З експортного контролю України Правові засади




Сторінка4/21
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
Забезпечення дотримання встановленого відповідними механізмами порядку здійснення міжнародних передач товарів здійснюється шляхом: комплексної оцінки кожної передбаченої суб’єктом міжнародної передачі товарів та прийняття рішення щодо її можливості (так звана „комплексна оцінка заяви суб’єкта щодо передачі товарів” , далі - „комплексна оцінка заяви”); застосування відповідних штрафів і санкцій до суб’єктів, які порушують вимоги експортного контролю; створення умов для заохочення суб’єктів до виконання вимог експортного контролю.
Під час розгляду заяви суб’єкта державний центр експортного контролю аналізує значну кількість чинників, серед яких і такі, як залежність небажаних наслідків від обсягу експорту, умови переходу кількісних характеристик експортного замовлення до нової якості, що є загрозою національній чи міжнародній безпеці тощо.
Процедури, що виконуються державним центром та прийняття рішень цим центром можливо представити у вигляді декількох базових формалізованих моделей. Рішення, які приймаються державним центром експортного контролю, можуть бути:


27
самостійними (тобто з використанням тільки інформації, яка є у розпорядженні такого центру); скоординованими на державному рівні (тобто з використанням інформації, яка є у розпорядженні інших державних органів, та пропозицій цих органів); скоординованими на двосторонньому міждержавному рівні (тобто з урахуванням
інформації компетентних органів іншої держави); скоординованими на міжнародному рівні (тобто з урахуванням інформації компетентної міжнародної організації).
1.6.1.а. Моделі взаємодії державного центру експортного контролю з суб’єктом
Взаємодію державного центру експортного контролю з суб’єктом, якій має намір здійснити міжнародну передачу товарів, можливо представити у вигляді двох базових моделей самостійних чи скоординованих на державному рівні дій центру експортного контролю: моделі із самоадаптацією (самонавчанням); моделі з адаптацією (навчанням) за інформацією (чи рекомендацією) інших органів.
Модель із самостійною адаптацією (самоадаптацією) державного центру експортного контролю наведено на Рис.1.10. У цій моделі державний центр експортного контролю розглядає заяву суб’єкта щодо здійснення відповідної міжнародної передачі товарів на підставі інформації, якою він безпосередньо володіє та приймає рішення щодо стимулювання цього суб’єкта, тобто рішення про надання суб’єкту дозвільного документу, або приймає рішення про застосування санкції відносно суб’єкта, тобто відмову в наданні відповідного дозволу. Державний центр експортного контролю приймає рішення відносно класифікації суб’єкта на підставі власної інформації, а також здійснює корекцію власних рішень (у межах, що не суперечать завданням експортного контролю), виходячи з аналізу рівня виконання суб’єктом законодавства у галузі експортного контролю та здійснення таким суб’єктом заходів, що рекомендовані у рамках цього законодавства. Тобто разом з прийняттям рішень здійснюється „самонавчання” центру, виходячи з так званої „поведінки” суб’єкта.
Модель з адаптацією (навчанням) державного центру експортного контролю за
інформацією (чи рекомендацією) інших органів наведено на Рис.1.11. У цій моделі державний центр експортного контролю розглядає заяву суб’єкта щодо здійснення відповідної міжнародної передачі товарів на підставі як власної інформації, якою він безпосередньо володіє, так і з використанням інформації інших державних органів. На підставі аналізу такої „сукупної” інформації центр приймає рішення щодо стимулювання суб’єкта, тобто рішення про надання суб’єкту дозвільного документу, або приймає рішення про застосування санкції відносно суб’єкта, тобто відмову в наданні відповідного дозволу.
Крім того, як і в попередньої моделі, державний центр здійснює корекцію власних рішень (у межах, що не суперечать завданням експортного контролю), виходячи з аналізу рівня виконання суб’єктом законодавства у галузі експортного контролю та здійснення таким суб’єктом заходів, що рекомендовані у рамках цього законодавства.
Таким чином у моделі з адаптацією за інформацією інших органів центр експортного контролю приймає рішення відносно стимулювання суб’єкта чи застосування до нього санкцій не тільки на підставі власної інформації, але й виходячи з рекомендацій
інших державних органів.



28 1.6.1.б. Моделі міжнародної координації
Процедуру взаємодії національного державного центру експортного контролю з суб’єктом, у якою під час прийняття рішень застосовується принцип міжнародної координації, можливо представити у вигляді двох базових моделей: моделі з координацією на двосторонньому міждержавному рівні; моделі з координацією на рівні міжнародних організацій.
Модель експортного контролю з координацією на двосторонньому міжнародному рівні наведено на рис.1.12. Зазначена модель відображає варіант взаємодії центру експортного контролю держави, яка володіє лише власною інформацією (на рис. 1.12. це
ЦЕК-1) з центром експортного контролю іншої держави, що володіє додатковим обсягом
інформації (на рис.1.12. це ЦЕК-2) та врахування такої інформації під час прийняття рішень відносно конкретної заяви суб’єкта.
Тобто прийняття рішення центром, якій отримав заяву, здійснюється наступним шляхом: державний центр експортного контролю, якій отримав заяву суб’єкта (ЦЕК-1), спочатку використовує модель з самоадаптацією (рис. 1.10.) та готує власне (попереднє) рішення; параметри заяви суб’єкта разом з попереднім рішенням доводяться ЦЕК-1 до центру експортного контролю, що володіє додатковим обсягом інформації (ЦЕК-2) в порядку консультацій; державний центр експортного контролю, якій отримав прохання щодо консультацій, (ЦЕК-2), використовуючи модель з самоадаптацією (рис. 1.10.), готує власне рішення та доводить таке рішення до ЦЕК-1 у вигляді рекомендацій; зазначений центр (ЦЕК-1) на підставі отриманих рекомендацій та використовуючи процедуру адаптації (рис. 1.11) готує власне остаточне рішення та доводить це рішення до суб’єкта.
На практиці модель експортного контролю з координацією на двосторонньому міжнародному рівні (рис.1.12.) є композицією з двох раніше розглянутих моделей – моделі із самоадаптацією (рис. 1.10.)) та моделі з адаптацією за інформацією інших органів (рис.
1.11.) У цій моделі, на відміну від моделі з адаптацією (навчанням) державного центру експортного контролю за інформацією чи рекомендацією інших органів, у якості „іншого органу” для ЦЕК-1 виступає ЦЕК-2 з його „рекомендацією” відносно рішень ЦЕК-1 щодо суб’єкта.
Модель експортного контролю з координацією на рівні міжнародних організацій наведено на рис. 1.13. Зазначена модель відображає варіант взаємодії національного центру експортного контролю з міжнародними організаціями, членом яких є держава, та врахування зазначеним центром рішень та рекомендації відповідних міжнародних організацій.
Така модель, за аналогією з розглянутою вище моделлю з координацією на двосторонньому міжнародному рівні, є композицією двох раніш розглянутих моделей, а саме моделі з само адаптацією (рис. 1.10.)) та послідовності моделей з адаптацією за інформацією інших органів (рис. 1.11.). На відміну від інших моделей, у цій моделі як „інший орган” для національного центру експортного контролю виступає міжнародна організація з її
„рішеннями, рекомендаціями, списками товарів, критеріями прийняття рішень тощо.



29 1.6.1.в. Моделі взаємодії суб’єкта з державними органами
Особливістю роботи суб’єкта у галузі експортного контролю є те, що він не здійснює самостійних міжнародних заходів з центрами експортного контролю інших держав чи з міжнародними організаціями. Тому взаємодія суб’єкта з іншими структурами обмежується лише формалізованими моделями внутрішньодержавних процедур.
Взаємодію суб’єкта, якій має намір здійснити міжнародну передачу товарів, з державними органами (до таких органів відносяться державний центр експортного контролю та інші державні органи, що здійснюють заходи у галузі державного експортного контролю) можливо представити у вигляді двох базових моделей самостійних чи скоординованих на державному рівні дій центру експортного контролю: моделі із самоадаптацією (самонавчанням) суб’єкта; моделі з адаптацією (навчанням) за інформацією (чи рекомендацією) державних органів.
Модель із самостійною адаптацією (самоадаптацією) суб’єкта щодо виконання процедур експортного контролю наведено на рис.1.15. У цій моделі суб’єкт на підставі власної інформації та діючого законодавства самостійно здійснює оцінку товарів щодо їх належності до таких, що підлягають чи не підлягають експортному контролю, а також оцінку щодо наявності чи відсутності національних заборон щодо міжнародних передач товарів. У випадку, коли суб’єкт дійшов висновку про неналежність товару до такого, що охоплюється державною системою експортного контролю, а також про те що відносно міжнародних передач товару не встановлено обмежень, такий суб’єкт приймає рішення про подання документів до митного оформлення. У випадку, коли суб’єкт дійшов висновку про необхідність застосування процедур державного експортного контролю, такій суб’єкт подає до національного державного центру відповідну заяву про отримання дозвільних документів, а після їх отримання звертається до митних органів.
Модель із адаптацією суб’єкта за інформацією державних органів наведено на рис.1.16. У цій моделі суб’єкт на підставі власної інформації, діючого законодавства та
інформації з конкретних питань, яку йому надано з боку державних органів здійснює оцінку товарів щодо їх належності до таких, що підлягають чи не підлягають експортному контролю, а також оцінку щодо наявності чи відсутності національних заборон щодо міжнародних передач товарів. Крім зазначених оцінок у цією моделі суб’єкт також використовує інформацію з конкретних питань, що надана йому державними органами. Як правило така інформація надається суб’єкту у вигляді відповідних роз’яснень за підсумками реєстрації суб’єкта в Держекспортконтролі. За підсумками сукупної оцінки зазначеної
інформації суб’єкт приймає відповідне рішення про необхідність застосування процедур державного експортного контролю. У випадку, коли суб’єкт дійшов висновку про неналежність товару до такого, що охоплюється державною системою експортного контролю, а також про те що відносно міжнародних передач товару не встановлено обмежень, такий суб’єкт приймає рішення про подання документів до митного оформлення.
У випадку, коли суб’єкт дійшов висновку про необхідність застосування процедур державного експортного контролю, такій суб’єкт подає до національного державного центру відповідну заяву про отримання дозвільних документів, а після їх отримання звертається до митних органів.
Таким чином у моделі з адаптацією за інформацією державних органів суб’єкт центр експортного контролю приймає рішення відносно стимулювання суб’єкта чи застосування до нього санкцій не тільки на підставі власної інформації, але й виходячи з рекомендацій інших державних органів.


30 1.7. Ризики національного центру експортного контролю
Загальною рисою кожної із зазначених вище моделей є те, що центр експортного контролю спостерігає за діяльністю експортера шляхом аналізу отриманих від цього експортера документів та прийняття відповідного рішення про надання чи відмову у наданні дозвільного документу, Під час такого аналізу центр експортного контролю враховує власну інформацію, інформацію інших державних органів, інформацію та рекомендації
інших держав, а також враховує рішення та керівні документи міжнародних організацій, членом яких є держава. За підсумками такого аналізу національний центр приймає власне рішення про: відсутність порушень національних процедур та прийнятих міжнародних зобов’язань і надання відповідного дозвільного документу; наявність порушень національних процедур чи прийнятих міжнародних зобов’язань та відмову у наданні дозвільного документу.
Рішення про надання чи відмову у наданні дозвільного документу можливо графічно представити як віднесення цього рішення до однієї з двох областей: перша область – дотримання правил та критеріїв експортного контролю; друга область – порушення правил чи критеріїв експортного контролю.
Під термінами „правила” та „критерії” експортного контролю мається на увазі виконання суб’єктом встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів та відповідність такої передачі вимогам національної безпеки та прийнятим міжнародним зобов’язанням.
У графічному вигляді такі рішення відображені на рис. 1.14. Експортний ризик центру пов’язаний з невірною класифікацією суб’єкта, а саме віднесення центром експортного контролю відповідної операції з міжнародної передачі: до І області - дотримання правил та критеріїв експортного контролю в умовах, коли суб’єкт порушує такі правила чи критерії; до ІІ області - порушення правил чи критеріїв експортного контролю в умовах, коли суб’єкт виконує такі правила чи критерії.
Віднесення до ІІ області призводить до невиправданих економічних втрат як з боку суб’єкта, так і з боку держави, а віднесення до І області, незважаючи на економічні прибутки суб’єкта, призводить до загроз національної безпеки чи невиконанню міжнародних зобов’язань та тягне за собою відповідні негативні наслідки у міжнародній взаємодії.
1.8. Формалізовані моделі застосування санкцій до суб’єктів-юридичних осіб, що порушили правила експортного контролю
Центр експортного контролю під час прийняття рішень щодо можливості надання відповідного дозволу на перше місце, тобто власною цільовою функцією, ставить інтереси національної та міжнародної безпеки, а на друге – економічні інтереси. Аналогічно повинен діяти і так званий „доброзичливий” суб’єкт. Але на практиці суб’єкт в деяких випадках ставить власні економічні інтереси на перший план, тобто цільовою функцією експортера є отримання прибутку. На практиці така розбіжність цільових функцій центру та суб’єкта
іноді призводить до конфлікту між економічними інтересами суб’єкта та центром, який, перш за все, відстоює інтереси національної та міжнародної безпеки, відстоювання яких покладено в основу законодавства з експортного контролю.
З метою безумовного виконання суб’єктами законодавства в галузі експортного контролю державні органи експортного контролю чи інші державні органи можуть застосовувати до суб’єктів відповідні примусові дії з правозастосування. Застосування


31
можливих примусових дій до суб’єктів-порушників законодавства в галузі експортного контролю повинно бути не тільки адекватним скоєному порушенню, але, перш за все, стимулювати суб’єкта до безумовного виконання вимог експортного контролю.
Виходячи з того, що цільовою функцією суб’єкта є отримання прибутку як в конкретній поточній операції міжнародної передачі, так і в майбутніх його діях на міжнародному ринку, законодавство з експортного контролю повинно „стимулювати” суб’єкта за „лояльні” рішення і „карати” його за скоєні порушення. З цією метою у законодавство держав, що здійснюють заходи в галузі експортного контролю, вводяться відповідні санкції, що застосовуються до суб’єктів-порушників.
1.8.1. Основні санкції
Основною санкцією, що застосовуються до суб’єктів-порушників законодавства у галузі державного експортного контролю є грошове стягнення – штраф. Штрафи є примусовою дією держави щодо суб’єктів-порушників законодавства з експортного контролю. На якісному рівні штрафи можливо обґрунтувати наступним чином: штрафи повинні бути відсутні у випадках, коли суб’єкт виконує норми експортного контролю; штрафи повинні накладатися у випадках, коли суб’єкт не виконує встановлених норм експортного контролю.
Розмір штрафів повинен бути залежним від скоєного суб’єктом порушення. Такі штрафи повинні бути не тільки адекватні скоєному порушенню, але і виключати мотивацію для вчинення порушення у подальшому.
Якщо прийняти просту модель застосування штрафів, то вона може бути представлена так званим „деревом” рішень, як це показано на рис. 1.17.
У представленій моделі показано, що у випадках, коли суб’єкт „не порушив” вимог експортного контролю, він не тільки не штрафується центром, але й має можливість отримання прибутків як в поточній операції здійснення міжнародної передачі товарів, так і в подальших операціях з таких передач, коли норми експортного контролю не порушуються.
У разі якщо суб’єкт здійснив „порушення” у будь-якій наступній операції, центр повинен накласти на такого суб’єкта такий штраф, який перевищує очікуваний прибуток суб’єкта від операції, здійсненої з порушенням. Таким чином, центр створює умови для мотивації суб’єкта здійснювати міжнародні передачі товарів без порушень вимог експортного контролю.
1.8.2. Додаткові санкції
На відміну від штрафів, які хоча і є „чутливими” для суб’єкта, але не призводять до зупинення роботи суб’єкта на міжнародному ринку, санкції є вкрай „жорсткою” мірою, яка застосовується саме з метою припинення дії суб’єкта на міжнародному ринку.
Санкції можуть бути застосовані у різних формах, але найбільш розповсюджені такі санкції: скасування чи припинення дії дозволів на виконання конкретних операцій здійснення міжнародних передач товарів; скасування реєстрації суб’єкта в державному органі виконавчої влади з експортного контролю; скасування повноважень суб’єкта на право здійснення міжнародних передач визначених категорій товарів (наприклад, стосовно товарів військового призначення).
Просту модель застосування додаткових санкцій можна представити так званим
„деревом” рішень, як показано на рис. 1.18.


32
Незважаючи на визначену законодавством можливість застосовувати до суб’єктів- порушників санкції у вигляді скасування реєстрації або скасування повноважень, на практиці така норма використовується достатньо рідко. Це обумовлено тим, що сама вірогідність їх застосування є для суб’єкта важливим фактором, який стримує його від вчинення порушень. Така поведінка суб’єкта обумовлена тим, що він, як „далекоглядний” елемент, не має бажання зупиняти свій „бізнес” через застосування санкцій, а навпаки, відповідно до своєї цільової функції бажає стабільно працювати і отримувати прибуток як в поточній операції з міжнародних передач товарів, так і в усіх майбутніх операціях з таких передач.
1.9. Формалізована модель прийняття рішень у державної системі експортного контролю
Рішення, що приймаються у державних системах експортного контролю щодо можливості надання дозвільних документів, ґрунтуються на відповідної комплексної оцінки норм та критеріїв, що застосовуються у таких системах. Така комплексна оцінка може здійснюватися національним центром експортного контролю самостійно чи скоординовано на державному рівні (дивись моделі у підрозділі 1.6.1.1.) або скоординовано на двосторонньому міждержавному рівні чи на рівні відповідних міжнародних організацій
(дивись моделі у підрозділі 1.6.1.2.).
Комплексна оцінка заяви суб’єкта є процедурою, яка тією чи іншою мірою застосовується органами експортного контролю з метою визначення відповідності конкретної заяви, яку подано суб’єктом (заяви та документів суб’єкта щодо отримання відповідного дозволу на право здійснення конкретної міжнародної передачі товарів), поточним та перспективним цілям держави у сфері економічного розвитку (оцінка поточної та перспективної економічної ефективності) з одного боку, та у сфері національної чи міжнародної безпеки (оцінка поточних та перспективних факторів безпеки) – з іншого боку.
Визначення та застосування комплексної оцінки заяви суб’єкта створює „формалізовану” основу для прийняття рішень у галузі експортного контролю.
Послідовність дій під час комплексної оцінки заяви суб’єкта наведено на рис. 1.19.
Комплексна оцінка заяви суб’єкта передбачає врахування поточних та перспективних цілей розвитку держави виходячи з інтересів національної та міжнародної безпеки, а також власних національних інтересів економічного розвитку. Саме тому на рис.
1.19. визначено два умовних блока, а саме блок оцінки факторів безпеки та блок оцінки економічної ефективності.
Під час розгляду заяви суб’єкта національний центр експортного контролю вирішує питання національної та міжнародної безпеки, у тому числі питання міжнародної координації у прийнятті рішень, а також аналізує фактори економічного розвитку шляхом оцінки поточної та перспективної економічної ефективності міжнародної передачі товарів.
Звісно центр експортного контролю та інші державні органи насамперед оцінюють фактори поточної та перспективної безпеки (національної та міжнародної). За підсумками такої оцінки зазначені органи можуть дійти таких висновків: загрози поточної та перспективної безпеки, пов’язані із реалізацією заяви суб’єкта, відсутні. Такий рівень оцінки факторів безпеки свідчить про виконання усіх національних та міжнародних чинників експортного контролю та відсутність будь-яких міжнародних обмежень для реалізації заяви суб’єкта. У такому випадку заяві суб’єкта може бути наданий вищій ранг оцінки дотримання факторів безпеки. оцінка факторів поточної та перспективної безпеки на рівні національного центру експортного контролю позитивна, але остаточне рішення щодо відсутності загроз безпеки потребує аналізу інформації інших органів. Такій заяві суб’єкта може бути надано перший


33
ранг безпеки, тобто відсутність загроз повинна бути підтверджена за підсумками міжвідомчого узгодження. остаточне рішення щодо оцінки факторів поточної та перспективної безпеки не може бути прийнято на рівні національного центру експортного контролю у зв’язку із виявленням суперечливих чинників, які потребують колегіального обговорення отриманої під час аналізу інформації. Такій заяві суб’єкта може бути надано другій ранг безпеки, тобто відсутність загроз повинна бути підтверджена за підсумками міжвідомчого узгодження, колегіального обговорення та прийняття відповідного рішення. оцінка факторів безпеки негативна, тобто реалізація заяви суб’єкта суперечить національним критеріям безпеки чи міжнародним зобов’язанням. Такій заяві повинно бути надано найгірший ранг безпеки „відмова”.
Ранг оцінки факторів безпеки, якій надається заяві суб’єкта за підсумками оцінки поточних та перспективних факторів безпеки, є „безпековою” складовою комплексної оцінки заяви суб’єкта.
За аналогічною схемою розглядаються чинники поточної та довгострокової економічної ефективності. Підсумками такого розгляду є віднесення заяви суб’єкта (з точки зору економічної ефективності) до одного з наступних рангів: вищого, тобто згода на реалізацію заяви у зв’язку з відсутністю економічних загроз; першого, тобто згоду на реалізацію заяви може бути надано за підсумками міжвідомчого узгодження питання про відсутність економічних загроз; другого, тобто рішення про згоду на реалізацію заяви може бути прийнято за підсумками міжвідомчого узгодження та колективного обговорення; ранг „відмова”, тобто реалізація заяви погіршує показники поточної та перспективної економічної ефективності та може призвести до негативних економічних наслідків.
Ранг оцінки економічної ефективності, якій надається заяві суб’єкта за підсумками оцінки поточних та перспективних економічних показників реалізації заяви суб’єкта, є
„економічною” складовою комплексної оцінки заяви суб’єкта.
За підсумками комплексної оцінки заяви суб’єкта на підставі відповідних рангів
„безпеки” та „економічної ефективності” центром експортного контролю можуть бути прийняти наступні рішення: надати дозвільний документ (якщо комплексна оцінка заяви суб’єкта має вищу категорію); рішення про надання дозвільного документу прийняти за підсумками міжвідомчого узгодження з причетними державними органами (якщо комплексна оцінка заяви суб’єкта має першу категорію); рішення про надання дозвільного документу прийняти за підсумками міжвідомчого узгодження та колективного обговорення (якщо комплексна оцінка заяви суб’єкта має другу категорію); відмовити у наданні дозвільного документу (якщо комплексна оцінка заяви суб’єкта має категорію „відмова”).
Таким чином комплексна оцінка заяви суб’єкта є формальною основою для створення процедур прийняття рішень щодо у галузі експортного контролю.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал