З дисципліни Актуальні проблеми



Сторінка10/26
Дата конвертації01.01.2017
Розмір6.09 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   26
ТЕМА № 4. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм.

З навчальної дисципліни: актуальні проблеми кваліфікації злочинів

Категорія слухачів: студенти.

Навчальна мета: засвоєння, поглиблення та розширення знань студентів (слухачів) стосовно поняття, характеристики і значення кваліфікації злочинів.

Виховна мета: заохочення до поглибленого вивчення навчальної дисципліни; залучення до наукових досліджень та формування схильності до творчого пошуку.

Розвивальна мета: розвиток навичок самостійного відпрацювання матеріалу (навчальної, методичної, наукової літератури); формування навичок критичного оцінювання правових джерел; розвиток мисленневих процесів студента, уміння аргументувати та відновлювати свою думку, вести коректну дискусію тощо.

Навчальний час: 2

Навчальне обладнання, ТЗН: -

Наочні засоби: матеріали юридичної практики у сфері кваліфікації злочинів; витяги з нормативно-правових актів, що ілюструють специфіку і значення кваліфікації злочинів.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: кримінальне право; кримінологія; кримінальний процес; адміністративне право; державне управління; теорія дердави та права тощо.

План лекції (навчальні питання):

1. Поняття і види конкуренції кримінально-правових норм. Відмінність конкуренції від колізії.

2. Кваліфікація злочинів при конкуренції загальної і спеціальної норми.

3. Кваліфікація злочинів при конкуренції частини і цілого.



4. Кваліфікація злочинів при конкуренції кваліфікуючих чи пом'якшуючих ознак складу злочину.
Література:

  1. Горелик А.С. Конкуренция уголовно-правовых норм : Учебное пособие / Горелик А.С. – Красноярськ : Изд-во Красноярск.гос.ун-та, 1996. – 167 с.

  2. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений : Учеб. пособ. / Иногамова-Хегай Л.В. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 169 с.

  3. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / П.Л. Фріс. - [2–ге вид., доп. і перероб.] – К. : Атіка, 2009. – 512 с.

  4. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров [та ін.] – Вид. 5-е. / [за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка]. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.

  5. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник / Михайленко П.П., Кузнецов В.В., Михайленко В.П., Опалинський Ю.В. ; [За ред. П.П. Михайленко] – К. : СПД Карпук С.В. – 2006. – 440 с.

  6. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник / Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. ; Відп.ред. Стрельцов Є.Л. – [4-е вид.] – Х. : Одиссей, 2009. – 312 с.

  7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М. та ін. ; За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я. – 4-є вид., перероб. і доповн. – К.: Право, 2010. – 456 с.

  8. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : [підручник] / [В. В. Кузнецов, А. В. Савченко] ; за заг. ред. проф. Є. М. Моісеєва та О. М. Джужи ; наук. ред. к.ю.н., доц. І. А. Вартилецька. –– [2–е вид. перероб.]. – К. : КНТ, 2007. – 300 с.

  9. Лилак Д. Колізія і конкуренція законів / Д. Лилак // Право України. –2001. – №4. – С. 18-20.

  10. Малыхин В.П. Квалификация преступлений. Теоретические вопросы : Учебное пособие к спецкурсу / Малыхин В.П. – Куйбышев : Изд-во Куйбышевского ун-та, 1987. – 99 с.

  11. Марін О. Спірні питання кваліфікації при конкуренції норм про деякі посадові злочини і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження / О. Марін // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - Львів, 2000. - №2. - С. 190-195.

  12. Марін О. Вирішення питань конкуренції кримінально-правових норм про злочини у сфері господарської діяльності / О. Марін // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №9 - С. 79-81.

  13. Марін О. Причини виникнення та існування конкуренції кримінально-правових норм / О. Марін // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 36. - Львів: Львівський національний університет ім. Івана Фрака, 2001. - С.454-460

  14. Марін О. Конкуренції кримінально-правових норм та способи її вирішення: результати соціологічного дослідження / О. Марін // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №10 - С.67-70.

  15. Марітчак Т.М. Помилки в кваліфікації злочинів: результат соціологічного дослідження // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Вип. 36. – Львів, 2001. – С. 493 – 498.

  16. Марітчак Т.М. Поняття помилок допущених при кваліфікації злочинів / Т.М. Марітчак // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - 2001. - № 1. – С. 185 – 194.

  17. Марітчак Т.М. Наслідки неправильної кримінально-правової кваліфікації / Т.М. Марітчак // Митна справа. – 2002. - № 2. - С. 93 – 100.

  18. Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів як предмет судового реагування: поняття, види та процесуальні способи усунення / Т.М. Марітчак // Право України. – 2002. - № 10. – С. 44 – 49.

  19. Марітчак Т.М. Помилки в кваліфікації злочинів при застосуванні Кримінального кодексу України 2001 року / Т.М. Марітчак // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Питання застосування нового Кримінального кодексу України” 25-26 жовтня 2001 року м.Харків. - Київ-Харків : Юрінком Інтер, 2002. - С. 105 – 107.

  20. Мацнев Н. И. Основы квалификации сложных насильственных преступлений по совокупности уголовно-правовых норм и при их конкуренции / Н. И. Мацнев, Р. Д. Шарапов //Правоведение. – 2005. – № 4. – С. 66 – 79.

  21. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посібник / Навроцький В. О. – [2-ге вид., виправн. та доповн.]. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.

  22. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика : Хрестоматія / [Упоряд. П. П. Андрушко, В. В. Кузнецов, А. В. Савченко та ін.] ; За заг. ред. В.В. Кузнецова. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 496 с.

  23. Шевченко Є.В. Злочини з похідними наслідками / Шевченко Є.В. – Х. : СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. – 216 с.


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Про існування в теорії кримінального права проблеми визначення поняття „конкуренції” зазначається вже давно. Найбільші проблеми виникають при відмежуванні термінів „конкуренція” та “колізія”.

Термін “конкуренція” походить від лат. concurro, ere, яке має такі значення: 1) збігатися, зводитися; 2) швидко наближатися; 3) одночасно відбуватися, співпадати; 4) суперечити.53

В сучасній українській та російській мові слово “конкуренція” означає, як правило: суперництво між окремими особами, заінтересованими в досягненні певної мети кожен для себе.54 Тобто, загальним семантичним значенням “конкуренції” є суперництво в будь-якій галузі, боротьба за досягнення кращих результатів.

В лекції спробуємо розглянути різні точки зору щодо конкуренції норм, визначити види та сформулювати основні правила кваліфікації конкуренції норм.


  1. Поняття і види конкуренції кримінально-правових норм. Відмінність конкуренції від колізії.

Спочатку розглянемо точки зору вчених щодо визначення „конкуренції” в теорії кримінального права.

Деякі науковці розглядали окремі сторони конкуренції норм, однак прямо не вказували на існування таких ситуацій правозастосування. Так, відомий криміналіст Н.Таганцев у своїх лекціях вказував, що відношення закону до норми, за посягання на яку він погрожує покаранням, трояке: 1) окремій нормі права відповідає окрема стаття закону; 2) одна норма відповідає цілому ряду статей; 3) порушення декількох норм утворює одне злочинне діяння.55

А. Герцензон називав конкуренцією наявність двох чи кількох законів, які рівною мірою передбачають караність певного діяння.56

Вирішення конкуренції — це розв'язання питання про те, яка з конкуруючих кримінально-правових норм має бути застосована у конкретному випадку. Конкурують між собою кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за умисне вбивство (ч.1 ст.115, ч.2 ст.115, ст.116 та ст.118 КК), за зловживання службовими повноваженнями (статті 191, 364, 365, 368 та 366 КК), за посягання на життя особи з мотиву помсти за її службову діяльність (ст. 112, п. "8" ч.2 ст. 115 і ст. 348 КК та ін.), за посягання на статеву свободу жінки (статті 152, 153 та 154 КК), за посягання на відносини власності (ст.ст. 185, 186, 187, 188, 189, 190) та деякі інші.

Конкурувати між собою можуть дві або кілька кримінально-правових норм. Конкуренція зумовлюється диференціацією кримінально-правових норм, прагненням законодавця диференціювати кримінальну відповідальність, посилюючи її в одних нормах і пом'якшуючи в інших, а також, в окремих випадках, недосконалістю системи кримінального законодавства. Але конкуренція кримінально-правових норм має і позитивну сторону, оскільки сприяє розвиткові кримінального законодавства.

Наявні в кримінально-правовій літературі погляди щодо поняття конкуренції кримінально-правових норм, можна умовно поділити на чотири основні групи. При цьому слід погодитися з О. Маріним, що вихідним положенням, яке зумовлює розбіжності позицій авторів, є вирішення питання про співвідношення таких понять як “колізія” та “конкуренція” правових норм. Розглянемо основні положення таких підходів57.

Перша позиція щодо поняття конкуренції правових норм полягає в тому, що конкуренція правових норм розглядається як вид колізії. Так Н.Власенко, зазначає, що особливу групу складають змістовні колізійні норми, які усувають конфлікти між юридичними правилами, які діють одночасно на одній території. Зіткнення норм в такій ситуації проходить з причини часткового співпадання об’ємів регулювання: об’єм регулювання спеціальної норми охоплюється загальною нормою. Іноді такі колізії називають конкуренцією норм, вказує вчений.58 Отже, цей автор вважає конкуренцію норм одним з видів їх колізії.

Друга позиція полягає в тому, що колізія правових норм визнається видом їх конкуренції. Так, В.Малков, який є прихильником цієї думки, зазначає, що колізію норм права не можна протиставляти конкуренції, оскільки колізія норм права безпредметна поза вирішенням питання їх конкуренції59. Під конкуренцією, він розуміє такий стан, коли при кваліфікації злочинного діяння виявляється, що при застосуванні до даного конкретного випадку претендують дві або більше кримінально-правові норми, які співпадають або розходяться за змістом і розраховані на врегулювання з однаковою або різною повнотою цього питання, а правозастосовному органові необхідно вирішити, яка з наявних норм володіє пріоритетом перед іншими.60

Згідно з третьою позицією конкуренція тотожня колізії61. Представником цієї позиції є З.Незнамова, яка вказує на такий факт, що в теорії кримінального права не вживається навіть термін колізія, а її деякі питання вивчені і розроблені стосовно одного з різновидів колізії - конкуренції норм.62 Також дослідниця не вбачає відмінності між конкуренцією та колізією правових норм за характером та змістом.63 Залишаючи без розгляду визначення конкуренції кримінально-правових норм, в той же час вона визначає їх колізію як відношення між нормами права або актами тлумачення, а також між нормами права та актами тлумачення, яке виникає при регулюванні одного фактичного відношення.64

Так П. Коляда, порівнюючи ст. 1772 КпАП та ч.1 ст.204 КК (мається на увазі незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів),  вважає ці норми рівними і вказує, що подолати таку конкуренцію можна через виключення 1772 Кодексу України про адміністративні правопорушення65. Тобто автор, фактично вказує на колізію між нормами, але ототожнює її з конкуренцією.

І остання четверта позиція є загальновизнаною та ґрунтується на невизнанні тотожності колізії та конкуренції кримінально-правових норм. За думкою В.Кудрявцева при конкуренції норм вчиняється один злочин (на відміну від сукупності, повторності та рецидиву), який одночасно містить ознаки двох або більше кримінально-правових норм і при лише одна норма підлягає застосуванню.66

Аналогічної думки притримується й М. Коржанський, який визначив конкуренцію кримінально-правових норм як ситуацію, що виникає лише тоді, коли було вчинено один злочин (на відміну від повторності чи сукупності злочинів), але такий злочин має ознаки, передбачені двома (кількома) кримінально-правовими нормами.67

Таким чином, за думкою О. Марина, єдиною спільною ознакою колізії та конкуренції кримінально-правових норм є подвійне (потрійне і.т.п.) нормативне регулювання одного і того самого суспільного відношення68.

На цій основі вчений запропонував таке визначення: конкуренція кримінально-правих норм - це зумовлена наявністю у кримінальному законодавстві принаймні двох кримінально-правових норм, спрямованих на врегулювання одного питання, нетипова ситуація в правозастосуванні, коли при кримінально-правовій оцінці одного суспільно небезпечного діяння на застосування претендують дві (або більше) функціонально пов’язані чинні кримінально-правові норми69.

Тобто від конкуренції кримінально-правових норм треба відрізняти їх колізію, яка є результатом неузгодженості між окремими нормами закону, суперечностей між ними, дублювання норм. Під колізією в Словнику російської мови розуміється «зіткнення будь-яких протилежних сил, інтересів, намірів»70.

Не можна погодитися з тим, що для колізії характерна наявність кількох норм, що за змістом суперечать одна одній. За таким розумінням усі норми перебувають у колізії, оскільки більшість з них розходяться за змістом. Якраз навпаки, в колізії перебувають норми, тотожні за змістом, зокрема такі норми: ч.3 ст.190 та ст. 362, ч. 1 ст. 187 та ч.1 ст.188 та деякі інші. Тобто, колізія кримінально-правових норм — це лише наслідок недоліків побудови системи кримінального законодавства, ніякого позитивного значення вона не має.

На нашу думку, в колізії перебуває ст.258 КК „Терористичний акт” та ст.113 КК „Диверсія”. Потрібно відзначити, що поява норми про відповідальність за диверсію була пов’язана із становленням в державі революційного правопорядку. Радянська влада таким чином намагалася захиститися від “ворогів революції”. Це вже історія, але законодавець необґрунтовано не зважає на перебіг часу і залишає відповідну норму в кримінальному законодавстві. Поява в кримінальному законодавстві ст.258 “Терористичний акт” фактично заповнило ту законодавчу нішу, яка раніше регламентувалася нормою про відповідальність за диверсію. Тому не можна погодитися з тим, що основна відмінність цих злочинів, як зазначається в кримінально-правовій теорії, полягає саме в меті, бо при диверсії обов’язкова мета – ослаблення держави, яка фактично охоплює такі цілі терористичного акту - порушення громадської безпеки, залякування населення, провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення71. Виникає логічне питання, як можна ослабити державу не порушуючи громадську безпеку? Громадська безпека, безумовно, охоплює відносини в сфері економічної та військової обороноздатності держави.

Диверсія і терористичний акт, передбачений ч.1 ст. 258 КК, вважаються закінченими злочинами, коли особа вчиняє лише дії, але санкція за ст.113 КК має більш сувору санкцію (позбавлення волі на строк від 8 до 15 років) на відміну від ч.1 ст.258 КК( позбавлення волі на строк від 5 до 10 років). Тому, якщо зазначені дії не призвели до кваліфікованих наслідків – загибелі хоча б однієї людини, суспільно небезпечну поведінку особи слід кваліфікувати лише за ст.113 КК. Якщо ж настала смерть особи – дії особи охоплюються ч.3 ст.258 КК, бо ця норма має більш сувору санкцію (позбавлення волі на строк від 5 до 10 років або довічне позбавлення волі)72.

Це лише один шлях вирішення проблеми, інший полягає у виключенні кримінальної відповідальності за „Терористичний акт”. Поява в новому КК ст.258 «Терористичний акт» призвела до штучної конкуренції між злочинами. Це слідує із невизначеного кола дій та загального формулювання цілей терористичного акту. В цьому терористичний акт в якійсь мірі нагадує хуліганство, яке є “прихованою аналогією” в кримінальному законодавстві.

Також вважається неточним вжитий законодавцем в ч.2 ст.11 КК термін „істотна шкода”, так як цей термін вживається в окремих кримінально-правових нормах Особливої частини КК, що призводе до колізії між нормами. Так, якщо розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації не заподіяло істотну шкоду дії винної особи слід кваліфікувати за ч.1 ст.361 КК (до 18 січня 2005 року діяла вказана редакція), якщо була загроза завдання істотної шкоди – за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.361 КК, а якщо істотна шкода завдана – за ч.2 ст.361 КК. Виходячи з цього, дії передбачені ч.1 ст.361 КК могли визнаватися малозначними, тому що згідно ч.2. ст.11 КК не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Потрібно зауважити, що законодавець цей недолік частково усунув, змінивши термін „істотна шкода” терміном „значна шкода” у ст.ст. 361-3631 КК73.

Тому конкуренція кримінально-правових норм, навпаки, с наслідком розвитку законодавства, створення нових кримінально-правових норм, виділення конкретизованих норм з більш загальних, норм, які передбачають відповідальність за окремі випадки вчинення загальних видів злочинів. Але недоцільно і безпідставно, як зауважує академік В.М. Кудрявцев, свавільно створювати нові норми. Конкуренція норм, яка не має відповідного обґрунтування, призводить лише до ускладнень кваліфікації злочинів і спричиняє численні судові помилки. Як свідчить судова практика, такі помилки трапляються при конкуренції норм про відповідальність за вимагання чужого майна (ст. 189 КК) і розбій (ст. 187 КК), за вбивство в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) і умисне вбивство без пом'якшуючих обставин (ч.1 ст. 115 КК), за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і умисне вбивство (ст. 115 КК), за навмисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) і вбивство у стані необхідної оборони, але з явним перевищенням її меж (ст. 118 КК) та в деяких інших випадках.

Отже, конкуренція кримінально-правових норм не є їх колізією, не є видом колізії, а колізія кримінально-правових норм не є видом їх конкуренції.

Проблема визначення видів конкуренції кримінально-правових норм в теорії кримінального права не є остаточно вирішеною.

Розглянемо основні види класифікацій конкуренції кримінально-правових норм.

В.Кудрявцев виділяє два види конкуренції — конкуренцію загальної і спеціальної норм та конкуренцію частини і цілого.74

М. Коржанський вказує на три види конкуренції кримінально-правових норм: 1) конкуренція загальної і спеціальної норми; 2) конкуренція безпосередніх об’єктів кримінально-правових норм, до якої, на думку автора, зводиться конкуренція частини і цілого, та; 3) конкуренція простих і кваліфікованих складів злочинів.75

С. Тарарухін вказує на три види конкуренції кримінально-правових норм: загальної та спеціальної; частини та цілого; частин однієї норми.

В. Малихін пише про сім видів конкуренції, серед яких виділяє конкуренцію загальної та спеціальної норм, спеціальних норм, частини і цілого.76

Л. Іногамова-Хегай в залежності від періоду регулювання кримінально-правових відносин виділяє такі види конкуренції: конкуренція, що виникає під час кваліфікації злочину, конкуренція при призначення покарання, конкуренція при звільненні від кримінальної відповідальності і конкуренція при звільненні від відбування покарання77.

За характером вона виділяє: змістовну, хронологічну, просторову та ієрархічну конкуренції кримінально-правових норм78.



Змістовна конкуренція, за думкою дослідниці, складається із конкуренції загальної та спеціальної норм; частини та цілого; неодноразова конкуренція загальної та спеціальної норм, а також норми-частини і норми–ціле; конкуренція загальної (спеціальної, норми-частини та норми-ціле) та виключної норми79.

На підставі викладеного ми вважаємо, що конкуренція кримінально-правових норм, має такі види:

1) конкуренція загальної і спеціальної норм;

2) конкуренція цілого і частини;

3) конкуренція кваліфікуючих чи пом'якшуючих ознак складу злочину (або конкуренція спеціальних норм).
2. Кваліфікація при конкуренції загальної і спеціальної норми.

При конкуренції загальної та спеціальної норми одна з них (загальна) охоплює визначене коло діянь, а інша (спеціальна) - частину цього кола, тобто різновиди діянь, передбачених загальною нормою. Взаємозв’язок між ними характеризується співвідношенням понять “рід - вид”.80



Конкуренція загальної та спеціальної норми, за О. Маріним, це зумовлена наявністю в кримінальному законодавстві двох норм, одна з яких є загальною (визначає певне коло діянь як злочини), інша - спеціальною (виділяє з цього кола певні діяння як самостійні злочини, спеціалізує кримінально-правове регулювання) нетипова ситуація у правозастосуванні, коли при кримінально-правовій оцінці одного суспільно небезпечного діяння на застосування претендують обидві ці норми81.

Конкуренція загальної і спеціальної кримінально-правових норм виникає з прагнення законодавця диференціювати кримінальну відповідальність шляхом виділення із загальної норми спеціальних норм, які передбачають або більш сувору або пом'якшену відповідальність порівняно із загальною нормою. Наприклад, загальною нормою про відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку є п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Але законодавець вважає, що навмисне вбивство вчинюється за дуже різних обставин, які суттєво обтяжують відповідальність (вбивство державного діяча, працівника правоохоронного органу, судді і т.п.). Щоб зробити відповідальність і покарання за вбивство відповідними цим обставинам, законодавець виділив із загальної норми п. 8 ч. 2 ст. 115 КК спеціальні норми: 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Так, згідно п. 12. постанови ПВСУ „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” від 7 лютого 2003 р. №2, умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Це, безумовно, відповідає принципу повноти кваліфікації, але така кваліфікація порушує в той же час принцип недопустимості подвійного вмінення. Тобто, за один злочин особа несе відповідальність по двом нормам, що порушує положення, передбачене в ст. 61 Конституції України „Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”. Тому вважається за доцільне переглянути згадане положення ППВСУ.

Також, можна навести й інші приклади виділення із загальної норми спеціальних норм: із загальної норми ст. 364 КК виділено спеціальні норми про відповідальність за службові злочини: ст. 368 КК — зловживання владою чи службовими повноваженнями за одержання хабара (грошей, цінностей і т.п.); ст. 366 КК — зловживання службовими повноваженнями шляхом службового підроблення і т.п. Оскільки при конкуренції кримінально-правових норм кваліфікації підлягає один злочин, то вирішення конкуренції полягає в застосуванні до вчиненого діяння однієї із усіх конкуруючих норм.

Такого ж правила дотримується і судова практика, так згідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 „Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304 КК, а й іншими статтями КК (ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), котрі є щодо неї спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 КК не потрібно. В конкуренції вказаного виду приймають участь, принаймні, дві норми, одна з яких носить загальний характер, а інша - спеціальний, а взаємозв’язок між ними має характер підпорядкування за об’ємом.

Так, наприклад, конкурують між собою ст.255 КК “Створення злочинної організації” і ч.4 ст. 258 КК “Терористичний акт”. Кримінально-правова норма, передбачена ч.4 ст. 258 КК є спеціальною по відношенню до загальної ст.255 КК. Тому при конкуренції застосовується лише ч.4 ст.258 КК, яка повністю охоплює створення терористичної організації, що є різновидом злочинної організації.

В кримінально-правовій теорії відзначається, що загальною або простою нормою називають закон, який передбачає кримінальну відповідальність за злочин, що вчинений без таких пом’якшуючих та без таких обтяжуючих обставин, які впливають на кваліфікацію даного злочину. Спеціальною нормою буде закон, який передбачає кримінальну відповідальність за злочин, вчинений принаймні за однієї такої пом’якшуючої обставини (це буде привілейована норма) або принаймні за однієї такої обтяжуючої обставини (це буде кваліфікована норма), кожна з яких впливає на кваліфікацію даного злочину.82 Тобто, спеціальна норма, це норма, в якій законодавець, виділяючи її із загальної, спеціально наголошує на певних ознаках, з якими пов’язується відповідальність саме за цією кримінально-правовою нормою.

Співставлення загальних та спеціальних норм показує, що загальна норма ширша за об’ємом, тобто охоплює більше коло діянь, ніж спеціальна, але остання містить більше ознак, за рахунок яких вона і виділяється з загальної. У випадках конкуренції загальної та спеціальної норм чітко проявляється описаний вище закон зворотнього співвідношення об’єму та змісту поняття (в даному випадку поняття спеціальної кримінально-правової норми: із збільшенням кількості закріплених у кримінальному законі ознак, відповідно, зменшується коло суспільних відносин, які піддаються кримінально-правовій охороні і таким чином - об’єм регулювання (впливу) спеціальної кримінально-правової норми).

Як випливає з наведеного вище, найбільш простий спосіб утворення спеціальних норм полягає в тому, що основні елементи складу не змінюються, а поява його різновидів пов’язана із введенням кваліфікуючих (обтяжуючих) або привілейованих (пом’якшуючих) обставин.

Слід погодитись із О. Маріним, що для правильного вирішення конкуренції загальної та спеціальної норм важливе значення має класифікація спеціальних норм і як наслідок - класифікація підвидів конкуренції у межах співвідношення загальної та спеціальної норм83.

Значний внесок в розробку цього аспекту проблеми вніс російський вчений М. Свідлов, який запропонував три підстави класифікації: предмет кримінально-правового регулювання, його межі, об’єкт охорони.

За предметом М. Свідлов виділив такі норми:

а) абсолютно спеціальні до яких відносяться спеціальні норми, які передбачають відповідальність за посягання, однорідні з тими, що передбачені загальною нормою;

б) відносно спеціальні, які виділилися з декількох загальних, а також ті, які, хоча й були виділені з однієї загальної, але передбачають відповідальність за поведінку, яка раніше не регулювалась кримінальним правом.84

За об’єктом вчений виділів такі два види норм:

а) спеціальні норми, які мають однакові з загальними основний об’єкт (однооб’єктні);

б) спеціальні норми, що відрізняються за об’єктом від відповідних загальних, тобто двооб’єктні, які мають основний та додатковий об’єкти.85

В кримінально-правовій літературі одностайно пропонується правило виходу з такої нетипової ситуації правозастосування: в цих випадках повинна застосовуватись лише спеціальна норма86.

Правильність цього положення не викликає сумнівів. Таке вирішення цього виду конкуренції ґрунтується на волі законодавця, який, виділивши спеціальну норму, вказав — при наявності ознак, передбачених спеціальною нормою, повинна застосовуватися саме вона.

Проте, це лише один бік проблеми. З іншої сторони, важливими видаються такі висловлені в літературі положення: якщо у вчиненому відсутня яка-небудь ознака спеціальної норми, то замість неї застосовується загальна; одночасна кваліфікація за загальною та спеціальною нормами можлива лише у випадках реальної сукупності злочинів; співвідношення санкцій загальної та спеціальної норм для кваліфікації значення не має.87

З одного боку ці положення не викликають сумнівів, з іншого – в сучасному КК законодавець не завжди обгрунтовано визначає розміри та види покарань в санкціях загальної та спеціальної норм. Так це питання може бути вирішено, якщо різниця в санкціях не суттєва.

Так, слід згадати спірну ситуацію, яка неоднозначно тлумачиться в судово-слідчій практиці, а також в теорії кримінального права: „як кваліфікувати вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків?”

На перший погляд, це регламентовано в п.12 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику у справах про злочини проти життя та  здоров’я особи”: умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтею 348 КК.

Це відповідає загальним правилам конкуренції: при конкуренції загальної норми (п.8 ч.2 ст.115 КК) і спеціальної (ст. 348 КК) застосовується лише спеціальна норма. Хоча при цьому в постанові забули згадати, що покарання за п.8 ч.2 ст.115 КК (карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої ст. 115) є більш суворим ніж за ст. 348 КК (караються позбавленням волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі).

Така редакція санкцій дозволяє окремим науковцям вказувати на можливість кваліфікації за сукупністю злочинів.

Щоб виключити всі сумніви на користь згаданого правила кваліфікації, слід доповнити п.12 вищевказаної постанови таким положенням: „ при вбивстві працівника правоохоронного органу...покарання не повинно бути меншим ніж 10 років позбавлення волі. А у випадку замаху на вбивство працівника правоохоронного органу...покарання може бути і меншим 10 років позбавлення волі.”

Таке положення допоможе не уникнути злочинцю більш суворої відповідальності за дійсно особливо тяжкий злочин, який є спеціальним складом. Це правило може стосуватися і конкуренції ч.4 ст. 187 КК і ст. 257 КК.

Далі розглянемо ситуацію, коли різниця в санкціях досить суттєва. Так, згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» між статтями 365 і 371 КК існує конкуренція загальної та спеціальної норми відповідно. В той за ч.1 ст. 365 КК передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі від 2 до 5 років, а за ч.1 ст. 371 КК – обмеження волі до 3 років. Тобто спеціальний склад карається значно менш суворо ніж загальний. Така сама ситуація виникає при конкуренції ч.3 ст. 364 КК (загальної норми) та ч. 2 ст. 248 КК (спеціальної норми), коли лісник зловживаючи владою незаконно полює. Звичайно, це потребує перегляд санкції ч.1 ст. 371 КК (ч.2 ст. 248 КК). Але виникає питання, що робити правозастосовним органам саме зараз? Згадана постанова ПВСУ вказує, що слід застосовувати лише спеціальний склад злочину.

Хоча Г. Анісімов вважає, що у такому випадку, щоб винний не уник відповідальності за більш небезпечний злочин (перевищення влади - ст.365 КК), імовірно, варто вдаватися до “штучної” сукупності й застосовувати не тільки вказані статті, а й ст.365 КК88.

Далі розглянемо місце вказаних норм в структурі КК. Вони можуть міститься в двох (або більше) статтях КК або можуть закріплені у різних частинах (пунктах) однієї статті КК.

При цьому статті кримінального закону можуть міститися в різних розділах, а частини однієї статті КК можуть містити норми про самостійні склади злочинів, які не співвідносяться як загальна та спеціальна.

Так, згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” кожна частина ст. 204 КК передбачає самостійний склад злочину, тому за наявності підстав дії винної особи мають кваліфікуватися за сукупністю цих злочинів.

Отже, формального критерію виявлення конкурентності принаймні двох кримінально-правових норм не існує й існувати не може. З цього приводу доцільно відзначити таку закономірність. Як правило, незалежно від місця розташування спеціальної норми, її мовний вираз завжди містить вказівку на наявність норми загальної. Це може бути або назва статті Особливої частини КК або слова “ті ж дії”, “таке ж діяння” і тому подібне. Така ситуація спостерігається, наприклад, у кримінально-правових нормах, які встановлюють відповідальність за вбивства (ст.ст. 115-118 КК України 2001р.). Застосування в деяких статтях КК терміну “посягання (112, 348, 379, 443 КК України 2001р.) не змінює змісту вказаних норм, переносячи момент закінчення цих суспільно небезпечних посягань на стадію замаху. Але, знов ж таки це правило не є універсальним, оскільки, наприклад, ст.119 КК України 2001р. також містить термін “вбивство” і встановлює відповідальність за вбивство через необережність, норма про яке не може бути спеціальною по відношенню до так званого “простого” вбивства, передбаченого ч.1 ст.115 КК України 2001р.

Таким чином, видається, необхідно підтримати висловлену в літературі пропозицію, що при такому порівнянні слід керуватися загальним методологічним принципом про співвідношення загального та окремого.89 В спеціальній нормі обов’язково повинні міститися всі ознаки загальної норми, в той же час, спеціальна норма повинна містити і свої, специфічні ознаки, які виділяють її із загальної норми.90 Іншими словами, ознаки складу злочину, передбачені в загальній нормі, повинні бути відображені у нормі спеціальній й крім них, в спеціальній нормі повинні міститися й інші ознаки, які деталізують, конкретизують (але не відмежовують) ознаки складу, що закріплений в загальній нормі.



Отже, при кваліфікації злочинів при конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм слід користуватися такими правилами:


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал