Внутрішні та зовнішні чинники ризику захворювань. Роль спадковості, конституції, віку та статі у виникненні захворювань. Валеологічні особливості збалансованого раціонального харчування



Скачати 68.82 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації11.05.2017
Розмір68.82 Kb.
ТипЛекція

Лекція №5
Внутрішні та зовнішні чинники ризику захворювань. Роль спадковості,
конституції, віку та статі у виникненні захворювань. Валеологічні особливості
збалансованого раціонального харчування. Гіподинамія та гіпердинамія,
порушення раціонального співвідношення поміж режимами праці, навчання та
відпочинку як чинники ризику захворюваності. Хвороба як зниження адаптивності
організму. Класифікація хвороб. Симптоми, синдроми, форми перебігу хвороб.
1. Внутрішні та зовнішні чинники ризику захворювань.
Доведено, що розвиток багатьох захворювань пов’язано з негативним впливом ряду чинників внутрішнього і зовнішнього середовища. Їх називають чинниками ризику і умовно ділять на дві групи.
До 1-ої групи належать такі чинники: забруднення зовнішнього середовища, малорухомий спосіб життя, психологічно-емоційне перенапруження, нераціональне і незбалансоване харчування, шкідливі звички.
Другою групою є генетичний ризик, тобто спадкові захворювання і хвороби зі спадковою схильністю.
Довкілля являє собою цілісну систему взаємозв’язаних компонентів – повітря, кліматичних явищ, води, флори і фауни, рельєфу, техногенного і соціального середовища.
Бурхливий розвиток промисловості, забруднення води і повітряного басейну хімічними і
радіоактивними речовинами несприятливо позначається на здоров’ї людей.
Серед чинників ризику особливе місце посідають психоемоційні переживання. Часті емоційні стресорні впливи можуть призвести до виснаження функціональних можливостей наднирників, що різко послаблюють адаптаційну здатність організму. Психоемоційні переживання є найбільш значимими у гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, бронхіальної астми, ряду захворювань шкіри, обміну речовин, неврозів, невротичних станів і психічних розладів.
Гіподинамія – недостатня м’язова діяльність, згубно впливає на здоров’я людини. І.М.
Сєченов говорив про “м’язову радість” – стан, який виникає, коли добре працюють м’язи –
як про одну з умов здорової життєдіяльності організму. Якщо м’язи працюють не повноцінно виникають хворобливі процеси.
Під час зниження фізичної активності спочатку зменшується витрата енергії, далі –
кровопостачання тканин, виникає кисневе голодування головного мозку, серця та багатьох
інших органів, страждає їхнє живлення. Порушується стан регуляторних систем організму, зокрема гормональної та нервової, під час гіподинамії знижується тонізуюча сигналізація, що йде від м’язів у центральну нервову систему. Це несприятливо позначається на стані головного мозку, з’являється швидка втомлюваність, емоційна нестійкість, розвивається атрофія м’язів, змінюється структура кісток. Суттєво порушуються обмінні процеси, стан серцево-судинної системи, венозний кровообіг. особливо небезпечна гіподинамія в ранковому дитячому та шкільному віці. Вона різко затримує формування організму, негативно впливає на розвиток опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, ендокринної та інших систем організму.
Несумісними для ЗСЖ є шкідливі звички. Ця несумісність визначається не лише прямим негативним впливом тютюну, алкоголю та наркотиків на організм, а й тим, що шкідливі звички перешкоджають утвердженню складових здорового способу життя: організації відпочинку, фізичній активності, тощо.
2. Роль спадковості, конституції, віку та статі у виникненні захворювань.
До внутрішніх чинників ризику захворювань відноситься генетичний ризик. Багато захворювань мають спадкову природу. Сукупність генів, тобто генотип, одержаний від батьків, містить в собі як нормальні, здорові гени, так і патологічно змінні. Крім того,
протягом життя людини можуть відбуватися зміни в генах – мутація. Все це являє собою
генетичний ризик. Нині відомо близько 3000 спадкових захворювань і генетично детермінованих синдромів.
Мутації можуть виникати як в статевих так і соматичних клітинах. Ті, що виникають у статевих клітинах, передаються особам наступного покоління і виявляються у клітинах нащадків, які стали їх носіями. Так виникають спадкові хвороби, які поділяються на хромосомні і генні.
Соматичні мутації можна виявити лише в потомстві відповідної мутантної клітини і то лише за умови, що вони перешкоджають клітині здійснювати її специфічні функції.
У минулому вважали, що спадкова ознака не піддається кореляції, а тому лікувати спадкові хвороби безперспективно. Помилковість цих тверджень стала очевидною тоді, коли були з’ясовані глибинні механізми спадкової патології: формування спадкової ознаки можна відкорегувати, впливаючи на всіх рівнях на гени, але теоретично найбільш повним був би вплив на рівні генного матеріалу, тобто ДНК. Цим займається генна інженерія.
У виникненні деяких захворювань важливе значення відіграє конституція. Під конституцією розуміють сукупність функціональних особливостей організму, які склалися на спадковій основі у взаємодії із зовнішнім середовищем і визначають його реактивність.
Основою конституції є не тільки морфологічні, а й функціональні властивості індивіда, що формуються як спадково так і під впливом зовнішнього середовища.
Вчення про конституцію постало з потреб медичної практики. Ще античні лікарі намагалися знайти залежність між конституційними типами (астеніками, нормостеніками, гіперстеніками) і схильністю їх до різних захворювань. Типовим прикладом конституційно зумовленої патології, можуть бути хвороби серця і судин (інфаркт міокарду, гіпертонія). Є переконання, що ці хвороби частіше уражають переважно осіб із гіперстенічною конституцією. В астеніків, навпаки, переважає гіпотонія. Астенічна будова тіла часто асоціюється з виразковою хворобою. Цей факт пояснюється високою ферментативною активністю шлункового соку.
Конституційну зумовленість мають і деякі хвороби органів, дихання. Особи гіперстенічного типу резистентні до збудника туберкульозу, астенічні навпаки, в кілька разів частіше хворіють на туберкульоз.
Медико-паталогічний напрям у конституції є провідним. Головне його завдання –
з’ясування схильності представників різних конституційних типів до певних захворювань і вивчення особливостей перебігу їх у осіб з неоднаковою конституцією.
3. Валеологічні особливості збалансованого раціонального харчування.
Важливу роль у забезпеченні високого рівня здоров’я, збільшення тривалості життя і збереженні працездатності людей належить харчуванню. Неповноцінне харчування негативно відбивається на рості і розвиткові організму, розумовій і фізичній працездатності людини, знижує її стійкість до дії несприятливих чинників, призводить до передчасного старіння. Для того, щоб харчування відповідало вимогам, воно має бути раціональним. раціональне харчування – правильно організоване своєчасне постачання організму поживною їжею, що містить оптимальну кількість різних харчових речовин, які необхідні для життя, росту та розвитку організму, а отже, для зміцнення здоров’я і підвищення працездатності людини.
Раціональне харчування базується на таких законах:
1. Закон відповідності енерговитрат організму з енергомісткістю раціону.
2. Закон відповідності хімічного складу раціону фізіологічним потребам організму.
3. Закон збалансованості.
4. Закон тимчасового розподілу їжі.
5. Закон адекватності (хімічний склад їжі має відповідати особливостям обмінних процесів).
6. Закон енергетичного задоволення.
7. Закон санітарної доброякісності та епідемічної безпеки їжі.
Основні недоліки сучасного харчування – вживання надлишку жирів, цукру, солі, подразнюючих приправ. Застосування високотемпературної обробки харчових продуктів
позбавляє їжу вітамінів і інших біологічно цінних речовин. Справжнім лихом для сучасної людини є переїдання внаслідок якого багато людей мають надлишкову масу тіла. При цьому організм “забруднюється” шлаками, виникає небезпека гострого або поступового отруєння, що призводить до порушення обміну речовин.
4. Хвороба, як зниження адаптивності організму.
Людський організм в процесі розвитку виробляє “захисно-пристосувальні реакції” які
є основною ознакою здоров’я. Дякуючи захисно-відновним реакціям організм протистоїть сильним подразникам зовнішнього і внутрішнього світу. Хвороба виникає тоді, коли людина стикається з надзвичайними умовами зовнішнього середовища і це призводить до порушення захисно-компенсаторних механізмів і до виникнення хвороби. Отже, основною ознакою здоров’я є висока ступінь пристосування організму до мінливих зовнішніх умов.
У виникненні хвороби значну роль відіграє не тільки фактор, який викликає хворобу, але і стан самого організму, реакція його нервоворегулюючого апарату на різні подразники.
Реактивністю називається властивість організму відповідати (реагувати) на різні подразники світу. Особливе значення у виявленні реактивності має нервова система, в першу чергу кора головного мозку.
Словом (другою сигнальною системою) можна спричинити людині надзвичайно хворобливе подразнення яке призведе до погіршення стану здоров’я, і в той же час слово дає людині надію на вилікування і на покращення загального стану.
Зміна реактивності організму має надзвичайно важливе значення у виникненні хвороби. Той самий подразник у однієї людини може викликати хворобу, а в іншої – ні.
Навіть інфекційний збудник, який потрапив в організм не у всіх людей може призвести до виникнення захворювання. Наука про хвороби називається патологією. Вона вивчає причини
і механізми виникнення хвороб, розлади кровообігу, процеси запалення, пухлини, а також зміни які розвиваються в окремих органах при тих чи інших захворюваннях.
Найчастіше при хворобі спостерігається одночасні зміни як у функції так і в будові тканин органів, але не завжди зміни якої-небудь функції, або навіть зміни в органах треба рахувати хворобою. Наприклад не завжди кашель або блювання є ознакою хвороби. Так, під час потрапляння інородного тіла в дихальні шляхи або в шлунок, дякуючи кашлю або блюванню організм звільнюється від стороннього предмета. Таким чином, в даному випадку кашель і блювання є захисно-пристосувальною реакцією організму, яка оберігає організм від виникнення хвороби.
Неправильно рахувати хворими людей, які скаржаться на ті чи інші хворобливі стани.
Тому встановити межу між здоровим і хворобливим станом організму важко. Дякуючи регуляторним пристосувальним реакціям організму хвороба часто розвивається поступово і точно встановити момент переходу нормального стану в стан хвороби неможливо. Цей прихований період може тривати довго і його називають граничним станом (стан між здоров’ям і хворобою).
Хвороба – це порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних подразників зовнішнього і внутрішнього світу, яке характеризуються пониженням пристосувальної реакції організму. Наука яка вивчає причини хвороби називається етіологією. Причини хвороби пов’язані з умовами зовнішнього середовища над зовнішніми
(екзогенними), а причини які виникають в самому організмі в результаті особливих властивостей називаються внутрішніми (ендогенними). Екзогенні і ендогенні причини взаємозв’язані. Зміни захисно-пристосувальних процесів часто призводять до хвороби і їх також можна віднести до внутрішніх причин хвороби ( наприклад туберкульоз).
Зовнішніми етіологічними чинниками хвороби є механічна, фізична, хімічна, біологічна, аліментарна та соціальна причини.
До механічних причин відносяться всі механічні травми (забиття, поранення, переломи кісток вивихи, розтяги та розриви тканин, струс мозку, травматичний токсикоз).
Коли пошкоджуються життєво-важливі органи може наступити смерть; у разі пошкодженні кровоносних судин можуть виникнути смертельні кровотечі, у разі пошкодження нервів –
паралічі. Через ушкоджену шкіру може проникнути інфекція. Найбільш важливими ускладненнями травми є виникнення травматичного шоку.
Фізичною причиною хвороби є дія на організм людини високих та низьких температур, електричного струму, зміни атмосферного тиску, радіоактивне опромінювання.
Хімічною причиною хвороби є вплив на організм людини їдких лугів, кислот, хімічних речовин. Отруєння хімічними речовинами виникають в організмі людини різні зміни в залежності від кількості і шляху введення отрут. Отруєння можуть спостерігатися в побуті та на підприємствах. До побутових отрут відносять харчові отруєння, отруєння лугами, кислотами, алкоголем і т.д. Велику групу отрут представляють лікарські та хімічні речовини (луги, кислоти) які мають на організм людини як місцеву так і загальну дію.
Біологічною причиною хвороби є живі збудники – макроорганізми (глисти, кліщі), мікроорганізми (мікроби), віруси і т.д.
Найбільше значення мають інфекційні (заразні) хвороби, які виникають у разі проникнення в організм хворобливих (патогенних) мікробів. Ці збудгики потрапляють в організм людини через дихальні і травні органи з повітря, через воду, продукти, молоко, з забрудних рук, посуду, білизни.
В розвитку інфекційних захворювань важливе значення мають сприятливі чинники: простуда, голод, перевтома, погані соціальні умови, а також зниження імунітету.
В останні роки поширились алергічні хвороби, причиною яких є алерген –
чужорідний білок рослинного або тваринного походження Такими захворюваннями є бронхіальна астма, набряк Квінке, кропив’янка. Недостатнє і неправильне харчування
(аліментарний фактор) є теж причиною виникнення тих чи інших захворювань.
Організм може правильно розвиватися і функціонувати тільки у разі правильного харчування, як в якісному так і кількісному співвідношенні.
Повне голодування призводить до висихання організму, та змін в органах і тканинах.
Недостатнє або неповноцінне харчування викликає такі хвороби як туберкульоз, анемію та
ін. Відсутність або недостача вітамінів призводить до авітамінозу. Причиною хвороби може бути також і соціальний чинник. Соціум в якому живе людина відіграє дуже важливу роль у розвитку захворювань. Важка виснажлива праця, антисанітарія, голод, безробіття, погані квартирні умови також можуть призводити до росту захворюваності.
Люди з різними типами вищої нервової діяльності по різному реагують на однакові подразнення. У разі подібних умов одна людина хворіє на інфекційну хворобу, а інші – ні.
Одні переносять хворобу легко інші хворіють важко. Так само є і з неінфекційними хворобами.
Наприклад, психічна травма може викликати гіпертонічну, базедову хворобу, цукровий діабет і інші захворювання. Хвороби людини часто залежать від її індивідуальної реактивності, головним чином від реактивності її нервової системи. Кожну хворобу характеризують ознаки (симптоми). Розрізняють суб’єктивні та об’єктивні ознаки.
Суб’єктивними симптомами є головний біль, головокружіння, болі в ділянці серця, живота, нудота і т.д. Симптоми, які виявляють під час обстеження хворого називають об’єктивними
(набряки, збільшення печінки, підвищення артеріального тиску, хрипи в легенях, шуми в серці і т.д.).
Синдром хвороби – це декілька ознак об’єднаних одним патогенезом – синдром гострого живота, синдром виразкової хвороби, синдром гострої крововтрати. Патогенезом називають вчення про механізм розвитку хвороби. Щоб мати уявлення про патологічний процес в організмі, важливо знати не тільки причину виникнення хвороби, а й те, яким чином хворобливий чинник потрапляє в організм і як виникають різні хворобливі явища.
Етіологія хвороби може бути однаковою, а патогенез різним. Наприклад: туберкульозна паличка потрапивши в організм в одної людини призведе до виникнення туберкульозу легень, а в іншої – кісток, ще в іншої – суглобів.
Бронхіальну астму можуть викликати різні причини (інфекція, алерген), а патогенез завжди такий самий: спазм гладкої мускулатури, закладеної в дрібних бронхах.
У розвитку (перебігу) хвороби розрізняють такі чотири періоди:
1) прихований (латентний);

2) продромальний (період передвісників);
3) клінічний (період виражених ознак хвороби);
4) завершальний (реконвалісцентний - вилікування).
Початком хвороби рахують момент потрапляння в організм хвороботворного агента.
Дякуючи захисно-пристосувальним функціям організму проходить деякий період поки почнуть проявлятися хворобливі ознаки. В цей час людина, відчуває себе здоровою і веде нормальний спосіб життя. Прихований період може тривати декілька годин, днів, місяців і навіть років. У разі інфекційних хвороб цей період називають інкубаційним. Продромальним називають період з моменту появи перших ознак до виникнення яскраво виражених симптомів. Цей період найчастіше буває коротким. Період клінічних ознак характеризується яскраво вираженими симптомами характерними для даного захворювання. Закінчується хвороба або вилікуванням, або переходом в іншу хворобу, інколи смертю. Хвороби можуть протікати гостро і хронічно. Під час гострого перебігу хвороба виникає раптово, протікає швидко і часто закінчується повним вилікуванням. Хронічні захворювання протікають повільно, немає яскраво виражених ознак, періоди загострення (рецидиви) міняються періодами затихання (ремісіями).
Хронічні захворювання завжди лікувати важче. Шкідливі чинники зовнішнього середовища приводять до їх загострення. Класифікація внутрішніх захворювань визначається походженням (етіологією) і місцем ураження (локалізацією). За етіологічною ознакою внутрішні хвороби діляться на захворювання викликані мікробами: тиф, туберкульоз, скарлатина; а також на хвороби немікробного походження. За місцем ураження розділяють хвороби органів дихання, кровообігу, травлення, сечовиділення і т.д.
В окрему групу виділяють хвороби, які виникають під час порушення обміну речовин, отруєння.
Під час кожної хвороби в процес втягується весь організм, тому ще 200 років назад лікарі вважали, що треба лікувати не хворобу а хворого і до кожної хворої людини треба підходити індивідуально.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал