Вплив продуктивності праці персоналу на ефективність роботи підприємства



Скачати 166.65 Kb.

Дата конвертації01.01.2017
Розмір166.65 Kb.

УДК: 331.101.6
Алєксєєнко В.І., старший викладач кафедри економіко математичних дисциплін
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»
ВПЛИВ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ
РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА


У статті розглянуто теоретичний та методичний підхід щодо підвищення
продуктивності праці персоналу підприємств, що у наш час потребує уточнення
та доповнення, а також розглядаються науково-методичні підходи щодо розробки
стратегії й тактики управління персоналом підприємства, яка орієнтована на
залучення й ефективне використання реальних можливостей кожного
підприємства.
Ключові слова: продуктивність праці, кадрова політика, ринок праці,
мобілізуючий фактор виробництва, ефективізація праці, результативність праці,
якість праці.
В статье рассмотрен теоретический и методический подход относительно
повышения производительности труда персонала предприятия, которое в наше
время нуждается в уточнении и дополнении, а также рассматриваются научно
методические подходы относительно разработки стратегии и тактики
управления персоналом предприятия, которая ориентирована на привлечение и
эффективное использование реальных возможностей каждого предприятия.
Ключевые слова: производительность труда, кадровая политика, рынок
труда,
мобилизующий
фактор
производства,
еффективизация
труда,
результативность труда, качество труда.
In the article theoretical and methodical approach is considered in relation to the
increase of the labour of personnel of enterprise which in our time needs clarification and
addition productivity, and also examined scientifically methodical approaches in relation to
development of strategy and tactic of management of enterprise a personnel, which is
oriented to bringing in and effective use of the real possibilities of every enterprise.
Keywords: labour productivity, skilled policy, labour-market, mobilizuyuchiy factor of
production, efektivizaciya labour, effectiveness of labour, quality of labour.

Актуальність теми: На даному етапі господарювання продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки ступінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним напрямком розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва та ріст на цій основі продуктивності праці.
Постановка проблеми. Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо- господарської та комерційної діяльності залежить передусім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкурентної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.
Тому трансформація економічної системи України потребує якісних змін у професійній підготовці фахівців вищої кваліфікації у сфері економічних знань.
Аналіз основних досягнень та публікацій. Останнім часом з'явилися багато публікацій вітчизняних вчених не тему підвищення продуктивності праці персоналу підприємства, серед них публікації: С.Н. Петренка С.Н., М.С. Пушкара, Ю.С. Цал-
Цалко, Є.М.Кайлюк. У фундаментальних працях вітчизняних вчених, зокрема, В. Д.
Базилевича, І.М. Бойчика, І.К. Бистрякова, П.П. Борщевського, Б.В. Буркинського,

О.О. Бутинця, В.О. Василенка,Ф. Ф. Веклич, Т.П. Галушкіної, Б.М. Данилишина, М.І.
Долішнього, С.І. Дорогунцова, А.Ю. Жулавського, та інших розкрито основні тенденції підвищення продуктивності праці персоналу підприємства. Але через новий підхід до вирішення цієї проблеми, необхідне її системне дослідження.
Виклад основного матеріалу. Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з’являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.
Тому актуальність даного дослідження полягає у вирішенні головних проблем організації виробництва:
• що слід виробляти;
• які матеріальні та людські ресурси необхідно задіяти і в якому співвідношенні;
• аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на підприємстві;
• як буде проводитись розподіл і хто споживатиме створені продукти та послуги.
Оскільки в основі розв'язання цих проблем лежить жива праця, ефективність її використання завжди вивчалась і становила інтерес для багатьох дослідників. Можна вважати, що теоретично проблема продуктивності розроблена і вивчена дуже глибоко, завдання полягає у тому, щоб систематизувати все те, що напрацьовано і що може бути використане в умовах формування нових економічних відносин у нашому суспільстві.
Необхідно розібратись у проблемах ефективності праці і виробництва, у проблемах управління виробництвом на основі правильного застосування нагромадженого досвіду в менеджменті продуктивності.
Управління продуктивністю праці як складова процесу управління охоплює планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, які засновані на співвідношенні кількості продукції, що випускається виробничою системою, та витрат на виготовлення цієї продукції. Цей процес такий же важливий, як і інші контрольні функції.
Управління продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння ролі різних служб у створенні обсягів виробництва. Воно також потребує розгляду системи з позицій як великих, стратегічних, так і дрібніших, тактичних і навіть поточних завдань, вміння обґрунтувати зміни та оцінити їх наслідки для підприємства
і, що, можливо, найважливіше, здатності ув'язати підвищення продуктивності з її вимірюванням.
Основними завданнями дослідження підвищення продуктивності праці на підприємстві є:
• визначення місця продуктивності праці, її вимірювачів і показників;
• сприяти розвитку здібностей, наукова організація праці та її нормування;
• розкрити роль держави у регулюванні економічного зростання;
• зробити загальний аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві;
• прогнозування продуктивності праці і планування кількості працівників;
• розробка заходів підвищення та управління продуктивністю.
Головною продуктивною силою суспільства є працююча людина. Праця була і залишається головним джерелом матеріального і духовного достатку, головною умовою життя і розвитку суспільства. Вся трудова діяльність людей здійснюється за
участю трьох елементів: робочої сили, знарядь і предметів праці. Основна роль серед них належить робочій силі, яка використовує знаряддя і предмети праці.
Засоби виробництва функціонують тільки в процесі праці.
Аналіз використання трудових ресурсів і оплати праці передбачає вивчення: забезпеченості підприємств робочою силою та використання її в окремих галузях протягом року і в окремі періоди; складу трудового колективу за освітою, стажем і кваліфікацією; динаміки продуктивності й оплати праці та резервів її підвищення; рівня виконання плану оплати праці; відповідності оплати праці обсягові виконаних робіт, виробленої продукції та рівню продуктивності праці; економії чи перевитрат у використанні фонду зарплати (оплати праці), джерел досягнутої економії та причин перевитрат.
Становлення ринково-орієнтованої системи господарювання та розвиток досконалих конкурентних відносин між її суб’єктами в Україні вимагають впровадження одночасно керівного і керованого організаційно-економічного механізму, здатного забезпечити стабільне ефективне високоприбуткове функціонування найважливіших структурних одиниць - підприємств - та мобільно
інтенсифікувати відтворювальні процеси як на локальному, так і на глобальному рівнях.
Для ефективного функціонування вітчизняних підприємств на світовому ринку потрібно досягти ними високого рівня конкурентоспроможності, що повинно урівноважити господарсько-правові відносини між економічними суб’єктами.
Діяльність сьогоднішніх підприємств, які пройшли складний шлях ринкових трансформацій, пов’язана з вирішенням ряду складних проблем. Зокрема, завдяки розмаїтості сфер і видів діяльності на сучасному підприємстві, воно втрачає чутливість, має низьку сприйнятливість, адаптивність, самоорганізацію і самоврядування; низький рівень впровадження наукових досліджень і культури бізнесу; відсутність потужного "мозкового центру" на підприємстві унеможливлює мобільне опрацювання конструктивних управлінських рішень [1].
Виробництво кожної країни і кожної галузі залежить від ряду факторів. Такими факторами є кадри, праця й оплати праці. Кадри найбільш коштовна і важлива частина продуктивних сил суспільства. У цілому ефективність виробництва залежить від кваліфікації робітників, їхнього розміщення і використання, що впливає на обсяг і темпи приросту виробленої продукції, використання матеріально-технічних засобів.
Ефективне використання кадрів прямим чином залежить від зміни показника продуктивності праці. Зростання цього показника є найважливішою умовою розвитку продуктивних сил країни і головним джерелом зростання національного доходу.
Динаміку продуктивності праці визначає діюча на підприємстві система оплати праці, яка є стимулюючим чинником підвищення кваліфікації праці і технічного рівня виконаної роботи [2].
Як змусити робочу силу працювати найбільш ефективно? Відповідь на це питання лежить в основі будь-якої кадрової політики. І на першому місці за важливістю серед факторів, що впливають на ефективність використання робочої сили, коштує система оплати праці. Саме заробітна плата є тією причиною, що приводить працівника на його робоче місце.
Функціонування підприємства залежить від людей, від їхньої кваліфікації, уміння
і бажання працювати. Саме людський капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоздатності, економічного зростання й ефективності.
Узагальнюючими показниками, які характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві, є прибуток та витрати. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.
Зростання продуктивності праці має велике господарське значення, оскільки
підвищення ефективності використання трудових ресурсів сприяє збільшенню обсягу випуску і реалізації продукції, зниженню собівартості продукції та її ціни, підвищенню конкурентоспроможності продукції на ринку, збільшенню прибутків і відрахувань у бюджет та фонди, зміцненню фінансового стану підприємства, забезпечує формуванню іміджу підприємства, дозволяє виявити основні фактори впливу на
Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні підприємства (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур.
Проте мета й характер діяльності таких численних підприємств різні. За цією ознакою
їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні),
існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.
Підприємство

це організаційно виокремлена та економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним розвитком економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності.
Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.
Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці на виробництво одиниці продукції.
Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) із витратами праці
(середньооблікова чисельність робітників).
Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками — за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які використовують.
На будь-якому підприємстві ключовим є людський фактор
⎯ люди, яки на ньому працюють. Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства використовують терміни: кадри, персонал, трудовий колектив.
Під кадрами розуміють основний (штатний) склад працівників підприємств, установ та організацій у різних галузях народного господарства.
Трудові фактори характеризуються кількісно і якісно.
Кількісною характеристикою трудових факторів є ступінь забезпеченості виробництва працівниками тієї чи іншої категорії. Цю характеристику визначають такі показники:
• загальна кількість населення;
• співвідношення працюючих і непрацюючих;
• тривалість робочого часу;
• наявність на ринку праці працівників необхідної категорії.
Якісними характеристиками є:
• професія;
• спеціальність;
• кваліфікація;
• досвід;
• рівень освіти і виховання.
Професія характеризує певний вид роботи в одній із галузей виробництва, що вимагає відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок, необхідних
для її виконання. У самій професії розрізняють спеціальності, що вимагають додаткових знань і навичок для виконання роботи на певній ділянці даної галузі виробництва.
Кваліфікація
⎯ це сукупність знань та умінь виконувати роботи відповідного рівня складності на окремих ділянках виробництва. Обов’язковим і найбільш суттєвим елементом кваліфікації є загальноосвітня і загально технічна підготовка працівника нарівні з одержанням виробничих навичок з певної спеціальності. Чим вище технологічний рівень виробництва, складніше система машин і технологічних процесів, тим більш значні вимоги до кваліфікації робітника. Він має не володіти певними прийомами виконання виробничої операції, але й знати конструкцію машини, властивості використаних сировини і матеріалів, розуміти теоретичні основи виробництва
⎯ технологію, економіку і організацію виробництва галузі, у якій він працює. У діяльності робітника високої кваліфікації зростає частка розумової праці, його функції наближаються до функцій інженерно-технічних працівників.
Персонал підприємства
⎯ це провідний мобілізуючий фактор виробництва.
Його творчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.
Успіх будь-якої трудової діяльності характеризується її ефективністю. Під ефективністю праці треба розуміти соціально-економічну категорію, яка визначає ступінь досягнення тої чи іншої цілі, співвіднесеної зі ступенем раціональності витрачання використаних при цьому ресурсів. Таке визначення відображає поняття ефективності з якісного боку як співвідношення між результативністю праці та економічністю виробничих витрат. З кількісного боку поняття ефективності визначається як частка від ділення отриманого ефекту (результату) на понесені при цьому витрати.
Процес постійної цілеспрямованої праці з підвищення ефективності праці можна назвати ефективізацією праці. Поняття "ефективізація" продиктовано необхідністю вживання динамічного еквівалента поняттю "ефективність" у тій же ж мірі, як співвідносяться поняття "інтенсивність" та "інтенсифікація", "активність" і
"активізація".
Стратегія ефективізації припускає визначення основних напрямків підвищення ефективності праці на основі комплексного використання та розвитку всіх факторів і ресурсів за для швидшого подолання кризового стану економіки.
Тактика ефективізації полягає в розробці та здійсненні поточних заходів з виявлення та використання резервів підвищення ефективності праці на основі усунення невиробничих витрат.
Ефективізація праці як на стратегічному, так і на тактичному рівні має своїм результатом приріст ефективності праці. Багатоаспектність ефективності як соціально-економічної категорії потребує роздивляння ряду понять, які виражають її сутність.
Якщо ефективність характеризує співвідношення результатів і витрат із кількісної сторони, то їх якісна сторона характеризується поняттям "якість праці".
Якість праці, як характеристика ефективності, розглядається з точки зору двох критеріїв: результативності витрат і економічності витрат.
Під результативністю витрат розуміється ступень досягнення заданої цілі: в даному випадку — забезпечення конкурентоспроможності продукції високої якості,
виконуваних робіт, послуг за всією сукупністю споживацьких властивостей (понад тих вимог, які враховані в оцінці продуктивності праці).
Економічність витрат визначається інтенсивністю праці та продуктивністю використання речових ресурсів. Інтенсивність праці — це ступень її напруженості в процесі виробництва, яка вимірюється витратами фізичної та нервової енергії людини в одиницю часу. Інтенсивність праці залежить від застосованої технології, використання можливостей виробництва, які маються, і відношенням людини до праці. В той же час, прямо впливає на продуктивне використання природних, матеріальних та технічних ресурсів.
З точки зору результативності праці та економічності витрат стабільність праці
означає ступень стійкості, непорушності, постійності організаційних і економічних умов, які забезпечують ефективну роботу персоналу підприємства, використання його трудового потенціалу, запобігання схованого безробіття.
Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.
Підвищення продуктивності праці завжди має вирішальне значення для розвитку економіки країни. Ріст продуктивності праці завжди виявляється у наступних формах:
- скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживацької вартості, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів;
- ріст маси споживацьких вартостей, що виробляються в одиницю часу, що відображається не у витратах, а в результатах праці;
- зміна співвідношення між живою та упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці;
- збільшення маси та норми прибавочного продукту.
Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємопов’язаних питань:
- економічного змісту продуктивності праці;
- визначення показників, які могли б служити кількісною мірою виміру рівню продуктивності праці;
- принципів порівняння показників продуктивності праці в часі та просторі.
Вимоги, які висуваються обліку продуктивності праці: а) одиниця виміру не повинна перекручувати показники продуктивності праці і при цьому повинна відповідати задачам обліку; б) змістовність обліку і відповідність облікового обсягу виробництва фізичному обсягу робіт; в) єдність методів виміру продуктивності праці; г) показник продуктивності праці повинен бути наскрізним, зведеним, порівняним і мати високий ступень узагальнення, гнучкості, універсальності застосування; д) забезпечення можливості отримання даних не тільки для виміру, але й для планування, а також аналізу факторів, за рахунок впливу яких продуктивність праці змінюється або повинна змінюватися в порівнянні з базисним (плановим) періодом [3].
Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі.
Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:
• одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
• повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
• забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
• показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні. Методи вимірювання показані на рис. 1

Рис. 1. Методи вимірювання продуктивності праці

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів
праці у вигляді обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) із витратами праці
(середньооблікова чисельність робітників).
В залежності від прямого або зворотного відношення цих величин існують два показники продуктивності праці.
Виробіток — кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або прихожої на одного середньооблікового робітника або робочого на місяць, квартал, рік. Чим вищою є величина цього показника, тим вищою є продуктивність праці, тому він називається прямим показником продуктивності праці.
Рівень та динаміку продуктивності праці можна висловити і за допомогою зворотної величини — трудомісткості. Тобто — витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції.
Таким чином, виробіток виражає ріст продуктивності праці через збільшення обсягу продукції в одиницю часу; трудомісткість характеризує економію праці, затраченої на випуск одиниці продукції.
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).
Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях.
Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).
Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.
Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.
Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається,
і послугами, що надаються.
Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.
Для характеристики рівня продуктивності праці можна використовувати:
- прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продукції за одиницю робочого часу (виробіток продукції);
- зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції або виконаної роботи (трудомісткість продукції).
Величина витрат на виробництво і реалізацію продукції також значною мірою залежить від ефективності роботи підприємства. Отже, цей показник дещо трансформують.

“Зовнішня” продуктивність за своєю суттю відображає результативність старань колективу підприємства (в першу чергу її інженерів і робітників), щодо створення, виготовлення та реалізації якомога більше високоякісної продукції, що забезпечить високу ціну і відповідний належний прибуток. Цим визначається діяльність колективу підприємства, що спрямована на „зовні", тобто на ринок.
„Внутрішню" продуктивність розуміють як діяльність колективу підприємства щодо раціональної організації і ефективного формування технологічних процесів, економічного використання всіх ресурсів (сировинних, матеріальних, трудових, енергетичних тощо), тобто її спрямованість на економічно високопродуктивну внутрішню роботу.
За своєю суттю зіставлення „зовнішньої" і „внутрішньої" продуктивності праці характеризує поєднану економічну ефективність діяльності підприємства. Цей показник відображає загальну цілеспрямованість, тобто „філософію" роботи колективу підприємства, її окремих підрозділів, а тому і ринкової системи в цілому [5].
Така дієва „філософія" за змістом зводиться до максимального забезпечення потреб ринку висококорисною продукцією при мінімальних витратах ресурсів.
Вартість готової продукції, що підлягає реалізації, формується в процесі проектування конструкції, вибору технології, тобто шляхом поєднання трудових ресурсів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, які виготовляються іншими підприємствами-партнерами. Тому необхідно виділити „чисту" частку вартості
(корисності), що створюється безпосередньо колективом підприємства-виробника кінцевої продукції.
Аналізуючи структуру створюваної вартості, бачимо, що цю частку
⎯ додану вартість (ДВ) формують прибуток і всі витрати на оплату праці. Саме ці складові становлять величину “винагороди” суспільства за якісну і кількісну корисність запропонованої на ринку продукції:
Похідними варіантами цього показника можуть бути співвідношення ДВ до витраченого часу, використаного капіталу тощо.
З усіх розглянутих напрямів (показників) оцінки рівня продуктивності праці впливає висновок, що кожен з них може застосуватися в певних конкретних умовах.
Однак найбільш змістовно результативність діяльності фірми відображає частка доданої вартості, що створюється одним працівником підприємства.
Резерви, тобто невикористані можливості зростання продуктивності праці, визначаються протягом кожного періоду часу за можливим використанням на конкретному підприємстві чи в галузі досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва, соціального розвитку. Залежно від особливостей виявлення і використання резерви можна поділити на дві групи:
• резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці
(фонду часу) робітників, ІТП та інших категорій працівників на одиницю виробленої продукції за рахунок механізації, автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці;
• резерви якісного поліпшення використання одиниці робочого часу за рахунок ліквідації всіляких його втрат, усунення непродуктивних витрат праці (зокрема, пов'язаних з браком, відхиленнями від діючої технології і т.ін.), поліпшення умов праці на робочих місцях.
Для виявлення резервів і розроблення конкретних заходів з їх використання необхідно визначити відповідні фактори, тобто рушійні сили чи об'єктивні умови, що визначають можливості підвищення продуктивності праці. Усі ці фактори можна поділити на чотири основні групи: матеріально-технічні, організаційні, економічні і соціальні.
Матеріально-технічні фактори пов'язані з науково-технічним прогресом, що забезпечує підвищення ефективності техніки, удосконалення технології, підвищення
якості матеріалів.
Важливу роль у забезпеченні зростання продуктивності праці відіграють організаційні фактори. Вони пов'язані з підвищенням рівня концентрації, спеціалізації
і кооперування, раціональним розміщенням підприємств, забезпеченням ефективної організації виробничих процесів, праці і заробітної плати. Особливе місце серед організаційних факторів зростання продуктивності праці займають питання удосконалення управління народним господарством.
Економічні фактори зростання продуктивності праці пов'язані з впровадженням у виробництво економічних методів управління. Вони базуються на використанні принципів матеріальної зацікавленості і відповідальності, на впровадженні повного господарського розрахунку, на удосконалюванні ціноутворення, фінансово- кредитного механізму.
Великий вплив на підвищення продуктивності праці мають соціальні фактори.
Вони пов'язані з умовами життя та діяльності людей на виробництві й інших сферах суспільного життя.
Усі чотири групи факторів зростання продуктивності праці діють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку, доповнюючи один одного. Однак слід зазначити, що реалізація організаційно-економічних і соціальних факторів потребує, звичайно, значно менших капітальних вкладень, ніж забезпечення інших двох груп факторів.
При цьому вони можуть справити великий вплив на підвищення ефективності виробництва і забезпечити найбільш швидку віддачу, а отже, повинні використовуватися в першу чергу.
Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками — за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які використовують.
Резерви екстенсивного росту:
• покращення використання фонду робочого часу;
• залучання в обіг невикористаних матеріалів та енергії;
• покрашення використання обладнання та інших технічних засобів у часі;
• освоєння невикористаних природних ресурсів;
• залучання фінансових коштів (кредит, акціонування та ін.).
Резерви інтенсивного росту:
• зниження витрат праці на одиницю продукції;
• зниження витрат матеріалів та енергії на одиницю продукції;
• покращення використання техніки за паспортною потужністю;
• збільшення обсягу продукції з одиниці використаних природних ресурсів;
• економне витрачання та вигідне вкладення фінансових коштів.
Резерви покращення використання ресурсів (за групами):
• трудові ресурси;
• матеріальні ресурси;
• технологічні ресурси;
• природні ресурси;
• фінансові ресурси.
Резерви покрашення екстенсивного використання ресурсів визначаються різністю між ресурсами, які є в розпорядженні (за кількістю, обсягом) та фактично задіяними. Резерви покращення інтенсивного використання ресурсів визначаються різністю між можливим (розрахунковим або практично апробованим) ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачання на одиницю результату або іншому критерію) та фактичним. Приблизно в кожній групі ресурсів відповідно виділено два напрямки заходів із покращення використання фонду робочого часу та
зниження витрат праці на одиницю продукції та ін.
Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.
До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства
(тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період.
У практиці реального управління підприємством (організацією) завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих факторів (чинників) на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявленні резервів
(невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються яку просторі (для всіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їхнього можливого використання).
Кількісний вплив окремих чинників деталізується за групою чинників представлених нижче, а їхній загальний вплив на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається в такому порядку:
• розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;
• визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності Е
с
;
• розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді (

) відносно базового періоду за формулою
W
Δ
100
*
Ес
Чвих
Ec
Wn
+

=
Δ
(1)
Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюються, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.
Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання Еч можна розрахувати за такою формулою
,
100
Чвих
Чр




×
×

=
(2) де tc, tн — трудомісткість виробництва відповідно на старому та новому
(модернізованому) обладнанні (за старою та новою технологіями); Чр — питома вага робітників, що зайняті на цьому обладнанні (користуються технологією) у загальній кількості працівників у базовому періоді, %.
Зміни чисельності за рахунок скорочення внутрішньо змінних простоїв розраховують за формулою

Чвих
Чр
q
q
q
En
р
т
б
т
р
т
×
×


=
100 100
(3) де
,
— внутрішньозмінні простої відповідно в розрахунковому та
р
т
q
б
т
q
базовому періодах, %.
За неможливості зробити розрахунки за конкретними формулами (особливо це стосується виявлення впливу економічних та соціальних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.
Групи чинників зростання продуктивності праці:
I. Структурні зрушення у виробництві: зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг) та виробництв;
II. Підвищення технічного рівня виробництва: заміна діючих технічних засобів прогресивнішими, модернізація обладнання; запровадження систем машин; механізація та автоматизація виробництва; застосування прогресивних технологій; використання економічних видів сировини, матеріалів та енергії;
III. Удосконалення управління, організації виробництва та праці: удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління; запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників; збільшення реального фонду робочого часу; поліпшення ергономічних характеристик праці;
IV. Збільшення обсягів виробництва: відносне зменшення чисельності промислово-воробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва;
V. Галузеві фактори: збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах; змінювання геологічних умов видобутку та корисних компонентів руди;
VI. Уведення та освоєння нових виробничих об’єктів: диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів.
Висновок. Отже, в умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні витрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення витрат живої і уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка витрат живої праці в продуктах зменшується, а частка витрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.
В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Тому зростання продуктивності праці є важливим показником економічного зростання країни.

Література
1. Бойчик І.М. Економіка підприємства: навч. посіб. / Бойчик І.М. – К.: Центр
учбової літератури, 2007 – 528 с.
2. Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія: підручник / Базидевич
В. Д. – К. : Знання, 2006. – 631 с.
3. Економічний аналіз: навч. посібник / Ф. Ф. Бутинець, Є. В. Міних, О. В.
Олійник – Житомир : ФІТІ, 2007. – 243.

4. Василенко В.О. Стратегічне управління підприємстввом: навч. посібник. –
[вид. 2-ге, виправл. і доп.] / Василенко В.О., Ткаченко Т.І.; за ред. Василенка В.О. –
К.: ЦНЛ, 2004. – с. 400.
5. Василенко В.О. Стратегічне управління: навч. посібник. / Василенко В.О.,
Ткаченко Т.І. – К. : Центр учбової літератури, 2009 – 396 с.
6. Господарчий Кодекс України // Відомості Верховної Ради України – 2003. -
№ 18 – 224 К: Право, 2003. – 196 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал