Юрій Підборський



Скачати 126.89 Kb.

Дата конвертації01.01.2017
Розмір126.89 Kb.

УДК 338.22.
Юрій Підборський,
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри економіки підприємства
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ
імені Григорія Сковороди»
КУЛЬТУРА ТА ЕТИКА ПІДПРИЄМНИЦТВА І ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті розкрито основні проблеми культури та етики підприємництва і
підприємницької діяльності.
Ключові слова: етика, культура, підприємництво, підприємницька
діяльність, функції організаційної культури.
В
статье
раскрыто
основные
проблемы
культуры
и
этики
предпринимательства и предпринимательской деятельности.
Ключевые
слова:
этика,
культура,
предпринимательство,
предпринимательская деятельность, функции организационной культуры.
The basic problems of culture and ethics of enterprise and entrepreneurial activity are
exposed in the article.
Keywords: ethics, culture, enterprise, entrepreneurial activity, functions of
organizational culture.

Постановка проблеми. Проблема культури та етики підприємництва та підприємницької діяльності є актуальною з огляду на те, що вона є складовою економічної культури та етики і культури загалом і втілюється в культурі управлінської діяльності.
Виклад основного матеріалу. Різноманітність теорій управління довели, що стрижнем конкурентоздатності підприємницької структури є «підприємницька організаційна культура» та культура управлінської діяльності.
Культура управлінської діяльності – сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень в управлінні, з одного боку, матеріально- виробничими процесами на підприємстві, ставленням людей до природи, а з іншого – економічними відносинами між людьми [7, с.75].
Цей тип культури знаходить втілення в системі соціальних норм, знань, цінностей, світогляді, поведінці, вмінні володіти собою.
В управлінні виробничими процесами важливою ланкою культури підприємницької діяльності є впровадження техніко-технологічної культури,
інформаційної культури.
Культура підприємницької діяльності повинна спиратися на такі соціальні цінності як рівність повага, справедливість, порядок, злагода.
В науковій літературі розрізняють матеріальні та духовні, особистісні та
інституціональні елементи культури підприємницької діяльності. До матеріальних відносять рівень розвитку підприємства; до духовних - сукупність професійних знань підприємця, до особистісних - вид підприємницької діяльності, можливість збагачення, ступінь економічної свободи; до інституціональних – соціальні цінності й норми, в тому числі віру й переконання.
Характеризуючи організаційну культуру, необхідно оцінити: ієрархію управління, ефективність управлінської команди, стиль роботи лідера, соціально-психологічний клімат в колективі, дотримання моральних норм і принципів.
Український вчений доктор економічних наук С. С. Бакай, досліджуючи внутрішні механізми організації, під організаційною культурою розуміє світоглядні уявлення працівників, сповідувані ними цінності і традиції, які впорядковуються в сукупність
виробничої, соціальної та духовної сфери діяльності людей. Він пише, що
«...результат колективного програмування людської свідомості, організаційна культура є категорією динамічною, такою, що змінюється під впливом зовнішніх чинників чи цілеспрямованих заходів керівництва організацією»[1].
Продовжуючи думку вченого, вважаємо, що культура складалася віками, проте як самостійний чинник підвищення результативності фірми вона була повною мірою усвідомлена лише у вісімдесяті роки минулого століття, тобто тоді, коли розвинуті країни стали набувати рис постіндустріального суспільства. В цей період зароджується нова парадигма підприємництва, домінантою якої стають людські потреби та інтереси. Фірми набувають гуманістичних рис стосовно своїх внутрішнього і зовнішнього середовищ. Носіями організаційної культури є її члени, які й формують її як гуманістичну систему.
Організаційна культура проявляється в ставленні фірми до своїх членів не тільки як до носіїв робочої сили, але і як до особистостей з індивідуальними
інтересами й проблемами. Фірма зі свого боку зацікавлена в комплектуванні свого персоналу з числа найбільш придатних їй працівників. Важливими для організації є такі риси працівників, як позитивна реакція на осіб, котрі мають владу, бажання конкурувати, вміння переконувати, мати претензії на роль неформального лідера, терпимість до рутинної адміністративної роботи. Такі риси набуваються в процесі виховання під впливом середовища або спеціальних заходів із боку фірми.
Рисами організаційної культури підприємця, крім уміння приймати ефективні рішення, є зовнішній вигляд, спортивна хода, грамотність мови, комунікабельність, дружнє ставлення до кожного працівника, гарний настрій, щира посильна допомога працівнику в домашніх справах, позитивний імідж у підприємницькому середовищі.
Зі свого боку фірма створює умови для найкращого використання здібностей та підвищення професійності працівників, гарантує соціальний захист. Проблеми кожного працівника стають проблемами фірми. Разом з тим, спираючись на організа- ційну культуру, вона допомагає знайти кожному своє місце в колективі.
Виходячи зі сказаного вище, зробимо висновок про те, що сучасна економічна організація є не лише формальною структурою, націленою на власні прибутки, але й спільнотою людей з їх міжособистісними відносинами та індивідуальним світом.
Організаційна культура є порівняно новим напрямом у системі управлінських наук, який виділився з такої галузі знань, як організаційна поведінка. Об'єктом цього напряму є система формальних і неформальних правил та норм поведінки, звичаї і національні традиції, індивідуальні й групові інтереси.
Функції організаційної культури мають великий аспект дій:
охоронна функція культури полягає в тому, що культура виконує роль фільтру проти проникнення в організацію із зовнішнього середовища небажаних тенденцій і негативних цінностей;
інтегрувальна функція здійснюється шляхом прищеплення певної системи цінностей, організаційна культура створює у членів фірми відчуття ідентичності, це сприяє усвідомленню ними цілей організації, позитивному сприйняттю цінностей фірми, відчуттю своєї причетності і відповідальність за діяльність фірми;
регулювальна функція полягає в тому, що організаційна культура включає неформальні, неписані правила, які формують поведінку людини, задають однозначність і упорядкованість основних дій людини в процесі виробництва. Це сприяє скороченню непродуктивних витрат часу;
функція заміщення формальних відносин, або організаційна культура, значною мірою замінює роль формальних, організаційних механізмів управління;
адаптивна функція наявність організаційної культури полегшує взаємне пристосування працівників до організації і навпаки.. В одному випадку це досягається шляхом спеціалізації кожного працівника, в іншому відбувається процес

індивідуалізації з метою максимального використання особистісного потенціалу;
- функція просвіти і розвитку здійснюється в тому, що культура завжди пов’язана з просвітництвом, розвитком людського капіталу та вихованням, що сприяє досягненню фірмою своїх цілей;
- функція управління якістю зводиться до того, що вища якість роботи і виробництва переходить у вищу якість продукції;
- функція орієнтації на споживача відображається в системах культури та цінностях фірми цілей, запитів та інтересів споживача;
- функція регулювання партнерських відносин полягає в тому, що організаційна культура розвиває норми і правила поведінки (елементи невидимої руки);
- функція пристосування економічної організації до потреб суспільства спрямована на послаблення негативного ставлення до фірми елементів зовнішнього середовища з приводу несприятливого впливу фірми на нього. Ця функція має забезпечувати зменшення, або усунення збитків від розбіжностей цілей і цінностей фірми та навколишнього середовища [4;с.251].
У теорії і практиці американського підприємництва виділяються такі фактори, які влучно характеризують організаційну культуру:
— класові, етичні й расові відмінності, що існують між членами організації;
— характер і зміст праці (норми поведінки, ієрархії службових відносин);
— система стимулів і санкцій (стимулювання за кращу працю, штрафи за вироблену неякісну продукцію);
— ритуали (форма проведення зборів, нарад) та церемонії (почесні нагороди);
— комунікації в середині організації.
Спираючись на думки вчених, вважаємо, що кожна людина наділена від природи певними талантами, які потрібно їй реалізувати в процесі життя. Вченими світу люди поділені на три категорії. До першої відносять людей із надзвичайними здібностями. Вони складають близько 10 % населення і вважаються золотим фондом кожної нації, 25—30 % людей відносять до категорії, які не можуть себе реалізувати, решта ж — це ті, кого можна навчити. Завдання кожного керівника полягає у формуванні таких умов на підприємстві, які забезпечували б можливість кожної людини самореалізуватися.
Для визначення напрямів конкретної діяльності з розвитку людини в організації потрібно зрозуміти його сутність, що вдало розкрили X. Алфорд та М. Нотон. Ці автори наводять приклад США і Японії. У США керівний склад компанії за освітою є фінансисти і другою людиною після президента є віце-президент із фінансових питань, тоді як у Японії — з людських ресурсів. Тому в США більше коштів витрачається на виплату дивідендів як дохід акціонерів і вклади в розвиток своїх співробітників значно менші, ніж в Японії. Як наслідок, японські товари більш конкурентні порівняно з американськими.
Демократичними суспільствами вважаються ті, де передбачаються умови і гарантії для розвитку людини. Таким чином, постає необхідність в інтегральному
(всебічному) розвитку людини, яка формує організаційну культуру. Дійсно, людина має бути гармонійною особистістю, щоб забезпечувати успішну роботу підприємства.
На підприємстві працівнику треба створювати умови для реалізації потенціальних можливостей.
Американські спеціалісти спробували розробити схему людського розвитку в процесі трудової діяльності, складові якої включають:
— матеріальні блага. Вони знаходяться в основі системи, підтримують розвиток людини, задовольняючи потреби в їжі, одягу тощо (піраміда А. Маслоу);
— фізичний розвиток. Робоче місце, обладнання, дизайн робочих процесів повинні служити здоров'ю працівника, сприяти його фізичному самопочуттю. Мова йде про гігієну робочого місця, включаючи тепло, світло, покриття підлоги, чистоту
повітря, дотримання санітарних норм і правил. Піклування про людину має бути завданням менеджменту кожного рівня;
— пізнавальний розвиток. Треба прагнути, щоб робота кожної людини стимулювала таланти та її навички і пізнавальні здатності працівників відповідали б суті роботи;
— емоційний розвиток. Передбачає наявність свободи в людини для ініціативи.
Про значення ініціативних людей уже говорилося вище. Однак потрібно, щоб
ініціатива заохочувалася без страху покарання. Тоді працівники беруть на себе відповідальність за свою роботу;
— естетичний розвиток як заохочення майстерності. Товари, що виробляються підприємством, мають нести красу, гармонійність із природою, повагу до людської гідності. Саме такі критерії забезпечують духовну і душевну рівновагу людини;
— соціальний розвиток. Мова йде про необхідність забезпечення колегіальності на підприємстві. Відомо, що людина створена Творцем вільною. Однак вищим ступенем прояву свободи є взаємозалежність, тобто життя в колективі є внутрішньою потребою всього єства людини. Тому внутрішній клімат підприємства потрібно сформувати таким чином, щоб він сприяв служінню працівників широкій спільноті. Робити добро іншим людям не за гроші, а бути слугою поклику душі своєї;
— моральний розвиток. Відносини між людьми мають ґрунтуватися на повазі один до одного;
— духовний розвиток. Людина отримує його, коли робота визнається як поклик для блага інших людей.
Усі ці складові розвитку людини в процесі трудової діяльності застосовуються зарубіжною практикою з метою досягнення переваг у бізнесі. Це мають узяти на озброєння керівники українських підприємств і організацій, бо вступ України до СОТ змушує працювати їх у жорстких конкурентних умовах і тому доведеться «грати» за правилами, що вже відпрацьовані в світі;
Відомо, що підприємницька діяльність з огляду на способи та методи досягнення цілей поділяється на позитивну і негативну.
Прагнення людей до багатства закладені в них самою природою й проявляються в усі історичні епохи. Шляхи задоволення цього природного бажання досить різноманітні. Перші підприємці починали збагачуватися насильницькими методами, зокрема шляхом пограбувань, розбою, шахрайства. Легалізація приватної власності, а отже, й багатства, і в стародавньому Китаї, і в рабо- власницькому Римі привела до появи підприємців у сфері торгівлі та лихварства.
Підприємництво далі стало розвиватися в торгівлі і лише згодом дійшло сфери матеріального виробництва. Однак на всіх етапах розвитку підприємництва поряд із позитивними були присутні його негативні ознаки. Такі явища, як уникнення від оподаткування, тіньова економіка, недоброякісна продукція, неправдива реклама тощо, є проявами негативної сторони підприємництва. Змінилися дещо лише шляхи та методи і способи збагачення : від розбою до різних, більш завуальованих, шляхів наживи, але суть залишилася тією самою. У світі співвідношення шляхів збагачення регулюється жорсткою законодавчою системою й особливо за рахунок моральної суспільної свідомості, культури нації.
Успіх у матеріальному світі залежить від тих моральних норм і правил, що закладені в характері людини. Відомий російський учений Л. Абалкін ще в 1993 р. писав про необхідність духовного й морального очищення для розуміння природи і характеру проблем та бід. Російські вчені стверджують про те, що економічні реформи відбуваються понад півтора десятка років і за цей час господарська діяльність кардинально змінилася. Однак процес нарощування проблем продовжується. Серед основних причин можна виділити фактор стану суспільної свідомості, який фундаментально впливає на тенденції в економіці. Економічні
наслідки залежать не тільки від професійної підготовки, а й від сукупності поглядів та переконань учасників перетворення. Тому в цьому контексті важливе значення має врахування норм моралі.
Мілтон Фрідмен підкреслює, що успішним бізнес може бути за умови, коли він дотримується правил гри, бере участь у конкурентній боротьбі, уникаючи ошуку та шахрайства. Мова йде про ділову етику бізнесу, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати згідно з діючим законодавством, установленими правилами і традиціями.
У світі вчені давно дійшли висновку, що організація як підприємство не має ні совісті, ні моралі й саме люди привносять елементи етики в діяльність фірм, що є ширшим і важливішим, ніж юридичні обмеження.
Підприємець, який у своїй діяльності не бере в розрахунок моральних аспектів, неправильно трактує людську сутність, а значить, і реальність роботи в організації.
Сьогодні в Україні підприємства та організації, що діють високоефективно, використовують вказані напрями для підвищення ефективності працівника. Так, у корпорації «Інком» велике значення надають навчанню, наставництву, формуванню моральних принципів життєдіяльності, системі входження нових працівників в організацію. Формування і розвиток персоналу на підприємстві сприяє підняттю рівня відповідальності працівників, їх ініціативності, дотримання етики та культури підприємницької діяльності.
Культура підприємницької діяльності: визначає клімат, стиль взаємовідносин у колективі, моральні цінності підприємства, обряди і традиції даного регіону; передбачає вміння керівника й управлінської команди організовувати виробничу, посередницьку чи комерційну діяльність, щоб успіхи у виробництві поєднувалися зі створенням умов, які б сприяли максимальному задоволенню їх працею.
Культура підприємництва — це система правил і норм діяльності, звичаїв та традицій, ритуалів, церемоній, які складаються на підприємстві протягом тривалого часу, особливостей поведінки працівників даного підприємства, майстерність спілкування, стиль управління лідера, комунікаційні зв'язки у середині підприємства, так і у взаємозв'язку з іншими підприємницькими структурами.
Основні чинники, які впливають на культуру підприємства:
— дерево цілей підприємницької діяльності;
— стандарти та етичні норми поведінки працівників, їх комунікаційні зв'язки;
— формування колективу з урахуванням співвідношення вікових, статевих і професійних працівників у колективі;
— регіональні, місцеві особливості трудової поведінки працюючих з урахуванням традицій населення;
— стиль роботи підприємця.
Формування організаційної культури підприємницької діяльності може здійснюватися природним шляхом., коли підприємство на основі вивчення досвіду минулого й сьогодення підтримують ті культурні традиції, які є найбільш результативними для досягнення поставлених цілей, і може цілеспрямовано формуватися шляхом спеціального впровадження певних комплексів поведінки. Для піднесення культури підприємництва на належний рівень необхідно вивчити механізми взаємодії окремих елементів, існуючий між ними зв'язок, їх взаємовплив.
При цьому слід проаналізувати, чи не застаріли уявлення про цінності, які принесли успіх підприємству, чи слід їх поновити. Зміни в культурі підприємництва відбуваються відповідно до нових уявлень про цінності.
Практика показує, що значення таких цінностей, як самовизначення, орієнтація на потреби, творчість, розкриття особистості, здатність до компромісу, передбачуваність поведінки, надійність, стабільність, фахові здібності, зростає.
Для порівняння загальної культури підприємництва на різних підприємствах
оцінюється рівень культури підприємства, який визначається сукупністю показників:
— рівень культури праці;
— рівень культури управління;
— рівень культури діяльності
Рівень культури праці — відповідність засобів, способів і норм поведінки, що властиві певній групі людей, які займаються спільною трудовою діяльністю, рівневі розвитку суспільства. Цей аспект культури підприємництва є системою правил та норм діяльності, звичаїв та традицій, індивідуальних і спільних інтересів, особливостей поведінки працівників даної організації, стилю керівництва, задоволеність працівників умовами праці, згуртованість трудового колективу, рівень співпраці. Критерії, які визначають рівень культури праці, зміст праці, технічна оснащеність робочого місця, організаційні форми трудового процесу, рівень освіти та фахової підготовки, життєвий досвід, моральні позиції.
Рівень організаційної культури управління визначається здатністю управлінського органу ефективно й далекоглядно впливати на всі сторони діяльності підприємства за допомогою використання прогресивної техніки і технології, високого культурно-технічного рівня персоналу, а також на основі наукової організації праці та виробництва.
Рівень культури діяльності — характеристика рівня прогресивності застосовуваних техніки і технології за період використання, а також вироблюваної продукції та її відповідності рівню розвитку суспільства. Високий рівень культури може допомогти підприємству успішно працювати, а низький — перешкоджає но- рмальній реалізації його ділової поведінки.
Елементи підприємницької культури:
— законність;
— виконання зобов'язань і обов'язків, які виходять із правових актів, договірних відносин та здійснюваних законних угод, із традицій ділового спілкування, що виявляється у нанесенні майнової чи моральної шкоди партнерам, конкурентам, споживачам, найманим працівникам;
— чесність у ставленні до суб'єктів підприємницької діяльності, споживачів, партнерів, держави — це дійсно провідна ознака культури підприємництва.
Культура підприємництва як прояв правових та етичних критеріїв включає такі відносини: з державою, зі споживачами, з партнерами, конкурентами, а також дотримання чинних правових актів, стандартів, правил, норм, які прямо чи побічно впливають на розвиток підприємництва.
Процвітаючі фірми мають високу культуру й особливий стиль, що сприяє досягненню і збереженню провідних позицій на ринку. Працівники таких фірм мають чітку систему цінностей та чіткі уявлення про цілі й засоби їх досягнення, мають партнерські стосунки на всіх рівнях, високо цінують професійну компетентність і відданість справі, прагнення до високої якості праці, просування по службі залежить від результатів праці, вміння брати на себе відповідальність, бажання розширити й зміцнити позиції, займати панівне становище на ринку.
У період переходу від тоталітарної системи до формування демократичних
інститутів та ринкової економіки важливо проаналізувати співвідношення економіки й етики, моральних і економічних цінностей. Без відновлення моральних основ сус- пільства неможливо створити платформу для перебудови економіки.
Етика — це система норм: моральної поведінки людей, їхніх обов'язків по стосовні один до одного та суспільства в цілому.
Мораль — це форма суспільної свідомості, суспільний інститут який виконує функцію регулювання поведінки людини.
Етичні норми поведінки фірми у взаємовідносинах із державою покупцями, постачальниками, працівниками вивчає корпоративна етика. Це формування в
колективі своєрідного способу мислення (світогляду), що об'єднує співробітників при розв’язанні ділових та загальнолюдських проблем. Корпоративна етика базується на створенні необхідних умов для реалізації потреб людини. У багатьох роботах, присвячених підприємництву, питанням етики традиційно приділяється багато уваги.
Аналіз проблем етики підприємництва припускає різні аспекти її розгляду Ми будемо говорити про
індивідуальні етичні розбіжності людей, які займаються підприємницькою діяльністю, спробуємо порівняти етику підприємництва як соціального інституту з етикою інших соціальна інститутів і видів діяльності, обме- жимося аналізом внутрішньої етики, що виявляє себе у відносинах і взаємодіях підприємців. Про індивідуальні етичні розбіжності у підприємництві говорять або дуже багато, або практично нічого, крім однієї тези. Ця теза дуже проста: скільки людей у підприємництві, стільки тут і внутрішніх етик. Індивідуальні етичні правила перетинаються, у чомусь вони можуть виглядіти зовні
подібними, але ніколи не можна знати, яке саме з етичних правил чи яка з інтерпретацій того чи іншого пра- вила в даної конкретної людини раптово виявляться відмінними від правил решти людей і від їхньої інтерпретації та до яких наслідків ця розбіжність приведе.
Багато західних фірм мають власні етичні кодекси. При цьому вони виходять із того, що високі етичні стандарти забезпечують стабільний, прибуток
У всьому світі все більше приділяють уваги етичним проблемам У розвинутих країнах загальноприйнято, що питання ділової етики, соціальної відповідальності хвилюють підприємця так само як і ефективність виробництва. Все більшого значення набувають моральні та етичні норми життя суспільства: право на людську гідність, право на гідні умови праці, право на здорове навколишнє середовище, величезна кількість духовних благ, свобода особистості, соціальний зв'язок між людьми, справедливість, мінімум конфліктів у середині суспільства, активна участь у суспільному житті, можливість отримання освіти. Для реалізації цих цінностей необхідний високий рівень розвитку виробничих сил, культури. Істотну роль у формуванні ділової етики, а також у виявленні та усуненні неетичних методів ведення підприємницької діяльності відіграє громадськість. Питання етики повинні обговорюватись у пресі, на телебаченні, у товариствах споживачів, різних асоціаціях.
Професійна етика відбиває особливості моральної свідомості, взаємовідносин людей, які зумовлені специфікою професійної діяльності. Вона визначає етичні принципи та норми поведінки у межах певного виду трудової діяльності. Виділяють різні види професійної етики: педагогічну, медичну, управлінську. Важливим у професійній етиці є об'єктивне та доброзичливе ставлення до людей, до їхнього професійного вміння. Реальним виявом професійної порядності є єдність слова й справи. Для активізації цих якостей важливими є моральний підхід і високий рівень моральної свідомості.
Підприємницька етика базується на загальних етичних нормах та правилах поведінки, які склались у країні, світі, а також на професійній етиці, що виявляється в тій або іншій сфері діяльності. Етичні проблеми підприємців постійно виникають і розв'язуються насамперед зі споживачами, тому держава захищає їх інтереси.
Етичні взаємовідносини підприємців як власників справи, пов'язані також з найманими працівниками. Ці стосунки дуже впливають на рівень підприємницького успіху. Важливе значення у розвитку цивілізованого підприємства мають відносини з господарюючими партнерами, конкурентами, суспільством.
На формування підприємницької етики впливають форми суспільної свідомості та суспільних відносин, спрямованих на утвердження самооцінки підприємця, еконо- мічної свободи, його відповідальності перед споживачами, суспільством.
Порівняння підприємництва з іншими соціальними інститутами показує, що уявлення про етичні системи в різних видах діяльності, за винятком хіба що релігії,
не менш суперечливі й заплутані, ніж уявлення про етику підприємництва. Щоб дові- датися таки про «внутрішньогосподарську» етику відносин у підприємництві, слід звернутися до робіт з ділового етикету, де багато норм взаємин описані яскраво і чітко з наведенням прикладів та порад.
Говорячи про етику підприємництва, визначимо три ключові фактори, що характеризують основні її особливості й можуть допомогти пов'язати між собою численні розрізнені факти і спостереження.
Головне, що визначає своєрідність та додає внутрішньої стрункості і цілісності суперечливій етиці підприємництва, поєднано в трьох етичних принципах:
— принцип економічної доцільності;
— принцип ситуативності;
— принцип індивідуальної відповідальності.
Принцип економічної доцільності проявляється в тому, що у своїй діяльності підприємець може мати різні мотиви, орієнтуватися на різні важливі для себе цінності, але у кінцевому рахунку він не може дозволити, щоб прийняті ним з тих чи
інших мотивів рішення виявлялися економічно не доцільними такою мірою, щоб були загрозою Для існування його справи.
Принцип ситуативності є логічним продовженням і розвитком принципу економічної доцільності і в той же час багато в чому визначається інноваційною природою підприємця, що найчастіше змушений діяти не в стандартних ситуаціях, а в умовах невизначеності. В результаті в багатьох випадках, із якими має справу підприємець, є велика кількість суперечливих факторів. Для їх розв'язання немає алгоритму, і щоразу — це завдання індивідуального вибору підприємця.
У цьому відношенні важливо нагадати ще про дві аксіоми. Перша з них: у кожної людини є своя, у чомусь несхожа на будь-яку іншу, система етичних принципів; так само й у підприємництві не існує універсальної, «правильної» етики. Те, що підприємці діють в одному культурному контексті, у чомусь зближує систему їхніх етичних правил та їхнього найближчого оточення, але в підприємництві неминучі зустрічі з носіями зовсім інших культур, традицій і систем етики. А крім того, самі етичні системи динамічні в часі. Вони змушені пристосовуватися до обставин, які постійно змінюється, і цей факт надзвичайно значимий для підприємництва.
Ситуативність у прийнятті етичних рішень нерозривно пов'язана з посиленням
індивідуальної відповідальності за це рішення.
Я зробив так, як зробив, не тому, що так прийнято робити, і не тому, що так роблять інші. Я зробив так навіть не з прагнення за перечити тому, що так діють усі
інші — це не антиномія. Просто подібна ситуація була унікальна, і я зробив свій вибір та за нього відповідальність.
Етика
індивідуальної
відповідальності
в
підприємництві.
Історично сформувався як зміст цієї норми, так і механізми індивідуальної відповідальності конкретного прояву в повсякденній діяльності підприємців. Норма індивідуальної відповідальності формувалася в історії практично паралельно з розвитком переду- мов бізнесу, а також різноманітних форм та інститутів підприємництва. Важливою характеристикою періоду ранніх форм підприємництва є та обставина, яка часто не помічається. Це могутній вплив на людину общинної етики і психології; прийняття громадою на себе відповідальності за поведінку й результати діяльності окремих людей. Причому цей вплив виявляється тим жорсткіше, чим далі в глибині історії воно проглядається.
Для підвищення ділової культури та етики підприємництва в Україні потрібно створити загальнонаціональну програму «Культура підприємницької діяльності». В межах цієї програми слід вивчати традиційні національні риси підприємництва ще з часів Київської Русі та етики християнських цінностей у ділових стосунках

Література
1. Бакай С.С. Основи теорії організації: курс лекцій / С.С. Бакай.— ПДАА,
Полтава: «Камелот», 1999. — С. 18-22.
2. Гріфін Р. Основи менеджменту: підручник / Наук. ред. В. Яцура, Д. Олесневич
/ Р. Гріфін, В. Яцура— Львів: БК, 2002. – 624 с.
3.Донець Л.І. Основи підприємництва: Навчальний посібник / Л. І. Донець, Н. Г.
Романенко— К.: ЦНЛ, 2006. — С. 274-306.
4. Іванюта С.М. Підприємництво та бізнес-культура: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / С.М. Іванюта, В.Ф. Іванюта.— К: Центр учбової літератури, 2007. — 288с.
5. Економіка торговельного підприємства: підручник для вузів / [Мазаракі А. А. та ін.].— К.: Хрещатик, 1999. — 800 с.
6. Мельник Л. Основи підприємництва та ринкової економіки: навчальний посібник. / Л. Мельник. — К.: Вища школа, 1993. — 175 с.
7.Мочерний С.В. Основи підприємницької діяльності: посібник / С.В. Мочерний,
О.А. Устенко, С.І. Чоботар — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 280 с.
8.Романова Л. В. Управління підприємницькою діяльністю: Навчальний посібник
/ Л. В. Романова — К.: ЦНЛ, 2006. — С. 229-234.
9.Хоскинг А. Курс предпринимательства. Практ. пособ. / Хоскинг А; [пер. с англ.].
— М.: Международные отношения, 1993. — 352 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал