Во сухомлинський про значення початкової школи в системі освіти



Скачати 415.73 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації23.12.2016
Розмір415.73 Kb.
1   2   3

1.3 Система формування особистості молодшого школяра у працях В. Сухомлинського

В. Сухомлинський, усю багатогранну спадщину якого пронизують ідеї справжнього гуманізму, звертав увагу на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. На його думку, гуманізація зумовлена моральними нормами та цінностями становлення людини в суспільстві - доброзичливим ставленням до людей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культурою розуміння особою своєї ролі в цих стосунках. Гуманність, за ним, це справедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри до вихованця з розумною й тактовною вимогливістю. Гуманність він убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому само-реалізуватися у взаєминах із навколишнім середовищем.


У статті "Людина - найвища цінність" він закликав педагогів кожну грань їхньої педагогічної діяльності відкривати "на тлі головного - поваги людської гідності, піднесення Людини" [16, с. 199]. Він не тільки теоретично обґрунтував необхідність гуманізації освіти і виховання, а і створював умови для вихованців творити добро людям. На думку В. Сухомлинського, найпрекраснішою і найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життя піклуванню про щастя інших, яка дбає про інших без розрахунку на похвалу чи винагороду, для якої творення добра стало звичкою, нормою поведінки. Про себе він говорив: "Що найголовнішого було у моєму житті? Без вагань відповідаю: "Любов до дітей" [20, с.32].
Як вважав В. Сухомлинський, школа сприяє збереженню самобутності та соціальної значущості особистості. Від розвитку школи, забезпечення якості освіти учнів залежить її сьогодення і майбутнє. Школа виконує благородну функцію плекання дитини, сім'ї та соціальної спільноти. Школа покликана виконувати функцію культурно-освітнього розвитку учнів, батьків та громадськості [1, с.66].
В. Сухомлинський вагому роль у вихованні учнів початкової школи відводить природі: "Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівські бережливо ставитись до неї - ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодії з природою" [21, с.520]. Праця у спілкуванні з природою повинна і може бути важливим фактором всебічного розвитку особистості, сприяє розвитку її духовно-психічних та фізичних сил. Залучення учнів до посильної, інтелектуально насиченої праці на полі, фермі, науково-дослідних ділянках стимулює засвоєння знань, розвиток ідей та способів їх втілення. У процесі догляду за рослинами, тваринами учні вчаться сприймати світ природи, розуміти його. Розвиток морально-духовної сфери учня розвивається у взаємодії із природою.
Залучення учнів до творчої праці сприяє розвитку естетичних смаків, співпереживання. Однак не лише фізична праця учнів є характерною для сільської школи. Уроки в природі вчать учнів спостерігати розмаїття барв, найтонші форми рослин, сприймати гармонію кольорів і звуків. Також єднання з природою, у процесі творчої діяльності, розвиває в учнів розуміння цінності людської праці. Все це допоможе сьогоднішнім учням стати турботливими господарями своєї землі. Праця на землі розвиває благородні якості особистості: гідність, уміння наполегливо долати життєві перешкоди.
З досвіду Павлиської школи: "Щотижня кілька уроків ми присвячували "подорожам" до джерел думки й рідного слова - спостереженням. Це було безпосереднє спілкування з природою, без якої криниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко б збідніла" [6, с.61].
В умовах функціонування сучасної початкової школи цей фактор не використовується ефективно. Доцільно було б звернутись до порад Василя Олександровича Сухомлинського, який стверджував: "Першого сонячного квітневого дня, коли в мареві тремтять древні кургани, ми вийшли в степ слухати пісню жайворонка. Ось тріпоче в небесній блакиті сіра грудочка життя, до нашого слуху долинає ніжний дзвін срібного дзвіночка; раптом дзвіночок замирає, сіра грудочка падає до землі; над ніжною зеленню озимої пшениці пташка розправляє крила і повільно, немов натягуючи невидиму нить, піднімається все вище і вище. Ми чуємо уже не дзвін, а звучання срібних струн. Мені хочеться, щоб ця чудова музика дійшла до дитячих

1.3 Система формування особистості молодшого школяра у працях В. Сухомлинського

В. Сухомлинський, усю багатогранну спадщину якого пронизують ідеї справжнього гуманізму, звертав увагу на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. На його думку, гуманізація зумовлена моральними нормами та цінностями становлення людини в суспільстві - доброзичливим ставленням до людей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культурою розуміння особою своєї ролі в цих стосунках. Гуманність, за ним, це справедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри до вихованця з розумною й тактовною вимогливістю. Гуманність він убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому само-реалізуватися у взаєминах із навколишнім середовищем.


У статті "Людина - найвища цінність" він закликав педагогів кожну грань їхньої педагогічної діяльності відкривати "на тлі головного - поваги людської гідності, піднесення Людини" [16, с. 199]. Він не тільки теоретично обґрунтував необхідність гуманізації освіти і виховання, а і створював умови для вихованців творити добро людям. На думку В. Сухомлинського, найпрекраснішою і найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життя піклуванню про щастя інших, яка дбає про інших без розрахунку на похвалу чи винагороду, для якої творення добра стало звичкою, нормою поведінки. Про себе він говорив: "Що найголовнішого було у моєму житті? Без вагань відповідаю: "Любов до дітей" [20, с.32].
Як вважав В. Сухомлинський, школа сприяє збереженню самобутності та соціальної значущості особистості. Від розвитку школи, забезпечення якості освіти учнів залежить її сьогодення і майбутнє. Школа виконує благородну функцію плекання дитини, сім'ї та соціальної спільноти. Школа покликана виконувати функцію культурно-освітнього розвитку учнів, батьків та громадськості [1, с.66].
В. Сухомлинський вагому роль у вихованні учнів початкової школи відводить природі: "Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівські бережливо ставитись до неї - ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодії з природою" [21, с.520]. Праця у спілкуванні з природою повинна і може бути важливим фактором всебічного розвитку особистості, сприяє розвитку її духовно-психічних та фізичних сил. Залучення учнів до посильної, інтелектуально насиченої праці на полі, фермі, науково-дослідних ділянках стимулює засвоєння знань, розвиток ідей та способів їх втілення. У процесі догляду за рослинами, тваринами учні вчаться сприймати світ природи, розуміти його. Розвиток морально-духовної сфери учня розвивається у взаємодії із природою.
Залучення учнів до творчої праці сприяє розвитку естетичних смаків, співпереживання. Однак не лише фізична праця учнів є характерною для сільської школи. Уроки в природі вчать учнів спостерігати розмаїття барв, найтонші форми рослин, сприймати гармонію кольорів і звуків. Також єднання з природою, у процесі творчої діяльності, розвиває в учнів розуміння цінності людської праці. Все це допоможе сьогоднішнім учням стати турботливими господарями своєї землі. Праця на землі розвиває благородні якості особистості: гідність, уміння наполегливо долати життєві перешкоди.
З досвіду Павлиської школи: "Щотижня кілька уроків ми присвячували "подорожам" до джерел думки й рідного слова - спостереженням. Це було безпосереднє спілкування з природою, без якої криниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко б збідніла" [6, с.61].
В умовах функціонування сучасної початкової школи цей фактор не використовується ефективно. Доцільно було б звернутись до порад Василя Олександровича Сухомлинського, який стверджував: "Першого сонячного квітневого дня, коли в мареві тремтять древні кургани, ми вийшли в степ слухати пісню жайворонка. Ось тріпоче в небесній блакиті сіра грудочка життя, до нашого слуху долинає ніжний дзвін срібного дзвіночка; раптом дзвіночок замирає, сіра грудочка падає до землі; над ніжною зеленню озимої пшениці пташка розправляє крила і повільно, немов натягуючи невидиму нить, піднімається все вище і вище. Ми чуємо уже не дзвін, а звучання срібних струн. Мені хочеться, щоб ця чудова музика дійшла до дитячих сердець, відкрила очі на красу навколишнього світу" [14, с.11]. У порівнянні з міською школою учні сільської школи знаходяться в більш сприятливих умовах природного середовища.
Очевидно, що учні міських шкіл розвиваються в певній ізоляції від живої природи. Тому природа залишає їх умов позитивного впливу на розвиток емоційної, духовно-моральної сфери. Вони здебільшого не відчувають особистого зв'язку з живим світом. А отже, природна потреба особистості в морально-естетичному, духовному задоволенні заповнюється низькопробними зразками масової культури.
Думку про вплив природи на розвиток естетичних почуттів особистості розвиває В. Сухомлинський в багатьох працях [20; 21].
Вивчення педагогічної спадщини В. Сухомлинського показує, що ідеї виховання молодших школярів реалізовувались у Павлиській школі. У своїй "школі під блакитним небом" видатний український педагог навчав дітей читати найпрекраснішу в світі книгу - книгу природи. Адже відомо, що природа в її різноманітних проявах форм, звуків, барв, ароматів є важливим засобом пізнання навколишнього світу, джерелом знань про природне середовище і морально-естетичних почуттів. Тому читання цієї книги передбачало спостереження за об'єктами та явищами природи, милування красою природи, пізнання причинно-наслідкових зв'язків явищ навколишнього світу.
Значна увага приділялась формуванню у дітей вмінь бачити красу і гармонію природи як запоруки бережливого ставлення до неї. Великий учитель вчив не лише милуватися красою природи, а й слухати музику природи - шелестіння листя, хор коників, дзижчання джмеля, дзюрчання струмка. Він давав дітям можливість під час їхнього спілкування з природою "послухати, подивитися, відчути..." [6, с.62] і на основі цього намагався сформувати у них потребу турбуватися про живе і прекрасне.
Щотижня кілька уроків у його початковій школі були присвячені спостереженням. В. Сухомлинський називав їх "подорожами до джерел думки й рідного слова". "Це було безпосереднє спілкування з природою, без якої криниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко б збідніла" [13, с.71]. Спостереженню як методу пізнання природи видатний педагог надавав великого значення. Саме тому, визначаючи основні завдання, які стоять перед початковою школою, він писав, що "... початкова школа насамперед повинна навчити вчитися" молодшого школяра. "Уміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов'язаних з оволодінням знаннями: вміння читати, писати, спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати свою думку. Ці вміння є, образно кажучи, інструментами, без яких неможливо оволодівати знаннями" [19, с.65].
Отже, на думку педагога, мислення серед природи - обов'язковий етап успішного розумового розвитку дитини. Основна мета уроків серед природи - навчити дітей думати. Досягти цього можна, тільки навчивши їх спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку у слово, творити казку. Природа і розумове виховання є основними факторами розвитку особистості у молодшому шкільному віці.

2. Практика впровадження ідей В. Сухомлинського у сучасній початковій освіті

2.1 Використання здобутків В. Сухомлинського учителями масової початкової школи

Василь Олександрович Сухомлинський наголошував, що "... підміна думки пам'яттю, яскравого сприймання, спостереження за сутністю явищ заучуванням - велика вада, що отупляє дитину, відбиває, врешті, охоту до навчання..." [20, с.158]. Він був переконаний, що природа стає могутнім джерелом виховання лише тоді, коли людина пізнає її, проникає думкою в причинно-наслідкові зв'язки.


В. Сухомлинський також вважав, що "дитинство - найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя" [21, с.511].
Із перших публічних виступів Василь Олександрович мав свого читача учителя, батька, матір, вихователя дитячого садка, викладача вузу чи технікуму, студента. Демократичний педагогічний загал шукав поради й підтримки не лише у творах Василя Олександровича, а й у спілкуванні з ним багато людей приїздили до Павлиша побачити школу, порадитися. Коли в 1970 р. Василя Олександровича не стало, то інтерес до його творчості не зник, а розгорівся з новою силою. Цьому сприяло те, що школа потребувала докорінних змін, учительство шукало шляхів виходу з кризової ситуації, і в пошуках зверталося й до В. Сухомлинського, бо він був насамперед учителем.
З іншого боку, педагогів притягували особистісні якості Василя Олександровича - повсякденна клопітка праця в сільській школі, аскетичний спосіб життя, попри всю його популярність, високі моральні якості, які накладалися на його творчість і викликали великий інтерес.
Вчителі, студенти, педагоги об'єднувалися в гуртки, товариства, спілки для поглибленого вивчення творчості Василя Олександровича, розповсюдження його ідей, визначення шляхів їх застосування в школі.
Особливо широкого розвою набув цей рух у педучилищах та педінститутах, університетах; він вилився у створенні при кафедрах педагогіки та психології клубів і гуртків В. Сухомлинського. В Україні це були: Одеський університет (керівник Л. Холоденко); Луцький педінститут, де при історичному факультеті працював клуб молодих педагогів "Літопис" ім. В.О. Сухомлинського (керівник Л. Федорчук): Ніжинський педінститут, де при кафедрі педагогіки діяв гурток ім. В. Сухомлинського (керівник Г. Аржанова); Івано-Франківський педінститут, де ще за життя Василя Олександровича був створений науково-педагогічний клуб "Ватра" (керівник І.К. Прус). До цього руху приєдналися й педучилища України. Так, у Володимир-Волинському педучилищі був заснований гурток вивчення праць А. Макаренка та В. Сухомлинського (керівник - М. Сенчишак); у Корсунь-Шевченківському педучилищі працював педагогічний клуб ім.В. Сухомлинського: в Олександрійському педучилищі глибоко вивчали творчу спадщину павлиського педагога [2, с.78-79].
У педагогічній спадщині В. Сухомлинського сучасна шкільна практика знаходить відповідь на питання, пов'язані з прилученням учнів до естетики оточуючого середовища. Цей напрямок у системі екологічної освіти молодших школярів набуває важливого предметного, суспільного та художнього середовища, що пов'язано з розвитком їх уміння усвідомлено сприймати і визначати не лише прагматичні, але й духовно-ціннісні прояви живої природи, предметів побуту, міжособистісних стосунків, явищ художнього життя.
Працювати над розвитком зв'язного мовлення, мислення учнів передові учителі починають з перших днів їх перебування у школі. Керуючись ідеями В. Сухомлинського про роль мовлення у розвитку особистості дитини, її почуттів, мислення, сучасні вчителі початкових класів прагнуть розширити і збагатити досвід вихованців. І в цьому їм допомагають екскурсії в природу, уроки мислення серед природи. Василь Олександрович рекомендував вчити дітей думати, творити, фантазувати серед чудової краси природи, що є джерелом думки й слова, створювати на полі, в саду, на ставку свої власні казки, оповідання, вірші на основі спостережень.
Як стверджує вчитель О.А. Безкид, котра у своїй педагогічній практиці використовує спадщину В. Сухомлинського, уміння бачити прекрасне навколо робить людину - і маленьку людину теж - добрішою, мудрішою, духовно багатою. Дійсно, любов до природи рідного краю, бажання зрозуміти її, бажання дізнатися про неї якомога більше. Це джерело для душевних сил, коріння духовності. Здійснюючи екскурсії в парк, до шкільного саду, на фермерське поле, на тваринницьку ферму, ми подорожуємо і до джерел рідного слова. Під час екскурсій учні милуються красою квітів, осіннього листя, слухають пташиний спів [11, с.67].
Під час таких екскурсій розвивається дитяча фантазія, але дітям ще бракує лексичного запасу, їх підводить невміння спостерігати. Тому слід звертати увагу учнів на деталі, допомагати перебороти шаблони у мовленні. Спочатку на запитання, яке листя на деревах, восени, учні відповідають стандартно: жовте. Тоді вчитель пропонує їм озирнутися навколо. Придивитися до дерев, кущів. Діти помічають, що серед барв осені є і коричневі, і вишневі, і золотисті, і багряні.
Спостереження за природою і працею людей дають багатий матеріал для розширення, уточнення словникового запасу учнів, для розвитку мовлення. Зміни в природі: мороз і сніг, відлига, перші проталини, перші струмочки, льодохід, розпускання листя, приліт пташок, весняне цвітіння - кожний день приносить багато нового, кожний день пропонує учням свою тему для спостережень і розповідей. В цей час проводиться робота над синонімами, образними виразами, відпрацьовується словник "осінніх", "зимових", "весняних" слів. Ось, наприклад, "осінній" словник: сонце яскраве, усміхнене, привітне, ласкаве; листя зелене, золоте, барвисте, багряне; листя шелестить, шепоче, тріпоче, в'яне, сохне, спадає, жовтіє, кружляє. Так крок за кроком накопичується словниковий запас учнів.
Традиційними стали в школах осінні, зимові, весняні екскурсії до парку. Спочатку діти просто граються, самостійно оглядають осінній парк. Потім вчителі звертають їхню увагу на загальний вигляд рослин, красу їх осіннього вбрання, на голубінь неба. Дають змогу учням кілька хвилин помилуватися парком, а потім проводять бесіду.
Найперше пропонують порівняти, яким був парк влітку і як він змінився тепер. Ставлять дітям ряд запитань: який тепер місяць? (вересень); яка це пора року? (осінь); яка стоїть погода надворі? (теплий ясний день); що ви можете сказати про сонце? (сонце світить яскраво, тільки гріє вже менше, ніж влітку); як можна назвати осінь? (осінь золота, прекрасна, барвиста, чудова); що сталося з деревами? (дерева стоять у золотому вбранні). Учні відзначають, що клени, берізки, тополі вже зовсім жовті. Листя каштана тільки по краях золотисте. А дикий виноград, осика ніби горять червоним полум'ям. Звертається увагу дітей на те, чи є птахи у парку? Куди поділися комахи? Тут же, на екскурсії діти запам'ятовують назви дерев, квітів, птахів, збирають букети листя для осіннього гербарію.

Потім дається учням завдання: вибрати красивий куточок парку, схожий на картину. Діти вдивляються в оточуючий пейзаж. Кожний вибирає "картину" до душі, відстоює переваги знайденого ним дерева, куща, групи дерев чи галявини. Пояснює, чим гарний цей пейзаж, що відрізняє його від інших. Після сперечань діти знаходять найбільш красиву "картину". Це куточок, де стоять сестри-берізки. Тут діти читають вірші, загадки, розповідають про побачене. Вчитель непомітно доповнює розповідь учнів, спрямовує увагу на найбільш важливі моменти в житті природи, намагається підтримати у дітей почуття радісного відкриття прекрасного навколо себе.


Після повернення з екскурсії підводиться підсумок: "Ми з вами спостерігали за осіннім парком. Бачили усміхнене привітне сонечко, високе голубе небо, барвистий, святковий одяг парку. Почули вірші, оповідання про красу рідної природи. Нам близькою і зрозумілою стала любов письменників, поетів, художників до природи рідного краю. Давайте і ми і вами спробуємо якомога повніше, яскравіше описати все, що ми бачили, про що говорили".
Колективно добираються вдалі вислови, епітети, порівняння; осінь - золота, щедра, барвиста, гарна; небо - синє, високе, холодне, сумне; дерева - задумані, позолочені, святково вбрані, барвисті; сонце - привітно усміхається [18, с.25].
На дошці вчитель записує учням план:
1. Погода.
2. Дерева і кущі.
3. Зміни у житті тварин.
Учні обмірковують зміст твору. Самостійно добирають заголовок, записують.
Осінній день.
Теплого осіннього дня ми пішли до парку. Привітно посміхалося сонечко. Синіло небо. Під ногами шелестів барвистий килим листя. Дерева стояли у золотому вбранні. Клени, берізки зовсім пожовтіли. Листя каштанів тільки-тільки по краях золотисте. Дикий виноград став зовсім червоним.
Птахи збираються відлітати у теплі краї. Менше стало комах. Гарно у парку осіннього дня (Інна П., 3-й клас).
Дуже люблять діти екскурсію в пору золотого листя. Коли всі дерева золотом грають на сонці, а під ногами - барвистий килим листя. Побачені картини створюють у дітей піднесений, святковий настрій. Така краса не може не торкнутися струни кожної душі. З захопленням пишуть про це молодші школярі. Адже за попередні роки вони навчилися помічати найменші деталі. Поповнився і їхній лексичний запас.
Парк восени.
Ми входимо до парку. Він зустрічає нас різнобарвними кольорами. Ось кленова алея, а ось - тополина. На кожному листочку грають, відсвічуються золотом промінці сонця. Ось сестрички-берізки у своєму коштовному вбранні. Художниця-осінь до кожного листочка доторкнулася чарівним пензлем. Не забула про осику і дикий виноград. Вони ніби палають червоним полум'ям. Дихнув легенький вітерець. З дерева злетів золотий листочок і, як метелик, закружляв у повітрі.
Чудова, неповторна осінь у рідному краї! (Олена М., 4-й клас).
Для створення у дітей цілісної і уявлення про природу зимову екскурсію проводять на тому ж самому місці. Учні помічають зміни, які відбулися з настанням зими. Звертають увагу на тишу зимового парку, іскристі сніжинки, сріблястий іній на гиках. На те, що вже все листя опало, дерева сплять. Земля - під сніговим покровом. Не чути співу пташок. Хіба що заскрекоче сорока та пролетить зграйка горобців.
На уроці української мови вчитель радить використати матеріали спостережень для написаній твору-мініатюри "В зимовому парку". Пропонує під час роботи використати такі слова і словосполучення: яскраве сонце, пухнастий, сріблястий сніг, іскристий іній, ясне небо, а також враження від прочитаних творів про зиму. Вчитель вчить дітей чітко мислити, логічно викладати думки, правильно будувати речення.
Ось зразок такою твору:
В липовому парку.
Заходиш до парку і не віриш своїм очам. Він стоїть, ніби у казці. Дрімають зачаровані дерева. Білокорі берізки вкрилися сріблястим інеєм. Сніг іскриться, грає, переливається під промінням яскравого сонця. Чудова картина вийшла у зими! (Леонід К., 4-й клас).
На основі спостережень під час екскурсій, прогулянок, вчителі практикують на уроках української мови тематичні мовні п'ятихвилинки. Учні складають усні розповіді "Перший сніг", "Птахи взимку", "Зимова фантазія", "А вже весна, а вже красна", "У нашому куточку красуня".
Після довгої зими, як тільки починає припікати сонечко, деякі учителі з учнями йдуть за село зустрічати весну. Це дітям дуже подобається. Вони знаходять перші проталини, розглядають травичку, що пробилася крізь сніг. Раптом помічають пролісок. Діти дивляться на нього, як на диво. Це і справді диво! На світ з-під снігу дивилися блакитні оченята квітки. Яка смілива квітка! Яка мужня! - вирвалося у дітей. Пролісок, як розвідник, не боїться холоду. Перший з'являється, а за иим - інші квіти.
Так народилася в учнів казка про сміливу квітку - пролісок.
Казка "Мужня квітка".
У темному гаю розквітла чарівна квітка весни - Пролісок. На дворі ще почувалася зима, а він мужньо дивився на світ блакитними оченятами. Сумно стало Проліскові самому. Він гукнув до квітів: "Гей, вставайте! Весна не за горами!" Почули голос Проліска сон-трава, мати-й-мачуха, ряст. Забуяли квіти й трави. А Пролісок непомітно зник, аж до наступної весни.
Хоч життя у Проліска коротке, та радує він усіх своїм раннім мужнім цвітом (Світлана Т., 4-й клас).
Дуже люблять діти походи, прогулянки, екскурсії до парку, шкільного саду, ближнього байраку навесні, коли явища природи швидко змінюються. Щодня - щось нове, захоплююче. Сонце пригріває сильніше, бо вище й вище піднімається над горизонтом. З'являються перші рослини, важливі події відбуваються в житті тварин. На очах у дітей розпускається листя на деревах. Все квітне.
Ось такі уроки любові до природи сприяють розвиткові у дітей спостережливості й мислення. Вони тісно пов'язані з уроками ознайомлення з навколишнім світом, природознавством, читанням та рідною мовою, з уроками образотворчого мистецтва, трудового навчання.
Пізніше такі екскурсії в природу переростають в уроки мислення під відкритим небом. До таких уроків передові учителі йдуть не один рік. І в цьому допомагають поради В.О. Сухомлинського.
Наведемо фрагмент уроку мислення серед природи [19, с.66].
Мета: ознайомити дітей з природними процесами, що відбуваються в довкіллі; формувати вміння висловлювати свої думки, будувати міркування; виховувати любов до природи свого краю.
Місце проведення: парк біля школи.
Вступна бесіда з метою активізації знань дітей про весну.
Діти, яка пора року зараз? (весна).
А як називається перший місяць весни? (березень).
Як ви гадаєте, чому він так називається? (Діти висувають припущення, що від слова "береза").
Саме так. Взимку береза "спить" дуже чутливо, а напровесні, як тільки пригріє сонечко, вона перша прокидається, відгукується на поклик і ласку весни, розкриває свої бруньки. Ось тому перший місяць весни на Україні називається березень.
Сьогодні ми помандруємо у гості до сестричок-берізок, що ростуть у парку. Подивимося, як вони прокинулися від зимового сну.
Спостереження за весняними змінами, що сталися у берез, проводимо в парку. Діти відразу знайшли ці стрункі деревця, що соромливо притулилися одне де одного в куточку парку.
За якими ознаками ви змогли відрізнити ці дерева від інших? (Бо у беріз білий стовбур).
Придивіться уважно, чи стовбур повністю білий? (Не зовсім, на ньому є чорні плями).
Проведіть по корі рукою. Яка вона? (Кора гладенька, не така, як у каштана, акації).
Подивіться, яка ажурна крона у берізок, які тендітні гілочки. На що вони схожі? (На рученьки, опущені донизу).
Якими словами ви б описали берізоньки? (Вони молоді, високі, стрункі, ніжні, тонкі, тендітні, білокорі).
Вчитель розповідає дітям, що на Україні найпоширеніші два види берези - бородавчаста й пухнаста. Наші берізки називаються бородавчастими. Оскільки кора молодих пагонів покрита дрібненькими бородавочками, що зберігаються протягом двох років. Попробуйте рукою молоді пагони і ви в цьому пересвідчитеся.
Тут же закріплюємо знання про органи рослин. Діти називають корінь, стовбур, гілки, листя, сережки.
Діти, чи звернули ви увагу на листочки берези? (Вони зовсім молоденькі, ще липнуть до рук, яскраво-зелені, невеличкі, по краях зубчики).
А де ж цвіт у берези? (Сережки).
Так, сережки - це зібрані дрібні квіти берези. Під час цвітіння вони виділяють багато пилку, який розноситься вітром.
Як ви думаєте, про що шепочуться молоді берізки? (Вони радіють весні і про це шепочуть одна одній. Вони радіють весняному сонечку, що лагідно пестить їх, вітерцю, що розчісує кіски. Вони радіють від того, що ми прийшли до них знову).
Хто прилетів у гості до берізок? (Бджоли).
Бджоли, що прокинулися від зимового сну, також полюбляють відвідувати берези. Адже з їхніх бруньок бджоли беруть речовини для бджолиного клею - прополісу.
Діти, що ми подаруємо берізкам на прощання? (Почитаймо вірші, поспіваємо пісень).
Один хлопчик розказує слова української народної пісні "Ой, хвалилася берізонька".
Від чого застерігає нас поетеса у цьому вірші? (Щоб не брали у берези соку).
Часто від надлишку вологи берези "плачуть". А сік брати у берези можна, коли її збираються зрубати.
На наступному уроці в класі учні з допомогою вчителя складають казку про берізки. Роботу проводять колективно, тому що другокласникам самостійно ще важко працювати.
Отже, педагогічна громадськість об'єднується навколо творчої спадщини Василя Олександровича Сухомлинського з метою розповсюдження його ідей та визначення шляхів їх застосування в школі.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал