Юридична академія україни імені ярослава мудрого




Сторінка13/15
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
вимог ужити всіх дозволених законодавством заходів. Одним із них є страйк. Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту. Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ними органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ним органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ним) органу. Порядок здійснення права на страйк установлюється Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів. Особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти, несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством Стадії розгляду трудових спорів
Якщо уважно проаналізувати положення глави Х
КЗпП, можна дійти висновку, що його норми запроваджують дві самостійні форми вирішення індивідуальних трудових спо- рів досудову та судову. Відповідно до КЗпП (ст. 221) трудові спори розглядаються комісіями з трудових спорів; районними, районними вмісті, міськими чи міськрайонними судами. Водночас КЗпП запроваджує коло спорів, які можуть вирішуватись тільки в судовому порядку (ст. 233). Досудова форма вирішення індивідуальних трудових спорів домінує. Із прийняттям Конституції України судова модель регулювання трудових спорів набула нового змісту, оскільки особи працівники) отримали дозвіл, безпосередньо нехтуючи досу-

162
довою процедурою вирішення трудових спорів, звертатися до суду. На практиці така модель є найефективнішою. Зокрема, слід констатувати, що органи судової влади мають більше механізмів, що забезпечують винесення обґрунтованого, об’єк- тивного та неупередженого рішення у справі. До того ж там, де не створені комісії з трудових спорів, суд – чи неєдиний компетентний орган, що може вирішувати трудові спори. Ефективне застосування судового порядку врегулювання індивідуальних трудових спорів неможливе без урахування особливостей його стадій, таких як підготовча, звернення до суду, судовий розгляд та виконання судового рішення.
Підготовча стадія – це етап урегулювання трудових спорів, на якому сторона (працівник чи роботодавець) вирішує питання щодо предмета індивідуального трудового спору. Зокрема, чиє спір таким, що потребує передачі до суду, та чи можна вирішити його за допомогою досудових процедур, наприклад, через звернення до протилежної сторони (порушника) задля вирішення його шляхом переговорів. Як свідчить практика, у багатьох випадках індивідуальні трудові спори можна врегулювати саме таким чином. Зазвичай ініціатива такого вирішення спору виходить від роботодавця як від сторони, більш сильної з економічного та правового погляду.
Судовий розгляд – це стадія врегулювання індивідуальних трудових спорів відповідно до правил ЦПК України таз урахуванням вимог положень КЗпП Укрїни (ст. 235–241-1).
Стадія виконання судового рішення у справах про індивідуальні трудові спори передбачає, що уповноважена сторона має його виконати. Оформлення позовних заяв стосовно трудових спорі в до суду Позовна заява щодо індивідуального трудового спору подається до суду в письмовій формі. Вона повинна містити назву суду, до якого подається заява точну назву позивача й відповідача, їх місце проживання або розташування, а також назву представника позивача, коли позовна заява пода-

163
ється представником зміст позовних вимог виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги зазначення доказів, що стверджують позов підпис позивача або його представника із зазначенням часу подання заяви. До позовної заяви додаються письмові докази. Наприклад, копії наказів роботодавця, контракт, довідка про середню заробітну плату, довідки, розрахунки, договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та інші докази (залежно від виду індивідуального трудового спору. Якщо позовна заява подається представником позивача, додається також довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

7.8. Мовностильові ознаки документів

У документах, ділових паперах реалізуються саме мовні особливості офіційно-ділового стилю. Мова всіх документів, утому числі й юридичних, є книжною, писемною, загальною. Це дає змогу досягати стислості у викладі матеріалу, переконливості, точності, ясності, однозначності, докладності, стандартності. До мовностильових ознак документів належать
1) відсутність емоційної лексики, тобто слів, що мають у своєму значенні елемент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне ставлення до висловлювання
2) уживання канцеляризмів, тобто стійких словосполучень, мовних штампів (вищезазначений вищезгаданий нижчепідписаний сторони доводити до відома з метою у зв’язку з тим що (через те що з огляду нате що відповідно до згідно з незважаючи на взяти за основу взяти до уваги брати участь прошу прийняти прошу дозволити цей факт засвідчує повідомлення про одержання та ін.);
3) застосування віддієслівних іменників (відчуження, обговорення, завдання, клопотання, посилення, сприяння, ви-
конання, рішення, розв’язання, утворення, збереження тощо
4) використання інфінітивної форми дієслова та предикативних (безособових) форм на -но, -то (чинити, постановити, відрядити, затвердити, зобов’язати, доповісти, організувати, засвідчити, розкрити, запровадити, передбачити завдання виконано, протокол складено, справу розкрито, було заслухано, затверджено тощо
5) надаєтся перевага дієсловам теперішнього часу (організовує, застосовує, розглядають, з’ясовують, інкримінують тощо
6) уживання дієприслівникових зворотів (зважаючи на викладене вище, беручи до уваги, керуючись вказівками, виконуючи розпорядження та ін.);
7) застосування юридичних термінів, фахових висловів кримінальні обставини, обставини вчинення, побічні обставини, предмет правового регулювання, правильність пред’яв- леного обвинувачення, цивільний позову кримінальній справі процесі, позов про відшкодування шкоди тощо. Стиль юридичних документів характеризується специфічними нормами та конкретною сукупністю типових мовних засобів. По-перше, на стилістичну норму правової науки впливає нормативність самого права, по-друге, слід дотримуватися норм сучасної літературної мови (лексичних і граматичних. Якщо між цими ланками не буде відповідності, тоді мова юридичних документів перестане бути засобом спілкування в галузі права. Стилістичною нормою мови юридичних документів має бути сукупність найбільш потрібних та доречних засобів мови, утворених завдяки відбору з уже наявних умові, а також поява в ній нових. Однак неодмінною умовою є врахування специфіки юридичних документів. Мова, на перший погляд, ніби прямо не впливає на зміст юридичних документів, але ступінь їх досконалості, точність, зрозумілість залежать насамперед відмови, якою вони написані чи укладені, а також від того, наскільки відповідають мовній нормі.

Розділ. УСНА ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ

8.1. Усне професійне спілкування особливості,
вимоги, правила, форми

Ділове професійне спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії осіб, які представляють не лише самих себе, ай організації, девони працюють. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою вирішення конкретних проблем як всередині організації, такі за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями тощо. Ділове спілкування, на відміну від його інших видів, має свої особливості, а саме наявність певного офіційного статусу об’єктів; спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, змісті можливі наслідки конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на вирішення конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за межі певного кола взаємна узгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів значущість кожного партнера як особистості безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ. Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнту діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, ай змісту слів.
Ефективне професійне спілкування – це обмін думками та пошук спільного рішення. Успіхи людини вжитті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися. Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно добре володіти мовленням. Мовлення це спілкування людей між собою за допомогою мови, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби мови для передавання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення. Отже, мова й мовлення взаємопов’язані. Мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес мовлення. Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен із нас застосовує по-своєму. Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі мовної діяльності. Якщо мовленнєва діяльність засобами певної мови припиняється, мова стає мертвою. Мова живе тільки у мовленні. Вивчення мови, збагачення пам’яті різноманітними засобами і способами вираження думок сприяють розвитку мовлення. Не менш важливе значення має також систематична й цілеспрямована практика в мовленні – спілкування рідною мовою із співробітниками, знайомими, приятелями, родичами, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої практики. Мовленнєва діяльність репрезентується в спілкуванні. Розрізняють спілкування вербальне – невербальне, контактне – дистантне, безпосереднє – опосередковане, усне – письмове, міжособистісне – масове, монологічне діалогічне – полілогічне, приватне – офіційне, інформативне неінформативне, нормативне – ненормативне, етикетне – неетикетне. Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації. За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважають складнопідрядні речення, вживаються дієприкметниковій дієприслівникові звороти.
Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки. За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, монологічне та полілогічне, що має низку лексичних особливостей. В ньому широко використовуються додаткові засоби висловлення інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності. Звичайна сфера застосування усного професійного мовлення бесіда, розмова, дискусія. Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в опануванні усним мовленням полягає в необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність застосування того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. До усного професійного мовлення ставляться такі вимоги точність у формулюванні думки, недвозначність логічність стислість відповідність між змістом і мовними засобами відповідність міжмовними засобами та обставинами мовлення відповідність міжмовними засобами та стилем викладу вживання сталих словосполучень різноманітність мовних засобів нешаблонність у висловлюванні доречність виразність дикції відповідність інтонації мовленнєвій ситуації. Крім цього, треба уникати того, що могло б образити співбесідника, викликати в нього роздратування, і вказувати на помилки співрозмовника у тактовній формі. Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Культура мовлення – це ще й загальноприйнятий мовний ети-
кет типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість – основні вимоги мовного етикету. Без спілкування люди не могли б жити в суспільстві, працювати та передавати свій досвіді знання іншим. Усе, що ми робимо, вимагає обміну інформацією. Отже, основою людських взаємин є спілкування.
Спілкування – це один із проявів соціальної взаємодії, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування. Спілкування відбувається за певними визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки. Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно оволодіти його технікою та застосовувати її у щоденній практиці. Під технікою спілкування розуміємо сукупність стандартів культурної поведінки, етичних і естетичних норму послугуванні вербальними (словесними) і невербальними (погляд, жести, міміка) засобами комунікативної взаємодії. Поєднання цих елементів під час комунікації і становить суть мистецтва
спілкування. Через спілкування проявляється стан мовної культури суспільства, рівень володіння усним мовленням і характер взаємин між людьми. Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Основними складовими професіоналізму ділового спілкування є чесність та порядність у ділових відносинах. Обманне гарантує нормального процесу, оскільки створює загрозу і для одного, і для іншого співрозмовника. Адже розкритий обману ділових справах спричиняє серйозні адміністративній карні санкції. В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір’я, розуміння й бути відвертим. Потрібно бути тактовним (особливо до жінок, літніх людей, інвалідів, запобігливим, виявляти гуманність, благородство, уважність. Якщо перед вами іноземець, будьте дуже делікатні, бо вам, напевно, мало що відомо про етику ділового спілкування на його батьківщині Нелегко набути репутацію доброго співрозмовника, а ось втратити її можна через дрібницю нагрубити, обдурити, не виконати обіцяного. Ділова людина в спілкуванні повинна поважати себе як особистість, з повагою ставитися до всіх відвідувачів усвідомлювати, що професійна репутація понад усе цінувати співпрацю
 пам’ятати, що розгубленість тільки компрометує ділову людину бути терпимим до недоліків відвідувача. Професійний діловий співрозмовник повинен бути активним, що виявляється у різноманітності його прийомів. Його діяльність характеризується не тільки метою, ай мотивами, які спонукають до активності. Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи. Головна її зброя – ділове спілкування. Ділові взаємовідносини з відвідувачами створюються не тільки під час виконання службових обов’язків. Безконфліктна поведінка ділових співрозмовників – це невід’ємна частина професійної етики. Вона випливає з умінь, навичок і знань у тій чи іншій галузі. Так, дотримання законів спілкування, чесність, орієнтація на конкуренцію без порушення моралі – усе це можна зарахувати до етичних норм спілкування. В усному професійному спілкуванні розрізняють такі форми монолог, діалог, полілог.
Монологічне усне мовлення за своєю структурою є досить складним явищем, бо це насправді результат індивідуальної мовленнєвої діяльності особи, своєрідна творчість, вияв загальних умінь і навичок в усному мовленні. Тому невипадково володіння монологом називається мистецтвом.
Монолог (від грецьк. monos – один, єдиний і logos – слово, мова) – усне чи писемне розгорнуте мовлення однієї особи, яке не розраховане на безпосередню словесну реакцію слухача й адресується зазвичай певній аудиторії. Монолог значно складніший за діалог чи полілог. Він
відрізняється від інших форм усного мовлення суспільною функцією, словесною організацією, характером виголошення фрази. Монолог виголошується з більшою силою голосу, у повільнішому, ніж звичайно, темпі, з чіткою вимовою звуків. За складністю, синтаксичною повнотою і літературною нормативністю усне монологічне мовлення дещо тяжіє дописемної мови. У широкому розумінні усний монолог – це мовлення, яке звернене прямо до аудиторії (безпосередньо контактне адресоване слухачам через мікрофон (опосередковано контактне імпровізоване (безтекстова форма і текстова, розрахована на усне відтворення. Названі варіанти усного монологічного мовлення об’єднує спільна функціональна тенденція – живий, активний вплив на масового слухача, співрозмовника та спонукання до певних дій. Виділяють такі основні стилі і стильові різновиди усного монологічного мовлення публіцистичний (з функціональними різновидами – власне публіцистичний, судовий, дискусійно-діловий і церемоніальний науковий (різновиди – власне науковий, навчальний і популяризаційний); інструктивний інформаційний розповідний. Наведемо особливості монологу як форми цілеспрямованого тривалого словесного мовлення розгорнута і складна синтаксична побудова загальна структурна цілісність і композиційна завершеність уміння правильно говорити, досконало володіти тембром голосу, інтонацією доречне використання міміки, жестів та ін. Функціональні межі усного монологічного мовлення та його стилістичні можливості розширюються. З’явився особли-
вий ситуативний спосіб вираження думки – через мікрофон або радіотелевізійний. Монолог використовується під час усного публічного виступу, читання наукової доповіді, у спілкуванні фахівця з колективним слухачем, тобто аудиторією, виступів судовій залі засідань тощо.
Діалог – двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома особами у вигляді питань та відповідей. Відмінності у структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст – це усне чи писемне мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту – адресат (реципієнт. Діалогічний текст представляє альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення. В основі діалогу лежить діалогічна єдність вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов’язаних реплік співрозмовників. Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акту якому говоріння і слухання – нерозривно пов’язані види мовленнєвої діяльності. Для того, щоб досягнути своєї мети, кожен із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідними для діалогу є правила ведення розмови а) повідомлення подається певними порціями б) повідомлення відповідає темі розмови в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним. Існує типовий набір смислових частин усного професійного мовлення установлення контакту із співрозмовником початок розмови розвиток теми кінцівка розмови. В усному професійному спілкуванні широко послуговуються діалогом, який уважається однією із двох типологічних форм мовлення.
Діалог (від грець. dialogos – бесіда, розмова двох) – це активна мовленнєва взаємодія мовця і слухача, безпосередній словесний контакт, бесіда, розмова двох осіб, яка включає об-
мін висловлюваннями-репліками. Діалог передбачає чергування висловлювань із різними настановами й стилістичними характеристиками, залежно від завдань, що їх ставить кожен із співрозмовників у той чи інший конкретний момент розгортання діалогічного сюжету. Діалог є вираженням колективного спілкування мовців та характеризується такими особливостями обслуговує безпосереднє взаємне спілкування співрозмовників у найрізноманітніших сферах їх повсякденної діяльності, особистого життя, у побуті здійснюється в конкретній ситуації прямого мовного контакту двох співбесідників, висловлення яких становлять відносно короткі словесні акції, а самі співрозмовники весь час міняються ролями йому притаманні репліки, тобто мовлення рефлективне, без попереднього обдумування підготовка до висловлення в такій формі мовної взаємодії відбувається водночас із сприйманням чужого мовлення використання відносно простих за структурою синтаксичних одиниць, менша повнота висловлення думки наявність мовної ситуації, ситуативного контексту тощо. Поряд із діалогом в усному професійному спілкуванні використовується полілог (від грец. polys – численний, багато спілкування між кількома особами. За змістом полілог частково збігається з діалогом. Під час спілкування співрозмовник може бути слухачем, спостерігачем або активним співучасником, впливати на хід розмови. Таким чином, усне професійне спілкування може бути як індивідуальне, такі колективне, залежно від кількості учасників бесіди. До індивідуальних форм належать індивідуальна та ділова бесіди, наради тощо.

8.2. Нарада види, підготовка, регламенті мовна специфіка

173

Принцип колективізму, властивий нашій соціальній системі, усе глибше проникає у сферу управління. Колективне розв’язання поставлених завдань привчає працівників підходити до проблеми широко, по-державному, дивитися на явище очима інших, підвищує індивідуальну й колективну відповідальність за рішення та їх втілення вжиття. Тому колективні ухвали, прийняті на нарадах, – це не лише одна з форм діяльності управління, ай засіб політичного виховання, підвищення професійної кваліфікації як кожного працівника, такі всього колективу. Перевагою ділової наради (у порівнянні з багатьма іншими методами управління) є й те, що на ній, як правило, присутні майже всі майбутні виконавці тих рішень, які ухвалюються, і потреба передавати інформацію відпадає. На ділових нарадах швидше й легше приходять до важливих висновків і рішень, ніж якби ті самі питання обговорювалися в багатьох індивідуальних бесідах, які не лише забирають багато часу, ай приводять до витрат творчих зусиль. Під час колективного обговорення всіх учасників інформують водночас, і вони можуть тут же висловити свою думку, спірні питання розв’язуються негайно, особливо якщо присутні не лише керівники, ай самі працівники певних структурних підрозділів. Ділова нарада – високоефективний метод управління, і саме тому не слід вдаватися до нього при розгляді другорядних, дрібних питань, які неодмінно виникають у великій кількості щодня й щомісяця. Отже, впорядкування й регламентацію ділових нарад необхідно вести двома шляхами перший – скорочення робочого часу на проведення ділової наради, другий – одержання максимальної користі від неї. Види нарад
Класифікація нараду нашій спеціальній літературі ще неповністю розроблена. Проте серед наявних можна виділити, якнайчастіше згадувані, такі види нарад інформаційні (їх ще звуть директивними або інструктивними, оперативні (або диспетчерські) і дискусійні.
До інформаційних відносять ті наради, на яких учасників знайомлять із певними новими даними, новими положеннями й настановами. Ця нова інформація повинна бути по- справжньому важливою, інакше нарада зводиться до загальних закликів підвищувати продуктивність праці, поліпшувати виробничі показники, що і є саме непродуктивною витратою робочого часу працівників. Вважається значно доцільнішим познайомити працівників з новою інформацією в письмовій формі без проведення наради (якщо це директивні матеріали) або попередньо роздати текст доповіді для ознайомлення, а на нараді лише обговорити її й прийняти конкретні рішення. Диспетчерські наради мають наметі охопити всі триста- дії процесу управління – збір інформації, її переробку і прийняття рішень. Їх слід завершувати повідомленням конкретних розпоряджень. Цей вид наради визнається застарілим і викликає багато критичних зауважень на свою адресу. Тому вважається доцільним проводити такі наради за допомогою рапортів телефоном (селектором, що суттєво економить часі зусилля. Дискусійні наради – це найдемократичніший за структурою вид нарад. На такому засіданні кожен може вільно висловити свої думки, навіть якщо вони й розходяться з думкою більшості чи з думкою керівництва. Така нарада підвищує у працівників почуття відповідальності, розвиває почуття згуртованості, солідарності, активізує їх.
Час проведення нарад. Насамперед у кожному конкретному випадку потребує вирішення питання про регулярність нарад. З одного боку, позапланові наряди знижують рівень культури службових взаємин, працівники змушені порушувати свої обіцянки, зривати ділову зустріч, консультацію та ін., про яку домовлялися заздалегідь, аз іншого – на підприємстві лише тоді доцільно скликати збори й наради, коли виникає конкретна проблема, що вимагає колективного обговорення. Визначаючи дату наради, необхідно враховувати реальну можливість підготовки до неї. Дата наради неповинна змінюватися (якщо ж виникають виняткові обставини й нараду необхідно переносити, то всі її учасники повинні бути заздалегідь
попереджені про це. Щоб не примушувати працівників протягом робочого дня кілька разів переключатися з одного виду роботи на інший, щоб по можливості довше зберегти послідовність і систематичність у їх роботі, наради краще планувати на другу половину дня (на кінець робочого дня або одразу ж післяобідньої перерви. Зранку слід дати працівникам можливість виконувати найскладніші завдання, оскільки у цей час найбільше відчувається творчий підйомі продуктивність. Засідання й наради громадських організацій та комісій (які будь-яка інша громадська робота) у робочий час неприпустимі. Прагнення до скорочення робочого часу засідань, як це не парадоксально звучить, не виправдовує себе. Справа втому, що крім відкритих витрат часу на самому засіданні, є ще й приховані на підготовку людини до засідання (припинити роботу, привести в порядок робоче місце, перейти з одного приміщення до іншого, на переключення з одного виду роботи на інший, на зосередження уваги та ін. От і виходить, що короткі, але часті засідання коштують у часі дуже дорого рен- табельніше обговорити на одній нараді кілька коротких питань. Якість обговорення залежить від ретельної підготовки й умілого проведення наради, а невід кількості питань у порядку денному. Тривалість наради при зміні кількості питань у порядку денному збільшується порівняно мало (одне питання обговорюється приблизно годину, два-три питання – до двох годині не більше. Зі збільшенням порядку денного якість розгляду кожного питання часто навіть зростає, якщо обговорення йде діловито й чітко. Слід заздалегідь повідомляти учасників не лише про час, коли розпочнеться нарада, ай про орієнтовний час її закінчення (як правило, таке повідомлення, зроблене на початку наради, скорочує її очікувану тривалість на 5-10%).
Підготовка наради. Цей етап включає в себе цілу низку питань визначення тематики, порядку денного, завдань наради, приблизного складу учасників, дати й години початку наради підготовка доповіді й проекту рішення, підготовка приміщення та ін.
Приміщення повинне відповідати санітарно-технічним нормам і забезпечити нормальні умови для роботи воно має бути теплим, добре освітленим, не надто великим, з доброю акустикою й вентиляцією (відсутність вентиляції знижує продуктивність розумової праці на 10%). Таким приміщенням часто є кабінет керівника. Проте влаштовувати наради у своєму кабінеті керівник повинен якомога рідше тут сама обстановка підкреслює нерівноправність учасників – керівника, який сидить у кріслі за власним столом, і решти учасників наради – підлеглих (вони тримаються в цій обстановці скуто. Керівник, який проводить засідання у своєму кабінеті, не мусить переривати його хід розмовами по телефону, прийомом відвідувачів, викликом секретаря тощо (це нетактовно. На нараду слід запрошувати мінімальну кількість працівників тільки тих, участь яких справді необхідна і обґрунто- вана (відсутність деяких з них може зробити засідання неефективним. Повідомлення про засідання може бути зроблене усно, по телефонуй у письмовій формі. Якщо наради у керівника вищестоящого органу проводяться щотижня (або в якійсь іншій строгій періодичній послідовності, спеціальних персональних повідомлень про кожен такий захід робити не варто достатньо один раз встановити, що у такі-то дні кожного місяця, у такому-то приміщенні о такій-то годині проводяться наради (необхідно розвивати у службовців почуття самодисципліни, заохочувати планування їх особистого службового часу. Якщо з поважних причин чергова нарада не може відбутися – справа ввічливості керівника своєчасно повідомити про це кожного її учасника. При проведенні неперіодичних нарад оповіщенню звичайно приділяють значно більше уваги. Для цього користуються телефоном або поштою надсилаються особисті повідомлення або повідомлення через адміністрацію. Ці повідомлення мають розсилатися з таким розрахунком, щоб працівник мав достатньо часу для планування власного робочого дня і підготовки до виступу. Проте ступінь ділової зацікавленості – неєдиний крите-
рій при доборі учасників наради. Не менш важливий і ступінь компетентності з питань, що виносяться на обговорення. Іноді при доборі учасників наради слід враховувати й достатність їх службових прав. Необхідно заздалегідь оголосити порядок денний наради і надати учасникам ті матеріали, які вимагають вдумливого розгляду. Діловій обстановці сприяє підготовка тез доповідей, проектів рішень, постанов, рекомендацій та інших документів. Застосування тез робить зайвим зачитування розгорнутої доповіді, проекту рішення та ін.; нарада ж може розпочинатися зоб- говорення попередньо розданих матеріалів. Необхідно, щоб якомога більше присутніх змогли висловити свої пропозиції. Як відомо, слухачі важко сприймають читання доповіді з написаного тексту, тому – залежно від її тематики, обсягу й призначення основну доповідь друкують або повністю, або у формі тез, пунктів і роздають для попереднього ознайомлення. Слід зауважити, людині, яка відчуває, що більшість аудиторії не підтримує її, зазвичай важко відстоювати свою думку, і вона припиняє суперечку, навіть не використавши всіх своїх доказів, хоч істина може бути на її боці. Загальновідомо, що демократія вимагає обов’язкового виконання рішень, прийнятих більшістю. Проте часом забувається той факт, що немає справжньої демократії більшості без поважного ставлення до думки меншості.
Регламент наради. Його зазвичай встановлюють самі учасники наради. Отже, він має бути таким, який враховував би інтереси справи, а також інтереси тих, хто зібрався. Для заходів, які відбуваються регулярно, регламент виробляється і затверджується один раз. Значення постійного регламенту взагалі важко переоцінити в науковій організації управління, тому для тих установ, які його не мають, необхідно його розробити і затвердити. Для неперіодичних заходів регламент встановлюється на початку заходу кожного разу. Вважається, що навіть найскладніше питання потребує для свого ефективного вирішення не більше 40 хв (про це свідчать матеріали радянських і зарубіжних досліджень, якщо доповідь була роздана учасникам наради заздалегідь .
Для масових заходів, присвячених урочистим подіям, регламентне встановлюється бажано заздалегідь розробити спеціальний церемоніал. Він може бути розроблений на один захід, а також націлу серію (проводи на пенсію, посвята тощо.
Роль головуючого. Такі наради, які мають офіційний характер, зазвичай координує керівник установи. Заходами громадських організацій керує особа, вибрана громадськістю.
Головуючий відповідає за організацію проведення наради він повинен стежити за дотриманням регламенту, у ввічливій, коректній формі просити доповідачів (у разі необхідності) дотримуватися теми порядку денного. Голові зборів належить велика роль не лише у дотриманні регламенту, ай загалом в успішному проведенні заходу іноді трибуну може захопити безвідповідальний базіка, інколи присутні не бажають висловлювати свою точку зору. Соціологи ретельно перераховують усі можливi випадки невдач коли учасники наради не хочуть виступати, коли виникає суперечка, коли деякі не виступають, коли учасники наради говорять надто багато, коли група учасників наради приходить до неправильного висновку та ін. В усіх цих випадках голова зборів мусить знайти розумний вихід. Бажано, щоб головуючий, стоячи, оголошував прізвище, посаду і тему виступу наступного доповідача тим самим підкреслюється повага до виступаючого. Голова наради повинен домагатися того, щоб кожен виступаючий пропонував свій варіант розв’язання поставленого на обговорення питання. У деяких колективах прийнято дякувати доповідачу після виступу (головуючий коротко каже Дякую. Вияв уваги в такій формі не суперечить правилам проведення масових заходів. У виступах неприпустимі безтактність, недоброзичливість уставленні до окремих учасників наради, байдужість до спільної проблеми, інтерес до свого в цій проблемі, бажання поставити інших у смішне становище, страх здатися вискочкою, не сподобатися керівництву та ін. У виступах повинна бути максимальна увага до кожної пропозиції, розкутість думки, раціональне зерно – пропозиція до загального розв’язання проблеми.
Тон виступів – діловий, спокійний голосне форсований, не підвищений (до такого виступу більше прислухаються тому досвідчені оратори на великих нарадах намагаються розпочати свій виступ підкреслено тихим голосом. Темп виступу має бути повільним, тоді кожне слово звучить вагоміше. Проте, як підготовлена та як ведеться нарада, можна судити з її темпу. Якщо вона підготовлена добре, якщо вибрано правильний стиль її ведення, темп наради швидкий, напружений, тон діловий, у залі панує тиша.
Ухвала наради. Найважливішим, однак, у проведенні наради є її результат – рішення. Адже нарада – це спосіб залучення колективного розуму до вироблення оптимальних рішень з актуальних і складних питань. У цьому сутність ділових нарад, цим і визначається їх об’єктивна цінність. Рішення (ухвала наради) може готуватися двома шляхами спеціально обрана комісія заздалегідь готує його проект проект заслуховують на засіданні, учасники вносять до нього зміни й доповнення після цього рішення затверджується голо- вуючий прямо на засіданні підбиває підсумки обговорення та формулює рішення.
Мовна специфіка. Під час проведення наради необхідно дотримуватися усталених мовних норм сучасної української літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно відмети й обставин спілкування, тобто дотримуватися культури мовлення. Культура людського спілкування – це складова частина загальної моральної культури особистості. Кожен правник повинен прагнути досягти високого рівня культури мовлення. Правила мовного етикету повинні прищеплюватися щез дитинства батьками та вчителями, але вони вдосконалюються впродовж усього життя.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал