Вплив суржика на вивчення української мови



Сторінка1/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.69 Mb.
  1   2   3   4   5
Відокремлений підрозділ ТОВ «НПЦ «Ікар» ЛТД навчально – виховний комплекс «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня спеціалізована економіко – гуманітарна школа І – ІІІ ступенів» м. Донецька

ВПЛИВ СУРЖИКА НА ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Робота виконана ученицею 7класу

Марченко Діаною

Керівник Скиба В. М.

Донецьк 2013 рік

І. Вступ

ІІ. Головна частина

1. Загальні відомості

2. Наукове визначення

3. Історія і походження

4. Чинники формування суржика

5. Варіанти суржику

6. Поширення та використання

7. Шляхи уникнення застосування суржика

8. Словники русизми – варваризми

9. Цікаві факти. Суржик у сучасному мережевому жаргоні

10. Що ж зробити, щоб змінити ситуацію на краще?

ІІІ. Висновки

Література

Список використаних джерел

Вступ


"Усунути деформацію мови, очистити її від спотворень, повернути нашій мові справжню народну красу - це справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природний обов'язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров'я народу, його розвиненість, культурність. Все це також визначатиме образ і творчу спромогу України в сім’їцивілізованих демократичних держав".

                                                                                            Олесь Гончар

Українська мова - одна з найрозвиненіших у світі.

З проголошенням України незалежності, виходом її на шляхи демократичного державотворення особливої ваги і актуальності набули питання національно-культурного і мовного відродження. За останні роки ми почали глибше дивитися і більше бачити, гостріше відчувати свою належність до великої нації і сильніше перейматися відповідальністю за долю її духовного генофонду.

Конституція України своїми статтями 10 і 11 визначає головні орієнтири державної мовної політики, українська мова як мова корінного етносу і титульної нації здобула в ній “прописку” зі статусом національної.

Україна визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів.

Українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу.

Вирішальну роль мови у творенні національних держав підтверджує й абсолютна перевага в Європі країн, об’єднаних однією загальнонаціональною мовою. Утвердження в незалежній Україні мови корінного етносу як державної, різноаспектне вивчення її джерельної бази та функціонального статусу в різні історичні періоди цілком відповідає європейській вертикалі національно-мовного розвитку.

Враховуючи складну мовну ситуацію в Україні, що спричинена попередньою ідеологією відчуження українців від їхньої рідної мови, стратегія державних пріоритетів має спрямовуватися на підтримання комплексного різномовного виховання, утвердження суспільного запиту на грамотного фахівця, вільне спілкування українською мовою в конкретних ситуаціях відповідно до мети комунікації.

У зв’язку з цим розроблена програма моніторингу стану функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя: у сім’ї, у дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладах, у галузях науки, культури, у системі міністерств внутрішніх справ, оборони, юстиції, у прокуратурі та у сфері державного управління, у засобах масової інформації, мережі Інтернет.

Також, хотілося б відзначити, що не останню роль відіграє й комплекс меншовартості, прищеплений українцям століттями чужомовної експансії. На думку дослідників, відсутність мовної стійкості – набута впродовж несприятливих історичних умов української ментальності. Занепокоєння викликає той факт, що українці мають занижений поріг гідності. Тим часом людина виховується з раннього дитинства, з дитячого садочка. Повернення українців до рідної мови – процес тривалий. Він має бути забезпечений системою освіти, відповідним інформаційним простором, урахуванням специфіки різних регіонів країни.

Чинники, які зумовлюють стан національно-мовної свідомості й відповідну поведінку людини, переважно групові, а не індивідуальні.

ІІ. Головна частина


  1. Загальні відомості

Про суржик сказано й написано багато. Щоправда, не так багато, щоб віднайти серед опублікованого солідну розвідку чи розділ монографії, але й не так мало, щоб не спробувати узагальнити й типологізувати доволі строкаті думки й судження. Рамки лінгвістичного контексту для цього феномена, схоже, завузькі, й він стає черговим міфом національного етно та мовобуття. Навряд чи знайдеться в українській філологічній і культурній комунікації термін, що викликав би стільки емоцій та оцінок,різнотипних метамовних рефлексій, таку кількість наївно-лінгвістичних рецепцій, навіть побіжний огляд яких дає змогу окреслити лінгвосоціокультурну парадигму знань про суржик. Метамовна та оцінкова рефлексії настільки значущі для суржику, що саме вони, а не досить аморфна й розмита власне лінгвальна сутність визначають його існування як поняття: у спеціальних текстах це слово часто береться у лапки, наче щойно винайдена метафора, хоча довідкові видання наводять його як мовознавчий термін. Складається враження, що ті лапки потрібні авторові,щоб дистанціюватися від «нечистої мови», а тимчасом їхня присутність розмиває зміст поняття ще більше.

Образна мотивація цього лінгвістичного терміна доволі прозора та прозаїчна: суржик — суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо; борошно з такої суміші; елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно. Така ж змістово безбарвна мотивація суржикової посестри — білоруської трасянки: «суміш сіна з соломою для годування худоби».

Проте зовсім не зерново-борошняний фактор визначив біографію цього слова-поняття, а людський. Він перебуває на периферії й негайно при вимовлянні слова вголос у свідомості не спливає, але відзначений у Бориса Грінченка: «Человек смешанной расы. Се суржик: батько був циган, а мати дівка з нашого села». Так, саме антропоморфна семантика дала відчутний імпульс для метафоричних парадигм і оцінок, що в той чи інший спосіб здатні модифікувати поняття «нечиста мова». Існування в Україні прізвища Суржик (потомок шлюбу представників різних рас) — переконливе свідчення стійкості людського, а отже емоційного фактора в побутуванні слова.

Переважання російськомовної міської лексики, на думку вчених, викликає сприймання української мови як відсталої, «сільської». У живому українському лінгвокультурному середовищі найбільш поширені взірці мішаної мови. Тому емігрант із села, перебуваючи на межі двох культур, двох мовних стихій, у стані роздвоєння душі, не обирає мову, а тільки підсвідомо пристосовується до лінгвокультурного середовища. Вагаючись між містом і селом, не знаючи, з чим себе ідентифікувати, він перетворюється на суржикомовного маргінала.

Деформованість мовної ситуації України полягає в тому, що співвідношення українськомовної та російськомовної частин населення не відповідає співвідношенню українців і росіян на її території. Внаслідок відсутности фронтального соціологічного дослідження території України більш-менш точний кількісний розподіл населення за мовною ознакою не відомий. Загальну картину ускладнює також наявність носіїв змішаного українсько-російського мовлення, так званого суржику. Однак певні дані у зв’язку із розглядуваною проблемою дають деякі передвиборчі опитування. Так, згідно з результатами всеукраїнських передвиборчих опитувань, які провів у 1998 р. центр соціологічних досліджень національного університету «Києво-Могилянської академії», що враховували не тільки національність респондентів, але й мову, якою вони відповідали на запитання, українською мовою відповідали 39-40% опитаних, російською – 45%, суржиком – 15-16%3.

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення - на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.


За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології.

У 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила:

від 2,5% (Західний регіон)

до 21,7% (Східно-Центральний регіон),

загалом по Україні — близько 12%.

Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними.

Суржик - недостатньо вивчене мовна освіта, що включає елементи української мови в поєднанні з російською , поширене на частині території Україна, а також в сусідніх з нею областях Росії і Молдавії. Численні варіанти суржику вивчаються і класифікуються лінгвістами.

Суржик - основна проблема в українській мові

Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині XVII сторіччя табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця XX сторіччя.

Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилася на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього - мовних покрутів, які утворилися на базі цих двох великих мов.

Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців - це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок - українсько-російський покруч.

Звичайно процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу - закономірний процес. В українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що близько 10% слів нашої мови є іншомовними запозиченнями. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову.

Мовне явище, що дістало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні. Його національну й соціальну природу відображає сам термін, запозичений із сільськогосподарської лексики.

Можна розглядати історію суржику як своєрідне, сказати б, непряме, чи зворотне, віддзеркалення процесів мовної політики останніх часів, зокрема тривалої насильницької русифікації та її не прогнозованих наслідків. Проте русифікація, у певному сенсі, триває і донині, змінивши, щоправда, форми та модернізувавши засоби. Тож заяви, буцім українська і російська мирно та щасливо співіснують в інформаційному середовищі сучасної України є або наївним виданням бажаного за дійсне, або лукавою маніпуляцією масовою свідомістю. Насправді, залишається досить великою конфліктна напруга поміж українською та російською мовами. Підтверджують це полеміки довкола сфери вжитку української, які раз у раз спалахують у регіонах чи засобах масової інформації, а не раз інспіруються з боку сусідньої держави під маскою захисту прав російськомовного населення. Ці полеміки наочно актуалізують гостроту проблеми, яка залишається невирішеною протягом багатьох літ, а, отже, дає підстави для двозначних трактувань.

Де ж мешкає кровозмісне дитя?

Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім'ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини.

Не існує єдиної думки щодо природи суржику. Суржик не може бути названий піджинів, так як піджини виникають в екстремальній ситуації міжетнічних контактів при гострій необхідності досягти взаєморозуміння (тобто при мирному контакті двох споріднених і взаімопонятних мов піджин виникнути не може). Крім того, піджини не є ні для кого рідними, тому що внаслідок своєї примітивності нездатні забезпечити повноцінне спілкування. Складно назвати суржик і креольською мовою, так як креольські мови виникають в процесі засвоєння піджина. Кілька більш вірним представляється позначення змішаний мову - як у класичних змішаних мовах начебто мови медновскіх алеутів або мічіфа, лексика в суржиком взята з російської мови, а більша частина граматики - з українського. У той же час всі змішані мови, як і піджини, виникали при контакті неспоріднених мов. Можливий погляд на суржик як на формується в результаті мовної інтерференції міське просторіччя, відсутні в українській мові через слабку поширеності в містах; в такому випадку він може бути визнаний соціолектів.

2. Наукове визначення

Перші наукові роботи, присвячені дослідженню суржику як явища багатопланового, з'явилися в 1990-х роках. Проблематика суржику розглядалася в працях Т. Возняка, Т. Кознарського, Л. Масенко, Я. Поліщук, В. Радчук, О. Рудой, Л. Ставицької, М. Стріхи, В. Товстенко, В. Труба, М. Феллера, О . Шумілова, Л. Біланюк, М. Флаєра, А. Окари та інших вчених-мовознавців. Більш ранні роботи носили переважно публіцистичний характер. Станом на 2007 рік існують лише робочі варіанти визначення поняття суржик. Один з таких варіантів виробили Леся Ставицька і Володимир Труб:

Суржик - це некодифицированной розмовно-побутової стиль мови (мова), який виник внаслідок масового тривалого контактного українсько-російської двомовності в його діглоссной формі. Суржик виникає в результаті системної інтерференції на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях; він репрезентовані цельнооформленнимі лексемами - суржікізмамі, які накладаються на українську або російську мовну основу; проявляється на базі регіональних різновидів української мови як мовний код в середовищі індивідів різних типів мовної компетенції, в різнотипних соціально-корпоративних та комунікативних сферах .

Варіанти визначення, що даються іншими авторами: Суржик - це хаотичне заповнення зруйнованих ланок структури української мови елементами поверхово засвоєного російського (Масенко); його особливістю є російська лексика при частковому українському синтаксисі, фонетиці (Стріха; Окара) і морфології (Кузнецова) .

3. Історія і походження

Суржик зафіксований письмово вже у першого автора, який писав на розмовному українською мовою, - Івана Котляревського в його творі " Наталка-Полтавка "( 1819) у Возного - українця (представника влади в селі), який намагався говорити російською мовою .

Соціально-історичні причини політизованого сприйняття суржику.


На територіях, де існують діалектні континууми, природним є й існування перехідних діалектних форм між спорідненими мовами сусідніх народів — наприклад, між українською мовою та російською, білоруською, польською або словацькою. Одним з природних механізмів розвитку мови є також запозичення елементів інших мов в результаті мовних контактів. Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у
нерівному соціально-політичному статусі,а у період належності українських територій до Російської імперії, російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби:

державного апарату,

науки,

техніки,


освіти,

армії та флоту.

А функції української мови переважно обмежувалися побутовим спілкуванням, фольклором або художніми творами здебільшого про сільське життя. Такі
умови сприяли формуванню відношень диглосії з російською мовою у ролі «вищої», а розмовної української (або її місцевих діалектів, або суржику) — у ролі «нижчої» (за іншою термінологією,мов відповідно «високої культури» та «низької культури»). В умовах диглосії, форми і лексика з «вищої» мови часто «просочуються» до «нижчої», але у дещо адаптованій формі.

4. Чинники формування суржику

Одним з найважливіших чинників утвердження особистості та її когнітивної діяльності є мова. Формування мовної свідомості людини, яке відбувається під час нагромадження пізнавального досвіду шляхом освіти й самоосвіти, зумовлює її становлення як суб'єкта суспільних відносин. Явище білінгвізму та пов'язані з ним мовленнєві помилки, зокрема суржикові покручі, негативно впливають на становлення особистості.

Підвалини мовного розвитку малюка формує мати. Згодом зразком наслідування для дитини стає мовлення вчителя. Та, на жаль, більшість сучасних матерів і вчителів зростали й виховувались в суржиковому середовищі, яке утворилося внаслідок взаємодії української та російської мов, а тому, спілкуючись з дитиною, послуговуються мовою, що рясніє помилками.

Суржик – специфічна форма побутування мови в Україні. Цей термін запозичений із сільськогосподарської лексики. У "Словнику української мови" слово суржик зафіксоване з двома значеннями: "1. Суміш зерна пшениці й жита, жита і ячменю, ячменю й вівса і под.; борошно з такої суміші. 2. (перен., розм.) Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова" [1; VIII, 854]. Тобто, семантичне ядро вказаного слова поєднує два елементи значення: змішування двох різних субстанцій і пониження якості продукту, утвореного внаслідок змішування.

О.Сербенська пише:

Сьогодні слово суржик почали вживати і в широкому розумінні – як назву здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідного, як назву для мішанини залишків давнього, батьківського із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість... Скалічена мова отуплює людину, зводить її мислення до примітива. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову.

Суржик – невпорядкована, безсистемна мова, яка руйнує українську мовну систему. Російські елементи входили в українське мовлення під впливом певних політичних, історичних і соціокультурних обставин. З плином часу сформувався різновид українського мовлення, що містить значну кількість російських форм, слів і словосполучень, зовнішньо оформлених нібито за нормами української мови. Розпізнати такі суржикові покручі іноді спроможні лише філологи.

На нашу думку, найвищим мовним авторитетом для сучасної дитини повинна стати досконала книга. На жаль, сучасний книжковий ринок пропонує дітям літературу, яка дорога за ціною, проте дешева й низькопробна в сенсі мовному, оскільки відбиває всі стереотипи неправильного "дорослого" мовлення і формує мовну "несвідомість" української дитини, несмак у її стилі життя, моделях поведінки й спілкування, у світовідчутті. Нині можемо говорити про "суржикову картину світу" суржикомовного індивіда, певну структуровану модель внутрішнього духовного Я, яка зумовлює відповідну модель реального простору, що структурується за образом і подобою внутрішнього. Дуже прикро, що така картина світу виписана й популяризується в художній літературі, періодичних виданнях, теле- і радіопрограмах для дітей.

Про суржик писали Б.Антоненко-Давидович, Л.Біланюк, Т.Кознарський, М.Лесюк, В.Радчук, О.Руда, О.Сербенська, В.Труба, О.Федик, М.Феллер, М.Флаєр, О.Шарварко, О.Шумилов та ін. Та ні численні мовознавчі розвідки, ні газетні публікації, ні радіо- і телепрограми не зарадять у винищенні цього паразита. Українській мові необхідно забезпечити повне самовираження за допомогою преси, телевізійних і радіопрограм, видавничої та перекладної справи. Не обійдеться тут і без активної праці матерів, вчителів, викладачів, усіх свідомих українців.

Сучасні видання і перевидання для малечі рясніють помилками різного типу, найпоширенішими з-поміж яких є суржикові покручі, витворені, як і в мовленні дорослих, на різних мовних рівнях.

1 чинник. Суржик як мова досить спонтанного користування, що реалізується у мовленні осіб з недостатнім культурно-освітнім рівнем, котрі не тільки незадовільно володіють як українською, так і російською мовами, а й не надають особливого значення таким властивостям своєї мовної поведінки. Суржик тут виявляється в загальних рамках функціонування просторіччя в супроводі не тільки інших просторічних та діалектичних одиниць української мови, а й просторічних одиниць російської мови. Основною причиною такого суржику є нездатність мовців реалізувати свого потребу в номінативній діяльності на основі засобів тільки української мови. Його носіями є верстви україномовного населення як сіл, так і міст (не тільки переселенці із сільської місцевості в першому поколінні), причому не лише південно-східних регіонів, де відбуваються масові контакти україномовного населення з російськомовним, а й зокрема Галичини. Наприклад, численні русизми в мові сільського населення Львівської області (записи 1-ї половини 1960-х рр.): ссуда, розщитатися, участувати, принімати участь, потом, все равно, зокрема виробнича і сільськогосподарча лексика: проїзводство, погружчик, питомник, плотник, копка (копання), пропашка, уборка. Просторіччя або говіркова мова з численними русизмами є фактично єдиною формою мовної поведінки цих осіб. При перенесенні ситуації спілкування з розмовно-побутової до виробничої або офіційних сфер кількість таких позанормативних елементів може не набагато зменшуватися на користь літературної мови (української або російської)

2 чинник. Суржик як мова достатньо усвідомлюваного користування, що реалізується в мовленні осіб, котрі загалом знають як українську, так і російську літературні мови (зі школи, зі ЗМІ; російську, крім цього, -- насамперед з постійного російськомовного оточення, а українську – останнім часом з офіційного спілкування, діловодства), хоч і не мають навичок мовного автоматизму в користуванні ними, особливо першою. Носії такого суржику відчувають не тільки певний брак відповідних номінатних і стилістичних засобів української літературної мови у своїй мовній компетенції, а й незручність у користуванні нею (за межами її обов’язкового вживання) як не прийнятою, непрестижною в їхньому мовному середовищі. Але з другого боку, ці особи не виявляють прагнення до повного переходу на російську мову (принаймні в усній формі комунікації), також, безперечно, відчуваючи психологічну незручність такого кроку. Вводячи до свого мовлення численні русизми з метою не тільки номінації, а й»піднесення» свого культурно-мовного образу (із заміною, зокрема, й українського діалекту та просторічних одиниць на російські літературні: наприклад, діалект м’ясо на російський літературний м'ясо, а не український літературний м’ясо) і показуючи, т.ч., що вони вже переросли рівень провінціального, «сільського» оточення та перейшли до «культурнішого» міського, ці особи разом з тим продовжують демонструвати етнічно-мовну лояльність щодо свого традиційного середовища. Така мотиваційна основа суржику характерна переважно для україномовного населення загалом російськомовних міст (насамперед, звичайно, вихідців із села), для певних категорій жителів сільської місцевості (зокрема, для осіб на керівних посадах), і, якщо говорити про регіональні відмінності, вона непоказова для Галичини. Мовна поведінка носіїв такого суржику загалом характеризується українсько-російською (з переходом їх у відповідних ситуаціях за межами звичного середовища на спілкування російською мовою) або (тепер дедалі частіше) українською функціонально-стильовою (з переходом на спілкування українською літературною мовою) диглосією.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал