Євген лебідь етичні проблеми науки І техніки в історичній динаміці



Сторінка7/10
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.74 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Хімічна та біологічна зброя. Біотероризм. Тотальність практик біотехнологічного самовинаходу людиною самого себе, стосується програм створення біологічної зброї, зокрема і геномної. Резонно припустити, що знайдеться чимало країн, в яких іде інтенсивна робота зі створення нових видів біологічної зброї під маркою розробки засобів захисту від нього. При цьому увага громадськості і світових ЗМІ вміло переключається з цього аспекту загрози на більш традиційні засоби масового знищення. Наприклад, однією з ключових проблем міжнародної політики стала останнім часом ядерна програма Ірану, підозри цієї країни в таємній розробці ядерної зброї, спроби утримання його від бажання стати провідною ядерною державою в ісламському світі. Крім того, Іран проявляє активний інтерес до створення хімічної і біологічної зброї, що дає санкцію провідним світовим державам для ескалації зусиль зі створення цих типів озброєння у відповідь на загрозу Ірану. Але переконання, що ця зброя розробляється для знищення «іншого» (ворога) – наївний метафізичний обман. Як показує досвід глобального тероризму, біотерористи загрожуватимуть не тільки ззовні, а й зсередини. «Один із нас» може виявитися «одним із них». Самосвідомість окремої людини не завжди зберігається «своїм» навіть при наявності соціально позитивних особистісних установок. Хвороби, дія психотропних засобів, алкоголю, наркотиків і багато інших чинників здатні перетворити добропорядного і законослухняного громадянина – «захисника» в самовбивцю, готового прихопити з собою на той світ усе людство.

Більше того, існують країни і впливові релігійні організації, для яких виживання людства не є найвищою цінністю, так само як життя не є найвищою цінністю для терористів-самогубців. Виникла в Японії неорелігійна терористична організація «Аум Синрікьо», яка нині носить найменування «Алеф», стала широко відомою після терористичної заринової атаки в токійському метро в 1995 році. Тоді загинуло 12-27 (за різними даними) чоловік, і більше 5,5 тис. осіб отримали каліцтва. До цієї події Далай-лама XIV назвав секту «розповсюджувачем буддизму Махаяни, здатну підштовхувати публіку до доброти». У 1992 р засновник секти Сьоко Асахара відвідав Росію, де зустрічався з низкою політичних і релігійних діячів, виступав в МДУ, МІФІ, МДТУ ім. Баумана, МДІМВ та інших вузах перед студентами. У секти була щоденна годинна програма на радіостанції «Маяк» і півгодинна щотижнева передача на одному з російських каналів. На початку 1990-х рр. число послідовників Аум Синрікьо в Російській Федерації становило більше 50 000 чоловік. Цей приклад свідчить про логіку вчинків сектантів-терористів, яка не залежить від вибору засобів знищення: в ім’я захисту «вищих цінностей» можна знищити людство, яке загрузло в гріхах.

У 2012 р. на екрани вийшов фільм режисера Девіда Макелроя «The Removed» (у вітчизняному прокаті – «Витратний матеріал»), що оповідає про досліди на людях. Якась секретна лабораторія «Наукові (! – Є. Л.) системи» набирає групу студентів коледжу для тестування нової зброї масового ураження – газу, що перетворює людину на зомбі, потреби якого скорочені до однієї – жорстокого вбивства інших людей. Зброю, і це природно, планувалося використовувати проти ворогів Сполучених Штатів. Лікар-дослідник і представник військового відомства, керуючись «високою ідеєю» національної безпеки, безпристрасно – під піцу – спостерігають за етапами незворотної та моторошної дії газу. Дослідження проводилися за державним замовленням та курирувалися одним із сенаторів США. Ситуація, показана в фільмі, виглядає вельми переконливою і реалістичною, а тому вселяє жах навіть без усяких спецефектів, властивих подібному жанру.

Матеріали і сировина для винахідників біологічної зброї поповнюється не тільки в секретних лабораторіях, але і за рахунок діяльності цілком мирних програм пошуку нових лікарських засобів. При виробництві ліків, крім субстанцій, які діють позитивно, захищаючи людину від хвороботворних агентів, у тому ж самому процесі як побічні продукти біотехнологічної промисловісті щорічно відкривається понад сотні тисяч нових, невідомих раніше потенційно небезпечних для життя і здоров’я людини субстанцій. Банк знань про можливі засоби самознищення людства поповнюється, в тому числі і за рахунок «відходів» біотехнологічної боротьби за власне виживання.



Іменний покажчик

Августин Блаженний (354–430) – єпископ Гіппонський, філософ, християнський проповідник, богослов і політик, святий католицької і православної церков, один з Отців християнської церкви. Родоначальник християнської філософії історії. Найбільш відомі твори «Про град Божий» та духовна автобіографія «Сповідь».

Аларіх І (бл. 370–410) – вождь і перший король вестготів. У ході тривалих запеклих боїв 24 серпня 410 р війська Аларіха вторглися в Рим. Варварами були знищені всі твори мистецтва, але Аларіх пощадив церкви і священне начиння, сказавши, що він воює з римлянами, а не Апостолами. На третій день вестготи пішли з Риму.

Александров, Анатолій Петрович (1903–1994) – радянський фізик, академік АН СРСР і РАН, президент АН СРСР, один із засновників радянської ядерної енергетики. Основні праці в галузі ядерної фізики, фізики твердого тіла, фізики полімерів.

Аліханов, Абрам Ісаакович (1904–1970) – радянський фізик, один з основоположників ядерної фізики в СРСР і творців першої радянської атомної бомби. Засновник Інституту теоретичної та експериментальної фізики. Академік АН СРСР. Під його керівництвом був побудований перший в СРСР дослідницький реактор на важкій воді.

Аристотель (384–322 до н.е.) – давньогрецький філософ. Учень Платона, вихователь Олександра Македонського. Основоположник формальної логіки. Створив понятійний апарат, який до сьогодні пронизує філософський лексикон і сам стиль наукового мислення. Перший мислитель, який створив всебічну систему філософії, що охоплює усі сфери людського розвитку: філософію, соціологію, політику, логіку, фізику, метафізику.

Аркрайт, Річард (1732–1792) – англійський текстильний промисловець епохи промислової революції. Винахідник, власник численних патентів в області прядіння. Вважається родоначальником промислового способу виробництва.

Асахара Секо (народ. 1955), справжнє ім’я Тідзуо Мацумото – засновник неорелігійної терористичної організації Аум Синрікьо, що організувала заринову атаку в токійському метро в 1995 р. Засуджений до смертної кари, але вирок у виконання до цих пір не приведений.

Аткінс, Пітер Вільямс (народ. 1940) – британський хімік. Популяризатор науки, автор підручників з хімії. Виступає на теми гуманізму, атеїзму і несумісності релігії з наукою. Почесний член Національного секулярного товариства.

Барбур, Ієн Грем – сучасний американський фізик і богослов, який займається питаннями взаємовідносин між наукою і релігією. Працював асистентом-викладачем у Е. Фермі. Автор робіт з етичних питань технології, енергетики, сільського господарства, комп’ютерної техніки, клонування організмів.

Белл, Деніел (1919–2011) – американський соціолог і публіцист, автор теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства.

Бен-Маймон, Моше (Мойсей Маймонід) (між 1135 і 1138–1204) – єврейський філософ і богослов-талмудист, рабин, лікар, учений-енциклопедист.

Бодрійяр, Жан (1929–2007) – французький філософ, соціолог, культуролог. Критик сучасної епохи, яку характеризує відчуття втрати реальності, коли надбудова визначає базис, праця не виробляє, а соціалізує, представницькі органи влади нікого не представляють. Останнім бастіоном реальності стає смерть, на якій заснована будь-яка влада і економіка, але смерть не сама по собі, а як фантазм (уявлення).

Бойль, Роберт (1627–1691) – фізик, хімік, богослов, почесний доктор фізики Оксфордського університету. Увесь свій статок і всі свої сили вжив на вивчення природи і на поширення християнської віри. Послідовник Ф. Бекона і противник схоластики. Співавтор важливого фізичного закону стиснення газів – закону Бойля-Маріотта. Заповідав капітал для фінансування щорічних читань про Бога та християнську релігію, відомих як «Лекції Бойля».

Бор, Нільс Хенрік Давид (1885–1962) – датський фізик-теоретик, один із творців сучасної квантової фізики. Лауреат Нобелівської премії з фізики (1922). Президент Датського королівського товариства, член більш ніж 20 академій наук світу. Творець першої квантової теорії атома, вніс значний вклад у розвиток теорії атомного ядра і ядерних реакцій, процесів взаємодії елементарних частинок з середовищем.

Бруно, Джордано (1548–1600) – італійський монах-домініканець, філософ, поет. Розвивав неоплатонізм у дусі ренесансного натуралізму. Висловлював здогадки, які випередили епоху і доведені лише подальшими астрономічними відкриттями, про те, що зірки – це далекі сонця, про існування невідомих у його час планет у межах Сонячної системи. Був засуджений католицькою церквою як єретик і засуджений світськими судовими властями Рима до смертної кари через спалення.

Бекон, Френсіс, барон Веруламскій і віконт Сент-Олбанський (1561–1626) – англійський філософ, історик, політичний діяч, основоположник емпіризму (істинне знання витікає з чуттєвого досвіду). Засновник індуктивної методології наукового дослідження: знання з навколишнього світу отримуються через експеримент, спостереження і перевірку гіпотез.

Бер, Карл Ернст фон (1792–1876) – один з основоположників ембріології і порівняльної анатомії, академік Петербурзької академії наук, президент Російського ентомологічного товариства, один із засновників Російського географічного товариства. Сформулював закономірності ембріологічного розвитку, які пізніше були названі «Законами Бера».

Берклі, Джордж (1685–1753) – ірландський філософ, єпископ Клойнский. Основне положення концепції Берклі «існувати – значить бути сприйнятим» застосовне лише до об’єктів чуттєво сприйманого світу. Існування духу характеризується формулою «існувати – означає сприймати».

Вейцзеккер, Карл Фрідріх фон (1912–2007) – німецький фізик-теоретик і астрофізик, активний учасник німецького військового атомного проекту. Роботи присвячені атомній та ядерній фізиці, квантовій теорії, єдиній теорії поля, астрофізиці, космології, теорії утворення Сонячної системи і галактик, еволюції зірок. Займався філософськими проблемами науки.

Вентер, Джон Крейг (народ. 1946) – американський генетик і бізнесмен-організатор науки. Працює в галузі синтезу штучного життя. Засновник Інституту геномних досліджень, президент Інституту Крейга Вентера. Організатор паралельної комерційної версії проекту «Геном людини». У 2010 р оголосив про створення найпростішого біосинтетичного організму, здатного до розмноження – бактерії, що отримала ім’я Синтія.

Вігнер, Юджин (1902–1995) – американський фізик і математик, лауреат Нобелівської премії з фізики 1963 р. Творець теорії симетрій у квантовій механіці, загальної теорії ядерних реакцій. Активний учасник Манхеттенського проекту. Вігнер був переконаний, що без звернення до поняття свідомості було б неможливо сформулювати закони квантової теорії.

Вінчі, Леонардо ді сер П’єро да (1452–1519) – італійський художник, вчений-анатом, інженер-винахідник, письменник, найбільший представник мистецтва Високого Відродження.

Віртц, Карл (1910–1994) – німецький фізик-ядерник, один з творців ядерного дослідницького центру Карлсруе. У числі 18 провідних вчених підписав «Ґеттінґенський маніфест», в якому закликав добровільно відмовитися від ядерної зброї, зобов’язувався не брати участь у його виробництві, випробуваннях або застосуванні.

Гайдеґер, Мартін (1889–1976) – німецький філософ. Головне для Гайдеггера питання – «про сенс буття», реалізація відкритості буття. Роботи присвячені проблемам техніки, мови, твору мистецтва, долі європейської метафізики.

Галілей, Галілео (1564–1642) – італійський фізик, механік, астроном, філософ і математик. Першим використав телескоп для спостереження небесних тіл. Засновник експериментальної фізики, заклав фундамент класичної механіки.

Галлей, Едмонд (1656–1742) – англійський астроном і геофізик. Директор Грінвічської обсерваторії. Створив метод розрахунку кометних орбіт і метод визначення відстані від Землі до Сонця, довів періодичність деяких комет. Займався проблемами земного магнетизму, побудував модель магнітного поля Землі, склав першу карту магнітних схилень. Сприяв створенню І. Ньютоном його «Начал», які видав на свої кошти.

Гальтон, Френсіс (1822–1911) – англійський географ, антрополог, психолог. Засновник диференціальної психології, психометрики і євгеніки.

Ган, Отто (1879–1968) – німецький хімік. Перший президент товариства Макса Планка. Член 45 академій і наукових товариств. Відкрив ядерну ізомерію і розщеплення урану. Нобелівська премія з хімії за 1944 г. за відкриття розщеплення важких атомних ядер. У 1999 р за результатами опитування, проведеного журналом «FOCUS», був названий найбільш значущим емпіричним дослідником свого часу, поступившись лише фізикам-теоретикам А. Ейнштейну і М. Планку.

Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1770–1831) – німецький філософ, один із творців класичної німецької філософії та філософії романтизму.

Гедель, Курт Фрідріх (1906–1978) – австро-американський логік, математик і філософ математики. Крім знаменитих теорем про неповноту, Геделю належать роботи в області диференціальної геометрії і теоретичної фізики. Його рішення рівнянь Ейнштейна допускає деякі види подорожей в часі, але лише математично і не має фізичного сенсу.

Гейзенберг, Вернер Карл (1901–1976) – німецький фізик-теоретик, один із творців квантової механіки, лауреат Нобелівської премії з фізики (1932). Заклав основи матричної механіки, сформулював співвідношення невизначеностей. Працював у галузі філософії природознавства.

Гете, Вольфганг Йоганн фон (1749–1832) – німецький поет і романіст, державний діяч, мислитель і натураліст.

Геракліт Ефеський (544–483) – давньогрецький філософ, засновник первісної форми діалектики. Єдиний його твір «Про природу» зберігся у вигляді фрагментів.

Герлах, Вальтер (1889–1979) – німецький фізик, разом із Отто Штерном підтвердив наявність у атомів спіну і факт просторового квантування напрямів їх магнітних моментів.

Гілберт, Вільям (1544–1603) – англійський фізик і придворний лікар королеви Єлизавети І. Заклав основи наукового вивчення явища магнетизму. Уперше виявив магнетизм Землі, ввів терміни «магнітний полюс», «електричне тяжіння» і «електрична сила».

Гіппократ – див. Додаток 2.

Гоббс, Томас (1588–1679) – англійський філософ (механістичний матеріаліст), один із засновників теорії суспільного договору і теорії державного суверенітету. Геометрія і механіка для Гоббса – ідеальні зразки наукового мислення взагалі.

Гомер (прибл. VIII століття до н. е.) – легендарний давньогрецький поет-сказитель, якому приписується створення «Іліади» та «Одіссеї».

Григорій Богослов, Григорій Назианзин (329–389) – християнський богослов, один з Отців церкви. Ушановується в лику святителів.

Гуревич, Ісай Ізраїлевич (1912–1992) – радянський фізик, член-кореспондент АН СРСР і РАН. Дослідження присвячені ядерній фізиці, теорії ядерних реакторів, фізиці елементарних частинок. Брав участь у розробці першого радянського ядерного реактора.

Дарвін, Чарльз Роберт (1809–1882) – англійський натураліст і мандрівник. Його теорія еволюції живих організмів під дією природного добору вплинула на подальший розвиток біології.

Декарт, Рене (1596–1650) – французький філософ, математик, механік, фізик і фізіолог, творець аналітичної геометрії і сучасної алгебраїчної символіки. Автор методу радикального сумніву в філософії, механіцизму у фізиці, предтеча рефлексології.

Деннет, Деніел Клемент (народ. 1942) – американський філософ. Професор філософії і директор Центру когнітивних досліджень Університету Тафта. Займається філософією свідомості.

Джойс, Джеймс Августин Алоізіус (1882–1841) – ірландський письменник і поет. Один з найбільш читаних англомовних письменників. Творчість Джойса сильно вплинула на низку письменників ХХ ст.

Докінз, Клінтон Річард (народ. 1941) – англійський етолог, еволюційний біолог, розвиває геноцентричний погляд на еволюцію, популяризатор науки. Атеїст, віце-президент Британської гуманістичної асоціації, критик креаціонізму і розумного задуму.

Донн, Джон (1572–1631) – англійський поет і проповідник, настоятель лондонського собору св. Павла, найбільший представник англійського бароко.

Еверетт III, Хью (1930–1982) – американський математик і фізик-теоретик. Першим запропонував багатовимірну інтерпретацію квантової механіки (1957).

Ейнштейн, Альберт (1879–1955) – фізик-теоретик, один із засновників сучасної теоретичної фізики, лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 р., громадський діяч. «Якби не існувало Ейнштейна, фізика ХХ століття була б іншою» (Ч. П. Сноу).

Еллюль, Жак (1912–1994) – французький філософ і соціолог, професор університету в Бордо. Основні інтереси знаходилися в області філософії техніки і філософії культури. Трактував техніку як певний тип раціональності, властивої техногенній цивілізації.

Жоліо-Кюрі, Фредерік (1900–1958) – французький фізик і громадський діяч, один із засновників і лідерів всесвітнього Руху прихильників миру і Пагуошського руху вчених. Лауреат Нобелівської премії з хімії (спільно з дружиною Ірен Жоліо-Кюрі), 1935 г. за «виконаний синтез нових радіоактивних елементів». Лауреат Міжнародної сталінської премії «За зміцнення миру між народами» (1951).

Зельдович, Яків Борисович (1914–1987) – радянський фізик і фізико-хімік, академік АН СРСР. Роботи з детонації, ядерної фізики, астрофізики, гравітації. Один з творців атомної та водневої бомб.

Ієронім, Софроній Євсевій Стридонский (342–419) – церковний письменник, аскет, творець канонічного латинського тексту Біблії. Вшановується в православній і католицькій традиції як святий і один з учителів Церкви.

Іоффе, Абрам Федорович (1880–1960) – російський і радянський фізик, організатор науки, академік, віце-президент АН СРСР, творець наукової школи, яка дозволила вивести радянську фізику на світовий рівень.

Іустин (Попович), преподобний (1894–1979) – архімандрит, діяч Сербської Православної Церкви. Викладач духовних семінарій та богословського факультету Бєлградського університету. Історик Церкви, богослов, філософ, письменник, перекладач, видавець.

Йонас, Ханс (1903–1993) – німецько-американський філософ. Відомий дослідженнями гностицизму, роботами в області філософії біології. Критик технократичного стилю мислення. Сформулював етичний імператив для «технократичного століття», який зробив глибокий вплив на розвиток екологічної етики.

Кант, Іммануїл (1724–1804) – німецький філософ, родоначальник класичної німецької філософії.

Капіца, Петро Леонідович (1894–1984) – радянський фізик, академік АН СРСР, організатор науки. Лауреат Нобелівської премії з фізики (1978) за відкриття явища надплинності рідкого гелію. Відомий роботами в галузі фізики низьких температур, вивченні надсильних магнітних полів і утримання високотемпературної плазми. Входив до складу Спецкомітету по радянському атомному проекту.

Кеплер, Йоганн (1571–1630) – німецький математик, астроном, механік, оптик і астролог, першовідкривач законів руху планет Сонячної системи.

Кікоин, Ісаак Костянтинович (1908–1984) – фізик-експериментатор. Першовідкривач фотомагнітного ефекту в напівпровідниках. Разом з І. В. Курчатовим працював у галузі атомної науки і техніки.

Кєркегор (Кіркегор), Сьорен Обю (1813–1855) – датський філософ, протестантський теолог, письменник. На противагу німецькому класичному ідеалізму і напряму, який надав йому Гегель, Кіркегор наполягав на вторинності раціональності і первинності чистого існування, який на вершині розвитку особистості знаходить свій сенс у вірі.

Клайн, Моріс (1908–1992) – американський математик, відомий роботами з історії та філософії математики, проблем математичної освіти та науково-популярної тематики. У своїх роботах постійно підкреслював необхідність зміцнювати зв’язок прикладної та теоретичної математики, застерігав від самоізоляції теоретиків, займався аналізом кризових явищ у математиці і сутністю розбіжностей між різними математичними школами.

Климент Олександрійський (бл. 150–бл. 215) – християнський апологет і проповідник Священного Писання серед елліністичних книжників, основоположник Олександрійської богословської школи. Обґрунтовував необхідність філософії для Церкви, першим чітко сформулював проблему співвідношення віри і розуму.

Конт, Ісидор Марі Огюст Франсуа Ксавьє (1798–1857) – французький філософ, родоначальник позитивізму, основоположник соціології як самостійної науки. Позитивізм розглядається Контом як доктрина, в якій інтелектуальні, наукові елементи підлеглі моральним, релігійним і політичним.

Коперник, Микола (1473–1543) – польський астроном, математик, механік, економіст, канонік. Автор геліоцентричної системи світу, що поклала початок першій науковій революції. Висловив думку про всесвітнє тяжіння. Пророкування Коперника, що Венера і Меркурій мають фази, подібні місячним, було підтверджено Галілеєм.

Крік, Френсіс (1916–2004) – британський молекулярний біолог, лікар і нейробіолог. Лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини за 1962 г. – спільно з Дж. Уотсоном і М. Вілкінсом за відкриття, що стосуються молекулярної структури нуклеїнових кислот та їх значення для передачі інформації в живих системах.

Курчатов, Ігор Васильович (1903–1960) – радянський фізик, «батько» радянської атомної (водневої і термоядерної) бомби. Засновник і перший директор Інституту атомної енергії, головний науковий керівник атомного проекту в СРСР. Академік АН СРСР.

Лайель, Чарльз (1797–1875) – основоположник сучасної геології. Розробив вчення про повільну і безперервну зміну земної поверхні під впливом постійних геологічних чинників, побудув теоретичну концепцію, яка вплинула на дарвінівську теорію еволюції.

Лакатос, Імре (Аврум Липшиц) (1922–1974) – англійський філософ угорського походження, представник постпозитивізму. Автор теорії та методології науково-дослідницьких програм, спрямованих на вивчення рушійних факторів розвитку науки.

Лаплас, П’єр-Симон (1749–1827) – французький математик, фізик і астроном, відомий роботами в області небесної механіки, диференціального числення і теорії ймовірностей. Запропонував першу математично обґрунтовану гіпотезу космогонії утворення всіх тіл Сонячної системи.

Лауе, Макс фон (1879–1960) – німецький фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики в 1914 р. за відкриття дифракції рентгенівських променів на кристалах.

Лі, Вільям (XVI ст.) – англійський парафіяльний священик, винахідник в’язальної машини (1589). Як свідчить легенда, королеві Єлизаветі І не сподобалися панчохи, зв’язані на машині, і вона відмовила йому в патенті.

Ллойд, Сет – професор інженерної механіки Массачусетського технологічного інституту. Спеціалізується на розробці квантових комп’ютерів і квантових систем комунікації. Запропонував квантову версію цифрової фізики, яка передбачає, що в принципі існує програма, яка обчислює в реальному часі еволюцію всесвіту. Автор книги «Програмуючи Всесвіт».

Лосєв, Олексій Федорович (1893–1988) – російський філософ і філолог-класик, таємний монах Руської Православної Церкви.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал