З дисципліни Актуальні проблеми



Сторінка8/26
Дата конвертації01.01.2017
Розмір6.09 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26

Кваліфікація дій виконавця.

Виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 КК вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин.

Звідси випливає, що виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б частково (у якійсь частині) об'єктивну сторону злочину. Тому, наприклад, при розбої виконавцем злочину є не лише той, хто вилучає майно в потерпілого, але і той, хто в момент вилучення застосовує насильство до жертви. Виконавцем у цьому злочині є і той, хто тільки, наприклад, тримає потерпілого за руки, позбавляючи його можливості пручатися, закриває потерпілому рота, щоб він не покликав на допомогу. Усі ці особи — виконавці розбою, тому що кожен з них виконує якусь частину об'єктивної сторони злочину (розбою). Головне, щоб особа своїми безпосередніми діями виконала діяння, описане в законі (у диспозиції статті Особливої частини КК), або його частину як ознаку об'єктивної сторони конкретного складу злочину. Співвиконавцем визнається і особа, яка утримувала потерпілу особу при вчиненні зґвалтування, безпосередньо не скоюючи статевого акту.

Без виконавця немає співучасті, тому що тільки він вчиняє задумане, він реалізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець - визначальна, центральна фігура в співучасті.

Якщо виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він скоїв лише готування або замах, на яких його злочинна діяльність була припинена, то він несе відповідальність за готування до злочину або замах на злочин. Інші ж співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій була припинена злочинна діяльність виконавця. (ч. 4 ст. 29 КК).

Наприклад, виконавець повинен був підпалити автомобіль і знищити його, однак був затриманий на місці злочину, коли намагався підпалити. Його дії (замах на підпал) кваліфікуються за ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК, а дії інших співучасників — за відповідною частиною ст. 27, ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК. Або, наприклад, виконавці, що входять в організовану групу, яка створена для вчинення вимагання, були затримані. Встановлено, що громадянин П., що не входить до групи, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину, щоб після вчинення злочину вони зникли з міста.

Дії виконавців, що створили організовану групу, утворюють собою готування до злочину (створення умов для вчинення вимагання, в нашому випадку) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 189 (готування до вимагання організованою групою). Пособник несе відповідальність за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 189 (пособництво в готуванні до вимагання організованою групою).




  1. Кваліфікація дій організатора, підбурювача та пособника.

Організатором є особа (ч. 3 ст. 27 КК):

1) яка організувала вчинення злочину: залучення до вчинення, об’єднання та координацію зусиль як співучасників всіх видів або лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація може відбуватися у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо;

2) яка керувала підготовкою або вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готується до вчинення конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов'язки тощо).

Згідно п. п. 22, 23 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями”, суть керування підготовкою злочину (злочинів) полягає у спрямуванні дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, наприклад, на: проведенні інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), відпрацюванні заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівників такого органу чи його близьких родичів, усунення його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину) тощо. Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов’язані з безпосереднім виконанням об’єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед його початком;

2) що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об’єднанням із двох або більше груп. Керування організованою групою чи злочинною організацією, на відміну від їхнього утворення, передбачає збереження уже створеного, реально існуючого злочинного об’єднання, і полягає у проведенні сукупності таких дій, які б забезпечили дотримання усіма учасниками об’єднання відповідних правил поведінки, підтримання дисципліни, перерозподіл обов’язків між учасниками і структурними частинами, удосконалення структури об’єднання і заходи щодо пошуків нових членів, приховання злочинної діяльності і забезпечення її фінансування;

3) що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Дії щодо забезпечення фінансування діяльності стійкого злочинного об’єднання можуть полягати як в організації винним постачання учасникам цих об’єднань фінансів іншими особами, так в здійсненні такого постачання ним безпосередньо. У такий спосіб кошти можуть спрямовуватись як на забезпечення злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (придбавання авто-технічних засобів, зброї чи інше майна, оренди приміщення, видачу коштів членам таких об’єднань як плату за виконання ними відповідних функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної діяльності, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність, виплата винагороди виконавцям та іншим співучасникам тощо);

4) що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Це є специфічною формою пособницької діяльності у вигляді переховування учасника такого об’єднання, знарядь чи засобів вчинення ними злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності цих об’єднань. Приховування злочинної діяльності організованих об’єднань може проявлятися в організації: легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, підкупі осіб, уповноважених на виконання функцій держави, виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни, збуту предметів, здобутих злочинних шляхом, маскування слідів злочину, фізичного знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності.

У тому разі, якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (знищення чи пошкодження майна, вбивство, давання хабара) і це охоплювалось умислом особи, її дії належить додатково розцінювати ще й як організація відповідного злочину.

З об'єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов'язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавці).

З суб'єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці). Організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. У великих організованих групах, що характеризуються ієрархією і різноманітними зв'язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення певних злочинів, що входять до плану відповідної злочинної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або вчиняються відповідні злочини, але й бажає цього.

Жодні додаткові функції та ролі, які може виконувати організатор, не збільшують ступеня його небезпеки і тому не повинні змінювати кваліфікацію дій останнього28.

В судово-слідчій практиці виникають часто помилки у кваліфікації дій організатора, коли його визнають пособником у вчиненні злочину.

Можна погодитися з висловленою в літературі думкою, що пособник ніколи не може бути організатором29. Для того, щоб бути організатором, пособнику необхідно стати ініціатором злочину і взяти на себе обов’язки щодо керівництва вчиненням злочину. Таких засобів вчинення злочину в арсеналі у пособника немає. Тому не можна погодитися з позицією М. Ковальова, що організаторами можуть бути і пособники, і підбурювачі, і виконавці 30. Якщо організатор розпочав з підбурювання до вчинення певного злочину, а потім виконав функції пособника, то це не стосується того, що він спочатку виступав у ролі підбурювача чи пособника. Так само підбурювач і пособник, що насправді стали організаторами, вже не є ні пособником ні підбурювачем. Виконавець може лише суміщати свою виконавську діяльність з організаторською, як і організатор з виконавською.

У зв’язку з цим виникає питання, якщо особа створила злочинну організацію з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також здійснювала керівництво такою організацією (ч. 1 ст. 255, ст. 257 КК), то вона є організатором чи виконавцем вчинення злочину? Виходячи зі змісту ч.1 ст. 255 КК та враховуючи ч. 3 ст. 27 така особа є організатором вчинення злочину, але, фактично, особа виконує об’єктивну сторону злочину і тому може бути визнана на підставі ч.2 ст. 27 КК виконавцем злочину.

Відповідь на це питання нам дає п. 25 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями”: „У тих випадках, коли конкретні дії організаційного характеру (організація стійкого злочинного об’єднання або керування ним) за своїми ознаками утворюють самостійний склад злочину, особа, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, має визнаватись виконавцем такого злочину, а її дії належить кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК”.



Підбурювачем вважається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочин (ч. 4 ст. 27 КК). Тобто підбурювач — це особа, яка викликала у виконавця або в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.

З об'єктивної сторони саме тим, що підбурювач викликає бажання вчинити злочин, він і ставить свої дії в причинний зв'язок з тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьому виражається спільність діяння підбурювача з іншими співучасниками.

З суб'єктивної сторони підбурювач має прямий умисел на вчинення виконавцем певного, конкретного злочину. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину Не підбурювання взагалі, а підбурювання до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування).

Невдале підбурювання має місце там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. Наприклад, підбурювач умовляє виконавця вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винагороду. Однак виконавець відхиляє цю пропозицію підбурювача, не погоджується з ним, хоча б тому, що боїться викриття і можливого покарання.

У таких випадках відсутня змова, яка є обов'язковою ознакою співучасті, тут немає змови на спільне вчинення злочину, вона не відбулася, тому що пропозиція брати участь у злочині не була прийнята (була відхилена) виконавцем.. Тому відповідальність за правилами про співучасть тут виключається, ст. 27 застосована не може бути. Але як же вирішується в цих випадках питання про відповідальність? У таких ситуаціях потенційний (передбачуваний) виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відповідають за готування до злочину, який вони бажали вчинити, — тобто за ч. 1 ст. 14 і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їх діяльність з підшукування співучасників є не що інше, як готування до злочину, прямо зазначене у цій статті КК. У нашому прикладі підбурювач буде нести відповідальність за готування до вбивства.

Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК).

Що має на увазі закон, говорячи про те, що особа сприяла вчиненню злочину? Ці слова закону означають, що пособник зміцнює своїми діями або бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця або інших співучасників на вчинення злочину. Пособник не викликає своїми діями такої рішучості (на відміну від підбурювача), вона (ця рішучість) вже має місце незалежно від пособника, він (пособник) лише зміцнює таку рішучість.

З об'єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв'язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем.

З суб'єктивної сторони пособник обов'язково повинен бути поінформований про злочинні наміри співучасників (у всякому разі про злочинні наміри виконавця). Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення.

У частині 5 ст. 27 законодавець не тільки дає загальну характеристику пособництва, але й перелічує види пособництва. З цього погляду всі пособницькі дії поділяються на два види:

а) пособництво фізичне, описане в законі словами: наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод або іншим чином виражене сприяти приховуванню злочину; б) пособництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбані чи збуті таких предметів.



В судово-слідчій практиці суди не завжди правильно визначають роль кожного співучасника у вчиненні злочину.

Так вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2002 року. А. засуджено за ст. 296 ч. 1 КК України на 2 роки 6 місяців обмеження волі. За ст. ст. 27 ч. 5, 115 ч. 1 КК України виправдано; П засуджений за ст. 296 ч. 1 КК України на 3 роки обмеження волі, за ст. 115 ч. 1 КК України на 15 років позбавлення волі, за ст. 296 ч. 4 КК України на 6 років позбавлення волі, за ст. 309 ч. 1 КК України на 2 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначено 15 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 3 березня 2003 року вирок відносно П. змінено, його дії перекваліфіковано з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 1 ст. 296 КК України і призначено 3 роки обмеження волі, на підставі ст. 70 КК України П. остаточно призначено 15 років позбавлення волі. В решті вирок залишений без зміни.

За вироком суду А. і П. визнано винними у тому, що вони в ніч з 23 на 24 лютого 2001 року, після закриття кафе "Молодіжне", що по вулиці Воєнбуд, 69-а в м. Запоріжжі, де разом вживали спиртні напої, спускаючись сходинами зустрівши раніше не знайомого їм З., під мізерним приводом спровокували сварку, яка переросла в бійку, під час якої А., нецензурно висловлюючись, разом із П. наносили З. численні удари руками в обличчя і по тілу, чим грубо порушували громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства.

Присутні Ш., О. і В. припинили неправомірну поведінку А.. і П..

Крім того, органами досудового слідства А. обвинувачувався в тому, що він разом із П. вийшовши з кафе, пішли із З. повз гаражі, прилеглі до будівлі кафе, де продовжили бійку, під час якої А. і П.., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, нанесли З. численні удари руками в обличчя.

Після чого, П. діючи навмисно, з метою вбивства З., реалізуючи намір, який сформувався у нього на ґрунті виниклих, під час бійки, неприязних відносин, дістав з кишені одягу ніж, яким став наносити численні удари З. в живіт, грудну клітину спереду та ззаду. В. та О., бажаючи запобігти вбивству З., намагалися наблизитися до П. та відвести його від потерпілого.

Але, А. став розмахувати ножем перед обличчям О. та В., які бажали відвернути вбивство З., тим самим позбавляючи їх можливості наблизитися до П., в той час, як П. продовжував наносити ножем, який був у нього, численні удари З. в життєво важливі органи, спричинивши йому одинадцять колото-різаних поранень живота, грудної клітки та спини, від отримання яких настала смерть З.

Суд виправдав Аристархова М.В. за цим обвинуваченням.

У касаційному поданні заступник прокурора області порушує питання про скасування вироку через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до безпідставного виправдання Аристархова М.В. за пособництво в умисному вбивстві.

Просить справу повернути на новий судовий розгляд. Вказує, що судом не дано юридичної оцінки діям і ролі А. в момент, коли П. наносив ножові поранення З.

Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно перекваліфікував дії П. на ч. 1 ст. 296 КК України, оскільки з показань свідків вбачається, що П. при вчиненні хуліганських дій розмахував ножем.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України К., міркування прокурора С., який підтримав касаційне подання і просив вирок щодо обох засуджених скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, обговоривши доводи касаційного подання та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання заступника прокурора Запорізької області підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, обґрунтовуючи висновок про недоведеність умислу А. на пособництво П. у вчиненні ним умисного вбивства З. і виправдовуючи його за цим обвинуваченням, взяв до уваги лише показання самих засуджених А. і По. та вибірково послався на показання свідків О., В., М., Л. про те, що А. ножових поранень потерпілому не наносив.

Проте, матеріалами справи встановлено і про це зазначено у вироку, що після того, як всі вийшли з кафе, де бійку було припинено сторонніми особами, А. і П. вивели З. в прохід між прилеглими до кафе гаражами, і там продовжили його побиття і А. приймав у цьому активну участь, завдаючи З. численні удари руками в обличчя.

Коли П. став наносити удари ножем З., то А., побачивши це став чинити опір О. і В., розмахуючи перед їх обличчям ножем та не допускаючи їх зупинити дії П. відносно З.

Такі обставини справи підтверджуються сукупністю зібраних по справі доказів.

Суд, виправдовуючи А. за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 115 КК України, не дав належної оцінки показанням П. і А., показанням вищевказаних свідків, а тому в неповному обсязі з’ясував всі обставини вбивства З. і передчасно дійшов висновку про недоведеність вини А. у пособництві вбивства З.

Передусім, не дав оцінки діям А., котрий, розмахуючи ножем, не допускав інших осіб, які могли б припинити дії П. і надати допомогу З.

Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України 27 січня 2004 року вирішила, що при новому розгляді справи суду необхідно більш ретельно перевірити вищевказані обставини, показання свідків та дати їм належну оцінку і на підставі добутих доказів вирішити питання про винність або невинність А. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 27 ч. 5, ст. 115 ч. 1 КК України.

Слід звернути увагу також і на те, що у судовій практиці цілком можливе об'єднання, збіг у діяльності співучасника відразу декількох ролей. Наприклад, особа може бути одночасно і виконавцем і організатором злочину, вона може бути підбурювачем і пособником і т.п.

В кримінально-правовій теорії переважає така думка, що у випадках, коли співучасник (організатор, підбурювач, пособник) бере також участь в самому процесі виконання злочину, передбаченому в статтях Особливої частини КК, його виконавська діяльність перекриває будь-яку іншу, і дії його повинні кваліфікуватися тільки по статті Особливої частини без посилання на норму Загальної частини, визначаючи функціональну роль співучасників 31.

Але такий підхід не є послідовним. Спрощуючи кваліфікацію, він звільняє суд від необхідності у всіх деталях аналізувати й описувати в рішенні всі аспекти діяльності співучасника, і якщо буде встановлено, що він виконував різні ролі у вчиненні злочину, тобто діяв як співвиконавець і одночасно як організатор чи підбурювач, відобразити це в кваліфікації без посилання на відповідні частини статті Загальної частини КК, мабуть, не можливо.

Так, навіть, Ф. Бурчак у своїй праці “Співучасть у злочині: соціальні, кримінологічні і правові аспекти” переглянув свою позицію і погодився, що посилання на статті Загальної частини КК саме у таких випадках є обов’язковим.

Тому можна погодитися з думкою Г. Жаровської, що суміщення функцій та ролей збільшують ступінь суспільної небезпеки співучасника, а тому і повинно відображатися при кваліфікації злочинів, тобто посилання на відповідні частини ст.27 Загальної частини КК України є обов’язковим32.

Хоча судово-слідча практика виробила такі правила:


  1. якщо співучасник (організатор, підбурювач, пособник) виконує функцію виконавця злочину, то його дії повинні кваліфікуватися тільки по статті Особливої частини без посилання на ст. 27 КК.

  2. якщо організатор виконує функцію підбурювача чи пособника злочину, то його дії повинні кваліфікуватися по статті Особливої частини та з посиланням лише на ч.3 ст. 27 КК.

  3. якщо підбурювач виконує функцію пособника злочину, то його дії повинні кваліфікуватися по статті Особливої частини та з посиланням лише на ч.4 ст. 27 КК.




  1. Кваліфікація дій учасників організованої групи чи злочинної організації.

З ч. 3 ст. 28 КК випливає, що злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

До обов’язкових ознак, які характеризують цей вид злочинного об’єднання, відносяться:

а) кількісний склад учасників групи – в ній має бути не менше трьох учасників (членів). Це суттєва зміна кількісної ознаки співучасників, яка обмежуватиме визнання групи організованою у порівнянні з раніше діючим законодавством;

б) стійкість групи, яка пов’язується з тривалістю існування та стабільністю складу, тісними стосунками, які характеризуються підпорядкуванням меншості більшості і виділяють об’єднання як єдине ціле, зі своїми правилами поведінки і керівником, який розподіляє ролі учасників, планує їхню злочинну діяльність. Також у ч.3 ст. 28 КК зроблено важливе уточнення стосовно моменту домовленості між співучасниками про створення організованої групи. Мова йде про попереднє зорганізування співучасників у стійке об’єднання. Воно має здійснюватись до вчинення злочинів;

в) наявність між ними спільної мети – вчинення не менше двох злочинів. При цьому не можна погодитися з п.17 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями”, що організована група чи інше стійке злочинне об’єднання можуть бути утворені в окремих випадках для вчинення навіть одного злочину, яке потребує ретельної підготовки до його виконання і за умови, що співучасники здійснюють тривале в часі готування до нього, в процесі якого об’єднання набуває ознак організованого33. Тому що це положення є невідповідним ч. 3 ст. 28 КК України. Тому в згаданому проекті постанови автори намагаються законодавче поняття «організованої групи» замінити визначенням, сформульованим з наявних потреб практики. Такий шлях виправлення суперечності між практикою та КК є неприйнятним, зважаючи на той факт, що Пленум Верховного Суду України не має права змінювати Закон.

Хоча судова практика свідчить, що можливі ситуації, коли організована група може бути утворена для вчинення навіть одного злочину. Тому слушною є думка Е. Фесенко, що законодавцю слід врахувати потреби практики і уточнити мету створення організованої групи - вчинення одного чи більше злочинів, як це було зроблено у ч.3 ст. 35 К РФ34. У зв’язку з цим, пропонується наступний шлях вирішення цієї ситуації, наприклад, заміни у ч. 3 ст. 28 КК слів «цього та іншого (інших) злочинів» на «цього (цих) злочинів» або доповнення ч. 3 ст. 28 КК словами «група, що вчинила один злочин або створена для вчинення одного злочину також може визнаватися організованою при наявності інших ознак організованої групи»35;

г) наявність єдиного плану щодо сумісного вчинення цих злочинів;

д) розподіл функцій учасників групи для реалізації єдиного плану вчинення злочинів;

е) всі учасники поінформовані про наявність єдиного плану вчинення злочинів.

На вчинення злочинів організованою групою можуть також указувати спеціалізація злочинної діяльності, наявність матеріальної бази, придбання приміщень, технічних засобів, наявність прикриття злочинної діяльності як своїми силами так і через сторонніх осіб, тощо.

За змістом ч. 3 ст. 28 КК суб’єктом вчинення злочину організованою групою може визнаватись лише та особа, яка є учасником цього об’єднання, і не тільки той, хто брав безпосередню участь у його виконанні, але й той, хто готував злочин.

Тому в тих випадках, коли діяльність цієї групи була припинена (зупинена) на стадії готування злочину чи його готування здійснила організована група, а безпосередньо діяння, що входить до об’єктивної сторони складу злочину, було виконане за відсутності окремих ознак, які характеризують організовану групу, суди мають визнавати такі злочини вчиненими організованою групою.

Тобто виконання злочину може бути здійснено не трьома, а одним чи двома учасниками організованої групи; може мати місце також опосередковане (використовується неповнолітня особа або не суб’єкт злочину) виконання злочину.

Тобто такий різновид співучасті у злочині може проявлятися й у вигляді готування до злочину, вчиненого організованою групою.

Проте в будь-якому випадку має бути доведено, що така група була утворена попередньо; тобто вона уже набула обов’язкових ознак, які її характеризують як організовану.

Також слід ураховувати, що організована група, так само як і злочинна організація чи озброєна банда, на відміну від досягнення між співучасниками попередньої домовленості на вчинення конкретного злочину, не може бути створена одномоментно.

Це досить тривалий у часі процес налагодження тісних, довірливих психологічних стосунків, їх узгодження, добору учасників, розробки конкретного плану дій тощо. Його слід вважати завершеним із того моменту, коли між учасниками досягнуто погодженості дій, відпрацьовано реально-існуючі певні правила поведінки; підпорядкування всіх учасників щодо їх виконання та усвідомлення ними своєї приналежності об’єднанню і проявів турботи зберегти його як психологічного чинника їх консолідації і як результат – зорганізованості.

Можна погодитися з положеннями викладеними в п. 18 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями”, що судам належить з достатньою повнотою досліджувати насамперед природу становлення (утворення) злочинного об’єднання. У мотивувальній частині вироку мають бути окремо наведені конкретні докази щодо моменту утворення об’єднання. Відображатися відомості про те, хто був організатором утворення організованої групи, злочинної організації, протягом якого часу відбувався цей процес, якого характеру стосунки між особами, котрі стали його учасниками або ввійшли до його складу, передували цьому.



В судово-слідчій практиці трапляються ситуації неврахування вказаних обставин.

Вироком судової колегії в кримінальних справах Миколаївського обласного суду від 4 квітня 2001 р. засуджено до позбавлення волі: Б. за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69 ч. 3 ст. 142, ст. 208, ч. 1 ст. 222 КК ( КК 1960 р.), на вісім років; К.О.О. за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69, ч. 3 ст. 142, ч. 1 ст. 222 КК ( КК 1960 р.),, на вісім років; К.О.М. за ст. 69 КК ( КК 1960 р.), на п'ять років; К. за сукупністю злочинів, передбачених ст. 69, ч. 3 ст. 142 КК ( КК 1960 р.),, на шість років; Б.О. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 145 КК ( КК 1960 р.),, із застосуванням ст. 45 КК ( КК 1960 р.), на п'ять років умовно з іспитовим строком три роки.

Суд визнав, що Б. із К.О.О., домовившись між собою, створили в липні 1999 р. банду для вчинення нападів на громадян і, розробивши план дій, залучили до її складу К.О.М., який мав мисливську рушницю, а також К. і неповнолітнього Б.О.

Крім зазначеної рушниці на озброєнні угруповання був виготовлений у грудні 1999 р. К.О.О. та Б. обріз мисливської рушниці, який останній незаконно зберігав, носив при собі й використовував під час нападів.

У період із 24 липня 1999 р. по 6 квітня 2000 р. ця банда в різних складах її учасників вчинила п'ять нападів на громадян: один - на помешкання подружжя П. і чотири - на водіїв автотранспорту.

Розглянувши матеріали справи й обговоривши доводи касаційного подання прокурора, в якому порушувалося питання про скасування вироку, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його, пославшись на таке.

У мотивувальній частині вироку, обґрунтовуючи кваліфікацію спільно вчинених засудженими злочинних дій (крім неповнолітнього Б.О.) і визнаючи їх винуватими в бандитизмі, суд не навів відповідних доказів на підтвердження всіх висновків щодо цієї частини обвинувачення.

До того ж при дослідженні цього злочину суд фактично припустився змішування співучасті у злочинній діяльності (ст. 69 КК), для якої є характерним злочинний зв'язок суб'єктів безвідносно до його конкретного прояву в окремих епізодах цієї діяльності, зі співучастю у злочині (ст. 19 КК), що характеризується зв'язками суб'єктів, які складаються при вчиненні ними конкретного злочинного посягання.

Сконцентрувавшись на дослідженні нападницьких дій засуджених за кожним з епізодів обвинувачення і оцінивши їх як такі, що вчинені за попереднім зговором групою осіб, суд поверхово з'ясував обставини, що стосуються іншого обов'язкового предмета дослідження кваліфікації бандитизму, а саме: становлення й існування самої банди як одного з різновидів організованої злочинної групи, учасники якої досягають поєднання своїх умислів та встановлюють між собою тісні ієрархічні стосунки не одномоментно (як фактично зазначено у вироку), а на певному етапі розвитку групи.

За змістом ст. 69 КК, відповідальність за бандитський напад настає тільки за умови, що злочинне угруповання було створено попередньо, до його вчинення. Тобто банда на відміну від організованої злочинної групи (яка може бути створена й у процесі злочинної діяльності її учасників) має набути всіх обов'язкових ознак, що характеризують її як цілісне об'єднання осіб, іще до початку вчинення її учасниками нападницьких дій. Таким чином, предметному доказуванню підлягають обставини, котрі свідчать, що таке злочинне об'єднання є стійким організованим угрупованням, і створюють чітке уявлення про його особливість.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм" група вважається стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а такою вона може бути тільки тому, що діяльність її учасників побудована виключно на існуванні ієрархічних стосунків і на впроваджених конкретними особами (організаторами чи керівниками) правилах поведінки, які визначають певний рівень підпорядкування всіх учасників групи конкретній особі, котра, в свою чергу, контролює дотримання ними цих правил і певним чином реагує на поведінку тих осіб, які допускають невиконання встановлених правил, і саме в такий спосіб досягається властивий банді рівень згуртованості. З огляду на наведене і з урахуванням роз'яснень Пленуму Верховного Суду України стверджувати в судовому рішенні (як це зробив суд), що засуджені входили до групи, вчинили в її складі декілька озброєних нападів за попередньо відпрацьованим планом з розподілом ролей, і за цими ознаками визнавати групу бандою означає змішувати два схожих за своєю правовою природою види злочинів - бандитизм і розбій, вчинений за попереднім зговором групою осіб.

Суд мав насамперед звернути увагу на пояснення засуджених з приводу тих стосунків, які склалися між ними в групі і визначали їхню поведінку, належно дослідити ці стосунки і дати їм оцінку з відповідним мотивуванням та посиланням на конкретні дані. Як видно з протоколів неодноразових допитів, не лише Б. і Б.О., а й К.О.О. та К.О.М. неодноразово твердили про свої родинні стосунки. Суд же цим обставинам належної уваги не надав і не з'ясував, чи могли саме ці стосунки бути тим чинником, який визначав характер поведінки засуджених, і чи не впливали вони на ступінь згуртованості групи. Будь-яких оцінок зазначеній обставині у вироку не дано.

Залишилися нез'ясованими і ролі Б. та К.О.О. в групі. Маються на увазі їхні дії щодо організації угруповання. По-перше, двоє осіб не можуть зорганізуватись у банду (вони можуть лише узгодити свої наміри), адже в організованій групі, як зазначено вище, існує ієрархічне підпорядкування. По-друге, залишилося без відповіді питання щодо впливу Б., а тим більше К.О.О. на поведінку набагато старшого за віком К.О.М., зокрема чи могли вони підпорядковувати дії останнього інтересам угруповання. Якщо К.О.М. давав згоду лише на участь у розбоях, то чи можна в цьому разі визнавати його учасником угруповання. Оскільки ж саме ця особа мала зброю на початкових етапах злочинних дій засуджених, то виникають питання щодо того, чи справді ця зброя передавалась у розпорядження угруповання, та щодо часу озброєння останнього і можливості визнання його бандою до моменту виготовлення обрізу. Відповідей на всі ці питання у вироку немає.

Таким чином, суд допустив істотну неповноту судового слідства.

Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України 31 травня 2001 року вирок відповідно до вимог ст. 368 КПК скасувала з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого суду запропоновано докладно допитати всіх засуджених, ретельно перевірити їхні показання на попередньому слідстві щодо взаємостосунків і з урахуванням зазначеного дати їм об'єктивну оцінку в сукупності з іншими доказами у справі та залежно від установленого вирішити питання про винуватість чи невинуватість цих осіб у вчиненні інкримінованих їм злочинів36.

Далі предметом нашого розгляду будуть питання кваліфікації діяльності злочинної організації.

Злочинною визнається організація, яка має у сукупності такі ознаки: стійкість та ієрархічність об’єднання трьох або більше осіб; зорганізованість на основі попередньої змови членів або структурних частин організацій для спільної діяльності; наявність однієї з таких цілей діяльності організації: безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації; керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так інших злочинних груп ( ч.4 ст.28 КК).

Тобто конструктивними ознаками злочинної організації є:

- кількісний склад організації – в ній має бути не менше трьох осіб, або вона має складатися не менше ніж із двох організованих груп;

- стійкість організації. На значну проблемність щодо правового розуміння цього поняття вказують багато сучасних науковців, відзначаючи, що наведений у Кримінальному кодексі зміст даного поняття є загальним і не відповідає вимозі нормативної чіткості37. Тобто для виконання своєї функції термін “стійкість” потребує свого уніфікованого тлумачення і однорідного розуміння та застосування. Новий тлумачний словник української мови дає наступне визначення поняття “стійкий”: здатний витримати зовнішній вплив, протидіяти чомусь 38;

- ієрархічність організації. У довідковій літературі можна знайти наступне визначення поняття “ієрархія”: це послідовне розміщення посад, чинів і таке інше від найнижчих до найвищих у порядку їх підлеглості 39;

- попередня змова учасників (членів) організації або її структурних частин (організованих груп) на спільну злочинну діяльність. Згідно п. 29 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями”, враховуючи те, що між учасниками організованого злочинного об’єднання відбувається розподіл функцій не стільки для вчинення конкретного злочину, скільки для заняття злочинною діяльністю (співучасть у злочинній діяльності), тому цей характер розподілу функцій належить розцінювати як організаційно-технічний, а не юридичний, який притаманний вчиненню злочинів за попередньою змовою групою осіб (співучасть у злочині);

- мета спільної діяльності – безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів (не менше двох), керівництво злочинною діяльністю інших осіб чи координація; забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп, в тому числі й тих які не є структурними частинами злочинної організації.

На практиці виникатиме питання про критерії розмежування понять „організована група” і „злочинна організація”. При розмежуванні цих понять вирішальним є глибокий аналіз ознак, властивих цим формуванням. Особливе значення має визначення стійкості організованої групи і згуртованості злочинної організації, наявності таких специфічних ознак злочинної організації як ієрархічна структура і спрямованість на вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів.

Можна погодитися з тими науковцями, які до специфічних ознак злочинної організації відносять згуртованість, а ознаку стійкості лише для організованої групи40.

Згуртованість злочинної організації характеризується такими ознаками як: а) жорстка конспірація; б) жорстка внутрішня дисципліна; в) продумана система технічного оснащення (знаряддя і засоби вчинення злочину); г) чітко визначені тактичні методи діяльності; д) продумана система забезпечення безпеки організації (розвідка, контррозвідка, охоронні групи); е) особливі зв’язки корупційної спрямованості41.

Слушною є думка І. Іваненко, що аспект стійкості й відрізняє злочинну організацію від організованої групи, якою слід вважати згуртоване і стабільне внутрішньо злочинне об`єднання, яке не піклується з тих чи інших причин про забезпечення свого майбутнього існування, не протидіє зовнішнім впливам. Саме започаткування такого піклування і протидії й говорить, про те, що та чи інша організована злочинна група вже перетворилась в злочинну організацію42 (С.130)

Також зазначимо, що ієрархічна структура організованим групам взагалі не властива. При спірності питання, до якої форми співучасті віднести конкретне співтовариство злочинців, вирішальним є саме наявність чи відсутність ієрархічної структури.

На це вказує і О. Костенко: фундаментальною властивістю будь-якої організації, в тому числі й злочинної, є те, що це об'єднання людей, структуроване згідно з певними законами. Група, на відміну від організації, – це об'єднання, яке такої структурованості не має. Отже, хоч би то як конструювалася юридична дефініція того явища, яке позначається терміном "організована злочинність", вона має відображати головну його властивість – це така форма об'єднання осіб, яка має структуру, спеціально пристосовану для вчинення злочинів.

Ознаками структурованості такого об'єднання є наявність у ньому: а) влади; б) "статуту"; в) органів. Зазначена властивість і має використовуватися для: 1) відмежування проявів організованої злочинності від злочинів, вчинених одинаками та групами злочинців, які не є організаціями; 2) утворення арсеналу адекватних засобів протидії 43.

Стосовно такої ознаки, як спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, що випливає з закону, вона властива лише злочинним організаціям. Між тим, аналіз цілого ряду складів злочинів, які мають таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення злочину організованою групою, показує, що вони відносяться до тяжких або особливо тяжких злочинів (ч.4 ст.187 КК). На практиці не виключається створення організованої групи для вчинення саме таких злочинів.

Отже в разі створення організованої групи для вчинення розбійних нападів у наявності є мета — вчинення особливо тяжкого злочину. Між тим, така мета не є обов’язковою для організованої групи.

Злочинна організація — це найбільш небезпечна форма співучасті. У відповідності з цим в Особливій частині Кодексу є статті, які передбачають кримінальну відповідальність за створення і сприяння діяльності злочинних організацій. Наприклад, ч. 1 ст. 255 КК встановлює караність таких діянь, як створення злочинної організації, керівництво такою організацією або участь в ній, участь у злочинах, вчинюваних такою організацією та інші дії.

Отже, особи, які вчиняють злочини в складі злочинної організації, несуть відповідальність за ч. 1 ст. 255 та за статтями, які передбачають відповідальність за вчинені ними конкретні злочини.

Ст. 256 встановлює кримінальну відповідальність за сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності. Крім цього є статті в Особливій частині Кодексу, які передбачають спеціальні види злочинних організацій. Це не передбачені законом воєнізовані або збройні формування (ст. 260), терористичні групи та терористичні організації (ч. 4 ст. 258). Ці злочинні організації не ототожнюються з загальним поняттям злочинної організації, а мають свої специфічні ознаки.

У зв’язку з тим, що дії осіб, які вчинюють злочини в складі злочинної організації, кваліфікуються за ч. 1 ст. 255 і відповідними статтями чинного Кодексу в залежності від вчинених злочинів, ця ознака не виступає як кваліфікуюча чи особливо кваліфікуюча для окремих складів злочинів, як це має місце стосовно організованих груп, груп осіб за попередньою змовою, чи груп осіб без такої змови.

При співучасті особливого роду (організована група та злочинна організація), коли співучасники об’єднані змовою на неодноразове вчинення злочинів, зорганізувались з цією метою і між ними встановився тісний зв’язок, кожен із них в юридичному смислі розглядається в якості виконавця злочину незалежно від фактично виконуваної ролі. Так, безпосередньо за ч. 4 ст. 189 КК за вимагання, вчинене організованою групою, несуть відповідальність як ті її учасники, які під погрозою майбутнього насильства вимагали від потерпілого передати майно, так і ті, яким в подальшому воно фактично було передане, а також ті, хто “вичислив” потерпілого.

Організатор (керівник) злочинного угрупування крім відповідальності за організацію і керівництво ним відповідає за всі злочини, які скоєні угрупуванням під його безпосереднім керівництвом або охоплювались його умислом. Це положення передбачене у ч. 1 ст. 30 КК: “Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом”.

А у ч. 2 ст. 30 КК зазначено: “Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

Дії кожного із учасників організованої групи (злочинної організації) кваліфікуються безпосередньо за тією статтею або частиною статті Особливої частини КК, яка передбачає дану форму співучасті в якості кваліфікуючої обставини (ч. 5 ст. 185), або самостійного злочину (ст. 255 КК – Створення злочинної організації). Не можуть бути інкриміновані учаснику організованої групи (злочинної організації) ті злочини, які скоєні без його участі і не охоплювались його умислом.

При з’ясуванні змісту і спрямованості умислу учасника того чи іншого виду злочинного об’єднання, слід виходити із двовимірного предмету дослідження: злочинної діяльності всього злочинного об’єднання і конкретних злочинних діянь його учасників.

До суб’єктивних ознак організованої злочинної діяльності слід відносити взаємну обізнаність учасників організованої групи чи злочинної організації та наявність умислу при вчиненні злочинів.

Ураховуючи законспірований, у деяких випадках, характер злочинної діяльності таких груп та організацій, окремі його учасники можуть і не знати всіх учасників об’єднання, але кожний учасник має бути обізнаний про своє перебування у складі такого формування, знає про особливість своєї поведінки в ньому і безпосередні функції щодо виконання єдиного плану злочинної діяльності.

У тому разі, коли окремі учасники організованої злочинної групи або організації самостійно без решти учасників вчиняють злочини для задоволення власних потреб, такі діяння не можуть визнаватись як вчинені у складі цього злочинного формування і кваліфікуватися за відповідною статтею КК, оскільки група (організація) може вчиняти лише ті злочини, які входять до відпрацьованого ними плану. Тобто злочинні діяння будь-якого учасника (навіть одного) завжди заплановані і спрямовані на досягнення плану, відомого всім учасникам групи.

Згідно п. 35 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями”, якщо розрізнені діяння вчинюються декількома особами і відсутні докази щодо їх вчинення на єдиний результат - це є свідченням того, що дана група взагалі не набула ознак стійкості й зорганізованості. Тому підстав для визнання її організованою групою чи іншим видом організованого злочинного об’єднання, немає.

Тому при вирішенні питання членства особи в організованій групі потрібно враховувати не лише її участь у вчиненні злочину разом з іншими особами, котрі входять до складу організованої групи, але й зміст її вини. Насамперед, усвідомлення нею свого членства в цьому злочинному об’єднанні і те, що така особа виконує покладені на неї в угрупованні обов’язки.

Особа вважається учасником злочинної організації з моменту вступу до неї; з цього ж моменту злочин визнається закінченим і добровільна відмова від такого злочину неможлива. У разі, коли особа усвідомлює факт вступу в організовану групу, тобто посвячена щодо намірів об’єднання, ознайомлена з правилами поведінки, знає свої обов’язки в групі, тривалість її перебування у цьому об’єднанні не впливає на кваліфікацію її злочинних дій, вчинених у складі організованої групи. З інших обставин дії такої особи, яка вчинила злочин з учасниками організованої групи, необхідно кваліфікувати як вчинені за попередньою змовою групою осіб, в залежності від ролі, яку вона виконувала.

Спроба учасника злочинної організації оцінюється не як добровільна відмова, а як дієве каяття. Добровільна відмова можлива лише до моменту вступу в злочинну організацію.

Добровільна відмова учасника злочинної організації може мати місце лише стосовно окремих злочинів, вчинюваних організацією (вбивство при бандитизмі тощо). При цьому учасник організації повинен діяти активно – відвернути суспільно небезпечні наслідки.

В контексті цього питання слід розглянути кваліфікацію бандитизму (ст. 257 КК).

Так під бандою слід розуміти озброєну організовану групу чи озброєну злочинну організацію, члени яких або структурні частини якої (злочинної організації) попередньо об’єдналися з метою вчинення нападів (нападу) на підприємства, установи, організації чи окремих осіб.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал