Юриспруденція та іі склад



Сторінка6/10
Дата конвертації09.12.2016
Розмір1.41 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

80. Соціальна відповідальність та її види.
соціальну відповідальність - це зовнішню негативну реакцію з боку суспільства на нормопорушуючі дії суб'єкта, що порушують соціальну комунікацію, і являє собою легітимну соціальну відповідь на неприпустиму поведінку через реалізацію принципу покарання. Проф. І. Семякін визначає соціальну відповідальність як обов'язок індивіда виконувати відповідні політичні, юридичні та моральні вимоги, які встановлюються суспільством, державою чи колективом.
Досить обґрунтованою вважаємо класифікацію соціальної відповідальності на неправову та правову. Неправова соціальна відповідальність не має юридичного характеру та виступає у формі моральної, політичної, корпоративної, релігійної, етичної та ін.
Моральна відповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури та естетичних норм.
Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика.

Корпоративна відповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийняті певною соціальною структурою та не мають правового значення.


Релігійна відповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога.
Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника.
Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.
81. Поняття та ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать [1]

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: 1)державно-правовий примус; 2)негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні; 3)обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку.

82. Принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності: 1)відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; 2)законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; 3)гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

83. Функції юридичної відповідальності

Функції юридичної відповідальності — головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.

Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну).

Існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб'єктів — органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається:

а) органами влади;

б) виконавчими і розпорядчими органами;

в) судовими та іншими юрисдикційними органами.
Залежно від суб'єктів правопорушників вона буває:

а) індивідуальною;

б) колективною.
Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

а) кримінально-правову;

б) адміністративну;

в) цивільно-правову;

г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

84. Види юридичної. Відповідальності

Юриди́чна відповіда́льність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.



85.Обставини, що виключають юридичну відповідальність

86. Підстави звільнення від юридичної відповідальності

Підставами юридичної відповідальності є: наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичний факт - скоєння самого правопорушення; наявність правозастосовного акта, що набрав чинності.

Підставами звільнення від кримінальної відповідальності можна назвати такі:

- давність притягнення до кримінальної відповідальності;

- коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді внаслідок зміни обставин скоєне винним діяння перестало бути суспільне небезпечним чи сама особа перестала бути суспільне небезпечною;

- амністія чи помилування;

- застосування до неповнолітнього, який скоїв злочин, примусових заходів виховного характеру;

- застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної небезпеки, заходів виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання, через притягнення такої особи до адміністративної відповідальності;

- передача матеріалів справи на розгляд у товариські суди; вжиття заходів медичного характеру;

- передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.

Підставами звільнення від адміністративної відповідальності є:

- давність притягнення до адміністративної відповідальності;

- передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудово

87. Поняття, ознаки та структура правового статусу
Деякі вчені самостійними елементами правового статусу особи називають громадянство, загальну правоздатність, гарантії, законні інтереси та юридичну відповідальність. Інші — навпаки, деякі із згаданих вище елементів характеризують або як передумову (громадянство, правоздатність), або як другорядні елементи статусу (юридична відповідальність, законні інтереси), або як такі, що виходять за межі правового статусу (гарантії).

Найпоширенішим є визначення правового статусу як системи законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов'язків особи. Правовий статус є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Він є системою еталонів, зразків поведінки суб'єктів, які, з одного боку, захищаються державою, а, з іншого — схвалюються суспільством.


Це — самостійна юридична категорія, що характеризується наступними ознаками:
1. Правовий статус має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб'єктів.
2. Відображає індивідуальні особливості людини та її реальне ставлення у системі суспільних відносин.
3. Права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших його компонентів — обов'язків та відповідальності.
4. Ця категорія забезпечує системність прав, свобод та обов'язків.
Елементи структури правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими.
Права особи у структурі правового статусу — це формально визначені та юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами і реалізовувати суб'єктивні інтереси. Це — частина об'єктивного права, що визначає його належність певній особі. Іншими словами, це ті юридичні можливості певної людини, що є похідними від загальних абстрактних правил, закріплених законодавчо.
Свободи особи — нормативно закріплені можливості, що мають певні особливості у порівнянні з правом. Надаючи свободи, держава робить акцент на значенні людини у певних сферах суспільної діяльності.
Законні інтереси особи — це юридично значимі претензії на соціальні блага, які не охоплюються змістом прав і свобод. Вони захищаються державою та законом у такому ж обсязі, як права та свободи, хоча, на відміну від них, зміст законних інтересів чітко не визначений законодавцем.

Юридичні обов'язки особи — це встановлені та гарантовані державою вимоги до поведінки людини, офіційно закріплена міра необхідної діяльності в інтересах сторони, якій належить суб'єктивне право.


88. Правовий статус особистості: поняття, структура, види

Правовой статус личности – юридически закрепленное положение личности в государстве и обществе. Правовой статус личности представляет собой часть общественного статуса и относится к качеству человека и гражданина.

Правовой статус личности

Понятия «правовой статус» и «правовое положение» личности равнозначны. Правовой статус личности определяется для людей, в отличие от правового статуса юридических лиц.

Виды правового статуса

-общий или конституционный статус человека и гражданина

-специальный или родовой статус определенной категории граждан

-индивидуальный статус, который характеризует пол, возраст, семейное положение

-статус иностранцев, лиц без гражданства, лиц с двойным гражданством

-отраслевые правовые статусы

-статус физического лица

Структура конституционного статуса личности

гражданство

правосубъектность,способность иметь и осуществлять своими действиями гражданские права и обязанности. Составляющими элементами правосубъектности являются правоспособность и дееспособность

основные права, свободы, законные интересы и обязанности

правовые принципы

гарантии правового статуса, в числе которых особое значение имеет юридическая ответственность

89. Поняття, принципи та гарантії законності

Гарантії законності - це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

- загольносоціольні;

- спеціально-соціальні - юридичні та організаційні. Загальносоціальні гарантії законності:

1) економічні - ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин.

2) політичні - ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.

3) ідеологічні - ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове кавчання, виховання, правову культуру.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:

юридичні - передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;

організаційні - заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян.

90. Правопорядок: поняття та загальна характеристика

правопорядок - це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.


Правопорядок - стан (режим) правової упорядкованості (вре-гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.
Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.
Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

Держава об'єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовийпорядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.


Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня.

91. Співвідношення правопорядку та законності, громадського порядку та правопорядку.

Співвідношення між поняттями «право», «законність» і «правопорядок» характеризується наявністю між ними складних і багатоманітних зв’язків, високим ступенем їх взаємозалежностей і взаємопроникнень, можливістю переходів властивостей одного у властивість іншого.


Спільними рисами права, законності і правопорядку є такі:
-єдність їх цілей, зокрема забезпечувати права і свободи громадян, вносити упорядкованість і організованість у суспільні відносини;
-належність до загальнолюдських цінностей; спрямованість їх як найважливіших елементів правових систем на реалізацію принципів справедливості, гуманізму, демократизму, сприяння соціальному прогресу; здатність бути правовою основою і водночас засобом функціонування державної влади і демократії, забезпечувати посилення державності; бути гарантом розбудови правової держави, формування громадянського суспільства тощо.
Відмінності між правом, законністю і правопорядком обумовлюються їх внутрішньою природою, сутністю, функціональним призначенням у сфері правового регулювання.
1. Так, вони розрізняються залежно від притаманних їм власних сутнісно-змістовних ознак і характеру проявів у регулюванні суспільних відносин: право як об’єктивне явище являє собою систему норм і принципів, у яких зафіксовані різні ступені свободи і рівності суб’єктів суспільних відносин; законність — це певна правомірна якість дій (поведінки, діяльності) суб’єктів суспільних відносин; правопорядок — фактичний стан суспільного і державного життя суспільства, що відповідає—вимогам законності.
2. Різними вони є залежно від джерел, із яких вони виникають, формуються як самостійні явища: для права таким джерелом є суспільні відносини — матеріальна сила, яка його породжує, а формою — закон або інший правовий акт, встановлений державою;
для законності джерелом є правомірна поведінка суб’єктів суспільних відносин; правопорядок свою генезу знаходить як у праві, так і в законності, що є основою його формування і розвитку як державно-правового явища.
3. Вони уособлюють різні етапи забезпечення в правовій формі потреб суспільного розвитку, інтересів і волі соціальних груп, суспільства, держави: право, закріплюючи суспільні відносини, Інтереси і волю, надає їм, таким чином, правової форми; законність як принцип через систему вимог, що конкретизують його, втілюється у видання законодавцем таких норм, які відповідали б потребам суспільного розвитку, загальнолюдським правовим принципам, а також забезпечує реалізацію цих норм і формування на цій основі правопорядку.
92. Поняття, структура та стадії механізму правового регулювання.

93. Правові засоби: поняття та види.

94. Правові аксіоми, презумції, фіксції.

Правові аксіоми - це такі правові принципи, норми або положення, які сприймаються за істинні без доведення. Наприклад, закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має.


Правові презумпції - такі ідеї або принципи, які припускають їх істинність без доведення, або це правові припущення. Наприклад, незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності; презумпція невинності (ст. 62 Конституції).

Юридическая фикция — правовой приём, заключающийся в предположении факта вопреки его действительности. Суть приёма заключается в том, что известный несуществующий факт признаётся существующим, либо наоборот. Так, например, презумпция знания закона по своей сути является фикцией.



95. Поняття та структура правової системи.
система права - це впорядкована безліч всіх діючих юридичних норм даної держави. Системність масиву всіх діючих норм права проявляється в їхній єдності, взаємоузгодженні, несуперечності. Упорядкованість безлічі всіх діючих норм права проявляється й у їхньому розподілі по галузях і інститутам

Структура системи права - це об'єктивно існуюча внутрішня будова права даної держави.

Основні структурні елементи системи права:

а) норми права;

б) інститути права,

в) галузі права.

Норми права - вихідний компонент, ті "цеглинки", з яких і складається в остаточному підсумку всі "будинок" системи права Норма права завжди є структурним елементом певного інституту права й певної галузі права

Інститут права- це відособлена частина галузі права, сукупність правових норм, що регулюють певну сторону якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, право власності, спадкоємне право - інститути цивільного права).

Галузь права - це самостійна частина системи права, сукупність правових норм, що регулюють певну сферу якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, цивільне право регулює майнові відносини).

96. Критерії класифікації правових систем.

Найбільш аргументованими, на наш погляд, є класифікації, що ґрунтуються на системі критеріїв. Це дозволяє уникнути одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем. Зокрема в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:

а) історична ознака — спільність походження;

б) географічні ознаки;

в) своєрідність нормативної основи, ієрархія джерел права;

г) техніко-юридичні особливості, засоби правотворення, своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;

ґ) роль судових органів у правотворенні;

д) особливості механізму реалізації і застосування юридичних норм;

е) особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і морально-етичні уявлення в суспільстві.

97. Сімї правових систем

Романо-германская правовая система объединяет правовые системы всех стран континентальной Европы. Эта правовая система возникла на основе рецепции римского права. Основной источник права — нормативный акт. Ей присуще четкое деление норм права на отрасли, а все отрасли подразделяются на две подсистемы: частное право и публичное право.


В рамках романо-германской правовой системы выделяют следующие группы:

группу романского права (правовые системы Франции, Италии, Бельгии, Испании, Румынии, право латиноамериканских стран);


Англо-саксонская правовая семья

Общее право доминирует в национальных правовых системах Великобритании (кроме Шотландии), Канады, США, Ямайки, Австралии и т. д. Прародительницей этой правовой семьи была Англия. В основе этой правовой системы — принцип stare decisis (лат. стоять на решённом), означающий, что при выработке решения судом господствующая сила принадлежит прецеденту. Основным источником права в Англо-саксонской правовой системе является обычай (подтверждённый судебным прецедентом)


Семья социалистического права

Строго говоря, социалистическая правовая система не является самостоятельной системой, а лишь ответвлением романо-германской правовой системы. Для социалистической системы характерен государственный контроль над многими сферами общественной и экономической жизни в обмен на законодательное закрепление большого числа социальных гарантий, а также упрощённый порядок судопроизводства с фактическим отказом от состязательности.

Религиозная правовая семья

Религиозная правовая система — это правовая система, где основным источником права выступает священное писание. Наиболее известными примерами являются исламское право (шариат) и иудейское право (галаха).



98. Правова система Укрїни на правовій карті світу
Природно постає питання: до якої правової сім’ї належить сучасна правова система України? Це питання фактично є частиною більш широкої проблеми — місця національних правових систем країн колишнього соціалістичного табору (зокрема, колишніх республік Союзу РСР) на правовій карті світу.
У юридичній літературі немає єдності думок з приводу характеристики сучасних правових систем постсоціалістичних країн Східної Європи. Проте ці думки можуть бути умовно представлені у вигляді трьох основних концепцій:
Отже, яке ж місце посідає правова система України на правовій карті світу? На нашу думку, відповідь на це питання залежить передусім від основного, домінуючого критерія, який покладено в основу класифікації правових систем. Якщо, класифікуючи правові системи, компаративіст робить акцент на панівній правовій культурі та правосвідомості, він повинен погодитися з прибічниками концепції трьох шляхів, визнати самобутність правової системи України і віднести її до слов’янської (євразійської) правової сім’ї.
Проте якщо домінуючим вважати юридичну техніку (структуру джерел права та системи права, особливості способів тлумачення та процесу правозастосування), то більш виваженою є концепція повернення до романо-германського права.

Втім, сьогодні не можна констатувати, що правова система України є повноправним членом романо-германської сім’ї. Повернення постсоціалістичних країн до романо-германського права відбувається різними темпами.



99. цінність права

Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обгрунтованих, соціальне справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві — це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.


Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної аксіології.
Можна виділити основні прояви цінності права.
1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини.

2. Інструментальна цінність права — один із проявів його загаль-носоціальної цінності — полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних благ.


3. Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерцій-ним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал