Вступ до психології ключові питання



Pdf просмотр
Сторінка3/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.53 Mb.
1   2   3   4   5   6
ефективне сприймання реальності та зручне ставлення до неї; приймання самих себе, інших людей, світу;
спонтанність, простота, натуральність; проблемна центрація; потреба в самотності; автономність,
незалежність від культури та оточення; безпосередність оцінок; духовні переживання; ототожнення з
людством; демократичні погляди; міжособові стосунки глибокі; філософське, не вороже, почуття гумору;
працелюбність; творчість; стійкість до впливу культури.
Однією з найпопулярніших структур особистості, серед описаних радянськими авторами вважають структуру, розроблену К. Платоновим.
Динамічна функціональна структура
особистості (за К. Платоновим)
Підструктура
Підструктура підструктури
Співвідношення біологічного та соціального
Вид формуван- ня
1 2
3 4
Спрямованість
Переконання, сві-тогляд,
ідеали, праг-нення, інтереси, ба-жання
Визначну роль ві-діграє соціальне, біологічного майже немає
Виховання
Досвід, характер
Знання, уміння, навички, звички
Значно більше соціального
Навчання

Особливості психічних процесів
Увага, відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, воля, емоції, почуття
Значно більше соціального
Вправи
Біопсихічні властивості
Темперамент, ста-теві, вікові, фарма-кологічно зумовлені властивості
Соціального майже немає
Тренування
Одним із важливих моментів розкриття сутності людини є розуміння тих законів, за якими відбувається розвиток, розуміння його рушійних сил, джерел, закономірностей та етапів, ролі кризових періодів в житті людини, можливостей прискорення процесу розвитку тощо.
Які фактори та детермінанти визначають розвиток особистості?
біогенетичні фактори (спадковість, фізіологічний стан здоров’я);
матеріальні умови життєдіяльності (навколишнє середовище, засоби діяльності);
соціальні умови (суспільство людей, включеність у процеси соціалізації (навчання, виховання));
психічні умови (внутрішньо спричинена активність особистості).
Джерелом розвитку особистості є вирішення таких суперечностей: між процесами збудження і гальмування нервової системи; в емоційній сфері — між задоволенням і незадоволенням, радістю і горем; між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку); між рівнем розвитку особистості й ідеалом (оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості) між потребами особистості та моральним обов’язком людини (щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона “стримується” моральним обов’язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості) між прагненням особистості та її можливостями (коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечностей їй потрібно посилено працювати над собою) між стрімленям особистості до самоактуалізації та соціальною детермінацією.
Потреба у самоактуалізації з’являється у здорових людей. Вона, є вершиною в ієрархії потреб.
Потреби у самоактуалізації, самореалізації
Потреби у повазі, визнанні
Потреби у любові, позитивному ставленні
Потреби у безпеці, належності до спільноти (дім, робота, соціальні права та ін.)
Фізіологічні потреби (їжа, вода, кисень, продовження роду та ін.)
Піраміда потреб
(за А. Маслоу)
Оздоровлення суспільства іде не шляхом соціальних революцій, а шляхом оздоровлення і розвитку особистостей, з яких воно складається.
Етапи розвитку особистості:
І стадія (від народження до 1 року): формується базова довіра до людей, почуття безпеки існування у світі, на противагу почуттю недовіри до людей, відчуттю загрози, що йде від світу. Ознаки соціальної довіри у немовляти проявляються у легкому годуванні, глибокому сні, нормальній роботі кишковика. До перших соціальних досягнень належить готовність дитини без надмірної тривоги чи гніву, дозволити матері зникнути з поля зору, бо її існування стало внутрішньою впевненістю, а її появу можна передбачити. Це формує у маленької дитини початкове почуття власної ідентичності.
ІІ стадія (від 1 до 3 років): формування та відстоювання дитиною своєї автономії та незалежності на противагу сумнівам у собі та почуттю сорому. Боротьба почуття незалежності, самостійності, впевненості у собі проти сорому та сумніву сприяє встановленню співвідношення між здатністю співпрацювати з іншими людьми і наполегливістю та її обмеженнями. Наприкінці стадії виникає стійка рівновага між цими протилежностями. Вона буде позитивною, якщо батьки та близькі не занадто керуватимуть дитиною, не будуть гіперопікати її, придушувати її прагнення до автономії. Із відчуття самоконтролю при збереженні позитивної самооцінки виникає стійке почуття доброзичливості та гордості, із почуття втрати самоконтролю і стороннього зовнішнього контролю з’являється стійка схильність до сумніву в собі та сорому.
ІІІ стадія (від 3 до 6 років): формуються ініціативність, активність і в одночас переживання почуття вини
та моральної відповідальності за свої бажання. Дитина жадібно та активно пізнає навколишній світ, через гру проникає у світ дорослих відносин. На цьому етапі відбувається усвідомлення своєї статевої приналежності, виявляється прагнення зайняти місце батька (матері) у відносинах з батьками протилежної статі.
IV стадія (від 6 до 11 років): включення дитини у нові соціальні зв’язки — вступ до школи. Формується любов до праці та вміння поводитися із знаряддями праці або почуття неспроможності, неповноцінності, нездатності, заздрості до інших дітей.
V стадія (від 11 до 20 років): з'являється почуття цілісного усвідомлення себе та свого місця в житті, відбуваються самовизначення і вибір професії, особистість окреслює свій життєвий шлях, формується «я»
ідентичність, яка включає в себе відчуття стійкості та неперервності власного «Я», незважаючи на ті зміни, які відбуваються з нею у процесі її росту та розвитку. Негативний полюс — непевність у розумінні власного «Я»
(«дифузна ідентичність»), яка проявляється у регресії до інфантильного рівня і бажанні якомога довше відтягнути набуття дорослого статусу, стійкому почутті тривоги та ізоляції, постійному очікуванні чогось такого, що зможе змінити життя, страхові перед особистим спілкуванням, презирстві до визначених суспільних ролей, ірраціональному відданні переваги всьому іноземному.
VI стадія (від 20 до 40 — 45 років): встановлення дружніх зв'язків, пошук супутника життя, прояв почуття близькості до людей, задоволення особистим життям, реалізація в роботі на противагу почуттю відчудженості, самотності.
VII стадія (від 40 — 45 до 60 років). Ця стадія є центральною в житті людини. За нормальної лінії розвитку для людини характерні висока продуктивність праці, піклування про майбутнє покоління, боротьба її
творчих сил проти застою, стагнації, заскорузлості.
На останній VIII стадії відбувається інтеграція результатів всіх попередніх фраз, формується мудре відношення до життя, яке зріла особистість сприймає, не впадаючи у відчай, не розчаровуючись у прожитому житті, у людях, у собі, не відчуваючи презирства до життя, бажання отримати від нього більше, ніж було отримано, без паралізуючого страху смерті, яка наближається.
Вчені-психологи виокремлюють такі механізми розвитку:
зсув мотиву на мету: емоційне підкріплення, схвалення оточуючих у разі досягненні людиною цілі, під час демонстрації бажаної поведінки викликає багато позитивних емоцій. Психологічний комфорт, що його відчуває людина при задіянні нових засобів реалізації схваленої мети, сприяє висвітленню цих засобів як цілей.
Отже, засіб стає метою;
ідентифікація (ототожнення себе з ідеалом, наслідування зразкової поведінки, стратегії та тактики діяльності авторитетної, референтної людини);
оволодіння соціальною роллю (у тому числі професійною). Цей механізм багато у чому схожий з механізмом ідентифікації, проте він відрізняється більшим ступенем узагальнення та мінімальною персоналізацією еталоної ролі. Він пов’язаний із поняттями: соціальна позиція і соціальна роль. Соціальна позиція – це функціональне місце, яке може займати людина. Головне – набути у цій позиції певні права.
Сукупність соціальних позицій становить соціальну роль;
самореалізація – реалізація усіх потенційних можливостей особистості. Вчені (А. Маслоу та ін.) виділяють такі шляхи самореалізації людини протягом її життєдіяльності:
1) творча праця в радість;
2) власна життєва позиція – віра (у сенс життя, у Бога, у себе самого); свобода вибору (власне ставлення); любов (активна зацікавленість);
3) відповідальність за себе, своє життя;
4) незалежні, безпосередні переживання цінностей життя (ситуативна самореалізація);
5) Цілісність “Я” шляхом його усвідомлення;
6) Життя “тут – тепер – зараз”.
Розглянемо розвиток особистості студента
Завдяки спільному виду діяльності — учінню, спільному характеру праці студенти утворюють певну соціально-професійну групу, провідною функцією якої є набуття відповідних знань та умінь в галузі вибраної професії, навичок самостійної творчої діяльності. До вікових особливостей розвитку студента належать: домінування потреб у спілкуванні, у досягненнях, в усамітненні; пік розвитку вищих психічних функцій
(сприймання уваги, пам’яті, мислення, уяви, мовлення, емоцій, почуттів); готовність до самостійного навчання; активне формування індивідуального стилю життєдіяльності; інтенсивний розвиток спеціальних здібностей; формування “Я-концепції” на основі позитивного самоставлення; фізичне вдосконалення (нарощення м’язової сили, пришвидшення реакцій, моторної спритності, зростання витривалості тощо); затримка соціального становлення.
Головна особливість студентського віку полягає в усвідомленні людиною своєї індивідуальності, неповторності в розвитку самосвідомості та формуванні Образу “Я”.
З соціального погляду дуже важливо, що студентський етап розвитку пов’язаний з формуванням відносної економічної самостійності, відходу від батьківського дому, формуванням сім’ї.
Психологічне та педагогічне благополуччя студента в оточуючому середовищі сприяє нормальному розвитку його особистості: не повинно бути істотної розбіжності між самооцінкою та оцінкою, отримуваною студентом від значущих для нього людей (референтної групи), до яких обов’язково повинні належати батьки та викладачі.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Як співвідносяться між собою поняття „людина”, „індивід”, „особа”, „особистість” та
індивідуальність?
2. Охарактеризуйте структуру особистості з точки зору сучасних психологічних концепцій.
3. Що є джерелом розвитку особистості?
4. Які умови розвитку особистості?
5. Назвіть основні механізми розвитку особистості.
6. На яких етапах формується особистість?
7. Дайте характеристику студентському віку.
8. Назвіть вікові особливості розвитку особистості студента.
9. У чому полягає головна особливість розвитку студента?
10. Розкрийте суть поняття та основні шляхи самореалізації.
Тема 5. “Я — КОНЦЕПЦІЯ”. СИСТЕМА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ
Ключові питання: структура та формування Я—концепції; зміст і функція психологічного
захисту;різновиди психологічного захисту; особливості “Я—концепції” і структура психологічного захисту.
Уявлення людини про себе репрезентуються у Я-концепцію”, яка включає в себе не тільки образ своєї зовнішності, фізичних, розумових, моральних особливостей та здібностей (пізнавальний компонент), а й ставлення до себе в цілому чи до окремих сторін своєї особистості (емоційний компонент). Це ставлення проявляється у системі самооцінок (завищена, занижена, адекватна) і детермінує особливості поведінки
(поведінковий аспект).
В основі уявлень про саму себе лежить здатність людини відокремлювати себе від зовнішнього світу та від продуктів власної життєдіяльності.
“Я — концепція” — це прояв самосвідомості, динамічна система уявлень людини про себе. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом.
Самосвідомість у психологічній літературі розглядається як складне родове утворення в структурі психіки особистості, а образ “Я” — як видове. Образ “Я” — продукт самосвідомості, тобто вияву усвідомлення
і оцінки індивідом себе як суб’єкта практичної і теоретичної діяльностей, ідеалів, переконань, що мотивують його активність. Види образів “Я”: соціальне “Я”, духовне “Я”, фізичне “Я”, інтимне “Я”, сімейне “Я” тощо, а також “Я” — реальне, “Я” — ірреальне, теперішнє, майбутнє, фантастичне і т. п.
На відміну від самосвідомості образ “Я”, крім усвідомлених компонентів, містить невідоме “Я” на рівні самопочуття, уявлень. Головна функція образу “Я” — забезпечити інтегрованість, цілісність, індивіда, його особистісну сутність досягти суб’єктивної гармонійності. “Я” — концепція вивчається науками про людину і суспільство.
На початку 20 ст. Ліппс П. (1913) розглядав “Я” як об’єднуючий компонент свідомості, вважав “Я” діяльним, реальним субстратом індивідуальної свідомості.
У вченні про особистість Джемс (1923) виділяв емпіричне “Я”, що пізнається і чисте “Я” як елементи свідомості. Між ними існує єдність та боротьба протилежностей.
3. Фрейд (1933) вважав внутрішнім джерелом розвитку “Я” особистості суперечність між його реальним та ідеальним компонентами (боротьба “Его” та “Супер-Его”).
Представники гуманістичної психології описують феноменологію особистості, тобто те, як людина сприймає, розуміє і пояснює себе, реальні події свого життя.
Проблеми розвитку “Я — концепції” та виховання широко висвітлена Р. Бернсом (1986). Автор чітко доводить, що властива процесам самосвідомості концептуальність знаходить вираз у систематизованій “Я — концепції”. За своїм змістом “Я — концепція” може бути позитивною, негативною, амбівалентною.
А. Маслоу вбачає внутрішню суперечність розвитку “Я” у невідповідності реального рівня самоактуалізації індивіда, його можливому рівні. В результаті суб’єкт шукає нові способи поведінки, що дозволяють йому більш самоактуалізуватися. В своїх концепціях самоактуалізації особистості як прагнення до самовияву Маслоу дає опис вимог, яким повинен відповідати індивід. Роджерс підкреслює здатність людини до особистісного самовдосконалення. Центральним поняттям його теорії є поняття «Я», оскільки кожна людина вирішує питання: Хто я? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути? Образ «Я», складається в умовах особистісного життєвого досвіду.
Отже, “Я — концепція” — це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. Е. Фромм наголошує: “Моє власне “Я” повинно бути таким же об’єктом моєї любові, як і інша людина. Утвердження власного життя, щастя, розвитку свободи укорінено в моїй здатності любити, тобто в турботі, повазі, відповідальності і знаннях. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить тільки інших, він взагалі не може любити”. Таким чином образ “Я” виступає як регулятор міжособистісних стосунків людини.
В сучасних психологічних дослідженнях підкреслюється роль образу “Я” як узагальненого механізму саморегуляції особистості, зазначається, що саме образ “Я” забезпечує самототожність (індентифікацію),
особистісну відповідальність, породжує почуття соціальної причетності. Механізм саморегуляції Я-концепції виявляється у вербалізованій формі: власного бажання — “Я хочу”, усвідомлення своїх можливостей — “Я можу”, вимогливості — “Мені потрібно”, цілеспрямованості — “Я прагну”.
Індивіди з різними “Я — концепціями” не однаково сприймають світ: вірно або не вірно, спотворено, наприклад: “Я — реальне” і “Я — ідеальне” не співпадають, це викликає незадоволення, розчарування. Від задоволення рівня домагань в досягненні особистості залежить формування важливого компонента її свідомості
- самоповаги. Вона впливає фактично на всі аспекти діяльності людини: включає і задоволеність собою, і прийняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне ставлення до себе, і узгодженість свого надособистісного і ідеального “Я”. Мотивація досягнення, будучи домінуючою для людини є також важливим регулятором її розвитку.
Процес самоконцептуальності змінюється залежно від віку. Уявлення індивіда про себе інтегруються в більш складні системи,
Формуються поняття “концепція “Я”. Якщо в самосвідомості підлітків, старшокласників в образі “Я” ще немає певної стабільності, їх процес самопізнання знаходиться в стані формування, то у студентів спостерігаються значні зрушення в напрямку особистісної сталості “Я — концепції”. Самосприймання в цьому віці стає більш узагальненим, якісно новим. Воно полягає не стільки в кількісній оцінці своїх рис, скільки в прагненні оцінювати себе з позицій нового соціального статусу, здатності до засвоєння професійних знань, готовності до створення сім’ї.
Умовно виділяють такі етапи у формуванні «Я-концепції».
1. Від народження до 1 року. Цей етап пов’язаний з виникненням відчуття свого тіла та виділенням його з навколишнього світу. Цей процес відбувається у контексті діалогу “мати — дитина” і включає в себе різнобічну взаємодію: візуальну, сенсомоторну, слухову та кінетичну. Важливо, щоб мати добре розуміла, чого саме хоче немовля, була впевнена у своїх діях, у тому, що вона робить.
Уявлення про тіло та цікавість до нього залишаються центральними аспектами переживання «Я» на все життя.
2. Від 1 року до З років дитина починає сприймати себе як окрему істоту. Вона вже має уявлення про відсутніх зараз вагомих постатей та події. Поява вербальних навичок та здатність сумніватися у намірах та бажаннях дорослих, які відрізняються від бажань самої дитини, призводить спочатку до конфлікту розвитку
(криза 3-х років). Дитина змушена знаходити компроміс між бажанням самостійності та незалежності та
бажанням приємної міжособової взаємодії з батьками.
Незадоволена вимушеними обмеженнями, дитина починає усвідомлювати свою залежність від любові та підтримки матері. Сильна амбівалентність у почуттях приводить дитину до сумнівів щодо можливості
інтегрувати “хороші” та “погані” уявлення про себе. Вирішення цього завдання багато в чому залежить від
позиції батьків, що проявляється як у здатності до співчуття, так і у здатності досить чітко окреслити
заборони, вимоги та мінімальні стандарти. Спостерігаючи за емоційними реакціями батьків, дитина визначає, яка поведінка схвалюється, а яка — ні. Коли дитина починає інтерналізувати правила взаємовідносин (вони привласнюються і стають внутрішніми правилами), то вона узагальнює та об’єднує всі ці почуття. Коли у батьків та близьких немає єдності в оцінці тих чи інших дій дитини, коли мама сама поводить себе як вередлива дитина, то це призводить до порушення соціальної адаптації (конфліктів, істерик, маніпулювань, агресивних проявів з боку дитини тощо).
Позиція батьків необхідна для підтримки інтегруючого позитивного почуття власного “Я”, яке формується наприкінці даного періоду. Почуття власного “Я” пов’язане з відчуттям себе як окремого та
інакового.
3. Протягом наступної стадії (від 3 до 6 років) почуття власного “Я” розширюється. Відбувається процес
ідентифікації з батьками однакової статі. Диференційований за статтю та нарцисично оцінений образ тіла служить позитивним джерелом самооцінки. В свою чергу позитивна самооцінка служить основою впевненості в собі, незалежності, самостійності.
У цей період дитина розширює розуміння від “хто вона” до “яка вона”.
4. Від 6 до 11 років розширення соціального життя робить істотний внесок у почуття власного “Я”.
Зміцнюється почуття відповідальності за себе, відбувається подальша інтерналізація правил, норм, стандартів.
Дитина починає розуміти, що хоча б інколи вона може помилятися.
5. Біологічні зміни, нестійкість настрою, ускладнення сімейних та соціальних стосунків, а також нова відповідальність, характерні для наступного періоду, — все це сприяє розпитку почуття власного “Я”.
У підлітковому віці нестабільність самооцінки пов’язана з тим, що захоплення або сум і самотність наступають у разі прийняття чи нехтування другом або референтною групою.
Вдале завершення підліткового та юнацького періодів включає в себе відношення до тілесних змін, які відбуваються у цьому віці, емоційні переживання; усвідомлення своїх якостей та досвід соціальних відносин.
Все це веде до формування “Я — концепції”. “Я-концепція” — стійка, частково усвідомлена система уявлень
людини про себе, яка переживається як неповторна та на основі якої особа будує свою взаємодію зі світом,
іншими людьми і відноситься до себе.
Система психологічних захистів “я”. Система психологічних захистів “Я” захищає не людину, а її внутрішній світ, уявлення про себе, зберігає стабільність компонентів “Я-концепції”.
Людина, яка використовує систему захисних психологічних бар’єрів, вирішує одне або два такі завдання:

1) уникає чи оволодіває загрожуючим почуттям — тривогою, інколи горем чи іншим дезорганізуючим емоційним переживанням;
2) зберігає самоповагу, підтримує позитивне почуття власного “Я”. Кожна людина віддає перевагу певним захистам, котрі стають невід’ємною частиною її індивідуального стилю боротьби з труднощами. Це
автоматичне неусвідомлене використання певного захисту чи набору захистів є результатом складної взаємодії чотирьох факторів (за Н. Мак-Вільямс): вродженого темпераменту; природи стресів, пережитих у ранньому дитинстві; захистів, взірцем яких (а інколи і свідомими вчителями) були батьки чи інші значущі постаті; наслідків, засвоєних на основі власного досвіду, використання окремих захистів (теорія навчання називає це ефектом підкріплення; психодинамічний підхід — несвідомим вибором людиною улюблених способів подолання труднощів).
З метою подолання відчуття тривоги чи загрози власному “Я” людина використовує психологічні захисти. Якщо вони спотворюють та деформують сприйняття реальності, то ми маємо справу з низькоадаптивними захистами, які, хоча і дають можливість людині досягти душевного спокою в таких ситуаціях, одночасно призводять до неадекватного відображення дійсності. Адекватне розуміння реальності було би катастрофічним для даної особистості, воно тільки б посилило тривогу та дезорганізувало її.
Наприклад, примітивна ідеалізація іншої людини необхідна такій людині з низько-адаптивними захистами для того, щоби подолати внутрішній страх за рахунок впевненості в тому, що хтось, до кого вона прив’язана, — всемогутній, нескінченно прихильний і зможе забезпечити їй безпеку.
До низько адаптивних захистів належать: примітивна ізоляція, ідеалізація, знецінення, заперечення, проекція, інтроекція, проективна ідентифікація.
Так, примітивна ізоляція — це ізоляція від соціальних стосунків, заміщення напруги, яка існує у взаємодії з оточенням, стимуляцією, яка виходить від фантазій (максимальна заміна комп’ютером спілкування з людьми); заперечення — відмова прийняти існування неприємностей (дружина, яка заперечує, що чоловік, котрий її б’є — небезпечний; наркоман, який запевняє, що не має проблем з наркотиками; жінка, в якої є підозра на рак грудей, уникає лікарів).
Більш ефективний рівень регуляції поведінки та взаємодії особистості з дійсністю забезпечують
високоадаптивні захисти, до яких належать раціоналізація, відреагування, витіснення, ідентифікація, заміщення, інтелектуалізація, регресія, знищення зробленого, сублімація, гумор, які дозволяють більш адекватно сприймати реальність та вирішувати проблеми.
Так, витіснення — це мимовільне усунення зі свідомості почуттів, думок, прагнень до дії, які все одно мотивують поведінку (випадання з пам’яті травматичних моментів, тимчасове забування імені знайомого, за яким стоїть, вочевидь, несвідоме негативне ставлення до нього); регресія — повернення на більш примітивний рівень поведінки та мислення (люди, які “живуть” турботою про власне здоров’я та перебувають у позиції слабкої людини. Це їх спосіб подолання складних життєвих ситуацій, в яких вони безпорадні та відчувають тривогу); сублімація — соціально прийнятний прояв біологічних імпульсів (сексуальних і агресивних). Це — процес, завдяки якому відбувається трансформація цих імпульсів у( професійну діяльність, у різні види творчості. 3. Фрейд вважав, що наукова діяльність, мистецтво, літературна творчість є засобами зняття певної внутрішньої напруженості, викликаної імпульсами.
Зріла особистість спирається переважно на різні варіанти високоадаптивних захистів, які забезпечують адекватніше сприйняття реальності. Низькоадаптивні захисти характерні для незрілої особистості.
Яку роль відіграє образ “Я” у формуванні психологічного захисту?
Індивід “має багато образів “Я”, які конструюються під певним кутом зору:
“Справжнє “Я” — якою людина бачить себе в даний момент.
“Динамічне “Я” — за допомогою яких засобів людина планує досягти успіху (наприклад: студент за допомогою вищої освіти планує зробити кар’єру).
“Фантастичне “Я” — якою людині треба було б бути, виходячи із засвоєних нею моральних норм та зразків поведінки.
“Майбутнє “Я” — з якою взірцевою для себе особистістю людина прагне зрівнятися в майбутньому.
“Ідеалізоване “Я” — якім себе суб’єктові приємно було б бачити
Провідну роль у формуванні механізму психологічного захисту відіграє «ідеалізоване “Я”. Саме
«ідеалізоване “Я” визначає систему очікувань, як саме будуть сприймати суб’єкта його партнери по спілкуванню. При цьому вся система психологічного захисту спрямована на те, щоб ці очікування виправдались.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал