Юриспруденція та іі склад



Сторінка4/10
Дата конвертації09.12.2016
Розмір1.41 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

53. Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб.

Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами: а) дією у часі и т.д.

Дія нормативно-правових актів у часі є:



  • пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та на факти, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, проте тільки з моменту набрання ним чинності;

  • зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом;

  • переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт.

Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається підлеглістю осіб вимогам нормативно-правових актів. Згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території.


54. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів.

Систематизація нормативних актів — це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів. Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.


Кодифікація — вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акту. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.
Кодекс — кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права.

Нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в даний час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу.


55. поняття, зміст та стадії юридичного процесу.

Юридичний процес - це комплексна система органічно взаємозалежних

правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а

також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб'єктів права, що:

а) виражається в здійсненні операцій з нормами права в зв'язку з рішенням визначених юридичних справ;

б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадових осіб на користь зацікавлених суб'єктів права;

в) закріплюється у відповідних правових актах - офіційних документах;

г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;

д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.
Послідовність у розвитку змісту юридичного процесу є найбільш характерною його ознакою і важливою особливістю. Послідовність є змістовною якістю процесу й означає наявність вимог суворої регламентації черговості дій, визначення того, що повинно бути зроблено спочатку, а що потім.
Послідовність здійснення членами суспільства дій, встановлених процесуальними нормами, знаходить свій вираз у стадіях юридичного процесу.
Стадія юридичного процесу — це сукупність взаємопов'язаних дій членів суспільства, встановлених процесуальними нормами, які складають певну частину юридичного процесу. Стадійність юридичного процесу полягає у суворій послідовності здійснення кожної стадії та переходу до наступної стадії процесу лише після виконання всіх процесуальних дій, передбачених попередньою стадією юридичного процесу.
Кожний вид юридичного процесу складається з власної кількості та змісту стадій цього процесу.

а) дослідження, аналіз суспільних явищ і процесів, виявлення об'єктивної потреби у правовій регламентації;

б) визначення суб'єкта уповноваженого прийняти правове рішення і виду правового акта; в) прийняття рішення про підготовлення проекту правового акта;

г) розроблення концепції, ідеї, аналізу майбутнього акта;

д) підготовлення проекту правового акта;

є) попередній розгляд проекту акта; є) суспільне обговорення проекту акта;

ж) офіційний розгляд проекту акта відповідним органом;

з) прийняття правового акта, його оформлення, підписання, опублікування і набрання ним юридичної сили..



56. види юридичного процесу.

Види юридичного процесу(розрізняються перш за все за своїм змістом і функціям, характеру спонукальних чи обставин загальних юридичних фактів, специфічності безпосереднього юридичного наслідку):

УСТАНОВЧИЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів.
ПРАВОТВОРЧІЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів.

Правозастосовчій процес - специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій, посадових осіб по розгляду всіляких індивідуальних справ, що мають юридичні значення. Вона полягає в тім, що наділяє одних суб'єктів правомочності, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, дозволі споровши про право, розгляд справ про правопорушення і відповідно до юридичної відповідальності.Спонукальними обставинами правозастосовчого процесу безпосередньо виступають юридичні факти і фактичні склади. Кінцевими юридичними наслідками є відповідні правозастосовчі акти всілякого призначення, що містять розпорядження індивідуального характеру.


КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:

1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;

2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;

3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;

4) забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення. Спонукальними обставинами контрольного процесу є потреба в створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поводженні, діяльності суб'єктів суспільних відносин, забезпеченні ефективності правового регулювання.

57. Поняття та ознаки реалізації права.

Правореалізація — це втілення норм права у діяльність суб'єктів права шляхом дотримання заборон, використання суб'єктивних права і виконання юридичних обов'язків.

Ознаки:

Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції — суди, адміністративні комісії та ін.



Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «прикладенні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.

Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій.

Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.

Здійснюється на основі норм права.

Має юридична оформлений характер — завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правоза-стосовним актом.

У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).



58. безпосередня і правозастосовча реалізація права.
59. Форми реалізації права.

Дотримання — це реалізація забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (Наприклад, непорушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху).

Використання — це реалізація уповноважуючих юридичних норм, яка полягає у активній діяльності суб'єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на медичне обслуговування).

Виконання — це реалізація юридичних норм, яка полягає у активній поведінці суб'єктів, що здійснюється незалежно від їх бажання (наприклад, сплата податків.



60. Поняття та ознаки застосування права.

Правозастосовний акт -- вирок, рішення, визначення, висновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) -- результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.


Ознаки акта застосування норм права такі.

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обґрунтованим.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним.


4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.
61. Основні вимоги належного застосування права.

Вимоги до застосування норм права — юридичні правила (умови), за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права.

Правозастосовний орган керується такими вимогами:

1. Законності (належного додержання законних процедур):

а) при вирішенні справи грунтується на конкретній нормі чи права сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої справи; дотримується їх точного змісту;

б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення несе юридичну відповідальність;

2. Обґрунтованості:

а) виявляє всі факти, що стосуються справи;

б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними;

в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосовних органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та найправильніше відображає зміст закону;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє ініціативно — з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д.;

в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність духу права.

4. Справедливості:

а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній, до остаточного рішення;

б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, власними моральними переконаннями і моральними переконаннями суспільства в цілому.

62. Процес правозастосовчої діяльності.

Процес правозастосовчої діяльності (або процес правозастосування) складається з певних етапів. У науковій літературі виділяють такі етапи процесу правозастосування:

- встановлення фактичних обставин, що характеризують факт, який потребує юридичної оцінки. Можливість застосування правової норми зумовлена тим, що фактичні обставини повинні бути у сфері нормативно-правового регулювання, тобто бути юридичними фактами, передбаченими нормами права як підстава для виникнення, зміни чи припинення правовідносин;

- правова кваліфікація — це правова оцінка фактичних обставин, які мали місце, вибір відповідної норми права, котру слід застосувати, та з'ясування суті й змісту норми (тобто її тлумачення);

- прийняття за наявним фактом владно-юридичного рішення (акту застосування);

- виконання цього акту (власне застосування норми права) та контроль за цим виконанням.



63. Типове і нетипове застосування права.

Типове правозастосування має місце там, де у достатній мірі зрозумілі фактичні обставини справи, відома норма права, що підлягає застосуванню.

В юридичній науці склалося уявлення про нетипове правозастосування як про таке, що з точки зору правової основи або за своїм фактичним складом містить елементи, що відхиляються від ідеальної моделі правозастосування. Труднощі визначення рис нетиповості правозастосовних ситуацій полягають у тому, що абсолютно ідентичніх юридичних справ у суспільному житті бути не може. І далеко не всі можливі фактичні та юридичні особливості та складності конкретної справи можуть бути основою для висновку про наявність нетипової ситуації.

правозастосування може бути двох видів:

1) типове (але іноді воно може ускладнюватись наявністю певних елементів – конкретизацією тощо);

2) нетипове (коли сам процес правозастосування не може бути представлений у вигляді силогізму; відсутня одна з посилок; до цього виду правозастосування ми можемо віднести правозастосування при наявності прогалини у законодавстві).



64. прогалини у праві, шляхи їх подолання та усунення.

Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Причини прогалин:

1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первісна прогалинність);

2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалинність);

3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки.

2. Шляхи усунення і подолання прогалин у праві

Прогалини в законодавстві повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, ви­дання нових, досконаліших юридичних актів.


За наявності прогалини у галузі законодавства суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох видів:
• аналогія закону;
• аналогія права.
Аналогія закону — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Наприклад, відсутність в Україні спеціального законодавства, яке б регулювало правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових відносин, утворених у зв'язку з передачею майна в тимчасове користування), дозволяє заповнити її договором наймання, який є подібним до договору лізингу.
Аналогія права — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.
Аналогія права застосовується тоді, коли:

• немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

• немає норми, яка передбачає подібний випадок. При вирішенні справи за аналогією закону і аналогією права необхідно додержуватися таких умов:

1) аналогія допустима лише у разі повної відсутності або неповноти правових норм;

2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;

3) наявність подібності (аналогії) аналізованих -обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істот­них, юридичне рівнозначних ознаках; розбіжність — у деталях, у неістотному;

4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має йти спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутності та­кої — в іншій галузі та у законодавстві в цілому;

5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії розпоряджень закону, його меті;

6) обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до даного випадку.
Для усунення прогалин у законі використовується також субсидіарне застосування норм права — додаткове застосування одного інституту або галузі права до відносин, що регулюються іншим інститутом або галуззю права.
65. Колізії правових норм та способи їх подолання.

Колізія (юриспруденція) — взаємна невідповідність правових норм, які регулюють однакові суспільні відносини.

Колізія законів – розходження змісту двох або більше формально діючих нормативних актів.

Інтерес вчених до проблеми юридичних колізій зумовлюється двома основними причинами: а) необхідністю покращення законодавства; б) пануванням у радянській юридичній науці теорії неконтрольованості радянського права, яке визнавалось ефективним несуперечним засобом упорядкування відносин, що, у свою чергу, теж не мають будь-яких суперечностей.


Вирішення проблем подолання колізій у національному законодавстві потребує прийняття двох законів: про нормативно-правові акти; про загальні принципи організації місцевого самоврядування.

Серед причин виявлення колізій називають:

1) недосконалу якість сучасного законодавства, що відображається у його суперечності та невідповідності правилам законодавчої техніки;

2) недостатню системність нормативно-правових актів, що засновується на непослідовності, а також на наявності підзаконних нормативних актів, прийнятих із законодавчо нерегламентованих питань;

3) низький рівень «розчистки» законодавства, що супроводжується дією одночасно нових та вже скасованих нормативних актів;

4) відсутність будь-якого вивчення проблеми делегованого законодавства та можливостей суб'єктів суспільних відносин здійснювати правотворчу функцію за дорученням держави. Вказаний вид колізії призводить до наявності у системі законодавства нормативних актів, прийнятих поза повноваженнями суб'єктів правотворчості, які регламентують важливі сфери життєдіяльності суспільства. Подолання таких колізій є можливим за умови прийняття Закону «Про делеговану нормотворчість»;

5) несвоєчасне скасування застарілих нормативних актів чи внесення до чинних актів змін та доповнень. Сучасна наука має виробити принципи процесу внесення змін до законодавства, основним призначенням яких є опублікування редакції нового нормативно-правового акта, що враховує прийняті зміни та доповнення;

6) недосконалість системи інвентаризації нормативних актів, що потребує прийняття Зводу законів України як акта консолідаційного характеру, що ліквідував би застарілі норми та положення;

7) недосконалість термінології нормативного масиву, що викликає труднощі правозастосовчої практики, оскільки існування різноманітних характеристик рівнозначних правових термінів зумовлює виникнення колізії;

8) наявність великої кількості нормативно-правових актів, що регламентують рівнопорядкові суспільні відносини. Достатньо наголосити на тому, що з дня проголошення незалежності України парламентом було прийнято 609 актів вищої юридичної сили та 1200 нормативних документів підзаконного характеру. Слід також зазначити, що нині чинними у системі нормативних актів України є документи, прийняті нашою державою у 20-х, 30-х та 40-х pp.;

9) відсутність концепції правової політики, що повинна бути прийнята на рівні держави та визначати основні напрями правового регулювання, що здійснюється лише на законодавчому рівні;

10) відсутність системи нормативно-правових актів, які визначили б процес прийняття та ознаки нормативно-правового акта, що мав би законний характер

11) наявність в сучасному законодавстві відсилочних та оціночних понять, що призводять до наявності права у владних суб'єктів на визначення змісту акта відповідно до власних інтересів;

12) відсутність повної реалізації принципу гласності у законодавчій сфері, що призводить до наявності актів, які набирають силу з моменту отримання владними суб'єктами, та призводить до незнання положень цих актів з боку суб'єктів права і довільного їх тлумачення;

13) відсутність наукових досліджень проблеми колізійних норм як основного засобу подолання юридичних колізій;

14) невідповідність законодавства науково обґрунтованим положенням та принципам, що зумовлює його суперечливий характер;

15) невизначеність повноважень суб'єктів владних відносин, що призводить до порушення принципу розподілу влади та втручання в нормотворчу діяльність інших державних структур;

16) низький рівень професійної культури юристів, що призводить до незнання нормативного масиву та як результат — до низької ролі доктринального тлумачення;

17) відсутність правової культури населення, що призводить до нігілістичного ставлення до права.
66. Поняття, ознаки та структура правозастосовчого акта.

акт застосування права - це правовий акт компетентного органу або посадової особи, прийнятий на основі юридичних фактів


і норм права, який визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб. Діяльність правозастосовчих органів завершується оформленням відповідного акта, який фіксує прийняте рішення і надає йому офіційного значення і вольового характеру.
Правозастосовчий акт має ряд особливостей: його можуть приймати компетентні органи держави; він має індивідуально визначений (персоніфікований)характер;

не може мати зворотної дії в часі; S має встановлену законом форму.

Акти застосування права класифікують за різними критеріями:
> за суб'єктами прийняття: а) акти державних органів (акти глави держави; суду, контрольно-наглядових органів, акти уповноважених органів громадських об'єднань; б) акти недержавних органів (рішення органів місцевого самоуправління);
> за значенням: а) основні (вирок суду); б) допоміжні (готують видання основних, напр., постанова про притягнення особи в якості обвинуваченого);
> за характером правового впливу: а) регулятивні (наказ про підвищення по службі); б) охоронні (постанова про відкриття кримінальної справи);
> за формою: а) окремий документ (укази, вироки, рішення, накази та ін.) - це юридична форма; б) резолюція на матеріалах справи; в) усна форма та письмова форма;
> за характером юридичних наслідків:

•а) правоконстатуючі (правопідтверджуючі);

б) правовстановлюючі;

•в) правозмінюючі; г) правоприпиняючі.


Правозастосовчий акт і нормативний акт мають багато спільного, але разом з тим суттєво відрізняються. Акт застосування норм права виступає як один із засобів державного керівництва і засіб вирішення юридичних справ, що виконує функції індивідуального регулювання поведінки суб'єктів в конкретних правових відносинах, видається у певній формі і передбаченому законом порядку, має юридичну силу і забезпечується відповідними засобами кола осіб, характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації, тобто це правовий акт, який містить норми права і спрямований на регулювання суспільних відносин. Як видно з вищенаведених визначень, вони мають ряд спільних рис:

1) це правові акти;

2) приймаються і забезпечуються компетентними органами;

3) мають владний характер.

Від нормативного правозастосувальний акт відрізняється такими рисами:

4) застосовується на основі нормативного;

5) має конкретний, персоніфікований характер;

6) не є джерелом права;

7)виступає як юридичний факт.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал