Ю.Є. Полянський комплекс навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни (модуля) кримінологія



Сторінка3/13
Дата конвертації28.12.2016
Розмір2.21 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
характеризувати систему заходів протидії злочинності.

  • складати програми запобігання злочинності та окремим злочинним проявам.



    Література

    1. Бандурка A. M. Противодействие преступности: война терминов, понятие, общая характеристика / А. М. Бандурка, Л. М. Давыденко // Право і безпека. – № 3. – 2004. – С. 7-11.

    2. Білоусова О. О. Кримінологічна модель протидії злочинності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Олена Олександрівна Білоусова ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2012. – 20 с.

    3. В. Н. Современные стратегии предупреждения преступности / В. Н. Дрёмин // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол. : С. В. Ківалов (голов, ред.) [та ін.]. – О. : Юрид. л-ра, 1994. – Вип. 1. – С. 170-175.

    4. Голіна В. 12-й конгрес ООН із запобігання злочинності і кримінального правосуддя: комплексні стратегії на глобальні виклики / В. Голіна, М. Колодяжний // Вісник Академії правових наук України: зб. наук. праць. – 2011. – № 1 (64). – С. 238-244.

    5. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки / А. П. Закалюк. – Київ: Видавничий Дім «ІнЮрє», 2007. – 424 с.

    6. Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р.: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 р. № 1209-р // Офіційний вісник України. – 2011. – № 93. – стор. 67. – стаття 3389.

    7. Литвинов О. Механізм протидії злочинності / Олексій Литвинов, Ярослав Ступник // Публічне право. – 2011. – № 1. – С. 59-63.

    8. Шестаков Д. А. Криминология: учебник для юридических вузов / Д. А. Шестаков. 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Изд-во Юридический центр Пресс, 2006. – 561 с.


    План

    1. Протидія злочинності як вид соціального контролю: поняття, мета, об’єкти та принципи. Співвідношення понять «попередження злочинності», «протидія», «запобігання», «профілактика», «контроль», «боротьба» та ін.

    2. Стратегії попередження злочинності.

    3. Система заходів протидії злочинності.

    4. Правова основа протидії злочинності: міжнародні та внутрішньодержавні нормативно-правові акти.

    5. Суб’єкти протидії злочинності. Спеціально уповноважені державні органи протидії злочинності. Форми участі громадськості у протидії злочинності.


    Основний зміст
    1. Протидія злочинності як вид соціального контролю: поняття, мета, об’єкти та принципи. Співвідношення понять «попередження злочинності», «протидія», «запобігання», «профілактика», «контроль», «боротьба» та ін..

    Одним із головних завдань науки кримінології є створення теоретично обґрунтованих рекомендацій щодо протидії злочинності. Відповідно, студент повинен ознайомитися з концептуальними положеннями щодо поняття, мети, об’єктів, суб’єктів, структури, принципів та заходів протидії злочинності, а також набути практичних навичок складання програм протидії різним видам злочинів.

    Протидію злочинності слід аналізувати, виходячи з того, що вона є видом соціального контролю – сукупності заходів та методів впливу суспільства на небажані (відхилені) форми поведінки з метою їх мінімізації (Я.I. Гілінський).

    Основні механізми соціального контролю: 1) власне контроль, що реалізується ззовні за допомогою санкцій; 2) внутрішній контроль, що забезпечується інтеріалізацією соціальних норм та цінностей; 3) опосередкований контроль, викликаний ідентифікацією із референтною правослухняною групою; 4) контроль, заснований на широкому доступі способів задоволення потреб, альтернативних протиправним (Я.I. Гілінський).

    Протидія злочинності являє собою різновид специфічної державно-управлінської та громадської діяльності, спрямованої на недопущення вчинення злочинів, усунення їх причин і умов, переривання розпочатої злочинної діяльності чи злочинного діяння на різних стадіях їх здійснення, притягнення суб'єктів їх вчинення до кримінальної відповідальності і застосування до них заходів кримінально-правового впливу.

    Структура протидії злочинності складається з двох напрямків: 1) запобігання вчиненню злочинів; 2) реагування на вчинені злочини.

    При розгляді теоретичних основ впливу на злочинність з метою зниження її рівня та усунення негативних наслідків використовується досить велика кількість термінів: «протидія злочинності», «запобігання», «попередження», «профілактика», «контроль», «боротьба» тощо.

    2. Стратегії попередження злочинності

    Важливим при формуванні системи заходів протидії злочинності є визначення загальної характеристики підходів до побудови стратегії протидії злочинності. Серед основних стратегій можна виділити наступні (Д. А. Шестаков):



    • психолого-виховна (пропаганда системи самообмежень);

    • соціальна (послідовне вирішення криміногенних протиріч у суспільстві);

    • репресивна (вжиття жорстких каральних заходів до осіб, що вчинили злочин);

    • реститутивна (відновлення стану потерпілого).

    Окремі стратегії попередження злочинності залежать від стану злочинності, рівня розвитку суспільства, його історичних та культурних традицій, політичної волі в державі тощо. В сучасних умовах розвитку держави та суспільства спостерігається поєднання вказаних стратегій в рамках державної політики протидії злочинності.

    Характеризуючи основні положення щодо формування кримінологічної політики держави, необхідно виходити з того, що кримінологічна політика визначається як складова частина державної внутрішньої соціально-економічної політики, яка на основі Конституції України, теорії кримінології та інтегрованих нею знань визначає методологічні засади та шляхи, якими керується держава при здійсненні нерепресивної протидії злочинності та її проявам. (В.В. Голіна)



    3. Система заходів протидії злочинності

    Оскільки протидія злочинності включає в себе безліч різноманітних запобіжних заходів, виникає необхідність їх класифікації з урахуванням тих цілей, які перед ними ставляться. Відповідно, запобіжні заходи можна класифікувати



    за рівнем – на загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи;

    за масштабом заходи, які здійснюються на певній території (держава, регіони), на окремому об'єкті (установа, підприємство, фірма);

    за належністю до відповідної групи осіб (неповнолітні, рецидивісти);

    за змістом заходи соціально-економічного, соціально-демографічного, організаційного, правового та іншого характеру;

    за суб`єктами заходи, що здійснюються органами всіх гілок влади відповідно до їх компетенції та специфіки діяльності, організаціями, трудовими об'єднаннями, установами, громадськістю, окремими посадовими особами і громадянами;

    за об`єктами відповідно до видів злочинів, на протидію яким вони спрямовані;

    за часом постійні, невідкладні, тимчасові та ін.

    4. Правова основа протидії злочинності: міжнародні та внутрішньодержавні нормативно-правові акти.

    Під правовим забезпеченням мають на увазі ефективне нормативне супроводження заходів спеціально-кримінологічної протидії та запобігання злочинам. Воно передбачає наявність законів, указів, програм, концепцій запобігання злочинності та окремим її видам. Протидія злочинності потребує надійного правового регулювання різними галузями права: конституційного, кримінального, цивільного, адміністративного та ін. Тому правова основа протидії злочинності має складну структуру.

    Важливе значення мають норми міжнародного права, ратифіковані Верховною Радою України. У цих нормах закріплені основні принципи діяльності щодо протидії злочинності: справедливість, гуманізм, законність. Це такі нормативно-правові акти, як: Загальна декларація прав людини (1948 p.); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.); Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 p.); Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 p.), а також Факультативний Протокол до цієї Конвенції від 18 грудня 2002 року та інші.

    Закони і підзаконні нормативно-правові акти, які регламентують запобіжну діяльність за її окремим напрямами, також становлять окрему групу. Це, наприклад, Закони України: «Про попередження насильства в сім'ї» від 28 листопада 2002 року, «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом та фінансування тероризму» від 26 грудня 2002 року, «Про боротьбу з тероризмом» від 1 грудня 2005 року та інші.

    5. Суб’єкти протидії злочинності. Спеціально уповноважені державні органи протидії злочинності. Форми участі громадськості у протидії злочинності

    При розгляді даного питання, перш за все, необхідно визначитись із поняттям та системою суб’єктів протидії злочинності. В залежності від мети та завдань, які реалізуються суб’єктами протидії, їх функціональних обов’язків виділяють різні класифікації суб’єктів: загальні та спеціальні; державні, приватні та громадські; національні та міжнародні.

    У своїх зв’язках та взаємозалежностях зазначені суб’єкти протидії злочинності складають цілісну систему.

    При вивченні даної теми варто також звернути увагу на діяльність міжнародних установ та організацій у сфері протидії злочинності. Центром координації діяльності держав і міжнародних організацій у питаннях протидії злочинності виступає Організація Об’єднаних Націй (ООН). У рамках цієї міжнародної організації визначаються та приймаються єдині стандарти, норми, стратегічні напрямки протидії злочинності. Активними суб'єктами міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності виступають такі організації, як Міжнародна група з розробки фінансових заходів по боротьбі з відмиванням грошей (ФАТФ), Азіатсько-тихоокеанська група по боротьбі з відмиванням грошей, Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) та ін. Крім того, поряд з ООН, яка вирішує глобальні завдання у сфері протидії злочинності,стратегії протидії злочинності також реалізуються регіональними міжнародними організаціями та підпорядкованими їм структурними підрозділами: Радою Європи, Європейським Союзом, Організацією американських держав, Лігою арабських країн, Організацією африканської єдності, Чорноморським економічним співробітництвом, Шанхайською організацією співробітництва, Співдружність Незалежних Держав та ін.


    Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання


    1. Обгрунтуйте необхідність кримінологічної політики в Україні.

    2. Визначте поняття протидія злочинності та його рівні.

    3. Що означає «загально соціальна протидія злочинності?»

    4. Дайте визначення і назвіть структуру спеціально-кримінологічної протидії злочинності. Як ви розумієте такі його напрями, як кримінологічна профілактика, відвернення і припинення злочинів?

    5. Якими властивостями характеризується об'єкт запобіжного впливу?


    Критерії оцінювання під час поточного контролю

    Від здобувача вищої освіти вимагається обов’язкове відвідування лекцій і семінарів, активна робота на семінарах. На оцінку впливає поряд з відвідуванням лекційних та семінарських занять, якість виконання завдань, активна робота на семінарах. Особливо оцінюються активна робота на семінарах, правильні відповіді на запропоновані запитання за темами курсу.



    Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти


    Оцінка за шкалою силабусу

    Кількість набраних балів

    Критерії оцінювання

    A

    90-100

    відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

    B

    82-89

    вище середнього рівня з кількома помилками

    C

    74-81

    в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

    D

    64-73

    непогано, але зі значною кількістю недоліків

    E

    60-63

    виконання задовольняє мінімальні критерії

    Fx

    35-59

    потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік

    F

    0-34

    необхідна серйозна подальша робота

    Додатки
    1. Тестові завдання по темі лекції


    1. Рівні протидії злочинності:

    1. загальний та спеціальний;

    2. загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний;

    3. загальносоціальний та спеціально-кримінологічний;

    4. ранній та безпосередній.

    2. Спеціально-кримінологічна протидія:

    1. комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдосконалення суспільних відносин і усунення або нейтралізацію разом з тим причин та умов злочинності;

    2. включає в себе сукупність заходів спеціально направлених і цілеспрямованих на боротьбу зі злочинністю, які здійснюються органами, підприємствами, організаціями, установами, що мають функції, закріплені у нормативно-правових актах, пов’язані з цією боротьбою;

    3. система цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог виховного впливу на свідомість, почуття, волю особи, що профілактується, з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і, одночасно, формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки;

    4. вся соціально позитивна діяльність суспільства й держави (політична, економічна, моральна й ін.), що створює основу для зменшення негативних і антигромадських проявів у суспільстві.

    3. До завдань профілактики злочинів відноситься:

    1. систематичне виявлення і аналіз явищ, процесів, факторів, ситуацій, що сприяють злочинам;

    2. вплив на причини злочинних проявів та їх умови;

    3. вплив на негативні обставини безпосереднього соціального оточення (мікросередовище) особи, що формують мотивацію злочинної поведінки;

    4. вплив на особу, здатну завдяки громадському способу життя скоїти злочин або продовжити злочинну діяльність.

    5. Індивідуальна профілактика це:

    1. система цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог виховного впливу на свідомість, почуття, волю особи, що профілактується, з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і, одночасно, формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки;

    2. правове забезпечення утримання окремих членів суспільства від злочинних дій;

    3. недопущення порушення норм кримінального права членами суспільства;

    4. сукупність заходів спрямованих на недопущення хуліганський дій окремих осіб.



    Підготовлено

    Дрьомін Віктор Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», v.n.dryomin@gmail.com, (0482) 32-07-08

    Федчун Наталія Олександрівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», nataliia.87@list.ru, (0482) 32-07-08


    Лекція № 6


    Тема

    Вивчення та протидія економічній та загальнокримінальній корисливій злочинності
    Мета вивчення

    Сформувати систему науково обґрунтованих знань сутності явища економічної злочинності; сутності та природи загально кримінальної корисливої злочинності, основних детермінант, тенденції розвитку та можливостях протидії.


    Результати навчання

    Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):



    1. демонструвати розуміння сутності економічної та загальнокримінальної корисливої злочинності;;

    2. визначати основні фактори економічної та загальнокримінальної корисливої злочинності в Україні та світі;

    3. оцінювати світові та національні тенденції розвитку економічної злочинності та загальнокримінальної корисливої злочинності, практику протидії.



    Література

    1.  Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 40-41. – ст.379

    2. Про охоронну діяльність: Закон України від 22 березня 2012 року № 4616-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 2. – стор. 40. – стаття 8.

    1. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення: Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII // Офіційний вісник України. – 2014. – № 90. – стор. 7. – стаття 2576.

    2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності: Закон України від 15.11.2011 № 4025-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 25. – ст. 263.

    3. Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції: указ Президента України від 18 листопада 2005 року № 1615/2005 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1615/2005.

    4. Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF): постанова Кабінету Міністрів України та Національного Банку України від 28 серпня 2001 р. № 1124 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 35. – стор. 157. – стаття 1630.

    5. Бойко А. М. Теорія детермінації економічної злочинності в Україні в умовах переходу до ринкової економіки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Андрій Михайлович Бойко ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2009. – С.5 - 20.

    6. Волженкин Б. В. Преступления в сфере экономической деятельности / Б. В. Волженкин. – СПб. : Изд. «Юрид. центр Пресс», 2002. – 641 с.

    7. Гуцалова К. Кримінологічне визначення поняття та ознак економічної злочинності: проблемні питання / К. Гуцалова // Юридичний журнал. – 2004. – № 11 (29). – С. 113-115.

    8. Дрёмин В. Н. «Отмывание» доходов: проблема законодательного определения / В. Н. Дрёмин // Юридический вестник. – 2000. – № 2. – С. 80-81.

    9. Дрёмин В. Н. Безработица как фактор воспроизводства преступности / В. Н. Дремин // Актуальні проблеми держави та права. – № 9. – 2000. – С. 77-82.

    10. Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: монографія / О. О. Дудоров. – К. : Юридична практика, 2003. – 924 с.

    11. Кальман О. Г. Стан та головні напрямки попередження економічної злочинності в Україні: теоретичні і прикладні проблеми / О. Г. Кальман. – Харків : Гімназія, 2003. – 352 с.

    12. Коміссарчук Ю. А. Детінізація економічних відносин в Україні (кримінально-правове та кримінологічне забезпечення) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Юлія Анатоліївна Коміссарчук ; Київ. нац. ун-т внутріш. справ . – К., 2006. – 20 с.

    13. Мельничук Т. В. Організовані форми злочинної діяльності у зовнішньоекономічній сфері: монографія / Т. В. Мельничук. – О. : Фенікс, 2010. – 246 с.

    14. Мельничук Т. В. Ціна економічної злочинності: проблемні аспекти визначення та застосування / Т. В. Мельничук // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – 2013. – № 5. – С. 191-195.

    15. Молокоедов В. В. Cращивание организованной и экономической преступности – новая форма криминальной активности [Електронний ресурс] : електронна база данних книг. – М. , 2005. – Режим доступу до сайту: http://bookinist.net/books/bookid-92671.html

    16. Озерський І. В. Економічна злочинність (поняттєво-правовий та психологічний аналіз) / І. В. Озерський, І. О. Кащук // Економіка. Фінанси. Право. – № 11. – 2004. – С. 22-27.

    17. Попович В. М. Взаємозв’язок організованої злочинності, “відмивання” доходів незаконного походження та “тіньової” економіки / В. М. Попович // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2002. – № 5. – С. 62-65.

    18. Стрельцов Е. Л. Экономическая преступность в Украине: курс лекций / Е. Л. Стрельцов. – Одесса: АО Бахва, 1997. – 572 с.

    19. Шапочка С. В. Шахрайство - корисливий злочин проти власності: історія та сьогодення  / С. В. Шапочка // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. журн.  2004.  № 9. С. 173-178.

    20. Швидкий О. Г.  Профілактика та припинення злочинів, пов'язаних з квартирними крадіжками / О. Г. Швидкий // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: збірник наукових праць.  2005.  № 1. С. 192-200.



    План

    1. Поняття та ознаки економічної злочинності. Місце економічної злочинності у структурі тіньової економіки.

    2. Рівень, динаміка, структура та географія економічної злочинності в Україні.

    3. Фактори економічної злочинності та особливості осіб, які вчиняють економічні злочини.

    4. Загальна характеристика системи та суб`єктів протидії економічній злочинності в Україні.

    5. Поняття та ознаки загальнокримінальної корисливої злочинності.

    6. Стан та детермінація загальнокримінальних корисливих злочинів в Україні.

    7. Суб’єкти та заходи протидії загальнокримінальній корисливій злочинності.


    Основний зміст

    1 Поняття та ознаки економічної злочинності. Місце економічної злочинності у структурі тіньової економіки.

    Відносини з приводу виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг становлять сутність економічної діяльності. Результатом такої діяльності є значна економічна вигода у вигляді товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів. Тому не дивно, що така прибуткова сфера стає об’єктом злочинних посягань, особливо в періоди криз та реформ. Криміналізація пронизує майже всі галузі державного управління і економіки України.

    За різними оцінками тінізація економіки сягає від 30 до 80 % від її легального сектора. Структуру тіньової економіки складають наступні сегменти:

    1. Неформальний, але соціально прийнятний сегмент – доходи, отримувані від невраховуваних державою джерел (ведення особистого господарства для власних потреб, епізодичні «чайові», винаймання житла без укладання договору, неформальна зайнятість населення тощо).

    2. Доходи від різного роду деліктів (цивільних, адміністративних, фінансових), які не є злочинами в силу незначної шкоди, але мають схожий механізм вчинення, формування особистості делінквента та детермінаційні зв’язки.

    3. Кримінальний бізнес, тобто нелегальна діяльність, яка представлена забороненим законом виробництвом і поширенням товарів та послуг, що мають ефективний попит на ринку (наркобізнес, торгівля людьми тощо).

    4. Власне економічні злочини.

    О.Г. Кальман визначає злочинність у сфері економіки (економічну злочинність) як соціально-економічне деструктивне для економіки держави явище, що виявляється у вчиненні особами навмисних корисливих злочинів у сфері легальної і нелегальної господарської діяльності, основним безпосереднім об'єктом яких виступають відносини власності і відносини у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг з метою одержання доходу.

    А.М. Бойко під економічною злочинністю пропонує розуміти обумовлену закономірностями розвитку суспільства кримінологічно однорідну сукупність суспільно небезпечних і кримінально-караних проявів господарської діяльності, які посягають на механізм організації національної економіки та які вчиняють суб'єкти господарської діяльності - фізичні особи, або службові особи юридичних осіб — суб'єктів господарської діяльності у процесі здійснення ними фактичної чи фіктивної господарської діяльності через порушення порядку її здійснення з метою отримання економічної вигоди.

    Американські вчені Р. Куінні та М. Клінард запропонували розділити економічну злочинність на два види:



    1. злочинність за родом зайнятості (злочини, що вчиняються індивідами для особистої вигоди в процесі професійної діяльності, а також злочини, що вчиняються службовцями проти підприємців, на яких вони працюють);

    2. злочинність корпорацій («білокомірцеві злочини», тобто злочини представників адміністрації корпорацій, що вчиняються в інтересах корпорації, а також злочини корпорації в цілому).

    Таким чином, до провідних характеристик економічної злочинності належать:

    1. Корислива мотивація, (хоча існують інші протиправні мотиви: підрив репутації, безкорисливе розголошення комерційної таємниці та ін.).

    2. Об’єктом посягання є економічна безпека (безпека відносин з приводу виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг).

    3. Вчинення злочинів у процесі професійної діяльності (залучення та використання інфраструктури легальної економічної діяльності).

    4. Корпоративний характер. Наявність двох суб’єктів – юридичної особи (злочинність корпорацій) та фізичної особи (злочинність за родом діяльності), що діють від імені та в інтересах підприємства.

    5. Тривалий, систематичний характер.

    6. Суттєвий збиток, що наноситься економічним інтересам держави, галузей економіки та громадян.

    7. Використання корумпованих елементів у контролюючих та правоохоронних органах.

    8. Неперсоніфіковані жертви (анонімність та колективність віктимізації).

    9. Високий ступінь латентності.

    2. Рівень, динаміка, структура та географія економічної злочинності в Україні.

    За офіційними статистичними даними МВС України, питома вага злочинів економічної спрямованості в Україні становить близько 10 % від загальної кількості зареєстрованих злочинів. Але враховуючи те, що економічні злочини мають високий рівень латентності, можна припустити, що їх частка значно більша.

    Протягом 2002–2010 рр. щорічно викривалося близько 40 тис. економічних злочинів. У структурі економічної злочинності переважають корисливі посягання на власність (у середньому – 34,0 %), пов’язані з ними злочини у сфері службової (39,0 %) та господарської діяльності (22,0 %). Зокрема, у 2009 році виявлено 36634 злочинів у сфері економіки, з них найбільш значну частину складають злочини проти власності – 13366 та у сфері службової діяльності – 14159, злочини у сфері господарської діяльності складають 8174. Звертає на себе увагу той факт, що приблизно половина з них тяжкі та особливо тяжкі.

    Станом на 2009 рік найбільш криміналізованими є бюджетна сфера (7264 злочинів), агропромисловий комплекс (2213 злочинів), сфера банківської діяльності (3300).

    За географічним розподілом найбільш економічно криміналізованими класично є Дніпропетровська область, Донецька, Одеська та Луганська. Найменше виявляється економічних злочинів у Рівненській, Чернівецькій та Кіровоградській областях.

    У наступні роки в офіційній статистичній звітності узагальнена кількість вчинених злочинів у сфері економіки не фігурує.

    Стан кримінальної ситуації у сфері економіки багато в чому визначають організовані форми злочинної діяльності. Так, на протязі останніх років спостерігається тенденція взаємопроникнення організованої злочинності в економічну і навпаки. Це грозить не лише створенням певного якогось нового виду звичайних злочинів. А тим, що за таким поєднання майже неможливо простежити правоохоронним органам, також такі структури характеризуються більшим рівнем живучості, оскільки в разі відсутності прибутку від злочинної діяльності, така структура може отримувати прибутки від легальної, чим не можуть похвалитись звичайні організовані злочинні формування.

    3. Фактори економічної злочинності та особливості осіб, які вчиняють економічні злочини..

    До факторів, які виступають поживним ґрунтом економічної злочинності відносяться:

    − системні вади податкової політики (чинна податкова система фактично зосереджена на максимальному залученні надходжень до бюджету, без урахування можливих негативних наслідків надмірного фіскального тиску на суб’єктів господарювання та громадян);

    − відсутність повноцінного ринкового середовища (уповільнення інституційних, структурних та економічних змін, недосконалість ринкових механізмів призводять до неузгодженості державної економічної політики з інтересами суб’єктів господарювання, які змушені самостійно розробляти неформальні механізми співпраці);

    − високий рівень корупції та некомпетентність державних службовців (корупція є одним із головних чинників, який впливає на розвиток України, та залишається одним із найбільших перепон на шляху її інтеграції до світового співтовариства);

    − нестабільність інвестиційного та підприємницького клімату;

    − недостатній захист інвесторів;

    − нестабільне політичне середовище та ін.

    Фактори економічної злочинності в сучасній Україні є можна класифікувати на: а) загальнодержавні; б) внутрішньополітичні; в) причини, обумовлені недоліками державного управління та правового регулювання; г) соціальні причини.

    Загальнодержавними доцільно назвати ті, які обумовлені тенденціями соціально-економічного розвитку України. До внутрішньополітичних причин можна віднести чинники трансформації політичного середовища, що, у свою чергу, впливає на пріоритети в соціально-економічних перетвореннях. До причин функціонування кримінальної економіки, які обумовлені недоліками державного управління, слід віднести низький ступінь керованості процесами соціально-економічних перетворень у державі, корупцію. Соціальними причинами виступає, зокрема, неналежний рівень життя населення України, що сам по собі, може детермінувати й психологічну готовність до вчинення злочинів.

    Неабиякий криміногенний вплив справляє на злочинність, й особливо економічну, такий фактори як глобалізація та інтеріоризація.

    Слід пам’ятати, що економічна злочинність належить до так званої білокомірцевої злочинності. У своїй більшості особи, які вчиняють злочини в тіньовому секторі економіки, значно старші за віком від осіб, які вчиняють загально-кримінальні злочини (28-45 років - 82,3%); більшість є громадянами України (73,5%); як правило, з позитивними соціальними характеристиками (в цілому позитивно характеризуються за місцем роботи і проживання; займають керівні або ті, що пов'язані з допуском до роботи з матеріальними цінностями, посади (58,7% винних були керівниками підприємств, установ, організацій; 26,7% - підприємцями без утворення юридичної особи; 13,2% - головними (старшими) бухгалтерами тощо); переважно одружені - 76,3%; у більшості випадків з вищою освітою - 75,3%, підвищують знання шляхом навчання в магістратурі (12,3%) або отримання другої вищої освіти (23,6%), найчастіше юридичної або економічної), за характером - цілеспрямовані, врівноважені та вольові, до кримінальної відповідальності більшість з них не притягувалися (87,4%), за винятком дисциплінарної чи адміністративної; від 20,0% до 25,0% осіб вчиняють злочини у групі (за даними Ю.А. Коміссарчук). (Див. додаток 1)



    4. Загальна характеристика системи та суб`єктів протидії економічній злочинності в Україні.

    Враховуючи тенденцію транснаціоналізації економічної злочинності, варто проаналізувати внутрішньодержавні, а також міжнародні правові акти, які присвячені організаційним та змістовним аспектам протидії економічній злочинності.

    Аналіз чинного законодавства та практики, яка склалася, свідчить, що функції з протидії злочинам діяльності у сфері економіки невиправдано розпорошені по різних відомствах і часто дублюються. Зокрема такими повноваженнями наділені підрозділи Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України, які протидіють злочинам у сфері економіки, підрозділи податкової міліції та боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Державної фіскальної служби України.

    Суб`єктами, які реалізують державну політику у сфері протидії економічній злочинності є:

    1) органи, які здійснюють контрольно-регулятивні функції у сфері економіки (або неспеціалізовані суб’єкти; деякі з них з ознаками спеціалізації, наприклад Держслужба фінмоніторингу та деякі органи в структурі Держфіскальної служби);

    2) органи, що виконують охоронну функцію (система правоохоронних органів або спеціалізовані суб’єкти, наприклад, Департамент із протидії економічній злочинності у складі Міністерства внутрішніх справ);

    3) органи, що здійснюють правосуддя (господарське та кримінальне провадження).

    Особливу увагу слід приділити вивченню протидії легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, адже саме можливість подальшого використання брудних коштів зумовлює «рентабельність» та привабливість вчинення економічних злочинів.

    Протидія легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в Україні здійснюється за допомогою первинного та державного фінансового моніторингу. Первинний моніторинг здійснюють банки, страхові та інші фінансові установи, платіжні організації, товарні, фондові та інші біржі, професійні учасники ринку цінних паперів, гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї тощо. Державний моніторинг уповноважені здійснювати центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, а також спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (Державна служба фінансового моніторингу України).

    Активну боротьбу з відмиванням коштів ведуть такі міжнародні організації, як ООН, Організація економічного співробітництва і розвитку, Європейський Союз. Міцним інструментом міжнародного співробітництва в боротьбі з відмиванням грошей є заснована у 1989 р. «великою сімкою» Фінансова спеціальна робоча група боротьби з «відмиванням» грошей (FATF). FATF не тільки активно дає рекомендації з питань боротьби з відмиванням грошей і проводить регулярні перевірки відповідності законодавства і політики країн-учасниць цим рекомендаціям (за результатами яких робить регулярні звіти), але й активно залучає до співробітництва держави, які не беруть участі у її роботі. Дієвим заходом в такій діяльності FATF є ведення «чорного списку» країн, які «не співробітничають» з нею у боротьбі з відмиванням грошей.



    5. Поняття та ознаки загальнокримінальної корисливої злочинності.

    Слід виходити з того, що корисливі спонукання є одними з основних у житті будь-якої особи. Тому корисливість не повинна оцінюватися як криміногенна характеристика злочинців. Кримінальними можуть бути лише засоби задоволення корисливого мотиву.

    Необхідно розрізняти загальнокримінальну корисливу злочинність та економічну злочинність, що також має корисливу мотивацію. До основних характеристик злочинності загальнокримінального корисливого типу належать:


    1. корисливий мотив та корислива мета (протиправне безоплатне вилучення чужого майна);

    2. об’єкт – право власності;

    3. предмет – чуже майно, права на майно (категорія «чуже майно» повинна оцінюватися у юридичному значенні та мати вартісно-споживче вираження);

    4. загальний суб’єкт (поза сферою економіки та службовими відносинами);

    5. «примітивні» способи вилучення майна.

    Слід також розрізняти загальнокримінальну корисливу злочинність та корисливо-насильницьку злочинність, яка належить до загальнокримінальних діянь: для корисливо-насильницької злочинності характерний насильницький спосіб заволодіння майном потерпілих, тобто допоміжну функцію виконують агресивні спонукання.

    В основному загальнокримінальні корисливі злочини зосереджені у розділі 6 КК України (злочини проти власності за винятком некорисливих посягань на власність).

    Загальнокримінальна корислива злочинність складається зі злочинів, передбачених ст.ст.185, ч.1 ст.186, 190, 192, 289 КК України. До ядра цього виду злочинності відносяться такі злочини як крадіжки, ненасильницькі (прості) пограбування, шахрайства

    6. Стан та детермінація загальнокримінальних корисливих злочинів в Україні.

    Загальнокримінальна корислива злочинність складається зі злочинів, передбачених ст.ст.185, ч.1 ст.186, 190, 192, 289 КК України. До ядра цього виду злочинності відносяться такі злочини як крадіжки, ненасильницькі (прості) пограбування, шахрайства. Зокрема, на крадіжки припадає до половини усіх зареєстрованих в Україні злочинів (при цьому на квартирні крадіжки припадає до 22% всіх зареєстрованих крадіжок).

    Крадіжки є найбільш масовим злочинами, що вчиняються в Україні. Вони складають близько ½ від кількості всіх зареєстрованих злочинів, а у структурі загальнокримінальних злочинів і їх частка становить понад 70 %.

    Статистичні дані щодо загальнокримінальної корисливої злочинності є вельми умовними, адже ці злочини мають досить високий рівень латентності. Також слід відзначити залежність коливання показників цього виду злочинності від особливостей ведення статистичного обліку злочинів та кваліфікації. Ще однією специфічною ознакою є низький рівень розкриття цих злочинів: для крадіжок – в середньому 50%, для шахрайств – в середньому 55%.(Див. додаток 2)

    У межах вивчення детермінації загальнокримінальної корисливої злочинності слід виділити такі причини та умови, як аномійний стан суспільства, соціальне розшарування, споживацька психологія, кримінальна психологія, фрустрація тощо та окремі віктимологічні фактори.

    7. Суб’єкти та заходи протидії загальнокримінальній корисливій злочинності.

    Проблема попередження загальнокримінальної корисливої злочинності полягає в тому, що це один з найтиповіших та найстійкіших видів кримінальної активності, який залежить не стільки від застосування спеціально-кримінологічних заходів, скільки від загальносоціальної стабільності у суспільстві.

    ООН пропонує поєднання наступних стратегій у протидії загальнокримінальній корисливій злочинності:


    1. Стратегія соціального попередження злочинності орієнтована на підвищення добробуту цільової групи. Сприяючи поліпшенню перспектив доступу до таких соціальних благ як охорона здоров'я, безпечне і здорове навколишнє середовище, працевлаштування та освіта, соціальне попередження злочинності націлене на скорочення числа чинників, які спонукають осіб з числа маргіналізованих груп розглядати злочинну діяльність у якості прийнятного варіанту вирішення життєвих проблем.

    2. Общинне попередження злочинності націлене на зміну умов життя в районах проживання бідноти з характерним для них низьким рівнем соціальної згуртованості, де традиційна велика небезпека бути втягнутим у злочинну діяльність або стати її жертвою. Ця стратегія передбачає комплексний вплив на суб’єктів вчинення злочинів (який полягає не лише у забезпеченні відповідної реєстрації та розкритті злочинів, але й ресоціалізації та соціальній адаптації злочинців) та вплив на жертв злочинів з огляду на суттєвий влив віктимологічних факторів детермінації загальнокримінальної корисливої злочинності (включає інформаційну роботу та роз’яснення правил безпечної поведінки, розробку заходів відновного характеру, що сприятиме залагодженню конфлікту між потерпілим та правопорушником та компенсації завданої шкоди);

    3. Ситуаційне попередження злочинності спрямоване на скорочення можливостей і стимулів для вчинення правопорушень за рахунок максимізації ризику бути впійманим і мінімізації вигод від злочинних дій. Воно передбачає такі заходи, як належна організація середовища громадських місць і житлових районів та забезпечення допомоги для жертв злочинів, зокрема технічні заходи (наприклад, встановлення охоронних систем), організаційні (залучення громадськості до попереджувальної роботи) тощо.

    Також значне попереджувальне значення мають кримінально-правові санкцій.

    Серед системи суб’єктів протидії загально-кримінальній корисливій злочинності особливу увагу слід звернути на компетенцію та структуру спецпідрозділів органів внутрішніх справ України, а також засади діяльності приватних охоронних структур.



    Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання

    1. Яким чином співвідносяться економічна злочинність та тіньова економіка?

    2. Дослідіть проблему розмежування загально кримінальної корисливої злочинності та економічної.

    3. В чому полягає специфіка «білокомірцевого» злочинця?

    4. Назвіть суб’єктів протидії економічній злочинності в Україні?

    5. Визначте основні фактори загально кримінальної корисливої злочинності у сучасних умовах



    Критерії оцінювання під час поточного контролю

    Від здобувача вищої освіти вимагається обов’язкове відвідування лекцій і семінарів, активна робота на семінарах. На оцінку впливає поряд з відвідуванням лекційних та семінарських занять, якість виконання завдань, активна робота на семінарах. Особливо оцінюються активна робота на семінарах, правильні відповіді на запропоновані запитання за темами курсу.



    Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти


    Оцінка за шкалою силабусу

    Кількість набраних балів

    Критерії оцінювання

    A

    90-100

    відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

    B

    82-89

    вище середнього рівня з кількома помилками

    C

    74-81

    в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

    D

    64-73

    непогано, але зі значною кількістю недоліків

    E

    60-63

    виконання задовольняє мінімальні критерії

    Fx

    35-59

    потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік

    F

    0-34

    необхідна серйозна подальша робота



    Додатки:
    Схема № 1. Економічна злочинність в Світі1

    d:\users\user\pictures\1392879158_1.jpg
    Таблиця № 1


    Роки

    Крадіжки

    Шахрайства

    1996

    307043

    12092

    1997

    268459

    19417

    1998

    265020

    17111

    1999

    258191

    17693

    2000

    271608

    16050

    2001

    242095

    16516

    2002

    195951

    15192

    2005

    106690

    13964

    2006

    131174

    16160

    2007

    113984

    15354

    2008

    110493

    14693

    2009

    175582

    18004

    2010

    254755

    24879

    2011

    277598

    24058

    2012

    241100

    23300

    2013

    242646

    46866

    2014

    226756

    41814

    2015

    141627

    45653

    І півріччя 2016

    222241

    45653

      


    Підготовлено

    Дрьомін Віктор Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», v.n.dryomin@gmail.com, (0482) 32-07-08

    Федчун Наталія Олександрівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», nataliia.87@list.ru, (0482) 32-07-08


    Лекція № 7


    Тема

    Вивчення та протидія організованій злочинності
    Мета вивчення

    Встановлення основних елементів кримінологічної характеристики організованої злочинності, аналіз міжнародно-правових документів та національного законодавства щодо визначення організованої злочинності та її оремих проявів, дослідження особливостей протидії ним.


    Результати навчання

    Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):



    1. аналізувати міжнародно-правові документи та національне законодавство щодо визначення організованої злочинності та субєктів організованої злочинної діяльності;

    2. оцінювати основні механізми самовідтвоерння організованої злочинності;

    3. встановлювати можливості узагальнення поняття особістість організованого злочинця;

    4. розробляти стратегію сумісної діяльності науковців, громадськості, правозастосовувачів та законодавця для вирішення актуальних питань діяльності з протидії організованій злочинності.


    Література

    1. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності: прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_789

    2. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 року № 3341-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.

    3. Вербенський М. Г. Транснаціональна злочинність : кримінологічна характеристика та шляхи запобігання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Михайло Георгійович Вербенський ; Дніпропетровськ. держ. у-т внутрішніх справ. – Дніпропетровськ, 2010. – 40 с.

    4. Вербенський М. Г. Тенденції транснаціональної організаційної злочинності в Україні / М. Г. Вербенський // Право і суспільство. – 2010. – № 2. – С. 101-106.

    5. Голіна В. В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове та кримінологічне дослідження. Монографія / В. В. Голіна – Х., Регіон-інформ, 2004. – 212 с.

    6. Головина Г. В. Личность участника организованной преступной деятельности / Г. В. Головина // Следователь. – 2004. – № 1. – С. 40-42.

    7. Дрёмин В. Н. Преступность и её организованные формы как социальная практика / В. Н. Дрёмин // Інформаційне забезпечення протидії організованій злочинності: збірник наукових статей / [за ред. М. П. Орзіха, В. М. Дрьоміна] – Бібліотека журналу «Юридичний вісник». – Одеса: ФЕНИКС, 2003. – С. 12-25.

    8. Дрёмин В. Н. Уголовный терроризм как фактор организованной преступности / В. Н. Дрёмин // Юридична освіта і правова держава : зб. наук. праць. – О. : 1997. – С. 219-224.

    9. Дрёмин В. Н. Организованная преступность и криминальная культура: механизмы взаимодетерминации / В. Н. Дрёмин // Криминогенная ситуация на юге Украины: особенности и проблемы сдерживания: сб. науч. статей / [под ред. М. Ф. Орзиха, В. Н. Дрёмина] – Б-ка журн. «Юридичний вісник». – О. : Фенікс, 2003. – С. 78-88.

    10. Зелінська Н. А. Кримінальна глобалізація: від транснаціонального злочину до транснаціональної злочинності / Н. А. Зелінська, В. М. Дрьомін // Юридичний вісник. – 2011. – № 1. – С. 34-39.

    11. Кравчук С. Організована злочинність у сфері економіки України: проблеми припинення та шляхи їх вирішення / С. Кравчук // Право України. – 2011. – № 8. – С. 301-308.

    12. Мельник С. М. Оцінка діяльності оперативних підрозділів в аспекті боротьби з організованою злочинністю / С. М. Мельник // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – № 4. – С. 26-29.

    13. Мельничук Т. В. Проблема нормативного визначення поняття організованої злочинності та її форм / Т. В. Мельничук // Правовые проблемы противодействия организованной преступности: сб. науч. статей / [под ред. М. Ф. Орзиха, В. Н. Дрёмина]. – Б-ка журн. «Юридичний вісник». – О. : Фенікс, 2005. – С. 185-203.

    14. Мельничук Т. В. Організовані форми злочинної діяльності у зовнішньоекономічній сфері: монографія / Т. В. Мельничук ; НУ "ОЮА". – Одеса : Фенікс, 2010. – 246 с.

    15. Муляр О. Організована злочинність - складне суспільно небезпечне явище / Оксана Муляр // Вісник прокуратури. – 2009. – № 7. – С. 92-98.

    16. Одинцова О. В. Джерела кримінологічної інформації про організовану злочинність та їх використання у кримінологічній науці та практиці : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Олена Володимирівна Одинцова ; Харків. нац. ун-т внутрішніх справ. – Харків, 2012. – 18 с.

    17. Расюк Е. Поняття та кримінологічна характеристика організованої злочинності / Едуард Расюк // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 7. – С. 147-150.

    18. Скулиш Є. Д. Поняття транснаціональної організованої злочинності та її співвідношення з тероризмом / Є. Д. Скулиш, В. О. Глушков // Право і суспільство. – 2012. – № 2. – С. 190-194.

    19. Стихарна І. С. Характеристика етнічних організованих злочинних груп / І. С. Стихарна // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – № 1. – С. 51-52.

    20. Стрелковская Ю. А. Маргинальные группы в структуре организованной преступности / Ю. А. Стрелковская // Преступность и криминологические основы уголовной юстиции: монография / [В. Н. Дрёмин, А. А. Березовский, Н. А. Орловская и др.] : под ред. В. Н. Дрёмина. – О. : Фенікс, 2007. – С. 82-112.

    21. Строїч В. Взаємозв'язки у розвитку організованої злочинності та формуванні кримінальних ринків в Україні / Василь Строїч // Публічне право. – 2012. – № 3. – С. 233-239.

    22. Шостко О. Європейський досвід запобігання організованій злочинності: теоретичні пиатння / О. Шостко // Право України. – 2010. – № 2. – С. 198-203.


    План

    1. Наукове та нормативне визначення організованої злочинності.

    2. Види, ознаки, структура організованих злочинних угруповань та організованої злочинної діяльності.

    3. Організована злочинність в Україні: сучасний стан та тенденції.

    4. Транснаціональна організована злочинність: визначення, ознаки, кримінологічна характеристика.

    5. Фактори організованої злочинності.

    6. Напрямки протидії організованій злочинності в Україні та світі: правова основа, суб’єкти та заходи.


    Основний зміст

    Організована злочинність є відносно новим видом злочинності для вітчизняної кримінології (про її появу радянські вчені заговорили наприкінці 80-х років ХХ століття), хоча це явище з’явилось значно раніше і вже досліджувалося зарубіжними кримінологами.

    При вивченні вказаної теми студент повинен враховувати складнощі у визначенні поняття організованої злочинності, яка існує не лише в науковій літературі. Єдиного визначення організованої злочинності не міститься й у міжнародних документах. Більше того, неодноразово висловлювалася думка щодо неможливості вироблення такого. Так, на VІІІ Конгресі ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня – 7 вересня 1990 р.) було зазначено, що одним формулюванням неможливо визначити багаточисельні види організованої злочинності, обумовлені різними факторами, у тому числі етнічними, економічними. Однак у цілому це явище можна охарактеризувати як складні кримінальні види діяльності, здійснювані у широких масштабах організаціями та іншими групами, які мають внутрішню структуру, отримують фінансовий прибуток та набувають владу шляхом створення та експлуатації ринків незаконних товарів та послуг.

    Дійсно, організована злочинність розвивається разом із суспільством, його економікою, іноді навіть випереджаючи їх. Коли певні способи її діяльності стають відомі правоохоронним органам, представники організованої злочинності винаходять інші, тобто їхня діяльність постійно змінюється, виходячи на якісно інший рівень. Суттєвою ознакою організованої злочинності є її диверсифікація, тобто розподіл коштів між різними, не пов’язаними один з одним, напрямами діяльності, розширення кількості видів та найменувань продукції та послуг з метою зниження ризику.

    Виходячи із цього, у 1995 р. Радою Європейського Союзу було розроблено такі загальні критерії визначення організованої злочинності: 1) взаємодія (спільна діяльність) більш ніж двох осіб; 2) розподіл функцій (у кожного учасника має бути своє чітко визначене завдання); 3) діяльність протягом тривалого періоду чи без заздалегідь установленого терміну; 4) суворі внутрішня дисципліна та контроль; 5) підозра у вчиненні тяжких злочинів; 6) вихід за межі національних кордонів; 7) застосування насильницьких методів примусу з метою залякування; 8) використання комерційних чи інших ділових структур; 9) участь у відмиванні грошей; 10) вплив на політику, засоби масової інформації, органи державного управління, органи юстиції та економіку; 11) мета – прибуток, вигода, влада. Крім того, зазначено, що для віднесення злочинного угруповання до організованого необхідно, щоб воно відповідало щонайменше шести з 11 вищенаведених критеріїв, при цьому обов'язковою є наявність 1, 5 і 11.

    В рамках цієї теми студент повинен проаналізувати не лише міжнародний досвід регламентації питань, пов’язаних з організованою злочинністю, а й чинне українське законодавство. У ст. 1 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. під організованою злочинністю розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Види та ознаки цих злочинів, а також кримінально-правові заходи щодо осіб, які вчинили такі злочини, встановлюються Кримінальним кодексом України.

    У свою чергу, Кримінальний кодекс містить низку норм, що надають можливість притягнути до кримінальної відповідальності учасників організованої злочинності на різних рівнях. Розділ VI Загальної частини КК України присвячено співучасті у злочинах: визначені види співучасників; сформульовані поняття “організована група” та “злочинна організація”, регламентована кримінальна відповідальність співучасників, у тому числі кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи або злочинної організації.

    Аналізуючи положення кодексу, варто звернути увагу на специфічні ознаки, які характеризують організовані злочинні угруповання, відповідно до ч.3, 4 ст. 28 КК України:



    1) стійкість, що полягає в здатності організованих злочинних угруповань забезпечити стабільність і безпеку свого функціювання, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати: як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо).

    2) наявність єдиного плану злочинної діяльності угруповання, що означає, що при його створенні учасниками схвалений (або їм повідомлений) план, який хоча б у загальних рисах передбачає основні етапи підготовки і вчинення угрупованням не менше двох злочинів. У подальшому – після вчинення перших двох злочинів – план щодо кожного наступного злочину може бути окремим.

    3) розподіл функцій учасників угруповання;

    4) поінформованість усіх учасників угруповання про наявність єдиного плану злочинної діяльності - очевидна щодо тих учасників групи, які мають керуватися зазначеним планом при підготовці та (або) вчиненні відповідних злочинів.

    Ознаками, які відрізняють злочинну організацію від організованої групи, є:

    а) кількісний склад. Група може визнаватися організованою, якщо її учасниками є не менше трьох осіб, а організація злочинною, якщо її учасниками є не менше п’яти осіб. Персональний склад угруповання може частково змінюватись або навіть повністю оновлюватися, однак наявність у складі угруповання вищезазначеної кількості учасників є обов'язковою.

    б) ієрархічність структури злочинної організації, що передбачає наявність в ній з одного боку керівника (керівного ядра), а з іншого – принаймні кількох учасників, які в межах функціювання злочинної організації мають йому підкорятися. У більшості випадків ієрархічність злочинної організації має кілька рівнів і може бути пов'язана з розподілом функцій між її учасниками.

    в) спосіб утворення. Спосіб утворення злочинної організації, крім об'єднання учасників (фізичних осіб), може полягати також в об'єднанні її "структурних частин". Вживаючи це поняття у ч. 4 ст. 28, законодавець, очевидно, мав на увазі типовий для відповідного рівня організованої злочинності випадок, коли злочинну організацію утворюють декілька організованих груп. При цьому такі організовані групи зберігають свою автономність, а їх учасники або керівники окремо вирішують питання загального керівництва злочинною організацією, координації злочинної діяльності, матеріально-технічного забезпечення тощо.

    г) мета утворення злочинної організації є не лише специфічною ознакою, за якою злочинна організація може відрізнятись від організованої групи, а й критерієм (підставою) поділу злочинних організацій на окремі різновиди. З урахуванням мети утворення злочинної організації передбачено такі її різновиди: 1) злочинна організація, утворена з метою безпосереднього вчинення її учасниками тяжких або особливо тяжких злочинів; 2) злочинна організація, утворена з метою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб; 3) злочинна організація, утворена з метою забезпечення функціонування як самої організації, так і інших злочинних груп.  



    Підвищена суспільна небезпека організованої злочинної діяльності у нормах Особливої частини КК України виражається у декілька способів:

    1. Організований характер злочинних діянь виступає в якості одного з обов’язкових елементів низки переважно тяжких та особливо тяжких злочинів (наприклад, згідно з КК України, це ст. 255 КК України – створення злочинної організації; ст. 257 КК України – бандитизм; ст. 260 КК України – створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань тощо).

    2. Скоєння злочину у складі організованої групи є кваліфікуючою ознакою значної кількості злочинів, передбачених Особливою частиною КК.

    3. Згідно з п. 2 ч.1 ст. 67 КК України скоєння злочину організованою групою визнається обставиною, що обтяжує покарання, якщо це не передбачено у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію.

    Окрему увагу слід звернути на заходи протидії організованій злочинності, оскільки нинішній стан криміногенної ситуації в державі свідчить про необхідність удосконалення заходів, спрямованих на нейтралізацію дії чинників, які її зумовлюють. Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року N 1000/2011 було схвалено Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю, реалізація якої передбачається протягом 2011-2017 років. Основними напрямами реалізації Концепції є: виявлення та аналіз проявів організованої злочинності; з'ясування причин та умов, що сприяють її поширенню в Україні; удосконалення правових механізмів та організаційних засад протидії організованій злочинності; визначення шляхів і способів захисту прав та свобод людини і громадянина, інтересів юридичних осіб від дій організованих злочинних угруповань; підвищення рівня інформованості суспільства про небезпеку та масштаби організованої злочинності; удосконалення існуючих та розроблення нових методів боротьби з організованою злочинністю з метою недопущення подальшої консолідації організованих злочинних угруповань, дальшого зменшення їх впливу на суспільство на національному та регіональному рівнях; продовження міжнародного співробітництва вітчизняних правоохоронних органів із відповідними органами іноземних держав; ініціювання вдосконалення міжнародно-правових актів та гармонізація національного законодавства з питань боротьби з організованою злочинністю із законодавством Європейського Союзу.

    Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання

    1. Які існують підходи до визначення поняття «організована злочинність»?

    2. Які основні напрями організованої злочинної діяльності в Україні та світі?

    3. Що підлягає врахуванню аналізі поняття особистість організованого злочинця?

    4. Які сучасні детермінанти організованої злочинності в Україні?

    5. Основні напрями протидії організованій злочинності в Україні та світі?


    Критерії оцінювання під час поточного контролю

    Від здобувача вищої освіти вимагається обов’язкове відвідування лекцій і семінарів, активна робота на семінарах. На оцінку впливає поряд з відвідуванням лекційних та семінарських занять, якість виконання завдань, активна робота на семінарах. Особливо оцінюються активна робота на семінарах, правильні відповіді на запропоновані запитання за темами курсу.



    Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти


    Оцінка за шкалою силабусу

    Кількість набраних балів

    Критерії оцінювання

    A

    90-100

    відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

    B

    82-89

    вище середнього рівня з кількома помилками

    C

    74-81

    в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

    D

    64-73

    непогано, але зі значною кількістю недоліків

    E

    60-63

    виконання задовольняє мінімальні критерії

    Fx

    35-59

    потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік

    F

    0-34

    необхідна серйозна подальша робота



    Додатки

    1.Тестові завдання:

    1. Дайте нормативне визначення організованої злочинності.

    а) сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угрупувань;

    б) об’єднання двох і більше осіб для досягнення певної злочинної мети;

    в) організована група з певним розподілом ролей;

    г) заняття чітко визначеним видом злочинної діяльності.
    2. Що таке транснаціональна злочинність:

    а) окремий вид злочинності, що має міжнародний характер;

    б) складова частина організованої злочинності;

    в) один з видів групової злочинності;

    г) об’єднання професійних злочинців;

    д) різновид банди

    є) окремий вид злочинності, що має наднаціональний характер;

    Підготовлено

    Дрьомін Віктор Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», v.n.dryomin@gmail.com, (0482) 32-07-08

    Федчун Наталія Олександрівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», nataliia.87@list.ru, (0482) 32-07-08


    Додаток до навчальної (робочої навчальної) програми 2





    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


    База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

    войти | регистрация
        Головна сторінка


    загрузить материал