З а к о н у к р а ї н и про дорожній рух та його безпеку



Сторінка13/18
Дата конвертації16.01.2017
Розмір3.29 Mb.
ТипЗакон
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Стаття 70. Рух по гірських дорогах, на крутих спусках і підйомах٭

* Вимоги цієї статті стосуються ділянок доріг, що позначені знаками 1.6 "Крутий підйом" і 1.7 "Крутий спуск" (додаток 3).



  1. На гірських дорогах, крутих спусках і підйомах, де зустрічний роз'їзд утруднено, дорожній рух не регулюється за допомогою регулювальника або світлофорів, а знаки пріоритету 2.5 "Перевага зустрічного руху" та 2.6 "Перевага перед зустрічним рухом" (додаток 3) відсутні, водій транспортного засобу, що рухається на спуск, повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються вгору.

  2. На гірських дорогах, а також крутих спусках і підйомах водій вантажного автомобіля з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т, автобуса з дозволеною максимальною масою понад 5 т та колісного трактора повинен:

  1. користуватися спеціальними гірськими гальмами, якщо вони встановлені на транспортному засобі заводом-виробником;

  2. під час зупинки або стоянки на підйомах і спусках користуватися противідкотними упорами;

  3. використовувати ланцюги протиковзання чи інші аналогічні засоби (крім випадків, коли це заборонено виробником транспортного засобу (виробником шин) або на зазначених транспортних засобах використовуються обшиповані шини) на ділянках доріг, які позначені дорожнім знаком 4.19 "Рух із застосуванням ланцюгів проти ковзання" (додаток 3).

  1. На гірських дорогах та крутих спусках заборонено:

  1. рухатися з непрацюючим двигуном та вимкненими зчепленням або передачею;

  2. буксирування на гнучкому зчепленні;

  3. будь-яке буксирування під час ожеледиці.

Стаття 71. Рух механічних транспортних засобів у колонах

  1. На кожному механічному транспортному засобі (крім мотоциклів, мопедів та прирівняних до них транспортних засобів) і причепі, що рухається в складі колони, встановлюється розпізнавальний знак "Колона" (додаток 5), і вмикається ближнє світло фар або протитуманні фари (на причепах – габаритні ліхтарі).

Розпізнавальний знак може не встановлюватися, якщо колону супроводжують оперативні транспортні засоби з увімкненими червоним або синім і червоним, зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами.

  1. Механічні транспортні засоби повинні рухатися в колоні в один ряд якнайближче до правого краю проїзної частини, за винятком випадків:

  1. коли вони супроводжуються оперативними транспортними засобами з увімкненими червоним або синім і червоним, зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками та (або) спеціальними звуковими сигналами;

  2. руху колони двохколісних механічних транспортних засобів (мопедів та мотоциклів без бокового причепу) в два ряди в межах крайньої правої смуги проїзної частини, коли дорога має дві або більше смуг для руху в цьому напрямку;

  3. руху в супроводі автомобіля прикриття колони велосипедистів згідно вимог підпункту 5 частини четвертої статті 47 цього Закону.

  1. Швидкість руху колони та дистанція між механічними транспортними засобами встановлюються старшим колони або за режимом руху головної машини відповідно до вимог цього Закону.

  2. Колона механічних транспортних засобів, що рухається без супроводження транспортними засобами, обладнаними відповідними спеціальними світловими сигналами, повинна бути розділена на групи (не більше п'яти транспортних засобів у кожній), дистанція між якими повинна забезпечувати можливість обгону групи іншими транспортними засобами.

Колона мотоциклістів (мопедистів) та прирівняних до них транспортних засобів, на дорогах з однією смугою для руху в одному напрямку, повинна бути розділена на групи до 10 мотоциклів (мопедів) з дистанцією між групами не менше 100 м.

  1. У разі зупинки колони на дорозі на всіх механічних транспортних засобах повинна вмикатися аварійна світлова сигналізація.

  2. Іншим транспортним засобам забороняється займати місце для постійного руху в колоні.

Розділ Х

НАВЧАННЯ УЧАСНИКІВ ДОРОЖНЬОГО РУХУ



Стаття 72. Навчання учасників дорожнього руху

  1. Навчання громадян цього Закону здійснюється згідно з типовими навчальними програмами, розробленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки та затвердженими Національним бюро.

  2. Навчання громадян цього Закону для здобуття професії "водій транспортного засобу" додатково здійснюється згідно з державними стандартами професійно-технічної освіти, підготовленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки.

  3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки, забезпечує вивчення цього Закону в дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах, а також підготовку і перепідготовку педагогічних працівників, діяльність яких пов'язана з навчанням громадян цього Закону та з підготовкою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації водіїв транспортних засобів.

  4. Розвиток у дітей навичок безпечної поведінки на дорогах розпочинається в дошкільних навчальних закладах із трирічного віку.

  5. У загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах проводяться навчання учнів з правил безпечної поведінки на дорозі згідно типових навчальних програм, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки.

  6. Учні загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів можуть проходити навчання за річною (дворічною) програмою підготовки водіїв категорій АМ, A1, А2, B1, B, С1, С у разі, коли у рік закінчення навчання вони досягнуть віку, що дозволяє керувати транспортним засобом певної категорії.

  7. Уповноважені органи державної виконавчої влади, засоби масової інформації надають допомогу у проведенні профілактичних заходів і в навчанні різних груп населення цього Закону.

Стаття 73. Вимоги до навчання та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів

  1. Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, повинна мати відповідний вік, зобов'язана пройти психофізіологічне тестування та медичний огляд для виявлення розумової та фізичної придатності до керування транспортними засобами, навчання або перенавчання, успішно скласти теоретичний тест і тест на навички і поведінку водія у встановленому цим Законом порядку.

  2. Навчання, перенавчання й підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів в Україні здійснюються по відповідним категоріям водіїв індивідуально або в професійних навчальних закладах незалежно від форми власності та підпорядкування за затвердженою в установленому порядку програмою.

  3. Навчальний заклад, що здійснює навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, повинен бути зареєстрований в Державному реєстрі безпеки дорожнього руху.

  4. Рекомендації для закладів з навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів стосовно їх матеріально-технічного забезпечення та учбового процесу розробляються центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки та затверджуються Національним бюро.

  5. Типова навчальна програма обов’язково повинна включати вивчення розділів VIII – IX та додатків 1-5 цього Закону, що складають основу безпеки дорожнього руху.

  6. Після проходження теоретичної підготовки в індивідуальному порядку або в навчальному закладі особам, що бажають отримати право на керування транспортними засобами, надається можливість складати теоретичний тест у порядку, визначеному статтею 76 цього Закону.

  7. У випадку успішного складання теоретичного тесту особі, що бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії, присвоюється статус "кандидат у водії" і видається довідка кандидата у водії із записом про допущення до навчання практичному водінню. Якщо особа має підтверджене відповідними документами право на керування транспортним засобом певної категорії (категорій), але бажає відкрити іншу категорію (категорії), навчання практичному водінню така особа може проходити після складання теоретичного тесту лише в частині, що стосується додаткових вимог до проведення теоретичних тестів для водіїв даної категорії (категорій) транспортних засобів.

  8. Початкове навчання водінню транспортного засобу повинно проводитися на закритих майданчиках, автодромах або у місцях, де відсутні інші учасники дорожнього руху. Наявність у матеріально-технічній базі закладу освіти власного або орендованого автодрому (майданчика) не є обов’язковою.

  9. Навчати водінню транспортного засобу на автомобільних дорогах (вулицях) загального використання дозволяється лише осіб, що отримали статус кандидата у водії і зареєстровані в Державному реєстрі безпеки дорожнього руху. Місце проведення початкового навчання водінню визначається кожним окремим закладом освіти, що здійснює навчання (перенавчання) водіїв транспортних засобів, самостійно. Забороняється навчання водінню транспортних засобів у житловій, пішохідній зоні та на автомагістралях.

Заборона навчання водінню на окремих дорогах області, району, міста або їх ділянках при наявності на те підстав може вводитися органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями виключно у відповідності до законодавства.

  1. Кандидати у водії можуть навчатися практичному водінню транспортним засобом певної категорії на дорогах загального користування не раніше, ніж за 24 місяці до досягнення ними віку, що дозволяє отримати посвідчення водія даної категорії. Наявність медичного допуску у особи, що навчається водінню, довідки кандидата у водії з відповідним записом про допущення до навчання практичному водінню, а також документу, що посвідчує її особу, під час навчання практичному водінню є обов’язковою.

  2. Навчальна їзда на дорогах (вулицях) загального користування дозволяється тільки в присутності особи, що має підтверджене право здійснювати навчання водінню, за умови достатніх початкових навичок водіння у того, хто навчається, та з використанням транспортного засобу, обладнаного відповідно до вимог частини тринадцятої цієї статті.

  3. Особа, що здійснює навчання водінню, несе відповідальність як водій транспортного засобу згідно із законодавством, і окрім документів, передбачених частиною шостою статті 44 цього Закону, повинен мати при собі під час навчання документ на право навчання водінню.

  4. Механічні транспортні засоби (за винятком мотоциклів, мопедів, трициклів та квадроциклів), на яких проводиться навчання на дорогах (вулицях) загального користування, повинні мати розпізнавальні знаки "Учбовий транспортний засіб" (додаток 5) та бути обладнані для особи, що навчає водінню, додатковими педалями зчеплення (у разі коли конструкція транспортного засобу передбачає педаль зчеплення), і гальмування, а також додатковим дзеркалом (дзеркалами) заднього виду.

  5. Після успішного закінчення повного курсу навчання навчальний заклад подає до Державного реєстру безпеки дорожнього руху уточнені дані (якщо потрібно) про кандидатів у водії, які проходили навчання практичному водінню, а також дані про осіб, які проводили їх підготовку та транспортні засоби, на яких здійснювалося навчання.

У випадку, якщо кандидат у водії готувався до здачі іспитів в індивідуальному порядку, свої особисті дані, дані про транспортний засіб, на якому проводилося навчання водінню, а також особу, яка проводила навчання водінню, він подає екзаменатору особисто перед проведенням тесту на навички і поведінку.

  1. Для допуску до теоретичного тесту та (або) тесту на навички і поведінку екзаменатором не вимагається свідоцтво про закінчення навчального закладу або інші документи, що підтверджують проходження теоретичного та (або) практичного курсу навчання.

  2. Дані про результати підготовки навчальними закладами слухачів та кандидатів у водії вносяться до Державного реєстру безпеки дорожнього руху, де формується рейтинг навчальних закладів, що здійснюють навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів. Основними показниками рейтингу є дані про загальну кількість слухачів та кандидатів у водії, підготовлених навчальним закладом, кількість осіб, які з першого разу склали теоретичний тест і тест на навички і поведінку водія, а також данні про накладені на таких осіб протягом трьох років з моменту отримання посвідчення водія адміністративні стягнення за порушення правил дорожнього руху.

  3. Водії, які мають відкриті категорії В, С1, С, Д1, Д, С1Е, СЕ, Д1Е, ДЕ, або декілька з них, і працюють за професією "водій транспортного засобу", зобов’язані проходити кожні п’ять років підвищення кваліфікації за програмою, затвердженою Національним бюро.

  4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, створює та веде реєстр закладів, які здійснюють навчання, перенавчання й підвищення кваліфікації трактористів-машиністів та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства в цій сфері.

Розділ XI

ВИМОГИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ІСПИТІВ НА ОТРИМАННЯ ПРАВА КЕРУВАННЯ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ



Стаття 74. Порядок проведення іспитів для отримання права керування транспортними засобами

  1. Іспити для отримання громадянами права керування транспортними засобами, а також права на перевезення пасажирів, великогабаритних, великовагових та небезпечних вантажів автомобільним транспортом (далі – іспити) є необхідним заходом, спрямованим на виявлення у кандидатів у водії необхідних знань, навичок та поведінки, достатніх для безпечного керування транспортними засобами.

  2. Іспити складаються із теоретичного тесту, а потім тесту на навички і поведінку водія транспортного засобу (практичного тесту).

  3. Теоретичні тести складаються в Центрах тестування водіїв транспортних засобів (далі – Центри тестування), практичні тести – за допомогою спеціально підготовлених фахівців - екзаменаторів, які отримали такий статус за результатами атестування в Національному бюро та мають право ведення відповідного виду господарської діяльності у відповідності із законодавством України.

Доступ осіб, що бажають здати теоретичні тести, до робочого місця для тестування, розташованого в Центрах тестування, забезпечують екзаменатори.

  1. Місце здачі іспитів не залежить від місця знаходження Центру тестування, екзаменатора або місця реєстрації особи, що бажає скласти такі іспити.

  2. Положення про роботу атестаційної комісії, а також єдині кваліфікаційні вимоги та умови атестування екзаменаторів розробляються і затверджуються Національним бюро.

  3. Порядок формування та єдині вимоги до Центрів тестування розробляються і затверджуються Національним бюро.

  4. Здача іспитів відбувається на платній основі. Вартість сплати за проведення іспитів визначається кожним екзаменатором окремо, з урахуванням часу проведення практичного тесту, і обов’язково повинна включати сплату за користування Державним реєстром безпеки дорожнього руху для проведення теоретичного тесту.

У разі відмови особи від здачі іспитів гроші, внесені за здачу іспитів, підлягають поверненню в установленому законодавством порядку.

  1. Екзаменатор має право відмовити особі, що бажає здати іспити для отримання права керування транспортними засобами, в допуску до іспитів. Про таку відмову екзаменатор зобов'язаний повідомити в письмовій формі із зазначенням причин відмови. Причини відмови, а також результати іспитів можуть бути оскаржені особою, що бажає здати іспити для отримання права керування транспортними засобами, в судовому порядку.

  2. Особа, що не склала теоретичний тест, до практичного тесту не допускається. Повторний практичний тест призначається не раніше ніж через 7 днів з дня проведення попереднього.

Стаття 75. Вимоги до екзаменаторів

  1. Екзаменатори повинні мати спеціальні знання, навички і розуміння питань, визначених у теоретичних та практичних тестах, для того, щоб правильно оцінити здатність кандидата у водії до безпечного керування транспортним засобом відповідної категорії. Екзаменатор не може одночасно працювати у будь-якому навчальному закладі по навчанню, перенавчанню і підвищенню кваліфікації водіїв транспортних засобів, а також займатися індивідуальною підготовкою осіб, що бажають отримати право керування транспортними засобами.

  2. Екзаменатор повинен мати:

  1. вік щонайменше 28 років;

  2. відповідну фахову підготовку щодо приймання іспитів;

  3. стаж керування транспортним засобом відповідної категорії не менше 10 років.

  4. посвідчення водія на право керування транспортними засобами тих категорій, за якими буде проводитися практичний тест;

  5. відповідний атестат екзаменатора встановленого зразка, виданий атестаційною комісією.

  1. Заходи щодо забезпечення якості іспитів передбачають нагляд за роботою екзаменаторів, підвищенням і підтвердженням їхньої кваліфікації, постійним професійним ростом, а також регулярний огляд результатів проведення тестів на навички і поведінку водія, прийнятих ними.

Екзаменатор несе персональну відповідальність згідно із законодавством України за висновок щодо допущення кандидата у водії до керування транспортними засобами певної категорії за результатами проведення практичного тесту на навички і поведінку водія.

  1. Контроль і нагляд за роботою екзаменаторів здійснюється уповноваженими представниками Національного бюро з метою забезпечення правильного і послідовного застосування системи оцінювання за встановленими цим Законом вимогами.

  2. На практичному іспиті можуть бути присутні представники навчальних закладів, що займаються підготовкою водіїв, а також представники центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у сфері дорожнього руху та його безпеки.

Стаття 76. Вимоги до проведення теоретичних тестів

  1. Теоретичні тести проводяться в Центрах тестування шляхом відповіді на поставленні тестові питання в режимі реального часу (онлайн), які формуються на сайті Державного реєстру безпеки дорожнього руху за принципом випадковості, із додержання вимог частини дев’ятої цієї статті. Зміст теоретичних тестів є закритим і не підлягає оприлюднення будь-яким способом (крім демонстраційної версії тестів, розміщеної на сайті Національного бюро).

При формуванні питань теоретичного тесту під час повторної здачі іспитів особою, що бажає отримати право керування транспортними засобами, враховуються результати попередніх теоретичних тестів, зданих такою особою.

  1. Під час здачі теоретичного тесту забороняється присутність біля робочого місця, на якому складається такий тест, будь-яких осіб, окрім самої особи, що здає теоретичний тест.

  2. Теоретичний тест повинен містити від 30 до 50 питань, в залежності від категорії транспортного засобу. Для успішного складання теоретичного тесту особа, що складає іспит, має відповісти на всі питання, що містяться у теоретичному тесті, при цьому допускається не більше 10 відсотків помилкових відповідей.

  3. Якщо теоретичний тест складається за однією з категорій транспортних засобів, в ньому, крім загальних питань для всіх категорій, повинні бути присутні додаткові питання для цієї категорії, якщо це передбачено частиною дев'ятою цієї статті, а у випадку складання тесту одразу за кількома категоріями – додаткові питання для всіх категорій, за якими складається іспит.

4.1. До будь-якої особи, яка має посвідчення водія іншої категорії, теоретичні тести застосовуються лише в частині додаткових вимог для водіїв певної категорії транспортних засобів, передбачених цією статтею. У цьому випадку кількість питань має бути зменшено з урахуванням вимог частини дев’ятої цієї статті.

4.2. У випадку складання теоретичного тесту особою, що була позбавлена права керування транспортними засобами, теоретичний тест приймається за найвищою з тих категорій транспортних засобів, право керування якими така особа бажає відновити.



  1. Єдиний для всієї території України набір питань для проведення теоретичних тестів по різним категоріям транспортних засобів затверджується Національним бюро, з дотриманням законодавства, що регулює відносини у сфері інтелектуальної власності, на підставі: змісту статей 42 – 71, Додатків 1 – 5 Закону, з урахуванням вимог частини дев’ятої цієї статті; змісту статей 121-133 Кодексу України про адміністративні правопорушення, змісту статей 286, 287, 290, 291 Кримінального кодексу України.

  2. Питання в теоретичних тестах повинні відображати конкретну дію (або бездіяльність) водія транспортного засобу у будь-якій ситуацій під час керування транспортним засобом відповідної категорії.

  3. Забороняється в теоретичних тестах ставити питання, спрямовані на перевірку знань, не пов’язаних із діями конкретної особи, якщо дії такої особи не мають наслідками отримання спеціального права керування відповідними категоріями транспортних засобів.

  4. Ілюстрації до питань теоретичних тестів мають відображати реальну дорожню обстановку або ситуацію, що виникає під час керування транспортним засобом для його водія.

  5. Зміст теоретичного тесту стосовно всіх категорій транспортних засобів повинен обов’язково включати наступні питання:

  1. правила регулювання дорожнього руху, зокрема, що стосується дорожніх знаків, розмітки, сигналів регулювальника та світлофорів; попереджувальні сигнали, початок руху та маневрування, правила зупинки та стоянки, проїзд перехресть, пішохідних переходів та зупинок маршрутних транспортних засобів, права пріоритетного проїзду і граничних швидкостей;

  2. взаємовідносини водія з іншими учасниками дорожнього руху;

  3. правильне сприйняття та оцінка дорожньої ситуації , прийняття правильного рішення;

  4. зміни в поведінці керування через вплив алкоголю, наркотиків і медичних препаратів, психічного стану і втоми;

  5. найбільш важливі принципи, що стосуються дотримання безпечної дистанції між транспортними засобами, гальмового шляху і стійкості руху транспортного засобу при різних погодних і дорожніх умовах;

  6. фактори ризику, що стосуються різних дорожніх умов, зокрема, їх зміни під впливом погоди і від часу дня або ночі,

  7. характеристики різних видів доріг і відповідні вимоги закону;

  8. особливі фактори ризику, що відносяться до недосвідченості інших учасників дорожнього руху і найбільш вразливих категорій учасників, таких як діти, пішоходи, велосипедисти і люди з обмеженими фізичними можливостями;

  9. ризики, що стосуються руху і керування різними видами транспортних засобів і різного поля видимості їхніх водіїв;

  10. правила, що стосуються адміністративних документів, необхідних для використання транспортних засобів;

  11. загальні правила, що визначають поведінку водія у випадку аварії (ввімкнення аварійної світлової сигналізації, подача сигналів тривоги) і заходи, які він може вжити для допомоги постраждалим у дорожньо-транспортній пригоді;

  12. фактори безпеки, що відносяться до транспортного засобу і пасажирів;

  13. запобіжні заходи, необхідні під час висадки із транспортного засобу пасажирів;

  14. механічні аспекти, що мають відношення до безпеки на дорозі (кандидати повинні бути здатними виявити найбільш поширені несправності, зокрема, в рульовому керуванні, підвісці, гальмовій системі, шинах, фарах та покажчиках повороту, світловідбивачах, дзеркалах заднього виду, вітровому склі та склоочисниках, системі випуску відпрацьованих газів, ременях безпеки і звуковому сигналі);

  15. правила використання обладнання для безпеки транспортного засобу і, зокрема, використання ременів безпеки, підголівників і обладнання для дитячої безпеки;

  16. відповідальність водіїв транспортних засобів за порушення вимог законодавства у сфері дорожнього руху та його безпеки:

  17. основні права та обов’язки посадових осіб державних органів виконавчої влади, уповноважених цим Законом здійснювати нагляд за дорожнім рухом і його безпекою.

9.1. Теоретичний тест для водії транспортних засобів категорій АМ, А1, А2, А і В1 повинен додатково включати такі питання:

  1. правила використання захисного спорядження, такого як рукавиці, спеціальне взуття, захисний одяг і мотошолом;

  2. видимість мопедистів або мотоциклістів для інших учасників дорожнього руху;

  3. виникнення додаткових факторів ризику через погіршення дорожньої обстановки, обумовленої слизькістю проїзної частини, ямами, каналізаційними люками, зливними кришками, трамвайними коліями і т.п.

9.2. Теоретичний тест для водії транспортних засобів категорій C, CE, C1, C1E, D, DE, D1 і D1E повинен додатково включати такі питання:

  1. правила про години керування і періоди відпочинку, використання записуючого обладнання (тахографів) у відповідності до вимог національного або міжнародного законодавства;

  2. правила перевезення вантажів та пасажирів;

  3. документи щодо транспортного засобу і транспортування, які вимагаються для національного і міжнародного перевезення товарів і пасажирів;

  4. правила поведінки у випадку дорожньо-транспортної пригоди, евакуації пасажирів, надання першої допомоги;

  5. запобіжні заходи, які повинні вживатися під час зняття і заміни коліс;

  6. рух транспортних засобів за спеціальними правилами; правила про обмежувачі швидкості;

  7. ділянки обмеженої оглядовості ("мертві" зони), пов’язані з конструктивними особливостями транспортних засобів;

  8. фактори безпеки, що відносяться до завантаження транспортних засобів: контроль завантаження (розміщення і закріплення вантажу), труднощі з різними видами вантажів (наприклад, рідини, підвісні вантажі тощо), завантаження і розвантаження товарів та використання завантажувального обладнання (лише категорії C, CE, C1, C1E);

  9. відповідальність водія стосовно перевезення пасажирів; комфорт і безпека пасажирів; перевезення дітей; необхідні перевірки перед від'їздом; частиною теоретичного тесту повинні бути різні види автобусів (громадські автобуси, одноповерхові автобуси, автобуси з особливими розмірами тощо) (лише категорії D, DE, D1, D1E).

9.3. Для водіїв транспортних засобів категорії C, CE, D і DE додатково перевіряються загальні знання з таких питань:

  1. загальна будова і принцип дії двигунів внутрішнього згоряння, паливної системи, електрообладнання, системи запалювання, трансмісії (зчеплення, коробка передач тощо); застосування рідин (наприклад, моторної оливи, охолоджувальної та гальмівної рідини, рідини для омивання скла);

  2. мастила та антифризи;

  3. загальна будова, правила демонтажу та монтажу, використання шин, піклування про них;

  4. основні види гальмових систем, загальна будова, принцип роботи, використання і щоденне обслуговування гальмових пристроїв, регуляторів швидкості, а також використання антиблокувальної гальмової системи;

  5. основні види зчіпних пристроїв, загальна будова, принцип роботи, використання і щоденне обслуговування зчіпних пристроїв (лише категорії CE, DE);

  6. методи визначення причин поломок;

  7. профілактичне технічне обслуговування транспортних засобів і необхідний поточний ремонт;

  8. відповідальність водія стосовно отримання, перевезення і доставки товарів відповідно до погоджених умов (лише категорії C, CE).

  1. Зміст теоретичних тестів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів визначається та затверджується Національним бюро окремо.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал