З експортного контролю України Правові засади




Сторінка2/21
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
СЗЛО).
З усіх перелічених вище питань Документом передбачені одноразові обміни даними, а у разі необхідності – можливість надання оновленої інформації.
Серед інших заходів Документ містить положення про те, що держави-члени ОБСЄ щорічно обмінюватимуться між собою інформацією про експорт та імпорт стрілецької зброї за попередній календарний рік.
Інформація з цього питання накопичується в Центрі ОБСЄ із запобігання конфліктам (OSCE Conflict Prevention Centre). Така інформація є конфіденційною і не оприлюднюється поза межами ОБСЄ.
У рамках зазначеного вище Документа держави-учасниці ОБСЄ погодилися брати до уваги єдині критерії щодо можливості надання дозволів на експорт СЗЛО, а саме: а) дотримання прав людини та основних свобод у країні-одержувачі; б) внутрішню та регіональну ситуації в країні-одержувачі та навколо неї з точки зору наявності напруженості або збройних конфліктів; в) практику дотримання країною-одержувачем міжнародно-правових та інших зобов’язань, що, зокрема стосуються незастосування сили, а також нерозповсюдження або
інших питань контролю над озброєннями та роззброєння, а також практику дотримання норм міжнародного права, що регулюють поведінку в ході збройного конфлікту; г) характер та вартість зброї, що передається, з урахуванням стану країни- одержувача, включаючи її законні потреби в галузі безпеки та оборони, а також необхідності найменшого відвертання людських та економічних ресурсів на цілі озброєння;


13
д) потреби країни-одержувача щодо забезпечення її здатності здійснювати своє право на індивідуальну або колективну самооборону у відповідності до статті 51 Статуту
ООН;
є) питання про те, чи буде передача зброї сприяти адекватній та пропорційній реакції країни-одержувача на загрози у військовій галузі та галузі безпеки, які постають перед цією країною; ж) законні потреби внутрішньої безпеки країни-одержувача; з) потреби країни-одержувача щодо забезпечення її здатності брати участь у діяльності з підтримки миру або інших заходах у відповідності до рішень ООН або ОБСЄ.
Кожна держава-учасниця погодилася утримуватися від надання експортних ліцензій
(дозволів) у разі, якщо, на її думку, існує небезпека того, що передача стрілецької зброї або сама стрілецька зброя можуть: а) бути використані для порушення або ущемлення прав людини та основних свобод; б) загрожувати національній безпеці інших держав; в) бути перенаправлено на території, за зовнішні відносини яких несе міжнародно визнану відповідальність інша держава; г) суперечити її міжнародним зобов’язанням, зокрема щодо санкцій, прийнятих РБ
ООН, рішенням ОБСЄ, угодам про нерозповсюдження, про стрілецьку зброю або іншим угодам щодо контролю над озброєннями та роззброєнням; д) вести то затягування або загострення будь-якого збройного конфлікту, беручи до уваги законні потреби самооборони, або ставити під загрозу дотримання норм міжнародного права, які регулюють поведінку в ході збройного конфлікту;
є) створити загрозу миру, призвести до надмірного та дестабілізуючого накопичення стрілецької зброї або іншим чином сприяти регіональній нестабільності; ж) бути перепроданими (або іншим чином використаним не за призначенням) в країні-одержувачі, або реекспортованим з метою, що суперечить цілям Документа; з) бути використаними з репресивною метою; и) сприяти організованій злочинності;
і) використовуватися для інших цілей, крім задоволення законних потреб оборони та безпеки країни-одержувача.
1.1.3. Організації міжнародних режимів експортного контролю
Експортний контроль є одним з міжнародних механізмів, які, шляхом імплементації спільних рішень держав-учасниць у національне законодавство, забезпечують виконання заходів із нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних озброєнь та протидії тероризму шляхом встановлення належного державного контролю за здійсненням міжнародних передач товарів військового призначення, пов′язаних з ними товарів подвійного використання, а також інших товарів, які завдяки своїм властивостям можуть бути використані під час створення зброї масового знищення або у терористичних цілях.
Для досягнення головною мети експортного контролю більшістю провідних держав світу узгоджені керівні принципи контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення (звичайні озброєння) та пов′язаних з ними товарів подвійного використання, а також товарів подвійного використання, які можуть бути використані для створення зброї масового знищення та засобів її доставки.


14
Міжнародними організаціями, які формують керівні принципи контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення (звичайні озброєння) та пов′язаних з ними товарів подвійного використання, а також за нерозповсюдженням товарів, які можуть бути використані для створення зброї масового знищення (ядерної, хімічної, біологічної) та ракетних засобів доставки такої зброї, є такі організації, як міжнародні режими експортного контролю: Вассенаарська домовленість (ВД), Група ядерних постачальників (ГЯП), Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ) та Австралійська група (АГ).
Особливістю зазначених вище міжнародних режимів експортного контролю є їх взаємозв’язок та взаємодоповнення. Так, наприклад розглядаючи військові ракети та ракетні технології, що зазначені у групі ML4 Списку товарів військового призначення ВД, слід одночасно розглядати і відповідні категорії таких товарів, що зазначені у Списку товарів подвійного використання, що можуть бути використані для створення ракетної зброї, якій віднесено до РКРТ.
Схему взаємозв’язку міжнародних режимів експортного контролю наведено на
Рис.1.1.
1.1.3.а. Вассенаарська домовленість
Міжнародний режим експортного контролю „Вассенаарська домовленість” є неформальною міжнародною організацією для контролю звичайних озброєнь (товарів військового призначення, далі – ТВП) та пов'язаних з ними товарів подвійного використання
(далі - ТПВ).
Про створення Вассенаарської домовленості (далі - ВД) офіційно було проголошено 19 грудня 1995 року після проведення відповідного засідання на найвищому рівні, в якому взяли участь 28 держав. Це був перший багатосторонній режим, якій охоплював як звичайні види озброєнь, так і пов’язані з ними „чутливі” товари подвійного використання.
Про створення нового режиму офіційно було проголошено у декларації в Гаазі.
Протягом 2 – 3 квітня 1996 року до режиму приєдналися Аргентина, Республіка
Корея та Румунія, а 11 – 12 липня 1996 року - Болгарія та Україна як члени-засновники.
ВД офіційно почала функціонувати з липня 1996 року як режим, заснований 33 державами, що досягли консенсусу щодо Початкових елементів ВД (основного документа
ВД) та прийняли рішення про введення з 1 листопада 1996 року на національних рівнях
Контрольних списків та процедури інформаційного обміну.
У заяві для преси було підкреслено, що ця домовленість не буде спрямована проти будь-якої держави або групи держав та не перешкоджатиме чесним цивільним трансакціям, а також те, що вона не буде втручатися у право держав придбавати законні засоби, призначені для самооборони згідно зі статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, а рішення стосовно передачі або відмови у передачі будь-якого предмету становитиме відповідальність кожної держави-учасниці.
Метою ВД стало сприяння регіональній безпеці та стабільності, сприяння прозорості передач звичайних озброєнь та пов'язаних з ними товарів подвійного використання, прийняття державами-учасницями відповідних зобов'язань щодо процедур здійснення передач таких товарів. Ця організація сприяє підвищенню рівня співробітництва між державами-учасницями з метою відвертання придбання озброєнь та чутливих товарів подвійного використання для цілей військового кінцевого використання тоді, коли ситуація в регіоні або поведінка держави-одержувача цих предметів є або стає причиною серйозного занепокоєння держав-учасниць ВД (щорічник СІПРІ-2003).


15
Держави-учасниці ВД ухвалили документ, що визначає правила експорту стрілецької зброї та легких озброєнь. Ці правила поєднують елементи прийнятої ООН у 2001 році Програми дії із запобігання, протидії та викорінення незаконної торгівлі стрілецькою зброєю і легкими озброєннями, а також документа ОБСЄ 2001 року про стрілецьку зброю і легкі озброєння.
Визнаючи загрози, які становлять несанкціоноване розповсюдження та використання переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), особливо для цивільної авіації, держави- учасниці ВД, починаючи з 2000 року, застосовують суворий національний контроль за експортом ПЗРК. Основою такого контролю є прийняті Пленумом ВД у 2000 році та доопрацьовані і затверджені Пленумом ВД у 2003 році „Елементи експортного контролю за переносними зенітно-ракетними комплексами (ПЗРК)”. Ці елементи охоплюють ракетні комплекси класу „поверхня-повітря”, спеціально сконструйовані для перенесення та використання однією особою, та інші ракетні комплекси класу „поверхня-повітря”, спеціально сконструйовані для обслуговування та використання кількома особами, які діють як окремий розрахунок; крім цього ці комплекси можуть переноситися лише кількома особами. Засоби національного експортного контролю застосовуються кожною з держав- учасниць ВД до міжнародних передач або передач третій стороні ПЗРК, включаючи повні комплекси, складові частини, запасні частини, моделі, тренажери та симулятори для будь- яких цілей, у будь-який спосіб, включаючи їх ліцензований експорт, продаж, безкоштовну передачу, тимчасове користування, оренду, спільне виробництво або домовленість про ліцензійне виробництво (надалі – експорт). Обсяг експортного та іншого пов’язаного з цим контролю включає дослідницьку діяльність, конструювання, розробку, інженерне забезпечення, виготовлення, виробництво, складання, випробування, ремонт, технічне обслуговування, проведення регламентних робіт, модифікацію, удосконалення, модернізацію, експлуатацію, використання, заміну або дооснащення, демілітаризацію та ліквідацію ПЗРК, технічні дані, програмне забезпечення, технічну допомогу, демонстрацію та навчання, пов’язані з цими функціями, а також безпечне транспортування та зберігання.
Цей обсяг відповідно до законодавств держав-учасниць ВД може також стосуватися
інвестування, маркетингу, реклами та іншої пов’язаної з ПЗРК діяльності.
ВД стала доповненням до вже існуючих міжнародних режимів контролю за нерозповсюдженням зброї масового знищення (далі - ЗМЗ). Контроль за міжнародними передачами звичайних озброєнь та товарів подвійного використання в рамках ВД здійснюється у відповідності до прийнятих під час засновницького пленарного засідання у липні 1996 року керівних принципів (Початкових положень) та узгоджених переліків відповідних товарів. Держави, що приєдналися до ВД, погодилися здійснювати на добровільній та конфіденційній основі обмін чутливою інформацією про експорт та імпорт товарів, здійснювати консультації щодо передач ТВП та окремих категорій ТПВ, а також сприяти встановленню взаєморозуміння при можливих ризиках таких передач.
У рамках ВД Україна як член згаданого режиму експортного контролю має повідомляти секретаріат ВД про здійснені передачі звітних категорій товарів військового призначення (за аналогією із звітними категоріями РБ ООН) та відмови у наданні дозволів на експорт товарів подвійного використання (застосовується у разі експорту до держав, які не беруть участі у ВД), а також надані дозволи щодо експорту “дуже чутливих” товарів до цих держав.
Процедури ліцензування міжнародних передач товарів здійснюються на основі національних законодавств сторін.
Основою ВД є відповідні контрольні списки товарів військового призначення та товарів подвійного використання.


16
Станом на грудень 2009 року участь у міжнародному режимі експортного контролю
Вассенаарська домовленість беруть 40 держав, а саме: Австралія, Австрія, Аргентина,
Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада,
Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія,
Південно-Африканська Республіка (ПАР), Польща, Португалія, Республіка Корея (Південна),
Російська Федерація, Румунія, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки (США),
Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція,
Японія.
Структура режиму Вассенаарська домовленість та основні категорії товарів, що контролюються цим режимом наведені на рис. 1.2.
Обмін інформацією щодо “чутливих” та “дуже чутливих” товарів подвійного використання режиму ВД здійснюється на підставі взаємоузгоджених переліків до списків товарів подвійного використання.
Обмін інформацією щодо звичайних озброєнь у рамках ВД здійснюється на підставі відповідних звітних категорій Регістра звичайних озброєнь ООН. Обмін інформацією щодо цих категорій здійснюється державами-учасницями обов'язково, а щодо інших категорій – добровільно у відповідності до законодавства кожної держави-учасниці.
Прийнятий на національному рівні відповідно до норм статті 8 цього Закону
Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, який містить відповідні вимоги до міжнародних передач цих товарів, а також списки таких товарів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.03
№ 1807, а Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання, який містить відповідні вимоги до міжнародних передач товарів, що можуть бути використані у створенні звичайних видів озброєнь, військової чи спеціальної техніки, а також списки таких товарів, затверджено постановою Кабінету
Міністрів від 28.01.04 № 86.
Примітка: Дивись зазначені „Порядки” у Томі 4 та „Списки” у Томі 5 цього
Довідника.
Зазначені документи відповідають керівним принципам та спискам, рекомендованим у рамках міжнародного режиму експортного контролю Вассенаарська домовленість і постійно поновлюються відповідно до рішень, прийнятих у рамках діяльності України у цій організації.
1.1.3.б. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, Комітет Зангера та Група ядерних постачальників
Відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі - ДНЯЗ), який набув чинності у 1968 році, офіційними ядерними державами, тобто державами, що офіційно володіють ядерною зброєю, визначені США, Великобританія, Франція, СРСР та Китай. Цей договір затвердив принцип непередачі ядерної зброї іншим державам, а також протидії його виробництву чи придбанню.
Інші держави, що підписали цей договір, мають статус “неядерних”, під яким розуміється зобов'язання не придбавати і не виробляти ядерної зброї та встановити контроль
Міжнародного агентства з ядерної енергії (далі - МАГАТЕ) стосовно всієї мирної ядерної діяльності.
На цей час учасниками ДНЯЗ є близько 150 держав. Україна приєдналася до ДНЯЗ у
1994 році. Дія ДНЯЗ, спочатку встановлена на 25 років, у квітні 1995 року була продовжена на безстроковий період державами-учасницями цього договору.
З метою виконання окремих положень ДНЯЗ деякі держави-учасниці, що мають однакові погляди, створили неформальні групи для спільних дій щодо протидії розвитку


17
ядерних програм в окремих країнах і об'єдналися у дві організації: Комітет Зангера (далі -
КЗ) та Група ядерних постачальників (далі - ГЯП).
КЗ був створений у 1974 році після чотирьох років дискусій між групою держав з приводу трактування їх зобов'язань, визначених у статті 3.2 ДНЯЗ. Комітет є неофіційною структурою і діє поза рамками ДНЯЗ.
Україна є членом Комітету Зангера та бере участь у його роботі з 1996 року. Відповідно до статті 3.2 ДНЯЗ кожна сторона „зобов'язується не постачати: (а) вихідний чи спеціальний матеріал, що розщеплюється, або устаткування чи матеріал, спеціально призначені чи підготовлені для обробки, використання або виробництва спеціального матеріалу, що розщеплюється, будь-якій неядерній державі для використання у мирних цілях”, до того часу, поки зазначені вихідні чи спеціальні матеріали, що розщеплюються, не матимуть гарантії безпеки використання. ДНЯЗ безпосередньо не стосується контролю над ядерними технологіями, тому КЗ взяв на себе зобов'язання визначити, що мається на увазі під "устаткуванням чи матеріалом, спеціально призначеним чи підготовленим для обробки, використання, або виробництва спеціального матеріалу, що розщеплюється ". Комітет Зангера узгодив “вихідний перелік” (Trigger list), який держави-учасниці застосовують через національні системи експортного контролю. Завдяки таким спільним діям було створено список товарів і технологій, чутливих до розповсюдження ядерної зброї та досягнуто домовленості щодо контролю міжнародних передач таких товарів, виходячи із взаємно узгоджених керівних принципів.
ГЯП було створено у 1978 році як неформальне об'єднання держав-постачальників ядерних матеріалів (Великобританія, Канада, СРСР, США, Федеративна Республіка
Німеччини, Франція, Японія), які досягли домовленості щодо спільних принципів експорту
“ядерно чутливих” предметів, та прагнуть запобігти придбанню ядерної зброї країнами, не визначеними ДНЯЗ як ядерні. Такі принципи опубліковані у документі МАГАТЕ
INFCIRC/254. Керівні принципи ГЯП та технічний список до них охоплюють промислові товари, що можуть бути використані для створення ядерної зброї. Такі керівні принципи та додаток до них уперше були схвалені в 1992 році, що стало значним внеском у міжнародну систему експортного контролю.
Прийнятий на національному рівні відповідно до норм статті 8 цього Закону
Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання, який містить відповідні вимоги відносно міжнародних передач товарів, що можуть бути використані у створенні ядерної зброї, а також списки таких товарів, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 28.01.04 № 86.
Примітка: Дивись зазначений „Порядок” у Томі 4 та „Список” у Томі 5 цього
Довідника.
Структура контрольного списку режиму Група ядерних постачальників наведена на
Рис. 1.3.
Станом на грудень 2009 року участь у міжнародному режимі експортного контролю
Група ядерних постачальників беруть 46 держав, а саме: Австралія, Австрія, Аргентина,
Бельгія, Білорусь, Болгарія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Індія,
Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Китай (КНР), Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург,
Мальта, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканська
Республіка, Польща, Португалія, Республіка Корея (Південна), Російська Федерація,
Румунія, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Україна,
Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.
Крим зазначених держав-членів ГЯП такі держави як Індія та Пакистан також взяли на себе зобов’язання виконувати вимоги цього режиму.


18 1.1.3.в. Режим контролю за ракетними технологіями
Режим контролю за ракетними технологіями (далі - РКРТ) був заснований сьома державами (Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія та США) у 1987 році як неформальний режим шляхом двостороннього обміну дипломатичними нотами між партнерами.
Метою створення цього режиму було обмеження розповсюдження балістичних ракет, що можуть нести ядерні боєголовки та безпілотних систем доставки зброї масового знищення.
Цей режим було створено як додатковий захід до механізмів, передбачених ДНЯЗ.
На нараді у 1992 році учасники погодилися розширити сферу дії РКРТ на ракети та безпілотні літальні апарати, які спроможні бути носіями хімічної та біологічної зброї.
На цей час учасниками зазначеного режиму є 35 держав. Україна з 1995 року впровадила на національному рівні процедури державного експортного контролю, передбачені керівними принципами діяльності режиму, а також відповідні списки товарів, але фактично набула членства у цій організації тільки в 1998 році.
РКРТ користується взаємно узгодженим списком матеріалів, обладнання та технологій подвійного використання, що можуть бути використані для створення ракет.
Стосовно закінчених ракетних систем та потужностей для їх виробництва (І категорія списку) встановлено принцип “відмова як правило”. Передачі окремих систем таких ракет та обладнання для їх виробництва можуть бути здійснені тільки після відповідних консультацій партнерів.
З метою забезпечення діяльності режиму його учасники проводять регулярні консультації.
Список РКРТ охоплює закінчені ракетні системи та безпілотні літальні апарати, які можуть доставляти корисне навантаження понад 500 кг на відстань більш ніж 300 км, а також виробничі потужності для таких систем.
Крім того, Список охоплює деякі інші чутливі матеріали, обладнання та технології, що можуть бути використані для виробництва ракет з дальністю дії понад 300 км.
Структура контрольного списку Режиму контролю за ракетними технологіями наведена на Рис.1.4.
Станом на грудень 2009 року участь у міжнародному режимі контролю ракетних технологій беруть 35 держав, а саме: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія,
Великобританія, Греція, Данія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада,
Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканська
Республіка, Польща, Португалія, Республіка Корея (Південна), Російська Федерація,
Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Чехія,
Швейцарія, Швеція, Японія.
Крим зазначених держав-членів РКРТ такі держави як Ізраїль, Індія, Китай,
Пакистан та Румунія також взяли на себе зобов’язання виконувати вимоги цього режиму.
Прийнятий на національному рівні Кабінетом Міністрів України Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання, який містить відповідні вимоги стосовно міжнародних передач товарів, що можуть бути використані у створенні ракетної зброї, а також Списки таких товарів, затверджено постановою Кабінету Міністрів від 28 січня 2004 року № 86.
Примітка: Дивись зазначений „Порядок” у Томі 4 та „Список” у
Томі 5 цього Довідника.


19
У листопаді 2002 року у місті Гаага (Нідерланди) держави, що занепокоєні розповсюдженням зброї масового знищення та засобів її доставки, у тому числі й Україна, підписали „Міжнародний кодекс поведінки проти розповсюдження балістичних ракет”. Цей
Кодекс сприятиме посиленню існуючих міжнародних домовленостей з підтримання міжнародної та національної безпеки, з роззброєння та нерозповсюдження, а також механізмів їх реалізації.
Підписуючи Кодекс, держави-учасниці, перш за все, визнали зумовлену комплексом причин необхідність попередження та стримування розповсюдження балістичних ракетних систем, здатних нести зброю масового ураження, а також необхідність продовження відповідної діяльності у цій сфері на міжнародній арені.
Відповідно до Кодексу держави-учасниці мають намір, серед іншого, вжити таких головних заходів: на глобальному та регіональному рівнях докласти багатосторонніх, двосторонніх і національних зусиль з попередження та стримування розповсюдження балістичних ракет, здатних нести зброю масового ураження; запровадити максимально можливі обмеження на розвиток, випробування та розгортання балістичних ракет, здатних нести зброю масового ураження, включаючи, де це можливо, скорочення національних запасів таких ракет в інтересах глобального та регіонального миру і безпеки; усвідомлюючи можливість використання програм ракет-носіїв космічних апаратів для прикриття програм балістичних ракет, виявляти належну пильність у розгляді питань сприяння мирним ракетним програмам у будь-якій іншій країні з метою унеможливлення підтримки розвитку систем доставки зброї масового ураження;
- не сприяти, не надавати підтримку або допомогу програмам балістичних ракет у країнах, що могли б розвивати або купувати зброю масового ураження в порушення норм міжнародних договорів з роззброєння та нерозповсюдження, або зобов’язань, прийнятих цими країнами в рамках зазначених договорів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал