Янчук Оксана Сергіївна, вчитель-методист, вчитель початкових класів



Скачати 158.02 Kb.
Дата конвертації01.01.2017
Розмір158.02 Kb.
Янчук Оксана Сергіївна,

вчитель-методист, вчитель початкових класів

Ярунської ЗОШ І-ІІІ ст. Новоград-Волинського р-ну

Житомирської обл..

Формування мовленнєвої компетенції в молодших школярів

у процесі спостереження за довкіллям

Сучасна школа для дитини має стати школою радості, школою успіху, де б учень був оточений увагою, любов’ю і почувався б щасливою людиною. Пріоритетним для школи, що оновлюється, є формування мовної особистості. Великий український вчений Олександр Опанасович Потебня писав: “Мовна індивідуальність виділяє людину як особистість і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства” [ 1; с.98].

Для реалізації цих освітніх цілей перспективним є особистісно зорієнтований підхід до навчання рідної мови і мовлення. Особистісно зорієнтоване навчання вимагає “організації такої педагогічної взаємодії, яка забезпечує не просто передачу певного змісту (оформленого у вигляді знань, умінь, навичок тощо) від учителя учневі, але їх спільне особистісне зростання, спільний особистісний розвиток” [2; с.7] і ґрунтується на суб’єкт-субєктній основі. Це процес, де головними діючими особами є і учень, і вчитель, процес, в ході якого формується суб’єктний досвід учня, збагачується професійний досвід вчителя, його майстерність; враховуються здібності, інтереси, ціннісні орієнтації учасників навчальної діяльності, реалізовується їх творчий потенціал. Як бачимо, головна цінність – сама людина, її творчість, що вимагає створення середовища для її розвитку, такої педагогічної діяльності, яка б стимулювала індивідуальну та колективну творчість.

У сучасній педагогічній теорії та практиці є фундаментальні дидактичні дослідження проблеми особистісно зорієнтованої освіти таких вчених, як І.С.Якиманська, В.В.Сєриков, І.Д.Бех, С.І.Подмазін, А.В.Хуторський, Л.О.Варзацька, А.М.Фасоля, В.Р.Ільченко, О.Я.Савченко та ін. Питання про необхідність особистісного підходу у психології та педагогіці порушували у своїх працях Ж.-Ж. Руссо, Л.Толстой, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський, Ш.Амонашвілі.

Однак, результати досліджень і наші спостереження свідчать про те, що формуванню мовленнєво-комунікативної підготовки учнів не приділяється належної уваги, в освітньому просторі майже не використовується особистісно зорієнтований підхід. Учень змушений відповідати на питання з тем, які, як правило, його мало цікавлять, не усвідомлюючи потреби у виучуваному. Тим більше, що переказувати матеріал доводиться вчителеві, якому давно це все відомо. А відтак учні на уроці не активні, механічно завчають мовний матеріал, з великими труднощами вивчене застосовують на практиці. Варто акцентувати увагу на тому, що вчителі фахово і психологічно не готові працювати в умовах особистісно зорієнтованого навання.



Мета статті – розкрити особливості особистісно зорієнтованого підходу у формуванні мовленнєвих компетенцій у молодщих школярів, розглянути сучасні підходи до створення системи спостережень за довкіллям.

Особистісно-зорієнтована освіта програмує народження думки у процесі педагогічної співпраці, де учень ступає на шлях свободи пізнання, дослідного учіння, а педагог опановує способи розвивальної допомоги, педагогічної підтримки.

В ході експериментального дослідження було обґрунтовано три підтипи мовленнєвих ситуацій, які вводять учнів у саму лабораторію народження думки. Перший підтип мовленнєвих ситуацій активізує мисленнєву й мовленнєву діяльність дітей і сприяє оволодінню процесом творення монологу за наслідуванням. Другий підтип мовленнєвих ситуацій передбачає вищий ступінь самостійності і творчої активності учнів (провідна – конструктивна діяльність з елементами творчої). Увиразнюються такі мовленнєві ситуації ілюстративним та текстовим матеріалом. Третій підтип мовленнєвих ситуацій програмує побудову власних творчих висловлювань, створених в ході колективної, групової, індивідуальної діяльності.

Три підтипи мовленнєвих ситуацій становлять цілісну систему, взаємно доповнюють один одного на всіх етапах опанування дітьми процесом творення монологу.

Така система мовленнєвих ситуацій – це три сходинки пізнання, піднімаючись якими, дитина долає найскладніший для неї психологічний бар’єр – перехід від максимально згорнутого мовлення для себе до повного , розгорнутого, зорієнтованого на співбесідника.

В основі кожного із типів ситуацій лежить текстово-ілюстративна й текстово-ігрова діяльність і служить опорою внутрішніх дій дитини, допомагає зримо уявити весь хід думки у процесі її формування і допомагає оволодінню механізмами монологічного мовлення (випереджуючим синтезом у межах тексту – М.І.Жинкін).

Ця система мовленнєвих ситуацій допомагає кожній дитині розвивати ті здібності і якості, які перебувають у стадії формування (Л.С.Виготський – зони найближчого розвитку дитини), надає можливість кожному учневі у своєму розвитку йти від дій з учителем і товаришами до самостійних.

Актуальність дослідження зумовлюється також концептуальними положеннями Державного стандарту початкової освіти, що передбачають поряд з лінгвістичною підготовкою набуття дітьми достатнього особистісного досвіду, культури спілкування і співпраці в різних видах діяльності.

Провідним завданням початкового курсу рідної мови є мовленнєвий розвиток молодших школярів – формування вмінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Зокрема, у Програмі для середньої загальноосвітньої школи (1 – 4 класи, 2012) наголошується, що основним завданням початкового курсу української мови є формування ключової комунікативної компетентності молодшого школяра [3; с. 10]. Відповідно і кожен розділ програми побудований таким чином, що на основі матеріалу з мови у дітей розвивається вміння зв”язно висловлювати свої думки в усній і писемній формі, дотримуючись етики спілкування.

Оволодіння рідною мовою як засобом мислення, спілкування, як способом прилучення дитини до духовної та матеріальної культури, історії рідного народу є глибоко актуальним. У вирішенні цих головних завдань початкової мовної освіти особливо перспективний є функціонально-комунікативний підхід до опрацювання мовних явищ, обґрунтований великими вітчизняними педагогами К.Д.Ушинським, Б.Д.Грінченком, В.О.Сухомлинським.

Ідея великих педагогів потребує всебічної методичної розробки. Навчання має бути осяяне казкою, красою природи, людських взаємин, поєднуватися з різними видами діяльності дитини і передусім словесною творчістю.

У програмі чотирирічної початкової школи з навчання грамоти розвиток мовлення розглядається як основоположний, провідний принцип, що пронизує і об”єднує всі без винятку сторони мовленнєвої діяльності. “Навчальна мовленнєва діяльність з першокласниками включає роботу з удосконаленення звуковимови, збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу, формування граматичного ладу мовлення, діалогічного та монологічного мовлення.(Програма).

Видатний педагог К.Д.Ушинський був переконаний, що рідне слово “є саме той одяг, у який має прибратися всяке знання, щоб стати справжньою власністю людської свідомості” [4; с. 28 ]. Адже саме на таких уроках має звучати “живе” слово, яке знаходимо у найкращих зразках текстів художнього, розмовного, публіцистичного стилю, фольклорі. “Слово, -- наголошував О.О.Потебня, -- оживає саме в реченні, лише речення, текст є реальним, тобто справжнім життям слова” [5; с. 124].

Мовлення перебуває в тісному зв”язку з мисленням. Поступово, поетапно думка переходить до слова. Як зазначав видатний психолог Л.С.Виготський, цей процес можна описати як рух “від мотиву, що породжує якусь думку, до опосередкування її у внутрішньому слові, потім – у значеннях зовнішніх слів і, нарешті, -- у словах” [6; с. 380]. Більше того, існує діалектичний зв”язок між рівнем розвитку мовлення і ступенем розумового розвитку її мислительних якостей (К.Д.Ушинський, Л.Г.Виготський, Г.Л.Рубінштейн, О..Р.Лурія та ін.). У мові – морфемах, словах, словосполученнях, реченнях – зафіксовані результати окремих мислительних операцій і цілих думок. Оволодіння усним мовленням, запасом слів, граматичними формами створює передумови для розвитку мислення. “Мовлення – це канал розвитку інтелекту. Чим раніше буде засвоєна мова, тим легше і повніше будуть засвоюватись знання”(М.І.Жинкін).

Саме тому розвиток мовлення є основою навчання першокласників. На думку М.С.Вашуленка мовленнєвий розвиток дитини має стати центром процесу навчання грамоти. Ця проблема досліджувалася вченими в різних напрямах: психологами (Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, Д.Б.Ельконін, О.Р.Лурія, Т.О.Піроженко, С.Л.Рубінштейн та ін.), психолінгвістами (В.П.Глухов, І.О.Зимняя, О.О.Леонтьєв, О.М.Шахнарович та ін.), лінгводидактами (А.М.Богуш, М,С.Вашуленко, Л.О.Варзацька, Н.В.Гавриш, М.Р.Львов, С.О.Караман, Л.М.Паламар, М.І.Пентилюк та ін.), лінгвістами (Т.О.Ладиженська, Л.В.Щерба та ін.). Так, психологи (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, С.Л.Рубінштейн) під усним мовленням розуміють форму спілкування, опосередковану мовою, що історично склалась у процесі діяльності людей; психолінгвісти (І.О.Зимняя, О.О.Леонтьєв) вважають, що це –діяльність, спілкування, вираження впливу, повідомлення через мову; один із видів цілеспрямованої діяльності людини, підпорядкованої загальним закономірностям організації діяльності; мова в дії; складний творчий процес, який протікає в єдності з розвитком мислення дитини і з ускладненням її мовленнєвої діяльності; лінгводидакти (А.М.Богуш, Л.О.Варзацька, М.С.Вашуленко, М.Р.Львов, М.І.Пентилюк та ін.) розглядають усне мовлення як предмет лінгвістичних дисциплін, що складають теоретичну основу навчання зв”язного мовлення; діяльність, яка передбачає використання мови з метою спілкування, пізнання, впливу на інших людей.

Саме тому система мовленнєвих ситуацій – це найпродуктивніший шлях розвитку творчих здібностей дітей і починається він із спілкування з природою – це цілеспрямоване заглиблення, вдивляння у неї і виділення окремих значущих деталей і властивостей та емоційно-образне відтворення їх мовними засобами.

Одним із джерел, що лежать в основі дитячої творчості, виступають спостереження за навколишнім світом – природою, працею людей, дитячими розвагами, суспільними подіями і явищами. Спостереження є основним методом пізнання навколишнього світу, важливим прийомом збагачення досвіду, словникового запасу, емоцій, методом формування життєво важливих компетенцій.

Як же навчити шестирічного першокласника пізнавати все нове з радістю і задоволенням, не стомлюючись?

Варто нагади, що “Поганий вчитель подає істину, хороший – вчить її знаходити,”—писав А.Дистервег [7; с.158].

Тому і з”явилася власна система спостережень за довкіллям, яка має на меті вправляти дітей у спостережливості, розвивати уяву, мислення¸ формувати мовленнєві компетенції. Для вирішення цих питань пропонуємо систему спостережень за довкіллям, що має врахувати психологічні аспекти взаємодії “дитина – природа”.

Спостереження розрізняємо тематичні (“Жива й нежива природа”,”Сонце—джерело життя”,”Життя в лісі, парку, річці”,”Перший зимовий ранок” та ін. ) і щоденні (Чим сьогоднішній ранок відрізняється від вчорашнього? Що дивне зустрілося по дорозі до школи? та ін. ).

Спостерігаючи за явищами і картинами природи, дитина оволодіває формами і процесами мислення, збагачується поняттями, кожне з яких наповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зв”язків, підмічених зірким оком допитливого спостерігача. В ході спостережень в учнів виникає безліч запитань. А “Питання, що виникають під час читання “Книги природи” – це початок стрімкого польоту думки до тієї вершини знань, з якої через кілька років відкриється складність таємниць життя”.[(8; с.192]. Діти стають дослідниками.

А щоб процес спостереження був результативним ,важливо об”єкт природи, що колективно спостерігають діти, одухотворити грою, предметно-практичною та дослідницькою діяльністю, співом, музикою, малюванням, драматизацією.

Важливо план спостережень за довкіллям зорієнтувати на систему уроків навчання грамоти, уроків рідної мови, літературного читання, природознавства, основ здоров’я, передбачити можливості системного використання між-предметних зв”язків та інтегрованих видів діяльності.

Визначаючи об”єкти спостережень, передбачаємо:

--проблемні запитання та завдання;

--коло позакласного читання;

--види художньої діяльності;

--способи фіксації здобутого досвіду ( малюнком, аплікацією, виробом, дібраним образним заголовком чи поетичним рядком.

В ході роботи нами вироблені правила спостереження:


  • я придивляюсь;

  • я прислухаюсь;

  • я відчуваю;

  • я бережу красу довкілля;

  • я примножую;

  • я розкажу.

Все побачене, відчуте, пережите намагаємося зберегти, використовуючи різноманітні засоби фіксації: малюнки, аплікації, гербарії, вироби з природного матеріалу та ін. Так з’явилися у дітей “Папки успіху”, де зберігаються результати спостережень. Пізніше серед малюнків і аплікацій у “Папках” ми побачимо перші дитячі письмові роботи, створені на основі спостережень. Доки першокласники ще не вміють писати, ми складаємо колективні казки, переказуємо їх зміст, демонструємо в ляльковому театрі, а текст записує вчитель. За змістом і спостереженнями малюємо малюнки і таким чином створюємо своєрідні журнали.

Щоденні спостереження за довкіллям стали невід’ємною частиною кожного уроку, стали засобом розвитку мислення, мовлення, уяви, фантазії.

Крім того 1-2 рази на місяць ми проводимо уроки мислення серед природи.

Уроки мислення в природі – це не звичайні заняття, не навчальні екскурсії, а такий вміло побудований процес, в ході якого шестирічні першокласники не тільки милуються довкіллям, а й роблять відкриття, фантазують, мислять. Такі уроки розраховані на отримання дітьми емоційно-образної інформації про оточуючий світ, програмують народження думки у процесі педагогічної співпраці, де учень ступає на шлях свободи пізнання, дослідного учіння, а учитель опановує способи розвивальної допомоги, педагогічної підтримки.

Ці уроки є тим сприятливим ґрунтом для того, щоб “ перед малюком “відкрився чудесний світ у живих барвах, яскравих і трепетних звуках, у казці і грі, у власній творчості, у красі, що надихає… серце, у прагненні робити добро”.[9; с.42.]. Таким чином ми створюємо в учнів цілісну картину світу шляхом інтеграції, як вимоги об’єднання у ціле якихось частин чи елементів з метою подолання ізольованого викладання навчальних предметів.

Дана система передбачає формування у кожної дитини бажання пізнати таємниці складних процесів, скласти власну казку, віршовану загадку. лічилку, скоромовку, діалог, що істотно впливає на збагачення їхнього словника, розвиток уяви, мислення.

Сьогодні дослідницький підхід до явищ оточуючого світу набирає особливо великого значення. Дуже важливо, щоб спосіб мислення учнів ґрунтувався на дослідженні, пошуках, щоб усвідомленню наукової істини передувало нагромадження, аналіз, співставлення і порівняння фактів.

Стійкий інтерес до спілкування з природою викликає активність, бажання долати труднощі. Ще К.Д. Ушинський писав:”Привчіть же дитину робити не тільки те, що їй подобається, але й те, що не подобається, -- робити заради задоволення, виконувати свій обов”язок. Ви готуєте дитину до життя, а в житті не всі обов”язки подобаються.” [10; с.252]. Тому в читанні “Книги природи” В.Сухомлинський бачив шлях, який вводить дитину в світ наукових знань [11; с.183]. А щоб процес спостереження був результативним ,важливо об”єкт природи, що колективно спостерігають діти, одухотворити грою, предметно-практичною та дослідницькою діяльністю, співом, музикою, малюванням, драматизацією.

Організовані спостереження допомагають дитині вийти за межі лише чуттєвого пізнання. На передній план висувається моральне освоєння дивовижного світу, асоціації розвитку природи і людського життя.

Тому варто акцентувати на тому, що вчитель, який планує роботу на засадах особистісно зорієнтованого навчання, має змінити свою роль “передавача” знань на вмілого організатора навчального середовища, в якому учень оволодіває знаннями, спираючись на власний потенціал і використовує при цьому відповідну технологію навчання, адже “учень не просто насінина невідомої для вчителя рослини, а насінина, яка здатна забезпечити і коректувати свій ріст” [12; с.18 ]. Як стверджує Хуторський А.В, школяр отримає якісний продукт тоді, коли за допомогою вчителя оволодіватиме основами творчої діяльності. А тому мало дати свободу дітям, потрібно навчити їх діяти. Тому метою особистісно зорієнтованого навчання є: “знаходження, підтримка, розвиток… в людині… механізмів самореалізації; саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання… необхідних для становлення самобутнього образу й діалогічного, безпечного способу взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією” [13; с.141-142].

Академік О.Я.Савченко у своїй книзі “Сучасний урок у початкових класах” зазначає, що основним стрижнем уроку повинно стати особистісно зорієнтоване спілкування на уроці, а підняти ефективність сучасного уроку можливо шляхом “гуманізації взаємовідносин у класному колективі, задоволенні актуальних потреб дитини, особливо в особистому спілкуванні з учителем і учнями, у використанні ігрових ситуацій, “ситуацій успіху” для слабовстигаючих учнів; стимулюванні самооцінки, саморозвитку” [14; с.138]. Співзвучною є і думка А.Богуш в тому, що “комунікативний аспект передбачає збереження на перших етапах навчання особистісно-інтимного спілкування учителя з учнями, це лагідно-довірливе гуманне ставлення до дитини, яка щойно ввійшла в новий колектив, вступила в нову соціальну позицію, що зветься “учень”, “школяр” [15; с.57 ].

Запропонована система роботи не має на меті передачу знань, а створює умови для народження думки дитини в процесі спілкування з природою, однокласниками, педагогом. Звідси способи розвивальної допомоги вчителя – способи створення ситуації успіху, педагогічної підтримки. Відомо, що пізнання – це шлях подолання незнання (Сократ). Ця суперечність ставить дитину в проблемну ситуацію. Виробляється здатність виконувати значно складніші завдання за допомогою вчителя, однокласника за принципом “не знаю, але хочу знати”.

Джерелом для розвитку думки служать наочні образи, сприймання навколишнього світу, враження, здобуті під час спостережень, предметно-практичної та ігрової діяльності, проведення найпростіших дослідів. Із наочного образу думка дитини переключається на відпрацювання інформації про цей образ (вичленовує ознаки, порівнює, узагальнює, встановлює причинно-наслідкові залежності). Завдяки цьому створюються сприятливі умови для розвитку сприймання, уяви, мислення, мовлення у їх взаємозв’язку і органічній єдності.

Як бачимо, спостереження, проведені в природній лабораторії, допомагають дитячій душі розквітнути, поведінка школяра стає природною, простою, щирою, діти вільно висловлюють думки, розмірковують вголос, ставлять запитання, мають можливість сказати своє слово, вчаться бути не байдужими до природи. Ще раз переконуємося, що природа сама собою не виховує і не розвиває. Виховує лише активна взаємодія з нею.

За даними експериментального навчання молодші школярі в процесі організованих спостережень за довкіллям виявляють інтерес до творення казок, віршованих загадок, лічилок, скоромовок, діалогів, що істотно впливає на збагачення їхнього словника, розвиток уяви, мислення, формування мовленнєвих компетенцій.

Література:



  1. Потебня А. Мысль и язык. – К.1993.

  2. Островський К.С.Підготовка фахівців в Україні: проблеми, перспективи на порозі третього тисячоліття (історико-освітній, психолого-педагогічний, соціальний аспекти) / Технолог. ун-т Поділля. – Хмельницький: [ЦНТЕІ], 2002.

  3. Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою. 1-4 класи. К.: Видавничий дім “Освіта”, 2012р.

  4. Ушинський К.Д. Вибрані твори. В 2 томах.-К.-М.:-1965.

  5. Потебня А. Естетика і поетика. – К.: Мистецтво, 1985.

  6. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. М., Изд-во АПН РСФСР, 1956є

  7. Дистервег А. Избранные пед. Соч. М. Учпедгиз, 1956.

  8. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – Изд. 7-е. – К.: Радянська школа, 1981.

  9. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К., 1978

  10. Ушинский К.Д. Соч. В 6 –ти т. М., Изд0во АПН РСФСР, 1949, т. 6.

  11. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – Изд. 7-е. – К.: Радянська школа, 1981.

  12. Хуторський А.В. Методика особистісно-орієнтованого навчання. Як навчати всіх по-різному?: посібник для вчителя. – М. Вид-во ВЛАДОС-ПРЕС, 2005.

  13. Подмазин С.И. Личностно-ориентированое образование: социально-философское исследование. Запорожье: Просвіта, 2000.

  14. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. – Київ: Магістр,1997.

  15. Богуш А.М. Педагогічні виміри Василя Сухомлинського в сучасному освітньому просторі. Монографія. – К.: Видавничий Дім “Слово”.


Інформаційні відомості про автора статті

Прізвище:

Янчук

Ім’я:

Оксана

По батькові:

Сергіївна

Напрям (орієнтовний вибір):




Назва статті:

Формування мовленнєвої компетенції в молодших школярів у процесі спостережень за довкіллям

Місце роботи:

Ярунська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Посада:

Вчитель початкових класів

Науковий ступінь:




Вчене звання:

Вчитель-методист

Контактний телефон:

097-622-22-82

Електронна адреса:

whnv2095@yandex.ua

Адреса для листування:

В. Ватутіна, 3-а, Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл..

Необхідність у бронюванні місця проживання:

ні

Необхідність у друкуванні сертифікату (вартість 5 грн.):

Так

Необхідність у друкуванні програми конференції (вартість 10 грн.):

Так / ні

Дата:

31.12.2014р.

Підпис автора:





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал