Законодавства для бізнесу за останні два тижні Щодо плати за земельні ділянки зайняті житловим фондом в м. Києві Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України від 25. 10. 2001 №



Скачати 138.88 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації25.12.2016
Розмір138.88 Kb.
ТипЗакон









ОГЛЯД ГОЛОВНИХ НОВИН ЗАКОНОДАВСТВА ДЛЯ БІЗНЕСУ

Юристи ЮФ «Дмитрієва та Партнери» підготували перелік головних новин
законодавства для бізнесу за останні два тижні

Щодо плати за земельні ділянки зайняті житловим фондом в м. Києві

Основним законодавчим актом, що регулює земельні
відносини в Україні є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №
2768-III (далі - ЗКУ), а справляння плати за землю здійснюється
відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI
зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

Відповідно до ст.206 ЗКУ використання землі в Україні є
платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за
землю справляється відповідно до закону.
Згідно зі ст.269 ПКУ платниками податку є власники земельних
ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами
оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або
користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності
(ст. 270 ПКУ). При цьому базою оподаткування земельним податком
є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням
коефіцієнтів індексації (ст.271 ПКУ).
Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до
ПКУ та деяких законодавчих актів України щодо податкової
реформи» внесено зміни, зокрема, в частині плати за землю, зокрема встановлено, що з 01
січня 2015 року плата за землю належить до місцевих податків, та є однією із складових
податку на майно. Міським радам, що діють в межах своїх повноважень та з урахуванням
граничних розмірів ставок надано право встановлювати своїми рішеннями місцеві податки і
збори, які є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (п.12.3
ст.12 ПКУ).

На виконання вказаного Закону 28.01.2015 р. Київською міською радою прийнято
рішення №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №
242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку»,
яким затверджено Положення про плату за землю в м. Києві (далі – Положення).

З врахуванням пп. 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПКУ, Положення про плату за землю набирає
чинності з 01.01.2016.

Рішенням Київської міської ради від 03.03.2016 № 126/126 «Про внесення змін до
рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629» змінено ставку податку за
земельні ділянки зайняті житловим фондом, а саме з 0,1 відсотка на 0,03 відсотка від
нормативної грошової оцінки землі, яке було опубліковано в газеті «Хрещатик» від
16.03.2016 № 28.
Відповідно до п.4 Закону України від 24.12.2015 №909-VIII «Про внесення змін до ПКУ та
деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних
надходжень у 2016 році» встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів
місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не
застосовуються вимоги, встановлені пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПКУ та Закону України «Про
засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Враховуючи те,
Старший юрист
Tropec@dmp.com.ua


що п. 5 ст.59 Закону України від 21.05. 1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в
Україні» встановлено набрання чинності актів органів та посадових осіб місцевого
самоврядування нормативно-правового характеру з дня їх офіційного оприлюднення, якщо
органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію,
Рішення Київської міської ради від 03.03.2016 № 126/126 набуває чинності з дня офіційного
оприлюднення.

Слід звернути увагу, що ст.36 ПКУ встановлено, що платники податку зобов’язані
самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення
ними операцій.
Таким чином, у 2016 р. ставка податку за земельні ділянки зайняті житловим фондом,
становить 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки землі.

Щодо визначення ставки податку на доходи фізичних осіб при виплаті орендної
плати

Щодо визначення ставки податку на доходи фізичних осіб при виплаті орендної плати, і в
межах компетенції повідомляє наступне.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу
України від 02.12. 2010 р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ), відповідно до
п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа -
резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до пп. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного)
оподатковуваного доходу платника податку включається дохід від надання майна в лізинг,
оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку,
встановленому п. 170.1 ст. 170 ПКУ.
Відповідно до пп. 170.1.1 податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його
доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення,
земельної частки (паю), майнового паю є орендар. Об'єкт оподаткування визначається
виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж
мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.
Згідно пп. 170.1.4 п. 170.1 ст. 170 ПКУ доходи, зазначені у пп. 170.1.1 п. 170.1 ст. 170 ПКУ,
оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою
визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ.

Таким чином, юридична особа - орендар при нарахуванні (виплаті) фізичній особі -
орендодавцю у 2015 року доходу у вигляді орендної плати за 2015 рік повинна виконати усі
встановлені ПКУ функції податкового агента, застосовуючи ставки податку на доходи
фізичних осіб 15 (20) %.

Щодо доходів громадської організації

Дохід з джерелом його походження з України – будь-який дохід, отриманий резидентами
або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України
(включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її
континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не
виключно, доходи, визначені п.п. „а” – „ж” п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 розділу I ПКУ.

Порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань
визначено Законом України від 22 березня 2012 року № 4572-VI „Про громадські об’єднання”
(далі – Закон № 4572).

Громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних
осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних,
зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів (ст. 1 Закону
№ 4572), при цьому громадське об’єднання зі статусом юридичної особи є
непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Одним із принципів діяльності громадських об’єднань є відсутність майнового
інтересу, яка передбачає, що члени (учасники) громадського об’єднання не мають права на
частку майна громадського об’єднання та не відповідають за його зобов’язаннями. Доходи або
майно (активи) громадського об’єднання не підлягають розподілу між його членами

(учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена
(учасника) громадського об’єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та
відрахувань на соціальні заходи) (п. 6 ст. 3 Закону № 4572). Право неприбуткової
організації на користування пільгами в оподаткуванні податком на прибуток виникає після
внесення такої організації до Реєстру неприбуткових організацій та установ (далі – Реєстр)
органами державної податкової служби в порядку, встановленому законодавством (п. 133.4
ст. 133 ПКУ).

Обов’язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів
(прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей,
завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (п.п. 133.4.2 п. 133.4
ст. 133 ПКУ).

Таким чином, утворені згідно із Законом № 4572 та внесені до Реєстру громадські
об’єднання не сплачують податок на прибуток з будь-яких доходів, отриманих ними в межах
статутної діяльності, за умови, що такі доходи (прибутки) використовуються виключно для
фінансування видатків на їх утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів
діяльності, визначених її установчими документами (п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 ПКУ), та не
здійснюється розподіл доходу серед засновників (учасників), членів такої організації,
працівників, членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб.

Щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності платником єдиного податку –
юридичної особи у разі надання інформаційних послуг нерезиденту України щодо
суоводу у ЗМІ художньої виставки картин на території України

Державна фіскальна служба України листом № 12649/6/99-99-12-02-03-15 від
08.06.2016 р. роз’яснила щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності платником
єдиного податку – юридичною особою у разі надання інформаційних послуг нерезиденту
України щодо супроводу у ЗМІ художньої виставки картин на території України.
Податковим кодексом України не передбачено обмежень перебування на спрощеній
системі оподаткування платників єдиного податку третьої групи, які займаються
зовнішньоекономічною діяльністю.
Разом з тим, діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з
організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або
антикваріату не дозволяє суб’єктам господарювання перебувати на спрощеній системі
оподаткування (частина дев’ята п.п. 291.5.1 п.291.5 ст.291 Кодексу).


Порядок сплати податку на доходи фізичних осіб суб’єктом господарювання, який
не має відокремлених структурних підрозділів, а має власні або орендовані приміщення
(будівлі) в різних регіонах України або/та районах міста, де працюють наймані
працівники такого суб’єкта господарювання

Щодо сплати податку на доходи фізичних осіб суб’єктом господарювання, який не має
відокремлених структурних підрозділів, а має власні або орендовані приміщення (будівлі) в
різних регіонах України або/та районах міста, де працюють наймані працівники такого
суб’єкта господарювання Державна фіскальна служба України роз’яснила в листі від
04.07.2016 р. № 14496/6/99-95-42-02-16.
Підпунктом 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – Кодекс)
передбачено, що поняття «відокремлені підрозділи» для розділу IV Кодексу вживається у
значені, визначеному Господарським кодексом України (далі – Господарський кодекс).
Порядок сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету
передбачено ст. 168 Кодексу, відповідно до якої податок на доходи фізичних осіб, утриманий
з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного
кодексу України (далі – Бюджетний кодекс).
Підпунктом 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 Кодексу передбачено, що суми податку на доходи
фізичних осіб, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний
період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого
відокремленого підрозділу.

У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати)
податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового
агента виконує юридична особа. Податок на доходи фізичних осіб, нарахований працівникам
відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням
такого відокремленого підрозділу.
Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не
уповноважених сплачувати податок на доходи фізичних осіб відокремлених підрозділів,
відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати
(перераховувати) до бюджету податок на доходи фізичних осіб, за своїм місцезнаходженням
одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам
податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на доходи фізичних осіб на
відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснює казначейське обслуговування
бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів (п.п. 168.4.4 п. 168.4
ст. 168 Кодексу).
Згідно з п. 63.3 ст. 63 Кодексу з метою проведення податкового контролю платники
податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в контролюючих органах за
місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем
проживання особи (основне місце обліку), також за місцем розташування (реєстрації) їх
підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані
з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) у порядку,
встановленому наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 «Про
затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» із змінами та доповненнями (далі
– Порядок).
Так, п.п. 7.1 п. 7 Порядку визначено, якщо відповідно до законодавства в платника
податків, крім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або
нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території
адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі
обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник
податків зобов’язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному
контролюючому органі.
Враховуючи викладене вище, податок на доходи фізичних осіб підлягає сплаті до
відповідного місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) власних або
орендованих приміщень (будівель) в різних регіонах України, в яких працюють наймані
працівники такого суб’єкта господарювання, незважаючи на відсутність у такого суб’єкта
господарювання відокремлених структурних підрозділів.

Визначення статусу резидента України (фізичної особи)

Щодо статусу резидента України – фізичної особи Головне
Управління Державної фіскальної служби України листом від
06.07.2016 р. № 2198/К/20-40-13-01-15 надало роз’яснення..
Статус резидента в Україні визначено відповідно до положень
пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, зокрема, фізична особа
- резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
Пунктом 1 статті 29 Цивільного кодексу України передбачено,
що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона
проживає постійно або тимчасово.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без
громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні,
зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця
проживання зареєструвати місце проживання (ст. 6 Закону України
від 11 грудня 2003 року N 1382-IV "Про свободу пересування та
вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон N 1382)).
При цьому відповідно до статті 1 Закону України від 18 січня
2001 року N 2235-III "Про громадянство України" іноземець - особа,
яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або
держав.
Адвокат
Ignatova@dmp.com.ua


Реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та
паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням
адреси житла (ст. 3 Закону N 1382).
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона
вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо
особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається
резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів)
в Україні (пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).
Відповідно до міжнародних норм при визначенні центру життєвих інтересів доцільно
враховувати в сукупності сімейні, соціальні зв'язки, політичну, культурну чи іншу діяльність,
місцезнаходження роботи та/або бізнесу.
Також достатньою (але не виключною) умовою визначення місцезнаходження центру
життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її
реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності (пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 213 Податкового
кодексу).
У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна
визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав,
вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день
приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Відповідно до пп. 34.1.1 п. 34.1 ст. 34 Кодексу податковим періодом є, зокрема,
календарний рік.

Визнання господарських операцій між комісіонером та комітентом резидентами,
резидентом і нерезидентом – контрольованими.

Державна фіскальна служба України розглянула запит щодо визнання господарських
операцій між комісіонером та комітентом резидентами, резидентом і нерезидентом –
контрольованими.

Відповідно до п.п. 39.2.1 Податкового Кодексу контрольованими є господарські
операції, що впливають на об’єкт оподаткування платника податку, що здійснюються:

- з пов’язаною особою – нерезидентом;
- з нерезидентом, зареєстрованим у державі (на території), що включена до переліку
держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України;
- через комісіонерів – нерезидентів при здійсненні зовнішньоекономічних
господарських операцій з продажу товарів.

Відповідно до 39.2.1.7 господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 –
39.2.1.3 і 39.2.1.5 Кодексу, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі
умови:
- річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами
бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих
податків) за відповідний податковий (звітний) рік;
- обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом,
визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за
вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Висновок: Господарські операції між комітентом – резидентом та комісіонером –
резидентом не є контрольованими, незалежно від того, чи є вони пов’язаними особами.

Продаж товару на умовах комісії не передбачає переходу права власності на такий
товар від комісіонера – резидента до покупця – нерезидента, тобто такі операції не
підпадають під визначення контрольованих. Але у разі досягнення критеріїв, встановлених
п.п. 39.2.1.7 Кодексу операції з продажу товарів між комітентом – резидентом та покупцем –
нерезидентом підпадають під визначення контрольованих, якщо:


-
покупець – нерезидент є пов’язаною особою з комітентом – резидентом; або
-
країна резиденції покупця – нерезидента включена до переліку держав
(територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України на момент здійснення такої
операції.
У цьому випадку комітент – резидент зобов’язаний в установлений термін подати звіт
про контрольовані операції, здійснені протягом звітного податкового періоду.

Визнання операції контрольованою, якщо банківський рахунок нерезидента
відкрито у офшорній зоні.

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо визнання операції
контрольованою, якщо банківський рахунок нерезидента відкрито у офшорній зоні.

Відповідно до п.п. 39.2.1 Податкового Кодексу контрольованими є господарські
операції, що впливають на об’єкт оподаткування платника податку, що здійснюються:
- з пов’язаною особою – нерезидентом;
- з нерезидентом, зареєстрованим у державі (на території), що включена до переліку
держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України;
- через комісіонерів – нерезидентів при здійсненні зовнішньоекономічних
господарських операцій з продажу товарів.

Відповідно до 39.2.1.7 господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 –
39.2.1.3 і 39.2.1.5 Кодексу, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі
умови:
- річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами
бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих
податків) за відповідний податковий (звітний) рік;
- обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом,
визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за
вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.


Висновок: Господарські операції з купівлі товару резидентом у нерезидента,
зареєстрованого у державі (на території), що не включена до переліку держав (територій),
затвердженого Кабінетом Міністрів України, та обсяг таких господарських операцій з цим
нерезидентом перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за
відповідний податковий (звітний) рік, не підпадають під визначення контрольованих у разі
якщо нерезидент не є пов’язаною особою з резидентом, незалежно від того, в якій країні
(території) відкрито банківський рахунок такого нерезидента.

Про необхідність внесення змін в статут неприбуткової організації до 1 січня 2017
року (згідно з листом ДФС від 05.07.2016 р. № 7140/С/99-99-15-02-02-14)

Відповідно до законодавства України неприбутковим підприємством, установою та
організацією є підприємство, установа та організація, яка внесена контролюючим органом до
Реєстру неприбуткових установ та організацій. Діючий Реєстр неприбуткових установ та
організацій буде змінено на новий з 1 січня 2017 року. Для того, щоб підприємство, установа,
організація була внесена до нового Реєстру неприбуткових установ та організацій, вона
повинна відповідати наступним вимогам:

1) утворена та зареєстрована у порядку, визначеному законом, що регулює діяльність
відповідної неприбуткової організації;
2) установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів
(прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації,
працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів
органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;
3) установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком
неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі

припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або
перетворення). Це положення не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань
співвласників багатоквартирних будинків;
4) доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для
фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети
(цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.


Якщо неприбуткові організації не відповідають цим вимогам, то з метою
включення до нового Реєстру такі організації зобов’язані до 1 січня 2017 року привести свої
установчі документи відповідно до норм Кодексу та у цей самий строк подати копії таких
документів до територіальних органів Державної фіскальної служби (ДФС). Якщо
неприбуткові організації не привели установчі документи відповідно до вимог, такі
неприбуткові організації після 1 січня 2017 року ДФС з Реєстру.

Заборона на діяльність з придбання та реалізації форвардних контрактів для
платників єдиного податку третьої групи (згідно з листом ДФС від 21.07.2016 р. №
4755/Х/26-15-13-02-15)

Податковим кодексом України (далі – ПКУ) визначено перелік видів діяльності,
здійснення яких виключає можливість застосування спрощеної системи оподаткування,
обліку та звітності. Зокрема, не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої
групи фізичні особи суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність у сфері
фінансового посередництва, визначеними Законом України «Про страхування»,
сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними ПКУ.
Відповідно до Господарського кодексу України, фінансовим посередництвом є
діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків,
передбачених законодавством. Згідно з національним класифікатором видів економічної
діяльності ДК 009:2010, до діяльності у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у
сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України
«Про страхування», сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами відноситься
інвестиційна діяльність за власний рахунок.
Відповідно до ПКУ форвардний контракт - цивільно-правовий договір, за яким
продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у
власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в
установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором.
Крім того ПКУ визначено, що інвестиції - це господарські операції, які передбачають
придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних
паперів в обмін на кошти або майно.
Таким чином, факт укладання форвардного контракту та придбання активу (в тому
числі у випадку майнових прав на нерухоме майно) є операцією з випуску (емісії)
деривативу, а виконання форвардного контракту, тобто поставка активу (майнових прав), є
погашенням деривативу і відноситься до операцій з купівлі – продажу активу (майнових
прав) та за своєю суттю є інвестиційною діяльністю. Враховуючи наведене, платник єдиного
податку третьої групи не може здійснювати діяльність з придбання та реалізації форвардних
контрактів, де базовим активом виступає нерухомість на спрощеній системі оподаткування.

Застосування Реєстратора розрахункових операцій платниками єдиного податку
другої і третьої груп.

Згідно з Податковим кодексом України Реєстратори розрахункових операцій не
застосовуються платниками єдиного податку другої і третьої груп (фізичні особи -
підприємці) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом
календарного року не перевищує 1000000 гривень (далі - граничний обсяг доходу). У разі
перевищення в календарному році граничного обсягу доходу застосування реєстратора
розрахункових операцій для такого платника єдиного податку є обов’язковим.


Відповідно до Постанови КМУ №439 «Про затвердження Порядку здійснення органами
доходів і зборів контролю за досягненням платниками єдиного податку другої і третьої груп
(фізичними особами - підприємцями) обсягу доходу, визначеного пунктом 296.10 статті 296
Податкового кодексу України» від 13.07.2016 для визначення граничного обсягу доходу
враховуються в сукупності усі види доходів, які отримані платником єдиного податку від
провадження підприємницької діяльності протягом календарного року незалежно від
обраних видів діяльності. Фіксація досягнення граничного обсягу доходу здійснюється
Державною фіскальною службою на підставі інформації, що міститься у звітних документах,
поданих платниками податків та податковими агентами.
Таким чином, платник єдиного податку другої чи третьої груп у разі перевищення в
календарному році граничного обсягу доходу зобов’язаний застосовувати реєстратор
розрахункових операцій.

Оподаткування доходів, отриманих нерезидентом – бенефіціарним (фактичним)
отримувачем (власником) доходу через податкового агента

Державна фіскальна служба України своїм листом від 05.07.2016 р. № 14652/6/99-99-
15-02-02-15 надала роз’яснення щодо оподаткування доходів, отриманих нерезидентом –
бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу через податкового агента.
ДФС відносно оподаткування доходів зазначило, що застосування міжнародного
договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої
ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому
агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п.
103.4 ст. 103 ПКУ. При цьому зауважено, що бенефіціарним (фактичним) отримувачем
(власником) доходу «не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має
право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним
власником) або є тільки посередником щодо такого доходу».
Відносно виплати доходів через уповноважену особу (податкового агента) в листі
визначено, що у випадку не застосування міжнародного договору з ціллю звільнення від
оподаткування або застосування пониженої ставки податку доходи, отримані нерезидентом із
джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними
п. 141.4 ст. 141 ПКУ. Визначені ставки застосовуються і в разі виплати доходів, отриманих
нерезидентом через уповноважену особу (податкового агента), а застосування міжнародного
договору у частині звільнення від оподаткування (зниженої ставки податку), можливе буде
лише у разі дотриманням вимог ст. 103 ПКУ, зокрема бенефіціарності отримувача таких
доходів.
Виходячи з викладених підстав ДФС зробила висновок, що «якщо платіж
бенефіціарному (фактичному) отримувачу (власнику) доходу сплачуватиметься через
агента, то до такого платежу не застосовуватиметься положення міжнародного договору
України у частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку
і такий платіж оподатковуватиметься за ставкою 15 відсотків під час такої виплати».

Зміни до
порядку видачі ліцензій
НБУ

Постановою НБУ від 12.07.2016 № 353 «Про внесення змін до деяких нормативно-
правових актів Національного банку України» були внесені зміни до до
Інструкції про
порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої
постановою Правління Національного банку України від 16 березня 1999 року № 122
.
Відповідно до останніх змін зменшено перелік документів, потрібних для одержання
ліцензії. Відтепер не потрібно подавати виписку з Єдиного державного реєстру юридичних
осіб та фізичних осіб - підприємців, що містить інформацію про контролюючий орган, у
якому заявник перебуває на обліку (для заявників - юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців). Окрім того, визначено порядок видачу дубліката ліцензії у разі втрати
ліцензії.
Зазначені зміни розширили підстави для відмови у видачі ліцензії, внесення змін та
доповнень до неї. До таких підстав віднесли «подання документів заявником, який є особою,
яка переховується від органів досудового розслідування / слідства / суду / органів влади

згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Міністерства внутрішніх справ
України (у розшуковому обліку "Особи, які переховуються від органів влади") та/або на
Єдиному державному веб-порталі відкритих даних (за інформацією Міністерства внутрішніх
справ України про осіб, які переховуються від органів влади)».
Окрім того, до підстав для відкликання ліцензії додано пункт щодо прийняття рішення
про припинення юридичної особи - власника ліцензії / державна реєстрація припинення
підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - власника ліцензії.
Аналогічні норми цією ж постановою було внесені
до Положення про переміщення
цінних паперів через митний кордон України
, затвердженого постановою Правління НБУ від
22 грудня 2011 року № 469 та
Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій
на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на
рахунках за межами України, затвердженого постановою Правління НБУ 14 жовтня 2004 року
№ 485.

В Положенні про порядок видачі НБУ
індивідуальних ліцензій на розміщення
резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за
межами України також було розширено перелік документів, які заявник - фізична особа, яка
не є підприємцем подає до НБУ для отримання ліцензії, а саме: копію податкової декларації
про майновий стан і доходи за останній звітний (податковий) рік (із відміткою
контролюючого органу про одержання) та, якщо сума доходів, відображена в цій декларації,
менша, ніж сума коштів, які згідно із заявою про видачу ліцензії планується перераховувати
з України на підставі цієї ліцензії, копії податкових декларацій (з відповідною відміткою) за
попередні звітні (податкові) роки або довідку (відомості) контролюючого органу про доходи
за відповідний період, що підтверджують наявність доходів у сумі, що є не меншою, ніж сума
коштів, які планується перераховувати з України на підставі цієї ліцензії. Зазначені
документи подаються, якщо сума коштів, яку планується перераховувати з України на
підставі ліцензії, перевищує 10000 євро.

Окрім того визначено, що зміни до ліцензії видаються власнику ліцензії лише
після оплати ним послуги з унесення цих змін та визначені умови звітності по виконанню
умов ліцензії.

У разі будь-яких питань, будь ласка, звертайтеся до нас:
02098, м. Київ
Вул. Дніпровська набережна, 3
Тел.:+38 (044) 553 76 60
Моб.: +38 (067)501 01 41
office@dmp.com.ua
www.dmp.com.ua



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал