Вступ до психології ключові питання



Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.53 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Тема 1. ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ

Ключові питання: виникнення психології як науки, предмет і методи психології, галузі психології,
завдання і місце психології в системі наук, особливості психічного відображення, основні форми прояву
психіки.
З найдавніших часів потреби суспільного життя примушували людину розрізняти і враховувати особливості психічного складу людей. У філософських ученнях давнини вже зачіпалися деякі психологічні аспекти, які вирішувалися або в плані ідеалізму, або в плані матеріалізму. Видатний філософ Арістотель в трактаті "Про душу" виділив психологію як своєрідну область знання і вперше висунув ідею нероздільності душі і живого тіла. Душа, психіка виявляється в різних здібностях до діяльності; вищі здібності виникають з нижчих і на їх основі.
Таким чином, I етап — психологія як наука про душу. Таке визначення психології було дане більше двох тисяч років назад. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини.
II етап – психологія як наука про свідомість. Виникає в XVII столітті у зв'язку з розвитком природничих наук. Здатність думати, відчувати, бажати називали свідомістю. Основним методом вивчення вважалося спостереження людини за самою собою і опис фактів.
III етап – психологія як наука про поведінку. Виникає в ХIХ-XX столітті. Завдання психології – ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна безпосередньо побачити, а саме: поведінка, вчинки, реакції людини (мотиви, що викликають вчинки, не враховувалися).
IV етап – психологія як наука, що вивчає об'єктивні закономірності, прояви і механізми психіки.
Історія психології як експериментальної науки починається в 1879 році в заснованій німецьким психологом Вільгельмом Вундтом в м. Лейпциг першої в світі експериментальної психологічної лабораторії.
Психологія як наука вивчає факти, закономірності та механізми психіки.
Предметом психології є загальні закономірності породження та функціонування психічної реальності.
Методи психології - це загальні прийоми та засоби пізнання психічних явищ та їх закономірностей.
I. Емпіричні методи психології: спостереження - метод безпосереднього отримання інформації через органи почуття, експеримент - дослідницька діяльність, що має на меті вивчення причинно-наслідкового зв’язку, тест - стандартизована психологічна методика, що призначена для порівняльної кількісної оцінки психічної якості людини, опитування - метод, за якого людина відповідає на ряд питань, що їй задаються,
аналіз продуктів діяльності - метод, за якого досліджуються малюнки, вироби, моделі, біографічний метод - метод, де матеріалом вивчення є листи, щоденники, біографії, почерки .
II. Організаційні методи: порівняльний метод - співставлення різних груп за віком, діяльністю, порівняння поведінки людини та інших організмів, лонгитюдний метод - багаторазове та систематичне обстеження одних і тих же осіб протягом довготривалого періоду часу, комплексний метод - об’єкт вивчають представники різних наук різними засобами для встановлення закономірностей.
III. Методи обробки даних : кількісний (статистичний), якісний (диференціація та аналіз матеріала по групах).
IV. Методи корекції: аутотренінг, груповий тренінг, способи психотерапевтичного впливу, навчання
Сучасна психологія є широко розгорненою областю знань, що включає ряд окремих дисциплін і наукових напрямів. Так, особливості психіки тварин вивчає зоопсихологія. Психіка людини вивчається іншими галузями психології: дитяча психологія вивчає розвиток свідомості, психічних процесів, діяльності, всієї особистості людини, що росте, умови прискорення розвитку.
Соціальна психологія вивчає соціально-психологічні прояви особистості людини, її взаємини з людьми, з групою, психологічну сумісність людей, соціально-психологічні прояви у великих групах (дія радіо, преси, моди, чуток на різні спільності людей). Педагогічна психологія вивчає закономірності розвитку особистості в процесі навчання, виховання.
Можна виділити ряд галузей психології, що вивчають психологічні проблеми конкретних видів людської діяльності: психологія праці розглядає психологічні особливості трудової діяльності людини, закономірності розвитку трудових навичок. Інженерна психологія вивчає закономірності процесів взаємодії людини і сучасної техніки з метою використання їх в практиці проектування, створення і експлуатації автоматизованих систем управління, нових видів техніки. Авіаційна, космічна психологія аналізує психологічні особливості діяльності льотчика, космонавта. Медична психологія вивчає психологічні особливості діяльності лікаря і поведінки хворого, розробляє психологічні методи лікування і психотерапії. Патопсихологія вивчає відхилення в розвитку психіки, розлад психіки при різних формах мозкової патології. Юридична психологія вивчає психологічні особливості поведінки учасників кримінального процесу (психологія свідчень, психологічні вимоги до допиту, і т. п.), психологічні проблеми поведінки і формування особистості злочинця. Військова психологія вивчає поведінку людини в умовах бойових дій. Таким чином, для сучасної психології характерний процес диференціації, що породжує значну розгалуженість на окремі галузі, які нерідко відрізняються одна від одної, хоч і зберігають загальний предмет дослідження – факти, закономірності, механізми психіки. Диференціація психології доповнюється зустрічним процесом інтеграції, у результаті якої відбувається стикування психології з усіма науками (через інженерну психологію – з технічними науками, через педагогічну психологію – з педагогікою, через соціальну психологію – із суспільними і соціальними науками і т.д.).
Завдання психології в основному зводяться до наступних:

 навчитися розуміти суть психічних явищ і їх закономірності;
 навчитися управляти ними;
 використовувати отримані знання з метою підвищення ефективності тих галузей практики, на перетині з якими лежать науки, що вже оформилися, і галузі;
 бути теоретичною основою практики психологічної служби.
Вивчаючи закономірності психічних явищ, психологи розкривають суть процесу відображення об'єктивного світу в мозку людини, з'ясовують, як регулюються дії людини, як розвивається психічна діяльність і формуються психічні властивості особистості. Оскільки психіка, свідомість людини є відображення об'єктивної дійсності, вивчення психологічних закономірностей означає перш за все встановлення залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини. Але оскільки будь-яка діяльність людей завжди закономірно обумовлена не тільки об'єктивними умовами життя і діяльності людини, але і іноді суб'єктивними (відносини, установки людини, її особистий досвід, що виражається в знаннях, навичках і уміннях, необхідних для цієї діяльності), то перед психологією існує завдання виявлення особливостей здійснення діяльності і її результативності залежно від співвідношення об'єктивних умов і суб'єктивних моментів.
Так, встановлюючи закономірності пізнавальних процесів (відчуттів, сприйнять, мислення, уяви, пам'яті), психологія сприяє науковій побудові процесу навчання, створюючи можливість правильного визначення змісту учбового матеріалу, необхідного для засвоєння тих або інших знань, навичок і умінь. Виявляючи закономірності формування особистості, психологія сприяє педагогіці в правильній побудові виховного процесу.
Широкий спектр завдань, рішенням яких зайняті психологи, обумовлює, з одного боку, необхідність взаємозв'язків психології з іншими науками, що беруть участь у вирішенні комплексних проблем, а з іншої – виділення усередині самої психологічної науки спеціальних галузей, зайнятих рішенням психологічних завдань в тій або іншій сфері суспільства.
Сучасна психологія знаходиться у ряді наук, займаючи проміжне положення між філософськими науками, з одного боку, природничими – з іншого, соціальними – з третього. Пояснюється це тим, що в центрі її уваги завжди знаходиться людина, вивченням якої займаються і названі вище науки, але в інших аспектах.
Відомо, що філософія і її складова частина – теорія пізнання (гносеологія) вирішує питання про відношення психіки до навколишнього світу і трактує психіку як відображення світу, підкреслюючи, що матерія первинна, а свідомість вторинна. Психологія ж з'ясовує ту роль, яку грає психіка в діяльності людини і її розвитку (мал.
1).
Згідно класифікації наук академіка А. Кедрова психологія займає центральне місце не тільки як продукт всіх інших наук, але і як можливе джерело пояснення їх формування і розвитку.
Технічні науки Соціальні науки
Психологія
Природничі науки
Мал. 1. Класифікація А. Кедрова
Психологія інтегрує всі дані цих наук і у свою чергу впливає на них, стаючи загальною моделлю людинознавства. Психологію слід розглядати як наукове дослідження поведінки і розумової діяльності людини, а також практичне застосування набутих знань.
Етимологічно слово "психіка" (грецьк. душа) має подвійне значення. Одне значення несе смислове навантаження суті будь-якої речі. Психіка – це суть, де різноманіття природи збирається до своєї єдності, це віртуальне стиснення природи, це відображення об'єктивного світу в його зв'язках і відносинах.
Психічне відображення не є дзеркальним, механічно пасивним копіюванням світу (як дзеркало або фотоапарат), воно зв'язане з пошуком, вибором, у психічному відображенні інформація, що поступає, піддається специфічній обробці, тобто психічне відображення – це активне відображення світу у зв'язку з будь- якою необхідністю, з потребами, це суб'єктивне вибіркове відображення об'єктивного світу, оскільки належить завжди суб'єктові, поза суб'єктом не існує, залежить від суб'єктивних особливостей. Психіка – це
"суб'єктивний образ об'єктивного світу". Психіку не можна звести тільки до нервової системи. Психічні властивості є результатом нейрофізіологічної діяльності мозку, проте містять в собі характеристики зовнішніх об'єктів, а не внутрішніх фізіологічних процесів, за допомогою яких психічне виникає. Перетворення сигналів, що здійснюються в мозку, сприймаються людиною як події, що відбуваються поза ним, в зовнішньому просторі
і світі. Мозок виділяє психіку, думку подібно до того, як печінка виділяє жовч. Недолік цієї теорії в тому, що ототожнюють психіку з нервовими процесами, не бачать якісних відмінностей між ними.
Психічні явища співвідносяться не з окремим нейрофізіологічним процесом, а з організованими сукупностями таких процесів, тобто психіка ­ це системна якість мозку, що реалізується через багаторівневі функціональні системи мозку, які формуються у людини в процесі життя і оволодіння нею формами діяльності,
що історично склалися, і досвіду людства через власну активну діяльність. Таким чином, специфічно людські якості (свідомість, мова, праця і ін.), людська психіка формуються у людини тільки прижиттєво, в процесі засвоєння нею культури, створеної попередніми поколіннями. Таким чином, психіка людини включає щонайменше три складових: зовнішній світ, природу, її відображення - повноцінну діяльність мозку – взаємодію з людьми, активну передачу новим поколінням людської культури, людських здібностей.
Психічне відображення характеризується рядом особливостей:
 воно дає можливість правильно відображати навколишню дійсність, причому правильність відображення підтверджується практикою;
 сам психічний образ формується в процесі активної діяльності людини;
 психічне відображення поглиблюється і удосконалюється;
 забезпечує доцільність поведінки і діяльності;
 заломлюється через індивідуальність людини;
 має випереджальний характер.
Отже, психіка - це системна якість мозку, тобто суб’єктивне відображення мозком об’єктивної реальності.
Основні форми прояву психіки:
Психічні процеси - це способи відображення дійсності. Вони забезпечують зв’язок людини з зовнішнім світом, пізнання реальності, формування через них інших елементів психіки, свідомості людини, її інтелекту.
До психічних процесів належать: пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, уявлення, увага, уява, пам’ять, мислення, мовлення), емоційні процеси (почуття), вольові процеси (воля)
Психічні властивості - базові, фундаментальні елементи психіки, що визначають зміст внутрішнього світу та індивідуальну своєрідність життя, діяльності та поведінки людини. До психічних властивостей належать: спрямованість, темперамент, характер, здібності.
Психічні стани - це функціональний настрій психіки у визначений момент життя і діяльності. До психічних станів належать: стійкий інтерес, творчий підйом, сумнів, апатія, пригніченість та інші.
Психічні утворення - елементи, що формуються у процесі діяльності, які відображають особливості цієї діяльності та забезпечують її успішне виконання. До психічних утворень належать: знання, уміння, навички, звички, якості особистості, цінності, настанови.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Дати визначення поняття психологія
2. Коли починається історія психології як експериментальної науки?
3. Охарактерізуйте предмет психології
4. Яке Ваше власне бачення завдання психології?
5. Які Ви знаєте методи психології?
6. Розкрийте роль психології у діяльності та спілкуванні особистості.
7. Яке місце, на Вашу думку, займає психологія в системі наук?
8. Назвіть особливості психічного відображення.
9. Які Ви знаєте галузі психології?
10. Чим відрізняються психічні процеси від психічних станів?
Тема 2. БІОПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДИНИ
Ключові питания: загальне уявлення про біопсихічні властивості людини, поняття про темперамент і його
фізіологічні основи, типи темпераменту і їх психологічні характеристики, роль темпераменту в діяльності.
Людина - біологічна істота, що належить до типу ссавців виду Homo sapiens. На відміну від тварин у людини є свідомість, особлива тілесна організація: прямоходіння, руки, придатні до праці, мозок.
Індивід - одинична жива істота, представник біологічного виду Homo sapiens.
Біопсихічні властивості розподіляються на:

Вік (хронологічний, психологічний)

Стать (чоловіча, жіноча)

Нервова система
Біопсихічні властивості (Вік)
Хронологічний вік - фактично пройдений період життєдіяльності індивіда.
Психологічний вік - визначений якісно-своєрідний ступінь онтогенетичного розвитку, що обумовлений закономірностями формування організму, умовами життя, навчання та виховання, та має конкретно-історичне походження (дитинство). Першим проаналізував категорію психологічного віку Л.С. Виготський.
Біопсихічні властивості (Стать)
У жінок більш розвинена ліва півкуля головного мозку. Цим зумовлено тяжіння жінок до теоретизації явищ, що спостерігаються. Для жінок характерні лінгвістичні здібності (великий словарний запас та активне його використання), рухова активність, цілеспрямованість, здатність прогнозувати явища (аналітичні здібності), схильність до роботи, що вимагає тонкої координації рухів (вишивання, в’язання). Зв’язки між великими
півкулями головного мозку жінок більш численні, ніж у чоловіків, тому синтез інформації у жінок відбувається в обох півкулях (жіноча інтуїція).
У чоловіків більш розвинена права півкуля головного мозку. Цим зумовлено тяжіння чоловіків до конкретних видів діяльності, уповільненість, небалакучість, здатність тонко відчувати і переживати, схильність до споглядання та спогадів (творчі та мистецькі здібності), математичні здібності, здатність орієнтуватися в просторі. Жіночий голос у чоловіків обробляється у тій частині слухової зони мозку, яка відповідає за сприйняття музики.
Специфіка впливу статі на психіку обумовлена еволюцією. Чоловіки пристосовуються до нових ситуацій за рахунок більш різноманітних форм поведінки, а жінки, будучи більш психічно стабільними, (що обумовлюється їх функціями продовження роду) закріплюють ці нові психічні особливості в своїх дітях. Таким чином, дані науки вступають в протиріччя з так званою “логікою здорового глузду”, коли жінок завдяки їх емоційності суспільство традиційно оцінює як схильних до психологічної нестабільності.
Біопсихічні властивості (нервова система)
Нервова система - сукупність нервових утворень у людини і тварин, за допомогою якої відбувається сприймання дії подразників на організм, обробка імпульсів збудження, що виникають при цьому, та формування відповідних реакцій. Завдяки нервовій системі забезпечується функціонування організму як
єдиного цілого. Нервова система розподіляється на:
Вегетативна нервова система - обслуговує м’язи внутрішніх органів та залози.
Периферична нервова система - представлена афферентними (чутливими) нервами, що передають
імпульси від рецепторів до центральної НС (ЦНС) та ефферентними (рухливими) нервами, що передають
імпульси від ЦНС до скелетних м’язів.
Центральна нервова система - складається з нервової тканини спинного та головного мозку, основними елементами якої є нервові клітини - нейрони та гліальні клітини.
Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей особистості, що характеризують динамічну та емоційну сторону її діяльності і поведінки
Темперамент – це ті уроджені особливості людини, що обумовлюють динамічні характеристики
інтенсивності і швидкості реагування, ступеня емоційної збудливості й урівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища.
Перш ніж перейти до розгляду різних видів темпераменту, одразу підкреслимо, що немає кращих або гірших темпераментів – кожний з них має свої позитивні сторони, тому головні зусилля повинні бути направлені не на переробку темпераменту (що неможливе унаслідок вродженості темпераменту), а на розумне використання його негативних граней.
Людство здавна намагалося виділити типові особливості психічного складу різних людей, звести їх до малої кількості узагальнених портретів – типів темпераменту. Такого роду типології були практично корисними, оскільки з їх допомогою можна було передбачити поведінку людей з певним темпераментом в конкретних життєвих ситуаціях.
Темперамент в перекладі з латинської – "суміш", "відповідність". Найдавніший опис темпераментів належить "батьку" медицини Гіппократу. Він вважав, що темперамент людини визначається тим, яка з чотирьох рідин організму переважає: якщо переважає кров ("сангвіс" по-латині), то темперамент буде сангвінічний, тобто енергійний, швидкий, життєрадісний, товариський, легко переносить життєві труднощі і невдачі. Якщо переважає жовч ("холе"), то людина буде холериком – жовчний, дратівливий, збудливий, нестриманий тип, дуже рухлива людина, з швидкою зміною настрою. Якщо переважає слиз ("флегма"), то темперамент флегматичний – спокійна, повільна, урівноважена людина, поволі, насилу переключається з одного виду діяльності на іншій, погано пристосовується до нових умов. Якщо переважає чорна жовч
("мелана-холе"), то виходить меланхолік – дещо хворобливо сором’язлива і вразлива людина, схильна до смутку, боязкості, замкнутості, вона швидко стомлюється, надмірно чутлива до незгод.
Академік І. П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, звернувши увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Він показав, що два основні нервові процеси – збудження і гальмування – відображають діяльність головного мозку. Від народження вони у всіх різні по силі, взаємній врівноваженості, рухливості. Залежно від співвідношення цих властивостей нервової системи І.П.Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності:
1. "нестримний" (сильний, рухливий, неврівноважений тип нервової системи (н/с) – відповідає темпераменту холерика);
2. "жвавий" (сильний, рухливий, урівноважений тип н/с відповідає темпераменту сангвініка);
3. "спокійний" (сильний, урівноважений, інертний тип н/с відповідає темпераменту флегматика);
4. "слабкий" (слабкий, неврівноважений, малорухливий тип н/с обумовлює темперамент меланхоліка).
Психологічна характеристика типів темпераменту визначається наступними властивостями: сензітивністю, реактивністю, співвідношенням реактивності і активності, темпом реакцій, пластичністю – ригідністю, екстраверсією – інтроверсією, емоційною збудливістю.
Розглянемо характеристики чотирьох типів темпераменту.
Холерик– це людина, нервова система якої визначається перевагою збудження над гальмуванням, унаслідок чого вона реагує дуже швидко, часто нерозважно, не встигає загальмувати, стриматися, виявляє нетерпіння, поривчастість, різкість рухів, запальність, неприборканість, нестриманість. Неврівноваженість його
нервової системи визначає циклічність у зміні його активності і бадьорості: захопившись якою-небудь справою, вона жагуче, з повною віддачею працює, але сил йому вистачає ненадовго, і, як тільки вони виснажуються, він допрацьовується до того, що йому все стає не під силу. З'являється роздратований стан, поганий настрій, занепад сил і млявість ("усе падає з рук"). Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлює нерівність поведінки і самопочуття, її підвищену схильність до появи невротичних зривів і конфліктів з людьми.
Сангвінік – людина із сильною, урівноваженою, рухливою н/с, має швидку швидкість реакції, його вчинки обмірковані, життєрадісний, завдяки чому його характеризує висока опірність труднощям життя.
Рухливість його нервової системи обумовлює мінливість почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовність до нових умов. Це товариська людина. Легко сходиться з новими людьми і тому в нього широке коло знайомств, хоча він і не відрізняється сталістю в спілкуванні і прихильностях. Він продуктивний діяч, але лише тоді, коли багато цікавих справ, тобто при постійному збудженні, у противному випадку він стає нудним, млявим, відволікається. У стресовій ситуації виявляє "реакцію лева", тобто активно, обдумано захищає себе, бореться за нормалізацію обстановки.
Флегматик – людина із сильною, урівноваженою, але інертною н/с, унаслідок чого реагує повільно, неговіркий, емоції виявляються уповільнено (важко розсердити, розвеселити); має високу працездатність, добре пручається сильним і тривалим подразникам, труднощям, але не здатний швидко реагувати в несподіваних нових ситуаціях. Міцно запам'ятовує все засвоєне, не здатний відмовитися від вироблених навичок і стереотипів, не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу, нових друзів, важко й уповільнено пристосовується до нових умов. Настрій стабільне, рівний. І при серйозних неприємностях флегматик залишається зовні спокійним.
Меланхолік – людина зі слабкою н/с, що володіє підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний подразник уже може викликати "зрив", "стопор", розгубленість, "стрес кролика", тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека і т.п.) результати діяльності меланхоліка можуть погіршитися в порівнянні зі спокійною звичною ситуацією. Підвищена чутливість приведе до швидкого стомлення і падіння працездатності (потрібно більш тривалий відпочинок). Незначний привід може викликати образу, сльози.
Настрій дуже мінливий, але звичайно меланхолік намагається сховати, не виявляти зовні своїх почуттів, не розповідає про свої переживання, хоча дуже схильний віддаватися переживанням, часто смутний, подавлений, невпевнений у собі, тривожний, у нього можуть виникнути невротичні розлади. Однак, володіючи високою чутливістю н/с, меланхоліки часто мають виражені художні й інтелектуальні здібності.
Оскільки кожна діяльність пред'являє до психіки людини і її динамічних особливостей певні вимоги, то немає темпераментів, ідеально придатних для всіх видів діяльності.
Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, що викликаються неприємною обстановкою, емоціогенними чинниками, педагогічними діями. Від темпераменту залежить вплив різних чинників, що визначають рівень нервово-психічної напруги
(наприклад, оцінка діяльності, очікування контролю діяльності, прискорення темпу роботи, дисциплінарні дії і т.п.).
Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог діяльності.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал