Як науковий конструкт



Скачати 156.22 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації27.01.2017
Розмір156.22 Kb.

Бех І.Д0,
ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА МОДЕЛЬ ВИХОВАННЯ,,
ЯК НАУКОВИЙ КОНСТРУКТ,
Виховний процес у своєму історичному поступі завжди певним чиномĊ
був пов’язаний з тією філософською проблематикоюĖĊяка осмислювала наĊ
відповідному світоглядному рівні ставлення людини до світуĖĊсутністьĊ
культуриĖĊвихідні цінності буття людини в світіĖĊспіввідношення її свободи іĊ
відповідальностіĖĊформи й типи людського менталітетуĘĊХарактер вирішенняĊ
цієї проблематики визначав і типи виховних процесівĖĊна основі якихĊ
формувалась і розвивалась особистістьĘĊ
Для сучасної філософської культуриĖĊв межах якої розвиваєтьсяĊ
філософія освітиĖĊхарактерною є критико-рефлексивна позиція стосовноĊ
наявних теорій вихованняĘĊ Така позиція підриває ілюзію їхньоїĊ
безальтернативностіĖĊнепохитності й розглядає їхĖĊяк деякі відносні історичноĊ
перехідніĖĊ ŽкінцевіžĊ Ēвисловлюючись філософською мовоюēĊ способиĊ
трансляції культурного досвідуĘĊЗвичайноĖĊнові вихідні підходи огульно неĊ
заперечують раніше створеногоĖĊа діалектичне утримують його в знятомуĊ
видіĖĊнарощуючи прогресивні наукові ідеїĘĊ
Спробуємо у такому методологічному ключі здійснити теоретичнийĊ
аналіз основних позицій особистісно-орієнтованої моделі вихованняĘĊĊ
1.Виховання як соціокультурний феномен
Щоб розкрити сутнісні ознаки виховного процесуĖĊдоцільно поняттяĊ
“вихованняžĊпоказати у зв’язку з поняттямĊŽосвітаžĖĊколи в процесі навчанняĊ
і виховання особистість по-справжньому освічуєтьсяĖĊтобто розкриває в собіĊ
розумовіĖĊморально-духовні та фізичні силиĘĊĊ
Як категорія педагогікиĖĊпоняттяĊŽосвітаžĊвід самого початкуĊ
розвивалося в контексті антропології та філософіїĘĊЗгідно з таким підходомĖĊ
сили особистості мають освічуватисяĖĊорієнтуючись на певний образ людиниĘĊ
Останній може ототожнюватися із всебічно розвиненою особистістюĖĊабоĊĒякĊ
у християнській етиціēĊорієнтуватися на досконалістьĖĊщо дорівнюєĊ
АбсолютуĖĊчи на набуття людиною образу людського у часі історії і просторіĊ
культуриĘĊ
Таким чиномĖĊосвіта завжди пов’язується з особистістюĘĊОднакĖĊхочаĊ
освіта й визнає як необхідну передумову свого існування зовнішні моментиĖĊ
що чинять на неї певний впливĖĊцей процес освоєння світу відбувається вĊ
межах особистостіĖĊв просторі світовідчуття суб’єктаĘĊВодночас освітаĊ
виступає внутрішнім процесомĖĊякий розвивається під впливом внутрішніхĊ
спонук та інтересів особистостіĘĊЗовнішнє коло явищ може лише підготовитиĊ
процес освітиĖĊтоді як безпосередній освітній розвиток відбувається в межахĊ
суб’єкта і завдяки його особистісним зусиллямĘĊ
Освіта завжди пов’язана із самовизначенням особистостіĥĊвона являєĊ
собою постійнийĖĊважкий і тернистий шляхĖĊщо веде від повного підкоренняĊ
чужій думці до самовизначенняĘĊЗавдяки освіті індивід перетворюється наĊ
ціннісну особистість у повному розумінні цього словаĘĊЗвідси маємо підставуĊ
визначити феномен вихованняĖĊяк перетворювальну діяльність педагогівė
вихователівĖĊкотра спрямовується на зміну свідомостіĖĊсвітоглядуĖĊпсихологіїĖĊ
ціннісних орієнтаційĖĊзнань і способів діяльності особистостіĖĊщо сприяють їїĊ
якісному зростанню і вдосконаленнюĘĊЦілі вихованняĊƀĊце очікувані вĊ
результаті реалізації системи виховних дій зміни особистостіĘĊ
Світовий соціально-історичний досвід дозволяє визначити головну метуĊ
виховання як формування гармонійно і всебічно розвиненої особистостіĖĊ
підготовленої до ініціативної соціальної і професійної діяльності в сучасномуĊ
суспільствіĖĊособистостіĖĊздатної сприймати й примножувати його цінностіĘĊ
Цілі виховання визначають його змістĖĊметоди та засобиĖĊоптимальна дія якихĊ
має забезпечити очікуваний результатĘĊ
ВихованняĊƀĊбагатофакторний процесĖĊщо залежить від низкиĊ
об’єктивних і суб’єктивних чинниківĖĊДо об’єктивних чинників слід віднестиĊ
соціально-історичні особливостіĖĊкультурні традиції країниĖĊприйняту в нійĊ
систему освітиĘĊДо суб’єктивнихĊƀĊособистісні якості педагогівĖĊрівень їхньоїĊ
педагогічної майстерностіĖĊпсихологічні особливості та ціннісні орієнтаціїĊ
учасників виховного процесуĘĊ
Критеріями вихованості людини можуть бутиĤĊ
ƀ
ступінь її сходження і повнота оволодіння загальнолюдськими йĊ
національними гуманістичними та морально-духовними цінностямиĖĊщоĊ
становлять основу відповідних вчинківĥĊ
ƀ
рівень та ієрархію якостей особистостіĖĊнабутих нею в процесіĊ
вихованняĘĊ
Виступаючи двостороннім процесомĊĒвиховательĊƀĊсуб’єкт вихованняēĖĊ
виховання передбачає зміщення акцентів ініціативи від вихователя черезĊ
партнерство до самовихованняĖĊколи дійовості набуває ініціатива вихованцяĖĊ
що відбувається завдяки акту самовихованняĘĊ
ВихованняĊƀĊполіспрямований процесĖĊде кожна конкретна метаĊ
обумовлює відповідний зміст і методиĘĊНапрям виховання визначаєтьсяĊ
єдністю мети та змістуĘĊУ педагогічній науці традиційно виділяютьсяĊ
моральнеĖĊестетичнеĖĊтрудовеĖĊфізичне вихованняĖĊякі сьогодні доповнюютьсяĊ
громадянсько-патріотичнимĖĊ правовимĖĊ економічним та екологічнимĊ
аспектамиĘĊПроцес вихованняĖĊяк у ціломуĖĊтак і в межах певного напрямуĖĊ
може бути реалізований на різних рівняхĤĊна рівні соціумуĖĊсоціальнихĊ
інститутівĖĊ окремих соціальних групĖĊ інтерперсональномуĊ
(міжособистісномуēĊта інтраперсональномуĊĒсамовихованняēĘĊ
Становлення цивілізації обумовило новий тип вихованняĖĊякийĊ
детермінований соціальною і економічною нерівністюĖĊрозподілом праціĖĊаĊ
відтакĖĊрізними педагогічними завданнямиĘĊІсторична багатоманітністьĊ
моделей виховання залежить відĖĊособливостей локальної цивілізаціїĖĊ
типології культурĖĊнаціональної специфіки того чи іншого народуĘĊ
Східний тип культури визначив східний тип вихованняĖĊзаснований наĊ
приматі суспільства над особистістюĖĊсуворому дотриманні традицій іĊ
канонівĖĊобмеженні незалежності мислення та індивідуальної свободиĘĊ

Водночас педагогічна традиція Сходу розглядає людину як єдність емоційĖĊ
волі й розумуĖĊякіĖĊоднакĖĊпідпорядковуються суспільним і релігійнимĊ
нормамĘĊ
Західний тип культуриĖĊщо виник в античну епоху й став прототипомĊ
сучасної європейської культуриĖĊпородив педагогічні традиціїĖĊякі значноĊ
відрізняються від східних і можуть бути визначальними для західного типуĊ
вихованняĘĊНайхарактернішими його рисами єĤĊорієнтація на розвитокĊ
людської волі та розумуĖĊутвердження індивідуального і творчого начала вĊ
людиніĖĊгармонізацію відносин особистості й суспільстваĘĊВсе це визначаєĊ
ціліĖĊспрямованість і ціннісно-раціональні підходи до вирішення виховнихĊ
проблемĘĊ
Традиції українського виховання складалися під впливом західноїĊ
культуриĖĊнашаровуючись на національні особливостіĘĊ
Виховні завдання вирішуються за допомогою певних методівĖĊякіĊ
складають інструментарій педагогів-вихователівĘĊ
В організації процесу виховання та вивченні його проблем важливогоĊ
значення набувають умови його реалізаціїĖĊз-поміж яких важливе місцеĊ
належить так званому виховному просторуĊƀĊособливим соціокультурнимĊ
утвореннямĊŅĞŇĘĊ
Виховний простір може бути схарактеризований за такимиĊ
параметрамиĤĊěēĊпедагогічний потенціал оцінюється наявним у ньомуĊ
багатством духовної та матеріальної культуриĥĊĜēĊміра розвитку визначаєтьсяĊ
часткою молодого поколінняĖĊяке охоплене освітньо-виховною системоюĖĊ
ефективністю функціонування інших компонентівĥĊĝēĊкерованістю просторуĘĊ
Суттєве значення для виховного простору мають умови функціонуванняĊ
ƀĊдемографічніĖĊнаціональніĖĊсоціально-економічніĖĊприродніĘĊВиди виховнихĊ
просторів можуть бути різнимиĘĊ
2. 3агальнолюдські та національні цінності в освітньому процесіĊ
Проблема поєднання загальнолюдських та національних культурнихĊ
пріоритетівĖĊнаявних у виховному просторіĖĊзавжди перебуває в центріĊ
дослідницької увагиĖĊоскільки від її науково обґрунтованого вирішенняĊ
залежить загальний рівень культурного розвитку суб’єкта виховного впливуĘĊ
ТакĖĊвизначальним для процесу і змісту вихованняĖĊна думку І.ФіхтеĊŅĢŇĖĊєĊ
спосіб оволодіння національною культуроюĖĊа через неї і загальнолюдськоюĘĊ
І.Кант вбачав у вихованні таємницю вдосконалення природиĘĊНа його думкуĖĊ
необхідними передумовами моральності виступають ідеї свободиĘĊБогаĖĊ
безсмертя людиниĊŅĢŇĘĊВисунутий нимĊŽкатегоричний імперативžĊґрунтуєтьсяĊ
на понятті обов’язкуĘĊЦі ідеї І.Канта глибоко співзвучні історичномуĊ
розвитку європейських народівĖĊїхній культурі в епоху ПросвітництваĖĊ
основна заслуга якоїĊƀĊпіднесення культуриĖĊщо розумілася якĊŽісторія духуžĘĊ
Обґрунтування ідеалу національної освіти належить К.УшинськомуĘĊ
Провідну роль у його реалізації він відводив національній системі вихованняĖĊ
котра складається в історичному процесі становлення конкретної націїĘĊУĊ
контексті педагогічної антропології педагог розглядав і проблему свободиĊ
людиниĘĊПри цьому він виходив із розуміння тогоĖĊщо вродженою якістюĊ
людини є прагнення до свободиĖĊа людську діяльність пов’язував з цимĊ
прагненнямĘĊК.Ушинський вважавĖĊщо чим більше розширюється такаĊ
діяльністьĖĊтим більше розширюється і свободаĘĊНа його думкуĖĊцеĊ
“поєднання діяльності й прагнення свободи єĘĊпоживою людської душі йĊ
основою людської гідностіžĊŅğĖĊĞĢĝŇĘĊВ проекції на інформаційне суспільствоĊ
означені ідеї К.Ушинського підводять до розуміння тогоĖĊв якому напряміĊ
має розвиватися сучасна педагогічна думкаĖĊякими засобами слід сьогодніĊ
здійснювати виховання особистості та вирішувати проблеми національногоĊ
вихованняĘĊ Розглядаючи проблеми вихованняĖĊ він стверджувавĖĊ щоĊ
вихованняĖĊяке піклується виключно про освіту розумуĖĊробить великуĊ
помилкуĖĊоскільки людина більше людина в томуĖĊяк вона переживаєĖĊніж уĊ
томуĖĊяк вона розмірковуєĘĊ
Процес народження громадянина В.Сухомлинський пов’язував ізĊ
залученням дитини до національних святиньĖĊякі глибоко просвітлюють їїĊ
душуĊŅĠŇĘĊ
Людина входить у людство через національну індивідуальність якĊ
національна людинаĖĊоскільки без національності людство було б мертвимĖĊ
логічно абстрактнимĘĊТому кожний індивід має набувати освіту як гіднийĊ
представник свого рідного етносу в смисловому полі цінностейĖĊвластивихĊ
його рідному народуĘĊЦе означаєĖĊщо через освіту і вихованняĖĊкультуруĖĊ
частиною якої він єĖĊвиявляється й здійснюється соціальне самовідтворенняĊ
етносуĘĊĊ
Позанаціональне не може бути народнимĘĊШкільна освітаĖĊщо втрачаєĊ
національне корінняĖĊрано чи пізно заперечується народомĘĊНародна освітаĊ
нерозривно пов’язана з національним ґрунтомĖĊале не замкнена лише вĊ
ньомуĘĊШкола покликана формувати та зберігати національну культуруĖĊ
збагачуючи національне загальнолюдським і загальнолюдське національнимĘĊ
Національна школаĊƀĊце школаĖĊкотра виховує школярів на основіĊ
духовних багатств національної культуриĖĊтрадиційĖĊнаціонального способуĊ
життя й діяльності свого етносуĘĊНаціональна школа розвивається разом зĊ
націєюĖ Ċзавдяки нації і для націїĘ ĊОтжеĖ Ċвона втілює в собі душу націїĖ ĊїїĊ
глибинні прагненняĘĊНаціональна школа і за структуроюĖĊі за змістом єĊ
відображенням національного життяĘĊ
Особливість національної школи полягає ще й у томуĖĊщо вона передаєĊ
молодому поколінню культуру етносу в найширшому розумінні цього словаĘĊ
ТрадиціїĖĊфольклорĖĊнаціональний епосĖĊмузика і живописĖĊхудожні ремеслаĖĊ
етнопедагогіка та народна медицинаĖĊфілософія й релігіяĊƀĊвсе це тією чиĊ
іншою мірою входить складовою до змісту освітиĖĊвідображається вĊ
програмах національної школиĘĊЗвідси стає зрозумілимĖĊщо школаĖĊякщо вонаĊ
дійсно національнаĖĊповинна вже з перших хвилин долучати дитину доĊ
національної культуриĖĊдо народних промислівĖĊнародних ідеалів і мистецтваĖĊ
до системи національних цінностейĘĊ
Велике мистецтво педагога має виявлятися в томуĖĊщоб забезпечитиĊ
переживання кожним школярем почуття задоволення від цього дотикуĖĊ
відчуття співпереживання разом з однокласниками іĖĊнарештіĖĊнадати йомуĊ
можливість виявити себеĖĊдосягти успіху в реалізації цінностей національноїĊ
культуриĘĊ
Прагнення національної самоідентифікації повинно супроводжуватисяĊ
повагою до інших культурĖĊсприйняттям цих культур у всій їхнійĊ
самоцінності й унікальностіĘĊА це можливо лише шляхом культивуванняĊ
національної культуриĖĊа не її підміною так званими загальнолюдськимиĊ
цінностямиĘĊ
Загальнолюдські цінностіĊƀĊце ті цінностіĖĊякі перебувають на перетиніĊ
всіх національних культурĘĊОднакĖĊце не наднаціональні цінностіĖĊа самеĊ
національніĖĊ загальніĘĊ ТомуĖĊ якщо зміст освіти будується наĊ
загальнолюдських цінностях як наднаціональнихĖĊтоĖĊпо-першеĖĊне зрозумілоĖĊ
що це за цінності й звідки вони взялисяĥĊпо-другеĖĊвони будуть безпліднимиĖĊ
оскільки невідоме їхнє походженняĘĊЯкщо ж загальнолюдські цінностіĊ
розглядаються як спільні для різних національних культурĖĊто в цьомуĊ
випадку немає сенсу ставити їх у центр освітиĖĊадже в абстрактному виглядіĊ
вони засвоюютьсяĖĊа в природномуĊƀĊвизначають зміст освіти і будутьĊ
обов’язково засвоєні як вираження частини національної культуриĖĊякаĊ
властива й іншим культурамĘĊ
У зв’язку з цим І.Ільїн наголошувавĖĊщоĊŽкожний народ по-своємуĊ
вступає в шлюбĖĊнароджуєĖĊхворіє й помираєĥĊпо-своєму лікуєтьсяĖĊпрацюєĖĊ
господарює й відпочиваєĥĊпо-своєму тужитьĖĊплачеĖĊображаєтьсяĥĊпо-своємуĊ
розмовляєĖĊдекламує й ораторствуєĥĊпо-своєму спостерігає і створюєĊ
живописĥĊпо-своєму зводить будинки й храмиĖĊпо-своєму молиться йĊ
геройствуєĘĘĘĊ Він по-своєму підноситься й падає духомĥĊпо-своємуĊ
організовуєтьсяĘĊУ кожного своє ставлення до права й справедливостіĥĊсвійĊ
характерĥĊсвоя дисциплінаĥĊсвоя політична мріяĥĊсвій державний інстинктĘĘĘžĊ
ŅěĖĊĜĜģŇĘĊ
В основі національногоĊƀĊособливий духовний шляхĘĊБути патріотомĖĊ
любити Батьківщину означає не просто любити національний характер свогоĊ
народуĖĊа й духовність цього національного характеру і водночас характерĊ
його духуĘĊДля тогоĖĊщоб бути патріотомĖĊлюбити Батьківщину і мати змогуĊ
злитися з нею почуттямиĖĊволею та життямĖĊнеобхідно відчувати духовнеĊ
життя народу й творчо зміцнювати себе в силах і засобах цього останньогоĖĊ
тобто прийнятиĖĊнаприкладĖĊукраїнську мовуĖĊукраїнську історіюĖĊУкраїнськуĊ
державуĖĊукраїнську піснюĖĊукраїнське історичне світосприйняття тощо якĊ
свої власніĘĊ
Лише піднявшись на вершину національної культуриĖĊлюдина можеĊ
розкрити для себе загальнолюдські цінностіĘĊТільки зміцнившись уĊ
національній духовностіĖĊвона може одержати доступ до витворів чужогоĊ
національного духуĘĊТільки справжній патріот не здатний зневажати іншіĊ
народиĖĊтому що він бачить їхню духовну силу та духовні досягненняĘĊВінĊ
любить і поважає духовність їхньої національної культуриĘĊКожний народĊ
покликаний мати своє самобутнєĖĊнаціонально-духовне обличчяĘĊĊ
3. Сутнісно-цільові характеристики особистісно-орієнтованого
виховання.Ċ

Пошук ефективних шляхів виховання морально й духовно досконалоїĊ
особистості є в наш час доленосною справоюĘĊРіч у тімĖĊщо нині культураĊ
насильства суттєво впливає на функціонування культури людської гідностіĘĊ
У цьому зв’язку виникає запитанняĤĊчому цивілізація не в змозі зруйнуватиĊ
цю антигуманну культуруĩĊСлід констатуватиĖĊщо ключова причина розвиткуĊ
насильства знаходиться в самій людиніĤĊїй властиві внутрішні Его-силиĖĊякіĊ
спричинюють зростання насильстваĘĊЩоб знищити насильствоĖĊнеобхідноĊ
нейтралізувати ці силиĘĊАлеĖĊяк відомоĖĊз самого початку доступної дляĊ
нашого пізнання історіїĖĊцивілізація не спроможна була блокувати спонукиĊ
до насильства в душі людиниĥĊнасильство завжди розвивалося паралельно зĊ
культурою гідностіĘĊБільше тогоĖĊнасильство за певних умов можеĊ
розвиватися швидше за культуру людської гідностіĘĊЦе надзвичайноĊ
небезпечний для сучасної цивілізації симптомĤĊякщо своєчасно не прийнятиĊ
відповідні заходиĖĊкультура насильства може загальмувати її прогресивнийĊ
розвитокĘĊ
У цьому плані значні морально-духовні розвивальні можливості маєĊ
особистісно-орієнтована модель вихованняĘĊУ руслі цієї виховної моделіĊ
утверджується культурологічний підхід до освітиĖĊкотра розуміється якĊ
цілеспрямованийĖĊпобудований на наукових засадах процес прилученняĊ
особистості до культуриĖĊв ході якого здійснюється передача багатовіковогоĊ
людського досвідуĊĒтеоретичногоĖĊціннісногоĖĊпрактичногоēĊвід покоління доĊ
покоління і розвиток його відповідно до сучасних реалійĘĊПри цьомуĊ
ключовим принципом виховання виступаєĊ принцип ціннісної орієнтації.,
реалізація якого передбачає залучення дітей до взаємодії з навколишнімĊ
світом і сприяння формуванню ціннісних ставлень до цього світу з позиційĊ
сучасної культуриĘĊ
Особистісно-орієнтоване вихованняĊƀĊце не система організованихĖĊ
жорстко нормованих впливів педагога на дитинуĖĊщо ігнорують їїĊ
волевиявлення і призводять до психологічного тиску на неїĘĊВ основі цієїĊ
виховної моделіĊƀĊпедагогічна дія заклику до особистісної взаємодіїĥĊзакликуĖĊ
який базується на милосердному ставленні вихователя до вихованцяĘĊУ ційĊ
взаємодії і має розгортатися процес спрямованості дитиниĖĊна її добродійнуĊ
поведінкуĘĊ
За положеннями особистісно-орієнтованого вихованняĖĊ всеĖĊ щоĊ
пов’язано з духовністюĖĊможе здійснюватися тільки з наукових педагогічнихĊ
позиційĖĊякі виключають протиставлення за якимись ознаками однієї дитиниĊ
іншій і саму можливість використання будь-яких ірраціональних засобівĊ
впливуĘĊІĖĊприродноĖĊосновним шляхом духовного виховання особистості маєĊ
стати залучення її до світу культуриĖĊнауки і мистецтваĖĊяке ґрунтуєтьсяĊ
тільки на раціональній основі й здатне розкрити кожному вихованцю величĊ
пізнавальної і трудової діяльності людиниĖĊні з чим незрівнянне почуттяĊ
душевної особистостіĖĊспівпричетності з іншими людьмиĖĊвиключність іĊ
неповторність кожної людини здатне стати основою для творчоїĊ
самореалізації і самовиховання підростаючої особистостіĘĊ
Особистісно-орієнтований виховний процесĊƀĊце повноцінне емоційноĊ
насичене і суспільне значущеĖĊсуміснеĖĊтворче життя педагога і вихованцівĖĊ
яке відповідає їхнім основним соціогенним потребамĘĊ
Особистісно-орієнтована модель виховання ставить собі за метуĊ
розкриття й розвиток індивідуальності кожної дитини на основіĖĊформуванняĊ
базису її особистісної культуриĘĊВ цьому процесі велика увага приділяєтьсяĊ
особистомуĊĒсуб’єктномуēĊдосвіду дитиниĖĊщо стає для педагога предметомĊ
пильного й бережного вивчення і слугує йому необхідною опорою у виховнійĊ
роботіĘĊУ цьому зв’язку на відміну від значної частини-дорослихĖĊу поняттяĊ
“вихованняžĊдіти вкладають не стільки ті чи інші заходиĖĊпозакласні справиĖĊ
скільки ставлення до них учителівĤĊемпатіюĖĊуміння зрозумітиĖĊвислухатиĖĊ
поспілкуватися на різні темиĖĊзапропонувати спільну цікаву справуĘĊ
РозуміючиĖĊщо неможливо обійтися без настановĖĊпорадĖĊдіти щиро бажаютьĖĊ
щоб усе це застосовувалося в помірнішійĖĊніж у реальній практиці кількостіĘĊ
Результати спеціально проведених опитувань свідчатьĤĊĝĚďĊучнівĊ
бачать користь виховання для самих себеĥĊĝěďĊвважаєĖĊщо вихованняĊ
необхідне для розвитку суспільстваĥĊĝģďĊшколярів розуміютьĖĊщо зĊ
вихованими людьми легше спілкуватисяĖĊ встановлювати ділові йĊ
міжособистісні контактиĖĊтобто розуміють необхідність виховання й готовіĊ
брати участь у цьому процесіĘĊ
Морально-духовна творчість вихованця виступає провіднимĊ
психологічним механізмом його розвитку як особистості в умовахĊ
особистісно-орієнтованого вихованняĘĊЦей тип творчості має об’єктивніĊ
засадиĘĊПерша з них випливає з унікальності життя кожної окремої людиниĖĊ
що виявляється в непередбачуваності умовĖĊв яких воно здійснюєтьсяĖĊ
постійною ситуацією невизначеності та неповторностіĖĊде закладенийĊ
значний потенціал для прояву творчості й індивідуальностіĘĊДруга засадаĊ
творчості базується на безкінечній різноманітності й мінливості життєвогоĊ
просторуĘĊНавколишній світ являє собою велике поле різноманітнихĊ
цінностей і вимогĖĊякі нерідко вступають у суперечність одна з одноюĘĊСамĊ
факт існування цієї різноманітності вимагає активності особистості не тількиĊ
щодо вибору тих конкретних цінностейĖĊякі є для неї ближчимиĖĊа й щодо їхĊ
творчого співвіднесенняĖĊгармонізаціїĘĊ
Особистісно-орієнтоване виховання є дійовим засобом формуванняĊ
такого типу особистостіĖĊякій притаманне почуття людської гідностіĖĊ
прагнення служити людямĖĊмиролюбствоĖĊпідвищена увага до чужого горяĖĊ
душевна щедрістьĖĊпочуття вдячностіĖĊпорядностіĖĊчесностіĖĊсправедливостіĖĊ
потреба доброчинностіĘĊВиховання цих морально-духовних якостейĖĊна нашуĊ
думкуĖĊє умовою підготовки молодого покоління до зміцнення УкраїнськоїĊ
державиĘĊ
Наш час вимагає виховання вільноїĖĊвідповідальноїĖĊсамоусвідомлюючоїĊ
особистостіĖĊяка не підкоряється тиску зовнішніх силĖĊнехай то буде інерціяĊ
буденної свідомостіĖĊавторитет традиціїĖĊне кажучи вже про суворийĊ
ідеологічний чи соціальний диктатĘĊСаме у відповідальності особистостіĊ
перед власною духовно просвітленою свідомістюĖĊперед гуманістичнимиĊ
передумовами і основами свого ставлення до світу і вбачав І.Кант сутьĊ
освітиĘĊŽОсвітаĊƀĊце вихід людини зі стану свого неповноліттяĘĘĘĊНеповноліттяĊ
полягає в нездатності користуватися своїм розумом без управління з бокуĊ
когось іншогоĘĊМай мужність користуватися власним розумомċĊƀĊотжеĖĊтакимĊ
є девіз ПросвітництваžĊŅĜĖĊĜġŇĘĊ
Ось ця мужність користуватися власним розумомĖĊбрати на себе всюĊ
повноту відповідальності за свою ідейну позиціюĖĊяка передбачає культуруĊ
цього користуванняĖĊбез чого мужність перетворюється на агресивність якĊ
форму самоствердженняĖĊі стає безумовною цінністюĖĊщо мусить бутиĊ
вихована в підростаючої особистостіĘĊ
Образ досконалої особистостіĖĊ над формуванням якої повиненĊ
працювати вихователь-інноваторĊƀĊце передувсім міцно й органічно засвоєніĊ
національні та загальнолюдські цінностіĖĊце влада над собоюĖĊстратегіяĊ
побудови життяĖĊщо передбачає постійний рух до здійснення все новихĖĊ
більш важкихĖĊніж раніше задумівĖĊрезультати яких потрібні не тільки самійĊ
людиніĖĊа й усім людямĥĊце створення самою людиною середовища для свогоĊ
розвиткуĖĊактивне творче відображення дійсностіĥĊце межова самовіддачаĖĊ
вміння мобілізовувати себе на подолання труднощівĖĊпрогнозувати наслідкиĊ
своїх вчинківĥĊце щирістьĖĊпрагнення до об’єктивності та здатність прийматиĊ
рішенняĊƀĊдобре розраховані чи інтуїтивніĊƀĊнезалежно від думки оточуючихĘĊ
Така особистість не тільки вміє відстоювати власні інтересиĖĊа й піклуєтьсяĊ
про загальне благоĘĊ
Морально й духовно зріла особистість вбачає високий сенс свого життяĊ
у вищих досягненнях і людяностіĊŅğŇĘĊ
Власна модель такої особистості складається у людини під впливомĊ
таких чинниківĤĊрівня здоров’яĖĊрівня розвитку моральної свідомості йĊ
самосвідомостіĊĒморальної чутливості до себе та відповідальності передĊ
собоюēĖĊбагатства морально-громадянських і професійних зразків і прикладівĊ
у найближчому та більш віддаленому оточенніĖĊступеня підтримки їїĊ
прагненьĖĊдомагань і діяльності з боку оточуючихĘĊ
4. Психометодична проекція особистісно-орієнтованої моделі
вихованняĊ
Велінням часу є людина з чітко визначеною морально-духовноюĊ
орієнтацієюĖĊкотра відігравала б суттєву роль у долі нашої цивілізаціїĘĊЯкĊ
наголошує з цього приводу А.МаслоуĖĊŽу кожного століттяĖĊза виняткомĊ
нашогоĖĊбув свій ідеалĊƀĊсвятогоĖĊгерояĖĊаристократаĖĊлицаряĖĊмістикаĘĊУ насĊ
залишилася тількиĊŽлюдина без проблемžĖĊяка вміє добре пристосовуватисяĖĊ
блідий і сумнівний сурогат ідеалуžĘĊІ даліĤĊŽХворі люди створеніĊŽхвороюžĊ
цивілізацієюĤĊвірогідноĖĊŽздоровихžĊлюдей створюєĊŽздороваžĊцивілізаціяĘĊ
Водночас не менш істинним є й іншеĤĊŽхворіžĊіндивіди роблять своюĊ
цивілізацію ще більшĊŽхвороюžĖĊаĊŽздоровіžĊƀĊбільшĊŽздоровоюžĘĊ
Покращання здоров’я людиниĊƀĊодин з підходів до створення кращогоĊ
світуžĊŅĝĖĊĜģŇĘĊ
Процес подібного рольового визначення надзвичайно складнийĖĊадже вĊ
ньому виявляються різніĊĒі негативніĖĊі позитивніēĊстимули моральногоĊ
зростання вихованцяĘĊІ бажаноĖĊщоб останні були домінуючими й такимиĖĊякіĊ
сприяють розкриттю внутрішніх сил і прагнень дитиниĘĊЯкщо педагог уĊ
виховуючих ситуаціях одвічно орієнтує вихованця на необхідність засвоєнняĊ
нормативної етичної позиції щодо суспільстваĖĊто бажаного ефекту він частоė
густо не досягаєĘĊДитинаĖĊсприймаючи суспільство на рівні індивідуальноїĊ
свідомості як щось абстрактнеĖĊдалеке й незначиме для неїĖĊвиявляє емоційноĊ
індиферентну реакціюĖĊяка не додає їй внутрішніх моральних самозмінĘĊ
Єдино методично правильна виховна дія вбачається в переведенні відносин зĊ
рівняĊŽЯĊƀĊсуспільствоžĊна рівеньĊŽЯĊƀĊТиžĘĊНа цьому рівні й повинніĊ
виникати та розгортатися особистісно-ціннісні смисли вихованця як щодоĊ
макросфериĊĒсуспільствоēĖĊтак і щодо мікросфериĊĒміжособистісні взаєминиēĘĊ
Дитина має відкрити іншого як особистість та індивідуальністьĘĊЩоправдаĖĊ
вона і в собі повиннаĖĊхоча б в першому наближенні чи потенціїĖĊвідкритиĊ
таку саму особистість та індивідуальністьĖĊоскільки лише відкривши в собіĊ
індивідуальністьĖĊлюдина стає здатною до відкриття індивідуальності вĊ
іншомуĘĊ
Ієрархічна будова потребнісної основи мотивації підростаючоїĊ
особистості має виступити стратегічною позицієюĖĊна основі якої повиненĊ
розгортатися особистісно-орієнтований виховний процесĘĊНезаперечнеĖĊщоĊ
незадоволення фізіологічних потреб у ранньому віціĖĊа також у любовіĖĊ
безпеці та захисті в дитинствіĖĊв любовіĖĊповазіĖĊспівпричетності вĊ
підлітковому й юнацькому періоді розвитку дійсно призводить доĊ
невротизації особистостіĖĊдля якої навряд чи стануть доступними вищіĊ
потреби в істиніĖĊкрасіĖĊдобріĘĊ
У цьому зв’язку А.Маслоу відзначаєĖĊщо з того моментуĖĊколи люди відĊ
свого оточення одержують задоволення потреби в безпеціĖĊлюбові йĊ
причетностіĖĊвиникає можливість індивідуального розвитку неповторнихĊ
особистісних якостей і разом з тим виникає деяка тенденція до опоруĊ
надмірній залежності від найближчого оточенняĘĊŽЗ цієї причиниĖĊƀĊпише вінĖĊ
ƀĊпрагнучи ліквідувати свій мотиваційний дефіцитĖĊлюдина повинна швидшеĊ
усвідомлювати небезпеку свого оточенняĖĊоскільки воно завжди може їїĊ
розчарувати або підвестиĘĊТепер ми знаємоĖĊщо такий видĊŽтривожноїĊ
залежностіžĊявляє собою поживне середовище для агресивних почуттівžĊŅĝĖĊ
ĠĚŇĘĊ
,У моральному вихованні важливим видається внутрішнєĊ
новоутворення особистостіĖĊяке кваліфікується якĊŽСвоєžĘĊŽСвоїмžĖĊтобтоĊ
такимĖĊщо стосуєтьсяĊŽЯžĖĊлюдина визнає не все теĖĊщо знайшлоĊ
відображення в її психіціĖĊа лише теĖĊщо було нею глибоко пережитеĘĊТожĊ
важливоĖĊщоб лише суспільне значущі переживання як знакиĖĊякимиĊ
вихованець відмічає морально-духовні нормиĖĊскладали історію йогоĊ
внутрішнього життяĘĊЦя морально розвивальна історія буде практичноĊ
активноюĖĊ вчинковоюĖĊ якщо вихованець прийматиме певні цінностіĊ
суспільства не в готовому виглядіĖĊа як результат свого мисленняĖĊвласноїĊ
діяльностіĘĊМоральні плоди такої самодіяльності й визнаватимутьсяĊ
вихованцем дійсно своїмиĖĊякі він захищатиме й утверджуватиме вĊ
міжособистісних відносинахĘĊ

“СвоєžĖĊтаким чиномĖĊвиступає справжнім виразником особистісного вĊ
людиніĖĊоскільки стосовно нього вона одночасно визначиласьĖĊпов’язала йогоĊ
зі своєю сутністюĖĊтрансформувала у власний інтимний світĘĊ
В особистісно-орієнтованому виховному процесі слід зважати наĊ
особливості вихідної особистісної культури вихованця як тієї матриціĖĊнаĊ
основі якої розгортатиметься освоєння ще не притаманних йому моральноė
духовних цінностейĘĊСправа в томуĖĊщо умовою розгортання внутрішньоїĊ
діяльності суб’єкта з трансформації суспільних моральних норм у власніĊ
суб’єктивні цінності як самоцінності виступає його здібність перетворюватиĊ
свою особистісну культуруĖĊяка раніше склаласяĊĒсубкультуруēĊна предметĊ
своєї діяльностіĖĊна предмет своєї критикиĘĊ
РівеньĖĊмасштабиĖĊспецифіка цієї здібності можуть визначатися рівнем іĊ
масштабами критичного потенціалу суб’єктаĘĊСуттєвоĖĊщоб критичнеĊ
осягнення вихованцем своєї особистісної культури в контексті новихĊ
суспільних цінностей відбувалося як тяжкий пошукĖĊяк позитивний вибірĖĊякĊ
болісне прийняття відповідного рішенняĘĊ
ОтжеĖĊвиховуюче продуктивним може бути лише раціональний шляхĊ
формування морально-духовних цінностейĘĊЗ огляду на це слід зменшувати уĊ
вихованця питому вагу свідомості з панівним емоційним механізмом рішеньĊ
у сфері мораліĘĊПри абсолютизації цього типу свідомості вихованець неĊ
розглядається як суб’єктĖĊтому що він приймає рішення імпульсивнеĖĊ
прямуючи за ситуацієюĘĊРішення на основі емоційного механізмуĊƀĊцеĊ
результат тривалого накопичення дискомфортуĖĊемоційного вибухуĘĊТож іĊ
виховний результат за таких умов не може бути достатнімĘĊ
Особистісно-орієнтований виховний процес має забезпечити єдністьĊ
розвитку моральної особистості й моральної індивідуальностіĘĊВідмінністьĊ
цих двох психологічних утворень повинна бути зрозумілою вихователюĘĊ
Суб’єкт проявляє себе як моральна особистістьĖĊякщо він виступає в роліĊ
пізнаючої та діючої істоти в межах нормативного морально-етичного поляĖĊ
що склалося в суспільствіĖĊоволодіває нормамиĖĊреалізує їх у своїй поведінціĊ
та діяльностіĘĊЯкщо ж він творить норми міжособистісних взаєминĖĊтворчоĊ
моделює власну поведінкуĖĊто він виступає як моральна індивідуальністьĘĊ
ЗагаломĤĊěēĊморальна особистість знає свої соціально-моральні якостіĖĊ
діє стосовно самої себеĊĒсамовдосконалюєтьсяēĖĊдіє стосовно інших людейĊ
(соціально поводитьсяēĊта передає іншим досвід самовдосконаленняĥĊ
Ĝēморальна індивідуальність знає свої унікальні якостіĖĊдіє стосовно самоїĊ
себеĊĒсамореалізуєтьсяēĖĊдіє стосовно іншихĊƀĊтворчо спілкуєтьсяĘĊЯк бачимоĖĊ
моральна особистість виражається в суспільне значущій віднесеності доĊ
навколишнього світуĊĒсвіту людей і світу речейēĖĊа моральна індивідуальністьĊ
ƀĊу моральній привнесеності у свій внутрішній світĘĊТворчістьĖĊтаким чиномĖĊ
є домінантною рисою людської індивідуальностіĘĊ
Виховний процесĖĊщо побудований на засадах людяностіĖĊможеĊ
втрачати свою реальну розвивальну ефективністьĖĊякщо в ньому повноюĊ
мірою не використовується такий дійовий чинник якĊŽЯĊƀĊможливеžĖĊякеĊ
відповідає плану можливостей людиниĘĊВоно не тотожнеĊŽЯĊƀĊідеальномуžĖĊ
тобто заданому соціальними нормами і обов’язкамиĖĊоскільки містить іĊ
негативні самохарактеристикиĘĊВоно відмінне і відĊŽЯĊƀĊбажаногоžĖĊякеĊ
безпосередньо визначається нашими мотиваціямиĖĊ адже передбачаєĊ
самоусвідомлення мимовільних моментів у саморозвиткуĘĊ
Такий статусĊŽЯĊƀĊможливогоžĊвимагаєĖĊщоб педагогĖĊпроводив роботуĖĊ
спрямовану на формування і постійну активізацію вихованцем уявлення проĊ
теĖĊяким він міг би статиĖĊна усвідомлення тих його якостейĖĊкотрі заважаютьĊ
вчасно реалізувати наявні потенційні можливостіĘĊПри цьому слід зважати наĊ
мотивуючу функцію як позитивнихĖĊтак і негативних характеристикĊŽЯĊė
можливогоžĘĊТакĖĊобраз себе успішного в майбутньому чи уявлення про себеĊ
як про потенційного невдахуĖĊтворить реальний успіх або невдачуĘĊ
ВихованецьĖĊпрацюючи над набуттям певної морально-духовної якостіĊ
(як фрагментуĊŽЯĊƀĊможливогоžēĖĊмає перевтілитисяĖĊстати неюĊƀĊчесністюĖĊ
справедливістю тощо і житиĖĊхоча б короткий часĖĊза її принципамиĘĊЦеĊ
означає необхідність емоційно пережити процес її розгортання у відповіднийĊ
вчинок і оцінку його оточуючими людьмиĘĊПричому такий виховний прийомĊ
має застосовуватися й до якостей морально несхвальнихĖĊщоб у моральнійĊ
самосвідомості вихованця зародилась і закріпилася відразаĖĊнегативнеĊ
самоставлення до нихĘĊ
Як бачимоĖĊŽЯĊƀĊможливеžĊƀĊце площина перспективи вихованцяĘĊАлеĊ
майбутнє має сенсĖĊколи на ньогоĊŽпрацюєžĊтеперішнєĘĊТі морально-духовніĊ
якостіĖĊякими оволодіває дитина у виховному процесі в даний часĖĊскладаютьĊ
їїĊŽЯĊƀĊособистіснеžĘĊПротеĖĊйого формування може бути ускладненеĊ
навчальною ситуацієюĖĊв якій переважно перебуває підростаюча особистістьĘĊ
Шкільне життяĖĊв якому домінуючою в часовому й оцінному виміріĊ
виступає навчальна діяльністьĖĊнакладає суттєвий відбиток на змістĊ
саморозуміння школяраĘĊОскільки оцінні ставлення до нього формуютьсяĊ
переважно на основі успішності його в учінніĖĊто розуміння свогоĊŽЯžĊ
пов’язується передусім з позицієюĊŽщо можу робитиžĘĊОтжеĖĊінтенсивноĊ
розвивається лише діяльніснеĊŽЯžĊпідростаючої особистостіĘĊВ результатіĊ
цього у дітей формується певне розуміння й оцінка соціальних явищĖĊ
орієнтація на оцінні ставлення крізь призму конкретної діяльностіĘĊПриĊ
цьому усвідомлення свого особистого ставлення до світу та інших людейĖĊякеĊ
далеко виходить за сферу навчальної діяльностіĖĊзалишається збідненим іĊ
малодійовимĘĊТому необхідно поряд з діяльніснимĊŽЯžĊв кожної дитиниĊ
цілеспрямовано виховуватиĊŽЯĊƀĊособистіснеžĘĊ
У міру зміцненняĊŽЯĊƀĊособистісногоžĊвихованець намагається вийти заĊ
межі дитячого образу життяĖĊзайняти суспільне важливе і суспільне ціннеĊ
місцеĘĊВихованець не лише усвідомлює себе суб’єктомĖĊале й відчуваєĊ
потребу реалізувати себе як суб’єктаĖĊдолучаючись до соціального не тількиĊ
на рівні розумінняĖĊа й на рівні перетворенняĘĊТепер вихованець виявляєĊ
власну позиціюĖĊпротиставляє себе іншимĖĊпроявляє самостійність шляхомĊ
встановлення більш широких взаєминĖĊу яких він себе перевіряєĖĊвиробляєĊ
перспективу власного особистісного розвиткуĘĊВін намагається з’ясуватиĖĊ
оцінитиĖĊзрозуміти свої морально-духовні можливостіĖĊпобачити теĖĊщо відĊ
нього вимагається й узгодити все цеĘĊЦю узгодженістьĖĊвідповідністьĊ
вихованець частіше за все засвоює самостійноĖĊале на початку здійсненняĊ
відповідності відбувається за допомогою дорослогоĖĊякий володіє цінніснимĊ
ставленням до себеĖĊдо інших і світу в ціломуĘĊ
Таким чиномĖĊу межах особистісногоĖĊморально-духовногоĊŽЯžĊ
вихованець починає реалізовувати накопичений соціальний досвід уĊ
розумінні тогоĖĊщо він має право на повноцінне існуванняĖĊправо бути собоюĊ
самимĘĊТобтоĖĊвихованець проявляє себе як самостійнаĖĊнезалежнаĊ
особистістьĘĊПраво бути самим собою дозволяє дитині бути більш вільноюĘĊ
Вільна дитина є суб’єктом виборуĘĊА якщо вона являє собою такий суб’єктĖĊ
вона вільна у виборіĖĊможе самостійно вирішувати завдання на здійсненняĊ
виборуĘĊПриймаючи самостійне рішення у виборіĖĊвихованець несе за ньогоĊ
відповідальністьĖĊякщо при цьому в нього зберігається позитивне ставленняĊ
до самого себеĘĊ
Спонукальна сила морально-духовного надбання вихованця зростає неĊ
лише від її втілення у відповідних вчинкахĖĊа й від постійного схвалення нимĊ
подібних вчинків однолітківĘĊЗа таким актом стоїть порівняння себе зĊ
іншимиĖĊа отжеĖĊі глибше осмислення себе та іншого за критеріємĊ
необхідності присутності в структурі образуĊŽЯžĊданої морально-духовноїĊ
цінностіĘĊ
ОднакĖĊшлях формуванняĊŽЯĊƀĊособистісногоžĊдосить суперечливийĘĊНаĊ
заваді стоїть егоїстичнеĊŽЯžĖĊяке не дозволяє вихованцю доброчинноĊ
ставитися до іншої людиниĘĊТомуĖĊкрім способів нейтралізації егоїстичногоĊ
“ЯžĊі підвищення дійовості особистісногоĊŽЯžĖĊвихователю доцільноĊ
використовувати методику розігрування конфлікту між цими двомаĊŽЯžĊ
особистостіĘĊ
Методика спрямована на теĖĊщоб вихованець максимально повно мігĊ
пережити протидіюĖĊвисловити думку обохĊŽЯžĊі встановити між нимиĊ
прямий діалогĘĊ
Виступаючи від імені особистісногоĊŽЯžĖĊвихованець вербальнеĊ
демонструє ту чи іншу моральну вимогуĥĊвін знаєĖĊщо ця вимога справедливаĖĊ
тому наполегливийĖĊупевнений у своїй позиції і нечутливий до запереченьĘĊ
У ролі егоїстичногоĊŽЯžĊдитина пасивно чинить опірĖĊстверджуєĖĊщоĊ
всіляко намагається робити цеĖĊале не може і тому визнає правотуĊ
особистісногоĊŽЯžĘĊВодночас вона знаходить для себе об’єктивніĊ
виправдовуванняĘĊПісля того як обидві моральні позиції осмисленіĖĊможнаĊ
розігрувати їхню розмову з тимĖĊщоб відчути їхню силу й слабкістьĖĊ
поглянути на конфлікт по-новомуĘĊДіалог продовжується дотиĖĊдоки полярніĊ
точки конфлікту не будуть емоційно пережиті до кінцяĖĊа діалогĊ
вичерпаєтьсяĘĊУ цьому випадку можна очікуватиĖĊщо відбудеться вибір міжĊ
двомаĊŽЯžĊна користьĊŽЯĊƀĊособистісногоžĘĊ
Організовуючи особистісно-орієнтований виховний процесĖĊпедагог маєĊ
зважати на існування двох типів вчинківĘĊПерший типĊƀĊце вчинкиĖĊстосовноĊ
яких вихованець може висунути певні бар’єриĖĊперепониĖĊякіĖĊна його думкуĖĊ
перешкоджають їх проявуĘĊНаприкладĖĊколи педагог спонукає дитинуĊ
фізично допомогти товаришу в прибиранні приміщенняĖĊвона можеĊ
відмовитисяĖĊпосилаючись на нездоров’яĖĊвтомуĖĊслабкістьĘĊНа проханняĊ
поділитися фломастерами або пластиліномĖĊвона аргументує відмову тимĖĊщоĊ
вони їй самій потрібніĖĊїх у неї малоĘĊ
І хоча такі бар’єри можуть бути повністю надуманими суб’єктом і неĊ
відповідати дійсностіĖĊв його внутрішній поведінці вони набуваютьĊ
достатньої силиĖĊщоб вплинути на прийняття рішення діяти моральноĘĊ
Інколи виникає потреба в глибоких переконуючих впливах педагогаĖĊ
щоб здолати опір цих бар’єрів у вихованця і стимулювати його до здійсненняĊ
дійсно моральних вчинківĘĊ
Другий типĊƀĊвчинкиĖĊдля здійснення яких у вихованця немаєĊ
аргументів для об’єктивного їх поясненняĘĊСюди ж відносяться вчинкиĖĊякіĊ
передбачають утримання від гнівуĖĊобразиĖĊлихослів’яĖĊбрехні тощоĘĊТутĊ
логіка виховної дії не зустрічає будь-яких об’єктивних перепон дляĊ
здійснення вихованняĘĊВихованець обмежений власними предметними чиĊ
фізіологічнимиĊĒтілеснимиēĊпосередникамиĖĊщо існують між вимогоюĊ
педагога і прийняттям ним власного рішення щодо її виконанняĘĊ
Залишаються лише емоційно-мотиваційні чинникиĖĊякі можуть стримуватиĊ
вихованця в здійсненні морального вчинкуĘĊ
Основними цінностями гуманістичного особистісно-орієнтованогоĊ
виховання виступаютьĤĊлюдинаĖĊяка вирощує й виховує в собі особистістьĥĊ
творчість як механізм розвитку людини культуриĥĊдуховність як показникĊ
цього розвиткуĘĊУ кінцевому рахункуĖĊактивно сприймаючи педагогічнеĊ
керований виховний вплив як соціальну детермінанту власної самозміниĖĊ
вихованець має набути практики людяностіĖĊкотра розуміється передусім уĊ
культурному і морально-духовному сенсіĘĊ
Сьогодні така освітня ідея стає домінуючоюĖĊоскільки проголошуєĊ
людину найвищою цінністю суспільстваĖĊформує ставлення до дитини як доĊ
самоцінностіĖĊдо дитинстваĊƀĊяк до важливого самостійного періоду в життіĊ
людиниĖĊпропонує шляхи й принципи виховання особистостіĖĊздатної наĊ
активну творчу діяльністьĖĊсаморозвиток і самовдосконаленняĘĊ
ОтжеĖĊпровідна виховна позиція має спрямовуватися на створенняĊ
такого соціокультурного середовищаĖĊ яке забезпечило б оптимальніĊ
можливості для самовизначення вихованцяĖĊйого самоутвердженняĖĊпроявуĊ
його талантуĖĊщо обов’язково передбачає наявність і виховання сили духу таĊ
здоров’я в його найширшому розумінніĊƀĊяк здоров’я тілаĖĊдуху і способуĊ
життяĘ
Ċ
Використана література:
ěĘĊИльин И.АĘĊПуть и очевидностьĘĊƀĊМĘĖĊěģģĝĘĊ
ĜĘĊКант ИĘĊСочиненияĘĊƀĊМĘĖĊěģĠĠĘĊƀĊТĘĊěĘĊ
ĝĘĊМаслоу АĘĊПсихология бытияĘĊƀĊСПбĘĖĊěģģġĘĊ
ĞĘĊСокольников Ю.ПĘĊТеория воспитательного пространстваĘĊƀĊМĘĖĊěģġġĘĊ
ğĘĊСухомлинська О.ВĘĊСучасні цінності у вихованніĤĊпроблемиĖĊ
перспективиĊęęШлях освітиĘĊƀĊěģģĠĘĊƀĊ№ĊěĘĊ

ĠĘĊСухомлинський В.ОĘĊНародження громадянинаĘĊƀĊКĘĖĊěģġġĘĊƀĊТĘĝĘĊ
ġĘĊ Ушинский К.ДĘĊ Человек как предмет воспитанияĊ ĒОпытĊ
педагогической антропологииēĘĊƀĊМĘĖĊěģğĚĘĊƀĊТĘĜĘĊ
ĢĘĊФилософский энциклопедический словарьĘĊƀĊМĘĖĊěģĢĝĘĊ
Ċ
Ċ
Ċ

Document Outline

  • ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА МОДЕЛЬ ВИХОВАННЯ


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал