Законодавством України. Обґрунтовано безпідставність визнання оренди



Скачати 42.73 Kb.

Дата конвертації27.01.2017
Розмір42.73 Kb.
ТипЗакон

Алексеєнко О.П.
СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА ТА
ОРЕНДИ ДЕРЖАВНОГО І КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА
Фінансово-правовий коледж Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Робота присвячена виявленню спільних і відмінних ознак державно-
приватного партнерства та оренди державного і комунального майна за
законодавством України. Обґрунтовано безпідставність визнання оренди
державного та комунального майна формою державно-приватного
партнерства.
Ключові слова: державно-приватне партнерство, оренда державного та
комунального майна, форма державно-приватного партнерства, державний
партнер, приватний партнер, орендодавець, орендар.
Проблематика державно-приватного партнерства викликає неабиякий
інтерес науковців та практиків, зумовлений прийняттям Закону України від
01.07.2010 р. «Про державно-приватне партнерство». Разом з тим має місце проблема відмежування відносин державно-приватного партнерства від інших видів відносин, учасниками яких також є держава та приватні суб’єкти, зокрема, від відносин оренди, передбачених Законом України від 10.04.1992 р.
«Про оренду державного та комунального майна».
За останні роки оренда державного майна стала найбільш поширеною формою співпраці державного і приватного суб’єктів. Однак постає питання, чи
є оренда формою державно-приватного партнерства, як на цьому наполягають деякі автори [2], що зумовлює необхідність порівняння положень вищезазначених законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Отже, за своїм змістом оренда – це відносини щодо платного користування майном, які опосередковуються з допомогою строкового договору і виникають у сфері підприємницької чи інших видів діяльності, для здійснення яких і встановлюються зазначені (орендні) відносини [1]. Подібне визначення оренди закріплене і в ч. 1 ст. 283 ГК України, згідно якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Таким чином, зміст орендних відносин – це платне користування об’єктами, які перебувають у власності інших осіб. Тому Закон «Про оренду державного та комунального майна» не передбачає спільного корисного результату такого користування, крім того, що орендодавець отримує орендну плату, а орендар використовує майно з метою здійснення підприємницької та
іншої діяльності, тобто отримання прибутку.
Зазначений підхід до розуміння взаємовідносин державного і приватного суб’єктів суттєво відрізняється від бачення державно-приватного партнерства як співробітництва, що має низку ознак, закріплених у ст. 1 Закону «Про державно-приватне партнерство». Такі істотні ознаки партнерства, як забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера, передача приватному партнеру частини ризиків та внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства не передбачені Законом «Про оренду державного та комунального майна». Не передбачені такі умови і типовими договорами оренди державного майна
(Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затверджений наказом
Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774; Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності – у редакції наказу Фонду державного майна
України від 09.08.2007 р. № 1329).

Основними обов’язками орендаря згідно зі ст. 18 відповідного Закону є використання об’єкта оренди за цільовим призначенням та внесення орендної плати. Договір оренди не передбачає тісної взаємодії партнерів для отримання спільного господарського результату. Тому не йдеться ані про розподіл ризиків між сторонами, ані про обов’язкове внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства.
Єдиною спільною ознакою відносин оренди та партнерства, на перший погляд, є строк дії договору. Ст. 1 Закону «Про державно-приватне партнерство» передбачає довготривалість відносин партнерства – від 5 до 50 років. У свою чергу ч. 1 ст. 17 Закону «Про оренду державного та комунального майна» встановлює, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін, однак не може бути меншим, ніж 5 років, якщо орендар не пропонує менший термін. Таким чином, за загальним правилом, договір оренди укладається на строк не менше п’яти років, що відповідає вимогам Закону «Про державно-приватне партнерство», однак цей строк може бути меншим, що вказує на можливу короткотривалість орендних відносин.
Відносини оренди та партнерства мають відмінності також у суб’єктному складі. Так, ст. 1 Закону «Про державно-приватне партнерство» встановлює, що приватними партнерами є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, однак виключає з переліку можливих приватних партнерів державні та комунальні підприємства. Законом також передбачена участь у партнерських відносинах декількох осіб на боці приватного партнера. У свою чергу, ст. 6 Закону «Про оренду державного та комунального майна» також передбачає, що орендарями можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці, однак не обмежує перелік можливих учасників лише недержавними юридичними особами.
З боку державного партнера у партнерських відносинах виступає держава
Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст.
1 Закону «Про державно-приватне партнерство»); орендодавцями державного майна можуть бути: Фонд державного майна України, його регіональні
відділення та представництва; органи, уповноважені Верховною Радою
Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; підприємства, установи та організації (ст. 5 Закону
«Про оренду державного та комунального майна»).
Об’єкти партнерства та оренди також мають свої відмінності. Об’єктами державно-приватного партнерства згідно зі ст. 7 відповідного Закону є об’єкти, що вже існують, створювані чи придбані, які перебувають у державній або комунальній власності чи належать Автономній Республіці Крим. Об’єктами оренди є виключно об’єкти, які існують на момент укладення договору, і їх можливий перелік передбачений ст. 4 відповідного Закону. Спільною рисою відносин партнерства та оренди є те, що їхні об’єкти перебувають у державній чи комунальній власності, або належать Автономній Республіці Крим.
Суттєвою різницею між правовим режимом об’єктів обох видів відносин є можливість набуття права власності на об’єкти, з приводу яких виникли відносини, та форма власності новостворених об’єктів. Так, ч. 3 ст. 7 Закону
«Про державно-приватне партнерство» передбачає, що передача об’єктів, що перебувають у державній або комунальній власності чи належать Автономній
Республіці Крим, приватному партнеру для виконання умов договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, не зумовлює перехід права власності на ці об’єкти до приватного партнера. Такі об’єкти підлягають поверненню державному партнеру після припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства. Право власності на об’єкти, що добудовані, перебудовані, реконструйовані в рамках державно-приватного партнерства, належить державному партнеру. Натомість, за Законом «Про оренду державного та комунального майна» орендар набуває права власності на новостворену в результаті поліпшення річ (ст. 23 Закону), що суттєво різнить відносини оренди та партнерства.
Прослідковуються відмінності і у порядку визначення приватного партнера та орендаря. За загальним правилом, визначення приватного партнера
для укладення договору в рамках державно-приватного партнерства здійснюється на конкурсних засадах (ч. 1 ст. 14 Закону «Про державно- приватне партнерство»). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня
2011 р. №384 затверджено Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об’єктів державної, комунальної власності та об’єктів, які належать Автономній
Республіці Крим. Водночас, Закон «Про оренду державного та комунального майна» не передбачає конкурсних засад вибору орендаря.
Варто зазначити також про спеціальні гарантії для приватних партнерів з боку держави та державний контроль, передбачені розділом V Закону «Про державно-приватне партнерство», постановою Кабінету Міністрів України від
17 березня 2011 р. № 279, якою затверджено Порядок надання державної підтримки здійсненню державно-приватного партнерства, та постановою КМУ від 9 лютого 2011 р. № 81, якою затверджено Порядок надання приватним партнером державному партнеру інформації про виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства». Такі механізми не передбачені законодавством щодо відносин оренди державного майна.
Таким чином, державно-приватне партнерство передбачає складний господарський зв’язок між партнерами та тіснішу взаємодію порівняно із орендними відносинами. Вважаємо спроби деяких авторів представити оренду державного і комунального майна як форму державно-приватного партнерства необґрунтованими.
Література:
1. Вінник О.М. Науково-практичний коментар Закону України «Про оренду державного та комунального майна» / О.М. Вінник. – К.: Юрінком
Інтер, 2010. – С. 35 – 36.
2. Шликов Д.В. Правова природа оренди майна як форми державно- приватного партнерства: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.04 /
Д.В. Шликов; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2010. - 20 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал