Я українець!



Скачати 462.63 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації08.01.2017
Розмір462.63 Kb.
1   2   3

Учитель: Хочу закінчити нашу виховну годину словами капітана Шатовера з драми Б. Шоу «Дім, де розбиваються серця»: «Ідіть, Боссе Менгене. І коли ви знайдете країну, де є щастя і немає жінок, повідомте мені її координати. Я приєднаюся до вас». Менген не знайшов такої країни. Щастя без жінки неможливе. Вона - основа всьому, як би про неї не говорили, яке б місце не відводили.

Отже, жінки вправі мати те, що вони хочуть. Вони рівні в праві мріяти і здійснювати СВОЇ мрії. Я хочу побажати вам всім любові. В ній сила людини. Життя прекрасне, бо саме життя, це вже чудо. Геніальний композитор Моцарт сказав: «Життя – це завжди посмішка, навіть коли по обличчю струмують сльози».

Щастя вам!


Знання-це скарб,

а вміння вчитись- ключ до нього

Урок - подорож,

проведена з учнями 9 – б класу,

класним керівником Баранюк Г. Д.



Мета:

- сприяти усвідомленню учнями величезної ролі знань у сучасному житті;

- допомогти школярам визначити шляхи вдосконалення своїх навичок, умінь організації навчальної праці;

- учити цінувати час, раціонально його використовувати;

- виробляти потребу в постійній самоосвітній діяльності;

- спонукати учнів до самовиховання, самовдосконалення.


Обладнання:саморобна книжка, на титульній сторінці якої — тема уроку,

а на внутрішніх — назви рубрик усного журналу; «Деревопізнання», на якійприкріплені паперові листочки із записаними на них прислів'ями та плоди (скажімо, яблука, груші чи жолуді) з висловами видатних людей щодо ролі знань у нашому житті.


Епіграф:

З усіх скарбів знання - найкращий. Його не можна ні вкрасти, ні зупинити, ні знищити.

Г.Сковорода
Знання — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльностілюдини.

Знання́ у широкому сенсі — сукупність понять, теоретичних побудов і уявлень.

Знання́ у вузькому сенсі — дані, інформація.


Вчитель: Дорогі учні! Здається, що лише вчора ви завітали сюди, в цю оселю знань, а вже натхненно здобуваєте знання, йдучи дорогою світла, науки, добра. Згадайте, як вжко було читати перше слово в букварі, обчислювати, виводити літери в зошиті. Усе це тепер позаду. Ви вільно читаєте. Те, що вивчили у попередніх класах, допомагає вам оволодівати знаннями в наступних. Висновок простий: чим міцніші знання попереднього, тим легше вивчається наступне, тим вища продуктивність розумової праці.

На сьогоднішній годині спілкування ви глибше зрозумієте, яке значення для людини мають грунтовні, міцні знання і як розвивати вміння вчитися.



Вправа очікування.

Що ви очікуєте від сьогоднішньої години спілкування?

Візьміть ці паперові кораблики, напишіть на них ваші очікування і пустіть їх на воду біля берега сподівань.
Вчитель: Вас не треба переконувати, що сучасний світ потребує людини з високим рівнем загальної культури, людини «успішної», «ефективної», здатної швидко орієнтуватися і приймати оптимальні рішення у складних обставинах, у критичних ситуаціях, людини, яка вміє долати власний егоїзм, поступатися в разі потреби своїм «Я», вміє спілкуватися, розуміти інших, поважати їхню думку... Перелік вимог сучасності до людини можна продовжувати і продовжувати. Але безперечне одне: чим вищий рівень знань людини, тим більше вона відповідає всім цим вимогам, тим ширші можливості відкриваються перед нею, тим легше знаходить вона своє місце в суспільстві.

Нині, на початку третього тисячоліття, людство переходить від суспільства індустріального до суспільства інформаційного. Виводяться на найпередовіші рубежі всі галузі виробництва, здійснюється широка їх автоматизація, суспільство всуціль комп'ютеризується. Усе це вимагає від молодої людини, яка вступає в самостійне життя, глибоких знань, високого інтелектуального й фізичного розвитку.

Учені-соціологи давно вже встановили, що людина, яка має повну середню освіту, у 2—3 рази швидше оволодіває робітничою професією, працює набагато продуктивніше, якісніше, бо стає відповідальнішою, вносить у роботу щось духовне. Однак оволодіння знаннями, набуття певної професії зовсім не означає, що по закінченні навчання людині все життя доведеться займатися однією і тією ж справою. Життя не стоїть на місці. Змінюються технології, змінюються, а то й зовсім зникають самі професії, з'являються нові спеціальності. Людина повинна постійно підвищувати свою кваліфікацію, а при потребі має бути готовою без болісно змінити рід діяльності. Тобто наше сьогодення вимагає спеціаліста мобільного, здатного швидко адаптуватися в нових умовах професійної діяльності. Сам час настійно вимагає: не хочеш відстати від життя — учись!

Тому проблема оволодіння знаннями стає чи не найголовнішою. Багато нинішніх негараздів у житті нашої країни можна пояснити браком знань, недостатньою компетентністю високих посадових осіб, які неспроможні йти вногу з часом. До того ж авторитет будь-якої держави, її конкурентоспроможність на світовій арені у всіх сферах, багатство і добробут її громадян великою мірою залежать від інтелектуального потенціалу, рівня освіченості на роду, від здатності до засвоєння нових знань і використання їх у практичній діяльності.

За твердженням академіка І. Кікоїна, підліток за рік здатний засвоїти стільки знань, скільки 30-літня людина за три роки. Можна лише пошкодувати, якщо роки юності позначені марнотратством часу, якщо відпущені природою молодій людині блискучі можливості не використовуються. Хіба не від цього застерігав свого юного друга М. Ковалинського наш великий просвітитель-гуманіст Г. Сковорода в одному зі своїх листів: «О мій найдорожчий Михайло! Стережися ці деньки втрачати на пусте. Пам'ятай, що вони скарб... Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам... А для заохоти не можу не скористатися такими словами нашого Еразма: «Пам'ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність». Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія: «Загублений той час, який ти не використав на навчання».

Ця порада славетного філософа — лише краплинка з віковічної скарбниці мудрості народної. Давайте прилучимося до цієї скарбниці завдяки ось цій гілочці з великого «Дерева пізнання».



(Учні по черзі «зривають» із гілки листочки із прислів'ями та плоди з висловами визначних особистостей про важливість навчання, роль знань, набутого досвіду в людському житті). На листячку можуть бути такі, наприклад,прислів'я: 1. Вчення і труд поруч ідуть. 2. Не помиляється той, хто нічого не робить. 3. Вчений іде, а неук слідом спотикається. 4. Згаяного часу конем не здоженеш. 5. Без муки немає науки. 6. Чого навчився, того за плечима не носити. 7. Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати. 8. Коріння навчання гірке, зате плід його солодкий. 9. Не кажи «не вмію», а кажи «навчуся». 10. Вік живи — вік учись. 11. Мудрий ніхто не вродився, а навчився. 12. Пташка красна пір'ям, а людина — знанням.

На плодах учні можуть прочитати, скажімо, такі вислови: 1. Вважай нещасним той день чи годину, коли ти не дізнався нічого нового і нічого не додав до своєї освіти. (К. Ушинський.) 2. Справжню людину завжди вабить туди, де важко. (О. Шмідт.) 3.Знання тільки тоді знання, коли воно набуте зусиллями думки, а не пам'яттю. (Л. Толстой.) 4. Постав над собою і сто вчителів — вони виявляться безсилими, якщо ти не зможеш сам примусити себе і сам вимагати від себе. (В. Сухомлинський.) 5. Доводити людині необхідність знань — це все одно, що переконувати її у корисності зору. (М. Горький.) 6. Не йди найлегшим шляхом. Вибирай завжди шлях найважчий. Переборення труднощів підносить людину. (В. Сухомлинський.) 7. Люди перестають мислити, коли перестають чи тати. (Д, Дідро.) 8. Час — дорогоцінний подарунок, даний нам, щоб у ньому стати розумнішими, кращими, мудрішими й досконалішими. (Т. Манн.) 9. Читаючи авторів, які добре пишуть, звикаєш добре говорити. (Вольтер.) 10. Не вміти добре виражати свої думки — недолік; але не мати самостійних думок — набагато більший; самостійні ж думки випливають лише із самостійно набутих знань. (К.Ушинський.) 11. Чим більше я знаю, тим ширші кордони непізнаного. (І. Кант.) 12. Ніколи не думай те, що ви вже все знаєте. І як би високо не оціню вали вас, завжди майте мужність сказати собі: я неук. (І. Павлов)



Вчитель: Ми вже відзначали, що наростання лавин нової наукової інформації, швидка зміна ідей, технологій, суспільних, економічних, виробничих обставин — прикметні ознаки сучасного життя. Тому жоден навчальний заклад не може забезпечити людину знаннями на все життя, бо самі знання швидко старіють.

За шкільною лавою вам треба не просто засвоїти певну суму знань, а оволодіти культурою розумової діяльності, культурою мислення. Творчого підходу, оригінальних ідей, нестандартних рішень, критичного мислення, здатності до інтелектуального ризику, уміння застосовувати набуті знання на практиці — ось чого вимагатиме від вас життя за шкільним порогом.

Людина, спрагла до знань, відчуває постійну потребу в їх поповненні. Чим більше вона пізнає, тим більше їй хочеться знати, бо нові поняття, факти, ідеї розширюють коло інтересів, відкривають привабливі обрії ще не пізнаного.

Космонавт Андріян Ніколаєв згадував: «Якось Генеральний конструктор С.П. Корольов під час про гулянки з космонавтами несподівано здивував нас питанням: чи вміємо ми вчитися? Помітивши загальне збентеження, пояснив: «Постійно навчаючись, людина здатна творити нове. А саме така праця є справжньою радістю».

Не може приносити радість ніяка справа, якщо ми не вміємо її виконувати. Тож треба наполегливо виробляти в себе вміння вчитися, щоб навіть після тривалої, утомливої навчальної праці відчувати велике задоволення, підсилене радістю пізнання, вірою в силу свого розуму й волі.

Школярів за видом їх головної діяльності — навчання — можна з повним правом віднести до людей розумової праці. Інтелектуальна робота учня є суспільне значимою, має величезну соціальну цінність, вимагає від школяра неабиякої наполегливості, сили волі, високої самодисципліни й мужності. Так, саме мужності, щоб не зігнутися перед труднощами, невдачами, уміти долати їх, правильно оцінювати свої сили, доводити розпочате до кінця. На жаль, далеко не всім учням притаманні такі якості.

В одній зі своїх статей академік Л. Занков наводить такий факт: напередодні закінчення школи випускників попросили відповісти на запитання: чому їх не навчила школа? Ось типова відповідь:

«Нас мало вчили творчості, ініціативності, самостійності, навіть відважності у прагненнях. Нам не вистачає сміливості вирішувати самим за себе, і часто розв'язання своїх проблем ми перекладаємо на вчителів і батьків».


Але хіба творчість, ініціативність, самостійність учнів повинні формувати, виховувати лише педагоги? Хіба від самих школярів нічого не залежить? Звичайно, легше дочекатися розв'язання складної задачі сусідом по парті чи відповідаючим біля дошки, а потім старанно списати плоди чиєїсь праці. Легше діждатися, щоб учитель розказав, показав, звідки переписати, перемалювати щось для стінгазети, або щоб класний керівник підготував сценарій колективного заходу, розподілив обов'язки, провів репетицію тощо. Без прагнення виявити своє бачення проблеми, вкласти свої думки і почуття, власне «Я» у виконувану роботу годі й очікувати появи у своєму характері здатності дерзати, творчої сміливості, ініціативності, бо вони — завжди наслідок напруженої, наполегливої, цілеспрямованої систематичної праці задля розвитку своїх здібностей, свого інтелекту, задля зміцнення сили волі.
Нам відомо чимало людей, сила духу яких, титанічна самозречена праця на благо всього людства гідні подиву і наслідування. Про них вам розкажуть члени нашої ініціативної групи, що підготувала усний журнал, назва якого збігається з темою сьогоднішнього уроку.

(Учень-ведучий у ході усного журналу перегортає і представляє сторінки-рубрики.)
1-а сторінка: «Праця на межі своїх можливостей — шлях до геніальності?»

1-й учень: Великий американський винахідник Томас Едісон зазначав, що для продуктивної роботи необхідно мати один відсоток таланту і натхнення, а 99 відсотків — працездатності. Сам Едісон по над 50 років працював у середньому по 19,5 годин щодня, а при створенні акумулятора провів десятки тисяч дослідів.
2-й учень: Автор картини «Запорожці пишуть лис та турецькому султану» Ілля Рєпін, коли в нього на схилі років почала всихати від постійного напруження права рука, навчився працювати лівою рукою, пристосувавши палітру на шиї з допомогою особливих ременів.
3-й учень: Відоме усьому світові й ім'я Ольги Скороходової — сліпоглухонімої жінки, авторки книги «Як я сприймаю, уявляю і розумію оточую чий світ». Неймовірними зусиллями ця людина максимально розвинула свої здібності, досягла вищого рівня освіти, здобула науковий ступінь кандидата наук, крок за кроком відвойовувала в боротьбі зі своєю недугою навколишній світ.

4-й учень: Знаменитий учений-академік, дослідник Арктики Отто Шмідт у 14-річному віці склав план-програму свого життя: визначив, які книги треба прочитати, якими науками оволодіти, які проблеми розв'язати, як розвиватися фізично. Та коли він підрахував, скільки років знадобиться йо му, щоб усе заплановане виконати, то з'ясувалося: близько 900 років! Юний Отто скоротив програму — знову немислимий результат; 500 років! Скоротив іще — вийшло 150 років. На цьому зупинився, бо надто важливим і необхідним було для нього те, що лишилося у програмі. Розпланувавши своє життя до хвилини, працюючи на межі можливостей, учений навіть перевиконав 150-річну програму. Помер Отто Юлійович Шмідт на 65-му році життя. Отже, за 50 років він творчо прожив 150, утричі перекривши «норму».
1-й учень: Ви можете сказати: а чи треба так себе перевантажувати, виснажувати? Однак хай кожен із вас спробує зараз чесно відповісти на запитання: чого у мене більше — перевантажень чи недовантажень? Навряд чи хтось відповість, що він надто перевантажений. І не дивно. Багато хто часто робить скоріше те, що хочеться, що до вподоби, а не те, що треба. Крім того, на уроці і під час виконання домашніх завдань учні втомлюються здебільшого не від того, що багато розумово працюють, а від того, що не вміють працювати.
2 учень: Недовантаження — річ надзвичайно не безпечна. Людина, яка не займається фізкультурою, фізичною працею, недовантажує роботою свої м'язи, зрештою, стає кволою, слабосильною. А недовантажувати роботою мозок — значить не лише уповільнювати його розвиток, а й привчати до обмеженості мислення, позбавляти себе радості творчої праці.
Тут доречно згадати притчу про бритву, яку любив розповідати своїм учням Леонардо да Вінчі. Якось промінь сонця упав на бритву, і вона засяяла, осліплюючи всіх навколо. Побачивши своє відображення у дзеркалі, бритва прийшла в захоплення, але одразу ж згадала, що їй доводиться голити густі чоловічі бороди, а перед цим її точать на грубому бруску, наводять на ремені. І вирішила вона сховатися у потайному місці. Минув якийсь час, і бритві знову захотілося подивитися на себе у дзеркалі. Та не блищало тепер її лезо, бо було роз'їдено грубою іржею і зазубрилося, як пилка... Ось так і розум людський хиріє та іржавіє у бездіяльності. Тож треба вже у шкільні роки не ховатися від труднощів, боятися бездіяльності мозку, привчати його до напруженої праці, долати звичку зайвий раз відпочити.
Вчитель: Давно підмічено, що, як правило, краще вчаться, більше встигають зробити ті школярі, які не бояться себе перевантажити, які встигають і в спортивній секції позайматися, і в художній самодіяльності взяти участь, і можуть похвалитися успіхами і музичній чи художній школі, і громадської роботи не цураються, і вдома батькам, бабусі, дідусеві по господарству відчутно допомагають, і, крім уроків, устигають почитати щось для самоосвіти, «для душі». Напружений ритм життя мобілізує фізичні, інтелектуальні, емоційні резерви людини, помножує її сили.
У кожного з цих учнів зазвичай є улюблені справа, яка теж дисциплінує, привчає цінувати раціонально використовувати час, дотримувати чіткого розпорядку дня, загартовує характер, волю. А високі вимоги школяра до себе — тільки на користь, адже вироблені змалку звички згодом перейдуть у сталі норми життя, допоможуть іти в негу з нашим стрімким, динамічним часом.
2-а сторінка: «Авторитетні поради»
1-й учень:Першим нашим порадником на ці сторінці усного журналу буде Юрій Іванови Мальований — доктор педагогічних наук, член-кореспондент Академії педагогічних наук Україні Послухайте його звернення до шкільної молоді.
2-й учень: Дуже важливо, як саме відповідаєучень на запитання: а навіщо, власне, я вчуся? Заради атестату? Заради інституту? Заради цікавої добре оплачуваної роботи? Усе це само по собі добре, але чи не занадто вже це практичний, приземлений погляд на світ і своє місце в ньому? Молодість часто буває короткозорою. Треба р зуміти, що головна мета твоїх зусиль на шкільній лаві — твій світогляд, твій інтелект, твої запити потреби, усе те, що допоможе тобі стати корисні членом суспільства, щасливою людиною.

Часто людям,що досягли значного успіху ужитті ,ставлять запитання:

“Якби раптом сталося диво і ви знову стали, скажімо, п'ятикласниками. Чи змінили б ви щось у своєму житті? “


3-й учень: А ось як відповів на це запитання відомий вчений-математик Анатолій Михайлович Самійленко, науковій долі якого можна по-доброму позаздрити: через три роки після закінчення університету він став кандидатом наук, ще через шість років мав уже докторський ступінь, а згодом став членом-кореспондентом Національної академії наук України.
4-й учень: «Запитання не таке вже несерйозне... Мабуть, я почав би з того, що привчив би себе цінувати час. Скільки днів, тижнів і цілих місяців марнувалося колись нінащо, скільки тих днів пролітало, не лишаючи бодай якогось сліду ні в душі, ані в голові. Але ж у людини сприйнятливість до знань, до нової інформації зростає десь років до двадцяти. Далі здатність сприймати, запам'ятовувати, осмислювати нове — коротше кажучи, здатність учитися — вже не росте, а незабаром починає пригасати. Із жалем мушу визнати, що у свої 15, 16, 17 років, тобто саме в той час, котрий сама природа надала людині для пізнання, я був непростимо легковажним, бо геть не розумів, що час — то одна з найбільших людських цінностей.
5-й учень: Ще кілька порад — від Василя Олександровича Сухомлинського, знаного в усьому світі учителя, директора школи. Сухомлинський радив своїм учням не затягувати виконання домашніх завдань, намагатися якісно і швидко справлятися з домашньою навчальною роботою, щоб вивільнити час для читання додаткової літератури з улюблених предметів, художніх творів, для активного відпочинку, занять улюбленою справою. Час, який витрачає школяр на уроки, зазначав Василь Олександрович, залежить не лише від здібностей учня, але й від його загального розвитку, а загальний розвиток, у свою чергу, залежить від того, як багато людина читає книг, крім визначених шкільною програмою. Ті учні, які не відзначаються відповідальністю, самодисципліною, не привчили себе до чіткого розпорядку, до зосередженості в роботі, будуть все більше часу витрачати на домашні завдання, ніколи не відчують вони радості навчання, усе нижчим буде рівень їхнього загального розвитку.
6-й учень: Наступнапорада Василя Сухомлинського стосується лише учнів із великою силою волі. Про що йдеться?

Учитель радив своїм вихованцям після повернення зі школи додому взагалі не виконувати домашніх завдань, усю другу половину дня присвятити роботі на факультативних заняттях, у гуртках, спортивних секціях, активному відпочинку на свіжому повітрі, допомозі батькам, читанню позапрограмової літератури, своїм захопленням.

«Оце по-нашому!» — подумає дехто з вас, а як же все-таки бути з уроками? Коли їх робити? Вранці, перед школою. Сухомлинський був переконаний, що дві ранкові години дають для занять більше, ніж чотири вечірні. Крім того, ніхто не покличе грати в хокей чи волейбол о п'ятій ранку, не відволікатимуть від занять ні телевізор, ні гості, ні розмови рідних. Голова після відпочинку працює продуктивніше. Обмеженість часу (треба ж до школи встигнути!) змушує робити все швидко.

Ось який режим дня радив школярам Василь Сухомлинський.

5.30 — підйом, зарядка, вмивання, склянка молока (1-й сніданок);

5.45 — 8.00. — приготування уроків; 8.00. — 2-й (гарячий) сніданок; 8.15 — вихід до школи. Після школи до 21.00 — вільний час; 22.00 — сон.

Один школяр, почувши про такий режим роботи, сказав, що переходити на нього страшно. Якщо ввечері не встигаєш чогось зробити, так ще є можливість надолужити час вранці, а якщо всі навчальні справи відкласти на ранок? Та й узагалі тривожно лягати спати з невивченими уроками, а раптом проспиш? Дійсно, страшно. Але ми вже говорили, що цей експеримент для сміливих, для впевнених у своїх силах.
4-й учень: Так уже влаштовані ми, люди: нам завжди прагнеться більшого, ніж досягнуто. Як повітря, потрібне нам відчуття власного зростання впевненість утому, що завтра життя наше буде повніше, змістовніше, цікавіше, ніж учора й сьогодні. Нехай навіть ми мусимо добиватися цього ціною неабияких зусиль!

1-й учень: Ну, а коли в цій перспективі немає — не заплановано, не задумано — ні університету, ні технікуму? Що тоді — зупинка назавжди і заздрість до тих щасливців, які долають нелегкі граніти науки ?.. Ні, звичайно! Наше життя пропонує кожному з нас безліч інших способів зростати, розумнішати, багатшати на знання. Мало того, воно всіляко спонукає нас до цього — всім своїм напруженим ритмом, всіма своїми радощами. Аби лиш не ставали ми в позицію отого безтурботного хлопчика з дитячого вірша Маяковського: «Хай мене научать!» Найкращий професор і наймудріша книга здатні дати нам рівно стільки знань, скільки ми схочемо від них узяти, — і не більше. Вслухайтеся-но в саме оце слово: вчитися, себто вчити себе!
2-й учень: Коли хочете знати, то в цьому є найвища насолода: вчитися не заради оцінок, не задля диплома, а просто так, тому що цікаво. Вчитися свідомо, повсякчасно і щиро у людей, які поруч, у розумної книги. Жити, настроївши душу і розум на хвилю пізнання світу.

Життя складається з хвилин, годин, днів. «Завтра» дуже швидко перетворюється на «сьогодні». Усе, завойоване нами зараз, неминуче відлунюється в нашій майбутній долі. Усе, втрачене зараз, втрачено, можливо, назавжди.


Вчитель: Протягом років спостерігається одне й те саме явище — своєрідний «спалах свідомості» у 10—11 класах. Де й поділася вчорашня легко важність і безклопітність: перед нами люди, ладні працювати без сну й спочинку, і єдине, на що вони нарікають, – брак часу. Враження таке, що до них нараз дійшли ті істини, котрі невтомно, протягом багатьох років виголошували їм учителі й батьки. Тепер старшокласники сповна розуміють, що, коли не вчитися зараз, потім буде пізно, що «до росле» життя стукає у двері. Але до багатьох оте прозріння приходить надто пізно. Вони вже не владні повернути те, що так необачно втрачалося у попередніх класах, і вчитель безсилий їм допомог ти. Отже, як і в кожнім ділі, у навчанні потрібна система разом із чітким розумінням своїх зусиль.

Замолоду багатьом із нас здається, що життя безкінечне. Усе ще попереду, все збудеться, справдиться. Коли? Потім, колись, пізніше... а як оте «потім» настає, часто-густо виявляється, що людина... спізнилася, з сумом оглядається вона у прожиті літа і знаходить там чимало моментів, які могли б круто повернути все її життя. Але щоразу щось ставало на заваді. Безтурботність? Легковажність? Звичка? Душевні лінощі? Брак мужності?.. І людина зараховує себе до невдах, винуватить ycіx і вся: учителів, батьків, друзів, обставини, місто чи село, де живе. Усіх, тільки не себе — справжнього винуватця свого невезіння

А тепер наступна сторінка журналу — «Секрети успішного навчання».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал