отримати максимальний ефект. Перспективним напрямом уданому контексті є профілактика індивідуальної злочинної поведінки.
Будь-яка профілактика починається з вивчення самого процесу та виявлення головних закономірностей. На підставі виявлених закономірностей прогнозується подальший розвиток процесу та виявляються вузли оптимального докладання зусиль. Уданому випадку актуальними стають методики прогнозування індивідуальної злочинної поведінки, відповідно –
прогнозування та попередження індивідуальної делінквентної та девіантної поведінки. У 1986 р. А.П. Закалюк опублікував матеріали з приводу прогнозування та попередження індивідуальної злочинної поведінки на підставі девіантних і делінквентних дій [3]. Результати експериментального впровадження даної програми вражають своєю ефективністю. Але незважаючи на результативність самої ідеї, наведена програма не може бути реалізована сьогодні
1. З моменту створення програми відбулися значні зміни, і значна кількість параметрів, за якими велось прогнозування, набули іншого соціального значення, а отже, і трактування. Так, перший показник для неповнолітніх – місце навчання або працевлаштування. На той час, якщо неповнолітній не вчився і не працював, це свідчило про спрямованість системи цінностей на паразитичний спосіб життя. Сьогодні, враховуючи рівень безробіття, такого однозначного висновку робити не можна.
2. Значно змінились обсяги ресурсів, якими володіє держава і відповідно її інститути. Міліція сьогодні неспроможна своїми силами виконати весь обсяг дій, закладених у програму. Насамперед, це стосується об’єктивного збору інформації для прогнозу.
3. Програма передбачала прогнозування індивідуальної злочинної поведінки стосовно осіб, що з певних причин уже потрапили в поле зору міліції. Тому із зони дії програми випадала значна кількість населення, дії якої можна кваліфікувати девіантними, делінквентними, злочинними, внаслідок чого вона залишилась латентною для офіційних органів держави [8]. Враховуючи вищезазначені умови, слід упровадити нові програми, адаптовані до реалій сьогодення. Для цього необхідно
– з урахуванням об’єктивної соціальної реальності відкоригувати суттєві ознаки для прогнозування вчинення злочину, емпірично встановити коефіцієнти даних ознак
– для забезпечення охоплення прогнозуванням усієї категорії неповнолітніх слід налагодити чітку взаємодію трьох інститутів – школи,
служби у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Лише класні керівники в школах володіють найбільшим обсягом інформації, необхідним для прогнозування. Заповнені педагогами відповідні анкети мають збиратися в штабах районних відділів внутрішніх справі після аналітичної обробки передаватися до школи, служби у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничним інспекторам для подальшої профілактичної роботи з зазначеною категорією неповнолітніх
– створити міжвідомчу нормативно-правову базу для врегулювання взаємодії різних суспільних інститутів
– проводити рольові ігри з неповнолітніми як засіб попередження противоправних дій
– з метою надання гуманітарної допомоги неповнолітнім, які знаходяться у виховних колоніях для неповнолітніх правопорушників, під час відвідування залучати підлітків, які знаходяться на внутрішкільному обліку та обліку службу справах неповнолітніх
– закріпити студентів педагогічних та юридичних вищих навчальних закладів за асоціальними сім’ями, з метою надання підтримки неповнолітнім, які там проживають
– у сільської місцевості головам районних державних адміністрацій та селищних рад призначити чергових співробітників для відвідування неповнолітніх усім ях даної категорії.
Сім’ї належить пріоритетне місце в процесі формування і розвитку особистості. Вона є середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних умов, навичок, тому, безперечно, основну причину девіантної поведінки дітей потрібно шукати в особливостях їхнього сімейного оточення.
Список використаних джерел
1. Движона О.В. Автореф. диск. психол. н. – І.-Ф., 2004.
2. Джужа ОМ, Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) // Наук. вісник національної академії внутрішніх справ України. – К, 2003. – № 9. – С. 183.

3. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М “Юрид. лит-ра”, 1986. – С. 21.
4. Корецький С.М. Індивідуальне прогнозування девіантної поведінки неповнолітніх // Вісник МВС. – К ВНІІ МВС України, 2005. – № 5. – С. 127-130.
5. Лобзяков В.П., Єриашвили Н.Д. Криминология и административная юрисдикция милиции: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. В.П. Лобзякова. – М Закони право,
ЮНИТИ, 1998. – С. 55-70.
6. Лунёв В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции
/ Пред. акад. РАН В.Н. Кудрявцева. – М НОРМА, 1997. – С. 157.
7. Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей Тематична державна доповідь про становище дітей в Україні / Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді. – К,
2004. – С. 49.
8. Яковлев А.М. Социальная психология о преступности. – МС the urgent problems of society nowadays-work wits children and young people. The work of services dealing with preventing juvenile delinquency and protecting rights of under-age children.
Key words: juvenile delinquency, under-age children.
Дубовик К.Е. Влияние факторов семейного неблагополучия на формирование
девиантного поведения у несовершеннолетней личности.
Определены проблемы несовершеннолетних, которые проживают в неблагополучных семьях. Вследствие недостаточной опеки со стороны родителей, а иногда и с их участием несовершеннолетние совершают противоправные действия. Это влияет на формирование девиантного поведения у несовершеннолетней личности.
Ключевые слова девиантное поведение, несовершеннолетние, противоправные действия.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал