Вопросы психологии учебной деятельности младших школьников



Скачати 109.17 Kb.

Дата конвертації05.02.2017
Розмір109.17 Kb.

Проблеми загальної та педагогічної психології, т. XIII, ч.2
276
18. Вопросы психологии учебной деятельности младших школьников. –
М., 1962.
19. Цукерман Г.П. Виды общения в обучении. – Томск, 1993.
20. Дусавицкий А.К. Развитие личности в учебной деятельности. – М.,
1996. – с.180.
21. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. – М., 1995.
22. Сухомлинський В.А. – М., 1973.

В статье проанализированы психологические особенности формирования
личностных
ценностей
у
младших
школьников
как
определенных
новообразований
этого
возраста,
которые
трансформируются
в
самоорганизующуюся систему в зависимости от социальных и личностных
факторов.
Ключевые слова: ценность, личностные ценности, сензитивность,
сенергетика, личностный смысл.

The paper analyzes the psychological features of personal values formation
among primary school children identified as new formation of this age, which are
transformed into self-organizing system depending on the social and personal
factors.
Key words: values, personal values, sensitivity, synergy, personal meaning.
Я.Г.
Невідома

ВЗАЄМОЗВ
’ЯЗОК ГРУПОВОГО СТАТУСУ ТА СОЦІАЛЬНИХ
ЗДІБНОСТЕЙ: РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ


Стаття розкриває результати проведеного дослідження. Висвітлено
взаємозв’язки групового статусу з соціальними здібностями особистості.
Викладено основний підхід до створення тренінгової програми, спрямованої на
розвиток соціальних здібностей і впливу на соціометричний статус.
Ключові слова: груповий статус, соціальні здібності, тренінгові програма.


Актуальність. Особистість, група, колектив, суспільство
– явища, які пов’язані логікою розвитку людства, тому особистість не можна розглядати поза тим соціальним контекстом, органічною підсистемою якого вона є. Крім того, соціальне середовище складається з різних елементів, які відіграють не однакову роль у всій суспільній системі, здійснюють досить різний за силою та характером вплив на людину. В суспільстві існують малі та великі соціальні групи. На людину впливають як одні, так і інші. Безпосередній вплив соціальних факторів мікросередовищ, малих груп має велике значення, оскільки він опосередковує дію факторів макрорівня, заломлюючи їх через свою призму.

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ
277
В малій групі визначальними є безпосередні стосунки та взаємодії між її членами, емоційний контакт, піддатливість або супротив груповому тиску, соціально-психологічна сумісність та ін. В групі важливими є ті взаємодії та взаємостосунки людей, які опосередковані цілями, задачами і цінностями спільної діяльності, тобто її реальним суспільним і особистісно-значимим змістом.
Питання вивчення взаємостосунків пов’язано з процесом впливу через здібності та вміння або інші ресурси на інших членів групи, та має назву неформального лідерства. Тому особливу увагу привертає питання детермінант соціально-психологічного статусу індивіда у студентській групі та його зв’язок з потенціалом соціальних здібностей особистості.
Метою статті є розкриття результатів, отриманих в ході дослідження та опис тренінгової програми з розвитку соціальних здібностей.
На сьогоднішній день соціальні психологи виявляють значний інтерес до проблеми вивчення навчальних груп в системі вищої професійної освіти. При цьому багато авторів розглядають групу студентів як сукупний суб’єкт діяльності і спілкування. Деякі вчені вважають, що даний феномен пов'язаний з розвитком перцептивних здібностей студентів і вже на другому році навчання студентська група стає повноцінним суб’єктом взаємостосунків.
Міжособистісні стосунки є невід’ємним феноменом життєдіяльності людей, який проходить через всі сфери їх суспільного життя. Міжособистісні стосунки – це взаємозв’язки між людьми, що суб’єктивно переживаються, які об’єктивно проявляються в характері та способах взаємних впливів людей в ході спільної діяльності. Їх можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки.
Згідно трьохкомпонентної концепції, соціальна взаємодія може здійснюватися на трьох рівнях: когнітивному, емоційно-комунікативному, практичному. Акцент при цьому робиться на емоційно-комунікативний компонент, яких проходить крізь усі інші в процесі спільної діяльності:
“учасники взаємодії обмінюються думками і почуттями, складають план спільної діяльності, розподіляють функції.
Емоційно-комунікативний компонент в спільній діяльності при правильній організації формує мотивацію, як окремих учасників, так і всієї групи як цілісної цілеспрямованої системи”.
Динамізм соціальної взаємодії обумовлений поступовим розвитком стосунків між людьми, ускладненням характеру контактів, народженням нових патернів сприйняття та глибинних механізмів регулювання стосунків.
У. Шутц виділив три етапи в розвитку групи – контактність, контроль та прив’язаність 2. Контактність має безпосереднє відношення до формування групи. Проблеми взаємодії – це проблеми контакту, або зустрічі. Рівень розвитку контактності індивіда впливає безпосередньо і на процес його входження в групу. Люди повинні зустріти один одного і прийняти рішення про тривалість стосунків. Деякі надають перевагу тому, щоб залишатися у тіні, в своєму власному просторі і з незадоволенням сприймають вторгнення до них сторонніх. Інші тримаються дуже обережно, намагаючись не заходити на чужу

Проблеми загальної та педагогічної психології, т. XIII, ч.2
278
територію через страх бути небажаними. Знаходяться і такі, хто цілеспрямовано шукає контакту з іншими людьми.
Проблеми контролю зазвичай виникають вже в процесі розвитку групи, міжособистісних стосунків, коли відбувається диференціація: учасники починають “розподіляти” ролі, “народжуються” ранги, статуси . Залежно від стану і розвитку індивідуального рівня контролю, буде формуватися характер взаємостосунків у групі.
Прив’язаність заснована на побудові емоційних зв’язків, зазвичай є останньою фазою, яка наступає в розвитку людських стосунків одразу після контактності та контролю, і виражається у глибині створених стосунків.
За свою історію групова динаміка розглядалася різними концепціями, серед яких виділяють теорію соціального поля; соціальної взаємодії; соціальних систем; статики та побудови формальних моделей; соціометрію, окремі аспекти психоаналітичних теорій; ряд теорій загально-психологічного змісту.
В сучасній соціальній психології поняття “групова динаміка” відноситься до розвитку і зміни людських стосунків у групі, змін, які наступають у результаті діючих в групі сил. Термін “групова динаміка” зазвичай використовується для позначення цих сил, що діють у групах. Дослідження групової динаміки передбачає вивчення цих сил, що призводить до їх виникнення, під впливом яких умов вони модифікуються, які наслідки їх дії та ін.
Найбільш інтегрованим підходом у розгляді питань психології соціальних здібностей є концепція онтогенетичного становлення соціальних здібностей
О.І. Власової, згідно якої, невід'ємними структурними компонентами загальних соціальних здібностей є не лише когнітивна, а й емоційна, мовна та конативна складові, а також змістовні особистісні утворення (світоглядні почуття, особистісні еталони, життєві й соціальні стратегії).
Процес дослідження тривав впродовж двох років, а саме з весни 2009 року до осені 2010 року були проаналізовані шість груп студентів у два етапи. При проведенні дослідження та виявленні соціально-психологічної статусної структури в студентських групах використовувався метод соціометрії. Для визначення актуального рівня розвитку соціальних здібностей застосовувались наступні тести: тест соціального інтелекту (Дж. Гілфорд, О. Саллівен), тест
інтраіндивідуального модусу розвитку емоційного інтелекту людини
(О.І. Власова, М. Березюк), методика малюнкової фрустрації (С. Розенцвейг), соціально-креативна проба, тест потенціалу творчої обдарованості та психогеометричний тест (С. Деллінгер).
Серед процедур
математичної
обробки
даних за допомогою статистичного пакету SPSS використовувались кореляційний аналіз для встановлення взаємозв’язку між змінними, однофакторний дисперсійний аналіз – для виявлення наявності значимих відмінностей між різними групами вибірки, дискримінантний аналіз – для визначення сили впливу предикторів на залежну змінну та регресійний аналіз – для визначення саме тих незалежних змінних, які мають найбільший вплив на залежну змінну (соціометричний статус у групі).

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ
279
Була висунута гіпотеза про те, що психологічна перевага в соціальних здібностях однієї особистості перед іншими детермінує її лідерський
(соціометричний) статус серед членів своєї групи.
За результатами проведеного дослідження можна виділити певні особливості взаємозв’язку соціальних здібностей з груповим статусом членів студентської групи. Виявлено, що юнаки, які займають високий статус у групі володіють різними особистісними якостями, які сприяють тому, що юнаки проявляють себе у групі, їм легше спілкуватися з членами групи, виражати свої думки, ідеї, плани. Відповідно студенту легше навчатися, взаємодіяти у колективі. Він не думає про те, що у групі в нього погані стосунки з одногрупниками, він з задоволенням вчиться, спілкується,
і ця комунікабельність, впевненість, самостійність, сміливість дозволяє йому займати високий статус у групі.
Якщо казати про статуси відторгнутих і неприйнятих, то тут ми бачимо, що юнаки не проявляють свого потенціалу, який би міг допомогти їм піднятися по статусній «драбині». Тому до відторгнутих погано відносяться, а неприйнятих просто «не існує» для інших членів даної групи.
Але все ж таки серед відторгнутих та неприйнятих є юнаки, які мають не низькі показники за компонентами соціальних здібностей, але займають низький статус. Це може пояснюватись тим, що деякі студенти навчаються у даному колективі нещодавно і їх ще не вважають за «своїх». До деяких юнаків не завжди відносились погано, раніше вони могли займати більш високий соціальний статус, але стосунки з одногрупниками зіпсувались в силу конфліктних ситуацій, котрій відбувались в колективі.
Результати кореляційного аналізу на першому та другому етапі дослідження, свідчать про наявність стійкого зв’язку між всіма субтестами соціального інтелекту та груповим статусом. Це свідчить про те, що здатність отримувати максимум інформації про поведінку людей, правильне прогнозування розвитку ситуації на основі врахування багатьох обставин, тобто далекоглядність у стосунках з іншими, безперечно сприяє успішній соціальній адаптації осіб та тому, що вони часто займають прийнятні соціальні статуси у групі («прийняті» та «лідери»). Особи ж, яким важко передбачити поведінку інших людей, відчувають деякі складнощі у стосунках з іншими та в певній мірі це знижує можливості соціальної адаптації, що й виражається у соціометричних статусах, які вони займають у групі, а саме («не прийнятих» та «відторгнутих/аутсайдерів»).
Зв'язок із рівнем емоційної самосвідомості соціометричного статусу міжособистісних та ділових стосунків свідчать про важливість всіх характеристик емоційної самосвідомості, та про її важливість, не лише у міжособистісному спілкуванні, але і у встановленні та підтримці ділового, професійного статусу. Всі стосунки потребують порозуміння людей один з одним, прояву відкритості з вмінням враховувати інтереси обох сторін та досить мудрого поводження не даючи емоціям брати верх у керуванні ситуацією.
Вміння розпізнавати, орієнтуватися та управляти власними емоціями та

Проблеми загальної та педагогічної психології, т. XIII, ч.2
280
емоціями інших людей, дає можливість діяти у відповідності з власними потребами та бажаннями, і бути ефективним у міжособистісних контактах.
На обох етапах дослідження, рівень показників за домінантним та самозахисним типами реагування і екстрапунітивною спрямованістю є нижчими серед лідерів та прийнятих членів групи, а показники упорного типу реагування та
імпунітивної спрямованості, навпаки вищі. Тобто членам групи з більш високим груповим статусом за міжособистісними стосунками, властиві такі характеристики, як менша вразливість, впевненість в собі, стриманість та тактовність, невисока вимогливість до інших, менша агресивність та домінування позитивних тенденцій у відношенні до людей; самостійність та адекватність сприймання проблемних, стресових ситуацій та прагнення вирішувати такі ситуації максимально безконфліктно, поділяючи відповідальність на всіх учасників взаємодії. І навпаки, протилежні властивості та тенденції у поведінці проявляються у членів групи з нижчим статусом за соціометричним показником міжособистісних стосунків. Зв'язок соціометричного статусу міжособистісних та ділових стосунків з оцінкою соціальної креативності говорить про нестандартний підхід до вирішення питань, які постають перед
індивідом, прояву творчості у побудові стосунків з оточуючими.
При порівнянні молодших курсів зі старшими виявилося, що рівень розвитку соціальних здібностей загалом зростає по мірі дорослішання людини, накопичення нею певного особистісного досвіду, знань, професійного розвитку та самовдосконалення. При порівнянні відмінностей за досліджуваними показниками серед студентів різних спеціальностей, а саме психологів та математиків, виявилось, що всі відмінності між середніми тестовими показниками для цих категорій за виключенням першого та третього субтесту соціального інтелекту, шкали вираження емоцій за тестом емоційної самосвідомості, самозахисного та упорного типів реагування за методикою малюнкової фрустрації С. Розенцвейга не є статистично значимими.
Наступним етапом нашої роботи було написання розвиваючої тренінгової програми на основі отриманих результатів дослідження. Ми обрали технологічний підхід до створення тренінгу – це систематична обробка всього наявного матеріалу для створення чіткої концепції тренінгу, визначення його завдань і результатів, програми, алгоритмів дії для тренера та учасників.
Обраний підхід конструювання тренінгу складається з декількох етапів.
На першому етапі проектування ми визначаємо, яких результатів ми можемо досягнути, ставлячи питання «З чим підуть учасники тренінгу?» або:
«Що вони винесуть?». Результатом для учасників тренінгу є підвищення
індивідуальної результативності за рахунок засвоєння певних технологій, методів, вмінь.
Другим етапом є визначення виду розвитку – характеру покращення, оптимізації, зростання, вдосконалення, будь-якої позитивної динаміки, змін до кращого. О.В. Сидоренко виділяє наступні види розвитку, які можна закладати в тренінгову програму:
1.
Підвищення рівня, міри вираженості певного явища, властивості.

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ
281
2.
Зміни в співвідношенні частин цілого (наприклад, покращення структури емоційного інтелекту та ін.).
3.
Зміна якості явища або процесу (наприклад, подолання стереотипів, зміна стосунків, зміна стилю управління, емоційного режиму та ін.).
4.
Оптимізація діяльності за рахунок визначення мети і траєкторії руху до неї (наприклад, перехід від однієї стратегії до іншої; від стандартного підходу до вирішення завдань до креативного прийняття рішень).
5.
Підвищення ефективності за рахунок ретельного проходження всіх ступенів процесу (наприклад, тренування в проходженні стадій ділової взаємодії, стадій переговорного процесу).
6.
Оптимізація діяльності через вибудовування задач за їх важливістю
(вибудовування ієрархії цілей; інструментів управління; методів впливу та ін.).
Третім етапом є створення графічної концепції тренінгу, тобто зримого образу технологічної концепції, що дозволяє зробити технологічним весь процес тренінгу. Графічна концепція покликана вирішувати такі завдання: а) представити напрямки розвитку в тренінгу; б) визначити вихідний рівень по кожному з напрямків; в) намітити той рівень, якого, як передбачається можна досягнути в тренінгу по кожному із напрямків; г) впродовж тренінгу слугувати компасом руху, який вказує напрямок, в якому ми в даний момент рухаємось; д) в кінці тренінгу допомогти в оцінці досягнутого результату.
Четвертим та п’ятим етапом є створення або пошук клієнтських та тренерських технологій відповідно. Цей етап включає в себе підбір конкретних методик та вправ.
О.В. Сидоренко виокремлює декілька технологічних моделей при створенні тренінгових програм. Однією з них є модель парусу, яка застосовується у тих випадках, коли явище, що розглядається має чотири найважливіших аспекти або ж компоненти. Така модель представляє собою не дві осі, що пересікаються, а чотири вектори, що виходять з однієї точки, тобто це променева діаграма, а не система координат. Така модель з чотирьох осей дозволяє ясно представити собі досліджуване явище, відчути можливість чіткого визначення складових успіху у досягненні очікуваного результату.
Тобто в очах учасників із хаосу народжується концепція. І ця концепція дає визначеність та віру. Чотири параметри можна виміряти, хоча б приблизно; з чотирма параметрами можна працювати. Якщо модель створена правильно, вона дає надію на розвиток встановлених нею складових успіху [3, с. 90–112].
На основі результатів дослідження (а саме, проведеного нами регресійного аналізу) було створено програму розвитку соціальних здібностей. Вказаний вид статистичного аналізу дозволив виокремити саме ті змінні, які в найбільшій мірі обумовлюють отримання людиною в групі того чи іншого соціометричного статусу. Створена програма включає розвиток всіх чотирьох компонентів соціальних здібностей:
- соціального інтелекту, а особливо, вміння орієнтуватися у різних відтінках комунікації та правильно прогнозувати розвиток розгортання подій;

Проблеми загальної та педагогічної психології, т. XIII, ч.2
282
- емоційний інтелект, а особливо, диференціацію емоцій в процесі взаємодії з партнером;
- розвиток комунікативних вмінь та соціальної креативності.
Далі, у цій статті, ми представимо більш детально дві частини з розробленої нами програми.
Тренінг розвитку соціального інтелекту присвячений розвитку здібності розуміння та передбачення реакцій інших людей. Згідно з концепцією
Дж. Гілфорда, соціальний
інтелект представляє собою систему
інтелектуальних здібностей, яку доцільно розглядати у просторі трьох основних дескрипторів: зміст, операції, результати, провідною серед яких він вважає операції пізнання. 1, с. 57; 6]. Розвиток емоційного інтелекту передбачає по-перше, підвищення розуміння власних емоцій, цілей та результатів власної поведінки, і разом з тим розуміння емоцій та поведінки
інших людей; по-друге, вміння регулювати свої емоцій та поведінку і впливати на поведінку інших людей 5.
Тренінг розвитку соціальної креативності. Під соціальною креативністю розуміється здатність людини оперативно знаходити та ефективно застосовувати нестандартні, оригінальні, творчі рішення ситуацій міжособистісної взаємодії. Основою для цілеспрямованого розвитку даної здібності є система властивостей, які складають творчий потенціал особистості. Під творчим потенціалом розуміється система властивостей особистості (мотиваційних, інтелектуальних, емоційних, вольових), яка дає можливість створювати, творити, знаходити нове, приймати рішення та діяти нестандартно. Тобто модель розвитку соціальної креативності спрямований на збільшення кількості та якості генерованих ідей.
Тренінг розвитку комунікативної компетентності передбачає набуття знання про те, що таке спілкування, які його види, закономірності розвитку; які існують комунікативні методи та прийоми, яку дію вони виявляють, які їх можливості і обмеження; які методи виявляються ефективними по відношенню до різних людей та різних ситуацій.
Висновок. У статті представлені результати соціально
-психологічного дослідження системи міжособистісних стосунків в студентських групах математиків та психологів. Показано, що студентська група має розвинуту статусну інтрагрупову структуру, що включає в себе декілька статусних шарів: лідерів, прийнятих, неприйнятих та аутсайдерів, представники яких значимо відрізняються один від одного за рівнем розвитку соціальних здібностей.
Вдосконалення вищезазначених показників, тобто розвиток потенціалу соціальних здібностей обумовлює більш ефективне встановлення та підтримку контакту з членами своєї групи, а в подальшому дає можливість використовувати набутий навик для успішного входження та налагодження стосунків не лише в даному, а й у новому колективі. Перспектива розвитку даної проблематики вбачається у подальших дослідженнях динаміки групового статусу та соціальних здібностей на різних етапах онтогенезу та в рамках соціогенезу.


Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ
283
Література

1.
Власова О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку. – К., 2005. – 308 с.
2.
Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах. –
Минск, 2000. – 431 с.
3.
Сидоренко Е.В. Технологии создания тренинга. От замысла к результату. – СПб., 2007. – 336 с.
4.
Cantor N. Personality and social intelligence / Cantor N.,  Kihlstrom J.F. —
Englewood Cliffs. N.J.: Prentice-Hall, 1987.
5.
Goleman D. Emotional intelligence: Why it can matter more than IQ? –
N.Y.:Bantam Books, 1995.
6.
Guilford J.P. The nature of Human Intelligence / Guilford J.P. — N.Y.:
McGraw-Hill, 1967.

Статья раскрывает результаты проведенного исследования. Освещены
взаимосвязи группового статуса с социальными способностями личности.
Изложен основной подход к созданию тренинговой программы, направленной
на развитие социальных способностей и влияния на социометрический.
Ключевые
слова:
групповой
статус,
социальные
способности,
тренинговая программа.
А.І.
Оверченко

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОСВІДОМОСТІ ПІДЛІТКІВ,

СХИЛЬНИХ ДО ПРАВОПОРУШЕНЬ


В
статті
висвітлено
результати теоретико-експериментального
дослідження правосвідомості дітей раннього підліткового віку, схильних до
правопорушень. Визначено суть явища правосвідомості, її структуру
(компоненти та їх показники). Наведено результати дослідження
психологічних
особливостей
правосвідомості
підлітків,
схильних
до
правопорушень, у порівнянні з правосвідомістю їх однолітків, які
характеризуються правомірною поведінкою.
Ключові слова:
правосвідомість, структурні компоненти правосвідо-
мості, підлітковий вік, правопорушення.
В Україні формується демократична правова держава, серед головних завдань якої пріоритетне значення має постійна турбота про зміцнення правопорядку та законності. Основою формування правомірної поведінки кожної людини та суспільства в цілому являється правосвідомість [4].
Правосвідомість являє собою ту сферу свідомості, що відбиває правову дійсність у формі юридичних знань і оцінних відносин до права і практики його реалізації, визначає характер правової поведінки людини. Саме правосвідомість являється необхідною умовою створення норм права,


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал