Ю.Є. Полянський комплекс навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни (модуля) кримінологія



Сторінка2/13
Дата конвертації28.12.2016
Розмір2.21 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Аналитический обзор научных статей по проблемам причин преступности [Електронний ресурс] // Одесский информационно-аналитический центр по изучению организованной преступности и коррупции при Национальном университете "Одесская юридическая академия". – Режим доступу до сайту: http://inter.criminology.onua.edu.ua/?p=2797


  • Антонян Ю. М. Почему люди совершают преступления. Причины преступности. / Ю. М. Антонян. – М. : ИД «Камерон», 2006. – 304 с.

  • Бойков А. Преступность как форма социального протеста / А. Бойков //  Мировой судья.  –  2007.  – № 5. –  С. 16-18.

  • Вишневецкая К. В. Урбанизация и ее влияние на процессы виктимизации населения / К. В. Вишневецкая // Юридический мир.  –  2006. – № 3. – С. 65-70.

  • Гилинский Я. И. Глобализация, девиантность, социальный контроль: сборник статей / Я. И. Гилинский. – СПб. : Изд-во ДЕАН, 2009. – 331 с.

  • Гофман М. Преступность – бизнес другим путем / М. Гофман // Политика и общество : Научный гуманитарный журнал. – 2008. – № 10. – С. 4-15.

  • Даньшин И. Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия : учеб. пособие / И. Н. Даньшин. – Киев : УМК ВО, 1988. – 69 с.

  • Дрьомін В. М. Злочинність як соціальна практика: інституціональна теорія криміналізації суспільства / В. М. Дрьомін: монографія. – Одеса: Юридична література, 2009. – 616 с.

  • Иншаков С. М. Зарубежная криминология / С. М. Иншаков. – М. : Изд. группа ИНФРА. М-НОРМА, 1997. – 374 с.

  • Косарев В. Н. Современная криминология о причинах и условиях преступности / В. Н. Косарев // Современное право. – 2010. – № 1. –  С. 79-81.

  • Костенко О. М. Культура і закон у протидії злу / О. М. Костенко. – К., 2008. – 352 с.

  • Кудрявцев В. Н. Преступность и нравы переходного общества / В. Н. Кудрявцев. – М.: Гардарики, 2002. – 238 с.

  • Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации / Н. Ф. Кузнецова ; под ред. В. Н. Кудрявцева. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 208 с.

  • Литвак О. М. Злочинність, ії причини та профілактика / О. М. Литвак. – Київ : Україна, 1997. – 167 с.

  • Федоренко Д. Про особливості рівня злочинності в урбанізованих регіонах України / Д. Федоренко // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С. 208-218.

  • Филонов В. П. Причины преступности / В. П. Филонов. – Днепропетровск, 1996. – 200 с.

  • Чечель Н. О. Поняття причинності в кримінології: деякі аспекти [Електронний ресурс] / Н. О. Чечель // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 963–966. – Режим доступу до журналу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-2/11cnokda.pdf.

  • Черныш О. В. К вопросу об идеологических основах понимания природы преступности учеными в СССР и странах Восточной Европы / О. В. Черныш // Вестник Российской правовой академии.  –  2011.  –  № 3. – С. 77-80.

  • Шакун В. І. Урбанізація і злочинність : моногр. / В. І. Шакун. – К. : Укр. акад. внутр. справ, 1996. – 256 с.

  • Эминов В. Е.  Социальный и нравственно-психологический причинные комплексы преступности / В. Е. Эминов // Lex Russica: научн. труды Моск. гос. юрид. академии. – 2006. – № 6. – С. 1232-1240.

  • Шур Э. М. Наше преступное общество : Социальные и правовые источники преступности в Америке / Э. М. Шур ; [пер. с англ. Ю. А. Неподаева] ; ред., предисл. В. Н. Кудрявцев. – М. : Прогресс, 1977. – 326 с.  


    План

    1. Методологічні основи причинності та детермінації злочинності.

    2. Поняття та класифікація причин і умов злочинності.

    3. Пояснення злочинності з позиції класичної школи кримінального права.

    4. Біологічний напрямок у поясненні злочинності.

    5. Соціологічні концепції пояснення злочинності (теорія аномії, диференційованого зв’язку, стигматизації).

    6. Причини та умови злочинності в сучасній Україні.


    Основний зміст

    1. Методологічні основи причинності та детермінації злочинності.

    Причини та умови злочинності – один із основних елементів предмету кримінології. Успішна протидія злочинності неможлива без вивчення і розуміння причин та умов, що обумовили злочинну поведінку. Важливість дослідження факторів злочинності полягає у тому, що знаючи, чому особа вчиняє злочин за певних обставин, ми зможемо проаналізувати, чому інша особа в аналогічній ситуації утримується від протиправних дій, а відтак і стимулювати правослухняну поведінку.

    Питання, чому саме люди вчиняють злочини цікавить науковців вже досить давно, оскільки відповідь на нього довзоляє реалізувати практичну мету кримінології – розробити ефективні та дієві механізми протидії злочинним проявам.

    Вивчення злочинності, її вимірів та показників – початковий пункт кримінологічного дослідження.

    Детермінація – більш загальна категорія, що характеризує походження явищ у природі та суспільстві; мова йде про залежності одних явищ, процесів і станів від інших, про зв’язки між речами та явищами.

    Детермінація злочинності – об’єктивна залежність причинної обумовленості злочинності від явищ життєдіяльності суспільства та їх сприйняття окремими його членами.

    Детермінація злочинності опосередкована складною взаємодією різних форм зв’язків:


    • функціональна залежність;

    • статистичний зв’язок;

    • зв'язок станів;

    • причиновий зв'язок.

    Причинність у кримінології – один із видів зв’язків процесів та явищ, це зв'язок продукуючий або генетичний, тобто визначальний саме факт породження якого – небудь явища процесу.

    Коли мова йде про причинність, використовують категорії «причина і наслідок» або «причинно-наслідковий зв'язок», при якому причина породжує наслідок; причина передує за часом наслідку; наслідок не може бути причиною тієї самої причини тощо.



    2. Поняття та класифікація причин і умов злочинності.

    Потрібно розрізняти причини злочинності (деструктивні явища, які її породжують) і умови злочинності (безпосередньо не породжують злочинність (наслідок), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню, тобто в певний спосіб впливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності).

    При класифікації причин та умов злочинності необхідно звернути увагу на те, що класифікація причин і умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою (об'єктивні та суб'єктивні); за рівнем функціонування (причини та умови злочинності в цілому; причини та умови окремих груп і видів злочинів; причини та умови скоєння окремого злочину); за змістом і способом дії (економічні; ідеологічні; організаційні; правові; психологічні); ) за масштабами поширення (загальнодержавні, регіональні; в окремих галузях, соціальних групах; за джерелами тощо.

    Слід звернути увагу на те, що єдності в розумінні детермінації злочинності серед дослідників немає як в процесі розвитку кримінології, так і в сучасних кримінологічних дослідженнях. Підходи до пояснення злочинності, що склалися в науці, є досить різноманітними та іноді суперечливими.



    3. Пояснення злочинності з позиції класичної школи кримінального права.

    Класична школа кримінального права характеризувалася зміною теологічного світогляду раціоналістичним під впливом гуманізму та просвітництва. З позиції розуміння причинності злочинності в межах класичної школи кримінального права відбувся перехід від панівних раніше уявлень про надприродні сили, як такі, що визначають поведінку особи, в тому числі злочинну, до концепції свободної волі людини та її умислу. В її межах вперше склалася відносно повна система кримінологічних поглядів.

    Представники класичного періоду (Ч. Бекарія, Д. Бентам, Д. Говард тощо) піддали критиці феодальне кримінальне право за звірство, дикість, нехтування правами людини. У той же час вони обґрунтовували нові принципи кримінального права і процесу капіталістичного суспільства:


    • законність, рівність усіх перед законом;

    • домірність між тяжкістю злочину і покаранням;

    • гуманізм (відміна жорстоких покарань);

    • здійснення правосуддя із дотриманням обов’язкових процедур.

    Витоки злочину останні вбачали не у гріховності, у впливі потойбічних сил, а у намаганні одержати максимальне задоволення при мінімальних стражданнях.

    Причини злочинів кореняться у свободі волі індивіда, що діє свідомо (індетермінізм).

    Мета покарання за Ч. Бекарія не соціальна помста, спричинення страждань, а недопущення того, щоб винні знову нанесли шкоду суспільству.

    Проте, классики не придавали надавали належної уваги соціальній природі злочину.



    4. Біологічний напрямок у поясненні злочинності.

    Позитивістська методологія в кримінології пов’язана з переходом від концепції свободи волі індивіда до концепції причинності злочину. На її базі склалися біологічний (антропологічний), психологічний та соціологічний підходи до пояснення злочинності.

    Представники біологічного напрямку у центр пояснення злочинності ставлять особистісні риси людини, яка вчиняє злочин, а представники соціологічного напрямку вважають злочинність продуктом соціальних передумов. Так, біологічний (антропологічний

    ) підхід трактує злочинність скрізь призму теорії природженого злочинця (як природна, вроджена властивість певних індивідуумів (Ч. Ломброзо)); теорії розумової відсталості (залежність між розумовою відсталістю і злочинністю; теорії расової схильності (Е. Хутен); хромосомної теорії (П. Джекобс); ендокринна теорія походження злочинності т.д.

    До цього ж напрямку тяжіє напрям, що отримав назву клінічної кримінології, представники якого пояснювали делінквентну поведінку особи хворобливим станом (Ж. Пінатель, Ф. Граматика, Б. ді Туліо).

    У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особі злочинця. Одночасно низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, зокрема й математичними, методиками, що призводить до "психології без душі".

    Психологічний підхід до пояснення злочинності представлений низкою теорій, серед яких слід виділити наступні:

    - фрейдизм (рушійною силою поведінки людини, у тому числі злочинної є неусвідомлювані імпульси, що йдуть з глибини підсвідомості;

    - теорія небезпечного стану злочинця (злочинця необхідно не карати, а виводити із стану підвищеної схильності до злочину);

    - клінічна кримінологія (кримінологія – антикриміногенна медицина, а в’язниця – клініка.

    Не загальна превенція, а ресоціалізація головна ціль клініцистів.



    5. Соціологічні концепції пояснення злочинності (теорія аномії, диференційованого зв’язку, стигматизації).

    Теорії соціологічного напрямку пояснюють походження злочинності через певні соціальні механізми. Ці соціальні механізми можуть бути різними. Так, теорія аномії стверджує, що у період стабільності закон для людини не тиск зовні, а образ вищої свідомості; рівень солідарності визначає характер соціальних процесів, у тому числі злочинності.

    Відсутність солідарності (дезорганізації) – джерело більшості негативних явищ.

    У період дезорганізації суспільство неспроможне проявити вплив на людину.

    Вихід із кризового стану аномії – воскресити традиції і звичаї, навіть якщо вони не відповідють умовам соціального положення. У суспільстві, де царює солідарність і стабільність – злочинність невелика і навпаки (Е. Дюркгейм).

    У 1938 році Р. Мертон удосконалив теоретичні розробки теорії аномії. Відповідно до його вчень причина злочинності – суперечливість між цінностями, на яке націлене суспільство і можливості їх досягнення за встановленими правилами. Наслідок – людина, що не може отримати цінності по усім правилам, починає заперечувати їх, намагається отримати їх будь-якою ціною.



    Теорію диференціального зв'язку започаткував французький учений Габріель Тард, який у своїх працях пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та наслідування.

    Власне теорію диференціального зв'язку сформулював американський учений Едвін Сатерленд. Теорія диференційованих зв'язків полягає в тому, що особа засвоює злочинну поведінку не тому, що має до цього схильність, а тому що бачить більше прикладів кримінальної поведінки. Відтак вона запозичує негативні моделі поведінки. Якби неповнолітній з дитинства мав інше коло спілкування, він став би іншою особою.

    Суть теорії Е. Сатерленда базується на тому, що злочинність нічим принципово не відрізняється від інших форм діяльності, людина стає злочинцем у силу здібності навчатись; злочинне навчання включає сприйняття криміногенних поглядів, звичок та умінь; людина навчається злочинній поведінці не тому, що має до цього особливі задатки, а тому, що кримінальні зразки частіше зустрічаються в практиці(звідси назва теорії «диференційованих зв’язків»)

    Диференційовані, різні зв’язки визначать направленість виховання дитини.

    Неформальне спілкування сильніше формального(сім’я, школа), а тому сприймається значно краще, ніж формалізоване.

    Відповідно до вчень Т. Д. Міда суспільне життя – це серія соціальних ситуацій і типових реакцій на поведінку оточуючих (інтеракцій). Кожному індивіду суспільство відводить яку-небудь роль, в яку той «вкладає» себе як актор; його поведінка визначається соціальними очікуваннями. Застосувавши ці положення Ф. Таненбаум довів, що неправильна реакція суспільства на злочин є один із найбільш значимих криміногенних факторів.

    Негативні оцінки мають дві сторони:

    - утримують від соціальних зв’язків;

    - при невмілому їх застосуванні вони можуть ініціювати криміналізацію особи (драматизація зла).

    Наклеювання ярликів (стигми) нерідко приводить до того, що цей ярлик стає компасом у житті молодої людини.

    Етапи криміналізації відповідно до цієї теорії наступні:

    - порушення правил поведінки;

    - інтеракція у формі негативної оцінки оточуючими;

    - вторинне правопороушення, викликане образою;

    – засудження, що тягне вторинну стигматизацію;

    – закріплення особи на злочинному шляху.

    Основні положення теорії стигматизації: нема абсолютних ознак злочину, все залежить від реакції людей; злочинці практично нічим не відрізняються від незлочинців; вплив судової системи на злочинців носить скоріше негативний характер, тобто стигматизує; не слід драматизувати зло, так як важлива не кара, а заходи утримання від злочинів.



    6. Причини та умови злочинності в сучасній Україні.

    Характеризуючи особливості пояснення злочинності в Україні в сучасний період, слід мати на увазі необхідність такого аналізу у взаємодії з актуальними процесами соціального буття та особливостями соціальної психології. Серед основних причин економічного фактора злочинності останніх десятиліть, які вирізняються своїм масштабом та суттєво вплинули на стан і динаміку злочинності, називають скорочення внутрішнього валового продукту, безробіття і подальше масове зубожіння населення, знецінення грошових вкладів населення, незбалансованість господарського механізму, вади та недоліки економічної політики тощо.

    Значну роль організаційно-управлінських, ідеологічних та інших соціальних факторів у відтворенні злочинності в Україні: поглиблення соціального розшарування суспільства, демографічна та медикодемографічна ситуація в країні, що характеризується негативними кількісними та якісними змінами населення; нелегальна міграція, урбанізація, прогалини в ідеологічному та культурному вихованні населення; недоліки в діяльності правоохоронних органів, їх низька ефективність в боротьбі зі злочинністю; корупція в правоохоронних органах.

    При характеристиці сучасного детермінаційного комплексу злочинності студенти повинні звернути увагу на важливі явища соціально-психологічного характеру, які мають безпосередній вплив на стан злочинності. До них відносять, наприклад, наростаючі настрої соціального відчуження, ворожого відношення до більш заможних членів суспільства, які виникли внаслідок різних процесів розшарування суспільства внаслідок соціально-політичних перетворень, наростаюча аномічість суспільної свідомості.




    Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання

    1. Визначте методологічні засади причинності у кримінології.

    2. У чому полягає відмінність категорій «причини злочинності» і «умови злочинності»?

    3. Наведіть класифікаційні групи причин та умов злочинності.

    4. У чому полягає сутність класичної школи кримінального права у поясненні злочинності?

    5. Назвіть та охарактеризуйте причини та умови злочинності у сучасній Україні


    Критерії оцінювання під час поточного контролю

    Від здобувача вищої освіти вимагається обов’язкове відвідування лекцій і семінарів, активна робота на семінарах. На оцінку впливає поряд з відвідуванням лекційних та семінарських занять, якість виконання завдань, активна робота на семінарах. Особливо оцінюються активна робота на семінарах, правильні відповіді на запропоновані запитання за темами курсу.



    Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти


    Оцінка за шкалою силабусу

    Кількість набраних балів

    Критерії оцінювання

    A

    90-100

    відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

    B

    82-89

    вище середнього рівня з кількома помилками

    C

    74-81

    в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

    D

    64-73

    непогано, але зі значною кількістю недоліків

    E

    60-63

    виконання задовольняє мінімальні критерії

    Fx

    35-59

    потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік

    F

    0-34

    необхідна серйозна подальша робота


    Додатки

    1. Документальний фільм «Антрополог Ч.Ломброзо»




    Підготовлено

    Дрьомін Віктор Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», v.n.dryomin@gmail.com, (0482) 32-07-08

    Федчун Наталія Олександрівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», nataliia.87@list.ru, (0482) 32-07-08


    Лекція № 4


    Тема

    Індивідуальна злочинна поведінка, причини та її механізм
    Мета вивчення

    Сформувати систему науково обґрунтованих знань щодо генези індивідуальної злочинної поведінки, причин та умов конкретного злочину, можливостей запобігання злочинам на різних стадіях формування злочинної поведінки.



    Результати навчання

    Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):



    1. демонструвати розуміння особливостей причин та умов конкретного злочину;

    2. визначати умови несприятливого формування особисті та кримінологічне значення ситуації вчинення злочину

    3. аналізувати поняття та типи механізму індивідуальної злочинної поведінки;

    4. оцінювати можливості запобігання злочинам на різних стадіях формування злочинної поведінки


    Література

    1. Антонян Ю. М. Мотивация преступного поведения  / Ю. М. Антонян // Юридическая психология : Научно-практическое и информационное издание. – 2006. – № 1. – С. 14-18.

    2. Блэкборн Р. Психология криминального поведения / Р. Блэкборн. – СПб.: Питер, 2004. – С. 25-41, 105-144.

    3. Бурлаков В. Н. Уголовное право и личность преступника / В. Н. Бурлаков. – СПб: Изд. Дом СПб ун-та, 2006. – С. 17-35.

    4. Зелинский А. Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание / А. Ф. Зелинский. – К.: Юринком Интер, 1999. – С. 74-150.

    5. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин. – СПб. : Питер, 2000. – С. 129-150, 201-287.

    6. Кондратюк Л. В. Антропология преступления (микрокриминология) / Л. В. Кондратюк. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – С. 24-59, 104-179.

    7. Корягіна А. М. Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток та наслідки злочину : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Анжела Миколаївна Корягіна ; Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2011. – 20 с.

    8. Кудрявцев В. Н. Борьба мотивов в преступном поведении / В. Н. Кудрявцев. – М. : Норма, 2007. – С. 47-87.

    9. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: учеб. пособие для вузов / В. Н. Кудрявцев. – М. : ИНФРА-М, 1998. – С. 147-200.

    10. Лунеев В. В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование, профилактика / В. В. Лунеев. – М. : Прогресс, 1980. – С. 99-125.

    11. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. – СПб. : Питер, 2003. –С. 47-140.

    12. Миненок М. Г. Корысть. Криминологические и уголовно-правовые проблемы / Миненок М. Г., Миненок Д. М. – СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – С. 201-250.

    13. Охріменко І. Психологічна характеристика механізму злочинної поведінки  / І. Охріменко // Підприємництво, господарство і право. –  2010. – № 10. – С. 153-156.

    14. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. Монографія / А. В. Савченко. – К. : Атіка, 2002. – С. 44-98.

    15. Тузов А. Неусвідомлене в механізмі антигромадської поведінки / А. Тузов // Право України. – 1999. – № 8. – С.23-29.

    16. Тузов Д. А. Особистість у сфері мотивації злочинної поведінки / Д. А. Тузов // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 14. – Одеса: “Юридична література”. – 2002. – С. 69-79.

    17. Шалгунова С. А. Особа злочинця та ситуація в механізмі вчинення насильницького злочину / С. А. Шалгунова // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2006-2008. – № 4. – С. 179-189.

    План

    1. Особливості та класифікація причин та умов конкретного злочину. Умови несприятливого формування особистості.

    2. Ситуація вчинення злочину та її кримінологічне значення.

    3. Механізм злочинної поведінки: поняття та сутність. Стадії механізму злочинної поведінки.

      1. Кримінальна мотивація та її складові. Мотиви злочинів.

      2. Прийняття та виконання рішень. Місце та роль антисуспільної настанови у механізмі злочинної поведінки.

      3. Мотивування злочинів.

    4. Основні типи механізмів злочинної поведінки



    Основний зміст

    1. Особливості та класифікація причин та умов конкретного злочину. Умови несприятливого формування особистості.

    У теорії кримінології в якості причин та умов індивідуальної злочинної поведінки розуміють взаємодію об’єктивних обставин, які сприяють вчиненню злочину, та певних властивостей особистості злочинця і його жертви, які створюють суб’єктивні передумови для формування криміногенної ситуації (В.В. Орєхов).

    Визначальною характеристикою причин та умов індивідуальної злочинної поведінки, що відрізняє їх від факторів злочинності на масовому рівні, виступає унікальність конкретного злочину. При вивченні даної теми особливу увагу слід приділити: а) умовам та інститутам соціального становлення особистості та їх значенню у формуванні негативних якостей делінквента, б) поведінці та віктимологічним особливостям жертви, характеру взаємодії зі злочинцем, в) ситуації вчинення злочину.

    Тобто, існує взаємодія криміногенних властивостей особи, які склалися під впливом несприятливих умов її формування, із зовнішніми об’єктивними обставинами і ситуаціями. Можна визначити два рівні такої взаємодії особи з соціальною дійсністю. На першому створюється передумова, можливість скоїти злочин конкретною особою, на другому – ця можливість реалізується. У свою чергу, детермінанти окремих злочинів відображають на індивідуальному рівні загальні причини й умови злочинності і ситуації, за яких скоюються злочини.. З урахуванням дворівневої взаємодії особи з об’єктивною дійсністю має вестися й аналіз причин та умов конкретного злочину.

    У сучасній кримінології поняття причин конкретних злочинів не знайшло однозначного трактування. Ними деякі автори називають: 1) антигромадські погляди певного кола осіб; 2) зовнішні обставини, що сформували ці погляди; 3) різноманітні життєві ситуації, які у взаємодії з позицією особи викликають злочинні дії

    Необхідно зазначити, що в якості основного чинника становлення особи на злочинний шлях виступають дефекти в її соціалізації. Ускладнення в процесі соціалізації можуть викликатися багатьма факторами, у тому числі розумовими вадами, генетичними аномаліями, різноманітними захворюваннями. Але у юридичному змісті значення одержує те, що споконвічно криміногенне, або набуває криміногенність у зв’язку з фактом учинення злочину конкретною особою. Кожний суб’єкт, зазнаючи якогось зовнішнього впливу, реагує відповідно до свого внутрішнього світу.



    2. Ситуація вчинення злочину та її кримінологічне значення.

    Зовнішній фактор механізму – конкретна життєва ситуація, у якій відбувається формування та реалізація злочинного наміру. У межах даної теми студент повинен вміти аналізувати різні види ситуацій вчинення злочину: 1) в залежності від джерела виникнення (створена злочинцем, іншими особами, зовнішніми явищами (наприклад, стихійними лихами); 2) за змістом (проблемна, конфліктна тощо); 3) за характером дії (нейтральна, провокуюча, сприятлива, несприятлива тощо).

    Криміногенні ситуації в силу фактичного змісту позитивно впливають на формування злочинного наміру, мети злочину, є сприятливими для досягнення злочинного результату. Такі ситуації часто є мотивуючими і містять у собі «провокуючі» моменти. За джерелами формування криміногенні ситуації можна розділити на три групи: пов'язані з особистістю суб'єкта і його діяльністю; ті, що складаються незалежно від суб'єкта і пов'язані з предметом злочинного посягання; змішані, тобто такі, що виникли в результаті як дій особи, так і інших обставин.

    Ситуація звичайно передує злочину, але може і супроводжувати його вчинення. Обставини життя людини, з яких складається конкретна життєва ситуація, досить різні. Це може бути порівняно тривалий стан (наприклад, важка обстановка в сім'ї) або короткочасна подія (наприклад, конфлікт на вулиці), різні вчинки інших людей або становище, що склалося в суспільстві.

    Ситуація може охоплювати величезні території (наприклад, при злочинах проти миру і безпеки людства) або обмежуватися квартирою (наприклад, при побутовій сварці). Тривалість ситуації теж різна: від декількох секунд (при дорожньо-транспортній пригоді) до декількох років (конфлікти на ґрунті ревнощів або помсти).

    3. Механізм злочинної поведінки: поняття та сутність. Стадії механізму злочинної поведінки.

    Механізм злочинної поведінки – це зв'язок і взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності і внутрішніх, психічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, направляють і контролюють виконання цього рішення.

    Механізм опосередкований певною послідовністю розвитку злочинних дій (стадій або елементів): мотивація, прийняття рішення, виконання прийнятого рішення, посткримінальна поведінка.

    Значення розгляду злочинної поведінки за стадіями (або ланками) полягає у можливості запобігання небажаному розвитку подій на попередніх стадіях.



    3.1 Кримінальна мотивація та її складові. Мотиви злочинів.

    Мотивація злочинної поведінки визначається як внутрішній процес виникнення та формування мотиву або як сукупність мотивів. При цьому слід пам’ятати, що злочинна активність може бути полімотивованою. Студенти також повинні вміти висловити аргументовану думку щодо так званих безмотивних злочинів.

    Головна роль у формуванні мотивів злочинної поведінки належить потребам суб’єкта – матеріальним, безпеки, соціального спілкування (поваги) тощо.

    Ще одна причина появи мотиву – це інтерес. Він відрізняється від потреби тим, що передбачає усвідомлення як самої потреби, так і шляху її задоволення. Поряд з потребами та інтересами людини сильне мотивуюче значення мають потяги, емоції та відчуття.

    Для того, щоб потреби, інтереси, потяги та емоції переросли у мотив злочину, особа повинна подолати ще один внутрішній бар’єр – систему так званих ціннісних орієнтацій. У якості складових елементів ціннісних орієнтацій виступають моральна та правова свідомість особистості.

    Потреби, інтереси, ціннісні орієнтації являють собою внутрішні компоненти особистості, під дією яких формується мотив злочину.

    Виходячи із показників сучасного стану злочинності, найбільш розповсюдженим є корисливий мотив злочинної поведінки, хоча для неповнолітніх при вчиненні злочину найхарактернішим є мотив самоствердження.

    Кримінологічним дослідженням мотивів злочинів осіб займався В.В. Лунєєв, який виділив шість груп мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; 3) насильницько-егоїстичні; 4) анархістсько-індивідуалістичні; 5) легковажно-безвідповідальні; 6) боязливо-малодушні.

    Слушною також вбачається класифікація, запропонована А.В. Савченко. Група мотивів злочинів, пов'язана з найважливішими сферами суспільства за критерієм їх змісту: 1) ідейні (пов'язані зі світоглядом особи); 2) політичні (пов'язані з позицією особи у ставленні до політики, як зовнішньої так і внутрішньої); 3) релігійні (пов'язані з належністю особи до тієї чи іншої конфесії); 4) націоналістичні (пов'язані з крайньою формою у ставленні особи до інших націй і народів) тощо.

    За часом виявлення у злочинах можуть бути виділені: 1) мотиви постійного виявлення; 2) мотиви тривалого виявлення; 3) мотиви короткочасного виявлення. Перші виявляються протягом майже всього життя особи і мають своє втілення, як правило, в злочинній діяльності; інші - протягом багатьох років, проте до чи після цього періоду виявляються інші мотиви; треті - протягом обмеженого часового інтервалу (можуть мати місце при вчиненні особою навіть одного злочину).

    За силою вияву (тобто за показником виразності непереборного бажання особи вчинити злочин) мотиви злочину виокремлюють: 1) сильні (мають особливо впливовий характер на поведінку особи); 2) помірні (мають середню силу впливу); 3) слабкі (впливають на поведінку особи незначним чином).

    За безпосереднім виявом у злочині мотиви бувають: 1) реальні або актуальні (фактично спонукають особу до злочину); 2) потенційні (які сформувалися у особи, але не виявились при вчиненні злочину).

    До цієї групи подібні мотиви злочинів за мірою їх домінування: 1) домінуючі (основні); 2) факультативні (додаткові).

    3.2 Прийняття та виконання рішень. Місце та роль антисуспільної настанови у механізмі злочинної поведінки.

    Стадія прийняття рішення про вчинення злочину опосередкована взаємодією волі та свідомості, що призводить до формування конкретних намірів та поведінкових рішень. Під волею розуміється свідоме регулювання особою своїх дій і вчинків, що вимагають подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів. Вольовий акт характеризується кількістю енергії, що витрачається на виконання цілеспрямованої дії або утримання від неї. Без нього всі елементи механізму поведінки можуть не спрацювати, і злочин не буде вчинено. Вольові властивості особистості проявляються в її цілеспрямованості, рішучості, наполегливості, витримці, самостійності та ін.

    Варто також пам’ятати, що у результаті систематичної безкарної діяльності виникає та закріплюється настанова (стан психологічної готовності до певної поведінкової реакції (Д.Н. Узнадзе)), що полегшує прийняття рішення та підштовхує до активного створення сприятливої кримінальної ситуації та використання будь-яких можливостей для цього.

    Планування злочинної діяльності конкретизує і деталізує мету та, зокрема, включає уявлення про способи її досягнення, місце і час вчинення злочину та інші важливі з точки зору досягнення злочинного результату умови. Осмислення плану передбачає складну взаємодію всіх психічних властивостей особи (пам'яті, здібностей, сприйняття та ін.). Важливу роль при цьому відіграє колишній досвід, який дозволяє певною мірою передбачити результати власних дій та їх наслідки.



    3.3 Мотивування злочинів.

    Мотивування, на відміну від мотивації, - це раціональне пояснення особою, яка вчинила злочин, причин своїх суспільно небезпечних дій або бездіяльності, шляхом висвітлення тих прийнятих для неї обставин, котрі спонукали її до вчинення суспільно небезпечного діяння (А.В. Савченко). Зрозуміло, що таке пояснення не завжди відповідає істині, може бути спрямоване на самовиправдання та ін..



    4. Основні типи механізмів злочинної поведінки

    На основі вивчення особливостей різних видів злочинів – звичних, імпульсивних, умисних – студент повинен вміти проаналізувати типи механізмів злочинної поведінки (повний та скорочений). Повним вважається механізм, в якому присутні усі ланки послідовності злочинної поведінки, він властивий для умисних злочинів. До скорочених належать механізми імпульсивних та звичних злочинів.

    Імпульсивність злочинної поведінки, як правило, обумовлюється станом сп'яніння (наркотичного, алкогольного, токсикологічного), станом афекту або психічними аномаліями. Імпульсивність означає прискорену реакцію на зовнішню ситуацію з урахуванням свідомого і несвідомого. Вона по-своєму мотивована: у мотиві домінує динамічний момент - емоція. Схема мотиваційного процесу при вчиненні імпульсивного злочину складається з актуалізації потреби, формування мотиву й негайної його реалізації без цілепокладання, планування, прийняття рішення. Експресія поведінки не означає його інстинктивності. Хоча бажання негайно реалізується в дію, воно є по-своєму логічним, оскільки відповідає фіксованій установці особистості.

    Звичні злочини вчиняються свідомо, але під домінуючим впливом неусвідомлюваних потягів. За своїм психологічним механізмом такі злочини подібні до імпульсивних, однак звичні більш усвідомлені. Мотивація тут більш розгорнута: після виникнення мотиву з'являється мета і відразу без роздумів приймається рішення, що негайно реалізується без урахування ситуації, часто вкрай несприятливої для успішного завершення злочину. Рішення приймається за інерцією, за звичкою. Звична поведінка займає проміжне положення між вольовою та імпульсивною злочинною поведінкою.




    Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання

    1. Яке значення має конкретна життєва ситуація при вчиненні злочину?

    2. Яким чином співвідносяться етапи (стадії) механізму злочинної поведінки та стадії вчинення злочину за кримінальним правом?.

    3. Що собою являють дефекти соціалізації та яким чином вони впливають на формування антисуспільної настанови?


    Критерії оцінювання під час поточного контролю

    Від здобувача вищої освіти вимагається обов’язкове відвідування лекцій і семінарів, активна робота на семінарах. На оцінку впливає поряд з відвідуванням лекційних та семінарських занять, якість виконання завдань, активна робота на семінарах. Особливо оцінюються активна робота на семінарах, правильні відповіді на запропоновані запитання за темами курсу.



    Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти


    Оцінка за шкалою силабусу

    Кількість набраних балів

    Критерії оцінювання

    A

    90-100

    відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

    B

    82-89

    вище середнього рівня з кількома помилками

    C

    74-81

    в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

    D

    64-73

    непогано, але зі значною кількістю недоліків

    E

    60-63

    виконання задовольняє мінімальні критерії

    Fx

    35-59

    потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік

    F

    0-34

    необхідна серйозна подальша робота


    Додатки

    Схема № 1

    Стадії механізму індивідуальної злочинної поведінки



    Підготовлено

    Дрьомін Віктор Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», v.n.dryomin@gmail.com, (0482) 32-07-08

    Федчун Наталія Олександрівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», nataliia.87@list.ru, (0482) 32-07-08



      
    Лекція № 5
    Концепції протидії злочинності

    Мета вивчення -

    сформувати комплексне уявлення про концепцію протидії злочинності


    Результати навчання

    Після лекції здобувач вищої освіти буде спроможний:



    • визначати поняття, мету, принципи та види протидії злочинності, вміти обґрунтувати свою думку щодо змісту та співвідношення суміжних термінів.

    • демонструвати знання стратегій протидії злочинності та вміти визначати її види по відношенню до конкретних запобіжних заходів.


    • Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


    База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

    войти | регистрация
        Головна сторінка


    загрузить материал