Юридична академія україни імені ярослава мудрого



Pdf просмотр
Сторінка12/15
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
В и м о г и , яким повинні відповідати кримінально- процесуальні акти
Кримінально-процесуальний законне містить загальних вимог, що пред’являються до документа, складеного у кримінальних справах, вказуються лише назви і зміст деяких з них статті 85, 130, 332–335, 378 КПК України та ін.). Ми лише звернемо увагу на типові, загальні вимоги, яким в комплексі повинні відповідати майже усі кримінально- процесуальні акти. Так, документи мусять відповідати загальним вимогам, що ставляться до будь-яких індивідуально- правових актів застосування норм права. Вони мають бути законними, обґрунтованими, мотивованими, переконливими, справедливими, логічними, грамотно складеними і культурно оформленими, а в цілому – високоефективними. Поспіхом прийняті процесуальні рішення, неправильно складені документи підривають авторитет органів розслідування, суду, прокуратури, адвокатури та інших органів і осіб.
Законність означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких його прийнято. Процесуальний акт визнається законним, якщо його прийняття передбачено КПК України, він винесений компетентним органом чи особою постановлений із додержанням умов, зазначених у законі його постановляння відповідає процесуальній формі, зазначеній законом послідовності винесення процесуальних актів з їх реквізитами і прямим призначенням. Документ буде законним лише тоді, коли він відповідає названим вимогам, є істинним, правдивим, безсумнівним. Законність не можна протиставляти доцільності, яка враховується і реалізується в межах законності. Виконання закону не може бути недоцільним, які його порушення не може бути визнане доцільним. Найвища доцільність полягає в самому законів його соціальній цінності.
Із законністю прийнятого рішення тісно пов’язана його обґрунтованість. Законним може бути тільки обґрунтований правовий документ. Водночас в окремих випадках обґрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (непідписний одним із суддів вирок, відсутність санкції прокурора на постанові протри- мання під вартою та ін.). Якщо законність головним чином відповідає додержанню норм права, то обґрунтованість завжди пов’язана з фактичною стороною застосування закону щодо конкретної життєвої ситуації. Факти в їх сукупності надають акту доведеної і законної властивості.
Обґрунтованим може бути тільки рішення, яке не суперечить істині, яку можна практично перевірити. У низці випадків закон вимагає, щоб прийняті акти були також мотивованими. Таким вимогам повинні відповідати постанови, ухвали статті 131, 206, 378 та ін. КПК України, вироки (ст. 334 КПК України, а іноді й протоколи (ст. 106 КПК України. Умотиво-
ваність акта – це наявність у ньому не тільки опису діяння, події, обставин, й посилання на докази, аналіз, відповідні пояснення. Умотивованість прийнятого рішення має сприяти законності й обґрунтованості процесуального акта, що допоможе виявляти помилки в судженнях осіб, які приймають рішення, дасть можливість обвинуваченому та іншим особам зрозуміти доводи, які покладені в основу прийнятого рішення, і належним чином захищати свої інтереси. Умотивованість начебто окреслює, робить більш яскравими обґрунтованість і законність рішень, надає документам внутрішньої і зовнішньої переконливості, виключає сумніви, суб’єктивізм.
Переконливість як самостійна ознака процесуальних рішень завжди пов’язана з певною їх оцінкою сторонніми особами, які не мають прямого відношення до кримінального судочинства. При оформленні правових документів слід ширше використовувати відповідні бланки документів, інші уніфіковані форми. Бажано користуватися друкарською машинкою або комп’ютером, оскільки для ознайомлення з надрукованими ма-

149
теріалами справи потрібно на чверть менше часу, ніж написаними від руки. Процесуальний акт можна вважати ефективним утому випадку, коли всі його цілі (ближні, більш віддалені, кінцеві) досягнуто в максимально короткий строк з найменшими матеріальними затратами, обмеженнями прав, свободі законних інтересів особи. Про ефективність конкретного акта можна судити уже по якості його складання і оформлення. Так, якщо в повістці не будуть вказані адреса особи, яка викликається, точний час явки тощо, то процесуальне рішення про виклик, наприклад свідка, не досягне мети. Тому кожен без винятку процесуальний документ повинен бути належним чином оформлений.


7.4. Цивільно-процесуальні документи

Що ж стосується цивільно-процесуальних документів, то Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) встановлює чіткий порядок провадження цивільних справ. Особливу увагу при провадженні у справі слід приділяти укладанню процесуальних документів. Правильно оформлені процесуальні документи забезпечують встановлення істини у справі, сприяють зміцненню законності, захисту прав громадян. Закон переважно встановлює форму процесуальних документів та обсяг інформації, яка повинна бутив них викладена (наприклад, статті 118-119 ЦПК України. Невиконання вимог закону щодо дотримання форми призводить до негативних процесуальних наслідків. Слід зауважити, що цивільно-процесуальні акти повинні відповідати нормам, котрі передбачені офіційно-діловим стилем, а також загальним вимогам, що висуваються до оформлення службових документів, які поширюються у всіх сферах ділового спілкування.
Процесуальний акт – поняття, що включає не тільки пе-

150
вні процесуальні документи, ай дії учасників процесу. Відповідно до суті процесуальних актів, їх правової природи та призначення існує така класифікація а) за суб’єктами прийняття колегіальні й одноособові
акти(колегіальні виносяться судом при колегіальному розгляді, одноособові ухвалюються суддею одноосібно, а саме коли справа розглядається суддею одноосібно або при підготовці справи б) за формою, якої вони набувають протокольні (зано- сяться рішення й окремі документальні дані до протоколу судового засідання) та у вигляді окремого процесуального документа заяви, постанови про припинення провадження у справі в) за місцем опрацювання документи укладаються в приміщенні суду або поза його межами. Як правило, усі процесуальні дії виконуються, а відтак, і відповідні документи укладаються в приміщенні суду. Однак якщо судові дії пов’язані із залученням матеріальних об’єктів, то вони проводяться за межами суду (огляд, опис майна, виконання судових рішень тощо г) за імперативністю прийняття обов’язкові (які завжди складаються з дотриманням вимог закону ухвала, постановлення якої передбачено ст. 127 ЦПК України після закінчення підготовки справи досудового розгляду) й факультативні акти
д) за юридичною силою процесуальні акти поділяються на такі, що набрали чинності і які не набрали чинності. Передусім законодавець регламентує порядок набрання чинності ухвалою і постановою суду.
7.4.1. Характеристика деяких цивільно-процесуаль-
них документів

Протокол – документ, що відображає розгляд питань у судовому засіданні та фіксує всі судові дії, які виконуються поза межами засідання. Основні реквізити протоколу зазначені уст ЦПК України.
Постанова суду – документу якому вирішуються питання, що виникають під час розгляду справи або її закінчення без прийняття рішення в суді першої інстанції. Ухвалою називається також документу якому закріплено рішення суду каса-

151
ційної інстанції.
Рішення – це акт правосуддя. У ньому міститься висновок суду у справі, саме воно захищає суб’єктивні права сторін та інтереси держави. Рішення складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин (ст. 215 ЦПК України.
Заява – це зовнішня форма вимоги до суду про захист порушеного права чи інтересу, який охороняється законом. Без позовної заяви (ст. 119 ЦПК України) не може бути й самої справи. Заява про забезпечення позову – це вимога створити умови для подальшого реального виконання рішення суду.
7.4.2. Складання та оформлення цивільних позовів

Засобом захисту прав особи в позовному провадженні є позов – матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі. Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається суддів порядку черговості. Позивач має право об’єднати водній позовній заяві кілька пов’язаних між собою вимог. Відповідно до законодавства позовна заява подається в письмовій формі. Позовна заява повинна містити
1) найменування суду, до якого подається заява
2) ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також
ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий
3) зміст позовних вимог
4) ціну позову щодо вимог майнового характеру
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги) зазначення доказів, що підтверджують кожну обста-
вину, наявність підстав для звільнення від доказування
7) перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Апеляційна скарга подається у письмовій формі, в якій мають бути зазначені) найменування суду, до якого подається скарга
2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;
3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;
4) дата подання заяви про апеляційне оскарження
5) у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрун- тованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів із поважних причин та або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин
6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції
7) клопотання особи, яка подала скаргу
8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. З апеляційною скаргою можна звернутися й без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником. Касаційна скарга подається у письмовій формі. У касаційній скарзі має бути зазначено) найменування суду, до якого подається скарга
2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

153 3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;
4) рішення (ухвала, що оскаржується
5) у чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права
6) клопотання особи, яка подає скаргу
7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги. Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника. До касаційної скарги додаються копії скарги та долучених до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо позовну заяву (до суду першої, апеляційної така- саційної інстанції) подано без додержання вимог, зазначених у
ЦПК України, суд виносить ухвалу, в якій вказуються підстави залишення заяви без руху.

7.5. Процесуальні акти-документи
у адміністративному судочинстві

П р оце с у а л ь ні акти документи в адміністративному судочинстві – це система офіційних актів, які закріплюють процесуальні дії суду та інших учасників судового адміністративного процесу на кожній його стадії (етапі, приймаються з дотриманням необхідної процесуальної форми та змісту з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Особливостями, які відрізняють ці акти від інших актів-документів, прийнятих у процесі здійснення провадження у цивільних, гос-

154
подарських чи кримінальних справах, вважаються прийняття уповноваженим органом держави – адміністративним судом обов’язковий характер для суб’єктів – учасників правовідносин індивідуальний характер та формальна визначеність відсутність поширення дії на відносини, які виникають після прийняття можуть бути оскаржені у передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) порядку. Вимоги до процесуальних актів-документів в адміністративному судочинстві поділено на дві групи загальні та особливі. Загальними названі вимоги, які притаманні всім ак- там-документам, незалежно від того, мають вони юридичне значення чині. Особливі – це ті, які характерні для актів, що мають юридичне значення. До загальних вимог віднесено а) відображення в документі явищ об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини через інформацію б) відображення зазначеної інформації шляхом фіксування адекватними способами та засобами (письмово або графічно, за допомогою технічних засобів аудіо, відеофіксування, шляхом використання комп’ютерної техніки тощо в) фіксування здійснюється на носієві, відповідному тому способу, який використовується, (на папері, фотоплівці, електронному носієві тощо. Особливі вимоги доповнюють загальні. Вони такі а) форма акта визначена КАС України б) зміст акта відповідає певній процесуальній дії в) наявні відомості щодо органу чи особи, яка уповноважена приймати такий акт, реквізитів акта тощо г) приймається (оформляється) акт уповноваженою особою. Адміністративний позов
вимога заінтересованої особи, звернена до адміністративного суду, про здійснення правосуддя в адміністративній справі на захист своїх прав, свобод та інтересів, порушених у публічно-правових відносинах, або вимога суб’єкта владних повноважень про усунення перешкод реалізації компетенції на захист об’єктивного права. Кожен вид процесуальних актів-документів, які приймаються (оформлюються) під час здійснення провадження у суді першої інстанції, має свої особливості, обумовлені їх міс-

155
цем і роллю упровадженні. Ознаки судового рішення а) його прийняттям завершується процесуальна діяльність суду щодо вирішення справи по суті б) являє собою акт правосуддя, спрямований на захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу сторін спірних правовідносин в) має встановлені законодавством форму і зміст, що взаємопов’язані і взаємообумовлені. Адміністративний суд першої інстанції приймає рішення удвох формах – постанова і ухвала. Постанова характеризується тим, що а) є формою рішення адміністративного суду б) ця форма тільки письмова в) ухвалюється іменем України г) нею вирішуються вимоги адміністративного позову по суті. Основні ознаки ухвали адміністративного суду першої інстанції а) це форма рішення суду б) ця форма може бути двох видів – письмова або усна в) виноситься стосовно процедурних питань розгляду адміністративної справи. Складний зміст судового рішення, яке містить чотири частини (вступну, описову, мотивувальну та резолютивну, зумовлює його системність як обґрунтованого акта правосуддя та процесуального акта-документа, яким закріплюється результат процесуального порядку розгляду адміністративної справи.

7.6. Господарсько-процесуальні документи

7.6.1. Вирішення господарських спорів

Процедуру вирішення господарських спорів можна умовно розбити на п’ять стадій досудове врегулювання, подання позову і вирішення спорів у місцевому господарському
суді (перша інстанція, перегляд судових рішень в апеляційному і касаційному порядку і, нарешті, перегляд постанові ухвал Вищого господарського суду України у Верховному Суді України. У деяких випадках вирішення спору закінчується вже на першій стадії, в інших доходить до вищої інстанції. Досудове врегулювання господарських спорів – це сукупність заходів, яких вживають підприємства і організації, чиї права порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли з підприємствами й організаціями – порушниками цих праві інтересів, до звернення з позовом у господарський суд. Порядок досудового врегулювання господарських спо- рів регламентовано Розділом ІІ Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України, якщо інший порядок непередбачено чинним на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Заходи досудового врегулювання господарського спору сторони вживають за домовленістю між собою.
Порядок подання претензії
Відповідно до ст. 6 ГПК України підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії. Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. Упрете н зі ї зазначається
повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред’являється; дата пред’явлення і номер претензії обставини, на підставі яких пред’явлено претензію докази, що підтверджують ці обставини посилання на відповідні нормативні акти вимоги заявника сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці платіжні реквізити заявника претензії перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адреса-

157
тові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Господарський суд порушує справи за позовними заявами. Позовна заява повинна містити
1) найменування господарського суду, до якого подається заява
2) найменування сторін їх поштові адреси найменування і номери рахунків сторін у банківських установах
2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів
4) зміст позовних вимог, якщо позов подано до кількох відповідачів, – зміст позовних вимог щодо кожного з них
5) виклад обставинна яких ґрунтуються позовні вимоги зазначення доказів, що підтверджують позов, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством
7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказаній інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.


7.7. Правові документи з розв’язання
трудових спорів і конфліктів

Трудовий договір може укладатися як в усній, такі в письмовій формі. У певних випадках, передбачених ст. 24 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП), дотримання письмової форми є обов’язковим. Письмовий договір може укладатися і в інших випадках, передбачених законодавством. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 779 від 16.11.1994 р. уста-

158
новлено письмову форму трудових договорів з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею. Письмову форму трудового договору також передбачено ст. 25 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (у разі укладення трудового договору з такою організацією, п. 14 Положення про порядок організації і проведення оплачуваних громадських робіт (при укладанні строкових трудових договорів на виконання таких робіт, ст. 15 Закону України Про альтернативну (невійськову) службу (при укладанні трудового договору з працівником, який проходить таку службу. Трудовий договір, що містить зобов’язання про нерозголошення комерційної таємниці, також укладається в письмовій формі. Письмова форма передбачає детальний виклад обов’яз- ків як працівника, такі роботодавця щодо забезпечення трудового договору. Сюди можуть включатися, крім умов, установлених за угодою сторін, також і умови, передбачені законодавством. У письмовій формі трудовий договір укладається, як правило, удвох примірниках і підписується сторонами. Він може бути завірений печаткою підприємства. Один примірник знаходиться у працівника. Укладення трудового договору в будь-якій формі оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
7.7.1. Трудові спори та порядок їх вирішення

Інтереси роботодавця й найманого працівника не завжди збігаються, отже, можливе зіткнення цих інтересів набудь- якій стадії трудових правовідносин, що призводить до виникнення розбіжностей. У разі виникнення цих розбіжностей сторони намагаються врегулювати їх способом переговорів або через органи, що спеціально створені державою з цією метою. Розбіжності, що виникають між суб’єктами трудового права з приводу встановлення умов праці або укладення чи припинення трудового договору, а також застосування норм трудового законодавства, прийнято називати трудовими спорами. Однак
трудові спори не можна зводити тільки до розбіжностей між окремими працівниками і власником або уповноваженим ним органом. Поняття трудових спорів включає і непорозуміння між власником або уповноваженим ним органом і певним трудовим колективом. Трудовими спорами є тільки ті розбіжності між сторонами, які передані на розгляд відповідального юрисдик- ційного органу, тобто органу, уповноваженого державою приймати обов’язкові для сторін рішення. Отже, трудові спори це неврегульовані способом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також установлення нових або зміни існуючих умов праці. Трудові спори за їх суб’єктами поділяють на індивідуаль-
ні та колективні.
Індивідуальні трудові спори це неврегульовані розбіжності між працівником і роботодавцем із питань застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про працю або зміни умов трудового договору, інших угод про працю, які передані на розгляд до органу, уповноваженого відповідно до закону розглядати спір, що виник, і винести по ньому рішення, обов’язкове для всіх сторін. Отже, моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори. Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями з
трудових спорів та районними (міськими) судами.
Комісія з трудових спорів є обов’язковим первинним органом із розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Це означає, щодо звернення в суд працівник повинен подати відповідну заяву до комісії з трудових спорів, де вона розглядається по суті. Лише у випадку незадоволення рішенням комісії з трудових спорів працівник може подати заяву до суду. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов’язковій реєстрації. Другим органом, який розглядає трудові спори, є районний (міський) суд.
У районних (міських) судах можуть розглядатися трудові спори після розгляду в комісіях із трудових спорів за позовними заявами.
Колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо а) встановлення нових або зміни існуючих соціально- економічних умов праці та виробничого побуту б) укладення чи зміни колективного договору, угодив) виконання колективного договору, угоди або їх окремих положень г) невиконання вимог законодавства про працю. Правовою основою вирішення колективних трудових спорів є Закон України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів від 03.03.1998 р. та низка інших нормативно-правових актів. Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до цього Закону здійснюється примирною комісією або трудовим арбітражем.
Примирна комісія – це орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту, який складається із представників сторін і утворюється з ініціативи однієї зі сторін. Примирна комісія розглядає колективні спори, що виникли з приводу встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також із приводу укладення чи зміни колективного договору.
Трудовий арбітраж – це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту, що виник із приводу виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю, або в разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення трудового спору (конфлікту. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, то наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою ви-
конання висунутих

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал