Вступ до психології ключові питання



Pdf просмотр
Сторінка5/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.53 Mb.
1   2   3   4   5   6
Найважливішим є механізм санкціонування. Девіз: ”Я виконую”.
5.
Оцінка. Основний механізм цього блока – це механізм приклада або взірця.
Девіз: ”Я маю”або ”Я отримав”.
6.
Фіксація результатів. Основний механізм цього блока – це механізм тренінга. Основна ідея
– накопичується життєвий досвід результатів і способів діяльності.
Мотиваційно-цільова структура діяльності
Діяльність
мотиви
дії
мета
Мета - це ідеальне уявлення про майбутній результат діяльності.( це те, на що буде спрямована діяльність)
Мотив – це безпосередня рушійна сила, основні стимули діяльності.
Терміном "мотивація" в сучасній психології позначаються як мінімум два психічні явища: 1) сукупність спонукань, що викликають і визначають активність індивіда, тобто система чинників, що детермінують поведінку людини; 2) процес формування мотивів, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.
Діяльність – це активна взаємодія людини з середовищем, в якій вона досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у неї певної потреби, мотиву.
Мета і мотиви можуть не співпадати. Те, чому людина діє певним чином, часто не співпадає з тим, для чого вона діє. Коли ми маємо справу з активністю, в якій відсутня усвідомлена мета, то тут немає і діяльності в людському сенсі слова, а має місце імпульсна поведінка, яка керується безпосередньо потребами і емоціями.
Вчинок – дія, виконуючи яку, людина усвідомлює її значення для інших людей, тобто її соціальний сенс.
Дія має подібну діяльності структуру: мета – мотив, спосіб – результат. Розрізняють дії: сенсорні (дії по сприйняттю об'єкту), моторні (рухові дії), вольові, мисленнєві, мнемічні (дії пам'яті), зовнішні наочні (дії
направлені на зміну стану або властивостей предметів зовнішнього світу) і розумові (дії, що виконуються у внутрішньому плані свідомості). Наочні дії виконуються у розгорнутій формі за участю рухового апарата та органів почуття. Розумові дії виконуються подумки. Дослідження психологів показують, що розумові дії спочатку формуються, як зовнішні, а потім поступово переносяться у внутрішній план. Інтеріорізація – процес переходу від зовнішньої, матеріальної дії до внутрішньої, ідеальної дії. Екстеріорізація – процес перетворення внутрішньої психічної дії в зовнішню дію.
Виділяють наступні компоненти дії.
Сенсомоторні процеси – це процеси, в яких здійснюють зв'язок сприйняття і руху. У них розрізняють чотири психічні акти: 1) сенсорний момент реакції – процес сприйняття; 2) центральний момент реакції – більш-менш складні процеси, пов'язані з переробкою сприйнятого, іноді відмінністю, упізнаванням, оцінкою і вибором; 3) моторний момент реакції – процеси, що визначають початок і хід руху; 4) сенсорні корекції руху
(зворотний зв'язок).
Ідеомоторні процеси пов'язують уявлення про рух з виконанням руху. Проблема образу і його ролі в регуляції моторних актів – центральна проблема психології правильних рухів людини.
Емоційно­моторні процеси – це процеси, що пов'язують виконання рухів з емоціями, почуттями, психічними станами, що переживаються людиною.
1. Джерелом діяльності є потреба;
2. Регулятором діяльності є мета (близька чи віддалена);
3. Діяльність здатна керувати поведінкою людини, стимулювати та підтримувати її активність;
4. У діяльності проявляється особистість людини і одночасно діяльність формує особистість;
5. Діяльність неможлива без пізнання;
Отже, діяльність людини завжди цілеспрямована, активна та спрямована на створення певного продукта.
Основні види діяльності, що забезпечують існування людини і формування її як особистості – це гра,
навчання, праця і спілкування.
Гра — це діяльність, що спрямована на власне процес та відтворює в доступній формі навчання або працю.
Особливості гри
1.
Діти у процесі гри оволодівають світом дорослих;
2.
Ігри мають розвиваючий характер;
3.
Для дорослих гра - це засіб спілкування або розрядки.
Види ігор


I. За кількістю учасників: індивідуальні, групові
II. Предметні ігри ­ це ігри, що пов`язані з включенням в ігрову діяльність будь-яких предметів:

функціональні ­ ігри, в яких треба показати як діяти з предметом

конструктивні ­ ігри, в яких головне призначення предмета

сюжетні ­ ігри, які розгортаються за певним сценарієм ( відносини між людьми)

рольові ­ ігри, які допускають поведінку людини, обмежену визначеною роллю, яку вона на себе бере

ігри з правилами ­ ігри, які регулюються визначеною системою правил поведінки їхніх учасників
Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичок.
Особливості навчання
1.
Навчання має бути засобом психологічного розвитку особистості;
2.
У дорослих навчання має характер самоосвіти;
3.
Навчання може бути організованним та не організованним;
Праця — це діяльність, спрямована на створення матеріальних та духовних цінностей.
Особливості праці
1.
З працею пов`язано створення та вдосконалення знарядь праці;
2.
Праця сприяє розвитку здібностей та якостей особистості;
3.
Праця побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної та духовної культури, перетворила умови життя.
Спілкування — складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який утворюється в сумісній діяльності; складається з обміну інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння партнера.
Спілкування — важлива духовна потреба людини як суспільної істоти. Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватися успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.
За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об’єктивні та суб’єктивні їх вияви. Особливість спілкування - в його нерозривному зв’язку з діяльністю. Діяльність є головним
середовищем і необхідною умовою виникнення і розвитку контактів між людьми, передаванням потрібної
інформації, взаєморозуміння та узгодження дій.
Людське спілкування розвивається і формується на засадах спільної трудової діяльності. У процесі праці люди впливають не тільки на природу, а й один на одного, вони не можуть щось виробляти, не об’єднуючись певним чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю.
Для оволодіння будь-якою діяльністю необхідні такі компоненти:
Знання
­
це
відомості,
які
необхідні
для
виконання
діяльності.
Уміння
-
це
здатність
свідомо
виконувати
певні
дії
з
гарною
якістю.
Навички
-
це
способи
виконання
дій,
що
стають
в
результаті
вправ
автоматичними.
Звички - це дії або елементи поведінки, виконання яких стало потребою.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1.
Чим діяльність людини відрізняється від активності тварини?
2.
Яким чином, на Вашу думку, виробити у себе якомога більше позитивних звичок?
3.
Назвіть відмінності навчання як особливого виду діяльності.
4.
Чому психологи виділяють спілкування в окремий вид діяльності?
5.
Охарактерізуйте універсальну модель структури діяльності
6.
Яким чином система рухів виражає індивідуальні особливості людини?
7.
Які Ви знаєте компоненти дії?
8.
Яке значення процесів екстеріорізації та інтеріорізації для формування розумових дій?
9.
Чим звички відрізняються від навичок?
10.
Чому мета і мотиви діяльності можуть не співпадати?
Тема 8. ПСИХОЛОГІЯ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ. МЕНЕДЖМЕНТ КОНФЛІКТАМИ
Ключові питання: поняття та основні функції спілкування; структура процесу ділового спілкування;
характеристика етапів спілкування; засоби спілкування; перепони у спілкуванні; поняття конфлікту; типи
конфліктів та причини їх виникнення; динаміка та стилі поведінки особистості в конфлікті; оптимізація
врегулювання конфліктів.
Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти. Спілкування — це, по- перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:
1. Комунікативна функція — зв’язок людини з світом у всіх формах діяльності.
2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов’язана з суб’єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.
4. Емативна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, любові
— ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.
5. Конативна функція пов’язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об’єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.
6. Креативна функція пов’язана з творчим перетворенням дійсності.
В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.
Ділове спілкування — це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.
Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають і внутрішній світ людей.
Інструментальне спілкування — це засіб для задоволення різних потреб.
Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.
Виділяють вербальне та невербальне спілкування.
Вербальне спілкування — це спілкування за допомогою мови.
Невербальне спілкування — спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.
В залежності від суб’єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими
індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).
За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.
Процес ділового спілкування поділяється на такі етапи: контакт; корекція; аргументація і завершення.

Мета контакту: подолати психологічні перепони; зняти напругу зустрічі; викликати довіру та зацікавленість ділового партнера.
Мета корекції: розподілити ролі ділових партнерів на різних етапах спілкування; визначити позитивні та негативні якості усіх учасників зустрічі, що впливають на результат спілкування; нейтралізувати негативну поведінку співрозмовника.
Мета аргументації: критично оцінити факти та аргументи партнера; визначити пріоритетну проблему для вирішення; встановити об’єктивний взаємозв’язок між інтересами усіх співрозмовників і можливим результатом спілкування.
Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).
Мова — це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.
Мовлення — це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення — це психічне явище.
Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове. За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.
Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній — застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню ( наприклад, доповіді, документи тощо); науковий — характерний для різних наукових праць.
Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовного навантаження, ніж вербальне.
Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.
Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція
спілкування залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб’єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).
За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:
інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) — до 0,5 м; міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) — 0,5-1,2м; соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) — 1,2-3,7 м; публічна дистанція — 3-7 м і більше.
При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.
Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову.
Психологічні дослідження показують, що до 40% інформації несуть жести та міміка.
Жестикуляція включає в себе всі жести рук (“мова рук”), а також деякі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник дивиться на годинник, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).
До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння).
Врахування всіх факторів невербального спілкування надзвичайно важливе у діловому спілкуванні. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб’єктами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішність результатів.
Нижче наведені деякі приклади трактування невербальної поведінки.
Як трактувати невербальну поведінку
Поведінка
Трактування
Висновок
Руки зчеплені на грудях
Позиція оборони
Переговори не завершувати
Партнер легко стукає по столу
Нетерпіння
Переговори слід закінчити
Молитовно складені долоні, пальці
Почуття переваги, співрозмовник вважає, що він хитріший
Можливо, переговори слід перервати
Співрозмовник потирає очі
Недовіра
Подумати
Легкий нахил голови вбік
Спокій, задоволеність
Переговори можна завершити
Підйом голови і погляд вверх або нахил голови з зосередженим виглядом
Почекай хвилину, я подумаю
Контакт перервати
Рух головою та насуплені брови
Не зрозумів, повтори
Підсилення контакту

Усмішка, можливий легкий нахил голови
Розумію, мені нічого додати
Підтримання контакту
Ритмічне кивання головою
Ясно, зрозумів, що тобі потрібно
Підтримання контакту
Довгий, нерухомий погляд в очі співрозмовнику
Бажання підпорядкувати співрозмовника собі
Діяти залежно від обставин
Погляд убік
Зневага
Уклін від контакту_
Погляд на підлогу
Побоювання
і бажання уникнути
Уклін від контакту
На думку багатьох фахівців, мистецтво успішного ведення переговорів визначають такі правила: необхідно підтримувати баланс між потребами вашої організації та інтересами ваших працівників або тих людей, з якими ви намагаєтеся укласти угоду; на переговорах слід зберігати почуття симпатії до іншої сторони, рахуватися із її думкою; необхідно займати чітку позицію при виникненні протилежних думок; не можна забувати, що ваш співрозмовник може бути людиною, що вихована в традиціях іншої культури.
Отже, процес спілкування є надзвичайно складним явищем, який включає не тільки власне вербальний елемент, а й не менш важливе невербальне спілкування, яке досить часто несе в собі більш значуще змістовне навантаження та істотно впливає на весь процес спілкування.
Слід зазначити, що особливого значення знання невербальних аспектів спілкування набуває при діловому спілкуванні, коли від тих чи інших дій може залежати успішність проведених переговорів. Але при трактуванні різних проявів невербальної комунікації необхідно враховувати те, що існують істотні розбіжності в застосуванні тих чи інших символів у різних культурних традиціях.
На шляху до людей, до їх розуміння ми стикаємося з трьома своєрідними перепонами, подолавши які можемо розраховувати на успіх.
Перша з них — це зовнішність людини (її естетичні якості)
“Фізична врода, — відзначає психолог С.Рей (США), — може підняти самооцінку, рівень вимог і взагалі дати людині позитивне бачення світу, що сприяє успіху в найрізноманітніших галузях”.
Вродлива зовнішність може бути ознакою здоров’я, стійкості до захворювань, але вона мало що скаже для неспеціаліста про розум, талант, порядність людини. Нам важко буває відповісти на запитання, чому одні люди подобаються “з першого погляду”, а інші сприймаються відштовхуюче. Певною розгадкою тут виступає друга перепона — вираз очей і обличчя (міміка, пропорційність, зміни його виразу тощо). Свого часу філософ
А. Шопенгауер зауважував, що уста висловлюють думку людини, а обличчя — думку природи. Не кажемо вже про загальновідому народну мудрість, що очі — дзеркало душі людини.
Щоправда, коли бути точнішим, то в очах зосереджено розум, набутий людський досвід. Не випадково ми говоримо “мудрий погляд”, “сумні очі”, “яскраве сяйво очей”, “пустий вираз” тощо.
Третя перепона — інтелект. Він не є вродженою якістю, а дається наполегливою працею (навчанням, життєвим досвідом) упродовж усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною. Люди, які часто бідкаються, що їм бракує того чи іншого у житті, ніколи не нарікають на нестачу розуму.
Поряд з цими, існують мотиваційний, моральний та емоційний бар’єри. Кожен з них може ставати на перешкоді в процесі управління та підприємництва.
Мотиваційний бар’єр особливо знаменний тим, що висловлювана мотивація має бути прийнятною і переконливою для інших. За негативного змісту вона втрачає своє мобілізуюче значення і сприймається як кон’юнктурна реальність. Скажімо, таким мотиваційним безглуздям були донедавна заклики: “віддамо всі сили...”, “виконаємо і перевиконаємо...”, “усі як один на прибирання території...” тощо.
Моральний бар’єр характеризується тим, що в дію вступають немало життєво-побутових чинників. Тут може проявлятися різниця у статі, віці, соціальному становищі, належності до службової та державно-посадової
ієрархії тощо. Спрацьовують також суто психологічні якості і властивості людини: соромливість, склад її психологічного характеру, надмірна скромність і т. ін.
Нарешті, емоційний бар’єр найчастіше за все пов’язаний з концепціями тих чи інших, “малих” чи
“великих” соціальних груп, до яких належить людина.
Зрозуміло, що людина змінюється впродовж життя у своїх знаннях, поглядах, життєвих установках, а отже і в діях, вчинках, поведінці.
Управлінський та підприємницький процеси складні і багатогранні. Адже в них зайняті сотні, тисячі людей з різними характерами, досвідом, прагненнями і метою. В процесі управління та підприємництва стикаються найрізноманітніші інтереси й цілі, перетинаються або стають непримиренними плани, заміри, сподівання. Людей може об’єднувати спільна справа, діяльність, а може роз’єднувати через багато причин, нерідко особистого плану. Саме тоді й виникає конфлікт як граничний випадок загострення суперечності.
Нагадаймо: conflictus — зіткнення (лат.).
Конфлікт(К°) — зіткнення інтересів, яке супроводжується гострою суперечкою партнерів, виявом негативних емоцій та протидією один одного.

Формула конфлікту
К° = К°С + і, де КС — конфліктна ситуація (зіткнення суперечностей); І — інцидент.
Найчастіше виникають такі чотири типи конфліктів:
внутрішньоособистісні (інтраперсональні), які виникають на рівні однієї особистості (наприклад на рівні безпосередньо викладача або студента);
міжособистісні (інтерперсональні), які виникають між двома особистостями (наприклад між двома студентами);
внутрішньогрупові (інтрогрупові), які виникають всередині групи, зокрема між конкретною особою і групою;
міжгрупові (інтергрупові), які виникають між соціальними групами, причому як всередині організації, так і за її взаємодії з оточенням (наприклад, між двома підрозділами в організації).
Причини виникнення конфліктів в організаціях
Загальні
причини
конфліктів
Конкретизація причин різних типів конфліктів
Причини внутрішньо­
особистісного конфлікту
Причини міжособнстісного,
внутрішньогрупового та міжгрупового
конфліктів
Конфлікт ролей
Очікування від людини неадекватних рольових дій (збоку суспільства, конкретної організації, управлінського персоналу)
Неадекватне виконання соціальних ролей учасниками спільної діяльності та управлінської взаємодії (різне ставлення до діяльності, різні цілі діяльності)
Конфлікт бажань
Зіткнення різних бажань (потреб,
інтересів тощо) у свідомості однієї людини, які можуть мати особистий характер або бути зв’язаними з діяльністю організації
Зіткнення свідомостей різних людей (груп) щодо якогось бажання, особистого або пов’язаного з цілями організації (розподілення обмежених ресурсів, досягнення мети в процесі конкурентної боротьби)
Конфлікт норм поведінки
Зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду у свідомості однієї людини
Зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду людей (груп) у процесі спілкування та соціальної взаємодії
Потенційно кожен конфлікт, може проходити такі стадії розвитку:
виникнення об’єктивної конфліктної ситуації;
усвідомлення конфліктної ситуації;
перехід до конфліктної поведінки;
розв’язання конфлікту.
Фахівці виділяють такі моделі поведінки в умовах конфлікту.
Уникнення. Ви не наполягаєте на власній позиції або позиції інших.
Пристосування. Ви стурбовані вимогами інших і поступаєтесь їм.
Конкуренція. Ви турбуєтесь лише про задоволення ваших потреб і наполягаєте на своїй позиції на противагу позиції інших. Цей стиль розв’язання конфліктів орієнтований на використання влади.
Компроміс. Це серединна позиція, коли ви однаково поважаєте і свої позиції, і позиції інших. Компроміс ніколи не задовольняє повністю прагнення обох сторін.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал