Євген лебідь етичні проблеми науки І техніки в історичній динаміці



Сторінка9/10
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.74 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Макрокосм (ос) і мікрокосм (ос) – великий світ (весь Всесвіт) і малий світ (організована істота, тварина або людина як жива, мисляча і яка володіє душею частина макрокосму). Передбачається, що світ у цілому одухотворений і організований подібно живій істоті, а людина, в свою чергу, містить у собі (в своєму розумі і душі) весь світ, пізнати який можна, пізнавши себе. Розвиток філософії в ХХ ст., фундаментальні відкриття в області природознавства ставлять під питання правомірність опозиції суб’єкта та об’єкта, людської духовності та космосу, але спроби вирішення цієї проблеми обходяться без понять макрокосму та мікрокосму.

Нанотехнологія – міждисциплінарна область фундаментальної і прикладної науки і техніки, що має справу з сукупністю теоретичного обґрунтування, практичних методів дослідження, аналізу та синтезу, методів виробництва і застосування продуктів із заданою атомною структурою шляхом контрольованого маніпулювання окремими атомами і молекулами. Знання і керування процесами, як правило, в масштабі 1 нм, але не виключає масштаб менше 100 нм в одному або більше вимірах, які відрізняються від властивостей окремих атомів або молекул, створення більш досконалих матеріалів, приладів, систем, що реалізують ці властивості.

Неопозитивізм – один із основних напрямків філософії ХХ ст. Виник і розвивався як філософська течія, що претендує на аналіз і вирішення актуальних філософсько-методологічних проблем, висунутих розвитком науки, зокрема відносин філософії і науки, ролі знаково-символічних засобів наукового мислення, відношення теоретичного апарату і емпіричного базису науки, природи і функції математизації і формалізації знання. Будучи сучасною формою позитивізму, неопозитивізм розділяє його вихідні філософсько-світоглядні принципи – ідею заперечення можливості філософії як теоретичного пізнання, що розглядає корінні проблеми світорозуміння і виконує в культурі особливі функції, які не здійснюються спеціально-науковим знанням. Виступає як найбільш радикальна і послідовно обґрунтована форма сцієнтизму (єдино можливим знанням є лише спеціально-наукове знання) у філософії ХХ ст. У 1930-1950-х рр. виразно починає усвідомлюватися неспроможність його вихідних установок.

Парадигма (приклад, зразок) – 1) поняття, що використовується в античній і середньовічній філософії для характеристики взаємин духовного і реального світів: ідея як зразок; 2) у філософії науки Томаса Куна – теорія (або модель постановки проблем), прийнята в якості зразка вирішення дослідницьких завдань. Зміна парадигми є науковою революцію.

Позитивізм – у широкому сенсі слова – ідеологічна установка «західної свідомості», що склалася в процесі становлення промислового суспільства, яке прийшло на зміну феодальному і означає зміну ціннісних пріоритетів: замість небесного (Бога як духовного начала світу) на передній план виступало земне (практичні інтереси і виробничо-перетворююча діяльність людини в матеріальному світі). В історії філософії – філософська течія, що оформилася в 1830-х рр. і яка зберегла вплив до нашого часу. Філософський позитивізм пройшов три історичні стадії – «першого», або «класичного» позитивізму, «другого», або «емпіріокритицизму» і «третього», або «неопозитивізму». Засновник – О. Конт, який проголосив два головних принципи науки XIX ст.: визнання відносності будь-якого «позитивного» («фактичного») знання, і прагнення до накопичення і узагальнення за допомогою систематизації і класифікації «наукових фактів».

Пренатальна діагностика – комплексна до родова діагностика з метою виявлення патології на стадії внутрішньоутробного розвитку. У разі наявності у плода хвороби батьки за допомогою лікаря-консультанта ретельно зважують можливості сучасної медицини і свої власні у відношенні реабілітації дитини. У результаті сім’я приймає рішення про долю дитини і вирішує питання про продовження виношування або про переривання вагітності.

Редукціонізм – методологічна установка, орієнтована на вирішення проблеми єдності наукового знання на основі вироблення спільного для всіх наукових дисциплін уніфікованої мови. Отримав оформлення в руслі логічного позитивізму як руху за створення нової філософії науки, що використовує точні логіко-математичні засоби і орієнтується на методи емпіричного природознавства, у першу чергу фізики.

Реплікація (редуплікація, ауторепродукція, аутосинтез) – процес самовідтворення (самокопірованія) нуклеїнових кислот, генів, хромосом, який протікає у всіх живих клітинах. В основі механізму реплікації лежить ферментативний синтез ДНК або РНК – процес синтезу дочірньої молекули на матриці батьківської.

Сакральна географія – система знань про співвідношення тих чи інших об’єктів на земній поверхні з категорією священного, сакралізоване сприйняття сторін світу відповідно до традиційної світоглядної парадигми. Принцип сакралізації осі Схід – Захід співвідноситься з візуальною фіксацією руху Сонця. Наприклад, Схід визначається територією Світла, Едему, землею Духа. Зі Сходом зв’язується також популярна міфологема про Шамбалу (Агарту, Біловоддя, град Кітеж), прихованої цивілізації посвячених у вище таїнство і, координуючих хід світових процесів. Схід-першовиток у сакральній географії координує з Північчю – небесним Полюсом як точкою орієнтації духовного сходження. Захід же визначається як Тьма, «країна смерті», «світ демонів», «царство вигнання». Ні Схід, ні Захід у цій традиції не збігаються з сходом і заходом географічними.

Сакральне (священне, святе) – світоглядна категорія, що означає властивість, володіння якою ставить об’єкт у положення виключної значущості, неминущої цінності і на цій підставі вимагає побожного до нього відношення.

Симпатія космічна – термін античної філософії, що позначав гармонію всіх речей у масштабі світобудови. У вченні стоїків служить для позначення гармонійної цілісності космосу як живого організму.

Синергетика – міждисциплінарний напрямок, що виник на початку 1970-х рр. і ставить в якості свого основного завдання пізнання загальних закономірностей і принципів, які лежать в основі процесів самоорганізації (процесів виникнення макроскопічно упорядкованих просторово-часових структур) в системах різної природи: фізичних, хімічних, біологічних, технічних, економічних, соціальних.

Соціал-дарвінізм – соціологічна теорія, згідно з якою закономірності природного добору і боротьби за існування, виявлені Ч. Дарвіном у природі, поширюються на відносини в людському суспільстві. Особливою популярністю користувався з кінця XIX ст. до закінчення другої світової війни.

Сцієнтизм – ідейна позиція, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність і визначальний фактор орієнтації людини в світі. Вельми небезпечним, і насамперед для самого наукового пізнання, наслідком сцієнтистського культу науки є її ідеологізація та догматизація, перетворення її в свого роду сурогат релігії, яка нібито дає остаточну відповідь на всі корінні онтологічні питання.

Телеологія (доцільність) – онтологічні вчення, про наявність у природі і суспільстві об’єктивних, позалюдських цілей і цільових залежностей; відповідність явища або процесу певному, відносно завершеному, стану, матеріальна або ідеальна модель якого представляється як мета. Доцільність розглядається, з одного боку, як внутрішній взаємозв’язок об’єкта самого по собі, а з іншого – як деяке відношення у сфері взаємодії об’єкта і суб’єкта.

Техногенна цивілізація – тип цивілізаційного розвитку, при якому вирішальну роль відіграє постійний пошук і реалізація нових технологій, що забезпечують економічне зростання і технологій соціального управління і соціальних комунікацій. Фундаментальний процес її розвитку – техніко-технологічний прогрес, який стрімко змінює предметну сферу і типи соціальних комунікацій.

Технократизм – концепція, що припускає побудову технократії (меритократії), де влада належить науково-технічним фахівцям. Основним положенням технократичної концепції побудови суспільства є технологічний детермінізм – теоретико-методологічна установка в філософії та соціології, яка виходить із вирішальної ролі техніки і технології у розвитку соціально-економічних структур. Виник в 1920-х рр. У зв’язку з бурхливими успіхами в розвитку науки і техніки, наростаючою ефективністю їх масового застосування у розвитку виробництва.

Технотронна цивілізація – спільний для всього людства єдиний постіндустріальний (інформаційний) тип цивілізаційного розвитку.
Рекомендована література

1. Барбур И. Религия и наука / Пер. с англ. А. Федорчука. – М.: ББИ св. апостола Андрея, 2000. – 430 с.

2. Барбур И. Этика в век технологии / Пер. с англ. А. Киселева. – М.: ББИ св. апостола Андрея, 2001. – 380 с.

3. Брайсон Б. Краткая история почти всего на свете / Пер. с англ. В. П. Михайлова. – М.: Гелеос, 2007. – 672 с.

4. Гейзенберг В. Физика и философия. Часть и целое / Пер. с нем. И. А. Акчурина, Э. П. Андреева, В. В. Бибихина. – М.: Наука, 1989. – 400 с.

5. Глобальные проблемы человечества. Междисциплинарный научно-практический сборник. – М.: Изд-во МГУ, 2006. – 264 с.

6. Дэвис П. Проект вселенной / Пер. с англ. Д. Воробьева. – М.: ББИ св. апостола Андрея, 2011. – XXIV + 254 с.

7. Жуана Ж. Гиппократ. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 480 с.

8. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Пер. з нім. А. та В. Єрмоленків. – К.: Лібра. – 400 с.

9. Клайн М. Математика. Поиск истины / Пер. с англ. Ю. А. Данилова. – М.: Мир, 1988. – 295 с.

10. Лебедь Е. А. Введение в феноменологию природы: Монография. – К.: Издатель ПАРАПАН, 2006. – 268 с.

11. Лебедь Е. А. Идея природы: концепт и контекст: Монография. – К.: Издатель ПАРАПАН, 2007. – 188 с.

12. Мерфи Н., Эллис Дж. О нравственной природе вселенной: Богословие, космология и этика / Пер. с англ. Н. Новикова. – М.: ББИ св. апостола Андрея, 2004. – 288 с.

13. Мічіо Кайку. Фізика майбутнього / Пер. з англ. А. Кам’янець. – Львів: Літопис, 432 с.

14. Ответственность религии и науки в современном мире / Под ред. Г. Гутнера. – М.: ББИ св. апостола Андрея, 2007. – 300 с. (Серия «Богословие и наука»).

15. Пугач Б. Я., Пугач Н. Б. Динамика научного познания: в 2 т. – Харьков: Глобус, 2013. – Т. 1. – 640 с. – Т. 2. – 400 с.

16. Розин В. М. Наука: происхождение, развитие, типология, новая концептуализация: Учеб. пособие. – М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2008. – 600 с.

17. Свасьян К. А. Становление европейской науки. – М.: Evidentis, 2002. – 438 с.

18. Сгречча Э., Тамбоне В. Биоэтика: Учебник. – М.: ББИ св. Апостола Андрея, 2002. – 413 с.

19. Тищенко П. Д. На гранях жизни и смерти: философские исследования оснований биоэтики. – СПб.: Изд. дом «Міръ», 2011. – 328 с.

20. Турчин А. В., Батин М. А. Футурология. ХХІ век: бессмертие или глобальная катастрофа. – М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2013. – 263 с.

21. Хокинг С. Мир в ореховой скорлупке / Пер. с англ. А. Сергеева. – СПб.: Амфора, 2007. – 218 с.

22. Хорган Дж. Конец науки. Взгляд на ограниченность знания на закате Века Науки / Пер. с англ. М. В. Жуковой. – СПб.: Амфора, 2001. – 479 с.

23. Чолаков В. Нобелевские премии. Ученые и открытия / Пер. с болг. А. С. Никольского. – М.: Мир, 1986. – 368 с.



24. Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р. Г. Апресяна и А. А. Гусейнова. – М.: Гардарики, 2001. – 671 с.

ДОДАТОК 1.

Лауреати Нобелівської премії в галузі природознавства за 2002-2013 рр. (за матеріалами сайту Nobelprize.org – The Official Web Site of the Nobel Prize)
2002

Премія з фізики. ДЕВІСУ-молодшому, Реймонду (Пенсільванський університет, США) і КОСІБА, Масатосі (Токійський університет, Японія) за вагомий внесок в астрофізику, в частині виявлення космічного нейтрино, ДЖАКОНІ, Рікардо («Ассошиейтед юніверсітіз», США) за відкриття космічних джерел рентгенівського випромінювання.

Премія з хімії. ФЕННУ, Джону (Вірджинський університет, США) і ТАНАКА, Коїті (корпорація Shimadzu, Японія) за розробку методів масспектрометричного аналізу біологічних макромолекул, ВЮТРІХУ, Курту (Інститут Скріпса в Сан-Дієго, США) за розробку магнітно-резонансної спектроскопії для визначення тривимірної структури біологічних макромолекул.

Премія з фізіології та медицини. БРЕННЕРУ, Сіднею (Інститут молекулярних досліджень у Берклі, США), ХОРВІТЦУ, Роберту (Центр Сангера при Колумбійському університеті, США) і САЛСТОНУ, Джону (Массачусетський технологічний інститут, США) за відкриття в області генетичного регулювання розвитку людських органів.
2003

Премія з фізики. АБРИКОСОВУ, Олексію (Аргонська національна лабораторія, США), ГІНЗБУРГУ, Віталію (Фізичний інститут ім. П. Н. Лебедєва РАН, Російська Федерація) і ЛЕГГЕТТУ, Ентоні (Університет Іллінойсу, США) за революційний внесок в теорію надпровідності і надплинності.

Премія з хімії. АГРУ, Пітеру (Університет Джона Хопкінса в Балтіморі, США) і МАККІННОНУ, Роберту (Університет Рокфеллера в Нью-Йорку, США) за вивчення механізму водносолевого обміну між клітинами і людським організмом.

Премія з фізіології та медицині. ЛАТЕРБУРУ, Полу (Медичний центр університету Іллінойс, США), МЕНСФІЛДУ, Пітеру (Нотінгемський університет, Велика Британія) за винахід методу магнітно-резонансної томографії.
2004

Премія з фізики. ГРОССУ, Девіду (Інститут теоретичної фізики Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, США), ПОЛІТЦЕРУ, Девіду (Каліфорнійський технологічний інститут в Пасадені, США) і ВІЛЬЧЕКУ, Френку (Центр теоретичної фізики Массачусетського технологічного інституту, США) за відкриття асимптотичної свободи в теорії сильних взаємодій.

Премія з хімії. ЧЕХАНОВЕРУ Аарону, ГЕРШКО Авраму (технологічний інститут в Хайфі, Ізраїль) і РОУЗУ Ірвіну (Каліфорнійський університет в Ірвайні, США) за відкриття механізму регульованого розкладання білків у живих клітинах.

Премія з фізіології та медицини. ЕКСЕЛУ, Річарду (Колумбійський університет, США) і БАК, Лінді (онкологічний науковий центр в Сіетлі, США) за дослідження нюхових рецепторів і організації системи органів нюху.
2005

Премія з фізики. ГЛАУБЕРУ, Рою (Гарвардський університет, США) за внесок у квантову теорію оптичної когерентності, ХОЛЛУ, Джону (національний університет стандартів і технологій в Гейтерсберзі, США) і ХЕНШУ, Теодору (Інститут квантової оптики товариства Макса Планка в Гархинзі, ФРН) за внесок у розвиток лазерної точної спектроскопії, включаючи техніку прецизійного розрахунку світлового зсуву в оптичних стандартах чистоти (оптичних гребінок).

Премія з хімії. ШОВЕНУ, Іву (інститут нафти в Рей-Мальмезон, Франція), ГРАББСУ, Роберту (Каліфорнійський технологічний інститут в Пасадені, США) і ШРОКУ, Річарду (Массачусетський технологічний інститут, США) за відкриття і розробку реакції метатезіса в органічному синтезі.

Премія з фізіології та медицини. МАРШАЛЛУ, Баррі і УОРРЕНУ, Робіну (Королівський госпіталь Перта, Австралія) за роботи з вивчення впливу бактерії Helicobacter pylori на виникнення гастриту і виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.
2006

Премія з фізики. МАЗЕРУ, Джону (Центр космічних польотів ім. Годдарда, NASA) і СМУТУ, Джорджу (Каліфорнійський університет в Берклі, США) за відкриття чорнотільної форми спектра і анізотропії космічного мікрохвильового фонового випромінювання.

Премія з хімії. КОРНБЕРГУ, Роджеру (Стенфордський університет, США) за відкриття структури системи і механізму копіювання генетичної інформації в клітині.

Премія з фізіології та медицині. ФАЄРУ, Ендрю (медична школа Стенфордського університету, США) і МЕЛЛО, Крейгу (Гарвардський університет, США) за відкриття РНК-інтерференції – ефекту гасіння активності певних генів.

2007

Премія з фізики. ФЕРТУ, Альберу (Університет Париж-південь, Франція) і ГРЮНБЕРГУ, Петеру (Дослідницький центр Юліх, ФРН) за відкриття ефекту гігантського магнітоопору.

Премія з хімії. ЕРТЛУ, Герхарду (інститут ім. Фріца Габера в Берліні, ФРН) за дослідження хімічних процесів на твердих поверхнях.

Премія з фізіології та медицини. КАПЕККІ, Маріо (Університет Юти, США), ЕВАНСУ, Мартіну (Кардіффський університет, Велика Британія) та СМІТІСУ, Оліверу (Університет Північної Кароліни, США) за відкриття принципів введення специфічних генних модифікацій у мишей з використанням ембріональних стовбурових клітин.
2008

Премія з фізики. НАМБУ, Єітіро (Інститут ядерних досліджень ім. Е. Фермі Чиказького університету, США) за відкриття механізму спонтанного порушення симетрії у субатомній фізиці, КОБАЯСІ, Макото (Дослідницька організація прискорювачів високих енергій, Цукуба, Японія) і МАСКАВА Тосіхіде (Кіотський університет, Японія) за відкриття джерела порушення симетрії, яке дозволило передбачити існування в природі щонайменше трьох поколінь кварків. Гіпотеза, висловлена ​​Маскава, постулювала існування третього покоління кварків, яке було експериментально підтверджено через 4 роки з відкриттям b-кварка.

Премія з хімії. СИМОМУРІ, Осаму (Бостонський університет, США), ЧАЛФІ, Мартіну (Колумбійський університет, США) і ТСІЄНУ, Роджеру (Каліфорнійський університет в Сан-Дієго, США) за відкриття і роботу над зеленим флуоресцентним білком.

Премія з фізіології та медицини. Цур ХАУЗЕНУ, Харальду (Німецький онкологічний дослідний центр в Гейдельберзі, ФРН), БАРРО-СИНУССІ, Франсуазі і МОНТАНЬЄ, Люку (Інститут Пастера в Парижі, Франція) за відкриття вірусів, що викликають рак і ВІЛ.

2009

Премія з фізики. КУЕН КАО, Чарльзу (ITX Services в Гонконзі, КНР) за революційні досягнення, що стосуються передачі світла у волокнах для потреб оптичного зв’язку, ВІЛЛАРДУ, Бойлу (Bell Laboratories в Мюррей Хілл, США) і СМІТУ, Джорджу (Bell Laboratories в Мюррей Хілл, США ) за винахід напівпровідникової схеми для реєстрації зображень – ПЗС-сенсора.

Премія з хімії. РАМАКРІШНАНУ, Венкатраману (Кембриджський університет, Велика Британія), СТЕЙЦУ, Томасу (Єльський університет, США) і ЙОНАТ, Аді (інститут Вейцмана Єврейського університету в Єрусалимі, Ізраїль) за дослідження структури і функцій рибосоми.

Премія з фізіології та медицини. БЛЕКБЬОРН, Елізабет (Каліфорнійський університет у Сан-Франциско, США), ГРЕЙДЕР, Керол (медична школа Університету Джона Хопкінса в Балтіморі, США) і ШОСТАКУ, Джеку (Медичний інститут Говарда Хьюза, США) за відкриття механізмів захисту хромосом теломерами і ферменту теломерази.
2010

Премія з фізики. ГЕЙМУ, Андрію і НОВОСЬОЛОВУ, Костянтину (Манчестерський університет, Велика Британія) за новаторські експерименти з дослідження двовимірного матеріалу графену.

Премія з хімії. ХЕКУ, Річарду (Університет Делавера, США), НЕГІСІ, Ейіті (Університет Пердью в Уест-Лафайетті, США) і СУДЗУКІ, Акирі (Університет науки та мистецтв Курасікі, Японія) за реакції крос-поєднання, що паладій-каталізуються в органічному синтезі.

Премія з фізіології та медицини. ЕДВАРДСУ, Роберту (Кембриджський університет, Велика Британія) за технологію штучного запліднення in vitro.
2011

Премія з фізики. ПЕРЛМУТТЕРУ, Солу (Каліфорнійський університет в Берклі, США), ШМІДТУ, Брайану (Обсерваторія Маунт-Стромло австралійського національного університету) та РІССУ, Адаму (Університет Джонса Хопкінса в Балтіморі, США) за відкриття прискореного розширення всесвіту за допомогою спостереження далеких наднових.

Премія з хімії. ШЕХТМАНУ, Дану (Університет Айови, США) за відкриття квазикристалів.

Премія з фізіології та медицини. ХОФФМАННУ, Жюлю (Страсбурзький університет, Франція), БЬОТЛЕРУ, Брюсу (Дослідницький інститут Скріппса в Ла-Хойя, США) за роботи з вивчення активації вродженого імунітету і СТАЙНМАНУ, Ральфу (Рокфеллерівській університет в Нью-Йорку, США) за відкриття дендритних клітин і їх ролі в адаптивному імунітеті (посмертно).
2012

Премія з фізики. АРОШУ, Сержу (Колеж де Франс, Франція) і ВАЙНЛЕНДУ, Девіду (Інститут NIST Колорадського університету в Боулдері, США) за створення проривних технологій маніпулювання квантовими системами, які зробили можливим вимірювання окремих квантових систем та управління ними.

Премія з хімії. ЛЕФКОВІЦУ, Роберту (Медичний інститут Говарда Хьюза в Нью-Йорку, США) і КОБІЛЦІ, Брайану (Стенфордський університет, США) за дослідження рецепторів, сполучених з G-білками.

Премія з фізіології та медицини. ГЕРДОНУ, Джону (Кембриджський університет, Велика Британія) та ЯМАНАЦІ, Сінья (Інститут передових медичних наук в Кіото, Японія) за роботи в області біології розвитку і отримання індукованих стовбурових клітин.
2013

Премія з фізики. ХІГГСУ, Пітеру (Единбурзький університет, Велика Британія) і ЕНГЛЕРУ, Франсуа (Чепменскій університет, США) за теоретичні роботи, що дозволили пояснити появу маси у елементарних частинок.

Премія з хімії. ЛЕВІТТУ, Майклу (Стенфордський університет, США), КАРПЛУСУ, Мартіну (Страсбурзький університет, Франція) і ВАРШЕЛЮ, Арі (Університет Південної Каліфорнії, США) за створення багаторівневих моделей складних хімічних систем.

Премія з медицини. РОТМАНУ, Джеймсу (Колумбійський університет, США), ШЕКМАНУ, Ренді (Стенфордський університет, США) і ЗЮДХОФУ, Томасу (Техаський Південно-Західний університет, США) за відкриття механізму, регулюючого везикулярний трафік, важливу транспортну систему в клітинах.



ДОДАТОК 2.

Клятва Гіппократа (1)

Початковий варіант був написаний Гіппократом у V столітті до н. е. на іонійському діалекті давньогрецької мови. Із тих пір текст клятви багаторазово перекладався на нові мови, піддавався редагуванню, що істотно змінило його зміст. Для свого часу вона була неперевершеним досягненням, яке задавало високу моральну планку. У тексті клятви, де поєднана піднесеність думки і строгість форми, досягла своєї вершини язичницька мораль. Тому не випадково, що в християнському світі вона все-таки була прийнята – з поправками та змінами, зокрема, початку: «Нехай буде благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, який благословенний навіки віків; я не брешу». У Середньовіччі практикувалася «Щоденна молитва лікаря», автором якої, як передбачається, був теолог і лікар Моше Бен-Маймон (Маймонід).

У Північній Америці та країнах Європи в 2006 р. текст клятви замінений «професійним кодексом». На думку авторів нового документа, текст, запропонований грецьким лікарем ще дві з половиною тисячі років тому, абсолютно не відображає реалій сьогоднішнього дня. За часів Гіппократа не було таких важливих принципів роботи медиків, як повага до інших фахівців і право пацієнта на власний вибір. Крім того, лікарі того часу не стикалися з постійними підозрами в непрофесіоналізмі з боку суспільства, влади та ЗМІ. У нових текстах виключені вимоги щодо неучасті в абортах, хірургічному лікуванні кам’яної хвороби та коректному поводженню з рабами. У даний час на території США дію Клятви Гіппократа обмежено судовим прецедентом, заснованим на Homeland Security Act. Відповідно до цього прецеденту, лікарська допомога терористам і потенційним терористам визнана незаконною експертною допомогою на їх адресу і кримінально карається.

У СРСР «Присяга лікаря Радянського Союзу» була затверджена в 1971 р. В Україні текст «Клятви лікаря України» затверджено указом президента України № 349 від 15 червня 1992 р. У ряді випадків традиційна Клятва Гіппократа вступає в протиріччя з вимогами частини суспільства, в тому числі деяких медиків. Зокрема, все частіше обговорюється можливість узаконити евтаназію, яка в корені суперечить традиційній клятві Гіппократа. Як би там не було, сучасні дослідники згодні з тим, що всі приписи, сформульовані в цьому давньому медичному кодексі (за винятком, мабуть, досить дивної заборони оперувати при кам’яній хворобі), актуальні, якщо слідувати не букві, а духу. Сучасне медичне законодавство сягає своїм корінням у «Клятву» Гіппократа, коли мова йде про медичну таємницю або про повагу до життя. Тільки сучасні закони про аборти суперечать одному з абсолютних заборон Гіпократової етики.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал