Їх вирішення 26 листопада 2015 року



Сторінка8/11
Дата конвертації06.12.2016
Розмір1.68 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

BLENDED LEARNING: A HYBRID INNOVATION

IN MODERN SYSTEM OF EDUCATION

Online education is one of the fastest growing phenomena in K-12 education in the United States and Europe today. It’s a train for which every school district is at waiting at the station, if not hopping on board. Over half of the states in the USA currently have some form of state-run virtual school, with additional state programs in the planning stage. Additionally, many school districts in Europe have created virtual education programs or schools, or make virtual courses offered by other providers available to students to address perceived needs. Various surveys have reported that at least one third of high school students have had some form of online education experience [1].

On the other hand, with the growing embrace of technology into education, there emerges a whole bunch of new concepts and technical terminology in the teaching and learning literature to the point that it becomes cumbersome to keep track of the novelties in this field. Sometimes the lines are blurred and you cannot even differentiate between one concept and the other. The list of such technical terminology is growing bigger and bigger and now we have: blended learning, virtual classroom, MOOCs, asynchronous learning, virtual learning environment, Online Lab, to mention but some.

In many schools abroad, blended learning is emerging as a hybrid innovation that is a sustaining innovation relative to the traditional classroom. This hybrid form is an attempt to deliver “the best of both worlds”—that is, the advantages of online learning combined with all the benefits of the traditional classroom. In contrast, other models of blended learning appear disruptive relative to the traditional classroom. They do not include the traditional classroom in its full form; they often get their start among nonconsumers; they offer benefits that accord to a new definition of what’s good; and they tend to be more foolproof to purchase and operate.

Today blended learning is increasingly used abroad as a means to produce improved learning outcomes, but while increasingly used in many fields in the USA and Europe it remains in its infancy in Ukraine. One may say that we definitely use computers in education, but the difference between blended learning and just adding computers to the way we have always operated is that there is a regular and intentional change in delivery to boost learning and leverage teacher talent.

References:


  1. Rose M. Raymond Access and Equity in Online Classes and Virtual Schools [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://files.eric.ed.gov/fulltext/ED509623.pdf

  2. Staker H., Horn M. Classifying-K-12-blended learning [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.christenseninstitute.org/wp-content/uploads/2013/04/Classifying-K-12-blended-learning.pdf


Тетяна Стародуб (Кривий Ріг)

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДОШКІЛЬНИКІВ

Сучасна зовнішня політика України спрямована на її інтеграцію до Європи. Національною доктриною розвитку освіти визначено стратегію мовної освіти, яка враховує Рекомендацій Ради Європи, яка визначила нові цілі, зміст і методику навчання. В ній, зокрема, зазначено, що створення системи безперервної мовної освіти забезпечує обов'язкове оволодіння громадянами України державною мовою та хоча б однією іноземною. Це можливо за умови раннього навчання іноземних мов. Одна з умов підвищення якості навчання — забезпечення мовленнєвої активності дітей дошкільного віку.

Навчання дітей дошкільного віку іноземної мови є компонентом цілісної системи дошкільної освіти, незалежно від того, де цю освіту дитина здобуває – у дошкільному закладі чи за його межами. Дошкільне навчання іноземної мови у багатьох родинах розглядається як найважливіший складник підготовки дитини до школи.

Згідно вимог сучасної дидактики дошкільної освіти системи і моделі іншомовного навчання повинні забезпечувати свідоме засвоєння дітьми нерідної мови, мати розвиваючий характер навчання на основі використання ігрових форм його організації, включати перетворення навчання в імітаційний процес, бути комунікативно спрямованими.

Таке навчання є важливим засобом гармонійного розвитку особистості, формування її життєвої компетенції.

Навчання дошкільників англійської мови — це особливий вид освітньої діяльності. У процесі навчання мова виступає одночасно предметом і провідним засобом навчання. У процесі навчання діти не вивчають складові частини незнайомої мови, а відразу опановують її як засіб спілкування. Наприклад, вже на першому занятті діти вітаються, кажуть, як їх звати та прощаються.

Навчання відбувається в умовах штучного білінгвізму, і це, на відміну від природного двомовного середовища, створює додаткові труднощі. Навчання іноземної мови в дошкільних закладах має забезпечити базу і наступність між етапами дошкільного та шкільного періодами навчання для більш якісного вивчення іноземної мови в школі.

Список використаних джерел:


  1. Крутій К. Бути чи не бути заняттю?// Дошкільне виховання. – 2006. – № 7.

  2. Крутій К. Л. Дитина в дошкільні роки. – Запоріжжя: «ЛІПС» ЛТД, 2000. – 268 с.

  3. Крутій К. Л. Концепція та методичні засади програми «Дитина в дошкільні роки». – Запоріжжя: «ЛІПС» ЛТД, 2003 – 399 с.

  4. Негневицкая Е. И. Обучение английскому языку детей 6 лет в первом классе (методические рекомендации). Эксперементальные материалы. М.: Просвещение, 1985.

  5. Slattery M., Willis J. English for Primary Teachers. – OUP, 2007.


Maryna Tsehelska (Kryvyi Rih)

TEACHING INTERCULTURAL COMMUNICATION

The Common European Framework of Reference published in 2001 has greatly influenced the foreign language teaching. Alongside with other important issues it recognized the importance of intercultural competence and intercultural awareness in foreign language teaching. Intercultural Competence is understood as the acquisition of intercultural understanding and the ability to act in linguistically and culturally complex situations.

Thus in foreign language teaching and learning we can define three interrelated components:


  1. Language use.

  2. Awareness of the nature of the language.

  3. Understanding of foreign and native culture [1].

The third point – understanding of foreign and native cultures is the main focus of Intercultural Communication as a subject. Intercultural Communication (IC) as a subject links two very broad and abstract categories – culture and communication. Learning the basics of different cultures organization becomes an important issue in modern society and can’t be overlooked by the teachers of English.

Among the important areas for studying we can single out four main blocks – Culture, Comparing Cultures: Cultural Dimensions, Verbal and Nonverbal Communication: Intercultural Aspects and Developing Intercultural Competence. Each block is represented by the following topics:



  1. Culture - Defining Culture, Layers of Culture, the Tree of Culture, Cultural Universals, Dimensions of Human Behavior and Functions of Culture.

  2. Comparing Cultures: Cultural Dimensions - Concept of Self: Individualism/Collectivism, Universalistic and Particularistic Cultures, Concept of Time: Monochronic and Polychronic, “Being” vs. “Doing” Cultures, Masculinity and Femininity.

  3. Verbal and Nonverbal Communication: Intercultural Aspects - Communication as a Process. Forms of Communication, Verbal and Nonverbal Forms of Communication, High and Low Context Cultures, Direct and Indirect Verbal Interaction Styles, Uncertainty Avoidance/Risk Taking, Power Distance and Nonverbal Communication.

  4. Developing Intercultural Competence - Barriers to Successful Intercultural Communication, History and Experience through Language, Cultural Values and National Character, Cultural Truth or Ethnocentrism, Stereotypes, Sensitive Language: Avoiding Bias and Intercultural Communication Competence.

References:

  1. Програмазанглійськоїмовидляуніверситетів/ інститутів (п’ятирічнийкурснавчання): Проект/ Коллективавт.: С.Ю. Ніколаєва, М.І. Соловей (керівники). – Київський національний лінгвістичний ун-т, 1994. – 222 с.

  2. Porter,R.E. An Overview of Intercultural Communication// Intercultural Communication: a Reader. First Edition. – Belmont, California: Wadsworth Publishing Company, 1972. – P. 3-18.


Секція 4: Професійна іншомовна підготовка в процесі міжкультурної інтеграції
Оксана Дробаха (Київ)

Problems of Effective Cross-Cultural Communication and Conflict Resolution

Communication can be considered one of the most pervasive problems among nations. Even within a single culture, communication tends to have many complex effects. When communication takes place between two cultures, these effects get even more complicated, primarily because they are symbolized in one context and transferred into another. Intercultural communication, therefore, needs co-orientation as a prerequisite. Co-orientation refers to any effort that may be necessary to familiarize and train an individual in the life, work, social and political relations, norms, values, traditions, religion and other aspects of one's own culture and those of other concerned nations. The following principles could clarify the kind of co-orientation needed for conflict resolution: 1) To increase our awareness and understanding of our own rights; 2) To increase our awareness and understanding of our own culture; 3) To become more cognizant of our attitudes and feelings towards people of another country or community and vice versa; 4) To better understand the social, political and economic environments of other cultures and their impact on personal behavior; 5) To gain better awareness and appreciation of the similarities and differences between the different cultures; 6) To be flexible and realistic to an extent that could contribute to resolving conflicts.But certain factors facilitate the understanding of the reasons behind a conflict and help in dealing with its solution. The study of history, language, religion, traditions, values and norms of other nations definitely helps in intercultural understanding and problem-solving, but it is only a starting point. Goodwill, honesty and respect are bases on which to develop political and cultural knowledge.



Списоквикористанихджерел:

  1. Paul Beamish, Allen Morrison and Andrew Inkpen, “International Management” (Boston: McGraw Hill, 2003), p.201.

  2. Rabi Bhagat et al., “Cultural Variations in the Cross-Border Transfer of Organizational Knowledge: An Integrative Framework”, Academy of Management Review(April 2002), p.208.

  3. Norman Daniel, “The Cultural Barrier”(Edinburgh: Western Printing Services Ltd., 1975), p.62.


О. М. Кондратьєва (Бердянськ)

Формування навичок міжкультурної комунікації студентів у процесі іншомовної підотовки студентів

Реалізація демократичної й гуманістичної стратегії освіти кожної держави неможлива без формування етики міжнаціонального спілкування. Лише за наявності етики та культури спілкування можливе взаєморозуміння між різними націями й народами, формування національної самосвідомості й розвиток традиційних культур. Соціальна функція освіти – транслювати національну, етнічну культуру залучати підростаюче покоління до загальнолюдських цінностей, до світового культурного процессу.

На сьогодні в Україні спостерігається тенденція до реформування освіти. Тому, вищі навчальні заклади повинні забезпечити конкурентноздатну освіту для громадян, адже освіта стає ключовим чинником суспільного знання.

Метою нашого дослідження є розглянути сутність поняття “міжкультурна комунікація” та дослідити важливість її формування у процесі іншомовної підготовки студентів.

Сьогодні освітні системи економічно розвинених країн стають головними чинниками соціальної стабільності та добробуту населення. Ми повинні прагнути до інтелектуалізації та гуманізації освіти. Тому, для досягнення цієї мети доцільним є вирішення таких завдань: формування дбайливого ставлення до людей різних національностей, до їхніх мов, соціальних цінностей; виховання глибокої поваги до народів, що населяють рідний край; формування інтернаціоналізму, базової культури особистості, орієнтація на національні й загальнолюдські моральні цінності, на кращі досягнення людської цивілізації й усвідомлення приналежності до світового співтовариства; виховання в дусі миру й поваги до всіх народів, їхніх етнонаціональних особливостей; звертання до національної гідності й почуттів людей, стимулювання непримиренного ставлення до прояву шовінізму, націоналізму й расизму [4, 12]. Одним із шляхів вирішення таких завдань є формування навичок міжкультурної комунікації у процесі іншомовної підготовки студентів. Саме поняття міжкультурної комунікації виникає в середині ХХ століття і пов'язане з іменами таких вчених як Е. Голл, К. Клакхон, А. Кребер, Р. Портер, Д. Трагер, Л. Самовар. Теорії міжкультурної комунікації, що намагалися пояснити даний феномен з різних точок зору розробляли західні дослідники К. Бергер, С. Гантінґтон, Е. Гірш, Е. Голл, Г. Гофстеде, С. Даль. В Україні предметне поле досліджень в рамках проблематики “міжкультурна комунікація” тільки формується. Цю проблему розробляють у різнопланових працях В. Андрущенко, Н. Висоцька, О. Гриценко, Л. Губерський, І. Дзюба, П. Донець, В. Євтух, А. Єрмоленко, Г. Касьянов, М. Кушнарьова, Л. Нагорна, А. Приятельчук, М. Обушний, П. Скрипка.Об’єктом міжкультурної комунікації є спілкування представників різних національних і лінгвокультурних спільнот, апредметом — прийняті в національних спільнотах мовні стереотипи і норми поведінки, спілкування, певні «культурні сценарії» різних дій, усталені моделі сприйняття та оцінювання предметів і явищ, соціально унормовані звички, традиції, тощо[4]. 

Сьогодні існує багато визначень терміну міжкультурна комунікація. На думку Є. Подольскої міжкультурна комунікація - це соціальний феномен, сутність якого полягає у конструктивній чи деструктивній взаємодії між представниками різних культур (національних та етнічних). У центрі міжкультурних взаємодій перебуває людина як носій загальнолюдських універсали і культурних особливостей. Ця людина діє й взаємодіє з іншими на основі цих універсали і особливостей у великій кількості контекстів спілкування [7, 26].У своїй книзі Ф. Бацевич подає наступне значення міжкультурної комунікації – це спілкування носіїв різних культур, які послуговуються різними мовами [2].Вчений зазначає, щоколилюдина опиняється в іншому культурно-мовному середовищі, вона відчуває так званий «культурний шок» через недостатнє знання національнихцінностей і законів спілкування носіїв інших культур і мов. Щоб уникнути усіх непорозумінь потрібно мати вагомі знання тої чи іншої культури, потрібно щоб відбувалася взаємодія між культурами.

Взаємодія культур– це особливий вид безпосередніх відносин і зв’язків, що встановлюються між двома або декількома культурами, а також тих впливів, взаємних змін, які проявляються в ході цих відносин. Вирішальне значення в процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, сфер діяльності, цінностей тієї чи іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом зовнішніх імпульсів. Процес взаємодії культур, як правило, є довготривалим явищем (не менш декількох десятиліть).Слід наголосити, що поряд із дослідженнями, які викривають виховні можливості окремих компонентів традиційних культур і засобів використання їх у сучасному освітньому процесі, почали з’являтися роботи, спрямовані на пошуки теоретичних засад і практичної реалізації міжкультурного спілкування як засобу виховання людини, що дозволяє сформувати її як носія національної й світової культур.

Взаємодія культур– це особливий вид безпосередніх відносин і зв’язків, що встановлюються між двома або декількома культурами, а також тих впливів, взаємних змін, які проявляються в ході цих відносин. Вирішальне значення в процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, сфер діяльності, цінностей тієї чи іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом зовнішніх імпульсів. Процес взаємодії культур, як правило, є довготривалим явищем.

Отже, на фоні сучасного глобального розвитку суспільства людство потребує нових прийнятних стратегій розвитку культур. Оскільки ми не можемо повернутися до їх ігнорування, ми повинні прагнути до їх порозуміння. При цьому стає все більш безперечним необхідність розвитку такої ідентичності, яка сягає за межі рамок звичайної культурної ідентифікації і відрізняється високою мірою інтеркультуральності.Міжкультурна комунікація як особливий вид комунікації припускаєспілкування між носіями різнихмов і різних культур. Співставлення мов і культур виявляє не тільки загальне, універсальне, але й специфічне, національне, самобутнє, що зумовлене розбіжностями в історії розвитку народів. Міжкультурна комунікація означає: розуміти чуже і водночасбути зрозумілим, спілкуючись чужою мовою. Тому, міжкультурна комунікація має бути суттєвою складовою частиною занять з іноземної мови.

Список використаних джерел:


  1. Бахов І.С. Формування міжкультурної компетенції студентів-лінгвістів / Вісник національного університету ім. Т.Г. Шевченка, 2009. №7(170). С. 15-20

  2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – Київ: Видавничий центр «Академія» - 2004. – C. 344.

  3. Безклубенко С.Д. Етнокультурологія. Критичний аналіз наукових та методологічних засад / Сергій Данилович Безклубенко. – К.: Наука-Сервіс, 2002. – 286 с.

  4. Гукаленко О.В. Культура межнационального общения как фактор разрешения конфликтов в поликультурном образовании / О.В. Гукаленко, А.В. Мельничук // Северный Кавказ. Образование: история и современность. – Ставрополь, 2001. – С. 16.

  5. Кучмій О. П. Міжкультурні комунікації: структура і динаміка процесів / О.П. Кучмій // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 37.

  6. Міжкультурнеспівробітництвотауніверситетськаосвіта:Матеріали міжнародноїнауковоїконференції/ За ред. В. Будок та ін. Ін-тпедагогікита психологіїпрофесійної освіти АПН України, Микол. держ. пед. ун-т.– Миколаїв: НаУКМА,2000.– 263 с.

  7. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія : навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів – Київ: Мінохоронздрав України. Нац. фармацевтич. ун-т – 2003. – 287с.


Нікіта Маковський (Київ)

Ein Dolmetscher als Vermittler der interkulturellen Kommunikation

In der modernen Welt ist die interkulturelle Kommunikation sehr verbreitet. Der Begriff InterkulturelleKommunikationist in den Geistes- und Gesellschaftswissenschaften alseine soziale Interaktionvon Akteurenaus unterschiedlichen Kulturen bestimmt. Sie ist unmöglich ohne Beteiligung der Übersetzer und Dolmetscher.



Um einen hochqualifizierten Dolmetscher zu sein, muss man über Dolmetscherkompetenz für die Ausübung dieser Tätigkeit verfügen. Sie umfasst die Gesamtheit aller Fähigkeiten, Fertigkeiten und Wissensbereiche (darunter Sprach-, Fach-, Allgemein- und Kulturwissen), welche im Rahmen des Translationsprozesses zum Tragen kommen. [1: 217]

  • Sprachliche Kompetenz. Die ausgezeichnete Beherrschung von Mutter- und Fremdsprachen für schriftliche oder mündliche Übersetzung, denn ein Translator bedient sich der beiden dabei. [1: 217]

  • Translatorische Kompetenz. Die translatorische Kompetenz ist die Fähigkeit, die für den jeweiligen Auftrag relevanten Informationen dem Ausgangstext zu entnehmen und je nach Bedarf im Zieltext unter Berücksichtigung der Funktion, des Zwecks und der kulturellen Differenzen adäquat wiederzugeben. [1: 218]

  • Fachliche Kompetenz schließt die Kenntnissein einem oder mehreren Fachbereichen ein, mit denen sich der Translator spezialisiert. [1: 218]

  • Allgemeinbildende Kompetenz entspricht einem weit gefassten allgemeinen Wissen aus verschiedenen Gebieten (Geschichte, Literatur, Kultur, Sport, Naturwissenschaften, Politik, Geografie usw.). [1: 219]

  • Kulturelle und interkulturelle Kompetenz bedeutetgute Sachkenntnis in den Kulturen der Arbeitssprachen. Unter interkultureller Kompetenz versteht man die Kompetenz eines Dolmetschers, Gesprächspartner verschiedener Kulturkreise erfolgreich zusammenzuführen. [1: 220]

So es ist klar, dass ein Dolmetscher ist ein integraler Teil der modernen Welt. Er ist ein Vermittler zwischen verschiedene Kulturen und Sprachen. Und um diese Funktion zu erfüllen, soll ein Dolmetscher sprachliche, fachliche, allgemeinbildende, kulturelle und interkulturelle Kompetenz haben. Hat er solche Kenntnisse und Kompetenzen, wird die interkulturelle Kommunikation ein hohes Niveau haben.

Список використаних джерел:

  1. Dennis Scheller-Boltz. Kompetenzanforderungen an Übersetzer und Dolmetscher: Das Wort. Germanistisches Jahrbuch. – Russland, 2010,– С.213-233

  2. Мюллер В. Великий німецько-український словник – «Чумацький шлях», 2012 – С. 792


Іванна Пухальська (Кременчук)

РЕАЛІЗАЦІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ НА ГРУНТІ СЛОГАНІВ У РЕКЛАМНОМУ ДИСКУРСІ

Текст реклами відноситься до тих видів текстів, які покликані чинити максимально прямий і безпосередній вплив на аудиторію. Він являє собою специфічне складне семіотичне ціле, що є послідовністю знакових одиниць, виражених шляхом структурних елементів, як-от: заголовок, основний текст, слоган, неймінг бренду, графічні елементи тощо.

Найважливішою мовною складовою рекламного тексту є слоган – центральне висловлення у рекламному тексті. Слогани посилюють вплив на адресата завдяки своїй стислості та лаконічності, спрощуючи процес запам’ятовування інформації [1, с. 45].

На ґрунті слоганів у рекламному дискурсі реалізуються мовленнєві акти (далі – МА) певних іллокутивних типів. Визначаючи їх, ми спираємося на класифікацію Дж.Р. Серля: «Можна сказати комусь, яким є стан речей (асертиви); можна спробувати змусити його здійснити цей стан речей (директиви); можна взяти на себе зобов’язання здійснити цей стан речей (комісиви); можна виразити почуття й ставлення щодо цього стану речей (експресиви); можна внести зміни в світ за допомогою висловлення (декларації)” [2].

За даними нашого емпіричного корпусу, який складається з текстів англомовної комерційної реклами, у слоганах найуживанішими МА є:


  • асертиви : Carls berg! Probably the best beer in the world;

  • комісиви:Guarantees you 16 hours of uninterrupted, beautiful skin. In 14 stay-true shades;

  • директиви: Obey your thirst. Buy one get second for free.

Таки чином, головна мета комерційної реклами – вплинути на потенційного споживача під час вибору рекламованого товару чи послуг. Для реклами загалом важливо не стільки проінформувати, скільки аргументовано представити те, що може потенційно отримати споживач. Досягнення мети комерційної реклами забезпечується, у тому числі, за допомогою МА різних іллокутивних типів, які разом з прийомами жанрового, композиційного, вербального й невербального оформлення, слогану та відеоряду реклами є дієвими інструментами реалізації персуазивної стратегії. У вивченні різноманітних тактик і прийомів, їй підпорядкованих, вбачаємо перспективу нашого дослідження.

Список використаних джерел:

  1. Janich N. Werbesprache / N. Janich. – Tubingen : Narr, 1999. – 247 S.

  2. Searle J.R. Speech Acts, Mind and Social Reality / J.R. Searle // G. Meggle, G. Grewendorf (ed.) Speech Acts, Mind and Social Reality. Discussions with John R. Searle. – Dordrecht et al. : Kluwer, 2002. – P. 3–16.


Марія Темерева (Кременчук)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал