Їх вирішення 26 листопада 2015 року



Сторінка2/11
Дата конвертації06.12.2016
Розмір1.68 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Подзаконный

дискурс

Законодательный дискурс

Судебный дискурс

Главным аргументом в пользу существования подзаконного дискурса является только ему присущая цель: это не только правовое регулирование общественных отношений (как это свойственно законодательному дискурсу, цель которого– законотворчество), но и проведение правовых решений в жизнь, т.е. реализация правовых решений, практическое применение законов. Ключевыми словами при характеристике дискурса как подзаконного будут: правовое регулирование, управление, реализация законов.

На уровне государственных органов подзаконная дискурсивная деятельность – коммуникация на подзаконном уровне – способствует проведению в жизнь правовых решений, реализации правовых норм (рис. 5).

Рис. 5





Общественные отношения

Представляется существенным, что официальный дискурс власти представлен институциональными формами общения, как устного, так и письменного, но прежде всего– текстами документов, возникающими в результате правовой деятельности. Свое выражение дискурс находит в текстах документов– продукте дискурсивной деятельности.

Поэтому при рассмотрении оснований для выделения подзаконного дискурса в единой системе официального дискурса власти акцент был сделан на тексте официального документа. Каковы эти основания?

1. дифференциация законодательства с точки зрения его объема. В настоящее время отсутствует единая концепция и четкое определение понятия законодательства как на федеральном, так и на региональном уровне.С. В. Судакова, анализируя труды ученых-правоведов Ю.А. Тихомирова,Ю.К. Толстого, А.А Белкина, С.М. Бекетовой, Е.В. Колесникова,рассматривает законодательство в узком и широком аспектах:

а) как совокупность законов;

б) как совокупность законов и подзаконных актов [15]. Узкая трактовка представляется более продуктивной, поскольку она позволяет дифференцировать документы, разные интенционально, с точки зрения юридической силы, авторства, сферы действия и применения, с точки зрения жанровой организации. Кроме того, различается состав участников и процедура принятия этих документов.

2. цели дискурса (рассмотрены выше).

3. разделение документов с точки зрения юридической силы. Законодательный дискурс продуцирует документы, имеющие высшую юридическую силу. Подзаконные акты основываются на законах и не должны им противоречить.

4. состав участников дискурса. Государственная власть делится на фундаментальные ветви: законодательную, исполнительную и судебную (ст. 10 Конституции), цели которых различны. Так, основное назначение законодательной власти – осуществление законодательного регулирования, исполнительной - организация практического исполнения законов РФ в процессе управленческой деятельности [12: 73], судебной – деятельность по защите прав и свобод человека и гражданина, основ конституционного строя. Все они включены в единое правовое пространство. Представляется значимым, что законодательные органы (например, областная Дума) принимают не только законы, но и подзаконные акты. Исполнительная власть имеет не только исполнительный (претворяет в жизнь законодательные акты, осуществляет управление и руководство различными сферами жизни общества), но и распорядительный характер (издает правовые акты, которые обеспечивают выполнение норм и предписаний законов), т.е. также издает подзаконные акты. Подзаконные акты в рамках своей компетенции издают органы местного самоуправления. Судебная власть является самостоятельной ветвью власти, ее действие независимо от законодательной и исполнительной, однако органы судебной власти могут признать правовые акты неправомерными. Структура органов власти и издаваемых (принимаемых) ими документов представлена на рис. 6.

Рис. 6


Органы государственной власти и местного самоуправления




Исполнительная власть

Законодательная власть




Судебная власть



Документы справочно-инф. характера

решения, определения, постановления

арбитражныхсудов и судов общейюрисдикции по делам об оспариваниизаконности нормативных актов



Подзаконные акты

Законы

Таким образом, участники подзаконного дискурса с одной стороны – это органы законодательной, исполнительной и – значительно реже – судебной власти; с другой – граждане (население региона). Такой «пестрый» состав участников обусловлен:

– компетенциями (правомочиями) агентов дискурса, закрепленными в Конституции РФ;

– значимостью дискурса, сложностью и многообразием стоящих перед ним целей и задач.

5. дискурсивная деятельность участников дискурса. Так, принципиально различается процедура принятия законов и подзаконных актов. Законодательный процесс, в соответствии с Конституцией РФ, включает следующие стадии: законодательную инициативу, обсуждение законопроекта; принятие закона и его обнародование. Подзаконное правотворчество таких стадий не имеет, однако каждый орган устанавливает порядок создания проекта документа, его визирование (внутреннее согласование), подписание, регистрацию, вступление в силу. Возможны публичные слушания по обсуждению проектов документов

6. количественные показатели. Количественно объем подзаконных актов больше, поскольку практическая реализация правовых норм требует детализации. На уровне Тульского региона соотношение законов к подзаконным актам составляет 1*27 (по состоянию на 30.12.2013).

Итак, официальный дискурс власти представляет собой единую систему, все компоненты которой взаимосвязаны. Так, на уровне текста – продукта дискурсивной деятельности – взаимосвязь проявляется в иерархичности системы законов и подзаконных актов. Подзаконные акты основываются на законах и не должны им противоречить (связь подзаконный – законодательный дискурс). Представители органов власти в процессе взаимодействия с населением используют формы (трафареты) документов – приложения к подзаконным актам, которые являются их неотъемлемой частью (связь административный – подзаконный дискурс).На основании решений (определений, постановлений) арбитражных судов и судов общей юрисдикции законность нормативных актов может быть оспорена (связь судебный – законодательный – подзаконный дискурсы).

Основаниями для его вычленения в структуре официального дискурса власти являются дифференциация законодательства с точки зрения его объема, цели дискурса, разделение документов с точки зрения юридической силы, состав участников дискурса, дискурсивная деятельность участников, количественные показатели. Значимость его определяется целями: правовое регулирование общественных отношений и проведение правовых решений в жизнь, т.е. практическое применение законов. Таким образом, подзаконный дискурс, будучи юридико-административным, представляет собой вербальное пространство, которое ориентировано на обслуживание сферы права и администрирования.



Список использованных источников:

  1. Grandars.ru: сайт для экономистов. 2015. -URL: http://www.grandars.ru/college/pravovedenie/funkcii-prava.html (режим доступа свободный).

  2. Евтушенко О.А. Административный дискурс: институциональные характеристики // Известия ВГПУ . 2011. №5. С.11-14.

  3. Зайцева В.В., Григорьева В.С. Фреймовая структура допроса как одного из видов юридического дискурса // Вестник ЧелГУ . 2010. №4. С.75-78.

  4. Косоногова О.В. Характеристики юридического дискурса: границы, содержание, параметры // ИСОМ . 2015. №1. URL: http://cyberleninka.ru/article/n/harakteristiki-yuridicheskogo-diskursa-granitsy-soderzhanie-parametry (дата обращения: 11.10.2015).

  5. Крапивкина О.А. О персонифицированном характере современного юридического дискурса // Вестник ИГЛУ. 2010. №4 (12). С.27-34.

  6. Никифорова Э.Ш. Конвенциональные стратегии как способ разрешения коммуникативных конфликтов в юридическом дискурсе // Вестник НВГУ . 2011. № 4. С.23-27.

  7. Серио П. Как читают тексты во Франции / // Квадратура смысла. Французская школа анализа дискурса. – пер. с франц. И португ. – М. : Прогресс, 1999. С. 14-53.

  8. Палашевская И. В. Функции юридического дискурса и действия его участников // Известия Самарского научного центра РАН . 2010. №5-2. С.535-540.

  9. Палашевская И.В. Судебный дискурс: функции, структура, нарративность: автореф. дис. … д-ра филол. наук. Волгоград, 2012. 39 с.

  10. Санжаревский И.И., Титаренко В.А. История, методология и техника проблем общества и личности в социологии. Тамбов: Изд-во ОГУП «Тамбовская типография «Пролетарский светоч», 2002. 432 с.

  11. Саркисян Л.Р. Фикции в зарубежной доктрине права: демократизация юридического дискурса // Юридическая техника. 2014. № 8. С. 387-392

  12. Система организации государственной власти и местного самоуправления в Тульской области: Учеб. пособие. Тула: Изд-во Тул. гос. пед. ун-та им. Л.Н. Толстого, 2013. 213 с.

  13. Скоробогатов А. В., Рыбушкин Н.Н. Уголовно-правовые запреты в советском юридическом дискурсе // Актуальные проблемы экономики и права . 2014. №2 (30). С.120-128.

  14. Соболева А.К. Законодательная дефиниция как способ преодолления многозначности слова в юридическом дискурсе // Юридическая техника. 2007. № 1. С. 116-123.

  15. Судакова С. В. Проблемы обеспечения единства федерального и регионального избирательного законодательства: дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук.Екатеринбург. 2003]

  16. Храмцова Н. Г. Правовое мышление и язык права объективные основания правового дискурса // Пробелы в российском законодательстве . 2009. №1. С.54-58.

  17. Чекалин А. А. Структура законодательного дискурса и формирующие ее грамматические категории // Вестник Башкирск. ун-та . 2013. №1. С.109-113.

  18. Шейгал Е.И. Семиотика политического дискурса : Дис. ... д-ра филол. наук : 10.02.01, 10.02.19 : Волгоград, 2000. 431 c. 


Олександр Кохно (Кременчук)

ПОЛІТКОРЕКТНА ЛЕКСИКА В АНГЛОМОВНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ

В останній час питання політкоректності стало надзвичайно актуальним, особливо в західних ЗМІ. Англійська мова постійно поповнюється значною кількістю неологізмів. І особливо цікавою групою неологізмів є так звані політкоректні терміни, так як вони виникають не спонтанно, а свідомо створюються носіями мови для заміни тих лексичних одиниць, які з політичних чи соціальних причин починають сприйматись як такі, що принижують ті чи інші соціальні групи. Політкоректність як ідейна течія виникла в 70-х роках ХХ століття на Заході й найяскравіше виявила себе в США, ставши своєрідною відповіддю на расові, гендерні, соціальні, екологічні та інші проблеми, що хвилюють сучасне людство. Політично коректні лексичні одиниці виникли як евфемізми, метою яких було уникнути вживання слів, що підкреслюють будь які нерівності між людьми, наприклад расову та гендерну нерівності, фізичні чи психічні недоліки [1:215]. Серед політкоректних термінів можна виділити такі групи лексичних одиниць [2]:



  • одиниці на позначення расової й національної належності: Afro-American (negro);

  • одиниці, які позначають фізичні чи психічні особливості людини: visually impaired (blind), physically challenged(cripple), emotionally different (crazy);

  • ґендерно-нейтральні лексичні одиниці: fire fighter (fireman), athlete (sportsman);

  • одиниці які позначають непрестижні професії: sanitation engineer (garbage collector), enviromental hygienist (janitor);

  • одиниці на позначення тварин і рослин: animal companion (pet), botanical companion (plant).

Хоча, спочатку політкоретні лексичні одиниці виникли як евфемізми, за останні роки вони еволюціонували. Деякі з них по-новому називають звичні явища й поняття, ставлять під сумнів традиційні уявлення про людину, суспільство й місце людини в природі. Таким чином можна сказати, що політкоректна лексика відображає специфічну картину світу окремих представників сучасного суспільства, яка може істотно відрізнятись від традиційної.

Список використаних джерел:

  1. Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация / Светлана Григорьевна Тер-Минасова. – М. : Слово, 2008. – 264 с.

  2. Beard H., Cerf C. The Official Politically Correct Dictionary / Henry Beard, Cristopher Cerf. – London: Crafton, 1992. – 176 p.


Halyna Melnychuk (Kryvyi Rih)

DEUTSCHE BEWEGUNGSVERBEN IM KONTEXT DER SPRACHÖKONOMIE

Ein Merkmal der Sprache ist die Sprachökonomie, die als dominierende Entwicklungstendenz der Gegenwartssprache gilt und sich auf allen Ebenen des Sprachsystems vermuten lässt. Auf die Umsetzung sprachökonomischer Handlungskonzepte ist auch die valenzspezifische Ausstattung der deutschen Verbenin Verwendung und System zurückzuführen [1].Deutsche Bewegungsverben, insbesondere Verben der Bewegung in der vertikalen Dimension, können die Tendenz zur sprachlichen Ökonomie bereits auf der paradigmatischen Ebene realisieren. Diese Möglichkeit ergibt sich daraus, dass im Bereich der Verben der vertikalen Bewegung viele Lexeme vorkommen, deren Bedeutungsstruktur so genannte „semantische Legierungen“ oder „semantische Verschmelzungen“ aufweist. In die semantische Struktur der verbalen Lexeme mit der Semantik „Bewegung in der vertikalen Dimension“ werden neben den Semen „Bewegung“ und „Gerichtetheit“ auch spezialisierende Seme inkorporiert. Als Beispiel dafür können die Verben plumpsen, herunterpoltern, aufsummen mit dem inkorporierenden Sem „Geräusch“ dienen. Inkorporierungen tragen entweder Argumentcharakter im Sinne einer Argumentkonstante oder sie sind modifizierende Bestandteile des Prädikats [2]. Zum Beispiel, in verbalen Lexemen aufbaumen, abseilen treten inkorporierende Bedeutungskomponenten „Baum“, „Seil“ als Argumente Lokativ bzw. Instrumentativ auf, und in den Verben aufpuffen, herunterpoltern sind Inkorporierungen modifizierende Bestandteile des Prädikats. Die Analyse zeigt, dass Argumente Lokativ und Instrumentativ als spezialisierende Seme in die eigentliche lexikalische Bedeutung der Verben der vertikalen Bewegung am häufigsten inkorporiert werden. Die Argumentfunktion von Lokativ und Instrumentativ zeichnet sich durch den markierten expliziten Ausdruck aus, weil inkorporierende semantische Komponenten durch die Wurzelmorpheme der ableitenden Verben manifestiert werden, was zur Reduktion der syntaktischen Struktur der Äußerung führt. Daraus ergibt sich, dass sich der formale Ausdruck von betreffenden Argumenten auf der syntaktischen Oberfläche als unangebracht, semantisch und stilistisch überflüssig erweist: 1. Peter hat heute lange gerodelt; 2. *Peter hat heute lange mit dem Rodel gerodelt. Zusammenfassend ist festzustellen, dass deutsche Verben der vertikalen Bewegung eine deutliche Tendenz zur sprachlichen Ökonomie aufweisen.



Список використаних джерел:

  1. Birkmann P.Verbvalenz und Sprachökonomie. Die deutschen Verben und ihre Ausstattung in Verwendung und System / P. Birkmann. – Frankfurt/Main : Peter Lang, 1998. – 153 S.

  2. Wotjak B. Inkorporierungen und Valenztheorie / B. Wotjak // Deutsch als Fremdsprache. – 1989. – H. 6. – S. 329-332.


Ілона Михайлик (Кременчук)

Щодо доцільності запровадження авторських термінів у лінгвістичних дослідженнях

У сучасній лінгвістиці система термінів не є сталою.Під час лінгвістичних досліджень з’являються нові явища, і тому доводиться запроваджувати нові терміни для їх опису.

Питання перекладу назв кінофільмів все частіше постає перед перекладачами через стрімкий розвиток кіноіндустрії, особливо англомовної. Оскільки останнім часом багато дослідників приділяють увагу такому явищу як переклад назв кінофільмів, вчені вводять авторські терміни.

Дослідниця Є.В. Книш вводить для позначення назв кінофільмів спеціальний термін «фільмоніми»[1]. Згідно з визначенням, запропонованим нею, фільмонім – це висловлення, що репрезентує ситуацію, змодельовану фільмом, її вербально закодованийобраз. Тобто фільмонім – це свого роду абревіатура кінострічки.

Назви фільмів є своєрідними заголовками художніх творів. Відповідно, фільмоніми – це носії певних функцій, найважливішою з яких є інформативна. В цьому випадку – це категорія, яка поєднує рекламну функцію та функцію впливу.Враховуючи провідну роль інформативної функції, слід виокремити три основні семантичні типи фільмонімів: власне інформативні;інформативно-концептуальні;інформативно-образні.

Фільмоніми відрізняються досить лаконічною структурою і мають риси, притаманні заголовкам як самостійним мовним одиницям. Стилістичні особливості фільмонімів обумовлені дією рекламної функції. Фільмоніми, різноманітні за своєю формою та змістом, можуть доносити до глядача більше або менше розгорнуту інформацію про кінострічку. Назва фільму може бути представлена як одним словом, так і різними словосполученнями, реченнями і навіть групами речень. Назви культових кінофільмів, виражені розгорнутими реченнями, з часом можуть переходитив самостійні висловлення, сталі вирази, які починають вживатися у повсякденному житті у зв’язку з життєвими подіями, не зв’язаними безпосередньо з сюжетом кінострічки: «Свій серед чужих», «Обіцяти –ще не одружитися».



Список використаних джерел:

  1. Кныш Е.В. Лингвистический анализ наименований кинофильмов в русском языке: дис.к.филол.н. / Е.В.Кныш. – Одесса, 1992. – 191 с.


Оксана Мікула (Львів)

ДО ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ЕМОТИВНОЇ ФУНКЦІЇ МОВИ

Емоції - психічні реакції, які формують інтенсивність впливу на людину зовнішніх факторів та слугують одним з ключових засобів регулювання її діяльності.Емоції узагальнюються, акумулюються та фіксуються в мові, що дозволяє розглядати їх як предмет вивчення лінгвістики.

Р. Якобсон вважав, що емотивна функція фокусується на суб’єкті мовлення та націлена на пряме вираження відношення мовця до сказаного [4].Емотивну функцію мови виділяють і сучасні лінгвісти. На думку В.І. Шаховського емотивна функція мовних одиниць полягає в тому, що емотивні засоби мови виражають певний психічний стан мовця, який обумовлює його емоційне ставлення до предмета, об’єкта, адресата мовлення та ситуації спілкування [2:11]. Оскільки емоція – психологічна категорія, а емотивність – мовна, використання терміна «емотивна функція» ми вважаємо найбільш доречним.

В.І. Шаховський визначає емотивність як іманентну властивість мови виражати емоційний стан та переживання людини через певні одиниці мови – емотиви [3:6]. Емоції можуть репрезентуватися не лише за допомогою емотивної лексики. Вивчення репрезентації емоцій в мові включає фонетичний, лексичний та синтаксичний рівні. О. Е. Філімонова під емотивністю розуміє полістатусну когнітивну категорію, яка відображає емоційний стан людини. Полістатусність категорії пов’язана з можливістю виявляти емотивне значення в статусі різнорівневих одиниць мови [1].

Проблема емотивної функції мови є актуальною в зв’язку з розширенням діапазону вивчення емотивного потенціалу мови та лінгвістики тексту.

Список використанихджерел:


  1. Филимонова О. Е. Эмоциология текста. Анализ репрезентаций эмоций в английском тексте : учебное пособие / О. Е. Филимонова. – СПб. : Книжный Дом, 2007. – 448 с.

  2. Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка : монография / В. И. Шаховский. – Воронеж : Изд-во Воронежского университета, 1987. – 208 с.

  3. Шаховский В. И. Лингвистическая теория эмоций : монография / В. И. Шаховский. – Волгоград : Изд-во ВГПУ «Перемена», 2008. – 418 с.

  4. Jacobson R. Closing statement : Linguistics and poetics / R. Jacobson // Style in language. – 1960. – pp. 350-377


Катерина Новак (Львів)

КОМУНІКАТИВНІ ФОРМУЛИ ЗВЕРТАНЬ НА ГАЛИЧИНІ

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.

Матеріалом цього дослідження послугували художні тексти «Літературно-наукового вісника» (далі — ЛНВ), виданого на Галичині в 1924 році. Предмет дослідження — комунікативні формули звертань (вокативів).

Семантично вокативи ґрунтуються на метонімії, метафорі, перифразі, що перетворює їх на стилістичні фігури мовлення або риторичні прийоми, ознаки певного стилю та жанру (О. Селіванова, 2010). Вибірка вокативів із текстів ЛНВ становить 401 одиницю, з яких переважна більшість — це вокативи, які є комунікативними формулами, тобто етикетні звертання до особи:а) за іменем (105 одиниць): Роджере (25), Ральфе (11), Мішелю (8), Уіляме (7), Денисе (7), Андрію (7), Антіопо (2), Джемсе (2), Насте (2), Нечипоре (2); поодинокі приклади за іменем по-батькові: Микито Івановичу (1), Павле Івановичу (1); поодинокі випадки за іменем та прізвищем: Харитино Нищенко (1); тільки за прізвищем: Міс Ґерті (2); за іменем, але з додатковим компонентом, що вказує на родинні стосунки: дядьку Ільку (2), бабо Уляно (6), містить прагматичну інформацію: дорога Марто (1) або етикетний компонент пан/пані: пане Денисе (1). В усіх випадках переважають повні форми імен (94 %), демінутивні — поодинокі: пане Юзе (6 %); б) за посадою чи діяльністю: коммодоре (2), боярину (1), меценате (4); з етикетним компонентом: пане коммодоре (2), пане полковнику (5); з етикетним компонентом та ім’ям: пане професоре Жерар (2);в) з етикетним компонентом: панове (28), пане (21), пані (5), паночку (3), паничу (1), мільорде (19). У цій підгрупі переважають вокативи з компонентом «панове», що вказує на етнопсихологічну рису українців вирішувати питання громадою. Розподіл вокативів у формулі «етикетний компонент пан/пані/панове + ім’я / посада» майже рівномірний з невеличкою перевагою перших, тобто поєднання етикетного компонента з іменем або прізвищем – 26 одиниць, натомість з посадою – 24 одиниці; г) з прагмакомунікативними компонентами, що виражають ставлення мовця: Ваша Милосте (9), пане добродію (13), Ваша Всечесносте (1), красуне (1), любі мої (1), друже (1);ґ) за родинними стосунками: вуйку (2), тату (3), таточку (2), татку (6), татіку (2), доню (2), мамо (5), тіточко (2), дитино (3), мої внуки (2). У цій підгрупі переважають (37%) демінутивні форми (таточку, татку, доню, тіточко, братунейку, вуєчку, війточку, сестричко);д) за гендерною ознакою: юначе (2), хлопче (1).

Як показав аналіз, найчастіше у ЛНВ трапляються компонентні комунікативні формули звертань (339 із 401). Найчастотнішими є компонентні вокативи з особовим ім’ям або етикетним компонентом пан/пані/панове (по 31 %), що є характерною особливістю мовлення галичан.


Валерія Поляренко (Київ)

МОВНА КАРТИНА СВІТУ ЯК СИСТЕМА ПОНЯТЬ

Мовна картина світу є суб’єктивним образом об’єктивної реальності, оскільки кожна людина по-своєму і неповторно відтворює світ. Іншими словами, «мовна картина світу – це комплекс мовних засобів, у яких відображені особливості етнічного сприйняття світу», «це сукупність уявлень народу про дійсність, зафіксованих в одинцях мови на певному етапі розвитку народу» [3]. Кожна національна мова – це універсальна система істин, знань, зумовлена своєрідною психологією народу. Мовна картина світу відображає у вербальних формах дійсність, яка сприймається свідомістю.

Мовна картина світу – це система понять, характерна для кожної мови, за допомогою якої носії мови сприймають світ. Вивчення мовної картини світу певного народу – це шлях до кращого пізнання власне специфіки його мови, розуміння системи його уявлень, його самобутності та ментальності, що, врешті, і дозволяє здійснювати міжкультурну комунікацію. На всіх етапах історичного розвитку як мови, так і самого народу, мовна картина світу набуває нових видозмін, дослідження яких допоможе чіткіше та глибше поглянути на причини та особливості еволюції окремого соціуму [2]. 

Мовну картину світу тлумачать як: загальнокультурне надбання нації. Вона структурована, багаторівнева. Саме мовна картина світу зумовлює комунікативну поведінку, розуміння зовнішнього й внутрішнього світу людини. Вона відображає спосіб мовно-мисленнєвої діяльності, характерний для певної епохи з її духовними, культурними та національними. Саме мова може зобразити людину, її внутрішній світ, навколишній світ, своєрідне світобачення, також вона відображає побутові уявлення про світ [1].

Отже, мовна картина світу — історично сформована в повсякденному пізнанні спільноти та відображена в мові сукупність уявлень про світ крізь призму культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу та інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами відображення дійсності у свідомості етносу.

Список використаних джерел:


  1. Апресян Ю. Д. Избр. тр. : в 2 т. / Ю. Д. Апресян. – 2-е изд., испр. и доп. –М.: Шк. «Яз. рус. Культуры», 1995.T. I: Лексическая cемантика. Синонимические средства языка. – 1995. – 472 с.].

  2. Василенко В.Р. Мовна картина як засіб міжкультурної комунікації / Василенко Вікторія Романівна. – Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць. Педагогічний інститут Київського університету ім. Б.Грінченка. Кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету ім. Б.Грінченка (Конференція «Іншомовний комунікативний простір: соціокультурний вимір»)Випуск 7., К., 2012.

  3. Попова З. Д. Язык и национальная картина мира / З. Попова, И. Стернин. – Воронеж: Истоки, 2002. – С. 5−16.


Ірина Шиманович (Бердянськ)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал