З експортного контролю України Правові засади



Pdf просмотр
Сторінка9/21
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21


62
участі у здійсненні їх міжнародних передач, така діяльність може бути класифікована як
„сприяння”, тобто належить до посередницької (брокерської).
„Визначення походження товарів” є також важливою складовою загальних питань експертиз щодо можливості надання суб’єкту здійснення міжнародних передач товарів відповідних дозвільних документів чи документів про гарантії під час оцінки стану забезпечення інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зобов’язань України, а також здійснення заходів щодо недопущення використання товарів у терористичних та
інших протиправних цілях.
5) перевірка наявності гарантій щодо доставки товарів заявленому кінцевому споживачу та їх використання у заявлених цілях.
Законодавством передбачено, що для отримання дозволу, висновку чи міжнародного
імпортного сертифіката та прийняття відповідного рішення разом із заявою відповідним суб’єктом надаються оригінали документів про гарантії.
Виконання вимог щодо гарантій доставки товарів кінцевому споживачу та їх використання у заявлених цілях, забезпечується шляхом виконання процедур, визначених у відповідних нормативно-правових актах.
Необхідність надання гарантій щодо доставки товарів заявленому кінцевому споживачу передбачена Положенням про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов’язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 року № 920, в якому визначено, що
„експортер зобов’язаний подати Держекспортконтролю документи про підтвердження доставки товарів військового призначення. Гарантії експортера щодо надання документів про підтвердження доставки товарів військового призначення та терміни надання цих документів повинні бути викладені у листі-зверненні, який експортер подає
Держекспортконтролю разом із заявою про надання відповідного дозволу на право експорту товарів.
У разі коли за рішенням Держекспортконтролю експортер повинен забезпечити супроводження товарів під час їх транспортування, дозвіл на право експорту товарів може бути наданий Держекспортконтролем лише після отримання від експортера документа, в якому цей експортер бере на себе зобов’язання про забезпечення супроводження товарів”.
З метою забезпечення гарантій кінцевих споживачів щодо використання
імпортованих з України товарів у заявлених цілях Порядком здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року № 1807, та Порядком здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 року
№ 86, встановлено, що відповідний суб’єкт разом із заявою на експорт повинен надати
„оригінали документів про зобов’язання та гарантії іноземного суб’єкта-кінцевого споживача стосовно імпортованих товарів”.
„Зобов’язання та гарантії іноземного суб’єкта — кінцевого споживача стосовно
імпортованих товарів повинні бути надані у вигляді сертифіката кінцевого споживача,
імпортного сертифіката або іншого документа, в якому містяться: відомості про кінцевого споживача товарів, їх експортера, найменування та кількість товарів, кінцеве призначення та місце використання; зобов’язання іноземного суб’єкта — кінцевого споживача не реекспортувати і не передавати будь-кому отримані товари або, що такі товари призначені для власних потреб кінцевого споживача, не пов’язаних з їх реекспортом чи передаванням.


63
У разі коли іноземний суб’єкт — кінцевий споживач має намір у подальшому реекспортувати чи передавати отримані товари іншому кінцевому споживачеві, в зазначеному документі повинно бути визначено його зобов’язання про здійснення таких операцій лише за наявності письмової згоди на це експортера та Держекспортконтролю”.
Крім зазначених вище базових зобов’язань, у документі про зобов’язання та гарантії повинні бути визначені інші зобов’язання, які обумовлені належністю конкретних товарів до відповідних груп товарів, а саме: товарів, що можуть бути використані у створенні ракетної зброї; товарів, що можуть бути використані у створенні ядерної зброї; товарів, що можуть бути використані у створенні хімічної зброї; товарів, що можуть бути використані у створенні бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї.
6) оцінка стану додержання суб'єктами здійснення міжнародних передач товарів законодавства в галузі державного експортного контролю, встановлення наявності в них відповідних систем внутрішньофірмового експортного контролю та організаційних документів, які регламентують роботу цих систем.
Оцінка стану додержання суб’єктами здійснення міжнародних передач товарів законодавства в галузі державного експортного контролю здійснюється
Держекспортконтролем та іншими державними органами, що беруть участь у заходах в галузі державного експортного контролю, на всіх етапах взаємодії цих органів з відповідним суб’єктом, у тому числі під час проведення всіх видів експертиз в галузі державного експортного контролю.
Така оцінка здійснюється шляхом аналізу документів, які надаються зазначеними суб’єктами (заяв, документів про гарантії, даних про товари, звітів про фактичне використання товарів тощо), а також шляхом контролю виконання суб’єктами законодавства у галузі експортного контролю на усіх етапах здійснення міжнародних передач товарів.
Експертиза щодо встановлення наявності у суб’єкта здійснення міжнародних передач товарів систем внутрішньофірмового експортного контролю та організаційних документів, які регламентують роботу цих систем, здійснюється Держекспортконтролем на етапі розгляду відповідних документів, що надаються такими суб’єктами з метою атестації таких систем внутрішньофірмового експортного контролю. Переліки необхідних для здійснення зазначеної експертизи документів надані у Порядку державної атестації системи внутрішньофірмового експортного контролю, створеної суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 № 1080.
7) визначення можливості видачі суб'єктам здійснення міжнародних передач товарів дозволів на право експорту, імпорту товарів чи висновків на право транзиту товарів або проведення переговорів, пов'язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів
(контрактів) на здійснення міжнародних передач товарів, а також доцільності скасування або зупинення дії цих дозволів (висновків) у разі порушення такими суб'єктами законодавства в галузі державного експортного контролю.
8) визначення можливості надання суб'єктам здійснення міжнародних передач товарів імпортних сертифікатів, а також доцільності скасування або зупинення дії цих документів у разі порушення такими суб'єктами законодавства в галузі державного експортного контролю.


64
У підчастинах 7 та 8 цього підпункту визначені комплексні завдання експертиз у галузі державного експортного контролю, складовими частинами яких є експертизи, наведені у підчастинах 1 – 6 та 9 -12.
Зазначені експертизи здійснюються на підставі документів, що надаються відповідними суб’єктами для отримання дозвільних документів чи документів про гарантії, а також з урахуванням іншої інформації, яка є у розпорядженні Держекспортконтролю та
інших державних органів.
9) визначення можливості проведення реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, які мають намір здійснювати міжнародні передачі товарів, у тому числі реєстрації юридичних чи фізичних осіб України, що мають намір провадити посередницьку
(брокерську) діяльність, пов’язану з міжнародними передачами товарів військового призначення, у спеціально уповноваженому органі виконавчої влади з питань державного експортного контролю (див. Коментар у Главі 4 цього Тому).
10) визначення можливості внесення до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо надання ним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю (див. Коментар у Главі 5 цього Тому).
11) визначення належності товарів до матеріальних носіїв інформації, що становлять державну таємницю, та ступеня секретності цих товарів.
Завдання щодо визначення належності товарів до матеріальних носіїв інформації, що становлять державну таємницю, та ступеня секретності цих товарів, є одним із основних завдань експертизи в галузі державного експортного контролю.
Віднесення товарів до таких, які містять відомості, що становлять державну таємницю, здійснюється у відповідності до Закону України від 21 вересня 1999 року № 1079-
ХІУ „Про державну таємницю”.
„Розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави” відповідно до Закону
України від 19 червня 2003 року № 964-ІУ „Про основи національної безпеки України” віднесено до загроз національним інтересам і національній безпеці України.
Експертиза щодо визначення належності товарів до матеріальних носіїв інформації, що становлять державну таємницю, та ступеня секретності цих товарів здійснюється на етапі попередньої експертизи товарів шляхом аналізу належним чином оформленої „довідки щодо ступеня секретності товару, наданого на попередню експертизу”.
Надання такої довідки передбачено Положенням про порядок проведення експертизи в галузі державного експортного контролю, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 15.07.97 № 767 (з наступними змінами і доповненнями).
У разі коли за підсумками експертизи в галузі державного експортного контролю визначено, що надані на експертизу товари належать до матеріальних носіїв інформації, що становлять державну таємницю, передача таких товарів іноземній державі чи міжнародній організації повинна здійснюватися лише відповідно до процедур, передбачених Законом
України від 21 вересня 1999 року № 1079-ХІУ „Про державну таємницю”, статтею 32 якого передбачено:
„Секретна інформація до скасування рішення про віднесення її до державної таємниці та матеріальні носії такої інформації до їх розсекречування можуть бути передані
іноземній державі чи міжнародній організації лише на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового мотивованого


65
розпорядження Президента України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України”.
Порядок підготовки документів щодо передачі державної таємниці іноземній державі чи міжнародній організації визначено Положенням про порядок підготовки документів щодо передачі державної таємниці іноземній державі чи міжнародній організації, затвердженим Указом Президента України від 14 грудня 2004 року № 1483/2004.
Враховуючи порядок, встановлений цим Положенням, перш ніж отримати відповідний дозвіл на експорт (тимчасове вивезення) товарів, які є матеріальними носіями
інформації, що становить державну таємницю, суб’єкт повинен отримати від Служби безпеки України відповідний дозвіл на передачу секретної інформації. Зазначений дозвіл надається лише після виконання процедур, передбачених зазначеним Положенням, а саме: отримання зобов’язань або письмових гарантій іноземної сторони щодо забезпечення охорони секретної інформації, в тому числі недопущення її надання третій стороні; отримання проекту виконавчого договору, в якому враховані вимоги щодо таких договорів, які викладені у Положенні; виконання інших процедур, передбачених цим Положенням.
До завдань щодо експертиз у галузі експортного контролю віднесено також визначення інших чинників, які можуть сприяти обґрунтованому прийняттю рішень у галузі державного експортного контролю.
1.13. Товари „всеохоплюючого контролю”
Законом України „Про міжнародні передачі товарів військового призначення та подвійного використання” передбачає норми, коли відносно будь-яких товарів можуть бути застосовані процедури державного експортного контролю. Так Статтею 10 Закону передбачено:
„При отриманні центральними органами виконавчої влади, що здійснюють державний експортний контроль, інформації про наміри або можливість використання будь- яких товарів, не внесених до списків, у державах, що є їх кінцевими споживачами, для розроблення, виробництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, зберігання, виявлення, ідентифікації або для розповсюдження зброї масового знищення чи засобів її доставки зазначені органи зобов'язані поінформувати про це спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань державного експортного контролю, який має право у зв'язку з цим застосовувати до таких товарів процедури державного експортного контролю.
Якщо будь-якому суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності повідомлено спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю або йому стало відомо іншим шляхом про можливість повного чи часткового використання будь-яких товарів, що передбачаються для експорту або тимчасового вивезення до інших держав, для розроблення, виробництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, зберігання, виявлення, ідентифікації або для розповсюдження зброї масового знищення чи засобів її доставки, або для військового кінцевого використання у державах, стосовно яких резолюціями Ради безпеки Організації Об'єднаних Націй, інших міжнародних організацій, членом яких є Україна, чи національним законодавством установлене повне або часткове ембарго на постачання товарів військового призначення, цей суб'єкт зобов'язаний звернутися до спеціально уповноваженого органу з питань державного експортного контролю за отриманням дозволу на право здійснення експорту цих товарів незалежно від того, зазначені вони у списках чи ні”.


66
Одним з аспектів, який потребує особливої уваги, є регулювання експорту чи реекспорту товарів (виробів, послуг, технічних даних), коли експортер поінформований
(Держекспортконтролем або йому стало відомо іншим шляхом), що товари, які передбачені для експорту (незалежно від того зазначені вони у відповідних списках товарів, що підлягають державному експортному контролю, чи ні), призначені для використання (або можуть бути використані) у діяльності, пов'язаній із створенням або виробництвом зброї масового знищення, ракетних засобів її доставки, або в іншій, пов'язаній з цим діяльності.
Відповідно до термінів, які застосовуються у діяльності міжнародних організацій з експортного контролю, контроль за експортом товарів у таких випадках має назву
„всеохоплюючий контроль” (Catch-all ).
Стаття 10 зазначеного вище Закону містить норми, які дають законодавче підґрунтя для застосування процедур державного експортного контролю до будь-яких товарів, не внесених до списків, тобто саме ця стаття встановлює принцип „всеохоплюючого контролю” за експортом товарів у визначених нею випадках.
Законодавством визначено два випадки, коли процедури „всеохоплюючого” державного експортного контролю можуть застосовуватися до будь-яких товарів, не внесених до списків за ініціативою державних органів. Такими випадками є: перше - коли центральні органи виконавчої влади, що здійснюють експортний контроль, отримали інформацію про наміри використання будь-яких товарів, не внесених до списків, у державах, що є їх кінцевими споживачами, для розроблення, виробництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, зберігання, виявлення, ідентифікації або для розповсюдження зброї масового знищення чи засобів її доставки; друге – коли зазначені вище центральні органи виконавчої влади отримали
інформацію про можливість використання будь-яких товарів, не внесених до списків, у державах, що є їх кінцевими споживачами, для розроблення, виробництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, зберігання, виявлення, ідентифікації або для розповсюдження зброї масового знищення чи засобів її доставки.
У будь-якому із зазначених випадків центральні органи виконавчої влади, які отримали відповідну інформацію, зобов’язані поінформувати про це Держекспортконтроль.
Обов’язковість інформування Держекспортконтролю про наявність зазначеної інформації є досить важливою нормою, тому що саме отримання зазначеної інформації дозволяє
Держекспортконтролю застосовувати стосовно товарів, щодо яких отримана інформація, процедури „всеохоплюючого” державного експортного контролю і повідомити відповідних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності про необхідність застосування таких процедур.
Введення процедур „всеохоплюючого контролю” з боку державних органів мають логічне продовження в останньому абзаці статті 10 Закону, в якою передбачено норму про зобов’язання будь-якого суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, якому повідомлено
Держекспортконтролем про необхідність застосування процедур державного експортного контролю стосовно товарів, визначених у такому повідомленні, звернутися до
Держекспортконтролю за отриманням дозволу на право здійснення експорту цих товарів.
Крім випадків застосування „всеохоплюючого контролю” за повідомленням
Держекспортконтролю, законодавством передбачені й інші випадки застосування
„всеохоплюючого контролю”, коли суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності зобов’язаний звернутися до Держекспортконтролю за отриманням дозволу на право здійснення експорту будь-яких товарів незалежно від того, зазначені вони у списках чи ні.
Застосування такого контролю здійснюється у випадках, коли суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності стало відомо
іншим, ніж повідомлення


67
Держекспортконтролю шляхом, про можливість повного чи часткового використання будь- яких товарів, що передбачаються для експорту або тимчасового вивезення до інших держав, з метою: експорту або тимчасового вивезення до інших держав для розроблення, виробництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, зберігання, виявлення, ідентифікації або для розповсюдження зброї масового знищення чи засобів її доставки; військового кінцевого використання у державах, стосовно яких резолюціями Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй, інших міжнародних організацій, членом яких є
Україна, чи національним законодавством установлене повне або часткове ембарго на постачання товарів військового призначення.
Зазначені норми мають дуже велике значення для цілей експортного контролю, тому що ними фактично введений принцип – якщо суб’єкта поінформовано чи він обізнаний
(йому відомо) іншим шляхом, то такий суб’єкт стає об’єктом заходів у галузі експортного контролю і він зобов’язаний виконати процедури експортного контролю, а у разі їх невиконання – нести відповідальність за порушення законодавства в галузі експортного контролю.
Під термінами “поінформований” та “йому відомо” розуміється, що експортер володіє відповідними знаннями (інформацією) про експортну операцію, які повинні викликати обґрунтовану підозру щодо ризику, пов'язаного з розповсюдженням, або ризику, пов’язаного з порушенням відповідних міжнародних зобов’язань України.
Норма законодавства щодо „всеохоплюючого контролю” у випадках „військового кінцевого використання будь-яких товарів у державах, стосовно яких резолюціями Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй, інших міжнародних організацій, членом яких є
Україна, чи національним законодавством установлене повне або часткове ембарго на постачання товарів військового призначення” реалізується шляхом підготовки причетними до цього центральними органами виконавчої влади відповідних актів Кабінету Міністрів
України щодо встановлення обмежень на експорт товарів відповідно до міжнародних зобов’язань України.
Оприлюднення актів Кабінету Міністрів України щодо встановлення обмежень на експорт товарів відповідно до міжнародних зобов’язань України створює умови для обізнаності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності про встановлення відповідних обмежень чи заборон та є підґрунтям для застосування процедур „всеохоплюючого” контролю стосовно будь-яких не внесених до списків товарів, якщо такі товари визначені у зазначених актах.


68
Глава 2. Контроль над озброєннями, заборона зброї масового знищення, засобів
її доставки та протипіхотних мін
2.1. Заборона ядерної зброї
Наріжним каменем в глобальному режимі ядерного нерозповсюдження став Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), який набрав чинності 5 березня 1970 року.
Учасниками ДНЯЗ є практично всі країни світу за винятком Індії, Ізраїлю та Пакистану
(неофіційні володарі ядерної зброї). Північна Корея оголосила про вихід з Договору, однак процедура не була завершена. Головне завдання Договору сформульоване у статті ІІІ.1:
„не допустити переключення ядерної енергії з мирного застосування на ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої”.
ДНЯЗ поділяє всі країни на ядерні та неядерні держави. Ядерними державами офіційно визнані п’ять держав світу (держави, які набули ядерного статусу до 1 січня 1967 року): Російська Федерація, Сполучені Штати Америки, Сполучене Королівство, Франція та
Китайська Народна Республіка. Україна, після отримання незалежності, відмовилася від ядерних арсеналів, що були на її території за часів Радянського Союзу.
ДНЯЗ встановлює такі основні зобов’язання для держав-учасниць: для ядерних держав – не передавати будь-якому іншому одержувачу ядерну зброю або інші вибухові ядерні пристрої, або контроль над ними, а також надавати допомогу, заохочувати або спонукати будь-яку без’ядерну державу виробляти або будь-яким іншим чином набувати таку зброю; для неядерних держав: не приймати передачі від будь-якого постачальника ядерної зброї, інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над ними, не виробляти і не набувати будь-яким іншим чином ядерну зброю, інші ядерні вибухові пристрої; поставити увесь ядерний матеріал у всій мирній ядерній діяльності під гарантії
МАГАТЕ, мета яких – перевірка виконання неядерними державами зобов’язань, прийнятих згідно з Договором, щоб не допустити переключення ядерної енергії з мирного використання на ядерну зброю; для всіх учасників: сприяти обміну матеріалами, обладнанням, науково-технічною інформацією про використання ядерної енергії в мирних цілях; в дусі доброї волі вести переговори про ефективні заходи з припинення гонки озброєнь в найближчому майбутньому та повного роззброєння, а також про Договір про всезагальне і повне роззброєння під суворим і ефективним міжнародним контролем.
Фактично міжнародно-правова основа для всієї системи контролю за ядерним експортом закладена у пункті 2 статті3 цього Договору:
„Кожна з держав-учасниць Договору зобов'язується не надавати: а) вихідного чи спеціального розщеплюваного матеріалу, в) устаткування чи матеріалу, спеціально призначеного або підготовленого для обробки, використання чи виробництва спеціального розщеплюваного матеріалу, будь-якій державі, що не має ядерної зброї, для мирних цілей, якщо на цей вихідний чи спеціальний розщеплюваний матеріал не поширюються гарантії, які вимагаються цією Статтею” (гарантії МАГАТЕ- авторська примітка).
Україна, як учасниця
Договору, дотримуючись зобов’язань у сфері нерозповсюдження ядерної зброї, послідовно запровадила систему державного контролю за товарами подвійного використання, які можуть бути використані у створенні ядерної зброї.
Порядок такого контролю та список відповідних товарів затверджено постановою Кабінету


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал