З експортного контролю України Правові засади



Pdf просмотр
Сторінка3/21
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
1.1.3.г. Хімічна і біологічна зброя та Австралійська група
Протоколом про заборону застосування на війні задушливих, отруйних чи інших подібних газів і бактеріологічних засобів (Женевський протокол), що був підписаний у 1925 році, було заборонено використовувати хімічну та біологічну зброю під час війни. Однак цей протокол не передбачав заборони на розробку, виробництво та накопичення такої зброї.
Новий переговорний процес щодо цих видів зброї був розпочатий у 60-ті роки в рамках Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення (Конвенції про заборону хімічної зброї) і на цей час є закінченим.
Конвенція про заборону хімічної зброї (далі - КЗХЗ) є міжнародним договором та встановлює контроль над роззброєнням, проектуванням та знищенням всього такого класу зброї масового знищення. КЗХЗ більш точно визначені відповідні заборони та встановлені різноманітні види контролю щодо розробки, виробництва, накопичення та використання хімічної зброї, а також встановлені вимоги щодо зберігання та знищення цієї зброї.
КЗХЗ передбачено створення відповідних державних органів, які забезпечують виконання механізму декларування у сфері хімічних виробництв. Відповідно до КЗХЗ створені механізми відповідних міжнародних інспекцій. Передачі хімікатів (як внутрішні, так і міжнародні) також контролюються, а експорт найбільш чутливих з них є об'єктом заборони.
На цей час КЗХЗ ратифікована більшістю країн світу, в тому числі Україною у 1998 році.


20
Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї та про її знищення (Конвенція про біологічну та токсинну зброю - КБТЗ) була відкрита для підписання з 1972 року і набула чинності 26 березня 1975 року. КБТЗ забороняє розробку, виробництво, накопичення або придбання будь-якими іншими шляхами, так само як і зберігання мікробіологічних та інших біологічних агентів або токсинів, незалежно від їх природи та засобу виробництва, таких видів і в таких кількостях, які не відповідають потребам проведення профілактичних, захисних та інших заходів у мирних цілях, а також зброї, обладнання та засобів доставки призначених для застосування таких агентів і речовин для ворожого використання або під час збройного конфлікту.
КБТЗ також передбачає знищення отруйних речовин, токсинів, зброї, обладнання та засобів доставки, що знаходяться у розпорядженні держав-учасниць, або їх перепризначення для мирного використання.
Так звана Австралійська група (далі - АГ) була створена у 1985 році, коли світова спільнота висловила занепокоєння з приводу використання хімічної зброї (далі - ХЗ) під час
ірано-іракської війни 1980-1988 років для здійснення країнами-учасницями однакових правил щодо контролю за експортом над товарами, що можуть бути використані для створення хімічної чи біологічної зброї, у тому числі “агентів” та “прекурсорів” цієї зброї.
Держави-учасниці цієї неформальної групи співпрацюють в питаннях підтримки та розвитку національних систем експортного контролю. Метою цієї співпраці є запобігання подальшому поширенню експорту хімічної продукції, що може бути використана або перенаправлена на застосування в програмах створення хімічної або біологічної зброї.
АГ узгодила Керівні принципи діяльності та низку Списків, що визначають хімічні прекурсори, біологічні речовини, хімічне та біологічне устаткування подвійного використання, а також відповідні технології. Держави-учасниці взяли на себе політичні зобов'язання забезпечити національний контроль над експортом зазначеної продукції.
Україна набула членства у режимі „Австралійська група” у 2005 році, але з 1997 року на національному рівні впровадила правила та списки, рекомендовані цим режимом.
Структура списків товарів, які підлягають контролю відповідно до КЗХЗ, КБТЗ та
АГ, наведена на Рис. 1.5.
Станом на грудень 2009 року участь у міжнародному режимі експортного контролю
Австралійська група беруть 39 держав, а саме: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія,
Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада,
Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія,
Польща, Португалія, Республіка Корея (Південна), Румунія, Словаччина, Сполучені Штати
Америки, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція,
Японія.
Крим зазначених держав-членів АГ такі держави як Ізраїль та Пакистан також взяли на себе зобов’язання виконувати вимоги цього режиму.
Прийнятий на національному рівні Кабінетом Міністрів України Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання, який містить відповідні вимоги стосовно міжнародних передач товарів, що можуть бути використані у створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї, а також списки таких товарів, затверджено постановою Кабінету Міністрів від 28 січня 2004 року № 86.
Примітка: Дивись зазначений „Порядок” у Томі 4 та „Список” у Томі 5 цього
Довідника.


21 1.2. Завдання системи експортного контролю
Державний експортний контроль є комплексом заходів з контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, що здійснюються
Держекспортконтролем та іншими державними органами з метою забезпечення захисту
інтересів національної безпеки та відповідно до міжнародних зобов’язань України.
Законодавчою основою державного експортного контролю України є Закон України
„Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”, інші закони України, акти Президента України та Кабінету
Міністрів України.
Державна політика України в галузі експортного контролю формується відповідно до таких основних принципів: пріоритетність національних інтересів України – політичних, економічних та військових, захист яких є необхідним для забезпечення національної безпеки; обов’язковість виконання міжнародних зобов’язань
України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки та встановлення державного контролю за здійсненням міжнародних передач товарів військового призначення і подвійного використання, а також забезпечення здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях; законність; здійснення експортного контролю тільки тією мірою, що необхідна для досягнення його цілей; узгодження процедур і правил державного експортного контролю з міжнародно- правовими нормами та практикою; забезпечення механізмів виконання міжнародних договорів і спільної політики нерозповсюдження, яка направлена на механізми виконання санкцій Ради Безпеки ООН по відношенню до окремих країн та супротив тероризму; забезпечення взаємодії з міжнародними організаціями та іноземними державами в галузі державного експортного контролю з метою зміцнення міжнародної безпеки і стабільності, у тому числі з метою запобігання розповсюдженню зброї масового знищення та засобів її доставки.
Система державного експортного контролю застосовується тільки тією мірою, що необхідна для досягнення його цілей. Процедури і правила державного експортного контролю, що застосовуються Україною, враховують міжнародно-правові норми та практику завдяки постійної взаємодії з міжнародними організаціями та іноземними державами в галузі державного експортного контролю з метою зміцнення міжнародної безпеки і стабільності, у тому числі з метою запобігання розповсюдженню зброї масового знищення та засобів її доставки.
Виходячи з інтересів національної безпеки та відповідно до прийнятих міжнародних зобов’язань в Україні здійснюється посилений контроль за міжнародними передачами та наступним використанням товарів, які можуть бути використані для створення зброї масового знищення (ядерної, хімічної, біологічної, бактеріологічної, токсинної) та ракетних засобів доставки такої зброї.
Встановлення такого контролю є одним з важливих елементів національної політики нерозповсюдження.
Загальна структура національної системи експортного контролю України має такі характерні риси:


22
Верховна Рада України визначає законодавчі основи державної політики України в галузі державного експортного контролю.
Загальне керівництво державною політикою України в галузі державного експортного контролю відповідно до Конституції України здійснює Президент України.
Рада національної безпеки і оборони України координує діяльність та здійснює контроль за діями органів виконавчої влади в галузі державного експортного контролю.
Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної політики в галузі експортного контролю через спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань державного експортного контролю – Держекспортконтроль.
Основними завданнями системи експортного контролю є формування та реалізація державної політики у сфері експортного контролю, зокрема щодо забезпечення національної безпеки, виконання міжнародних зобов’язань України стосовно нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також зміцнення міжнародного авторитету України.
Реалізація зазначених завдань здійснюється шляхом: встановлення державного контролю за провадженням діяльності, пов’язаної з міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, контролю за використанням таких товарів згідно із заявленими цілями, зокрема недопущення їх застосування у терористичних та інших протиправних цілях; обмеження або заборони діяльності, пов’язаної з міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, якщо це суперечить національним
інтересам України, її міжнародним зобов’язанням, завданням боротьби з тероризмом, а також у разі, коли є підстави вважати, що зазначені товари належать до зброї масового знищення чи призначені для створення такої зброї або засобів її доставки.
1.3. Правова основа системи експортного контролю
Правову основу державного експортного контролю становлять Конституція України,
Закон України „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”, інші закони України, акти Президента України і
Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти, а також міжнародні договори
України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Структуру правової бази державного експортного контролю наведено на Рис. 1.6.
Правову основу державного експортного контролю складають Конституція України
(стаття 106, пункт 1), яка передбачає, що Президент України має забезпечувати державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави.
Закон України „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” регулює діяльність, пов’язану з державним контролем за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання з метою захисту національних інтересів України, дотримання нею міжнародних зобов’язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та протиправних цілях.
Закон України „Про Службу безпеки України” окреслює завдання Служби, до яких також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.


23
Митний кодекс України визначає порядок переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 №830 року затверджено
„Положення...” про Держекспортконтроль, яким встановлено його статус та основні завдання.
Згідно з цім Положенням Держекспортконтроль є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю і є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом
Міністрів України через Віце-прем’єр-міністра України.
Держекспортконтроль забезпечує реалізацію державної політики у сфері експортного контролю та подає у встановленому порядку пропозиції щодо її формування, здійснює управління у зазначеній сфері, а також міжгалузеву координацію та регулювання з питань, що належать до його компетенції, узагальнює практику застосування законодавства
із зазначених питань, розробляє та подає у встановленому порядку Кабінету Міністрів
України пропозиції щодо вдосконалення такого законодавства.
До основних завдань Держекспортконтролю віднесено: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері експортного контролю, зокрема щодо забезпечення національної безпеки, виконання міжнародних зобов’язань
України стосовно нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також зміцнення міжнародного авторитету
України; здійснення заходів щодо встановлення державного контролю за провадженням діяльності, пов’язаної з міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, контролю за використанням таких товарів згідно із заявленими цілями, зокрема недопущення їх застосування у терористичних та інших протиправних цілях; здійснення заходів щодо обмеження або заборони діяльності, пов’язаної з міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, якщо це суперечить національним інтересам України, її міжнародним зобов’язанням, завданням боротьби з тероризмом, а також у разі, коли є підстави вважати, що зазначені товари належать до зброї масового знищення чи призначені для створення такої зброї або засобів її доставки; участь у розробленні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері експортного контролю; забезпечення в межах своїх повноважень розвитку співробітництва з відповідними органами інших держав і міжнародними організаціями.
Відповідно до законодавства правову основу державного експортного контролю становлять також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України. Зазначене положення передбачає обов’язковість виконання міжнародних зобов’язань України і є вимогою щодо неухильного виконання і забезпечення зобов’язань, що випливають із укладених і належним чином ратифікованих Україною міжнародних договорів у сфері державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, які становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.


24 1.4. Структура системи експортного контролю України
Законодавчі основи державної політики в галузі експортного контролю визначає
Верховна Рада України.
Загальне керівництво державною політикою в галузі експортного контролю відповідно до Конституції України здійснює Президент України.
Рада національної безпеки і оборони України координують діяльність та здійснюють контроль за діями органів виконавчої влади в галузі експортного контролю. З метою вирішення зазначених функцій при РНБО України створена Міжвідомча комісія з політики
ВТС та експортного контролю.
Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної політики у галузі експортного контролю.
Реалізацію державної політики в галузі експортного контролю забезпечують
Державна служба експортного контролю України, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, уповноважені згідно із законодавством здійснювати заходи в галузі експортного контролю. Зазначені органи виконавчої влади можуть також залучати до участі у здійсненні заходів експортного контролю інші центральні органи виконавчої влади, представництва України за кордоном та юридичних осіб, діяльність яких безпосередньо не пов’язана з експортним контролем, за згодою їх керівників.
Державна служба експортного контролю України безпосередньо або за поданням
інших центральних органів виконавчої влади обмежує або забороняє провадження діяльності, пов’язаної з міжнародною передачею товарів, у разі, коли її провадження суперечить національним інтересам України, її міжнародним зобов’язанням, цілям боротьби з тероризмом, а також у разі, коли є підстави вважати, що зазначені товари належать до зброї масового знищення чи призначені для створення такої зброї чи засобів її доставки або за відсутності належних гарантій (зобов’язань) щодо кінцевого використання товарів.
Основною ланкою системи експортного контролю підприємств є внутрішньофірмові системи експортного контролю та відповідні підрозділи експортного контролю або визначені керівництвом посадові особи підприємств. Зазначені підрозділи або посадові особи забезпечують виконання підприємством вимог законодавства в галузі експортного контролю на усіх етапах здійснення міжнародних передач товарів.
Структура системи експортного контролю України наведена на Рис. 1.7.
1.5. Основні процедури експортного контролю
Процедури застосування державного експортного контролю передбачають: складання списків товарів, що підлягають державному експортному контролю за відповідними групами таких товарів; встановлення відповідних порядків здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів, що підлягають державному експортному контролю залежно від конкретних груп таких товарів;
ідентифікацію та класифікацію товарів, що передбачає встановлення відповідності конкретних товарів, які є об’єктами міжнародних передач, найменуванню та опису товарів, внесених до списків товарів, що підлягають державному експортному контролю; реєстрацію у Держекспортконтролі суб'єктів підприємницької діяльності України, які мають намір здійснювати міжнародні передачі товарів військового призначення та подвійного використання у якості суб’єктів здійснення міжнародних передач товарів (за підсумками попередньої експертизи товарів та їх ідентифікації);


25
надання повноважень на право здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю; здійснення експертиз та вирішення питань щодо можливості надання дозвільних документів (дозволів та висновків) або надання суб’єктам відповідних повноважень на право експорту/імпорту товарів військового призначення чи право здійснювати експертизу щодо
ідентифікації товарів; надання висновків щодо можливості проведення переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про здійснення експорту товарів військового призначення до будь-яких держав, а також експорту товарів подвійного використання до держав, щодо яких встановлено часткове ембарго на поставки таких товарів; надання дозволів чи висновків Держекспортконтролю на право здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю; здійснення митного контролю і митного оформлення товарів відповідно до митного законодавства України; здійснення контролю за кінцевим використанням товарів споживачами і у разі потреби проведення перевірок на місцях заявленого використання або перебування цих товарів; надання суб′єктами здійснення міжнародних передач товарів письмових звітів про фактично здійснені міжнародні передачі товарів та про використання цих товарів у заявлених цілях; відповідальність за порушення встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів.
Залежно від класів товарів, міжнародні передачі яких планується здійснювати, а саме товарів військового призначення чи товарів подвійного використання, застосовуються процедури державного експортного контролю, що відповідають конкретному класу товарів та групам товарів в межах цих класів. Так право здійснення міжнародних передач товарів військового призначення, відповідно до національним законодавства, мають лише суб’єкти, які у встановленому порядку отримали на це відповідні повноваження. Здійснення міжнародних передач товарів подвійного використання не потребує „спеціальних” повноважень, проте залежно від груп товарів, які віднесено до конкретних міжнародних режимів експортного контролю, у процедури державного експортного контролю таких товарів застосовуються особливості такого контролю, що обумовлені конкретним міжнародним режимом.
Основні процедури здійснення державного експортного контролю відносно товарів військового призначення наведено на Рис. 1.8., а процедури здійснення державного експортного контролю відносно товарів подвійного використання наведено на Рис. 1.9. цією
Глави.
1.6. Формалізовані моделі систем експортного контролю
Основною метою створення національних систем експортного контролю на державному рівні є забезпечення національної безпеки держав, які створюють такі системи, виходячи з політики нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, обмеження передач звичайних озброєнь та протидії тероризму. Разом з тим кожна з держав формує політику державного експортного контролю, виходячи з пріоритетності національних інтересів (політичних, економічних, військових) та відповідно до міжнародних зобов’язань.


26
У створенні власних центрів експортного контролю зацікавлені і так звані
„далекоглядні” суб’єкти-експортери. Саме створення та функціонування таких центрів дає експортерам впевненість у належному дотриманні законодавства в галузі експортного контролю та є запобіжним заходом, якій допомагає експортерам надійно працювати на ринку „чутливих” товарів та значно зменшити ризики, пов’язані з застосуванням до них санкцій за можливі порушення законодавства в галузі державного експортного контролю.
Функціонування національних систем державного експортного контролю передбачає врахування поточних та перспективних цілей розвитку цих держав виходячи з власних національних інтересів та інтересів національної безпеки. Функціонування таких систем також потребує координації дій у міжнародному співробітництві з метою забезпечення міжнародної безпеки та дотримання прийнятих державою міжнародних зобов’язань у цією сфері. Однією з складових частин національних інтересів кожною держави та інтересів суб’єктів-експортерів, є інтереси економічного розвитку. Саме під впливом протиріч між цілями економічного розвитку, безпеки і міжнародної координації відбувається еволюція як міжнародних режимів експортного контролю, так і еволюція національних систем експортного контролю держав.
Принципи функціонування та взаємодії державних та внутрішньофірмових центрів експортного контролю мають як загальні риси, так і конкретні особливості, тому у наступних частинах цього розділу розглядаються базові формалізовані моделі кожної з таких систем.
1.6.1. Формалізовані моделі у державних системах експортного контролю
Для реалізації цілей експортного контролю у державах створюються національні центри експортного контролю, тобто уповноважені урядами державні органи, які реалізують політику держави у галузі експортного контролю. Під час здійснення заходів експортного контролю національні центри експортного контролю змушені вирішувати як питання розвитку, так і питання міжнародної координації, у тому числі вирішувати суперечливі цілі економічного розвитку та безпеки (як національної, так і міжнародної). Зазначені центри експортного контролю створюють відповідні списки товарів, що підлягають державному експортному контролю, та механізми застосування державного експортного контролю як відносно зазначених у списках товарів, так і будь-яких інших товарів, які можуть бути експортовані всупереч національним інтересам або міжнародним зобов’язанням.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал