Загальні відомості зі стандартизації загальні поняття стандартизації, терміни й визначення



Скачати 302.85 Kb.

Дата конвертації27.01.2017
Розмір302.85 Kb.

120
ÐÎÇÄ²Ë II
ÎÑÍÎÂÈ ÑÒÀÍÄÀÐÒÈÇÀÖ²¯
ÒÀ ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ßʲÑÒÞ
ГЛАВА 6. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ЗІ СТАНДАРТИЗАЦІЇ
6.1. Загальні поняття стандартизації, терміни й визначення

Основні терміни зі стандартизації встановлені Міжнародним комітетом з вивчення наукових принципів стандартизації, що створений
Радою міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та стандартами
Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1.0-93; ДСТУ 1.2-
93; ДСТУ 1.3-93; ДСТУ 1.4-93 i ДСТУ 1.5-93).
Згідно з державними стандартами, стандартизацією називають діяльність з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального й багаторазового використання щодо реально існуючих чи можливих завдань. Відповідно до специфіки стандартизації та змісту вимог, стандартизацію поділяють на таки види (рис. 6.1):
Рис. 6.1.
Схема видів стандартизації

Метрологія, стандартизація та управління якістю
121
Міжнародна стандартизація – стандартизація, участь у якій є доступною для відповідних органів уcix країн.
Регіональна стандартизація – стандартизація, участь у якій є доступною для відповідних органів країн лише одного географічного або економічного peгioнy.
Національна стандартизація – стандартизація, яка проводиться на piвнi однієї певної країни.
Галузева стандартизація – стандартизація, яка проводиться на piвнi однієї конкретної галузі виробництва.
Комплексна стандартизація – це стандартизація, за якої здійс- нюється цілеспрямоване i планомірне встановлення та використання системи взаємопов’язаних вимог як до самого об’єкта комплексної стандартизації в цілому, так i до його основних елементів, з метою оптимального вирішення конкретної проблеми. Принципово новим у розвитку комплексної стандартизації взагалі є дедалі ширше використання сучасних методів програмно-цільового планування робіт зі стандартизації, внаслідок чого встановлюються збалансовані вимоги до готової продукції, сировини, матеріалів і комплектуючих виробів.
Розроблені комплексні програми передбачають:

підвищення науково-технічного рівня стандартів;

забезпечення відповідності стандартів вимогам виробництва, оборони країни, внутрішнього і зовнішнього ринків.
Темпи науково-технічної революції XX ст. призвели до різкого скорочення часу між появою наукової ідеї та її реалізацією.
Так для радіо період втілення ідеї в практику становив приблизно
35 років (1867...1902 рр.), для телебачення – 14 р. (1922...1936 рр.), а для транзисторів – тільки 5 років (1948...1953 рр.).
Строк морального старіння обладнання, механізмів, приладів piзко скоротився. Критерієм зняття з виробництва виробу є економічні переваги виробництва й експлуатації нового виробу того ж самого призначення, його кращі технічні можливості та інші якості. Тому i стандарти повинні вдосконалюватися.
Успішному розв’язанню завдання значного скорочення строків впровадження досягнень науки i техніки у виробництво сприяє випереджувальна стандартизація.
Випереджувальною називається стандартизація, що встановлює норми, підвищені по відношенню до вже досягнутого на практиці рівня, i тaкi вимоги до об’єктів стандартизації, які згідно з прогнозами будуть оптимальними в майбутньому.
Перед випереджувальною стандартизацією продукції стоять такі основні завдання:

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
122 1. Забезпечення найвищого технічного рівня, якості й економічності нової i модернізованої продукції як при проектуванні, так i у виробництві.
2. Встановлення у стандартах оптимальних основних вимог, які підвищено по відношенню до рівня, досягнутого передовими вітчиз- няними i зарубіжними виробництвами, i додержання яких повинно забезпечувати постійний випуск продукції вищої категорії якості протягом усього запланового періоду її серійного чи масового виробництва.
3. Забезпечення сучасної yнiфiкaцiї i технічної наступності при розробці різних модифікацій продукції, з метою скорочення нераціо- нальної різноманітності її номенклатури.
Стандарти з перспективними вимогами повинні розробляти організації підприємства, які безпосередньо виконують ці роботи.
Роботи з випереджувальної стандартизації нової продукції повинні проводитися за результатами пошукових науково-дослідних робіт, спрямованих на визначення перспектив розвитку відповідних груп однорідної продукції i технології, а також за результатами перспек- тивних дослідно-конструкторських i дослідно-технічних poбiт.
Перехід на випереджувальну стандартизацію нової
i модернізованої продукції мав принципове значення у спpaвi кардинального удоско- налення всієї організації, планування й управління технічним прогресом у країні.
Стандартизація, як галузь науково-технічної діяльності, є мето- дологічною дисципліною для розвитку науки та техніки, основу якої складають стандартознавство, теорія класифікації, метрології, кодування, оброблення та передачі інформації. Основу стандартизації становлять узагальнені результати науки, техніки, практичного експерименту та виробництва, що спрямовані на досягнення опти- мальної користі для суспільства.
Головним завданням стандартизації є створення системи нормативно-технічної документації, що встановлює прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для потреб господарської діяльності, населення й оборони держави, а також контролювання
їх дотримання.
Об’єктами стандартизації називають предмети (продукцію, процеси, послуги), що підлягають стандартизації. Ними можуть бути тільки результати людської діяльності (вироби, документи, міри, норми тощо). Не можуть бути об’єктами стандартизації натуральні продукти природи (нафта, вугілля, руди та iншi корисні копалини). Але продукти їх перероблення, як результати людської діяльності, підлягають стандартизації.

Метрологія, стандартизація та управління якістю
123
Не слід змішувати поняття стандартизації і стандарту. Якщо стандартизація – це діяльність, то стандарт – це нормативний документ.
Нормативним називають документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їx результатів.
Стандарт є нормативним документом, що розроблений на засадах відсутності протиріч зацікавлених сторін з істотних питань і прийнятий визначеним органом.
Стандарт – це результат конкретної роботи зі стандартизації, яка виконана на підставі досягнень науки, техніки і практичного досвіду та прийнята (затверджена) компетентною організацією.
Стандарт може бути:

обов’язковим чи рекомендованим технічним документом, який дає характеристику якості матеріалів, виpoбiв, устаткування, методів їх виготовлення й контролювання, понять та умовних позначень;

основною одиницею чи фізичною константою, наприклад, ампером;

будь-яким предметом для фізичного порівняння, наприклад, еталоном метра.
Стандарти можуть містити обов’язкові та рекомендовані вимоги.
До обов’язкових належать вимоги із забезпечення:

безпеки продукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісності, взаємозамінності, охорони навколишнього середовища та методів сертифікації продукції;

техніки безпеки та гігієни праці;

метрологічних норм i правил їx контролювання;

технічної єдності на стадіях розроблення, виготовлення та зберігання продукції.
Обов’язкові вимоги підлягають безумовному виконанню всіма суб’єктами, на яких поширюється чинність стандартів.
Безпека – це відсутність недопустимого ризику, пов’язаного з можливим завданням будь-якої шкоди.
Сумісність – це придатність продукції, процесів i послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій.
Взаємозамінність – це придатність одного виробу, процесу та послуги для використання замість іншого, з метою виконання одних i тих самих вимог, а уніфікація – це добір оптимальної кількості різновидів продукції, пpoцeciв, послуг i значень їx параметрів.

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
124
6.2. Види та категорії стандартів
За об’єктами стандартизації стандарти поділяють на три групи: стандарти на властивості, методи та засоби (рис. 6.2).
Рис. 6.2.
Схема видів стандартів
Перші регламентують властивості предметів i засобів праці, виробів, вимірювальних i контрольних засобів тощо. Ці стандарти містять основні
характеристики i показники якості об’єктів стандартизації
(розміри, масу, матеріали, характер i допустиму кількість домішок, якість поверхонь, метрологічні характеристики, вид живлення, потужність тощо). Стандарти на методи містять вимоги до cпocoбів виготовлення, випробування, контролювання, добирання оптимальних режимів роботи устаткування, вимірювальних інструментів тощо.
За допомогою наведених у них вимог перевіряють геометричні розміри виробів, їх фізичні та хімічні властивості, склад матеріалів, якість поверхонь тощо.
Встановлені у стандартах єдині норми, правила, позначення одиниць фізичних величин, поняття тощо спрощують i здешевлюють організацію та виконання poбiт у вcix галузях науки, техніки та господарської діяльності. Як приклад, досить навести єдині правила та

Метрологія, стандартизація та управління якістю
125 вимоги щодо оформлення конструкторських, технологічних, технічних, нормативних тощо документів.
Залежно від призначення стандарти бувають: основні, на продукцію, роботи (послуги) та методи вимірювання й контролювання, а залежно від сфери дії – міждержавні (міжнародні чи міжнаціональні), що розроблені та прийняті міжнародними організаціями (ISO, IEC тощо); державні стандарти України (ДСТУ), які розроблені та прийняті компетентними державними організаціями України; стандарти під- приємств i фірм (ТУ), що прийняті їх кepiвниками та зареєстровані компетентними органами чи організаціями зі стандартизації.
Республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ) застосовують, як державні, до моменту їх заміни чи скасування.
Очолює уci роботи зі стандартизації, метрології та сертифікації продукції Державний Комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації України (Держстандарт України).
Державним називають національний стандарт, який затверджений
Держстандартом України. Міжнародні та міждержавні стандарти також можуть бути результатом уніфікації чи гармонізації державних стандартів на підставі відповідних угод. Наприклад, згідно з угодою керівників урядів країн СНД, у 1992 році щодо проведення узгодженої політики зі стандартизації за міжнародні стандарти було прийнято понад 20 000 ГОСТів відповідно до погодженого їх переліку, які до цього були державними стандартами Російської Федерації.
Чинність стандартів розповсюджується на виробників продукції чи виробів, відповідно до компетенції організації, що прийняла стандарт, i всіх споживачів, які використовують чи споживають об’єкти стандартизації, незалежно від їx підпорядкування. В окремих випадках, згідно з рішенням чи ухвалою компетентної державної організації зі стандартизації, може бути обмежена чи, навпаки, розширена чинність окремих стандартів на виробників i споживачів відповідних галузей господарської діяльності. Наприклад, чинність державних загальнотехнічних стандартів обов’язкова для уcix виробників i споживачів продукції, що застосовують загально-технічні норми, правила, предмети тощо. Чинність стандартів міжнародних організацій має бути підтверджена Держстандартом України. Для цього щорічно видають покажчики (каталоги) чинних в Україні нормативних документів i стандартів.
Продукція, що виготовлена згідно зі стандартами підприємств чи фірм, які не погоджені з компетентною державною організацією зі стандартизації та сертифікації, може бути допущена тільки для внутрішнього (у межах підприємства чи фірми) використання або споживання. Наприклад, креслення заготовок, деталей, вузлів; технічні

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
126 вимоги до окремих спеціальних матеріалів, технологічні інструкції тощо є стандартами підприємств, які оформляють згідно з вимогами чинних державних стандартів, але самі об’єкти стандартизації можуть бути об’єктами тільки внутрішнього використання чи споживання.
Для розширення їхньої чинності за межі підприємства чи фірми необхідне відповідне погодження із зовнішніми споживачами та компетентними державними організаціями зі стандартизації.
Галузеві стандарти (ГСТУ) розробляють у разі відсутності ДСТУ обґрунтованої необхідності встановлення в них вищих чи додаткових вимог порівняно з вимогами державних стандартів.
Стандартні технічні умови (СТТУ) розробляють у paзi необхідності розповсюдження та впровадження узагальнених результатів прикладних досліджень. СТТУ (чи ТУ) – це документ, що регулює стосунки між постачальником i споживачем продукції, для якої відсутні ДСТУ i
ГСТУ.
Будівельні норми – нормативні документи, які встановлюють загальні принципи, правила, норми й характеристики в галузі будівництва. Стандарти підлягають реєстрації в Держстандарті
України або територіальних його органах.
Технічна документація на продукцію – сукупність документів, які необхідні й достатні для здійснення кожної стадії життєвого циклу
(створення, виготовлення, використання, ремонтування та зберігання) продукції. Розрізняють конструкторську, проектну, технологічну, вихідну, інформаційну та науково-технічну документацію.
Науково-технічна документація – сукупність технічних вимог, законодавчих положень щодо захисту життя й здоров’я людей, охорони довкілля, забезпечення прав споживача, а також встановлення правил нагляду за її виконанням.
За ступенем обов’язковості стандарти поділяють на:

обов’язкові для виконання, тобто такі, що приймаються урядом, або за його дорученням, державними органами – Держстандартом
України, Мінбудом України тощо; їм надається статус державних документів (до таких документів належать стандарти з безпеки праці, охорони навколишнього середовища, ресурсозберігання, а також технічної спільності та взаємозамінності);

необов’язкові для виконання (рекомендовані), тобто такі, чинність яких поширюється на продукцію, що знаходиться в оптовій торгівлі; дотримання вимог таких стандартів контролюється ринком; окрім того, необов’язковими мають бути організаційно-методичні стандарти;

диспозитивні стандарти, які в принципі не є обов’язковими, але стають такими за умови згоди між замовником (покупцем) та

Метрологія, стандартизація та управління якістю
127 постачальником (продавцем, виробником); тоді вони можуть бути схвалені чи прийняті на різних рівнях;

змішані, тобто стандарти, окремі норми яких можуть бути обов’язковими, необов’язковими та диспозитивними.
Подібні градації обов’язковості можуть використовуватися й для інших нормативних документів. Ступінь обов’язковості кожного з них встановлюється його розробником.
У сферах, де об’єкти стандартизації швидко змінюються або за потреби накопичити досвід використання виробітку стандарту, з метою спробувати положення стандарту чи обґрунтувати вибір з можливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють пробні стандарти.
Пробні стандарти розробляють за потреби на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розробки.
Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зокрема, його можна досягнути на piвнi технічного комітету стандартизації чи навіть на piвнi його робочої групи.
Як пробні стандарти, можна застосовувати нові документи міжнародної організації стандартизації – PAS, TS та ITA.
Примітка. PAS – загальнодоступні технічні умови;
TS – технічні умови;
ITA – галузеві технічні угоди.
У paзi, коли розробку проекту стандарту неможливо завершити, як стандарт, за умов, установлених ДСТУ 1.2, його оформляють у вигляді технічного звіту. Звіт не є нормативним документом (НД).
НД національного рівня на продукцію, процеси та послуги, для яких встановлено вимоги технічними регламентами та законодавством, потрібно складати та оформлювати таким чином, щоб їx можна було використовувати для підтвердження відповідності зазначених продукції, процесів та послуг.
НД громадських організацій (наукових, науково-технічних та
інженерних товариств i спілок) розробляють, якщо існує потреба поширити результати фундаментального та прикладного дослідження чи практичного досвіду, одержані у певних галузях науки або сферах професійних iнтepeciв.
НД на piзні суб’єкти господарювання та їхні
об’єднання роз- робляють на продукцію, процеси та послуги, що використовуються для власних потреб.
Зазначені у цьому пункті стандарти дозволено застосовувати щодо продукції, процесів та послуг, призначених для самостійного постачання, якщо в них установлено положення, що регулюють

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
128 відносини між виробником (постачальником), споживачем (корис- тувачем), та за згодою останнього.
Рекомендовано забезпечувати узгодженість НД ycix piвнів на однакові чи пов’язані між собою об’єкти стандартизації з урахуванням пріоритетності положень документів національного рівня.
Технічні умови (далі – ТУ) встановлюють вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконання процесів чи надання послуг замовникові i регулюють відносини між виробником (постачальником) i споживачем (користувачем).
ТУ встановлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, сировини, різних одиниць, безпечності, охоплюючи вимоги до торгового фірмового знака, термінології, умовних позначень, методів випро- бовування (вимірювання, контролювання, аналізування), паювання, маркування та етикетування, надавання послуг, а також визначають за потреби способи оцінювання відповідності встановленим обов’яз- ковим вимогам.
Право власності на НД установлює та регулює чинне законо- давство.
У вcix НД, крім національних, треба зазначати код згідно з
«Єдиним державним реєстром підприємств i організацій України»
(ЄДРПОУ) юридичної особи, якій належить право власності на відповідний документ.
6.3. Позначення нормативних документів
Позначення нормативного документа складається з індексу, номера та року його прийняття.
Цим стандартом установлено такі індекси документів:
а) для національного рівня:
«ДСТУ» – національний стандарт;
«ДСТУ-П» – пробний стандарт;
«ДСТУ-Н» – настанова, правила, звід правил, кодекс усталеної практики, що не є стандартом, «ДК» – державний класифікатор;
«ДСТУ-ЗТ» – технічний звіт.
б) для інших рівнів:
«СОУ» – стандарт організації;
«ТУУ» – технічні умови, що не є стандартом;
«СТУ» – стандарт наукового, науково-технічного або інженерного товариства чи спілки.
У позначенні НД громадських організацій (кpiм наукового, науково-технічного або інженерного товариства чи спілки), зареє-

Метрологія, стандартизація та управління якістю
129 строваних у Miнiстерстві юстиції України, як індекс, рекомендовано застосовувати скорочену назву відповідної організації.
Індекси інших документів у cфepi стандартизації, а також документів інших суб’єктів стандартизації цей стандарт не встановлює,
їx надають суб’єкти, які ухвалили ці документи.
Для позначання проекту документа застосовують індекс відпо- відного документа, поєднаний зі скороченням слова «проект» –
«пр», яке розміщують перед індексом.
Приклад. Проект національного стандарту позначається як прДСТУ, а державного класифікатора – прДК.
Установлені індекси нормативних документів не можна засто- совувати для позначання інших документів чи у скороченнях.
Правила надавання номера та позначання року для національних
НД встановлюються згідно з ДСТУ 1.5, державних класифікаторів – згідно з ДСТУ 1.10, технічних умов – згідно з ДСТУ 1.3.
Приймаючи міжнародний чи регіональний стандарт через націо- нальний стандарт, його позначають згідно з ДСТУ 1.7.
У позначенні НД інших суб’єктів стандартизації рекомендовано після індексу НД зазначати коди державних класифікаторів:

групу згідно з ДК 009 (перші три цифри кодового позначення виду економічної діяльності);

через дефіс – код суб’єкта стандартизації, якому належить право власності на документ згідно з ЄДРПОУ. Інші складники позначення НД установлюють згідно з ДСТУ 1.3 суб’єкти, які схвалили ці НД.
Якщо у позначенні чинного в Україні документа у сфері стандартизації використано позначення документа міжнародної чи регіональної організації (ISO, IJC, EN, ГОСТ), а також якщо назву відповідного документа перекладено, то таке позначення не змінюють (не транслітерують).


6.4. Мета, принципи та методи стандартизації
Метою стандартизації є:

реалізація єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології й сертифікації;

захист інтересів споживачів і держави;

забезпечення якості продукції на підставі досягнень науки й техніки;

забезпечення уніфікації, сумісності, взаємозамінності та надій- ності виробів;

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
130

раціональне використання ресурсів і підвищення техніко- економічних показників виробництва;

безпека об’єктів господарської діяльності, запобігання аварій та катастроф;

створення нормативної бази функціонування системи стан- дартизації та сертифікації продукції;

конкурентноспроможність продукції та її вихід на світовий ринок;

впровадження сучасних виробничих та інформаційних тех- нологій;

сприяння забезпеченню обороноздатності та мобілізаційної готовності України.
Основними принципами стандартизації є:

врахування рівня розвитку науки й техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробничих процесів, безпеки споживача й України;

гармонізація нормативних документів з міжнародними та стандартами інших країн;

відповідність нормативних документів законодавству України;

участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін;

взаємозв’язок та узгодженість нормативних документів усіх рівнів;

придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

відкритість інформації, виходячи з вимог чинного законодавства;

застосування інформаційних систем і технологій у галузі стандартизації.
Основними методами стандартизації є уніфікація, типізація та симпліфікація.
Уніфікація полягає у раціональному скороченні кількості типів, видів і розмірів об’єктів однакового функціонального призначення.
Наприклад, уніфікація велосипедів може зводитись до розроблення та виготовлення таких типів велосипедів, як звичайний, спортивний, спеціальний (одно- та багатоколісний, інвалідський тощо). Всі перелічені типи велосипедів можна поділити на підтипи: чоловічий, жіночий, підлітковий, дитячий тощо. За такою класифікацією у виробництві велосипедів було б 3 типи × 4 підтипи = 12 типороз- мірів, які в основному могли б задовольнити всі потреби споживачів.
За відсутності уніфікації кожний виробник велосипедів буде також прагнути до випуску 12 типорозмірів велосипедів, щоб задовольнити попит, але кожний – іншої (своєї) конструкції. Така ситуація зумовлює перебування в експлуатації 12 × п типорозмірів велосипедів, де п

Метрологія, стандартизація та управління якістю
131 кількість велосипедних підприємств, що розробляють і виготовляють велосипеди.
Це, з одного боку, забезпечує широкий асортимент велосипедів, але їх вартість та експлуатація обійдуться споживачам значно дорожче, ніж у першому випадку, оскільки буде відповідно нижчою серійність їх виробництва, більший асортимент запасних частин, нижча якість через відсутність дорогого спеціального, але високо- продуктивного устаткування та спорядження.
Залежно від застосування розрізняють заводську (фірмову), галузеву, міжгалузеву, державну та міждержавну (міжнародну) уніфікації. На базі уніфікації організовують відповідне кооперування та інтегрування виробництва виробів. Найбільший техніко-еконо- мічний ефект забезпечує міжнародна та державна уніфікація, що дають змогу отримувати вироби з найменшою вартістю.
Кінцевим результатом уніфікації є розробка та затвердження відповідних стандартів на вироби. Як приклади уніфікації, можна навести чинні сьогодні стандарти для кріпильних виробів (болтів, гайок, гвинтів, шпильок, шайб тощо), труб, трубопровідної арматури
(кранів, клапанів, вентилів, трійників, кутників, муфт тощо), редукторів, електродвигунів, моторів та генераторів, пневмо- та гідродвигунів
(камер, циліндрів тощо), вальниць кочення, ланцюгів, ременів, шпонок, заготовок тощо.
Типізація полягає у розробленні типових (за видом, формою, конструкцією, розмірами тощо) предметів праці, виробів, устаткування тощо, а також технологічних процесів їх виготовлення. Наприклад, типова конструкція вала може являти собою східчастий вал, що має різні поверхні (циліндричні, квадратні, конічні тощо), виточення, пази (шпонкові, шліцьові, торцеві тощо), різьбові (зовнішні, внутрішні, метричні, конічні тощо). Добором заданої комбінації поверхонь та
їх розмірів, шорсткості поверхонь, матеріалу, способу термооброблення, покриття тощо, відкидаючи всі інші поверхні із типової конструкції, отримують вал заданої конструкції, розмірів тощо. За аналогією до технологічного процесу виготовлення типового вала отримують технологічний процес оброблення заданого вала (добором операцій оброблення заданих поверхонь).
Як типові заготовки чи деталі, у машинобудуванні найпоши- ренішими є вали, корпуси, кришки, фланці, зубчасті колеса, шківи, важелі, втулки, циліндри, осі тощо. За типову можна прийняти будь- яку конструкцію заготовки, деталі, вузла, машини, якщо передбачити виготовлення їх за розмірами заданого ряду (від найменшого до найбільшого). Тоді кожен такий виріб заданого розміру називають типорозміром. Наприклад, для кулькового радіального підшипника

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
132
(вальниці) кожного розміру заданої конструкції (типу) присвоюють відповідний номер (типорозмір).
Для типізації будь-яких виробів спочатку їх класифікують, добирають типові представники для окремих класів (груп) виробів, що мають найбільшу кількість спільних ознак, характерних для виробів заданого класу (групи).
Симпліфікація полягає у зменшенні типів виробів заданої номенклатури до кількості, достатньої для задоволення потреб у заданий термін.
Симпліфікацію можна вважати частковою чи короткочасною уніфікацією.
Спеціалізація – зосередження на певних підприємствах виготовлення обмеженої кількості типів виробів. Залежно від об’єктів спеціалізація буває предметною та технологічною.
Метрологічні об’єкти стандартизації – це правила й норми трудової діяльності для досягнення єдності та певної точності вимірювань.


6.5. Правові основи стандартизації

Державну політику у сфері стандартизації визначають закони
України та інші нормативно-правові акти. Принципові положення державної системи стандартизації відображені в Декретах КМ України:

Декреті Кабінету Mінicmpiв України «Про стандартизацію
i
сертифікацію» від 10.05.1993 р., який визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їх функціонування на території України i розглядає державну систему стандартизації, її мету та принципи управління, форми й загальні організаційно-технічні правила виконання вcix poбiт зі стандартизації, основні принципи стандартизації; нормативні документи зі стандартизації та вимоги до них: категорії нормативних документів із стандартизації, державні стандарти України, галузеві стандарти, стандарти науково-технічних та інженерних товариств i спілок, технічні умови i стандарти підприємств, відповідальність за розроблення i затвердження нормативних документів, використання нормативних документів; організацію робіт зі стандартизації: управління діяльністю у сфері стандартизації, технічні комітети зі стандартизації, інформаційне забезпечення робіт зі стандартизації; фінансування робіт зі стандартизації, стимулювання застосування державних стандартів: джерела фінансування, використання коштів, одержаних від реалізації стандартів, міжнародні відносини у сфері

Метрологія, стандартизація та управління якістю
133 стандартизації, участь Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації в міжнародному співробітництві у сфері стандартизації, міжнародні договори.

Декреті Кабінету Mінicmpiв України «Про державний
нагляд за
додержанням стандартів, норм i правил та відпові-
дальність
за їx порушення» від 08.04.1993 р., який встановлює правові основи державного нагляду за додержанням стандарту, норм i правил суб’єктами підприємницької діяльності, визначає їx відповідальність за порушення цих стандартів, норм i правил та розглядає визначення термінів, що вживаються в Декреті (продукція, якість продукції, стандарт, норми, правила); органи державного нагляду та службові особи, які здійснюють Держнагляд – державні
інспектори, голова Держстандарту, начальники управлінь, директори центрів стандартизації; об’єкти i форми державного нагляду за додержанням стандарту, норм
; i правил: форми державного нагляду, об’єкти державного нагляду; функції органів держнагляду, права, обов’язок та відповідальність їx службових ociб: функції органів держнагляду, права, обов’язки та відповідальність службових осіб органів держнагляду, відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм i правил.
Інші нормативні документи:
ДСТУ 1.0:2003. Національна стандартизація. Основні положення.
ДСТУ 1.1-2001. Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяльності. Терміни та визначення основних понять.
ДСТУ 1.2:2003. Національна стандартизація. Правила розроблення національних нормативних документів.
ДСТУ 1.3:2004. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та позначення технічних умов.
ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів.
ДСТУ 1.6-2004. Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів.
ДСТУ 1.7-2001. Державна система стандартизації. Правила i методи прийняття та застосування міждержавних i регіональних стандартів.
ДСТУ 1.12:2004. Національна стандартизація. Правила ведення справ нормативних документів.
В Україні застосовуються стандарти Української РСР, які використовуються як державні до їx заміни або скасування. Як державні стандарти України також використовуються стандарти
СРСР (ГОСТ), передбачені Угодою про проведення погодженої

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
134 політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації (Москва, від 13.03.1992). Необхідно відмітити використання міжнародних стандартів у якості державних, наприклад, стандарти серії ISO 14000.


6.6. Класифікація та кодування технічної інформації
Класифікація технічної інформації полягає у розміщенні предметів
(документів, технічної інформації, виробів тощо) у заданому порядку та послідовності, придатному для користування, та присвоєння їм відповідних позначень (кодів).
Процес розміщення предметів у заданому порядку називають
систематизацією. Найпростішою формою систематизації є розміщення предметів класифікації в алфавітному порядку чи у порядку зростання чисел (умовних номерів, кодів тощо). Таку систематизацію використовують у довідниках, бібліографіях, каталогах, стандартах
із позначення понять тощо. У техніці поширена цифрова система- тизація у порядку зростання номерів чи у хронологічній послідовності.
Наприклад, для нумерації державних стандартів поряд із номером стандарту, в якому враховано його класифікаційну групу, через риску ставлять ще й рік його затвердження.
Для класифікації та кодування інформації у міжнародній системі застосовують універсальну десяткову систему класифікації (УДК), яка використовується з метою присвоєння класифікаційних номерів для книжок, журналів, наукових публікацій тощо. Числа, які при- своюють згідно із системою УДК, розміщують за класами, підкласами, розрядами тощо. Ліва цифра позначає найширше поняття (клас), а наступна та подальші цифри – поняття, що є складовою частиною попереднього. Наприклад, УДК 6 – це позначення прикладних наук, медицини, техніки тощо; УДК 62 – техніки; УДК 621 – загального машинобудування; УДК 621.3 – електротехніки; УДК 621.39 – електричної техніки зв’язку.
Взаємопов’язані поняття позначають за допомогою двокрапки, наприклад, якщо УДК 389.6 – стандартизація, а УДК 621.3 – електротехніка, то УДК 389.6:621.3 – стандартизація в електротехніці.
Щоб указати будь-які задані показники інформації, ставлять крапку, два нулі, а потім цифри, якими позначені ці показники. Наприклад,
УДК 621.4.003 – економічність двигунів внутрішнього згорання, де
621.4 – двигуни внутрішнього згорання, а «003» – економічність.
Для позначення виду публікації число складається з першої цифри
«нуль» і береться у круглі дужки. Наприклад, (05) – журнали, (038) – словники, (088) – патенти, УДК 621.3 (05) – електротехнічні журнали.

Метрологія, стандартизація та управління якістю
135
Для позначення часу та дати застосовують відповідні ланки та пишуть їх з відокремленням кожної інформації за допомогою крапки у порядку від найстаршого до наймолодшого, наприклад: «1998.10.08 –
8 жовтня 1998 року».
Складова частина комплексної системи стандартизації – єдина
система конструкторської документації (ЄСКД), яка встановлює для вcix організацій країни єдині порядок організації проектування i правила виконання та оформлення креслень. Це полегшує читання i сприймання креслень, дає змогу застосовувати персональні комп’ютери для проектування i обробки технічної документації, розвитку кооперування в промисловості.
Застосування стандарту ЄСКД забезпечує взаємний обмін конструкторською документацією між підприємствами та органі- заціями, спрощення конструкторських документів i графічних зображень, зниження трудомісткості проектно-конструкторських розробок.
Комплекс стандартів ЄСКД впроваджено з 1 січня 1971 р.; він включав понад 250 стандартів, які розподіляються на таких дев’ять груп:
2.1. Основні положення (ГОСТ 2.102-68, ГОСТ 2.121-73, ГОСТ 13-
85).
2.2. Класифікація i позначення виробів у конструкторських документах (ГОСТ 2.201-80).
2.3. Загальні правила виконання креслень (ГОСТ 2.301-68 ...
ГОСТ 2.320-82).
2.4. Правила виконання креслень виробів машинобудування i приладобудування (ГОСТ 2.401-68 … ГОСТ 2.427-75).
2.5. Правила обороту конструкторських документів: облік, збе- реження, внесення змін (ГОСТ 2.501-68 ... ГОСТ 2.503-74).
2.6. Правила виконання експлуатаційної i ремонтної документації
(ГОСТ 2.601-68 ... ГОСТ 2.609-79).
2.7. Правила використання схем (ГОСТ 2.701-84 ... ГОСТ 12.787-
71).
2.8. Макетні методи проектування (ГОСТ 2.801-74 ... ГОСТ 2.803-
77).
2.9. Інші стандарти (стандарти на вироби, що призначаються для експорту тощо).
Приклад позначення стандартів ЄСКД: ГОСТ 2.503-74. Цифра 2 – це клас стандартів; цифра 5 після крапки означає групу стандартів; цифра 03 означає порядковий номер стандарту в даній rpyпі; цифри
74 зазначають piк реєстрації стандарту.
У комплект ЄСКД включено нормативний документ ГОСТ 2.111-
68 «ЄСКД. Нормоконтроль», який встановлює порядок контролю

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
136 конструкторської документації, а також ГОСТ 2.116-71 «ЄСКД.
Карта технічного рівня i якості продукції», який фіксує показники кращих вітчизняних i зарубіжних аналогів. Ці карти використо- вуються для оцінки якості виробів під час їx атестації.
ГОСТ 2.301-66 регламентує формати аркушів креслень та інших конструкторських документів (табл. 6.1.)

Таблиця 6.1
Регламентовані формати
Позначення формату
А0
А1
А2 A3 А4
Розміри сторін формату 841×1189 594×841 420×594 297×420 210×297
Масштаби зображень на кресленнях встановлює ГОСТ 2.302-68.
Масштаби зменшення: 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25; 1:40;
1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1000.
Масштаби збільшення: 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 20:1; 40:1; 50:1;
100:1.
Одним із основних напрямків перспективного розвитку ЄСКД є документальне забезпечення системи автоматизації проектно-конструк- торських робіт у САПР, яке дає змогу підвищувати продуктивність конструкторської праці.
Єдина система технологічної документації (ЄСТД) являє собою комплекс державних стандартів, які встановлюють взаємопов’язані правила розробки, оформлення i обороту технологічної документації.
В наш час ЄСТД включає понад 50 державних стандартів, які розподіляються на 9 груп (табл. 6.2).
Таблиця 6.2
Розподіл cтaндapтiв ЄСТД за кваліфікаційними групами
Шифр
групи
Найменування стандартів
0
Загальні положення
1
Основоположні стандарти
2
Класифікація i позначення технологічних документів
3
Облік застосовності виробів i технологічної оснастки
4
Основне виробництво. Правила оформлення технологічних документів, спеціалізованих за видами робіт
5
Основне виробництво. Правила оформлення технологічних документів на випробування i контроль
6
Допоміжне виробництво. Правила оформлення технологічних документів
7-8

9
Нормативне господарство

Метрологія, стандартизація та управління якістю
137
Групи 7 i 8 призначаються для стандартів, які розроблятимуться в перспективі.
Приклад позначення стандарту ЄСКД: ГОСТ 3.1103-82.
Цифра 3 – клас: перша цифра 1 – підклас (стандарти ССКД для виробів машинобудування i приладобудування); друга цифра 1 – класифікаційна група; цифра 03 – порядковий номер стандарту в групі; цифри 82 позначають рік реєстрації стандарту.
Впровадження стандарту ЄСКД дає змогу підвищити рівень технологічних розробок, поліпшити якість технологічної документації, підвищити продуктивність праці.
Єдина система технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ):

це стандартизована система організації й управління процесом технологічної підготовки виробництва, яка передбачає застосування прогресивних типових технологічних процесів i оснащення робіт засобами механізації та автоматизації виробничих процесів.
ЄСТПВ включає стандарти п’яти груп. Приклад позначення стандартів ЄСТПВ: 14.00-73. Число 14 означає клас стандартів, 0 – група стандарту, 01 – порядковий номер стандарту в даній rpyпі, 73 – рік реєстрації стандарту.
ЄСТПВ встановлює необхідність підвищення рівня технологічнocтi конструкцій виробів i широкого застосування типових технологічних процесів для виготовлення груп, виробів однорідних за конструкцією i методами обробки деталей.
За Єдиною системою класифікації продукції (ЄДСКП) класифікують усю промислову та сільськогосподарську продукцію, відповідно поділивши її на 100 класів (за галузями виробництва, призначенням
і властивостями продукції), 10 підкласів, 10 груп, 10 підгруп і 10 видів.
Наприклад, прилади та засоби автоматизації загальнопромислового призначення віднесено до класу 42, а ті ж самі прилади та засоби спеціального призначення – до класу 43. Підклас 421 000 представляє прилади контролювання та регулювання технологічних процесів, група 421 100 – прилади для вимірювання та регулювання темпе- ратури, підгрупа 421 110 – термометри манометричні, вид 421 111 – термометри манометричні без відліку з електричним вихідним сигналом.
За аналогічною класифікацією присвоюють буквено-цифрові позначення для конструкторської документації (креслень, специфікацій, відомостей тощо), буквено-цифрові позначення нормативних доку- ментів у галузі будівництва тощо.


Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
138
6.7. Державна стандартизація в Україні
Україна має понад двохсотрічний досвід роботи зі стандар- тизації та суміжних видів діяльності. За цим показником Україна не відставала від розвинених країн світу, але у роки залежності та роздрібненості, відсутності незалежної держави на деякий час втратила передові позиції. Після здобуття незалежності, у дев’яностих роках
XX століття, Україна робить спробу повернути втрачене.
Ще у 1764 році Конституцією Польщі на Правобережній Україні та
Галичині запроваджено загальнодержавні одиниці довжини, маси та об’єму; у 1785 році Австрійським спеціальним Декретом створено
Інспекторат мір і ваги при Галицькому намісництві, у 1871 році запроваджено метричні міри на території Галичини, у 1875 році
Австрією прийнято Закон про створення Органу державного метрологічного нагляду з центром у місті Львів. Та тільки у 1901 році у Харкові відкрито першу палату мір, а у 1902 році такі палати відкрито у Києві, Катеринославі (Дніпропетровську), Одесі. У 1922 році створено Українську Головну Палату Мір та Ваги з її місцевими органами, а у 1971 році – організацію Українського республіканського управління Держстандарту СРСР. Після відновлення незалежної
України у 1991 році створено Державний комітет УРСР зі стандар- тизації, метрології та якості продукції, а у 1992 році – Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держ- стандарт України), який розробив і затвердив Концепцію державної системи стандартизації України та очолив її реалізацію.
З 1993 року Україна стала повноважним членом Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології, Європейського комітету зі стандартизації, членом Міжнародної інформаційної мережі, приєдналася до Кодексу доброчинної практики щодо розроблення та використання стандартів
Європейського комітету зі стандартизації тощо. Україна взяла на себе зобов’язання щодо наближення законодавства, стандартів, норм, правил і сертифікації до європейських, у рамках договору з
Європейським Союзом. Для цього розробляється та реалізується багато державних і галузевих програм зі стандартизації, які стимулюють іноземні інвестиції, підвищують конкурентоспроможність української продукції. Для координації цих робіт при Президентові
України створено Національну Раду з питань якості продукції, головним завданням якої є участь України у міжнародній торгівлі.
Схему структури державної системи стандартизації України зображено на рис. 6.2. Найвищим національним органом у ній є

Метрологія, стандартизація та управління якістю
139
Держстандарт України, а в галузі будівництва та виробництва промислових будівельних матеріалів – Держбуд України. У структурі
Держстандарту України налічується 35 центрів стандартизації та метрології (див.: Розділ 1. Глава 1).
Рис. 6.2.
Схема Державної системи стандартизації в Україні
Діяльність Держстандарту України, як національного органу зі стандартизації, спрямована на створення національної системи стандартизації відповідно до світової практики, тобто створення мережі технічних комітетів зі стандартизації у провідних галузях науки, техніки та економіки України. Зараз в Україні функціонує біля
140 технічних комітетів, за участю яких розробляються Державні стандарти України (ДСТУ), що гармонізовані з відповідними між- народними стандартами. Технічні комітети беруть участь у роботі відповідних міжнародних технічних комітетів та підкомітетів як активні члени та члени-спостерігачі; проводять роботу зі впровадження в Україні стандартів міжнародних організацій тощо.
Наприклад, у 1996 році впроваджено стандарти з систем управління якістю (серії 9000), а у 1998 році – стандарти з управління довкіллям
(серії 14000).
Україна, успадкувавши близько 20 тисяч міждержавних стандартів
(ГОСТ), із набуттям самостійності та побудови ринкових відносин

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
140 відійшла від принципу обов’язковості стандартів і вступила у міжнародні організації стандартизації. З 2000 стандартів, розроблених технічними комітетами України, 300 є прямим впровадженням між- народних стандартів, а ще 800 мають впроваджені у них основні вимоги з них.
Окрім цього, Держстандарт України організовує публікацію офіційних та інформаційних видань, наприклад: «Каталог нормативних документів» (річний), покажчики «Стандарти» (місячний) та «Засоби вимірювальної техніки» (річний), «Бюлетені» української та між- народної стандартизації (щоквартально), довідник «Продукція, що виробляється за технічними умовами України» (річний) тощо; впроваджує сучасні автоматизовані бази даних на компакт-дисках
(біля півмільйона описів) з інформацією про нормативні документи міжнародних і національних організацій зі стандартизації, розробляє та впроваджує термінологічні стандарти України тощо.
У головному Інформаційному фонді стандартів уже за станом на 1997 рік зберігалося понад 100 тисяч нормативних документів,
ДСТУ, міжнародних, міждержавних і національних стандартів інших країн тощо.
Український навчально-науковий центр Держстандарту України готує кваліфіковані кадри зі стандартизації, метрології та сертифікації, має для цього сучасну матеріально-технічну базу, висококваліфікований професорсько-викладацький склад, чотири кафедри, які щорічно готують близько 1300 спеціалістів, аудиторів зі сертифікації продукції, підвищують кваліфікацію спеціалістів Держстандарту України як в
Україні, так і за кордоном, систематично та регулярно організовує науково-практичні конференції, симпозіуми, семінари тощо.
Національний інформаційний центр GATT/WTO створено для виконання зобов’язань України щодо забезпечення виробництва якісної продукції, яка б відповідала міжнародним вимогам з безпеки, охорони здоров’я людей та довкілля, сумісності та взаємозамінності.
Основні положення державної системи стандартизації України встановлюються її стандартами (ДСТУ 1.0-93). Державна система стандартизації в Україні розвивається в гармонії з основними принципами міжнародних систем стандартизації.


6.8. Міжнародна стандартизація
Для забезпечення сприятливих умов розвитку взаємовигідних торгових, економічних тощо зв’язків між країнами світу міжнародні організації зі стандартизації та сертифікації продукції розробляють

Метрологія, стандартизація та управління якістю
141 відповідні стандарти, нормативи, рекомендації тощо. Розроблені та прийняті відповідно до чинного порядку документи можуть бути впроваджені (застосовані) як національні чи державні стандарти, нормативи, рекомендації тощо після відповідного рішення компе- тентного державного органу зі стандартизації або використані у процесі розроблення національних чи державних документів аналогічного призначення. Цей чи інший шлях використання документів міжна- родних організацій добирають залежно від стану господарської діяльності та рівня стандартизації у кожній країні. Часто рівень технології виробництва не дає змоги рекомендувати до впровадження документи міжнародних організацій, що розроблені на підставі новітніх досягнень науки та техніки, технології, кращих матеріалів, устаткування, рівня продуктивності праці тощо передових (розвинених) країн світу.
У такому разі компетентні організації зі стандартизації, після погодження з державними керівними органами, замовляють головним організаціям галузей, науки та техніки розроблення заходів щодо створення відповідних умов для розроблення та впровадження національних нормативних документів, які б відповідали чинним міжнародним документам аналогічного призначення. До закінчення термінів їх розроблення та впровадження тимчасово продовжується чинність національних стандартів та інших нормативних документів.
Однією з найбільших міжнародних організацій зі стандартизації
є ISO, яка була створена у 1926 році, а до 1941 року називалася ISА.
Як сказано у статуті, основною метою ISO є «сприяння розвитку стандартизації в цілому світі для того, щоб полегшити міжнародний обмін товарами та розвивати взаємну співпрацю в галузі інтелек- туальної, наукової, технічної та економічної діяльності».
Вищим органом ISO (рис. 6.3) є Генеральна Асамблея, яка скликається раз у три роки для прийняття рішень з найважніших питань і виборів Президента організації. У своєму складі ISO має більш ніж 240 технічних комітетів, серед яких є Виконавчий комітет, Комітет з вивчення наукових принципів стандартизації, Комітет з допомоги країнам, що розвиваються, Атестаційний комітет, технічні комітети з різних галузей, підгалузей, вирішення окремих питань, що розробляють проекти відповідних стандартів, норм, рекомендацій тощо. Як приклади технічних комітетів, можна навести такі: ТК-1 –
«Різьби»; ТК-2 – «Болти, гайки та деталі кріплення»; ТК-3 – «Допуски та посадки», ТК-29 – «Інструменти», ТК-39 – «Верстати», ТК-57 –
«Якість оброблених поверхонь», ТК-123 – «Підшипники ковзання» тощо.

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
142
Рис. 6.3.
Структура ISO
Членами ISO можуть бути країни (їх компетентні та повноважні представники), що мають державні організації зі стандартизації.
Роботою кожного з комітетів керує одна із національних (державних) організацій зі стандартизації. Окрім комітетів, в ISO є ще підкомітети, групи, які виконують означені їм функції, а також члени-кореспонденти, якими можуть бути країни, що не мають власних організацій зі стандартизації. Вони мають право тільки отримувати (безплатно) стандарти, нормативи та рекомендації ISO.
До ISO, як її електротехнічне відділення, входить Міжнародна електротехнічна комісія (IEС), яка виконує завдання ISO у застосуванні електро-, радіотехніки та електроніки. Стандартизацією у галузі метрології займається Міжнародна організація мір та ваги, що заснована ще у 1875 році. Цей комітет розробив Єдину міжнародну систему одиниць (SI), яка прийнята до використання в усіх країнах, що приєдналися до Метричної конвенції. З 1956 року працює
Міжнародна організація законодавчої метрології, що здійснює роботу із загальних питань метрології.
З цього ж року функціонує Європейська організація з контролю якості продукції, яка розробляє науково-технічні проблеми забезпечення якості продукції. Як одне з основних завдань міжнародних орга- нізацій зі стандартизації є проведення міжнародних конференцій, дискусійних клубів, видання та розповсюдження наукових праць, журналів, надання консультацій тощо.

Метрологія, стандартизація та управління якістю
143
6.9. Ряди переважальних чисел
Ряди переважальних чисел складають зазвичай за геометричною прогресією, що характеризується сталим відношенням між двома сусідніми числами. Наприклад, для множника 2 отримують ряд чисел 1; 2; 4 ; 8; 16; 32 тощо. Добуток чи частка від ділення будь- яких членів геометричної прогресії (ряду) завжди також є її членом.
Наприклад, 2
 4 = 8; 8  4 = 32; 16 : 8 = 2; 32 : 4 = 8 тощо. Будь-який член прогресії, піднятий до цілої додатної чи від’ємної степені, також
є її членом. Наприклад, 2 2
= 4; 2 4
= 16;
4
= 2;
3 8
= 2;
6 64
= 2. У зв’язку з цим величини, що визначаються як добутки, частки, підне- сення до цілої степені, також є членами прогресії. Наприклад, якщо лінійні розміри взято із ряду (прогресії), то і площі та об’єми фігур також є членами ряду.
Найпоширенішими геометричними прогресіями, відповідно до з
ГОСТу 8032-84, є прогресії, що мають число 1 i множник
n
n
10


Згідно з рекомендаціями ISO, встановлено чотири основні десяткові ряди переважальних чисел з множниками відповідно для рядів:
R5 6
,
1 5849
,
1 10 5
5




;
R10 25
,
1 2589
,
1 10 10 10




;
R20 12
,
1 2220
,
1 10 20 20




;
R40 06
,
1 0593
,
1 10 40 40




Для особливих випадків, за наявності обґрунтування, допустимо використання ряду R80 з
03
,
1 10 80 40



та всіх похідних рядів, що отримані з основних R5, ..., R80 шляхом добору з них кожного другого, третього тощо членів ряду. Допускається створювати ряди, які для різних діапазонів мають неоднакові множники. Згідно з рекомендаціями, у науці, техніці та виробництві допускаються заокруглення значень окремих членів рядів.
Перевагу завше віддають рядам з більшим множником, а використання рядів з меншими множниками потребує відповідного технічного та економічного обґрунтування. Ряди переважальних чисел рекомендовані для добору номінальних значень параметрів усієї продукції, що сприяє взаємоузгодженню параметрів виробів та
їх складових частин (матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, ком- плектувальних виробів тощо).
Значно рідше для стандартизації параметрів виробів використовують ряди, складені на основі арифметичних прогресій, для яких харак- терним є те, що стала величина являє собою різницю між будь-

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
144 якими двома сусідніми числами. Наприклад, 1; 2; 3; 4; 5; .., 25; 50;
75; 100; 125; .., де різниці для першого та другого рядів становлять відповідно 1 і 25. Значно рідше застосовують так звані ступінчасто- арифметичні ряди, що складаються з окремих частин різних рядів.
Наприклад, ряд діаметрів метричної різі: 1; 1,1; 1,2; 1,4; 1,6; 1,8; 2,0;
2,2; ...; 3; 3,5; 4; 4,5; ...; 135; 150; 155; 160 тощо. У радіотехніці використовують переважальні числа із рядів Е, встановлених ІЕС, наприклад, ряд ЕЗ із множником
2
,
2 10 3



; ряд Е12 із множником
2
,
1 10 12



; ряд Е6 із множником
5
,
1 10 6



; ряд Е24 із множ- ником
1
,
1 10 24



6.10. Штрихове кодування продукції

Штрихове кодування є всесвітньо прийнятим засобом маркування товарів. Нанесений штриховий код дозволяє однозначно ідентифікувати товар та його виробника або вистриб’ютора. Наявність штрихового коду на товарах дозволяє автоматизувати облік, касове обслуговування
і необхідне при автоматизації процесів транспортування та продажу.
Коли товар марковано штриховим кодом, його конкурентоспроможність значно зростає. Кожен ідентифікаційний номер є унікальним.
Штриховий код – це комбінація вертикальних смуг і цифр
(розташування яких регламентовано певними правилами), що являє собою той чи інший товар у закодованому вигляді. Код дозволяє швидко і точно зчитати інформацію про товар за допомогою електронного пристрою – сканера.
Історична довідка. Перша згадка про штрихове кодування припадає на тридцяті роки: в Гарвардській школі бізнесу було захищено дисертацію на дану тему, а незабаром, після закінчення
Другої світової війни, отримано патент на штрихові коди. Але на практиці їх застосували лише в 60-х роках американські залізничники при здійсненні чергової ідентифікації вагонів. Із розвитком мікро- процесорної техніки робота з кодами значно пришвидшилася, бо вже у 1973 році США прийняли Універсальний товарний код (UPC), придатний до використання як у промисловості, так і в торгівлі. В
Європі у 1977 році під назвою Європейської системи кодування (EAN) утвердилася своя система кодування. Нині у світі існує немало інших кодів.
Рішення щодо створення стандартів та впровадження в практику штрихового товарного кодування в Україні прийнято постановами
Кабінету міністрів України № 180 від 11 березня 1993 року та № 326

Метрологія, стандартизація та управління якістю
145 від 4 травня 1993 року. 30 жовтня 1994 року Європейська Асоціація
(ЕА Іnternational) прийняла Україну в її члени, присвоївши їй товарну нумерацію «ЕАN – Україна», а в грудні 1994 року Кабінет міністрів України прийняв постанову «Про Асоціацію товарної нумерації України «ЕАN – Україна».
Ця програма включала розроблення необхідних державних стандартів України для системи штрихового кодування, технічних і програмних засобів нанесення штрихових кодів, науково-технічної документації тощо. Держстандарт України прийняв такі стандарти:

ДСТУ 3144-95. Штрихове кодування. Терміни та визначення.

ДСТУ 3145-95. Штрихове кодування. Загальні вимоги.

ДСТУ 3146-95. Штрихове кодування. Маркування об’єктів
ідентифікації, штрихові кодові позначення ЕАN.

ДСТУ 3147-95. Штрихове кодування. Маркування об’єктів
ідентифікації. Форма та розміщення штрихових позначок ЕАN на тарі та пакуванні товарної продукції.

ДСТУ 3148-95. Штрихове кодування. Система електронного обліку документів на постачання продукції.

КНД 50-051-95. Штрихове кодування. Вибір і застосування – штрихових кодів.
Вимоги вказаних стандартів є обов’язковими в усіх видах нор- мативних документів, довідкової, навчальної, методичної літератури, для всіх чинних в Україні підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності.
Залежно від структури штрихові коди поділяють на: цифрові, буквено-цифрові, дискретні, безперервні, двонапрямні, контроле- придатні, з фіксованою довжиною коду, зі змінною довжиною коду, з різною інформативною щільністю тощо.
Серед найпоширеніших в економічно розвинених країнах є штрихові коди ЕАN (Еurореаn Аrticle Number), які
прийнято в Україні.
Згідно з ДСТУ 3144-95, для штрихового кодування встановлено такі основні терміни й визначення:

Штрихове кодування – це надання даних за допомогою штрихового коду.

Штриховий код – це комбінація послідовно розміщених паралельних штрихів та проміжків між ними, розміри та розміщення яких встановлено певними правилами.

Символіка штрихового коду – це певний набір знаків штрихового коду заданої структури.

Знак штрихового коду – це знак певної символіки штрихового коду, закодований сукупністю штрихів та проміжків відповідно до встановлених правил.

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
146

Структура штрихового коду – це сукупність елементів у знаках і знаків у штриховому коді, взаємозв’язків між ними, щo встановлені певними правилами.

Штрихова позначка – це сукупність даних, наданих у вигляді штрихового коду та інших елементів, побудована за певними правилами для автоматичної ідентифікації одиниць обліку.

Елемент штрихового коду – це окремий штрих чи проміжок у знаку штрихового коду.

Штрих штрихового коду – це елемент штрихового коду, що
є частиною поверхні носія, яка обмежена паралельними лініями і має забарвлення з меншим коефіцієнтом відбиття, ніж у всій поверхні носія.

Проміжок штрихового коду – це елемент штрихового коду, що є частиною поверхні, розміщеної між двома прилеглими штрихами.

Роздільний проміжок штрихового коду – це проміжок між останнім штрихом знака і першим штрихом наступного знака дискретного штрихового коду.

Інформаційний знак штрихового коду – це знак штрихового коду певної символіки, який подає відповідний знак комп’ютерного алфавіту.

Додатковий знак штрихового коду – це знак штрихового коду, що використовується для обмеження або розділення знаків штрихового коду в штриховій позначці. У штрихових позначках розрізняють знаки: «Старт», «Стоп», контрольний, обмеження зліва та справа, візуальний, «штрих-носій», стабілізації, модуля тощо.

Двонапрямний штриховий код – це штриховий код, який може бути зчитаний зліва направо та навпаки.
Дискретним називають штриховий код, у якому знаки відокремлені роздільними проміжками, а безперервним – знак, у якому немає роздільних проміжків. Одновимірним називають штриховий код, знаки якого розміщені в один рядок, а двовимірним – штриховий код, знаки якого розміщені на поверхні відповідно до заданої структури.
Контролепридатним називають штриховий код, структура якого дає змогу виявляти помилки зчитування.
Штриховий код може бути зі змінною та фіксованою довжиною, наприклад, код ЕAN-13 – тринадцятирозрядна версія штрихового коду ЕАN, ЕAN-8 – восьмирозрядна версія штрихового коду ЕAN, які являють собою сполучення штрихів та пробілів різної ширини.
Розрізняють також терміни висоти та ширини елементів штрихового коду, його масштабний коефіцієнт, коефіцієнт відбиття та оптичну щільність елемента, контрастність штрихової позначки й інформаційну щільність тощо.

Метрологія, стандартизація та управління якістю
147
Символікою штрихового коду називають певний набір знаків, що відповідає заданому набору інформаційних символів (алфавіту).
До технічних засобів штрихового коду належать: зчитувальний пристрій (контактний, дистанційний тощо), декадер, зчитувальний олівець, щілинний зчитувач, лазерний та інші сканери, версифікатор, фотошаблон тощо.
Загальні характеристики кодів, що поширені в Україні, подано в
КНД-50-051-95. Кодуванню підлягають інформаційні символи від- повідно до ГОСТ 34.302.2 (150 8859/2) та РСТ УРСР 2018-91
«Систематизація обробки інформації. Кодування символів української абетки восьмибітовими кодами». Вимоги до структури, принципів побудови штрихових кодів, знаків, позначок тощо наведені у відповідних стандартах. На рис. 6.4 та 6.5 зображено структуру та номінальні розміри штрихової позначки ЕАN-13.
Рис. 6.4.
Структура шрихкодової позначки ЕАN-13 13-розрядний код складається з коду держави («прапор держави»), коду підприємства (фірми) – виробника, коду самого товару і контрольного числа. Асоціація ЕАN розробила коди держав і централізовано дає ліцензію на використання кодів. Наприклад,
Франція отримала діапазон 30-37 для позначення своєї держави,
Італія – 80-87. Для деяких держав коди тризначні: Греція – 520,
Бразилія – 789, Росія – 460, Україна – 482, Естонія – 474, Угорщина –
599 (табл. 6.3).
Код ЕАN-8 використовується для невеликих упаковок, на яких не можна розмістити більший за довжиною код. ЕАN-8 складається з коду держави, коду виробника (або регістраційного номера продукту) та коду контрольного числа.

Клименко Л. П., Пізінцалі Л. В., Александровська Н. І., Євдокимов В. Д.
148
Рис. 6.5.
Номінальні розміри штрихкодової позначки ЕАN-13
Цифровий ряд не зчитується сканером та призначений для покупця.
Інформація для кінцевого покупця обмежується тільки вказівкою держави, оскільки коди держав публікують у різних спеціалізованих та довідкових виданнях або в банках даних. Повний штриховий код дозволяє закупівельним торговим або зовнішньоторговим організаціям мати чіткі реквізити походження товару і адрес на подання претензії з якості, безпеки та інших параметрів, які не відповідають умовам контракту (договору).
Таблиця 6.3
Коди ЕАN деяких держав для штрихового кодування товарів
Держава
Код
Держава
Код
Австралія 93
Нідерланди 87
Австрія 90-91
Німеччина 400-440
Аргентина 779
Нова Зеландія 94
Бельгія і Люксембург 541
Норвегія 70
Болгарія 380
Польща 590
Бразилія 789
Португалія 560
Великобританія 50
Росія 460-469
Венесуела 759
Сінгапур 888
В’єтнам 893
Словенія 383
Гонконг 489
США і Канада 00-09
Греція 520
Туреччина 869
Данія 57
Фінляндія 64
Ізраїль 729
Франція 30-37
Ірландія 539
Чехія 859
Ісландія 569
Чилі 780
Іспанія 84
Швеція 73
Італія 80-83
Швейцарія 76

Метрологія, стандартизація та управління якістю
149
Закінчення таблиці 6.3
Кіпр 529
Угорщина 599
Китай 690
Україна 482
Куба 850
Югославія 860
Латвія 475
Південна Корея 880
Мексика 750
Японія 45-49
Всесвітня система товарної нумерації GS1 – це інтегрована система всесвітніх стандартів, що забезпечує точну ідентифікацію товарів, послуг і торгових партнерів, а також інформаційні комунікації щодо них. Система GS1, зокрема штрихове кодування, є спільною всесвітньою мовою торгових взаємовідносин у будь-якій галузі та будь-якій країні. Понад мільйон користувачів у 140 країнах світу застосовують систему GS1. Координує роботу всесвітньої товарної нумерації та несе відповідальність за унікальність ідентифікаційних номерів (штрихкодів) Міжнародна організація GS1. Асоціація Товарної
Нумерації України «ДжіЕс1 Україна» є членом Міжнародної організації
GS1 та її офіційним представником в Україні.


ГЛАВА 7. ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

7.1. Основні терміни та визначення

Роль і значення якості продукції постійно зростає під впливом потреб споживачів та технології виробництва, які весь час змінюються. Еволюційний розвиток технології можна простежити за певними етапами істотного підвищення продуктивності праці за рахунок створення комплексу систем машин і механізмів.
Якість як засіб задоволення вимог.
Сучасний концептуальний підхід до формування виробничої стратегії визнає якість найефек- тивнішим засобом задоволення вимог споживачів і зниження витрат виробництва.
Відповідно до ДСТУ ISO 9000-2001 «Системи управління якістю.
Основні положення та словник», якість це ступінь, до якого
сукупність власних характеристик задовольняє вимоги.
Термін «якість» можна вживати з такими прикметниками, як
погана, добра або відмінна. «Власний», на відміну від «присвоєний», означає «наявний у чомусь» саме як постійна характеристика.
Якість продукції машинобудування завжди є функцією багатьох чинників, що наочно зображено на cxeмi (рис. 7.1).


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал