Ягупов В. В. Мотивація учіння студентів з особливими потребами



Скачати 69.92 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір69.92 Kb.

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Ягупов В.В. Мотивація учіння студентів з особливими потребами

Актуальні  проблеми  навчання та виховання  людей  з особливими  потребами: 36. наукових праць.- К.: Університет "Україна", 2004.- 448 с.

 

За В. Франклом, природженим мотиваційним потягом, який є головною рушійною силою поведінки та розвитку особистості, є прагнення до пошуку та реалізації людиною особистісного життєвого сенсу. І продуктом реалізації цього сенсу є самоактуалізація особистості. Основними формами цієї реалізації, за В. Франклом, є процес діяльності та інші люди (міжособистісне спілкування). Свого часу Альберт Ейнштейн (1879—1955) зазначав, що той, хто відчуває втрату сенсу особистого життя, не тільки нещасний, а й нежиттєздатний.



Означені положення є вкрай актуальними для студентів з особливими потребами, які, з одного боку, вимагають до себе милосердного і толерантного ставлення, а з іншого - не мають повноцінних умов для самоактуалізації в суспільстві. На жаль, в Україні історично склалася ситуація, за якої молодь з особливими потребами протягом тривалого часу залишалася соціально незахищеною і практично не мала повноцінних умов для самореалізації. Останнім часом у цьому аспекті є певні позитивні зрушення. Суттєвий вклад в процес самоактуалізації такої молоді в Україні вносить Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна".

Для ефективності навчального процесу в Університеті обов'язково слід сформувати й забезпечити його стимулюючо-мотиваційний компонент, який насамперед запускає мотиваційні механізми студента до учіння, наштовхує його до досягнення успіхів у ньому, формує і поступово розвиває професійні інтереси.

Як відомо, основним недоліком всіх традиційних дидактичних систем є недостатнє врахування мотиваційної сфери студента у навчальному процесі. Мотив учіння та конкретної професійної діяльності у студентів з особливими потребами виникає у повному обсязі лише тоді, коли є повне розуміння оточенням їхніх проблем, життєвих настанов, підтримка в найскладніші життєві моменти, конкретні стимули значущої діяльності, а навчальний процес орагнізується і провадиться на основі педагогіки співробітництва із застосуванням технології особистісно орієнтованого навчання, коли забезпечується суб'єктність студента з особливими потребами у процесі навчання.

У психології під мотивами розуміються спонукальні причини дій і вчинків людини, під мотивацією - систему мотивів, які викликають активність людини і визначають її конкретну спрямованість. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів з особливими потребами складається із сукупності певних мотивів і мотивації самовираження і самозатвердження у соціальному середовищі, в намаганні досягнути успіхів в учінні та майбутній професійній діяльності.

А мотив навчально-пізнавальної діяльності і- це намагання студента досягти певного рівня розвитку у професійній компетентності, в основі якої лежать різноманітні професійні знання, навички й уміння. У свою чергу, вони викликають певні переживання, інтерес, спонуку, надають смисл його навчально-пізнавальній діяльності. Таким чином, для того, щоб студент як суб'єкт учіння активно включився до навчально-пізнавальної діяльності, необхідно, щоб мета і зміст учіння та майбутньої професійної діяльності не тільки були внутрішньо прийняті ним, але й набули для нього особистісного смислу, представляли соціально-особистісну цінність, викликали у нього позитивні переживання, намагання і прагнення ефективних навчально-пізнавальних дій й стали підвалиною його професійної спрямованості й діяльності.

У цьому аспекті має суттєво змінитися стратегія педагогічної діяльності науково-педагогічних кадрів. В руслі гуманістичної парадигми освіти в Університеті роль особистості педагога стає іншою: "Можемо зафіксувати бажаність існування в ній навіть трьох планів: суб'єкта безпосередньої взаємодії, "вчителя життя" (виховання) і "вчителя премудрості" (власне вчителя, викладача)"; щодо стратегії діяльності студента йдеться "про смислове наповнення знань та інших навчальних здобутків, забезпечення стійкої внутрішньої мотивації учіння, стимулювання творчості".

Таким чином, основним завданням змісту освіти в Університеті в сучасних умовах є її переведення "... у внутрішній світ особистості. Для цього необхідно організувати психологічно обгрунтовану діяльність двох рівнозначних у відносинах суб'єктів: учитель - учень, прагнучи актуалізувати формування в учнів внутрішньо-особистісної мотивації при задоволенні їхніх сутнісних (існуючих і формованих) потреб. Йдеться про освітню технологію - внутрішню організацію змісту, тобто про логіку і структуру змісту в контексті взаємовідносин учасників освітньої, зокрема і педагогічної дії".

Єдиної сучасної дидактичної системи як такої в педагогіці поки немає, а існує низка концепцій, в яких є загальні риси та закономірності. Ці концепції навчання (педагогіка співробітництва, технологія навчання, проблемне навчання, теорія поетапного формування розумових дій, педагогіка толерантності, особистісно орієнтоване навчання, особистісно-розвивальне навчання та ін.) у більшості підходів передбачають не тільки формування знань, але й гармонійний розвиток особистості студента, її духовних і інтелектуальних якостей, фізичних та інших навичок і умінь, формування мотивації навчально-пізнавальної та майбутньої повноцінної змістовної життєдіяльності. Вони спрямовані на "цілісне особистісне зростання" студента як суб'єкта учіння, психологічною метою такої освіти є намагання дати: "... загальний розвиток учням, в тому числі пізнавальний, емоційно-вольовий, моральний і естетичний. Учіння відбувається на високому рівні складності, однак при цьому створюються умови для формування на уроці атмосфери довірливості, варіативності навчального процесу з врахуванням індивідуальних особливостей і схильностей до навчання".

Наприклад, найважливішими ознаками особистісно орієнтованого навчання О.Я. Савченко вважає багатоваріативність методик і технологій, уміння організовувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності емоційного благополуччя, позитивного ставлення до світу, тобто внутрішньої мотивації.

Академік І.Д. Бех в особистісно орієнтованому підході обгрунтовано звертає увагу на допомогу учня як суб'єкту педагогічного процесу в усвідомленні "... себе як особистості, що має стати ключовим завданням педагога...". Академік Г.О. Балл приділяє головну увагу "... ціннісно-мотиваційному стрижневі особистості, котрий визначає її спрямованість, зокрема професійну", а професор С.О. Сисоєва - на "... особистісний і професійний розвиток людини у процесі здобуття нею освіти".

Отже, формування мотивації навчальних дій - це відповідальний етап діяльності педагога. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність навчально-пізнавальних дій будь-якого студента (а студентів з особливими потребами тим паче) і надають їм конкретної спрямованості. Через те деякі автори, наприклад, академік Ю.К. Бабанський, польський дидакт професор В. Оконь обґрунтовано розглядають мотивацію учіння як окремий компонент навчального процесу і формулюють відповідний принцип навчання: "До нього можна було внести принцип мотивації, оскільки мотивація присутня у всіх процесах освіти".

У своїх дослідженнях Є.Н. Ільїн, А.К. Маркова, Т.А. Матись, М.Є. Мільман, В.Ф. Моргун, А.Б. Орлов та інші автори обґрунтували внутрішню і зовнішню мотивацію навчальної діяльності та умови її формування в учнів.

"Адже саме позитивна мотивація до навчання та особистісного поступу, яку створює й підтримує насамперед учитель, є наріжною умовою конструктивної соціалізації школярів. Відсутність або ж хибність такої мотивації призводять до загрози суспільної ізоляції та виникнення девіацій соціальної поведінки молоді".

Безперечно, навчально-пізнавальна діяльність студентів завжди є полі-мотивованою, тобто в структурі їх навчальних мотивів поєднуються зовнішні та внутрішні мотиви. До зовнішніх мотивів відносяться прагнення отримати певний розвиток в учінні, набуття нових знань, навичок і умінь, взаємодія з товаришами (для студентів з особливими потребами цей аспект має надзвичайно важливе значення). Хоча також можуть мати місце й нейтральні, а іноді й негативні зовнішні мотиви. Наприклад, навчання як вимушена поведінка, навчання як намагання бути лідером або отримати престиж, прагнення бути в центрі уваги, бажання отримати тільки заохочення.



Внутрішні мотиви учіння чи навчально-пізнавальної діяльності відносно до структури навчальних мотивів можна класифікувати за двома групами:

1)   пізнавальні мотиви, чи мотиви, які закладені в самій навчально-пізнавальній діяльності, грунтуються на інтересі студентів до змісту матеріалу, що вивчається, і майбутньої професійної діяльності й самого процесу пізнавальних дій, які сприяють їх самоутвердженню у соціальному середовищі;

2)  мотиви досягнення, в основі яких, за Д.А. Аткінсоном, лежить прагнення до успіху і уникнення невдач. Це можуть бути:

широкі соціальні мотиви (мотиви обов'язку перед народом України, товаришами, батьками тощо);

мотиви самовизначення (розуміння ролі професійних знань, навичок і умінь для майбутньої професійної діяльності та досягнення успіхів у ній тощо);

мотиви вдосконалення;

корисливі мотиви: намагання отримати заохочення, високі оцінки (мотивація благополуччя), прагнення бути найкращим серед товаришів (мотивація престижу);

негативні мотиви: намагання уникнути неприємних відносин з педагогами, товаришами (мотивація уникнення неприємностей).



Пізнавальна мотивація посилює активність студентів у навчальній діяльності, сприяє розвитку й загартовуванню їх психічних процесів, підвищує ефективність функціонування і, відповідно, має суттєвий вплив на загальний розвиток особистості студента. Вона виступає не стільки виявленням стійкої особистісної якості, скільки відображенням заданих умов навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Для цього сприятливі умови в навчальному процесі створюють, в першу чергу, методи активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, особливо такі, які забезпечують активну їх взаємодію у процесі навчання, проблемність дидактичних заходів і матеріалів, які вивчаються. Безумовно, сприятливий вплив на формування мотивації пізнання справляє характер спілкування суб'єктів викладання і учіння, вміння педагога зацікавити студентів змістом, процесом і результатом їх навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал