Юридична відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві



Скачати 223.79 Kb.
Дата конвертації08.12.2016
Розмір223.79 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
ЗАТВЕРДЖУЮ:

Начальник Рожнятівського

районного управління юстиції

В.П. Ткачук

РОЖНЯТІВСЬКЕ РАЙОННЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

Методичні рекомендації на тему:

«Юридична відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві»

2013рік


Зміст

1. Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавстваю

2. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

3.Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств.

4.Майнова відповідальність за аграрні правопорушення.

5. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства.


1.Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства

Під юридичною відповідальністю розуміється державний примус до виконання вимог, передбачених законодавством, охоронне правовідношення, в якому порушник зобов'язаний відповідати за свої винні вчинки. Найчастіше вона настає через негативні наслідки вчинених правопорушень. В аграрному праві відповідальність являє собою комплексний правовий інститут, який охоплює сукупність юридичних норм, що закріплюють види, засоби й порядок застосування заходів за порушення в сільськогосподарському виробництві. Види й засоби відповідальності порушників норм аграрного законодавства склалися в традиційних галузях права. Вони мають міжгалузеву або загальноправову сферу дії, тому їх активно застосовують з метою охорони правопорядку в аграрному секторі економіки.
Об'єктом відповідальності є винне порушення юридичних приписів, що регулюють здійснення виробничо-господарської й іншої діяльності сільськогосподарських підприємств та їхніх об'єднань. Визначаючи види й заходи відповідальності, законодавство бере до уваги специфіку функціонування сільськогосподарського виробництва, умови життя й побуту працівників села.

Результати виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників багато в чому залежать від правильного врахування кліматичних, погодних, природних та біологічних факторів, раціонального використання природних ресурсів, їх заощадження й забезпечення відтворення. Вплив зазначених факторів на результати та обсяг виробництва сільськогосподарських продуктів важливо мати на увазі під час визначення характеру правопорушення, встановленні ступеня вини працівника сільського господарства в правопорушенні, визначенні розмірів збитків, заподіяних сільськогосподарському підприємству, з'ясування конкретних умов, за яких вчинено правопорушення. Наприклад, на працівника сільськогосподарського підприємства, як і будь-якого іншого, не можна покладати відповідальність за збитки, які можуть бути віднесені до категорії нормального виробничо-господарського ризику. За ст. 130 КЗпП, на працівника не можна покладати відповідальність також за не одержані підприємством доходи і за шкоду, заподіяну працівником, який діяв у стані крайньої необхідності.


Органи сільськогосподарських підприємств не мають права самостійно визначати заходи юридичної відповідальності, але в установленому законом порядку застосовують їх як засіб зміцнення законності в сільському господарстві.
Найчастіше порушення в сільськогосподарському виробництві виникають внаслідок порушення передбачених заборон. У чинному законодавстві встановлено такі види юридичної відповідальності за вчинені правопорушення: дисциплінарна, матеріальна, майнова, адміністративна, кримінальна. Ця класифікація характеризує в основному юридичний метод, заходи і процесуальний порядок дії на порушників законодавства. Можна погодитися з думкою деяких учених, що вона, незважаючи на свою поширеність, не має під собою наукової основи, тому що побудована із врахуванням різнорідних ознак: міжгалузевих, галузевих та внутрішньогалузевих1.
У літературі зустрічаються пропозиції про поділ відповідальності на економічну, еколого-правову, земельно-правову та інші види (В. В. Петров, Б. В. Єрофєєв, Є. П. Губін). Слушною є думка, що кожній галузі права має відповідати притаманна їй юридична відповідальність. Але це навряд чи можливо. Адже в більшості галузей права, як правило, відсутні властиві тільки одній із них санкції або заходи впливу на правопорушника. Ці заходи і санкції мають уніфікований характер (штраф, відшкодування шкоди) і застосовуються як в одній, так і в інших галузях права.
Види юридичної відповідальності можна розглядати не тільки за галузевою ознакою. З неправомірних діянь, що суперечать нормам аграрного законодавства, найбільш важливими і характерними є: екологічні правопорушення (порушення приписів про поліпшення сільськогосподарських земель, охорону ґрунтів та інших природних ресурсів, що використовуються в сільському господарстві); порушення організаційних основ і правил ведення сільськогосподарського виробництва (недодержання правил внутрішнього розпорядку, ветеринарних правил обслуговування тварин, правил і норм техніки безпеки та виробничої санітарії, охорони здоров'я працівників сільськогосподарських підприємств); заподіяння збитків майну сільськогосподарських підприємств.
За суб'єктами відповідальності можна розрізняти індивідуальну й колективну відповідальність, за органами застосування — судову й адміністративну. Суб'єктами відповідальності за порушення аграрного законодавства є: громадяни, що ведуть фермерське господарство, власники особистих селянських господарств, інші працівники сільськогосподарського виробництва, а також сільськогосподарські організації (підприємства, кооперативи, товариства тощо), основним видом діяльності яких є виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції.
Правопорушення, що їх вчиняють ці суб'єкти, є неоднорідними. Одні з них мають яскраво виражений аграрно-правовий, інші складніший характер, зокрема можуть бути одночасно порушенням правопорядку, передбаченого нормами різних галузей права. Отже, зміцнення правопорядку в сільськогосподарському виробництві (господарське використання земельних ділянок, захист майнових та інших прав сільськогосподарських товаровиробників, охорона соціальних прав сільських мешканців) забезпечується не тільки нормами аграрного законодавства, але й заходами, що містяться в нормах цивільного, трудового, фінансового, адміністративного, кримінального законодавства. Втім, застосування відповідних заходів та санкцій відбувається за вчинення аграрних правопорушень, тобто проступків, що порушують вимоги аграрного законодавства, яке бере до уваги особливості розвитку агропромислового комплексу взагалі й сільського господарства зокрема. Врахування цих особливостей додає заходам кримінальної, адміністративної, майнової, матеріальної та іншим видам відповідальності аграрного аспекту, що спричиняє втрату ними свого галузевого характеру та зумовлює набуття міжгалузевого, загальноправового значення.


2. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві
Дисциплінарна відповідальність членів сільськогосподарських організацій і осіб, що працюють за трудовими договорами, установлена чинним законодавством про працю й аграрним законодавством за ті або інші порушення організації праці, правил внутрішнього розпорядку й безпечної роботи. За порушення трудової дисципліни в ст. 147 КЗпП заходами дисциплінарного стягнення визначено догану та звільнення.
Накладаючи дисциплінарні стягнення, потрібно зважати на тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, оцінку попередньої роботи та поведінки працівника. Щоб накласти стягнення, треба витребувати пояснення від порушника трудової дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців із дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене в установленому порядку. Такими є загальні правила накладання дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни, передбачені КЗпП, що застосовуються однаково в різних галузях економіки і для всіх, хто працює за трудовими договорами, в тому числі й в сільськогосподарських організаціях. Втім, існують і певні особливості дисциплінарної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств.
Наприклад, у фермерському господарстві трудова діяльність здійснюється на основі саморегулювання. У Законі від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" містяться лише принципові положення про працю в селянському господарстві, а члени цього господарства самостійно визначають і регламентують свої трудові відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпорядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. Орієнтиром для цих господарств можуть слугувати приписи про дисциплінарну відповідальність, що діють у державних сільськогосподарських підприємствах або сільськогосподарських кооперативах. За принципами саморегулювання здійснюється трудова діяльність у особистому селянському господарстві відповідно до Закону від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство", оскільки члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення, якщо робота в цьому господарстві для них є основною. При цьому слід враховувати, що особисте селянське господарство не користується правами юридичної особи, а ведення такого господарства не є підприємницькою діяльністю.
У сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відносини регламентуються насамперед статутними нормами. Член такого кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, дотримуватися трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. У разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу й законом, відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК, член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів. Цим правилом охоплюються випадки порушення дисципліни, статуту кооперативу, правил внутрішнього розпорядку тощо. Виключення з кооперативу, за загальним правилом, провадиться після застосування до порушників інших заходів стягнення.
Особи, що працюють у фермерських господарствах, сільськогосподарських кооперативах, інших сільськогосподарських об'єднаннях за трудовими договорами, притягуються до дисциплінарної відповідальності за правилами КЗпП, які поширюється на всіх працівників. Спори про підстави та законність застосування заходів дисциплінарної відповідальності в сільськогосподарських організаціях вирішуються в порядку, встановленому законодавством для вирішення трудових спорів.

3.Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств
Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним підприємству, установі, організації при виконанні ним трудових обов'язків, є самостійним видом юридичної відповідальності, що регулюється нормами трудового законодавства й іншими нормативними актами. Підставами її застосування є шкода, заподіяна винним суб'єктом, який зобов'язаний компенсувати її в розмірах, установлених законодавством. Суб'єктами матеріальної відповідальності є особи, що перебувають в трудових або членських відносинах з потерпілою стороною, господарством, роботодавцем.
Матеріальна відповідальність осіб, що працюють в аграрному секторі економіки, визначається різними законами й іншими нормативно-правовими актами. Так, за Законом України "Про фермерське господарство", трудові відносини у фермерському господарстві визначаються і регулюються членами господарства. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної їхніми діями своєму господарству, Закон не містить.
Особи, що працюють у сільськогосподарських комерційних і некомерційних організаціях (підприємствах) і фермерських господарствах за трудовим договором, відповідають за заподіяну шкоду згідно з чинним законодавства про працю. У ст. 130 КЗпП зауважується, що матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, покладається на працівника за умови, якщо шкода заподіяна з його вини.
Матеріальна відповідальність, передбачена трудовим законодавством, як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника, тоді як майнова відповідальність, регульована нормами цивільного права, звичайно покладається на відповідну особу в повному обсязі, включаючи упущену вигоду. Крім того, у ст. ст. 130, 131 КЗпП зазначається, що у визначенні шкоди, заподіяної працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, враховується тільки прямий дійсний збиток, а не неотримані доходи. Неприпустимим є покладання на працівника відповідальності за таку шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику. При цьому на адміністрацію підприємства покладається обов'язок створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повної схоронності довіреного їм майна.

Працівник, котрий заподіяв шкоду підприємству, установі, організації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою адміністрації він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або виправити пошкодження. Зазначена матеріальна відповідальність є основною або обмеженою.


В аграрному праві існує також повна й підвищена матеріальна відповідальність, що застосовується у випадках, передбачених у законі. Випадки повного відшкодування шкоди передбачені ст. 134 КЗпП: коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані; шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією в користування; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків; шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків; службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Повну матеріальну відповідальність працівників сільського господарства встановлено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей1. Згідно з п. 5 зазначеної постанови, в разі розкрадання або загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, що склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5, тобто в півторакратному розмірі заподіяної шкоди.
Визначаючи розмір шкоди, суд, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на додану вартість, акцизний збір тощо.
Органами управління в господарствах може бути дозволено особам, винним у загибелі коней, великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, відшкодувати заподіяні збитки здачею підприємству рівноцінних тварин, а також списати з працівників заборгованість за поданими позовами, якщо вони повернули худобу або виплатили її вартість.

4.Майнова відповідальність за аграрні правопорушення
Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в заподіянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відповідальність за порушення аграрного й іншого законодавства передбачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земельному й аграрному законодавствах. Вона полягає в повному відшкодуванні заподіяних збитків, в тому числі упущеної вигоди. Аграрне законодавство закріплює різні форми майнової відповідальності. їх зручніше розрізняти за характером вчиненого правопорушення.
Оскільки земля виконує в сільському господарстві роль основного засобу виробництва, слушно вести мову насамперед про майнову відповідальність за порушення земельних прав або невиконання земельних обов'язків.
У підпункті "ґ" п. З ст. 152 ЗК передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, відшкодуванням заподіяних збитків. Зі змісту п. 2 цієї статті випливає, що обов'язок відшкодувати збитки виникає в разі будь-яких порушень прав власників землі та землекористувачів, тобто пов'язується з правопорушенням. Втім, майнова відповідальність за нормами аграрного законодавства може настати й у зв'язку із правомірними діями. Так, власникам землі та землекористувачам у повному обсязі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок згідно з підпунктом "в" ст. 156 ЗК.
Відшкодуванню підлягає вартість: житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, зокрема об'єктів незавершеного будівництва; плодоягідних та інших багаторічних насаджень; лісових і дерево-чагарникових насаджень; водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин та ін.), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, зокрема й не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані1. У цій ситуації не отриманим слід вважати такий доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження його прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян. Такий не отриманий дохід, або упущена вигода, відповідно до п. 2 ст. 22 ЦК, особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, понесених витрат на поліпшення якості земель (із врахуванням ринкової або відновлювальної вартості).
Майнова відповідальність у вигляді відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва є особливим видом відшкодування збитків, завданих сільськогосподарському та лісогосподарському виробництву. Такі втрати, згідно зі ст. 207 ЗК, становлять втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також ті, що завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.
Ці втрати виражаються в скороченні (безповоротній втраті) площ використовуваних сільськогосподарських угідь або погіршенні їх якості (зниження родючості фунтів) під впливом діяльності підприємств, установ та організацій. Вони відшкодовуються з метою збереження рівня сільськогосподарського виробництва відновленням площ сільськогосподарських угідь.
Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначенні угіддя; важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарствах та вибувають із господарського обігу, чи погіршується їх якість або встановлюється обмежений режим їх використання за цільовим призначенням.
Втрати відшкодовують особи, яким надаються сільськогосподарські угіддя для несільськогосподарського використання або ті, чия діяльність призводить до обмеження прав власників землі й землекористувачів, зокрема орендарів, або до погіршення якості земель внаслідок негативного впливу, заподіяного діяльністю підприємств, установ і організацій, а також підприємствами, установами й організаціями, навколо об'єктів яких встановлюються охоронні, санітарні й захисні зони з виключенням з обороту сільськогосподарських угідь або переведенням їх до менш цінних угідь. Цими особами є ті громадяни і організації, на користь яких встановлюються обмеження землекористування, охоронні й захисні зони. Підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких встановлені охоронні, санітарні й захисні зони, відшкодовують також втрати сільськогосподарського виробництва в разі погіршення якості земель внаслідок їхньої діяльності за межами цих зон.
Законодавство визначає випадки звільнення юридичних і фізичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Від такого відшкодування звільняються громадяни та юридичні особи в разі використання земельних ділянок: для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, для соціального забезпечення, державних об'єктів дорожного будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво та обслуговування житлових будинків і господарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання, під об'єкти й території природно-заповідного фонду. Не підлягають відшкодуванню також втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, якщо названі особи здійснюють внутрішньогосподарське будівництво.
У разі повернення сільськогосподарських і лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, із меншою цінністю розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва визначається як різниця між розмірами втрат цих угідь. Якщо сільськогосподарські й лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення існуючих угідь, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням витрат на виконання цих робіт. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського й лісового господарства, юридичні і фізичні особи відшкодовують у 2-місячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а в разі поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом — мірою їх фактичного надання.
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад — Автономної Республіки Крим, обласних рад, районних рад, міських, сільських, селищних рад у розмірах, визначених ст. 209 ЗК.
Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель згідно з розробленими програмами та проектами землеустрою. Втрачати ці кошти на інші цілі не дозволяється.
Майнова відповідальність за збитки, заподіяні виробничим і матеріальним ресурсам сільськогосподарських товаровиробників, має місце тоді, коли майну заподіють збиток правопорушеннями, відповідальність за які не передбачено в нормах аграрного законодавства. У цьому разі винні особи повинні відшкодовувати шкоду за нормами цивільного законодавства. При цьому шкода, заподіяна особі або її майну, а також та, що заподіяна організації, підлягає відшкодуванню в повному обсязі тією особою, яка її заподіяла. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню згідно з ч. 4 ст. 1166 ЦК лише у випадках, передбачених Кодексом й іншими законами. Організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автомобілів та ін.), відповідно до п. 5 ст. 1187 ЦК зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сторони несуть майнову відповідальність, яка визначається умовами конкретного договору. За загальним правилом, сторона, яка порушила зобов'язання за договором, повинна відшкодувати іншій стороні завдані збитки відповідно до правил, що містяться в самому договорі, про відповідальність за порушення його умов. Відсутність таких положень у договорі не звільняє винну сторону від відповідальності.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК). За ч. 1 ст. 623 ЦК, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Визначаючи поняття збитків, слід виходити зі змісту ст. 22 ЦК з урахуванням особливостей, встановлених п. 4 ст. 623 ЦК. Зокрема, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання

5. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
Адміністративно-правову відповідальність чинне законодавство встановлює за вчинення адміністративних правопорушень, які не тягнуть кримінальної відповідальності. У законодавстві закріплено принцип, за яким ніхто не може підлягати стягненню в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, ніж на підставі й у порядку, установлених законодавством.
Адміністративна відповідальність, досить поширений вид юридичної відповідальності за аграрні правопорушення, має каральний характер. Основним засобом адміністративного стягнення є адміністративний штраф, що накладається в установленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.
Адміністративній відповідальності за порушення аграрного законодавства підлягають як службові особи, так і особи, що вчинили проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Це може мати місце, наприклад, в разі потрави посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжиття заходів для боротьби з бур'янами та ін. Адміністративну відповідальність несуть посадові особи підприємств за порушення порядку й умов землекористування (невжиття заходів для охорони ґрунтів від ерозії, використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, порушення затверджених проектів землеустрою тощо); за порушення вимог щодо раціонального використання земель (забруднення земель виробничими відходами, стічними водами, несвоєчасне повернення займаних угідь тощо). Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності, згідно зі ст. 14 КпАП, за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил, забезпечення виконання яких входить у коло "їхніх службових обов'язків. Якщо посадова особа вчинила проступок, не пов'язаний з виконанням своїх службових обов'язків, вона несе відповідальність на рівні з громадянами.
Неодмінними умовами притягнення до адміністративної відповідальності є протиправність дії (бездіяльність) особи та наявність вини. Протиправний характер адміністративного проступку виявляється в порушенні норм законів, зокрема аграрного законодавства.
КпАП передбачає певні види адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у різних сферах діяльності, у тому числі й у сільському господарстві. Глава 9 КпАП присвячена адміністративним правопорушенням у сільському господарстві, порушенням ветеринарно-санітарних правил. У ст. 104 КпАП містяться приписи про адміністративну відповідальність за потраву посівів, псування або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень сільськогосподарських підприємств. До таких видів порушень у цій сфері діяльності належать також: порушення правил боротьби з карантинними шкідниками, хворобами рослин і бур'янами, незаконні посіви і вирощування снотворного маку й коноплі, порушення правил щодо карантину тварин та інших санітарно-ветеринарних вимог, грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин, правил техніки безпеки під час їхньої експлуатації.
У наш час значно зростає роль відповідальності за правопорушення в сфері раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. У ст. 52 КпАП передбачено адміністративну відповідальність за псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними матеріалами, неочищеними стічними водами, виробничими й іншими відходами, а також відсутність заходів щодо боротьби з бур'янами. Частими порушеннями є використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в експлуатацію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов зняття, збереження й нанесення родючого шару фунту. Тимчасове положення про порядок здійснення органами Дер-жкомзему державного контролю за використанням та охороною земель, затверджене наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 25 липня 1993 р. № 65, визначає повноваження та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення у сфері земельного та аграрного законодавства. Зокрема, головні державні інспектори і державні інспектори по використанню та охороні земель України, областей, районів у межах своєї компетенції мають право: безперешкодно, пред'являючи службове посвідчення, відвідувати підприємства, установи, організації, в тому числі військові та оборонні об'єкти незалежно від форм власності й відомчої належності для перевірки додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель; давати власникам землі та землекористувачам незалежно від відомчої належності обов'язкові для виконання вказівки щодо використання та охорони земель, а також усунення виявлених порушень; вносити на розгляд відповідних рад пропозиції про припинення прав на земельну ділянку у випадках, передбачених ЗК (ст. ст. 143—152); складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення земельного законодавства, пов'язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекрученням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрішньогосподарського землеустрою, знищенням межових знаків, а також складати протоколи про адміністративні правопорушення земельного законодавства, пов'язані зі псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, самовільним зайняттям земельної ділянки, несвоєчасним поверненням тимчасово займаних земель або не приведенням їх у стан, придатний для використання за призначенням, та подавати ці протоколи адміністративним комісіям органів виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування; порушувати перед радами, які прийняли рішення, а також перед вищестоящими радами питання про припинення тих рішень рад, які суперечать чинному земельному законодавству; одержувати безплатно від органів виконавчої влади, власників землі й землекористувачів дані про наявність, стан і використання земельних угідь, а також інформацію про наявність земель запасу; залучати на умовах договору за погодженням з керівниками підприємств, установ, організацій, науково-дослідних і проектних інститутів спеціалістів для участі в обстеженні земель. Державні інспектори з використання та охорони земель мають право вносити до органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого самоврядування питання про: припинення розробки корисних копалин і торфу, геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт, якщо вони провадяться з порушенням земельного законодавства і можуть призвести до знищення, забруднення, псування родючого шару грунту, ерозії, засолення, заболочення та інших процесів, що знижують продуктивність земель; припинення промислового, цивільного та інших видів будівництва, експлуатації об'єктів, агротехнічних, культуротехнічних лісомеліоративних робіт, які ведуться з порушенням вимог земельного законодавства; вилучення або тимчасову консервацію деградованих або забруднених земель, подальше використання яких може спричинити негативні наслідки (або якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів); а також брати участь у роботі комісій з приймання в експлуатацію меліорованих і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, побудованих з метою підвищення родючості й охорони земель.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал