Євдокія Кравченко



Скачати 135.53 Kb.
Дата конвертації27.01.2017
Розмір135.53 Kb.
ГРАМАТИЧНА ВАРІАНТНІСТЬ ТЕРМІНІВ

(ПРОФЕСІЙНИЙ ВАРІАНТ НОРМИ)

Євдокія Кравченко

Культура мови як явище конкретно-історичне реалізується і в мовній практиці спеціалістів різної фахової підготовки та засвідчує стан і статус сучасних загальноприйнятих норм. У побуті, а також і в сфері виробництва, бізнесу є багато професій і занять, яким притаманна „підвищена мовленнєва відповідальність”. Такими, наприклад, є професії менеджера, керівників різних рівнів, працівників науково-освітньої сфери, органів управління тощо. Володіння мовленнєвою культурою, опанування нормами української літературної мови, досягнення ефективного, тобто результативного спілкування, – одна з обов’язкових передумов розвитку фахових якостей і зростання конкурентоспроможності спеціаліста будь-якого рівня і профілю підготовки. Відзначаючи у зв’язку з цим низьку мовну свідомість та нерозвинене індивідуальне мовлення у більшості мовлян, особливої актуальності набувають проблеми культури української мови в її широкому аспекті, що включають і культуру та норми професійного мовлення. Потребує нагального вирішення та подальшого врегулювання – в плані встановлення норм щодо кожного зі стилів мови – питання використання так званих варіантних форм і способів висловлення, що співіснують у мові [4;7;10].

Метою пропонованої розвідки є дослідження варіантності граматичної норми української літературної мови та з’ясування рівня нормативності її професійного варіанта.

Мова професійного спілкування (мова науки) має свої особливі функції, додаткові засоби вираження понять і реалій та не зберігається в цілому з літературною мовою критеріями оцінки терміноутворення і терміновживання. Сучасний стан розвитку української літературної мови характеризується високою поліфункціональністю і має тенденцію до певної самостійності окремих функціональних різновидів, що дозволяє вести мову про наявність у складі загальнонародної мови самостійного різновиду, що обслуговує сферу професійного спілкування. Повноцінне функціонування української мови потребує наявності всіх, без винятку, її підсистем. Ось чому витворення нових сфер професійного мовлення, його розвиток слід оцінювати як позитивний феномен. Адже брак певних підсистем мови є небезпечним для мови симптомом, зокрема, в плані нормалізації сучасної української наукової мови. Так, мовна політика з середини ХХ ст. в Україні була спрямована на інтернаціоналізацію науки, створення умов для наукової комунікації і не враховувала, не стимулювала глибинний мовний процес наукової творчості на базі рідної мови[16,14]. Наукова продукція точних наук, що досягли значного ступеня формалізації, була переведена на мову-посередника – або російську, або англійську. Відтак у науковому стилі української літературної мови з’явилися лакуни, почалася девальвація наукового стилю, саме того із стилів, яким зусиллями української інтелігенції розбудовувалася мова в пожовтневий період. Саме науковий стиль української літературної мови новітньої доби не тільки обслуговує вітчизняну наукову, науково-виробничу та гуманітарну сфери, але й є важливим фактором міжнародного наукового спілкування і передає „хід і результати філософсько-релігійного, наукового, політичного і адміністративно-юридичного мислення, причому не тільки в інтересах практичного обміну інформацією, але і з метою передачі професійних знань і кодифікованих формулювань”[2,11].

При розгляді термінології у загальній системі мови, насамперед виходять з визнаного більшістю лінгвістів уявлення про вичленування в загальному просторі поліфункцональної і поліструктурної мови її особливого різновиду, що обслуговує професійну сферу спілкування. Вивчення мовлення професійних сфер спілкування відбувається за умови ототожнення понять „спеціальна мова” і „термінологія”, що можна ввважати обґрунтованим, оскільки саме терміни є носіями спеціальної інформації .

Питання теоретичного дослідження термінології розглядали Д.С.Лотте, В.К.Никифоров, Г.М.Головін, Р.Ю.Кобрін, О.В.Суперанська, Н.В.Подольська, Н.В.Васильєва, Т.Р.Кияк та ін.

Вивчалися терміни і як одиниці особливої лексичної системи з погляду їх мовної природи, особливостей семантики, словотворення, морфології, функціонування в галузевих терміносистемах (див. роботи вітчизняних лінгвістів А.В.Крижанівської, А.О.Ніколаєвої, Т.В.Лепехи, Г.М.Мацько, О.М.Мороховського, Т.І.Панько, Л.О.Симоненко та інших).

Однак серед комплексу завдань, вирішуваних дослідниками, одним з найактуальніших є впорядкування, уніфікація варіативного потенціалу національного лексичного фонду (К.Я.Авербух, В.П.Даниленко, С.Г.Бережан, К.С.Горбачевич, Л.К.Граудіна, М.А.Жовтобрюх, В.М.Лейчик, М.М.Пилинський, Л.І.Скворцов, В.М.Солнцев, Л.В.Струганець та ін.).

На відміну від загальновживаних слів, які виражають загальні уявлення або поняття, терміни позначають спеціально-професійні, технічні або наукові поняття (Т.Канделакі, Д.Лотте, Т.Панько), що виявляються лише в умовах спеціальної комунікації (Г.Винокур, Т.Кияк, С.Шелов). Для позначення фахових понять у науковій мові служать терміни-слова, термінологічні словосполучення і терміни символьного типу, професіоналізми, професійно-жаргонні елементи, напр.: Ми готові взяти участь у тендерах за програмами реструктуризації і конверсії української промисловості заявив... голова асоціації „Францконверсія ”(Демократична Україна 1997); Комерційні банки не надають особливого значення дослідженням у сфері ціноутворення (Схід 2001. №4.); Виділеної суми може вистачити хіба що на похорони АПК (Голос України 1999. №29); Йому хтось подзвонив по „сотці”, і він махнув рукою: дій (ПІК 2003. №8)).

На сучасному етапі терміносистема української мови є потужною лінгвістичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціонують всі сфери науково-професійної діяльності. Так, для наукового різновиду української літературної мови ознакою стильової норми є перевага висловлювань з предметно-логічним змістом, наявність високої термінологічності мови, вживання слів насамперед у їх предметно-логічних, конкретних значеннях, широке використання абстрактної лексики та існування послідовного й тісного зв’язку між частинами вислову тощо[4;6].

Характерними для наукової мови є такі суворі мовні норми, як недиференційовані (системні), які на рівні мови не виявляють чіткої функціонально-стилістичної закріпленості (норми орфоепічні, лексичні, граматичні) та не менш важливими виявляються для вираження думок і норми мовно-стилістичні (точність, чіткість і лаконічність). Розмежування ж норм імперативних, тобто обов’язкових, і диспозитивних, які допускають варіанти, базується на явищі варіантності як „об’єктивному наслідкові мовної еволюції, обов’язковому атрибутові живої літературної мови” [22,372]. Варіантність однаковою мірою притаманна як літературній мові, так і спеціальним мовам, у складі яких термінологія вживається у своїх основних і похідних функціях. Ця обставина спрогнозувала введення поняття професійного варіанта норми, що реалізується в терміноутворенні, у терміновживанні, а також у орфоепічному, граматичному та орфографічному оформленні терміна.

При встановленні професійного варіанта граматичної норми ми виходимо з того, що норма – це відповідність системно-структурним основам мови в цілому, відповідність реалізацій сучасним діючим тенденціям розвитку мови, адекватність мовного вираження позамовним потребам, тобто „сама мова є норма” [1,43]. Нормативний підхід до термінології ускладнюється тією обставиною, що для сучасного стану української літературної мови не характерна і не реальна вимога абсолютної інваріантності норм. Мовна норма є соціально-історично зумовленою і соціально-історично мінливою, тому в ній співіснують принципово різні варіанти - діахронічні і синхронні (професійні і функціонально-стильові).Тому постійно постає питання про доцільність у виборі певного варіанта .

Принагідно треба зазначити, що уявлення та тлумачення мовної норми останнім часом зазнало у лінгвістиці певної еволюції. Так, протягом ХХ ст. у суспільстві переважало ставлення до літературної норми як до заборони, що категорично розмежовувала правильне від неправильного, а вже наприкінці століття мовну норму розглядають як можливість вибору з метою комунікативної доцільності. У поняття зразка, еталону, нормативності мовного засобу все частіше включають значення доречності, комунікативної доцільності, тобто мовна норма дає насамперед рекомендації щодо відбору з мови найбільш вдалих і доречних мовних елементів для певної ситуації мовлення [7;8;11].

Для науково-професійного спілкування притаманні професійні норми, які враховують і те спільне, що є в науковому різновиді загальнолітературної мови (професійному мовленні) і літературній мові, і те особливе, властиве лише мові науки, але відсутнє в структурі загальнолітературної мови. Професійний варіант мовної норми зовсім не суперечить нормам літературної мови, але для визначення його лінгвістичного статусу мовознавці визначають умови, за яких можливе його утворення. Необхідність у професійному варіанті норми виникає головним чином тоді, стверджують дослідники, коли: 1) існують варіантні засоби вираження певного поняття чи реалії; 2) з’являються нові засоби вираження понять чи реалій, типових для мови професійних сфер вживання, але відсутніх в літературній мові [1,38; 5,18].

Цілком правомірними видаються пошуки мовознавців, спрямовані на послідовне розмежування граматичних варіантів. Вивчення загальнотеоретичного осмислення проблеми граматичних варіантів у працях І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка, Є.А.Карпіловської, Н.М.Козирод, В.І.Кононенка, Л.І.Кучеренко, І.І.Матвіяса, М.М.Пилинського, М.Я.Плющ, В.В.Поставного, В.Д.Семиряк, Н.М.Сологуб, О.А.Стишова та інших уможливило встановлення різновидів граматичної варіантності термінів.

Аналіз кодифікції граматичної норми у словниках української мови та мовних практик ХХ ст. засвідчив безперервність еволюції мовної норми, її „еластичну стабільність”, коли механізм перетворень базується на поступових зрушеннях елементів у межах граматичних варіантів. При цьому зміни граматичних норм в діахронії відбуваються умовно за триярусною їєрархією щодо усталення певної норми.

Перший ярус становлять рецесивні варіанти – релікти старої норми або залишки елементів загальмованих інноваційних процесів, напр.: монополія – монополь; фортепіано - фортеп’я; пані - паня, панія; литовець –литвин; догана – нагана, нагінка; ім’я – імення; випробування– випроб; не до речі – не до речи; обмін – міньба – міньма тощо. Подальша доля таких варіантів зводиться до альтернативи - повний вихід із вживання або перехід у стилістичні чи некодифіковані різновиди мови.

Факультативні варіанти формують другий ярус – це члени відносно стабільних зіставлень, однаковою мірою правильні з боку норми, пор.:крильми - крилами; вихору – вихру; граблів – грабель; вала – валу; рукава – рукави; фіжм – фіжмів; тім’я - тімені; компонент- компонента тощо.

Завершують цю їєрархічну побудову так звані експансивні варіанти, що відбивають проникнення у літературну норму елементів зі стихії сформованого узусу, напр.: пил – розм.пилюка, пилюга; вал – проф. валовина; розвиток – діал. розвій та ін.

Науковий стиль характеризується спеціалізацією, вибірковістю терміновживанням, його закріпленням за певним науковим узусом – при збереженні тісних зв’язків із певним мовним джерелом. Термінологія є вторинною щодо загальновживаної мови, але між складовими системами на лексико-семантичному рівні відбувається процес взаємообміну (термінологізація і детермінологізація).

Наявність термінів – варіантів на етапі формування й розвитку мови окремої галузі, на думку дослідників, є об’єктивною закономірністю, адже потрібен час, щоб синонімічний ряд чи варіанти вистоялися і виділили серед цілої низки одиниць найбільш вдалий термін [1;7; 11;16;]

Терміновживання, основу якого становлять категорії і форми граматичної будови загальнолітературної мови, в своїх особливостях не виходить, як правило, ні за межі цих форм і категорій, ні за межі діючих тенденцій їх розвитку. Спостереження переконують, що для терміновживання в цілому характерна набагато більша, ніж для загальнолітературного вжитку, варіативність форм[1,39].

Нормативність фахових термінів-варіантів – подвійне явище, оскільки вони повинні відповідати і нормам літературної мови, і вимогам до термінів як специфічних мовних одиниць. Термінологічна стандартизація спрямована на вибір термінологічної норми та її затвердження як обов’язкового варіанта.

Перспективна ж норма може бути встановлена лише в результаті функціонально-динамічного вивчення термінів-варіантів, причин їх появи та умов взаємодії. Так, варіантність термінів,зокрема й граматична, виникає внаслідок різних чинників: запозичення з кількох мов-джерел (філія – філіал); вплив орфографії (трансфер-трансферт); стихія розмовного мовлення (шашелі – шашелю); експансія діалектної норми (геод.зйомник - знімач); функціонально-стильова належність (туристичний – туристський); явище аналогії (ват - ватів); тенденція до відтворення вилучених чи „репресованих” мовних одиниць та їх форм (інтелігентності - інтелігентности) тощо .

Труднощі з визначенням і розмежуванням граматичних варіантів пов’язані зі специфікою граматичного значення та з граматичною позицією на відміну від інших варіантів [1;7;11;22]. Виділяємо такі різновиди граматичних варіантів: категоріально-граматичні (кострукторові - конструктору, метод - метода), семантико-граматичні (сіма - сімома, червіні - червеню), лексико-граматичні (блока - блоку, онікса - оніксу), словотвірно-граматичні (рибалка - риболов, письменник - писака), фонетико–граматичні (кармазùну (сукно) – кармàзина), граматико-стильові (боротьба - борня, володар – владика), граматико-стилістичні (бульба - бульбега, ЛАЗ - лазик ).

У сучасній літературній мові нормативність термінів-професіоналізмів не у всіх випадках однакова, хоча професійна лексика широко використовується у тих випадках, коли спеціальність чи різновид діяльності не мають власної, добре розвиненої термінології і використовуються розмовні, неофіційні замінники термінів, пор.: рибалка – риболов - риболовець, ходьба – ходіння – хода, жовтяниця – жовтачка – жовтуха, тралер - тральник – тральщик, крупів-круп, центровий-центряк, фото-фотка, тунель-тунеля тощо.

Показовим у цьому випадку є те, що сучасні нормативні словники й довідники з української мови подають професійний варіант граматичної норми по-різному. У сучасній літературній мові частина варіантів вважається рівноправними і нормативними,напр.: аналіз - аналіза[12,11], антитеза - антитезис [17,:20], манжет – манжетка [20,58], генезис – генеза[14,22], табурет-табуретка [17,283], інертність –інерція[17,126].

Що ж до граматичних форм типу мотоцикл – мотоциклет - мотоциклетка [17,176], накачування - накачка [17,184], трафарет- трафаретка [17, 294],то словники подають їх з позначкою, що це професійний варіант норми, а не її порушення.

Теза про нормативність частини професійних граматичних варіантів підкріплювалася ще й тим, що окремі галузеві циркуляри у свій час фіксували професійні норми. Так, у морській термінології за радянських часів спеціальним циркуляром були узаконені варіанти типу: лоцмана, крейсера, мічмана, шкіпера, катера, якоря тощо [19,66-69]. Такі форми Н.відмінка множини іменників чоловічого роду на – а (наголошене) в російській мові відносять до усного різновиду професійного варіанта норми чи професійного просторіччя. В українській літературній мові подібні граматичні форми вважаються ненормативними. Такими граматичними помилками особливо рясніють україномовні науково-популярні рекламні тексти та тексти-інструкції, напр.: чай „Три слона” (треба слони), ексклюзивні торта (торти), завезли профіля (профілі), настали холода(-и), два нуля(-і), три раза(-и) тощо,.

До речі, в літературній мові зустрічаються граматичні форми іменників у множині із варіантним закінченням –и/-а, які кваліфікуються як нормативні і відповідно подаються словниками, напр.: вуси і вуса [20,126], цебри – цебра [17,317], рукави-рукава [20,644] та ін.

Варіантність флексій термінів –і та –у розмежовуються в залежності від нявності певного прийменника у формах М. відмінка, а саме: якщо прийменники в(у),на, при – закінчення –і, прийменник по - закінчення –у, пор.: на фронті випробовувалися, по всьому фронту ; діють у просторі, розподіл частин по простору; працюватиме на газі, борги по газу;

Фонетико-граматичні варіанти наявні у лексемах, для яких акцентуаційний момент має вирішальну роль при розподілі варіантних форм. Так, наприклад, іменники другої відміни чоловічого роду у М. відмінку мають флексії –і/-у: В цьому димі майже вся таблиця Менделєєва (З газ.); Для Запоріжжя проблеми екології не нові, адже все частіше бачимо місто в диму (З газ.).

У термінології виникає родовидова граматична варіантність, коли форми однини у зв’язку з наявністю у них не тільки одиничного, але й загального (родового) значення часто вживаються у професійному мовленні для позначення найхарактерніших ознак цілого классу предметів без виділення поодиноких предметів, що входять до цього классу, напр.: Під впливом зовнішніх причин атом може перейти в інший стан, який має більшу енергію і, звичайно, є нестійким (З підручника).

Досить поширеною в термінології (професійній сфері) є варіантність, що відбувається завдяки активному вживанню форм множини у іменників насамперед речовинної чи абстрактної семантики замість однини, пор.: гіпс – у літературній мові і гіпси – у сфері графіки й живопису; вода артезіанська – води артезіанські у гідромеліорації; торг і торги – у політиці тошо, напр.: Приготували гіпси для роботи. У продаж надійшли води артезіанські. Перед великими політичними торгами; Торги за крісло спікера. (З газет).

Вузький корпоративний характер мають ті граматичні форми професійних жаргонізмів, що виступають еквівалентами граматичних форм спеціальних термінів і понять в усному спілкуванні на професійні теми, напр.: фотоапарат – фотик [21,273]; безкозирка - безка [18,43]; мобільний - мобіла [18,175]; файл – файло [18,267 ] та ін.

Професійно-жаргонні форми термінів подібного зразка розглядаються як форми професійного просторіччя, коли вживання подібних варіантів можливе за особливих умов спілкування – для досягнення стилістичної мети, більшої емоційності й виразності [13,49].

Граматичні варіанти термінів (професіоналізми) розподіляються також за різними сферами вживання, пор.: скрипаль – скрипач –скрипак, стажист – стажер, жінка - жона, вівчарня – овечатник, брат - брателло – братуха, глист – глиста тощо.

При визначенні професійного варіанта норми важливо уникати настанови, що будь-який професійний відступ від норми літературної мови може бути віднесеним до припустимих у спеціальних сферах і кваліфікуватися як професійний варіант норми. Для специфічно професійної реалізації системи і структури мови в цілому характерний відбір варіантів за кількома основними принципами: актуальності, доцільності, аналогічності та поширеності.

Усвідомлення власної культуромовної діяльності є особливо важливим для майбутніх фахівців, оскільки саме вони покликані в майбутньому формувати загальнонаціональний мовний еталон та поповнювати термінологічний фонд української мови, а ці процеси невидимо, але міцно переплітаються з національно-культурною специфікою.

У цьому розрізі новій навчальній дисципліні „Українська мова (за професійним спрямуванням)” належатиме особливий статус, оскільки вона повинна забезпечити не лише ознайомлення та опрацювання суто науково-теоретичного матеріалу з проблем творення термінів та особливостей їх функціонування в українській мові, але й апробацію професійної комунікативної діяльності молоді та практичне засвоєння й майстерне володіння нормами літературної мови.


SUMMARY
This article is devoted to question lange norm. Language norm has duble dispositson: on one hand a language norm is by laqnguage phenomenon, and a language norm distinctly comes forward and public phenomenon. Like so, during estimation process, choice and fixing of normative realizations necessary to take into account as in lying and external factors.
список ЛІТЕРАТУРи


  1. Авербух К.Я. Терминологическая вариантность: теоретический и прикладной аспекты // Вопросы языкознания.-1986. - №6. - С.38-49.

  2. Гавранек Б. Studie o spisovnem yazyce.-Praha, 1963. - С.258.

  3. Ганішкевич М., Залізний А. Досягнення в опрацюванні української науково-історичної термінології (генетико-історичний аспект) //Науково-технічне слово. - 1993. - №1. - С.48.-53.

  4. Грубе И. Проблемы нормы и вариантности в научном и публицистическом стилях современного украинского литературного языка //Словообразование. Стилистика. Текст. - Казань: КГУ, 1990.-С.59 - 65.

  5. Даниленко В.П., Скворцов Л.И. Лингвистические проблемы упорядочения научно-технической терминологии //Вопросы языкознания. - 1981. - №1. - С.15-24.

  6. Жовтобрюх А.В. Науковий стиль української мови //Мовознавство. -1968. - №1. - С.3 -14.

  7. Загнітко А.П. Проблеми правописної варіантності:система й узус (на матеріалі граматичних системних та узусних варіантів) // Лінгвістичні студії. В.4.-Донецьк, 1998. - С.126-132с.

  8. Карпов В.А. Язык как система. – Минск: Вышэйшая.шк., 1991.- 302 с.

  9. Кравченко Є.Г. Граматична варіантність української літературної мови //Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - Вип. 7. - С.189-194.

  10. Кравченко Є.Г.Словозмінні норми та варіантність іменників// Лінгвістичні студії:Зб. наук. праць.- Донецьк : ДонНУ,1997.- Вип.3. - С.95-100.

  11. Культура русской речи /Под ред. Л.К.Граудиной и др. - М.:Изд-во НОРМА, 2002. -560 с.

  12. Підмогильний В., Плужник Є. Російсько-український словник ділової мови. - 3-є випр. й доп.вид.- К.: Український світ, 1992. - 295 с.

  13. Рахманин Л.В. Стилистика деловой речи и редактирование служебных документов. - М.: Высшая школа, 1973. - 271с.

  14. Російсько-український словник для ділових людей /Тараненко О.О., Брицин В.М. - К.: Укр. письменник, 1992.-215 с .

  15. Російсько-український словник наукової термінології: суспільні науки /Й.Ф.Андерш,С.А.Воробйова. та ін.-К.: Наук. думка, 1994.-600 с.

  16. Симоненко Л.О. Українська термінологія кінця ХХ століття (теорія і практика). - К., 1997.- С.10-14.

  17. Словник труднощів української мови /За ред С.Я.Єрмоленко.- К.: Рад.шк.,1989 -336 с.

  18. Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. - К.: Критика, 2003. -334 с.

  19. Станюкович К.М. Непонятный сигнал //Русская речь. - 1967.- №2. - С.66-69.

  20. Український орфографічний словник /За ред.А.О.Свашенко.-Х.: Прапор, 1999.-845 с.

  21. Чабаненко В.А. Словник говірок Наддніпрянщини: В 4-х т.- Запоріжжя: ЗДУ, 1992.

  22. Шваркопф Б.С. Колебание нормы: его сущность и статус в культурно-речевом и теоретическом плане //Словарь и культура русской речи. - М., 2001.- С.364-381.


Надійшла до редакції 26 лютого 2004 р.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал