Ю.Є. Полянський комплекс навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни (модуля) кримінологія



Сторінка1/13
Дата конвертації28.12.2016
Розмір2.21 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Одеська юридична академія»
Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖЕНО


Навчально-методичною радою Національного університету «Одеська юридична академія»

(протокол № __ від __.__.16 р.)


Голова ______ Ю.Є. Полянський

КОМПЛЕКС НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ (МОДУЛЯ)
КРИМІНОЛОГІЯ

(додатки до навчальної (робочої навчальної) програми)
Освітньо-наукова програма доктора філософії

галузь знань – 081 Право

спеціальність – 081 Право

спеціалізація –

Одеса – 2016
ЗМІСТ КОМПЛЕКСУ


ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ 47

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ 52

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ 56

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ 60

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ 69

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ 73

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ 82

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ І ВМІНЬ СТУДЕНТІВ 102


Додаток до навчальної (робочої навчальної) програми 1


НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

Лекція № 1



Тема

Вступ до кримінології. Злочинність та її характеристики
Мета вивчення

Створення цілісного уявлення про історію та тенденції становлення та розвитку науки кримінології, визначення предмету кримінології та його окремих елементів, системи кримінології як науки та учбової дисципліни, а також її зв'язок з іншими науками.


Результати навчання

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):



  1. демонструвати розуміння тенденцій розвитку кримінології та основних підходів до розуміння злочинності та її характеристик;

  2. аналізувати різні показники злочинності, на підставі чого робити висновки про її сучасні тенденції;

  3. планувати власні наукові дослідження з урахуванням новітніх тенденцій;

  4. оцінювати сучасний стан злочинності в Україні та світі.


Література

  1. Антипенко В. Ф. Международная криминология: опыт исследования терроризма : монография / В. Ф. Антипенко. – О. : Фенікс, 2011. –356 с.

  2. Березовський А. А. Сучасні тенденції злочинності в Україні: кримінологічний аналіз / А. А. Березовський // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. – 2009. – Вип. 46. – С. 341-346.

  3. Гайков В. Т. Интегративные тенденции в современной криминологии / В. Т. Гайков, Е. В. Тищенко // Известия высших учебных заведений. Северо-Кавказский регион. Общественные науки. – 2009. – № 4. –С. 70-71.

  4. Джужа О. М. Сучасний погляд на розвиток кримінології / О. Джужа, А. Кирилюк. – 2003. – № 2. – С. 97-101.

  5. Джужа О. М. Основні показники злочинності: міжнародний і вітчизняний досвід / О. М. Джужа, В. В. Василевич, О. Г. Кулик // Вісник Верховного Суду України. – 2012. – № 1. – С. 37-42.

  6. Дрьомін В. М. Злочинність як соціальна практика: інституціональна теорія криміналізації суспільства / В. М. Дрьомін : монографія. – Одеса : Юридична література, 2009. – 616 с.

  7. Дрёмин В. Н. К вопросу о предмете институциональной криминологии: от криминальных практик к социальному институту / В. Н. Дремин // Митна справа. – 2010. – № 6. – С. 68-73.

  8. Дрёмин В. Н. Социальные функции криминологии: история и современность / В. Н. Дрёмин // Юридический вестник. – 2007. – № 4. – С. 119-130.

  9. Жалинский А. Э. Обновление криминологии / А. Э. Жалинский // Право и политика. – 2012. – № 5. – С. 828-835.

  10. Зелінський А. Перспективи подальшого розвитку кримінології / А. Зелінський // Право України. – 2001. – №2. – С. 107-109.

  11. Злочинність в Одеській області : Доповідь / Держкомстат України. – Одеса : ГУСОО, 2010. – 15 с.

  12. Злочинність в Одеській області : Доповідь / Держкомстат України. – Одеса : ГУСОО, 2012. – 15 с.

  13. Злочинність: поняття та види / П. Д. Біленчук, А. П. Гель, М. Т. Задояний, Л. В. Мошняга // Економіка, фінанси, право. – 2010. – № 11. – С. 28-31.

  14. Кудрявцев В. Н. Криминология и проблемы декриминализации / В. Н. Кудрявцев, В. Е. Эминов // Журнал российского права. – 2005. – № 4. – С. 103-107.

  15. Литвак О. Латентна злочинність: деякі аспекти // Право України. – 2003. – № 12. – С. 63-64.

  16. Лунеев В. В. Преступность ХХ века: мировые, региональные и российские тенденции / В. В. Лунеев ; [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 912 с.

  17. Сердюк П. П. Проблема меж предмету кримінології у сучасній кримінологічній науці / П. П. Сердюк // Актуальные проблемы криминологии и криминальной психологии : сб. науч. ст., 2007. – С. 297-304.

  18. Старков О. В. Криминотеология: религиозная преступность / О. В. Старков, Л. Д. Башкатов ; под общ. ред. О. В. Старкова. – СПб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 386 с.

  19. Туляков В. А. Криминология современности / В. А. Туляков // Кримінологія в Україні та протидія злочинності : зб. наук. ст., 2008. – С. 71-79.

  20. Фролова О. Щодо реформування предмета кримінології / О. Фролова // Право України. – 2003. – № 7. – С. 122-123.

  21. Шакун В. Онтологічний вимір у кримінології / В. Шакун // Право України. –  2010. – № 7. – С. 136-143.

  22. Шестаков Д. А. От понятия преступности к криминологии закона / Д. А. Шестаков // Общественные науки и современность (ОНС). – 2008. – № 6. – С. 131-142.

  23. Эминов В. Е. История науки криминологии / В. Е. Эминов // Lex Russica : научн. труды Моск. гос. юрид. академии. – 2009. – № 1. – С. 72-82.


План

  1. Поняття кримінології та її предмета. Історія виникнення та розвитку кримінології як самостійної науки. Проблеми визначення злочинності в кримінологічній науці.

  2. Ознаки, характеристики та функції злочинності.

  3. Показники злочинності: поняття та система. Статистичний аналіз злочинності в Україні: стан, динаміка, структура, географічні закономірності її розповсюдження.

  4. Латентна злочинність: поняття та значення для аналізу злочинності. Методика аналізу латентності.


Основний зміст

1. Поняття кримінології та її предмета. Історія виникнення та розвитку кримінології як самостійної науки. Проблеми визначення злочинності в кримінологічній науці.

Термін «кримінологія» походить від латинського crimen – злочин та грецького logos – наука, вчення. Виникнення та розвиток кримінології зазвичай пов’язують з трьома іменами та датами: у 1761 р. вийшла книга Ч. Бекаріа «Про злочини та покарання», в якій у тому числі містились положення щодо природи злочинності та соціального контролю над нею, хоча саме слово «кримінологія» ще не застосовувалось. Вважається, що цей термін було введено у науковий обіг антропологом Топінаром у 1879 р., а вже у 1885 р. вийшла книга Р. Гарофало під назвою «Кримінологія». Виходячи з цього, саме 1885 р. традиційно називають роком появи кримінології. Однак слід зазначити, що окремі думки щодо злочинності та покарання зустрічалися набагато раніше у мислителів часів Давньої Греції (Платон, Аристотель) та Давнього Риму (Цицерон, Сенека).

Кримінологію цікавлять, з одного боку, індивідуальні питання (конкретна людина та її поведінка) - так звана кримінальна антропологія, з іншого, - проблеми життя й усього укладу суспільства - кримінальна соціологія. Таким чином, можна стверджувати, що кримінологічна наука в сучасному вигляді бере свій початок наприкінці ХІХ ст., коли обидва ці напрямки стали розглядатися в нерозривній єдності. Але це не означає неможливість надання переваг окремим аспектам вивчення кримінологічних проблем. Зокрема, у Російській імперії основна увага приділялася соціологічному напрямку. Однак після 1917 р. увійшла «в моду» кримінальна антропологія. Зокрема, в 1918 р. у Петрограді з'явився кабінет з вивчення злочинності та особистості злочинця. В Одесі з 1919 р. до 1929 р. існував Всеукраїнський кабінет з вивчення злочинності. В 1925 р. у Харкові був створений Державний інститут з вивчення злочинності та злочинця.

Питання про природу кримінології є дискусійним, оскільки злочинність і злочини є соціальними і в той же час кримінально-правовими поняттями. У літературі зустрічається думка, що кримінологія – це юридична наука, з якою складно погодитися, тому що явища, що вивчаються кримінологією (детермінанти злочинності, механізм індивідуальної злочинної поведінки, загальносоціальні заходи запобігання злочинності) не вкладаються повною мірою в рамки правових, зокрема кримінально-правових відносин. Інша думка, що кримінологія є соціологічною наукою (соціологією злочинності), характерна для зарубіжної кримінології (виходячи з цього у низці держав, наприклад, у США, Великобританії, кримінологію викладають майбутнім соціологам, а не юристам). Однак при такому підході кримінологія штучно ізолюється від юридичних наук, зокрема кримінального циклу. У вітчизняній кримінології найбільш поширена думка, що кримінологія є комплексною наукою, оскільки в ній представлені і юридичний, і соціологічний, і психологічний та інші пласти теоретичних положень.

Елементами предмету кримінології є злочинність, причини та умови злочинності, особистість осіб, що вчинили злочини, а також заходи попереджувального впливу на злочинність. При цьому всі вказані чотири основні частини предмету кримінології органічно взаємозв'язані; кінцевою метою вивчення перших трьох частин є розробка ефективної системи протидії злочинності. Дискусійним у науці є питання включення проблеми жертви до предмету кримінології. Виходячи з вищенаведеного, можна сформулювати визначення кримінології як комплексної соціально-правової науки, що вивчає злочинність, закономірності та детермінанти її розвитку, особистість особи, яка вчинила злочин з метою створення системи заходів протидії злочинам та підвищенню її ефективності.

Слід зазначити, що кримінологія тісно пов'язана з іншими науками, зокрема з науками кримінального циклу (кримінальним правом, кримінально-виконавчим правом, кримінальним процесом, криміналістикою) та фундаментальними суспільними науками (перш за все з філософією, соціологією, психологією, економічною наукою, політологією тощо).



2. Ознаки, характеристики та функції злочинності.

Поняття злочинності є центральною категорією науки кримінології. Кримінологія вивчає осіб, які вчинили злочини, криміногенні чинники, різні аспекти протидії злочинності, проте саме поняття злочинності цементує її предмет і дозволяє говорити про специфічність та самостійність даної науки. Багато наук кримінального профілю досліджують юридичні аспекти злочину, але злочинність як соціальний феномен вивчає саме кримінологія.

Слід зазначити, що серед науковців немає єдиної думки щодо сутності та визначення феномену злочинності. Дослідження різних поглядів на проблему злочинності в кримінологічній літературі радянського та пострадянського періодів дозволяє серед значної кількості підходів до її вирішення виокремити два основні (В.М. Дрьомін):

1) визначення злочинності на підставі формальних ознак злочину з метою її подальшої кількісно-якісної інтерпретації;

2) сутнісно-змістовні визначення злочинності з метою дослідження її як відносно відокремленої соціальної системи (підсистеми), якій притаманні властивості самодетермінації та самовідтворення.

До основних ознак злочинності відносять відносну масовість злочинності, соціальність, історичну мінливість, системність та зв'язок з нормами кримінального права. Окремої уваги заслуговують такі специфічні характеристики злочинності, як суспільна небезпечність, нормативність, здатність до розширеного самовідтворення тощо.

Для обговорення студентам пропонується визначення злочинності як відносно масової, історично мінливої деструктивної форми соціальної активності, що реалізується в системі заборонених кримінальним законом діянь, які вчиняються на певній території за певний проміжок часу.

У кримінологічній науці виділяють такі функції злочинності:



  1. економічна (полягає в перерозподілі економічних доходів на всіх рівнях існування суспільства);

  2. політична (полягає у взаємному впливі держави та злочинності);

  3. новаторська (нові суспільні відносини, досягнення науки і техніки стають об'єктом або способом злочинних посягань);

  4. інтегративна (приналежність до кримінального середовища інтегрує так само, як і прагнення громадян захиститися від злочинних посягань);

  5. культурологічна (вплив кримінальної субкультури на свідомість та світосприйняття у суспільстві, формування кримінальної психології).

3. Показники злочинності: поняття та система. Статистичний аналіз злочинності в Україні: стан, динаміка, структура, географічні закономірності її розповсюдження.

При дослідженні сучасного стану злочинності в Україні та світі в кримінології розроблено систему показників злочинності, аналіз яких в комплексі дозволяє зробити висновки про зміни її тенденцій та обумовлює необхідність адекватної реакції держави та суспільства.

Стан злочинності, як і будь-яка статистична система, визначається кількісними та якісними показниками.

Стан злочинності – кількісно-якісний показник, що характеризує розподіл злочинності в просторово-часових рамках конкретного суспільства, її основні закономірності та характеристики.

Рівень злочинності – загальна кількість скоєних злочинів та осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні (області, районі, місті).

Уявлення про рівень злочинності в державі за роки незалежності можна скласти з офіційних даних (вказані у додатках).



Коефіцієнти злочинності – співвідношення кількості злочинів і осіб, які їх вчинили, до чисельності населення країни або її відповідного регіону з розрахунку на заздалегідь обумовлену кількість населення (на 100 тис., 10 тис., або на 1 тис. осіб).

Виділяють два види коефіцієнтів злочинності:

1. Коефіцієнт інтенсивності злочинності (або коефіцієнт за фактами) – співвідношення кількості злочинів до заздалегідь обумовленої чисельності населення регіону. Визначається за формулою:

Кіззн*ЗОЧН,

де. Кз – де кількість злочинів; Чн – чисельність населення регіону; ЗОЧН – заздалегідь обумовлена чисельність населення.

2. Коефіцієнт злочинної (кримінальної) активності населення (або коефіцієнт за особами) – відношення числа осіб, які скоїли злочини, до заздалегідь обумовленої чисельності населення регіону у віці від 14 років. Визначається за формулою:

Кзлоч.актзлочн від 14 років*ЗОЧН,

де К злоч – кількість осіб, які скоїли злочини; Чн – чисельність населення регіону; ЗОЧН – заздалегідь обумовлена чисельність населення.

Обидва вказані коефіцієнти можуть бути розраховані по відношенню як до злочинності в цілому, так і до окремих видів (груп) злочинів.

Структура злочинності – співвідношення окремого виду або групи злочинів до всієї маси злочинності у тому або іншому регіоні за конкретний період. Визначає будову злочинності, її внутрішній склад і характеризує злочинність з якісного боку. Виражається у відсотках та розраховується за формулою:

Сззл/З*100%,

де З – вся злочинність, Взл – вид (група) злочинів.

Структура злочинності може бути побудована за різними груповими підставами: 1) соціально-демографічними; 2) кримінально-правовими; 3) кримінологічними.

Динаміка злочинності – показник, що відображає її рух/розподіл у часі (зростання, зниження, стабілізація). Даний показник є комплексним, що характеризує злочинність з кількісного та якісного боків, оскільки зміна злочинності впродовж певного часу визначається шляхом встановлення рівня і структури злочинності теперішнього часу або іншого періоду до рівнів і структури за попередні періоди.

При дослідженні злочинності в динаміці використовують декілька видів аналізу: поточний (співставлення даних про злочинність за рік з даними за попередні роки); систематичний (злочинність аналізується послідовно по роках, при цьому виділяються часові періоди (п'ятирічні, десятирічні) або періоди, що відповідають певним етапам розвитку суспільства, – перебудови, реформи тощо); аналіз сезонних коливань, якщо в цьому є необхідність (курортні міста, туристичні центри, поселення, для яких характерна сезонна міграція).



Географія – закономірність поширення злочинності в просторі. Студенти повинні вміти пояснювати загальну тенденцію, що склалася в Україні вже досить давно та існує зараз: рівень злочинності знижується з південного сходу до заходу.

Екологія – закономірності розподілу злочинності залежно від середовища перебування (наприклад, даний показник вивчає вплив урбанізації на рівень злочинності).

Геометрія злочинної поведінки (кримінальна топологія) – індивідуальний показник, що розглядає, як фізичні характеристики середовища, місце, час, спосіб, обстановка впливають на вчинення злочину.

Ціна злочинності – розмір шкоди, заподіяної злочинністю суспільству (це економічні, моральні, соціальні та інші небезпечні або шкідливі наслідки). Ціна злочинності виражається в прямих та непрямих збитках, що нанесено суспільству. Прямі збитки майнового (матеріального характеру) обчислюються в грошовому вираженні. До непрямих збитків від злочинності відносять кошти, що витрачає держава на протидію злочинності (наприклад, утримання місць позбавлення волі, фінансування програм запобігання окремим видам злочинності тощо).

5. Латентна злочинність: поняття та значення для аналізу злочинності. Методика аналізу латентності.

Зареєстрована злочинність не відображає справжню криміногенну ситуацію в країні, оскільки більшість злочинів знаходяться поза офіційною статистикою, тобто є латентними (за даними різних вчених їх кількість сягає двох третин, а часом і трьох чвертей від загального числа зареєстрованих злочинів в країні). Латентна злочинність – це сукупність прихованих, неврахованих, незареєстрованих у встановленому порядку злочинів. У кримінології видяліють три види латентності: природну, штучну та суміжні ситуації. В залежності від рівня латентності усі злочини умовно можна розділити на три групи: 1) злочини з високим рівнем латентності (корупційні злочини); 2) злочини з середнім рівнем латентності (крадіжки); 3) злочини з низьким рівнем латентності (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження).

Слід уміти застосовувати різні методи розрахунку латентної злочинності, зокрема: віктимологічні опитування населення; опитування експертів у галузі попередження злочинності та населення в цілому; економічний аналіз діяльності підприємств під час виробництва продукції у порівнянні з кількістю сировини та енергії, що ними споживається; статистичний (розрахунок індексу латентності) тощо.


Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання


  1. З чим пов’язане виникнення кримінології як окремої науки?

  2. Назвіть основні історичні напрями розвитку науки кримінології.

  3. Як змінювалося визначення злочинності в різні періоди становлення та розвитку кримінології?

  4. Які ознаки та характеристики злочинності Вам відомі?

  5. За яким критерієм відбувається поділ показників злочинності на види?

  6. Які особливі методи використовують для виявлення рівня латентності злочинності?


Критерії оцінювання під час поточного контролю

Від здобувача вищої освіти вимагається обов’язкове відвідування лекцій і семінарів, активна робота на семінарах. На оцінку впливає поряд з відвідуванням лекційних та семінарських занять, якість виконання завдань, активна робота на семінарах. Особливо оцінюються активна робота на семінарах, правильні відповіді на запропоновані запитання за темами курсу.



Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти


Оцінка за шкалою силабусу

Кількість набраних балів

Критерії оцінювання

A

90-100

відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

B

82-89

вище середнього рівня з кількома помилками

C

74-81

в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

D

64-73

непогано, але зі значною кількістю недоліків

E

60-63

виконання задовольняє мінімальні критерії

Fx

35-59

потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік

F

0-34

необхідна серйозна подальша робота


Додатки
Табл. Статистичні данні щодо рівня злочинності в Україні за роки незалежності:


Рік

Кількість заяв

Кількість зареєстр.злочини

(у % до заяв)



Кількість осіб, що вчинили злочини

(у % до зареєстр.злоч.)



1991

608 440

405 516 (66,6)

128 115 (31,6)

1992

1 004 626

480 478 (47,8)

145 151 (30,2)

1993

1 092 685

539 299 (49,4)

187 855 (34,8)

1994

1 144 350

571 891 (50)

-

1995

1 256 241

641 860 (51,1)

-

1996

1 816 876

617 262 (33,9)

281 164 (45,5)

1997

1 247 948

589 208 (47,2)

284 264 (48,3)

1998

1 299 712

575 982 (44,3)

272 236 (47,3)

1999

1 345 875

545 416 (40,5)

263 676 (48,3)

2000

1 409 418

553 594 (39,3)

272 931 (49,3)

2001

1 715 356

503 676 (29,4)

253 080 (50,2)

2002

1 714 724

450 661 (26,3)

254 936 (56,6)

2003

2 269 477

556351

259721 (46,7%)

2004

2 325 600

520105 (22,4)

-

2005

2 400 000

485 700 (20,2)

237 200 (48,8)

2006

2 612 190

420 900 (16,1)

214 507 (51%)

2007

2 851 384

401 293 (14,1)

214 093 (53,4%)

2008

2 874 355

384 424 (13,4)

207 740 (54%)

2009

2 907 335

434 678 (14,9)

212 090 (48,8%)

2010

3 139 173

500 902 (16)

226 385 (45,2%)

2011

3 346 539

515 833 (15,4)

225 517 (43,7%)

  


Підготовлено

Дрьомін Віктор Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», v.n.dryomin@gmail.com, (0482) 32-07-08

Федчун Наталія Олександрівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», nataliia.87@list.ru, (0482) 32-07-08


Лекція № 2


Особи, що вчинили злочини: кримінологічна характеристика, типологія, особливості
Мета вивчення -

сформувати науково обґрунтоване кримінологічне уявлення про особу, яка вчинила злочин


Результати навчання

Після лекції здобувач вищої освіти буде спроможний:



  • визначати поняття особи, яка вчинила злочин та відмежовувати його від суміжних термінів;

  • надавати кримінологічну характеристику осіб, що вчинили злочини;
  • демонструвати системні знання щодо структури особистості осіб, що вчинили злочини;

  • визначати типологію та класифікацію осіб, що вчинили злочини.



Література

  1. Аналітичний огляд наукових статей з проблем вивчення особи злочинця [Електронний ресурс] // Одесский информационно-аналитический центр по изучению организованной преступности и коррупции
    при Национальном университете "Одесская юридическая академия". – Режим доступу до сайту: // http://inter.criminology.onua.edu.ua/?p=2828

  2. Антонян Ю. М. Мотивация преступного поведения  / Ю. М. Антонян // Юридическая психология : Научно-практическое и информационное издание. – 2006. – № 1. – С. 14-18.

  3. Дрьомін В. М. Злочинність як соціальна практика: інституціональна теорія криміналізації суспільства / В. М. Дрьомін : монографія. – Одеса : Юридична література, 2009. – 616 с.

  4. Женунтій В. І. Поняття особистості злочинця в теорії вітчизняної кримінології / В. І. Женунтій // Держава та регіони. Науково-виробничий журнал. Серія: Право. – 2009. № 2. С. 61-65.

  5. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки / А. П. Закалюк. – Київ: Видавничий Дім «ІнЮрє», 2007. – 424 с.

  6. Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Научно-практическое издание / А. Ф. Зелинский. – К. : Юринком Интер, 1999. – 240 с.

  7. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. Монографія / А. В. Савченко. – К. : Атіка, 2002. – 144 с.

  8. Чечель Н. О. Особа злочинця у кримінології: поняття та типологія / Н. О. Чечель // Митна справа. – 2011. – № 3 (75), частина 2. – С. 159-164.


План

  1. Особа, що вчинила злочини: проблеми визначення в кримінологічній науці. Співвідношення із суміжними поняттями.

  2. Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили злочини.

  3. Структура особистості особи, яка вчинила злочин.

  4. Типологія та класифікація осіб, які вчинили злочини, її практичне значення.


Основний зміст
1. Особа, що вчинила злочини: проблеми визначення в кримінологічній науці. Співвідношення із суміжними поняттями.

Вчення про особу, що вчинила злочин є частиною більш загального вчення про людину. Вважається, що фізичне, психічне, природне і соціальне становлять нерозривну єдність в людині. Особа - це людина, соціальний індивід, який поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного. Основна і визначальна сторона особистості полягає в її суспільній сутності, що розвивається під впливом суспільства, членом якого вона є.

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.

З позиції першого підходу, особа, що вчинила злочин - це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону.

З позиції другого підходу, особа злочинця є системою соціальних і психічних властивостей, створюючих її суспільну небезпеку, яка детермінує скоєння злочину.

Об'єктом кримінологічного вивчення є окремі особи, що скоюють злочини (наприклад, при монографічному їх дослідженні); різні контингенти злочинців (неповнолітні злочинці, рецидивісти, корисливі і тому подібне); різні кримінологічні типи злочинців. При цьому дослідження має враховувати фактичних злочинців, а не лише з тими, відносно яких відбувся вирок суду, що вступив в законну силу.

Слід звернути увагу на те, що існують й інші погляди на цю проблему. Зокрема, вводиться у вжиток термін – «криміногенна особистість», маючи на увазі таку сукупність властивостей і якостей суб’єкта, які вказують на схильність до вчинення злочину та його повторення.

На сьогоднішній день відсутнє однакове розуміння сутності поняття “особа, що вчинила злочин”. Складність даної проблематики та існування різноманітних підходів до її розв’язання зумовлені й тим, що до цього часу немає повноцінної теорії поведінки людини як злочинної, так і незлочинної.



2. Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили злочини

Одним із важливих аспектів дослідження особи, що вчинила злочин, є вивчення кримінологічно значимих ознак, які притаманні всій сукупності осіб, які вчинили злочини. Таке вивчення є необхідним як для визначення основних закономірностей детермінації злочинності, так і для розроблення заходів запобігання їй.

За радянської доби аналіз кримінологічно значимих ознак осіб, які вчинили злочини, базувався в основному на результатах дослідження вибіркових масивів кримінальних справ та виявлених злочинців, оскільки відповідна статистична звітність у той час була закритою. На початку 1990-х років статистичні дані, що характеризують особу злочинця, стали доступними, але, на жаль, недостатньо використовувались в процесі кримінологічного аналізу злочинності.

Узагальнюючи дані вітчизняних дослідників, можна визначити наступні основні тенденції кримінологічної характеристики виявлених осіб, які вчинили злочини в Україні.

Співвідношення чоловіків і жінок серед злочинців є стабільним і складало 8 до 1. Прогнози деяких кримінологів щодо збільшення серед злочинців частки жінок внаслідок їх подальшої емансипації, більш активної участі у життєдіяльності суспільства, не справдились. Найбільш кримінально активними є особи у віці 18—28 років. Далі йдуть 29—39-річні та 16—17-річні. Спостерігається тенденція відносного зменшення рівня кримінальної активності представників наймолодших вікових груп (14—15-річних та 16—17-річних) та зростання цього показника у осіб, які належать до старших вікових груп (29—39-річних та 40—59-річних).

Найбільш численною серед злочинців є група працездатних осіб, які не працювали і не навчалися на час вчинення злочину, хоча в останні роки їх частка дещо скоротилась. Суттєво збільшилася частка злочинців, які є безробітними. Тобто серед тих, хто не працює і не навчається, зростає частина осіб, які отримують статус безробітного. У середньому представники цих двох категорій складають понад 3/4 всіх виявлених осіб, які вчинили злочини, тобто відсутність суспільно корисних занять залишається ключовим чинником злочинної поведінки.

Серед злочинців зменшується відсоток робітників підприємств, установ та організацій, підприємців (без утворення юридичної особи), робітників сільського господарства та власників, співвласників підприємств. Відносно стабільною залишається частка учнів та студентів навчальних закладів, які вчинили злочини. Несприятливою є тенденція зростання серед злочинців часток працівників органів державної влади та управління та працівників правоохоронних органів.

Структура осіб, які вчинили злочини, за освітнім рівнем істотно не відрізняється від аналогічної структури населення в цілому. Певне покращення показників освіченості виявлених осіб, які вчинили злочини, відбиває загальну тенденцію підвищення рівня освіченості населення країни.

Спостерігається зростання частки злочинців, які раніше вже вчиняли злочини. Особливо великих значень цей показник набув в останні роки (46%). Таке зростання може бути наслідком послаблення карної політики держави, поширення практики призначення покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та звільнення від відбування покарання значної кількості злочинців.

3. Структура особистості особи, яка вчинила злочин

Сруктуру особи, що вчинила злочин слід будувати з дотриманням загальних принципів структуризації, на підставі уявлення про структуру особи загалом та з розумінням необхідності визначення її таким чином, щоб була відображена детермінуюча роль кожного її елемента (груп елементів), а також предметне значення останнього (або останніх) і його специфіка в якості об'єкта запобіжного впливу.

Найбільш поширеним в кримінології є виділення п’яти груп ознак. Ці ознаки в тих або інших поєднаннях зустрічаються в роботах різних авторів:


  1. соціально-демографічні ознаки:

Вони містять відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання та інші дані про соціальний статус осіб.

  1. особистісно-рольові властивості:

Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержується у суспільстві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов’язків і функцій, що випливають з даних соціальних позицій.

  1. психологічні якості:

Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході власного соціального досвіду; від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб, установок та інтересів, тобто від системи її ставлення до дійсності.

  1. риси правової і моральної свідомості:

Злочинці, вступаючи у конфлікт із законом, припускаються правового свавілля. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи на власну безкарність.

  1. кримінально-правові ознаки:

Зазначені ознаки знаходять свій вияв у деяких формах дозлочинної поведінки особи і найбільш повно виражені в учиненому нею злочині. Серед ознак, які належать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб’єкта на конкретні суспільні відносини, взяті під охорону закону(безпосередній об’єкт посягання); ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину; способи, обрані для досягнення злочинної мети; мотив, яким керувався суб’єкт злочину; ставлення винного до вчиненого(визнав себе винним чи ні, розкаявся чи ні) та ін.

Типологія та класифікація осіб, які вчинили злочини, її практичне значення

Логічним завершенням вивчення даної теми є класифікація (групування осіб, які вчиняють злочини, за одним простим критерієм) та типологія (групування за складними комплексними критеріями). Це розділення осіб на певні групи (типи), кожна з яких володіє сукупністю лише для неї характерних ознак. Саме в типології відбувається конкретизація структурних особливостей особистості особи, яка вчиняє злочин.

За глибиною та стійкістю антисоціальності особи найчастіше виокремлюють такі типи злочинців:


  • випадкових злочинців;

  • ситуаційних злочинців;

  • злісних злочинців;

  • особливо злісних злочинців.

За змістом мотивації вчинених злочинів виокремлюють такі типи:

  • насильницькі (агресивні), які посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ);

  • корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами;

  • корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці);

  • злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків);

  • необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки).

За типами психологічної готовності до вчинення злочину злочинців поділяють на:

  • «ігровий» тип – задоволення потреби стосується не тільки результату, отриманого від злочину, а й самого процесу вчинення злочину;

  • «звичний» тип – вихідна готовність до вчинення злочину, звичність кримінальної поведінки, упевненість в успіху злочину;

  • «обережний» тип – вчиняє злочин лише при дуже сприятливому збігу обставин;

  • «невпевнений» тип – характеризується внутрішньо конфліктним способом прийняття рішення, злочин як вихід з проблеми, яку неможливо вирішити законним шляхом;

  • «імпульсивний» тип – схильність до вчинення злочину виникає як емоційна реакція на певну життєву ситуацію;

  • «конформний» тип – вчинення злочину виникає як результат впливу інших осіб.


Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання
1. У якому співвідношенні перебувають біологічні, психологічні і соціальні сторони, які в своїй сукупності створюють поняття особи, що вчинила злочин?

2. Охарактеризуйте сучасні підходи до розуміння особи, що вчинила злочин.

3. Що таке структура особистості злочинця і на які елементи вона може бути розподілена?

4. В чому полягають дискусійні питання проблеми соціального і біологічного в особистості злочинця?

5. Надайте кримінологічну характеристику осіб, що вчинили злочини.

6. Назвіть критерії (підстави), на яких побудовано типологію особистості злочинця.

7. На які типи поділяються злочинці в залежності від характеру антисуспільної спрямованості особистості? Дайте розгорнуту характеристику кожному із них.
оцінювання під час поточного контролю

Від здобувача вищої освіти вимагається обов’язкове відвідування лекцій і семінарів, активна робота на семінарах. На оцінку впливає поряд з відвідуванням лекційних та семінарських занять, якість виконання завдань, активна робота на семінарах. Особливо оцінюються активна робота на семінарах, правильні відповіді на запропоновані запитання за темами курсу.



Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти


Оцінка за шкалою силабусу

Кількість набраних балів

Критерії оцінювання

A

90-100

відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

B

82-89

вище середнього рівня з кількома помилками

C

74-81

в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

D

64-73

непогано, але зі значною кількістю недоліків

E

60-63

виконання задовольняє мінімальні критерії

Fx

35-59

потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік

F

0-34

необхідна серйозна подальша робота

Додатки
1. Тестові завдання по темі лекції


1. Визначення, особа злочинця – це:

  1. ім’я та прізвище людини яка вчинила злочин;

  2. темперамент злочинця і його звички;

  3. сукупність усіх криміногенних якостей, які обумовили злочинну поведінку;

  4. сукупність соціально значущих ознак, властивостей, зв’язків особи, яка вчинила злочин, у поєднанні з іншими не особистісними умовами і обставинами, що вплинули на її злочинну поведінку.

2. До якої групи ознак особи злочинця відносяться вольові якості:

  1. соціально-демографічних;

  2. особистісно-рольових;

  3. психологічних;

  4. рис правової та моральної свідомості;

  5. кримінально-правових.

3. До якої групи ознак особи злочинця відноситься форма співучасті у злочині:

  1. соціально-демографічних;

  2. психологічних;

  3. рис правової та моральної свідомості;

  4. кримінально-правових;

  5. особистісно-рольових.

4. Які критерій лягли в основу класифікації злочинців:

  1. соціально-демографічні та соціально-економічні дані;

  2. глибина та стійкість асоціальності особи;

  3. характер антисоціальної спрямованості особи і ціннісні орієнтації;

  4. мотив і ціль злочинного діяння.

5. До якого типу відносять лідерів організованих злочинних угруповань:

  1. ситуативний тип;

  2. нестійкий тип;

  3. особливо злісний тип;

  4. злісний тип.

6. До основних ознак особи злочинця відносяться:

  1. соціально-демографічні;

  2. сімейно-побутові;

  3. особистісні;

  4. антропологічні.

7. Інтелектуальні властивості особи відносяться до:

  1. соціально-демографічних ознак;

  2. кримінально-правових ознак;

  3. рис правової та моральної свідомості;

  4. особистісно-рольових ознак;

  5. психологічних ознак.




Підготовлено

Дрьомін Віктор Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», v.n.dryomin@gmail.com, (0482) 32-07-08

Федчун Наталія Олександрівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», nataliia.87@list.ru, (0482) 32-07-08


Лекція № 3



Тема 3.

Детермінація злочинності. Кримінологічні теорії пояснення злочинності. Сучасні фактори злочинності в Україні
Мета вивчення: створення цілісного уявлення про проблеми детермінації злочинності; напрацювання здатності аналізувати теорії пояснення причин злочинності, досліджувати сучасні фактори злочинності в Україні.
Результати навчання

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):



  • досліджувати методологічні основи етіології злочинної поведінки.

  • аналізувати біологічний, психолого-психіатричний та соціологічний напрямки пояснення причин злочинності.

  • аналізувати сучасний детермінаційний комплекс злочинності в Україні

Література


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал