Євген лебідь етичні проблеми науки І техніки в історичній динаміці



Сторінка8/10
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.74 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Льюїс, Клайв Стейплз (1898–1963) – англо-ірландський письменник, вчений і богослов. Викладач англійської мови та літератури в Оксфорді та Кембриджі. Відомий роботами з середньовічної літератури та християнської апологетики, художніми творами в жанрі фентезі (цикл «Хроніки Нарнії»).

Максвелл, Джеймс Клерк (1831–1879) – британський фізик, математик і механік. Заклав основи класичної термодинаміки. Один із засновників кінетичної теорії газів, показав статичну природу другого начала термодинаміки, автор принципу кольорової фотографії.

Макінтайр, Аласдер Чалмерс (народ. 1929) – американський політичний філософ і етик, історик філософії і теолог. За Макінтайром, раціональне дослідження і раціональне сприйняття фактів моралі неможливо, тому що моральні судження, як вираження установки або почуття, не істинні, ні помилкові.

Максим Сповідник (580–662) – християнський чернець, богослов і філософ. Святий Православних церков і Римської католицької церкви. Спираючись на праці Псевдо-Діонісія Ареопагіта, творчо переробив методологію неоплатонізму Плотіна і Прокла. У Православній церкві богослов’я Максима мало сильний вплив протягом всієї її історії.

Мах, Ернст (1838–1916) – австрійський фізик і філософ-позитивіст. Роботи, присвячені вивченню процесів слуху та зору, аеродинаміки, які супроводжують надзвуковий рух тіл, виникнення ударної хвилі. Запропонував релятивістське розуміння категорій простору, часу, руху, сили, які суть суб’єктивні за своїм походженням. Світ, за Махом, є комплекс відчуттів. Його філософські погляди стали другою стадією розвитку позитивізму, названою емпіріокритицизмом (махізмом).

Мертон, Роберт Кінг (1910–2003) – американський соціолог, професор Колумбійського університету. Заклав основи соціологічного аналізу науки як особливого соціального інституту з притаманними йому ціннісно-нормативними регулятивами.

Моно, Жак Люсьєн (1910–1976) – французький біохімік і мікробіолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини в 1965 г. (спільно з Ф. Жакобом і А. Львовим) за відкриття, що стосуються генетичного контролю синтезу ферментів і вірусів.

Мюллер, Пауль (1899–1965) – швейцарський хімік, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини в 1948 р. за відкриття високої ефективності ДДТ як контактної отрути-інсектициду.

Микола Кузанський (1401–1464) – кардинал, найбільший німецький мислитель XV ст., філософ, теолог, математик, церковно-політичний діяч. Як філософ був неоплатоніком, втілював концепцію з’єднання протилежностей в Єдиному (Богові).

Нобель, Альфред Бернгард (1833–1896) – шведський хімік, інженер, винахідник динаміту та інших вибухових засобів. Заповідав свій величезний статок на заснування премії за видатні досягнення в галузі фізики, хімії, фізіології, медицини, економіки, літератури, за діяльність по зміцненню миру.

Ньюкомен, Томас (1663–1729) – англійський винахідник, один з творців першого парового двигуна.

Ньютон, Ісаак (1642–1727) – англійський фізик, математик, механік і астроном. Автор фундаментальної праці «Математичні начала натуральної філософії», в якій він виклав закон всесвітнього тяжіння і три закони механіки, що стали основою класичної механіки. Розробив диференціальне та інтегральне числення, теорію кольору і багато інших математичних і фізичних теорій.

Оккам, Вільям (бл. 1285–1349) – англійський філософ, францисканський чернець з Оккама (південна Англія). Будучи прихильником номіналізму, вважав, що існує лише індивідуальне, а універсалії існують тільки завдяки абстрактному мисленню і крім цього не володіють ніякою метафізичною сутністю. Один із засновників сучасної епістемології і найбільших логіків усіх часів.

Оппенгеймер, Роберт Джуліус (1904–1967) – американський фізик-теоретик, професор фізики Каліфорнійського університету в Берклі, член Національної академії наук США. Науковий керівник Манхеттенського проекту. Роботи з теорії електронів і позитронів, а також нейтронних зірок і чорних дір, в області ядерного синтезу, квантової механіки і фізики космічних променів. Виступав на підтримку міжнародного контролю за ядерною енергією з метою запобігання розповсюдження гонки ядерного озброєння.

Павлов, Іван Петрович (1849–1936) – російський фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення. Академік Петербурзької АН і АН СРСР. Лауреат Нобелівської премії 1904 р. за роботи з фізіології травлення.

Парменід із Елеі (акме 504-501 до н. е.) – давньогрецький філософ, основоположник елейської школи. Оголосив істинним знанням думку про буття – однорідної, вічної і незмінної єдності. Усе інше – лише думки про багато що, яке знаходиться в становленні, докса. З філософської поеми «Про природу» збереглося бл. 160 віршів.

Піко делла Мірандола, Джованні (1463–1494) – італійський мислитель епохи Відродження, представник раннього гуманізму. Прославлення людини та її свободи служило в системі Піко делла Мірандоли передумовою програми загального оновлення філософії. Основною його думкою була єдність людських знань, безперервна нитка розвитку людства незалежно від його поділу на народи і віросповідання.

Платон Афінський (427–347 до н. е.) – давньогрецький філософ. Перший філософ, чиї твори дійшли до нас повністю. Серцевина філософії Платона – вчення про ідеї, абсолютні сутності, джерела буття емпіричних речей.

Полані, Майкл (1891–1976) – англійський фізик, хімік і філософ. Найбільш відомий своїми роботами з філософії науки. Представник постпозитивізму, автор концепції особистісного, або неявного, знання.

Поттер, Ван Ранселер (1911–2001) – американський біохімік, онколог, біоетик.

Пригожин, Ілля Романович (1917–2003) – бельгійський і американський фізик і хімік російського походження. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1977 р. Основні роботи присвячені нерівноважній термодинаміці та статистичній механіці незворотних процесів.

Пуанкаре, Жюль Анрі (1854–1912) – французький математик, фізик, астроном і філософ. Роботи присвячені створеній ним топології, автоморфним функціям, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, неевклідової геометрії, теорії ймовірностей, теорії чисел, небесній механіці, фізиці, філософії математики та філософії науки.

Раме, П’єр де ла (Рамус) (1515–1572) – французький філософ-гуманіст, логік і математик, відомий як гострий критик схоластичного аристотелізму.

Рассел, Бертран Артур Вільям (1872–1970) – англійський математик, філософ і громадський діяч. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1950). Творець концепції «логічного атомізму»: картина світу є сукупність логічних висловлювань. Прихильник ядерного роззброєння, пацифіст.

Резерфорд, Ернест (1871–1937) – британський фізик, творець планетарної моделі атома, «батько» ядерної фізики. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1908 р. Відкрив альфа-і бета-випромінювання, безліч ізотопів, створив теорію радіоактивного розпаду, розщепив атом азоту.

Рьюз, Майкл (народ. 1940) – канадський і американський філософ науки. Представник еволюційної епістемології – еволюційної інтерпретації людського пізнання.

Саган, Карл Едвард (1934–1996) – американський астроном, астрофізик, популяризатор науки. Піонер в області екзобіології та пошуків розумних позаземних форм життя, один з творців теорії ядерної зими. Учасник секретного проекту ВПС США по скиданню атомної бомби на Місяць.

Свасьян, Карен Араєвич (народ. 1948) – вірменський філософ, фахівець з історії філософії, культурології та теорії пізнання, історик культури, літературознавець, перекладач. Живе і працює в Базелі, Швейцарія.

Семенов, Микола Миколайович (1896–1986) – радянський фізико-хімік, академік АН СРСР, лауреат Нобелівської премії в 1956 р. Роботи з теорії хімічних ланцюгових реакцій, теорії теплового вибуху, горіння газових сумішей, каталітичних процесів.

Силард, Лео (1898–1964) – американський фізик. Брав участь у створенні першого ядерного реактора. Займався розрахунками критичної маси урану і управлінням ядерним ланцюговим процесом, працював в області термодинаміки, рентгенівської кристалографії, молекулярної біології, генетики, імунології.

Скрайбер, Белдінг – лікар клініки м. Сіетл (штат Вашингтон, США), який створив один з перших ефективних апаратів хронічного гемодіалізу (1961 г.).

Содді, Фредерік (1877–1956) – англійський радіохімік, лауреат Нобелівської премії з хімії (1921). Спільно з Резерфордом запропонував теорію радіоактивного розпаду, яка послужила початком розвитку сучасного вчення про атом та атомну енергію.

Спенсер, Герберт (1820–1903) – англійський філософ і соціолог, один з родоначальників еволюціонізму, ідеолог лібералізму. Соціальна еволюція пояснювалася принципами природного добору, боротьби за існування, виживання найсильнішого.

Стенгерс, Ізабелла (народ. 1949) – французький хімік і філософ науки, співробітник групи І. Пригожина в Брюссельському університеті та його співавтор.

Уайт, Лінн Таунсенд (1907–1987) – професор середньовічної історії в Прінстонському, Стенфордському і Каліфорнійському (Лос-Анджелес) університетах. Працював у галузі екологічної етики та екотеологіі.

Уатт, Джеймс (1736–1819) – шотландський інженер, винахідник-механік. У 1784 р. у Лондоні отримав патент на парову машину з універсальним двигуном. У якості одиниці потужності Уатт запропонував «кінську силу». У 1882 р. Британська асоціація інженерів вирішила присвоїти одиниці потужності його ім’я – Ватт.

Вілсон, Едвард Осборн (народ. 1929) – американський біолог, соціобіолог, мірмеколог, еколог, письменник, двічі лауреат Пулітцерівської премії, професор Гарвардського університету. З точки зору Вілсона, будь-яка поведінка тварин, зокрема людини, є продуктом спадковості, екологічних стимулів і минулого досвіду, а свобода волі – це ілюзія.

Фабер, Йоганн (1574–?) – член Академії деї Лінчеї та її генеральний секретар.

Фермі, Енріке (1901–1954) – італо-американський фізик-теоретик і експериментатор, один з основоположників квантової фізики. Лауреат Нобелівської премії з фізики (1938). Творець теорії бета-розпаду і уповільнення нейтронів. Увів поняття ланцюгової реакції. Один з керівників Манхеттенського атомного проекту. Один із наукових консультантів президента Г. Трумена з питань використання бомби у військових цілях.

Флеров, Георгій Миколайович (1913–1990) – радянський фізик-ядерник, засновник Об’єднаного інституту ядерних досліджень в Дубні, академік АН СРСР. Брав участь у створенні першої радянської атомної бомби РДС-1. Під його керівництвом були синтезовані трансуранові елементи Періодичної системи хімічних елементів з номерами від 102 до 110.

Флоринський, Василь Маркович (1834–1899) – російський лікар, письменник, археолог, попечитель західносибірського навчального округу, професор Казанського університету, один з ініціаторів відкриття Томського університету.

Тома Аквінський (Тома Аквінат, Томас Аквінат) (бл. 1225–1274) – філософ і теолог, систематизатор ортодоксальної схоластики, учитель Церкви, член ордена домініканців. Із кінця XIX ст. активне використання філософії Томи призвело до виникнення неотомізму – офіційної філософії католицизму.

Фуко, Мішель (1926–1984) – французький філософ, теоретик культури, історик. Створив першу у Франції кафедру психоаналізу, завідував кафедрою історії систем мислення в Колеж де Франс.

Фултон, Роберт (1765–1815) – американський інженер і винахідник, творець першого пароплава з гребним колесом і проекту підводного човна.

Харитон, Юлій Борисович (1904–1996) – радянський фізик-теоретик і фізико-хімік. Академік АН СРСР. Один з керівників радянських проектів атомної та водневої бомб.

Хокінг, Стівен Вільям (народ. 1942) – британський фізик-теоретик, популяризатор науки. Основна область досліджень – космологія і квантова гравітація. Застосував термодинаміку для опису чорних дір. Один із тих, хто підписав декларацію на підтримку теорії еволюції і за недопущення викладання креаціонізму в державних школах США.

Холдейн, Джон Бердон Сандерсон (1892–1964) – англійський біолог –генетик, еволюціоніст, фізіолог, біохімік, біометрист, популяризатор і філософ науки. Один з основоположників сучасної популяційної, математичної, молекулярної і біохімічної генетики, а також синтетичної теорії еволюції. Виступав проти використання ядерної зброї, обчисливши підвищення ймовірності виникнення мутацій унаслідок радіоактивного опромінення, викликаного вибухом атомної бомби.

Хорган, Джон (народ. 1953) – керівник Центру наукової літератури при Технологічному інституті Стівенса. У 1986-1997 рр. працював провідним журналістом-оглядачем престижного наукового періодичного видання Scientific American, яке змушений був покинути після публікації його книги «Кінець науки».

Хот, Джон – професор богослов’я Джорджтаунського університету (Вашингтон, США), директор Джорджтаунського центру з вивчення науки і релігії.

Шекспір​​, Вільям (1564–1616) – англійський драматург і поет.

Чжуан-Цзи, Чжуан Чжоу (бл. 369–бл. 286 до н. е.) – давньокитайський філософ, якому приписується авторство тексту «Чжуан-цзи», що увійшов у даоський канон. Ця книга залишається неперевершеним шедевром філософської прози.
Юнгер, Фрідріх Георг (1898–1977) – німецький філософ і письменник. У центрі філософії Юнгера – «діагноз епохи» і філософія історії, що дозволяє розглядати його як одного з найбільш значних свідків ХХ в., який зафіксував радикальні зміни в усіх галузях життя.
Глосарій

Аксіологія – філософська дисципліна, яка досліджує категорію «цінність», характеристики, структури, ієрархію ціннісного світу, способи його пізнання і онтологічний статус, а також природу та специфіку ціннісних суджень. У даний час практично немає такої галузі знання, в яких найактивнішим чином не застосовувалися б аксіологічні установки або терміни.

Алхімія – явище світової культури, яка існувала в різні епохи в ассиро-вавилонському царстві, доісламській Персії, в Китаї, Індії та Японії в часи становлення там буддизму, в Арабському халіфаті і особливо в середньовічній Європі. Мета алхіміка не утилітарна (наприклад, отримання золота), а глобальна, спрямована на побудову картини світу в специфічних образах-поняттях, що співвідносять природне і духовне і здійснюють єднання макрокосму та мікрокосму. Алхімія володіє складною символічною мовою, відтворюючи особливий тип духовної та пізнавально-практичної діяльності.

Анімізм – віра в душі і духів. Анімістичні вірування розглядаються як істотна складова частина всіх релігій світу.

Антисцієнтизм – ідейна позиція, яка полягає у критичній (аж до ворожої) оцінці науки та її ролі в системі культури і наукового пізнання як чинника ставлення людини до світу. Помірний антисцієнтизм виступає не стільки проти самої науки, скільки проти агресивного сцієнтизму, прагнучого абсолютизувати роль науки і принизити значущість інших форм діяльності та орієнтації людини до світу.

Антропогенетика – розділ генетики, що вивчає генетичні аспекти антропогенезу: успадкування нормальних антропологічних ознак, генетичні процеси в популяціях людини, родинні зв’язки (наприклад, проблема спірного батьківства), спадкові хвороби людини.

Астрологія – комплекс провісницьких практик, традицій і вірувань, постулює вплив небесних тіл на земний світ і людину (його темперамент, характер, вчинки і майбутнє) і, відповідно, можливість передбачення майбутнього за рухом і розташуванням небесних тіл на небесній сфері і відносно один одного. Веде своє походження від шумеро-вавилонських астральних міфів, у яких небесні тіла і сузір’я були асоційовані з богами і міфологічними персонажами. Вплив богів на земне життя в межах цієї міфології трансформувалося у вплив на людське життя небесних тіл – символів божеств. Вавилонська астрологія була запозичена греками, і, потім, у ході контактів з елліністичним світом, проникла в Індію. У даний час наука кваліфікує астрологію як «еталонну» лженауки в оціночної системі «Science and Engineering Indicators».

Біхевіоризм – напрям у психології людини і тварин, буквально – наука про поведінку, яка визначала вигляд американської психології в першій третині ХХ ст. Його кредо висловлювала формула, згідно з якою предметом психології є поведінка, а не свідомість. Найважливішими категоріями біхевіоризму є стимул, під яким розуміється будь-який вплив на організм з боку середовища, реакція і підкріплення, в якості якого для людини можуть виступати словесна або емоційна реакція оточуючих людей.

Генетична структура популяції – характеристика популяції, побудована на основі частот генних маркерів (найчастіше ферментів) або ознак, що кодуються генетично. Близька за змістом поняттю «генофонд».

Геном – сукупність генів, що містяться в гаплоїдному (одинарному) наборі хромосом даного організму.

Генотип – сукупність генів даного організму, що характеризує окрему особину.

Генофонд – сукупність всіх генних варіацій (алелей) певної популяції для оптимального пристосування до навколишнього середовища. Можна говорити про генофонд виду, оскільки між популяціями існує обмін генами.

Гілозоїзм – філософське вчення про загальну одухотвореність матерії.

Глобальна біоетика – міждисциплінарний і крос-культурний рух, спрямований на дослідження нових наукових досягнень і технологій, економічних систем, громадських практик для створення таких передумов для майбутнього, які були б сприятливими і прийнятними для існування окремих людей, країн, націй, різних біологічних видів і біосфери в цілому.

Гравітація – універсальна фундаментальна взаємодія між усіма матеріальними тілами. У наближенні малих швидкостей і слабкої гравітаційної взаємодії описується теорією тяжіння Ньютона, в загальному випадку – загальною теорією відносності Ейнштейна. Є найслабкішою з чотирьох типів фундаментальних взаємодій. На квантовому рівні гравітаційна взаємодія має описуватися квантової теорією гравітації, яка ще повністю не розроблена.

Деонтологізація – втрата глибинних інтуїтивних осмислень і почуття предметної значимості знання, істини, мови. Розум сучасної людини позбавлений онтологічної усвідомленості буття, здатності мислити і розуміти. Не плутати з деонтологією – вченням про належне.

Доімплантаційна генетична діагностика (ПГД) – діагностика генетичних захворювань у ембріона людини перед імплантацією в порожнину матки, тобто до початку вагітності. Розглядається як спосіб, альтернативний пренатальній діагностиці.
Екосистема – біологічна система, що складається зі спільноти живих організмів, середовища їх проживання, системи зв’язків, які здійснюють обмін речовиною і енергією між ними. Одне з основних понять екології.

Експерименталізм – пізнавальна установка, що має цілеспрямовано дослідний, методичний характер і передбачає наявність спеціально заданих, відтворюваних умов контрольованої зміни – дослідження в граничних, критичних станах. Історично і логічно склався в рамках логіки наукового пізнання Нового часу (XVII-XIX ст.), як конститутивний момент його мислення. У ХХ ст. з розвитком релятивістської і квантової механіки виявилися межі експериментального методу пізнання. У зв’язку з фіксацією неусувної участі пізнавальної дії у визначенні «не-об’єктності» пізнаваного об’єкта намітилось нове, не експериментальне розуміння досвіду.

Емпіризм – теоретико-пізнавальна позиція, згідно з якою джерелом і обґрунтуванням усіх знань є чуттєвий досвід. Усі історичні типи емпіризму прагнуть показати, що знання, які здаються поза дослідними, є або складним продуктом досвіду, або не знанням, а сукупністю аналітичних тверджень, які проявляють деякі особливості мови, або нісенітницею.

Ентропія – в ​​природничих науках міра безладу системи, що складається з багатьох елементів. Явище, протилежне ентропії – негентропія.

Есенціалізм – теоретична і філософська установка, що характеризується приписуванням деякій сутності незмінного набору якостей і властивостей. Термін використовується стосовно до теорій, в яких стверджується наявність незмінних і вічних якостей речей, об’єднаних деякою родовою характеристикою.

Євгеніка – вчення про селекцію стосовно людини, а також про шляхи поліпшення його спадкових властивостей, яке покликане боротися з явищами виродження в людському генофонді.

Інтроспекція – метод психологічного дослідження, що полягає у поглибленому спостереженні власних психічних процесів без використання будь-яких інструментів і еталонів.

Картина світу – складноструктурована цілісність, що включає в якості компонентів світогляд, світосприйняття і світовідчуття, об’єднаних специфічним для даної епохи, етносу і субкультури чином. Наукова картина світу – цілісний образ предмета наукового дослідження в його головних системно-структурних характеристиках, сформований за допомогою фундаментальних понять, уявлень і принципів науки на кожному етапі його історичного розвитку. Розрізняють основні форми наукової картини світу: 1) загальнонаукову як узагальнене уявлення про Всесвіт, живу природу, суспільство та людину, сформоване на основі синтезу знань, отриманих в різних наукових дисциплінах; 2) соціальну та природничонаукову картини світу як уявлення про суспільство і природу, узагальнюючі досягнення відповідно соціально-гуманітарним і природничим наукам; 3) спеціальні наукові картини світу (картина досліджуваної реальності) – уявлення про предмети окремих наук (фізична, хімічна, біологічна тощо, картини світу). У цьому випадку термін «світ» застосовується в специфічному сенсі, позначаючи не світ у цілому, а предметну область окремої науки (фізичний світ, біологічний світ, світ хімічних процесів).

Катастрофізм – стійкий емоційно-почуттєвий дисбаланс, породжений невпевненістю, тривогою, страхом, що веде до формування катастрофічної свідомості. Проявляється у формі стану психіки і як ціннісний синдром, масовий настрій, система переконань, компонента цілісного світогляду чи ідеології. В останньому випадку він є раціональним і виступає як результат тверезої оцінки безнадійної ситуації. Віра в прийдешню катастрофу як об’єктивний феномен, що наближається, загибель держави, людства, планети, Всесвіту і страх перед нею – неодмінні складові катастрофічної свідомості. Не плутати з катастрофізмом або теорією катастроф – застарілою системою уявлень про зміни живого світу в часі під впливом подій, що призводять до масового вимирання організмів.

Консенсус (згода) – спосіб прийняття рішень за відсутності принципових заперечень з суттєвих питань у більшості зацікавлених осіб.

Логічний позитивізм – напрям, який виник у 1920-х гг. на основі Віденського гуртка (Р. Карнап, О. Нейрат, Ф. Франк, Г. Фейгль та ін.), що виступав як ідейна основа неопозитивістської філософії науки. Основоположники логічного позитивізму висунули завдання розробки послідовно наукової філософії, претендуючи на здійснення «революції у філософії», яка остаточно подолала б так звану метафізику, до якої вони відносили переважну частину колишньої метафізики. Виступав наступником класичного «першого позитивізму» XIX в.

Механістична філософія (механіцизм) – метод пізнання, заснований на визнанні механічної форми руху матерії єдино об’єктивною. Для нього характерне заперечення якісної специфіки складніших матеріальних утворень, зведення складного до простих елементам, цілого – до суми його частин. Переносить поняття механіки в область фізики, хімії та біології, трактує такі філософські категорії як причинність, взаємозв’язок тощо. Панівний напрямок у XVI-XVIII ст. Як філософська позиція зумовив світоглядну кризу в XIX ст. у низці областей природознавства і пов’язаних з ними областях філософії.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал