Якщо ми знаємо, як зі слабкості виникає сила, з недоліків здібності, то ми тримаємо в своїх руках ключ до проблеми дитячої обдарованості



Скачати 233.91 Kb.
Дата конвертації04.06.2017
Розмір233.91 Kb.
... Якщо ми знаємо, як зі слабкості виникає сила,
з недоліків - здібності, то ми тримаємо в
своїх руках ключ до проблеми дитячої обдарованості.
Л.С. Виготський
Обдарованість.
Нині обдарованість тлумачать як складне і багатозначне поняття. Так, одні вчені обдарованість розглядають як загальні здібності, що зумовлюють широкі можливості людини для різних видів діяльності, інші — сукупність задатків, що є своєрідними природними передумовами здібностей. Іноді дим терміном позначають індивідуальну характеристику пізнавальних можливостей і здібностей до учіння. Найчастіше цей термін використовують при характеристиці дітей.
Обдарованість — високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей, що є передумовою творчих досягнень.
Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний — необхідний ученим, політикам, економістам; образно-художній — дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам; раціонально-образний — історикам, філософам, учителям; емоційно-почуттєвий — режисерам, літераторам тощо.
Обдаровані діти — діти, які рано виявляють певні здібності та у своєму розвитку набагато випереджують своїх ровесників. Так, російський композитор Микола Римський-Корсаков уже з дворічного віку добре розрізняв музичні мелодії. Моцарт у три роки грав на клавесині, а в чотири почав писати музику. Рано виявився малярський і поетичний хист і у Шевченка. Російський поет Олександр Пушкін писав вірші в дев'ять років, а Леся Українка (1871 —1913) у тринадцять друкувала свої поезії.
Уже в ранньому віці обдарованим дітям властива підвищена пізнавальна активність, яка забезпечує мимовільне пізнання навколишнього світу. Вони є справжніми маленькими трудівниками, які відчувають задоволення від праці. Проте ця категорія дітей неоднорідна. Серед них є малюки з прискореним розумовим розвитком, з ранньою розумовою спеціалізацією та з деякими ознаками непересічних здібностей.
Обдаровані діти з прискореним розумовим розвитком (вундеркінди) часто вже в два-три роки виявляють велику розумову активність. Вони рано навчаються читати і рахувати, ерудованіші за однолітків, у школі швидше засвоюють матеріал, а тому закінчують її раніше, ніж ровесники.
Обдаровані діти з ранньою розумовою спеціалізацією мають підвищений інтерес до певної галузі знань. В основному помітний він у підлітковому віці. Обдаровані діти з деякими ознаками непересічних здібностей не виділяються серед ровесників високими успіхами у навчанні. Проте в них дуже добре розвинуті деякі пізнавальні процеси (пам'ять, уява, спостережливість), що є потенційними ознаками обдарованості і які згодом можуть розвинутися у спеціальні здібності.
Вивчення обдарованих дітей дало змогу встановити суттєві ознаки, які утворюють структуру розумової обдарованості. До них належать:
— велика уважність і зібраність, постійна готовність до напруженої праці;
— переростання готовності до праці в нахил, любов до праці, потребу.
— швидкість розумових процесів, підвищення здатності до аналізу і узагальнення, висока продуктивність розумової праці.
Специфіка обдарованості кожної дитини полягає в спрямованості інтересів. Подальший розвиток здібностей такої дитини відбувається в конкретній діяльності.
Талант.
Вищий прояв розвинутих здібностей нерідко називають талантом.
Талант (гр. talanton —- вага, міра, рівень здібностей) — поєднання високо-розвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створювати такі продукти діяльності, що виділяються своєю новизною, досконалістю і мають високу суспільну значущість.
Жодна окремо взята здібність не може бути талантом, навіть якщо вона яскраво виражена і має високий рівень розвитку.
Як і здібності, талант є лише можливістю для набуття високої майстерності й великих успіхів у творчості, а творчі досягнення залежать від суспільно-історичних умов життя людей. Щоб досягти високої майстерності, необхідно багато працювати. Талант виявляється тільки в наполегливій творчій праці. Люди, які досягли високого рівня майстерності і всесвітнього визнання, були титанами праці. Так, англійський природодослідник Чарльз Дарвін (1809—1882) понад 30 років збирав наукові матеріали для своєї книги «Походження видів». Американський учений Томас Едісон (1847— 1931), працюючи над створенням електричної лампочки, провів до 6000 дослідів лише над обвугленням нитки розжарювання. Французький письменник Оноре де Бальзак (1799—1850) по 12 і більше разів переписував свої твори.
Здебільшого талановиті люди мають не одну, а кілька високо-розвинутих здібностей. Наприклад, Микола Амосов (1913—2002) був видатним хірургом, кібернетиком і письменником. Основою його успіху стала систематична, творча і напружена праця. Адже саме в ній найчастіше виникають моменти творчого піднесення, які називають натхненням, саме у таких станах талановиті люди сягають небувалих злетів своєї діяльності. Російський художник Ілля Рєпін (1844—1930) стверджував, що натхнення — це нагорода за каторжну працю. Російський композитор Петро Чайковський (1840—1893) зазначав, що натхнення — це такий гість, який не любить відвідувати лінивих.
Пробудження таланту залежить не тільки від наполегливої і систематичної праці індивіда. Воно зумовлено потребами суспільства. Те, які саме здібності матимуть найсприятливіші умови для свого повноцінного розвитку, залежить і від потреб епохи та особливостей конкретних завдань, які стоять перед певною спільнотою.
Геніальність.
Геніальність — поєднання талантів, реалізовуючи які, особистість залишає неабиякий слід в історії людства.
Геніальність (лат. genialis— властивий генієві, плідний) — найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення.
Талановиті люди відрізняються від геніальних величчю і суспільною значущістю проблем, які вони вирішують. Геній — дуже рідкісне явище. Виражаючи потреби суспільства, він творить самостійно й оригінально, шукаючи відповіді на такі питання, яких інші люди часто й не помічають. Своєю діяльністю геній сприяє прогресивному розвитку всього суспільства.
Таку роль в історії вітчизняної науки і культури відіграла творчість М. Ломоносова, О. Пушкіна, Т. Шевченка, Д. Менделєєва, І. Павлова та ін. Геніям властива надзвичайна творча активність, бережливе ставлення до культурних надбань минулого і водночас — рішуче подолання застарілих поглядів і традицій. Вони усвідомлюють швидше за інших людей найактуальніші проблеми свого часу і силою свого розуму знаходять нові шляхи їх вирішення.
Генії є і титанами праці. Т. Едісон стверджував, що геній — це 1 відсоток таланту і 99 відсотків праці. Подібну думку висловлював Л. Толстой.
Отже, здібності — це внутрішні умови розвитку людини, які формуються на основі задатків під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнімсередовищем. Як індивідуально-психологічні особливості вони не можуть бути протиставлені іншим властивостям особистості — якостям розуму, особливостям пам'яті, емоційним властивостям тощо.

Яких дітей називають здібними? Як проявляє себе обдарована дитина? Як відбувається її подальший розвиток? Що можна зробити для її підтримки? Що таке – «талант»? Яку людину потрібно вважати геніальною?Відповіді на ці запитання насамперед пропонує Всесвітня рада з обдарованих дітей, яка існує з 1975 року.


Існують три ознаки здібностей:
1) здібності – це індивідуально-психологічні особливості, відмінні у різних людей;
2) тільки ті особливості, які стосуються успішного виконання діяльності чи декількох діяльностей;
3) здібності не можна зводити до знань, умінь чи навичок, які вже вироблені у людини, хоча вони зумовлюють легкість та швидкість навчання.
Уроджені, генетично обумовлені особливості центральної нервової системи чи окремих аналізаторів розглядаються як задатки, на базі яких залежно від культурно-педагогічних умов можуть бути сформовані здібності різного рівня. Тобто передумовою розвитку здібностей є задатки.
Задатки – це вроджені, обумовлені іноді генним фондом, а іноді пренатальними умовами потенційні можливості розвитку більшості анатомічних, фізіологічних та деяких психічних рис людини.
Індивідуальність людини формується на основі задатків, у процесі виховання та навчання. Тобто не залежить від біологічних факторів, а формується під впливом соціальних умов, у процесі самовиховання.
Обдарована дитина – дитина, яка вирізняється яскравими, явними, іноді видатними досягненнями у тому чи іншому виді діяльності. Тобто, обдарованість визначається вищими показниками розвитку здібностей дитини, вони випереджають темп розвитку здібностей її однолітків. При цьому умови життя і навчання ровесників повинні бути рівні.
Відокремлюють три категорії обдарованих дітей.
Перша категорія – діти з надзвичайно високим загальним рівнем розумового розвитку за інших рівних умов. Таких дітей відносно більше серед дошкільників та молодших школярів.
Друга категорія - діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості, наприклад, із нахилами до математики або іншої галузі науки. Таких учучнів більше серед підлітків.
Третя категорія – діти, які хоча і не досягли з якихось причин успіхів у навчанні, але дуже активні у пізнанні, оригінальні за психічним складом, непересічними розумовими резервами. Це випадки, коли можна говорити про потенційну, або «приховану», обдарованість. Розумові здібності таких учнів нерідко розкриваються вже у старшому віці.
Одразу слід зауважити, що зазначені ознаки обдарованості – відносні.
Обдарованість в основному визначається трьома взаємопов’язаними параметрами: порівняно швидким розвитком пізнання, особливостями психологічного розвитку та певними фізичними характеристиками.
Розглянемо ще одне поняття. Вундеркінд - термін, який використовували у 18-19 ст. для характеристики дітей, які відзначалися надзвичайною обдарованістю. У сучасній літературі він вважається застарілим.
Потребує роз’яснень ще один термін.
Талановитий – той, хто має дуже високий ступінь здібностей до якоїсь спеціальної діяльності, причому ці здібності вже значною мірою встигли реалізуватися у конкретних суспільно значущих продуктах.
У такому розумінні 6-річний Моцарт, який їздив разом із батьком у концертне турне Європою, безперечно, - талант (хоч поки що не геній); студент, який у 16 років закінчив університет – поки що тільки обдарований юнак.
Поняття «обдарованість» покриває весь простір поняття талант. Будь яка талановита людина є разом з тим і обдарованою, але не кожну обдаровану людину можна назвати талановитою. Деяким обдарованим дітям ще треба досягти рівня талановитості, і не всім, на жаль вдається.
Геніальність – найвищий рівень прояву творчих здібностей, це вже суспільна оцінка особистості.
Креативність – загальна здібність до творчості, яка характеризує особистість загалом і виявляється у різних сферах активності. Розглядається як відносно незалежний фактор обдарованості.
«Первинна» (загальна) креативність – загальна здібність до творчості, яка розвивається у дітей у віці 6-7 років під впливом сприятливих факторів середовища.
Потенційна креативність – термін, який характеризує вроджені передумови креативності.
Спеціалізована (актуальна) креативність – здібність до творчості у певній сфері діяльності (у літературній, музичній, науковій творчості тощо), розвивається на основі загальної креативності під впливом досвіду діяльності.

За Гурець Н.Т. творчість - це діяльність людини, спрямована не тільки на творення нових за змістом та формою матеріальних та духовних цінностей, як твердить О.О.Борисова , але й на розвиток самої особистості. Творчість забезпечується посиленою діяльністю особистості, тобто її цілеспрямованою активністю. Творчість - похідне інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру.


Відомий дослідник Л.С.Виготський взагалі має своєрідну точку зору щодо того, що таке творчість: "Те, що ми називаємо творчістю, є зазвичай тільки катастрофічний акт пологів, що з'явився в результаті дуже довгого внутрішнього виношування та розвитку плода". Дехто навіть намагався розглядати творчість з фізіологічного боку.
Одні наділяють здатністю творити лише геніїв, інші, і таких більшість, вважають, що творчі здібності можна розвинути. Зустрічаються і такі крайні точки зору, як в П.Торренса: "творчість - природній процес, породжений сильною потребою людини в знятті напруги, яка виникає в ситуації незавершеності або невизначеності".
Та процес розуміння того, що таке творчість, сам вимагає творчого підходу. У всіх судженнях вчених ми можемо прослідкувати думку, що специфічними властивостями творчого процесу, продукту та особистості є їх оригінальність, слушність, валідність, адекватність завданню. Наприклад, одне з розумінь творчості - незвичайні прояви ординарних процесів. Саме творча діяльність людини робить його істотою, зверненою до майбутнього, творить його та видозмінює своє сьогодення.

Сьогодні, як і в інші епохи, ми захоплюємось творчими, обдарованими, талановитими особистостями, особливо в ранньому віці. Мабуть, кожному з нас приходилось бачити маленького скрипаля, який насилу перебирає дитячими пальчиками тугі струни інструмента, юного художника, який своїм поглядом ладен охопити весь світ і змалювати його неземними фарбами, або чути божественний голос юної особистості, що з такою любов’ю передає нам усі звуки мелодій світу...

Але ми знаємо, скільки існує сама педагогіка, скільки існує й проблема виховання обдарованої дитини. Як виявити обдарованість, талант, як їх розвивати далі, аби не спотворити людську особистість?

У різні періоди нашої історії ця проблема диктувалась по-різному.

Сьогодні кризові, застійні явища в українському суспільстві, як ніколи породжують попит на обдаровану особистість. Бо тільки вона спроможна нестандартно мислити, тільки вона, наділена сильною волею і колосальною працездатністю, може вирішувати сьогоднішні нестандартні ситуації в суспільстві.

Не дивлячись на солідні теоретичні і практичні наробки педагогів і психологів різних епох, у цьому напрямку і сьогодні існують великі прогалини. Але досвід науковців, їх спостереження та аналіз наукових праць дає змогу зробити висновки, що навчання і виховання, побудоване на традиційних прийомах, згубно діє на обдаровану дитину.

А які ж потрібні методи, критерії, щоб обдарованість натури “спливла”, її вочевидь помітити, розвити, по мірі можливості, аби вона ще і користь суспільству принесла?

Сьогодні для діагностики обдарованості теоретична педагогіка пропонує численні тести, як наприклад, тести Л. Занкова, Н.Левітова, С. Максименка, А.Нечаєва і інших. Але ж ми знаємо, що вірогідність їх не перевищує 80 відсотків. А ще вплив сім’ї, де, як правило, з тестуванням не обізнані, вчителі і вихователі також не часто звертаються до творчих тестів.

На думку більшості педагогів, діагностика дитячої обдарованості – суто психологічна проблема. Та все ж таке твердження справедливе лише на теоретичному рівні. Сучасна освітня практика, спрямована на особистісно зорієнтований підхід, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід’ємну частину цілісного педагогічного процесу.

Теоретичний рівень передбачає визначення концепції обдарованості, суміжних категорій та видів обдарованості, а практичний включає методики діагностування обдарованих дітей, з’ясування їхніх психологічних особливостей та організацію роботи з ними. Саме на практичному рівні, за переконанням психологів, діагностику мають проводити вчителі й вихователі, ті, хто працює і над розвитком, і над вихованням. Але тут конче потрібен і практичний психолог, який працює з особливо складними, “пограничними” випадками, потенційною обдарованістю.

Не секрет, що ми в своїй педагогічній діяльності керуємося найпростішими методами виявлення незвичайних дітей – способом спостереження: вподобання, прагнення , схильність до чого-небудь, надмірне захоплення.

Дуже важливо з раннього віку виявляти і підтримувати в кожній дитині її хист, особливі, індивідуальні здібності – малювання, спів, декламування, швидку лічбу, віршування, письмо, вишивання. Адже саме з цього починається усвідомлення дитиною своєї особистості, своєї вартості у світі, звідси починається пошук шляхів її суспільної реалізації.

Пам’ятаємо, Тарас Шевченко змалку любив малювати, пізніше – списував вірші у власно зроблені розмальовані книжечки, Ньютон і Едісон захоплювалися з раннього віку виготовлянням різних млинів і двигунів. Це був їх початок...

Обдарована дитина завжди впевнена у важливості своєї справи, робить її натхненно і завзято, систематично, не дозволяє псувати результат своєї праці, тоді як звичайна дитина швидко перекидається з одного заняття на інше, і її це не сердить.

Талановиті діти, як правило, спостережливі, зосереджені, посидючі, наполегливо йдуть до поставленої мети, вони здебільшого незалежні і самостійні у своїй діяльності. Такі діти швидко привертають до себе увагу, симпатію, тому часто вихователі і вчителі дозволяють або пробачають їм “проступки” чи негативи. Шкодить обдарованості і посилена увага до вихованця тоді, коли йому необхідне повне невтручання, незалежність. Це його роздратовує, сердить, псує настрій, і він губить мету.

Насаджувати свої думки, уміння зі сторони дорослих нівелюють в дитині оригінальність, самостійність думки. Ні в якому разі не слід боротися з вдумливою замкненістю дитини: у неї зріє-визріває, “народжується” своє, нове, особисте... І будь-який тиск буде затримувати ріст творчості, прояви справжніх природних нахилів. І. А. Дістервег категорично застерігав проти насильства над дитячою природою, яке випливає з намагань зробити з дитини не те, до чого існує в неї потяг.

Проте, занадто рання “спеціалізація” у вихованні збіднює особистість, ускладнюючи її подальше життя.

Вчительська професія – одна з небагатьох, які можна назвати вічними. Ніхто і ніщо не зможе замінити вчителя – творчу особистість зі своїм неповторним учительським іміджем. То ж споконвіку саме вчителеві припадає на долю розвивати в обдарованої дитини працьовитість, цілеспрямованість, вміння завершувати розпочату справу, силу волі.

Талановиті діти для своєї творчості все знаходять у природі, у спілкуванні з нею: фарби, звуки, рухи, форми. Саме природа, на мою думку – найбільше, пробуджує у дітей мислення, уяву, фантазію. Бо в природі ми можемо найбільше знайти аналогій, чуємо, коли діти порівнюють: найкрасивішу квітку – з мамою, літак у небі – з кольоровим метеликом, голос коника-стрибунця – зі звуком скрипки. Але, без сумніву, творча думка, уява розвиваються і під впливом літератури. Згадаймо, як зачитувались поетичними творами Леся Українка, Ліна Костенко, Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва.

Сьогодні педагогіка і психологія досягла неабияких вершин у вирощуванні здібних, обдарованих і талановитих дітей. Щоб не допуститися помилок у вихованні таких особистостей, відомий психолог А. Баркан дає багато застережень, якими ми з вами, шановні вчителі і вихователі, повинні керуватися щоденно, щогодини, щохвилини. Бо будь-які огріхи можуть згасити іскорку таланту, знищити природний порив, зупинити стрімкий потяг до мети.

Потрібно тактовно, делікатно допомагати дитині розвивати інтерес, заохочувати працювати старанно, завершувати почате. Намагатися до мінімуму зменшити вразливість дитини, вчити достойно програвати, володіти емоціями, робити все, аби обдарована дитина не знижувала своєї самооцінки, надмір не висувала свого таланту. Ми знаємо, що таким дітям важко контактувати з товаришами, то ж постараймося допомогти їм знайти своє “я” в колективі, створити доброзичливу атмосферу.

Обдарована особистість, як правило, сама заявляє про себе. І якщо батьки уважні і спостережливі, вони швидко помітять особливості дитини. І з того ж раннього віку педагогічно правильно повинні застосовувати нестандартні виховні підходи.

Існує думка, що кожна повноцінна дитина по-своєму талановита, то ж завдання наше – проникнути в кожну дитячу душу окремо і побачити, виявити те, чого немає в інших. А “чесати “ всіх під один гребінець –непедагогічно. На думку Г. Песталоцці, навіть однакова любов до дітей не може заступати індивідуальностей. Індивідуальний підхід – це обов’язково! Для формування творчої особистості слід враховувати відмінності в інтелектуальній, емоціональній сферах дитини: уважно і чуйно ставитися до її нахилів і запитів. Знаючи особливості учнів, їхні інтереси і нахили, рівень вихованості, легше скласти цілісний план дій з навчання і виховання. Сьогодні це зробити легко не скрізь, бо коли в класах по 30 – 35 учнів, то вчитель не встигає навіть підійти до кожного звичайного учня, не те що індивідуально попрацювати.

Наше завдання – “не загубити” жодної дитини, жодного таланту, дати кожному з них можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього ми повинні знати, чим живиться дитяча думка, щиро цікавитись кожним учнем як особистістю. Важливо орієнтуватись не на клас, групу, а бачити в дітях типове і особливе, використовувати індивідуальне виховання і навчання. Також не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним. А ми зобов’язані знайти найцілющіші краплинки, бережно зібрати їх, виплекати і подарувати суспільству, аби вони заповнили ті пусті комірки, яких так потребує сьогодні наша держава.

Тому на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини повинна бути направлена система, яка і буде орієнтиром на виховання творчої, обдарованої дитини.

Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найпоширенішим є визначення німецького психолога В. Штерна. Він формулює його так: "Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Воно зазнало критики, зокрема, з боку англійського психолога Ч. Спірмена, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і теологічності штернівського визначення. Незважаючи на це, визначення В. Штерна залишається провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості.


Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості. Вона нерозривно пов'язана з усім життям особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Природні задатки організму самі собою не детермінують однозначно обдарованості людини. Вони лише є невід'ємним компонентом тієї системи умов, які визначають розвиток особистості, її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести концептуальне положення: внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього.

Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.


Спеціальна обдарованість визначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.
У літературі, присвяченій проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальну обдарованість є найбільш дискусійним.
Ч. Спірмен, обстоюючи положення про існування загальної обдарованості, у своїй теорії "двох чинників" розглядає її як "загальну обдарованість" (genetal ability), або "загальний чинник" (general factor), поряд із спеціальними здібностями. Існування загальної обдарованості визнають також В. Штерн, Е. Мейман та ін. Найрішучішими опонентами цього погляду є Т. Циген, Е. Торндайк, тобто представники асоціативної психології. Загальної здібності інтелекту або обдарованості не існує, стверджує Т. Циген. Під поняттям обдарованість слід розуміти певні інтелектуальні задатки, пам'ять з її численними підвидами, утворення понять і так зване "комбінування". Бувають не тільки спеціальні здібності, а й загальна обдарованість у спеціальних здібностях (С.Л. Рубінштейн). При визначенні обдарованості досягнутий рівень чи результат розвитку має співвідноситися з умовами розвитку.
З метою встановлення співвідношення розумового і хронологічного віку В. Штерн запровадив поняття 10 - інтелектуального коефіцієнта. Це спроба визначити не просто рівень обдарованості, а й темп розвитку. Однак, по суті, 10 встановлює лише рівень розвитку, досягнутий на конкретному його етапі. Водночас практичне значення вимірювання обдарованості полягає в тому, щоб мати змогу прогнозувати подальший розвиток у співвіднесенні з умовами життєдіяльності.
У психологічному вченні про особистість здібності й обдарованість є важливими складовими загальної структури особистості. Вони пов'язані з характером і темпераментом, спрямованістю індивідуально-психічного розвитку особистості в процесі її виховання та суспільно-практичної діяльності. Природною основою індивідуально-психічних відмінностей і особливостей є тип нервової системи та спеціальні типи вищої нервової діяльності людини.
Спеціальні здібності визначаються тими об'єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна спеціальна здібність - це синтез певних властивостей особистості, що утворюють її готовність до активної й продуктивної діяльності. Здібності не тільки проявляються, а й формуються в діяльності. Спеціальні здібності становлять продукт розвитку спеціальних видів діяльності, які мають провідне значення в загальному розвитку особистості. Продуктом же загального розвитку є обдарованість, яку С.Л. Рубінштейн називає "загальною здібністю".
Таким чином, за питанням про співвідношення обдарованості та спеціальних здібностей стоїть ще більш фундаментальна проблема - проблема співвіднесення загального і спеціального розвитку, що особливо важливо для дитячої педагогічної психології. У генетичному плані співвідношення між загальним і спеціальним розвитком, а відповідно - між обдарованістю і спеціальними здібностями - з віком змінюється. Застосування кожного з цих психологічних понять є правомірним, утім, не слід забувати про їхній відносний характер, адже спеціальні здібності як генетично, так і структурно пов'язані з обдарованістю, а обдарованість конкретно проявляється в спеціальних здібностях і розвивається в них.
Обдарованість є своєрідним поєднанням здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Розуміння обдарованості суттєво залежить від того, яка вага надається тим чи іншим різновидам діяльності і що розуміють під успішним виконанням кожної конкретної діяльності. Вчений зазначає, що поняття обдарованості традиційно розглядають головно як поняття кількісне, якісний підхід до обдарованості обмежується тим, що з'ясовується, про яку обдарованість ідеться: про так звану загальну обдарованість чи спеціальну. Щодо кожного з видів спеціальної обдарованості питання ставиться так: наскільки велика ця обдарованість у тієї чи іншої людини; який її рівень? Прикладом такого кількісного підходу до проблеми обдарованості є теорія Ч. Спірмена, згідно з якою "розумова обдарованість" визначається кількістю "розумової енергії".
Обдарованість і здібності людей відрізняються не в кількісному, а в якісному відношенні. Якісні відмінності обдарованості виражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній сфері, а інша - в другій, а й у рівні сформованості обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей - важливе завдання психології. Мета дослідження обдарованості полягає не в ранжуванні людей за рівнем обдарованості, а в розробленні способів наукового аналізу якісних особливостей обдарованості та здібностей. Основне питання не в тому, наскільки обдарована чи здібна конкретна людина, а в тому, якими є обдарованість, здібності цієї людини.
Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність.
Талант - це високий рівень розвитку спеціальних здібностей; сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо. Разом з тим талант може проявитись і пізніше. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини. Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в занятті певним видом діяльності, яка часом виявляється у пристрасті до обраної справи.
Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу. Талант людини спрямований потребою у творчості.
Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства.
Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.
Контрольні запитання та завдання
1. Дайте визначення здібностей.
2. Охарактеризуйте співвідношення задатків і здібностей.
3. Визначте, що таке загальні здібності.
4. У чому виявляються особливості спеціальних здібностей?
5. Визначте компоненти педагогічної діяльності та педагогічних здібностей.
6. Назвіть та охарактеризуйте рівні розвитку здібностей.
7. Які особливості вияву таланту, геніальності, обдарованості?
8. У чому виявляється вищий ступінь талановитості?

Творчість - це психічний процес створення нових цінностей. У більшості її визначень науковці зосереджуються на процесуальному або продуктивному аспекті. В цьому контексті С.Л. Рубінштейн визначає творчість як діяльність, яка створює “... щось нове, оригінальне, що входить не лише в історію розвитку самого творця, але в історію розвитку науки, мистецтва і т. ін.

Загалом це діяльність, результат якої - створення нових матеріальних та духовних цінностей. Вона, зокрема, передбачає наявність у суб'єкта індивідуальних здібностей, мотивів та умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Виходячи з цього у нас є всі підстави стверджувати, що кінцевий продукт такої діяльності матиме певні особливості, в яких буде відображене як об'єктивне так і суб'єктивне бачення дійсності. В останньому можна побачити оригінальність, неповторність та новизну. Цей продукт не створюється на голому місці. Матеріалом для його створення служать наявні погляди, знання, зразки предметів. Безперечно цей шлях від старого до нового не можливий без участі інтелектуальної сфери. Завдяки пізнавальним процесам не тільки аналізується дійсність і у всіх її зв'язках, а й створюється новий, оригінальний та індивідуальний продукт, що є результатом творчої діяльності. Цей процес у свій час влучно описав професор В.М. Бехтерев: “Творчість як створення нового у ситуації, коли проблема-подразник викликає утворення домінанти, навколо якої концентрується необхідний для її вирішення запас минулого досвіду”. A.M. Матюшкін визначає творчість як вихід за межі наявних знань, подолання, відкидання певних рамок.

Стосовно визначення сутності творчості то у психологічній науці відомо два підходи: перший орієнтований на пошук джерел, другий -на процес. До першої групи входять погляди психоаналітиків, які стверджують, що вона є результатом внутрішніх особистісних конфліктів. Представники гуманістичної психології, навпаки, наполягають на тому, що творчість має місце тоді коли такого роду конфлікти відсутні, бо вони заважають процесу реалізації природного потенціалу, який носить назву креативність. Психометристи вважають, що останній закладений генетично і в його основі лежить взаємодія дивергентного та конвергентного мислення. Мало того цей потенціал можна виміряти стардатними тестами.

Тест “Определение уровня воображения”
Инструкция:
Вам предлагается 12 вопросов теста. На них надо отвечать либо "да", либо "нет".
Первая цифра в скобках (количество баллов) означает положительный ответ, вторая - отрицательный.

Интересуетесь ли вы живописью? (2, 1).

Часто ли вы скучаете? (1, 2).

Рассказывая какую-либо историю, любите ли вы украсить ее красочной деталью, добавленной от себя? (1, 0).

Инициативны ли вы на работе, в школе? (2, 1).

"Широко" ли вы пишите, много ли занимаете место на бумаге? (1,0).

Руководствуетесь ли вы в выборе одежды законами моды или собственным вкусом? (2, 1).

Любите ли вы рисовать во время собраний или лекций на листе бумаги одни и те же фигурки? (О, 1).

Слушая музыку, представляете ли вы какие-либо образы, связанные с ней? (1,0).

Любите ли вы писать длинные письма? (2, 1).

Видите ли вы иногда цветные сны? (1, 0).

Любите ли вы мысленно бывать в тех снах, которые знаете лишь по рассказам? (1, 0).



Часто ли вы плачете, расстраиваетесь в кино? (1, 0).
Итак, подсчитайте очки.
14-17 очков: у вас богатое воображение. Если вы сумеете применить его в жизни, то добьетесь больших творческих успехов.
9-13 очков: среднее воображение. Такое воображение встречается у очень многих людей. От вас и только от вас зависит, сумеете ли вы развить его.
5-8 очков: вы реалист в полном смысле этого слова. В облаках не витаете. Однако немного фантазии еще никому не вредило. Поэтому задумайтесь о себе.
Творчість Рембрандта Харменса ван Рейна (1606–1669) знаменує найвищий розквіт голандського мистецтва XVII століття й одну з вершин світового мистецтва взагалі. Демократичне й істинно гуманне, перейняте гарячою вірою в торжество справедливих життєвих початків, воно втілило в собі самі передові й життєстверджуючі ідеї свого часу. Художник підняв образотворче мистецтво на нову ступінь, збагативши його небувалою життєвістю і психологічною глибиною. Рембрандт створив нову мальовничу мову, у якій головну роль грали тонко розроблені прийоми світлотіні і насичений, емоційно напружений колорит.
Мікеланджело Буонарроті - один із найбільш унікальних майстрів в історії пластичних мистецтв. Індивідуальна обдарованість у поєднанні зі сприятливими умовами епохи привела Мікеланджело до художніх здійснень настільки масштабних і багатобічних, що аналоги їм важко знайти.
Час, коли жив і творив Мікеланджело, був однією з вершин духовної еволюції людства. Мабуть, жодна інша країна протягом окремо взятої історичної епохи не дала світові стількох видатних майстрів, як Італія в період Ренесансу. Протягом трьох сторіч складався колосальний художній потентат Відродження - часу, вщерть насиченого духом Інтенсивного творчого процесу.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал