Юриспруденція та іі склад



Сторінка8/10
Дата конвертації09.12.2016
Розмір1.41 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

114. Монархія, її ознаки та різновиди.

Мона́рхія (від грец. Μοναρχία — єдиновладдя, єдинодержавність) — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.

Монархічні форми правління

Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.

При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.

.Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

115. Республіка, її ознаки та різновиди.

Респу́бліка (від лат. res publica — громадська справа) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний строк, з окресленими законом повноваженнями, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Ознаки республіки

Існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту.

Парламент представляє законодавчу владу.

Завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік.

Виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін.

Юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент).

У випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент.

Історично виокремлюють аристократичну республіку, де право брати участь у виборах належить лише вищим верствам населення, і демократичну республіку, у якій право обирати вищі органи влади належить усьому населенню країни, що досягло певного віку і не обмежене законом або судом у можливості реалізувати виборче право.


Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.



116. Нетипові форми правління.

Інколи в деяких країнах, що розвиваються, на основі демократизації політичних режимів практично втратилися відмінності між монархією і республікою. Говорячи про змішані і “гібридні” форми правління, слід зазначити той факт, що втрачається чіткість існуючих класифікацій монархій і по юридичних ознаках: поєднуються риси республіки і монархії (наприклад, в Малайзії), абсолютної і конституційної монархії (Кувейт), президентської і парламентської республіки (Колумбія по конституції 1991 р.). Голова держави і в монархії – наслідний і по життєвий (до його повноліття управляє державою регент і регентська рада). Вибори нового монарха переважно проводяться в тому випадку, коли припиняється династія. Разом з цим в сучасних умовах є такі монархи, де голова держави не по життєвий і не наслідний, а перевибирається через певний проміжок часу. Така система існує в Малайзії і Об’єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборчих монархіях. В кожній з цих держав голова держави переобирається раз в 5 років. Це зближує голову держави – монарха з президентом, а монархічну форму правління з республіканською. Одна обидві держави залишаються монархіями, бо головою держави не може бути вибраний будь-який громадянин, який задовольняє виборчі кваліфікації і вимоги для президента, а тільки один з “місцевих монархів” – правителів складових частин федерації.



117. форма державного устрою: поняття та види.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.

За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин.

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему .


Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, еко­номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір.

Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія.



118. Унітарна держава.

Уніта́рна держа́ва — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Україна є унітарною державою. На її території знаходиться особливе автономне утворення Автономна Республіка Крим.

КНР є унітарною державою. На її території знаходиться особливе автономні утворення: Сіньцзян-Уйгурський автономний район, автономний район Внутрішня Монголія, Тибет.

Найважливіші юридичні ознаки унітарної держави:

до складу унітарної держави не входять державні утворення, наділені ознаками суверенітету;

єдина система державних органів;

в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства;

єдине громадянство;

у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.



119. Федеративна форма державного устрою.

Федерація — це форма державного устрою, яка характеризується наявністю у складі держави утворень, що мають певні ознаки державного суверенітету. На відміну від унітарної держави, федеративна держава заснована за принципом децентралізації. Але державні утворення, що входять до складу федеративної держави, не мають повного суверенітету, не відрізняються самостійністю і незалежністю з усіх питань внутрішнього і зовнішнього політичного життя. Ступінь їх суверенності може бути різним. Існує коло питань, що не можуть бути вирішені без участі центральної влади.

У федерації існує два рівні державного апарату: федеральний (союзний) і республіканський (рівень штату, республіки, землі та ін.). На вищому рівні федеративний характер держави виявляється у створенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого (верхня) відбиває інтереси суб’єктів федерації. Інша палата парламенту виражає інтереси всього населення федеративної держави, усіх її регіонів.

Однією з формальних ознак федерації є подвійне громадянство. Кожен громадянин вважається громадянином федерації і громадянином відповідного державного утворення, і це закріплюється конституціями держав.

У федеративній державі функціонує система законодавства, побудована за принципом централізації, єдності. Але суб’єкти федерації можуть створювати і свою систему законодавства. Як правило, їм надається право прийняття власної конституції, законів. Однак завжди при цьому встановлюється принцип субординації, ієрархії законів, відповідно до якого конституції суб’єктів федерації повинні відповідати союзній конституції і їй не суперечити, а республіканські закони не повинні суперечити федеральним законам. Суб’єкти федерації можуть мати власну судову систему.

Федерації поділяються на два види: національно-державні і адміністративно-територіальні. В основі національно-державної федерації лежать національні фактори, і тому вони мають місце в багатонаціональній державі. В основу адміністративно-територіальної федерації, як правило, покладені економічні, географічні, транспортні й інші територіальні фактори. Велику роль відіграють історичні традиції, мовні, культурні та інші.



120. Конфедерація, співдружність і співтовариство держав.

. Натомість існує низка конфедерацій як міждержавних утворень. У цьому розумінні конфедерація — це спілка кількох держав, об'єднаних договором про взаємні гарантії, яка характеризується збереженням цілковитої юридичної і політичної незалежності всіх її членів, відсутністю в ній єдиної центральної влади, єдиного законодавства, єдиної грошової системи тощо. На відміну від федерації, що є союзною державою (в основі якої є конституція), конфедерація є спілкою держав, яка утворюється на основі договору.

Згідно з західною етнополітологією, конфедерації поділяють на три групи:

Співтовариство (співдружність).

Європейське співтовариство, СНД. Залишаючись, наприклад, суверенними державами, ЄС утворило цілу низку спільних владних інститутів: Європейська Рада, що складається з голів держав і урядів; Рада Міністрів ?С, до якої входять міністри зовнішніх справ, економіки і фінансів та сільського господарства; Комісія ЄС, яка складається з голови і 16 співголів; Європейський парламент; Суд ЄС.

121. Державний режим.

Державний режим — це система заснованих на нормах права методів, способів та прийомів здійснення державної влади. На відміну від форми державного правління та форми державного устрою, які характеризують організаційну сторону форми держави, державний режим найшвидше реагує на зміни в суспільному житті, характеризує порядок діяльності держави, визначає її функціональне спрямування. За різних форм правління та устрою може існувати один і той же державний режим.


Зміст державного режиму розкривається у взаємодії трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, а також через становище органу, який є центром прийняття рішень у державі.
Залежно від наявності та розвитку інститутів демократії державний режим поділяють на демократичний та антидемократичний.
Демократичний— це вид державного режиму, що характеризує такий порядок (стан) державного життя суспільства, при якому виконуються норми конституції та законів, реалізується принцип розподілу влади, державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян, громадських організацій, партій в управлінні державою, котра гарантує дотримання їх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини.
Антидемократичний — це вид державного режиму, який характеризує такий порядок (стан) державно-політичного життя суспільства, за якого не реалізується принцип розподілу влади, певною мірою (повністю або частково) порушуються права громадян, забороняється діяльність політичних партій, інших об'єднань громадян, існує можливість політичних репресій.

Антидемократичному режиму притаманні такі ознаки:

а) утиск прав особи, перешкода її вільному розвитку;

б) повний контроль держави над всіма сферами суспільного життя;


Антидемократичний режим існує у таких формах:
— тоталітаризм (лат. totus — весь, цілий) — це режим, що характеризується відсутністю реальних прав і свобод громадян, всеохоплюючим репресивним примушенням громадян до виконання владної волі, яка не спирається на закон та контролює всі сфери суспільного життя; суворий контроль держави над усіма сферами суспільних відносин; нав'язування єдиної офіційної державної ідеології;

— деспотія (від гр. despoteia — необмежена влада) — форма режиму, яка характеризується зосередженням в руках однієї особи (деспота) всієї повноти влади з одночасною її централізацією, відсутністю політичних свобод і жорстокими методами утиску прав та свобод людини і громадянина.

— авторитаризм (фр. autoritarisme; лат. — autoritas — цілковита влада, вплив, наказ) - це вид режиму, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або групи осіб; безстроковим характером влади глави держави; звуженням політичних прав і свобод громадян та громадсько-політичних об'єднань, приниженням ролі представницьких органів влади; недопущенням політичної опозиції.

Різновидом авторитаризму є диктатура, котра розглядається як авторитарний режим тимчасового характеру, що вводиться за надзвичайних обставин.



122. Поняття та ознаки державної влади.

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності).

Державна влада:

-є владою публічної ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави ,так і за його межами;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

-має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

-має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );

-поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави(виключення: наприклад, іноземні дипломати);

-видає нормативно-правові акти.


Державну владу й державу не можна ототожнювати, це не те саме ( у літературі термін «публічна влада» іноді використається як синонім «держави»).Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством, а держава - спосіб (форма) організації суспільства. Державна влада -це атрибутивна ознака держави, його необхідний елемент як системного утворення, оскільки фундаментальні ознаки державно організованого суспільства (держави) : державна влада (управлінська основа держави),державний народ (соціальна основа держави),державна територія (матеріальна основа держави).Держава - це організація суспільства як єдиного цілого, керованого спеціальним апаратом влади, що поширюється на все населення країни і її територію.

123. Інститути держави.

Інститут держави — відносно відокремлена частина державної структури, що користується певною автономією.

Відповідно до структурно-функціонального принципу інститути держави можна поділити на:

— організаційні (інститут президента, інститут парламенту);

— функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут державної влади).

Види інститутів держави за ступенем складності:

• прості (елементні) — не можуть бути розділені на дрібніші інститути (інститут надзвичайного стану, інститут адміністративного контролю, інститут референдуму, інститут відповідальності уряду);

• комплексні — складаються з декількох підінститутів, які, у свою чергу, можуть бути інститутами для спадного роздрібнення (інститут форми держави включає підінститути: форми правління, форми устрою, форми режиму; інститут державного суверенітету: повнота і верховенство всередині, незалежність і рівноправність зовні; інститут представника держави на місцях: губернатор, префект та ін.).

Види інститутів держави за пріоритетністю положення:

- основні (наприклад, інститут державної влади);

- примикачі — належать до перших (наприклад, інститут державного суверенітету, інститут представника держави на місцях).

Види інститутів держави за принципом «поділу влади»:

• інститути законодавчої влади (парламент, референдум та ін.);

• інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, виконавчі органи влади на місцях та ін.);

• інститути судової влади (звичайні суди, надзвичайні суди, спеціальні суди, судова відповідальність, судовий контроль та ін.).

124. Механізм держави: поняття, структура, принципи.

Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.

структуру механізму держави становлять:

1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;

2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;

3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.


Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов'язують з ім'ям Ш.Л. Монтеск'є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.

Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони.


Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй.
Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади.
125. Апарат держави.

Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами.


Разом із удосконаленням суспільства ускладнюється процес управління та удосконалюється діяльність державного апарату. Від простого примітивного панування держави він розвивається до різних форм — до законодавчої, адміністративної, судової, поліцейської, фіскальної, фінансової, культурної діяльності.
В основу побудови та функціонування державного апарату будь-якої країни покладаються об'єктивні та суб'єктивні фактори. Саме вони визначають особливості внутрішньої структури, характер, завдання, форми та методи діяльності апарату. При цьому необхідно зазначити, що апарат держави є не простим об'єднанням різноманітних структур, а упорядкованою, єдиною, чітко організованою системою.
«апарат держави», можемо визначити наступні особливі його ознаки:

— це система створених державою структур, що мають форму органу держави;

— наявність виключно владних повноважень, які визначають функціональне призначення органу;

— наявність чиновників, що реалізують повноваження від імені держави на професійній основі;

— наявність нормативно закріпленої структури та законодавчо визначених повноважень (компетенції);

— зв'язаність з державою, оскільки всі рішення відображають її волю та приймаються від її імені;

— фінансування з бюджету;

— забезпечення реалізації державних функцій і завдань з управління суспільством;

— система органів, розподілених за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

— система органів, наділених матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію повноважень.



126. Державне управління і місцеве самоврядування.

Держáвне управлíння — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження. Зміст влади виявляється у державному управлінні.Державне управління необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні державне управління охоплює органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури та інші органи державної влади. У вузькому розумінні - тільки органи виконавчої влади.


За Обленським, державне управління - це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією

Місце́ве самоврядува́ння - право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.


Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права й які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.
Формами місцевого самоврядування також є збори громадян, референдуми або будь-які інші форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

127. Політична система суспільства: структура та функції.

Політична система складається з ряду елементів — державних і громадських організацій та інститутів, що беруть участь у державному і суспільно-політичному житті країни. Для того, щоб вірно визначити структуру політичної системи, необхідно виділити певні критерії характеристики її елементів.


Політична система складається з підсистем, які взаємопов'язані одна з одною і забезпечують функціонування публічної влади. До них слід віднести такі підсистеми:
1. Інституціональну (держава, партії, групи тиску, засоби масової інформації, церква тощо).
2. Нормативну (політичні, правові, моральні норми, звичаї, традиції, символи). Через них політична система здійснює регулятивний вплив на діяльність інститутів, поведінку громадян.
3. Комунікативну (форми впливу влади, суспільства й індивіда як усередині системи, так і з політичними системами інших держав).
4. Культурну (система цінностей, релігія, ментальність).
5. Функціональну (засоби і способи реалізації влади, до яких належать злагода, примус, насильство, авторитет тощо). Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого спрямована на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві. Політична система виконує певні функції. У теорії систем під функцією розуміють будь-яку дію, спрямовану на підтримання системи в стійкому стані і забезпечення її життєдіяльності. Термін «функція» використовується у різних значеннях. Одні автори зазначають, що дане поняття виражає взаємозалежності різних факторів. Інші — під функцією розуміють спрямування у рамках об'єкта дослідження. Її також можна визначити як результат певної соціальної дії, процесу, явищ. Слово «функція» означає сукупність усіх (як очікуваних, так і непередбачуваних) наслідків, процесів, явищ, їх роль у суспільній системі. Найчастіше це поняття застосовується для позначення основних, найважливіших для соціальної системи процесів. Функціями політичної системи є наступні: політичної соціалізації; реагування; регуляції; екстракційна; дистрибутивна; адаптації.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал